asyan.org
добавить свой файл
1



Споглядаючи з Таганрога

Видавництво видрукувало дослiдження Олександра Федо­рова «ВИДЕОСПОР: Кино — видео — молодежь». Кишенькового формату книжечку гарно оформив художник В.Паньков. Наклад — 2000 примйрниkib: i тут обласне мiсто може позмагатися з деякими столицями республik то пак — держав) щодо тиражностi мистецтвознавчих видань.

Олександр Федоров — постiйний ав­тор журналу «Новини кiоекрана», проживае в Таганрозе Це трьохсоттисячне мiсто на березi Азовського моря подарувало свiтовi А.П.Чехова i В.Дьомiна. Свого часу Олександр Федоров закiнчив ВДIК, захистив кандидатську дисертацiю. Мав свою програму на телебаченi, пропонуючи i коментуючи глядачам вiтчизнянi та зарубiжнi kiнострiчки. Отож, рецензована книжка е результатом практичноi роботи, безпосереднього сподкування з глядацькою, переважно молодiжною, аудиторiю. Автор переповiдаe kiлька характерних життевих iсторii, пов'язаних з kiно- та ТВ, аналiзуe мненiя юних любителiв десятоi музи, делiкатно з ними полемiзуе. Виявлясться, в Таганрогi такi ж самi проблеми, клопоти, болячки, як i в на­шему кiно- та вiдеогосподарствi.

«3 фантастичною швидкiстю зростае сьогоднi потiк iнформацii»,— констатуe автор i доходить слушного висновку, що це явище далеко не однозначне: «нам треба звикнути до думки, що в найближчi роки сподiватись на зростання кiновiдвiдуваностi у нас в краiнi не доводиться, a вiдносно високий ревень пояснюеться тим, що молодi окрiм як у kiнотеaтpi нiгде часом перебути годину». Автор мае рацiю, вiдзначаючи: «Найпопулярнiшi серед молодi е пригодницью жанри — детективи, фiлми-катастрофи, фiльми жахiв, комедii, мелодрами iз щасливим фiналом. Молодим до вподоби красивi i сильнi героi, цiкава iнтрига». Йому знаioмо, що «захоплення видовищем, як правило, в певному вiцi зазнаe кожний з нас». Без винятку вci поколiння проходять через захват комедiйними та авантюрними стрiчками, тобто iнтерес до них перманентний i постiйний. Хоча й догматизувати його не треба. «Biдомо, — зауважуе Олександр Федо­ров, — що картина, хай i найбiльш гостросюжетна, неспроможна весь час тримати глядачiв як у «шоковому станi», так i в «емоцiйной ейфорii». I за того, та за iншого випадку виникаe неминуче притупления почувань, утома, втрачасться iнтерес до подiй. Звiдси прагнення багатьох kiне-матографiстiв до математично точного обрахування ситуацiй, послiдовного чергування епiзодiв, що викликають «токовi» i «заспокiйливi» реакцii, проте з неодмiтно щасливим фiналом, щоб глядачi не визнали фiльм «важким»…
Taki фiльми безболiсно розпадаються на кубики-блоки: Iх часто-густо можно помiняти мiсцями, не заедавши нiякоi шкоди сюжету i сенсу стрiчки. Головне, щоб цi «кубики» пов'язано було чiтко продуманим механизмом емоцiональних nepexoдiв — чергуванням позитивних i негативних глядацьких почутiв».

На чому грунтусться незмжний i не-втримний потяг мiльйонiв, десяткiв, сотень мiльйонiв людей рiзного вiky, рiзного вiросповiдання, культурного та освiтнього цензу до згаданих «легких» жанрiв? Очевидно, люди в глядацьkiй залi намагаються надолужити те, чого iм бракуе в реальному свiтi. «Вчеш давно вже довели,— пише Олександр Федоров,— що феномен компенсации який очищуе людсью почуття — один з необхiдних результатiв контакта читача, глядача з мистецтвом. При його допомозi навертаеться нестача психологiчних переживань чи, навпаки, гля­дач переключасться з конфлikтних i стресових життiвих ситуацii на iлюзiю здiйснення заповiтних бажань. Сюди, на мiй погляд, увiходить i, хай короткочасна, компенсацiя сексуальних i агресивних почуттiв».

Але, визнавши неминучiсть i навiть необхiднicть подiбних фiльмiв, ми опи-няeмось перед проблемою вимушеного обмеження iхнього прокату. Заборонити показ, притягати до вiдповiдальностi неслухнянцiв, якi переглядають цi фiльми? Очевидно, ранiше так би i вчи­нили. Але «практика давно вже довела, що заборони по вiдношенню до творiв мистецтва i масовоi культури (надто за нишшнього поширення видео) безглузнi». «Час заборони минае». Справдi, «чи не абсурдно карати людину лише за те, що вона всього лише подивилася «не той» фiльм?» «Безперечно, картини «Останне танго в Парижi» Бернардо Бертолуччi або «Мисливець за оленя­ми» Майкла Чiмiно не розраховаш на глядачiв молодшого шкiльного вiкy, але при чому тут заборона?»

Як же бути? «Довгi роки багато хто з нас перебував у полонi жорсткоi конфронтацii, категорич­но заснованоi на класових позицiях». Нинi цей час у минулому, проте сама суперечнicть не перестала icнувати. Забороняти, переслiдувати, саджати за перегляд не годиться, доciть показувати все i вся всiм обертаеться вседозволенiстю, з якою навряд чи захочуть миритися норми загальнолюдськоi моралi та й профеciйний обов'язок також. Поза сумнiвом, полягаe в диференцiацii глядацькоi аудиторii. Тодi вже трактувати глядачiв як «масу», зншмати одноманiтнi фiльми, розрахованi «на вcix», тодi споруджувати гiгантськi, на кiлька тисяч мiсць, юнозали. Настала доба iндивiдуалiзаци глядацького сприйняття, отже, iндивiдуалiзаци процесу кiнотво-рення, а значить, iндивiдуалiзаци про­кату. Зокрема, Олександр Федоров вбачаe вихiд, точжше, один iз виходiв, у розбудовi кабельного (замовленого) телебачення: «Сьогоднi вже зрозумiло, що за кабельним телебаченням, як i за вiдeo, майбуття (...). Втiм, не будемо поспiшати з остаточними висновками...»

Олександр Федоров перебувае ниш в докторантурe сектору kiно iнституту художнього виховання Академн педа-гогiчних наук. Тема його дисертацiи: «Пiдготовка студентiв до естетичного виховання школярiв засобами екранних мистецтв». Побажаймо ж нашому авто­ровi i майже нашому земляковi (бо Таганрог i Таганрозький округ входили колись до Катеринославськоi губернii) вдало захистити докторську, побажаймо йому нових грунтовних i потрiбних дослщжень, нових цiкавих статтей, нових творчих ycnixiв i звершень! Будьмо!

Леонiд ЧЕРЕВАТЕНКО

Череватенко Л. Споглядаючи з Таганрога//Новини Кiноекрана. 1992. N 3. С.16.