asyan.org
добавить свой файл
1
7-06

Автор – М.Манько
ВЕД: На хвилях радіо Родина програма для юнацтва «Старшокласник». Привіт усім, кому небайдужі життя та проблеми юнацтва. З вами ведуча Майя Манько.

Музика

ВЕД: Напевно у житті кожного з вас є вчинки, якими ви пишаєтесь. Або принаймні хотілося б, щоб вони були. Але можна дуже довго чекати на свій шанс виявити благородство, сміливість, милосердя. А можна озирнутися довкола, і спробувати зробити хоча б одну невелику хорошу справу. Ну, а якщо ви вважаєте, що один у полі не воїн, що мало досвіду, знань, немає коштів, то все це відмовки. Те, що одній людині не під силу, під силу колективу. Це довели учасники суспільної акції школярів України «Громадянин», яку проводять Всеукраїнська асоціація викладачів історії і суспільних дисциплін «Нова доба» за підтримки Міністерства освіти і науки України. Нещодавно у столиці фіналісти конкурсу, уже 6-го , звітували про свої суспільні проекти, тобто про ті корисні справи, які вони зробили упродовж навчального року. Дивовижно, але вашим ровесникам вдалося вирішити чимало нерозв»язних проблем - посадити алею, озеленити школу, очистити ставок, відновити пам»ятник героям Великої Вітчизяної війни, відремонтувати тролейбусну зупинку, взяти шефство над самотніми людьми похилого віку . Перш, ніж взятися за роботу, учасники акції складали список важливих справ, які потребують негайного втручання , і вибирали одну, найголовнішу. А ось учням села Стави , що на Київщині, життя саме підкинуло «гарячу» проблему. Тож довго думати не довелось. І ваші ровесники одразу взялися за справу... запис, трек 11-16, 20

ГОЛОС: Мене звати Кармазин Світлана, я учениця 10 класу Ставівського НВО, Кагарлицький район Київська область. Наш проект називається «Чужої біди не буває». Біда ця сталася у січні 2006 року, коли в нашої односельчанки ( називає) згорів будинок. Оксана Юріївна живе одна, без чоловіка, у неї двоє дітей. Олександр – учень 7-го класу і Інна, учениця 3-го класу. Тому ми із сільською громадою і з шкільною вирішили допомогти їй і, чим хто зміг. Спочатку була встановлена скринька у сільській раді, куди громада нашого села збирала кошти. Дуже допомогла у зборі коштів Шепелявенко Тамара, депутат кутка. Ми організували безпрограшну лотерею, у якій зібрали певні кошти, за які закупили дітям – Олександру та Інні підручники, зошити. Тобто, все те, що їм було потрібно. Адже вони залишилися без нічого – без зошитів, книжок, одягу.

КОР: Чи всі дорослі, до яких ви зверталися, допомагали вам?

Г: Так, всі дорослі допомагали нам, вся громада. І учні – практично вся школа. Допомагала нам від Фонду держмайна Валентина Семенюк, котра надала суму у розмірі 10 тисяч гривень. Крім того, сільська громада назбирала 4,5 тисяч гривень. Тобто, люди небайдужі. І з школи – діти, батьки, всі, хто міг, приносили гроші.

КОР: Якою була участь учнів, які працювали у цьому проекті?

Г: Учні нашої школи надрукували статтю у районній газеті, що сталася така біда. Крім того, ми організували свято «З Днем народження, Інночко», на котрому святкували дань народження Інни. Всі старшокласники вітали її, зробили подарунок і дали зрозуміти, що ми справді небайдужі.

КОР: Чи насправді всі учні, які брали участь у проекті зрозуміли, що чужою біда не буває? Що ти можеш сказати про тих, з ким ти працювала і про себе особисто?

Г: Для мене особисто було головне якнайшвидше допомогти цим дітям, бо мені їх справді дуже шкода. Всі учні поставилися з розумінням. Просто деякі були активніші, допомагали, а другі – допомогли матеріально, і все.

КОР: А повчальний момент у цій роботі був , на твою думку?

Г: Так. Тому що у нашій школі є важко хвора дівчинка. Коли учні про це дізналися, почали зносити гроші, хто чим міг, тим і допомагав.

КОР: Чого навчила участь у акції «Громадянин» тебе і твоїх однолітків?

Г: Акція пробудила милосердя у всіх учнів. Тобто, не можна залишати людину у біді. Почали будувати будинок, завезли матеріали. І учні дійсно зрозуміли те, що потрібно допомагати один одному. І дійсно буде результат, якщо всі об»єднаються.

ГОЛОС: Шепелявенко Тамара Григорівна, вчитель історії та правознавства Ставівського НВО. У цьому навчальному році наша школа представляла проект « Чужої біди не буває». Мені здається , що зараз на порозі 21 століття це зараз особливо актуально. Тому що ми повинні пробуджувати у дітях милосердя, якого не вистачає. Тільки через такі проекти ми можемо виховати наше підростаюче покоління.

КОР: Якби не участь дітей, вдалося б допомогти цій родині?

Г: Вийшло так, що в першу чергу відгукнулися учні школи і класні керівники. А діти прийшли у свої сім»ї, і розповіли.

Кінець запису

ВЕД: Звичайно, для того, щоб озеленити місто, взяти шефство над дітьми з притулку чи зробити будь-яку іншу добру справу, конкурси не потрібні. Достатньо бажання допомагати людям, змінити на краще життя своєї громади, школи , міста чи села. Але потрібні знання, щоб все зробити правильно, послідовно, зважено. Адже важливий не тільки результат, а й вміння його досягати. Ось і для цього проводиться конкурс суспільних проектів, до учасників якого ви теж можете приєднатися. Восени стартує акція «Громадянин-2007». Тож, дерзайте. І удачі вам.

Музика

ВЕД: Ви слухаєте «Старшокласник».

Музика

ВЕД: Проблема, про яку поговоримо далі, знайома кожному. Ввечері у вихідні, а особливо влітку на канікулах завжди хочеться погуляти подовше. Однак з таким бажанням рідко погоджуються ваші батьки. Як правило, вони встановлюють час, пізніше якого повертатися не можна. Але ж дотримуватися встановленого режиму так складно. І з батьками зайвий раз сваритися не хочеться. Наступного разу зовсім не відпустять. У декого вдома через запізнення постійні сварки і конфлікти. Як знайти «золоту середину» у стосунках з батьками? Про це розмова зі старшокласницями 3-ї школи міста Марганець Дніпропетровської області.

запис, трек 45-46

ГОЛОСИ: Шолома Марина. Мене звуть Духовенко Марина. Ткач Ірина, Карпенко Олександра.

КОР: У ваших однолітків нерідко бувають проблеми, коли хочеться увечері затриматися, довше погуляти, а мама наказує повернутися у чітко визначений час. І не пізніше ні на хвилину. Коли у вас були такі ситуації, що ви робили у таких випадках? Як вдавалося вирішувати цю проблему?

Г: Я не один раз запізнювалася. Мама казала суворо в 10 годин прийти, але не вишло, я спізнилася і прийшла в 11. Довелося годинник перевести. Поки всі спали, я тишком-нишком побігла і перевала годинник. Всі встали, дивляться 10 годин. Було так два рази. КОР: І ні разу обман не розкрили? ( Ні) Г: Але я намагаюся не спізнюватися. Намагаюся слухатися маму.

Г: На мене мама дуже рідко кричить, якщо вона знає, де я, і якщо таке нечасто ( запізнення), то конфліктів не виникає.

КОР: А якщо бувають непорозуміння з батьками, то з приводу чого?

Г: З приводу одягу. Або – пусти погуляти – вчи уроки. Консенсу можна дійти: я зроблю те і те, ящо ти мене пустиш. Можна викрутитися. Головне, щоб були дружні стосунки з батьками. Батьки не повинні бути диктаторами. Щоб дитина, якщо щось трапиться у її житті, змогла б прийти і розказати.

КОР: А ти своїй мамі можеш про все розповісти, що з тобою сталося, про всі проблеми?

Г: У мене дуже важких життєвих ситуацій не виникало. Але мені мама ще з дитинства казала, що я можу прийти до неї з будь-якою проблемою. Я можу їй все сказати, мені мама як подруга.

Г: Якщо, наприклад, у мене з мамою виникає сварка, якесь непорозуміння, то я стараюся перша йти на примирення, тому що я більше від неї залежу, ніж вона від мене. Тому що мене мама одягає, годує, доглядає. І до того ж мене мама виховує одна, і я розумію, що їй важко. Особливо в матеріальному плані. Тому дуже часто я , перш ніж щось сказати, або про щось попросити, я просто ставлю себе на її місце, якби я відповіла, якби я зробила. Ящо говрити про те, що не відпускає, спізнююся, то були такі моменти, коли мені хотілося погуляти, це було восени. Мені пощастило, що мама працювала у нічні зміну. Я навіть їй нічого не казала. Просто погуляла, а потім прийшла і все було в порядку. Але потім зрозуміла, що зробила неправильно, і можливо навіть докори сумління почалися. А потім я зізналася їй в тому, що зробила. І якщо раніше мені було соромно з нею про хлопців поговорити або про якісь проблеми, які турбують, то зараз я спілкуюся і раджуся з нею більше, ніж зі своїми найближчими подругами. Все ж таки мама поганого не порадить.

Г: Я виховуюсь в консервативній родині, і подібні проблеми у мене так часто не виникають, але були випадки, коли я запізнювалася додому. І ці конфлікти мені вдвалося вирішувати мирним шляхом. Я або просила вибачення у своїх батьків, або вони говрили, що я мушу щось зробити, і вони мені пробачать.

КОР: А ти можеш свою маму назвати найближчою подругою? Ти можеш все їй розповісти, чи є такі теми, на які ти не дуже хочеш говорити?

Г: Безумовно, з мамою я можу обговорювати будь-які теми, тому що ми з малечку з мамою розмовляли на ці теми. Ми, коли я була маленька, вирішували побутові питання, стосунки з хлопцями, подружками.

КОР: Як досягти гармонії у стосунках з батьками, особливо з мамою? ЩО необхідно для того, щоб мама стала найближчою подругою?

Г: Я себе ставлю завжди на місце мами. Вона переживає за мене, постійно хвилюється, якщо я запізнююся. Я б так само робила б, якби була матір»ю, а моя дитина запізнювалася. Тому ставте себе на місце батьків, а також батькам ставити себе на місце дитини. Тому що коли вони були молодими, був інший час. Моя мама сучасна жінка.

Г: Мені здається, гармонія у стосунках з батьками закладається з самого малечку. І напевно в молодшому віці це більше залежить від батьків. Тому що як батьки себе поводять, так і діти їм відповідають. Найгірше, коли батьки байдужі, якщо вони не приділяють їм достатньо уваги, тоді виникають різні проблеми. І наркотики, і цигарки – батьки скаржаться, що була хороша дитина, а стала погана . Якщо не приділялося їй уваги, то вона такою стала.

Г: Дитина повинна стримувати себе і поважати батьків, це, вважаю, є найголовнішим у стосунках з батьками.

Кінець запису

ВЕД: Один із способів вирішити проблему непорозумінь і конфліктів з батьками – спробувати стати з ними справжніми друзями. Погодьтеся, хіба ви будете обманювати свою близьку подругу, ображатися, коли вона вказує на ваші помилки , обіцяти і не виконувати обіцяне. Спілкуючись з друзями, ми намагаємося бути уважними, толератними, співчутливими, допомогти при найменшому їхньому проханні. То чому ж у спілкуванні з батьками часто буває навпаки? Можливо і у цьому є секрет гармонії стосунків? Як ви вважаєте?

Музика

ВЕД: В ефірі «Старшокласник». Наша програма триває.

І далі про ваші захоплення. Який вид спорту найпопулярніший у школі? Більшість, не задумуючись, скажуть – футбол. З цього виду спорту проводиться дуже багато різноманітних змагань – міжшкільних, районних, обласних і Всеукраїнських. А от цього року і у любителів баскетболу з»явився свій конкурс. Нещодавно у Києві при підтримці Комітету з фізичного виховання та спорту відбувся Перший Всеукраїнський турнір з баскетболу серед команд юнаків загальоноосвітніх шкіл «Київські каштани». Місцем його проведення обрали київську школу №78. У фіналі змагалися команди з української школи-ліцею Сімферополя, Кам»янець-Подільського НВК №9, київських шкіл 78 та 227 , черкаського колегіуму «Берегиня» та школи №20 Миколаєва. Наш кореспондент Ірина Пшенична побувала на турнірі, і зустрілася з його учасниками.

Запис

ГОЛОС: Авінов Віталій, я преставник команди Кам»янця-Подільського з баскетболу.

КОР: Як утворилася ваша команда?

Г: Це велика заслуга наших викладачів фізичної культури, в першу чергу Шмарка В»ячеслава Валентиновича, також нашої колеги Засанової Алли Олегівни, яка безпосередньо займалася з нашою командою, проводила тренування, віддавала свою майстерність, передавала навики цим дітям і за це їм спасибі велике. У нашій школі немає жодного жорсткого відбору. Ми привезли команду, яка виборола перше місце серед 9-х класів, ще декілька гравців 11 класу, і таким чином ми зробили збірну однієї школи і поїхали на ці змагання. Я навіть не уявляв, що це може бути змагання такого рівня. Приїхали гравці, команди. Показують доволі високу гру, високі результати. Майстерність на вищому рівні. Баскетбол стає вже грою, яка полонить все більше і більше сердець молоді, і це є доволі цікаво і дітям, і це є доволі важливо, тому що діти мають можливість грати, займатися цим видом спорту.

Г: Ми команда з Черкас, колегіум «Берегиня». Сьогодні змагалися з Миколаєвом за 3-4 місце, здобули 4. Були нагороджені грамотами і кубком.

Г: Я Махновський Євген, це наш 1-й виїзд на область, зіграли ми досить гарно на всеукраїнському рівні. Я вважаю, що наступне покоління після нас зіграє краще і буде на висоті.

Г: Я Балатюк Анатолій Георгійович, працюю вчителем фізкультури у Черкаському колегіумі «Берегиня». Результатом 4 місце я можу бути задоволений і діти, думаю, так само.

Г: Я Грибочевський Станіслав. 4 місце - це досить добрий результат, оскільки змагання всеукраїнські. Зіграли, думаю, непогано, але рівень підготовки інших команд можливо, трошки кращий за наш.

Г: Яковенко Олександр Іванович, тренер з Миколаєва. Працюю зі своєю командою школи номер 20 вже 3 роки. Всі хлопці зібрані в один клас, навчаються в 10 класі. Такі оргінзовані цікаві змагання проводяться вперше. Все було дуже добре, сама оргінзація, харчування. Цікаві дуже ігри, хом ми зайняли 3-є місце, я дуже задоволений цим. Моїй команді мабуть не вистачило захисту, є помилки, над якими треба працювати. Я думаю, цей турнір пішов нам на користь, і ми попрацюємо над тим, щоб на наступний рік бути першими.

Кінець запису

ВЕД: Ну, а перше місце у першому Всеукраїнському турнірі з баскетболу серед команд юнаків ЗОШ здобула команда школи номер 78 Києва. Другою стала команда з Сімферополя з української школи-ліцею. Наша програма не обминула увагою переможців, і поцікавилася їхніми враження від змагань.

Запису

ГОЛОС: Ми зайняли 1 місце на змаганнях, тому що ми гарна команда, дуже багато років тренуємося разом. Сьогодні дуже гарна подія. Дуже добра організація, ми дякуємо всім, хто зібрався підтримати нас. Дякуємо усім командам, які приїхали сюди, щоб поборотися з нами. За весь сезон це перша гра, де нам було цікаво грати насправді. Мене звати Олександр Руденко.

Г: Команда з Сімферополя , називається «Грифони». Ми приїхали, щоб позмагатися з іншими командами, нам було дуже цікаво. Боротьба була рівною. Зайняли 2 місце, могли і вище. Ми здобули багато досвіду. У наступному році будемо змагатися за 1 місце.

Г: Шумейко Олександр Іванович – старший вчитель фізичного виховання навчально-виховного комлексу української школи-гімназії Сімферополя. Для себе зрозумів, що треба ще працювати, треба ще великої наснаги і великої роботи, великих зусиль для того, щоб приїжджати на такого рангу турніри і здобувати перемоги. В нашій країні профілюється баоагто видів спорту, але ж на виду ми бачим тільки футбол. Хотілося б, щоб цей турнір допоміг розвитку в нашій країні ще інших видів спорту, таких як баскетбол, волейбол...багато інших. І не всі діти моужть профілювати футбол, а є і високі хлопці, їм треба розвиватися, до чогось тягнутися, і для їхнього зросту притаманний такий вид спорту, як баскетбол. І тому цей турнір, який започаткувала 78-а школа – перша ластівка для молодших шкіл. Хотілося б, щоб він був не останній.

Кінець запису

ВЕД: Змагання закінчилися, і ми можемо щиро поздоровити усіх учасників, адже кожна з команд повністю викладалася у грі. Подальших успіхів юним спортсменам і підкорення нових вершин у спорті. Ну, а організаторам Всеураїнського турніру з баскетболу «Київські каштани» побажаймо, щоб перша ластівка була не останньою, і щоб наступного року змагання зібрало ще більше команд.

Музика

ВЕД: А на завершення зустрічі нагадую усім , що у нашій програмі триває конкурс « Найромантичніший вірш про кохання». Якщо ви любите поезію і складаєте вірші , якщо ваше щире почуття надихає вас на ліричні рядки і ви хочете у такий спосіб освідчитися коханій людині , надсилайте свої вірші на адресу «Старшокласника»: Українське радіо, Київ 01001. Кращі твори прозвучать у наших передчах, а переможець отримає приз.

На сьогодні все. Кохайте і будьте коханими. З вами була програма «Старшокласник» і ведуча Майя Манько. До нових зустрічей.