asyan.org
добавить свой файл
1 2 3
Тема 4

ВАЛЮТНИЙ РИНОК
1. Методичні вказівки до вивчення теми

4.1. Поняття та структура валютного ринку.

4.2. Валютні операції.

4.3. Валютне регулювання та курсова політика Центрального банку. Особливості в Україні.
4.1. Поняття та структура валютного ринку

Один із сегментів грошового ринку є валютний ринок.

Валютний ринок – це механізм, за допомогою якого встановлюються правові та економічні взаємовідносини між учасниками міжнародних розрахунків з приводу валютних операцій, зовнішньої торгівлі, надання фінансових послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.

Предметом торгівлі на валютному ринку є іноземна валюта, об’єктом – валютні операції з продажу й обміну національної та іноземної валют.

Основними учасниками (суб’єктами) валютних операцій є:

продавці валюти: держава (встановлює правила функціонування валютного ринку; реалізує на ринку через уповноважені органи частину валютних резервів); Центральні банки (здійснюють як комерційні операції з іноземною валютою, так і валютні інтервенції); комерційні банки (мають ліцензію на здійснення валютних операцій та здійснюють валютні операції як за дорученням клієнтів, так і з метою отримання доходів (валютні спекуляції)); підприємства, які ведуть зовнішньоекономічну діяльність (реалізують на ринку свою валютну виручку за експортовану продукцію); фізичні особи (які реалізують наявну у них валюту через мережу обмінних валютних пунктів);

покупці валюти: ті ж суб’єкти, що й її продавці;

посередники: банки, валютні біржі, брокерські фірми, підприємницькі структури, міжнародні валютні, кредитні та фінансові установи.

Функціями валютного ринку є:

  • своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків;

  • регулювання валютних курсів і диверсифікація валютних резервів;

  • регулювання економічних і соціальних процесів у державі.

Складовими валютного ринку є валютний механізм та валютні відносини (рис. 4.1).



Рис. 4.1. Складові валютного ринку

Залежно від обсягу, характеру операцій і кількості використаних валют розрізняють світові, національні та регіональні валютні ринки. 

Валютна система кожної держави є складовою світової валютної системи, яка здійснює перерозподіл фінансових ресурсів на міжнародному рівні. Тому валютний ринок також розглядається як важлива складова міжнародних фінансів, що забезпечує обмін валют та встановлення валютних курсів.

Міжнародні валютні ринки – це купівля й продаж іноземної валюти або цінних паперів в іноземній валюті на основі попиту і пропозиції. Є світові і регіональні міжнародні валютні ринки. Найбільшим світовим валютним ринком є лондонський, на якому проводиться майже половина всіх валютних операцій. Учасниками міжнародних валютних ринків є банки, банкірські будинки, брокерські фірми, транснаціональні корпорації. Інструментами валютних операцій є банківські перекази – поштові й особливо телеграфні, у тому числі з використанням електронної техніки (Рейтер-ділінг, Телерейт), телекса і телефону. Хоча в деяких країнах (ФРН, Франція, Японія, країнах Бенілюкса, Скандинавії) збереглися валютні біржі, їх роль незначна і зводиться до фіксації довідкових курсів валют. Починаючи з 70-х років XX ст. деякі операції з валютою знову здійснюються на товарних біржах (наприклад, валютні ф’ючерсні й опціонні операції на товарних біржах в Чикаго, Нью-Йорку).

На регіональних валютних ринках здійснюється торгівля вільно конвертованими валютами та валютами місцевих національних ринків. Сьогодні існують такі регіональні ринки: Європейський – з центрами в Лондоні, Цюріху, Франкфурті; Азіатський – з центрами в Токіо, Гонконзі, Сінгапурі; Американський – з центрами в Нью-Йорку, Чікаго, Лос-Анджелесі. Регіональні валютні ринки за характером операцій не відрізняються один від одного, національні – відрізняються за ступенем конвертованості національної валюти, за обсягом зовнішньоторговельних та валютно-обмінних операцій, за ступенем інтегрованості в світове співтовариство, рівнем стійкості та відкритості економіки, рівнем розвитку комунікацій та ступенем регулювання державою валютних операцій.

Інфраструктура сьогоднішнього валютного ринку представлена валютними біржами, брокерськими фірмами, дилерськими конторами, що поєднують посередницькі послуги з консультаційними, продажем інформації тощо. Система торгівлі валютою наблизилась до практики світового ринку, де великий обсяг операцій здійснюється на міжбанківському ринку. Місцем зустрічі продавців і покупців валюти є також валютні аукціони, які проводять банки, що мають генеральну валютну ліцензію. На фоні розвитку міжбанківського валютного ринку біржовий валютний ринок залишався основним сегментом валютного ринку України. 

Торгівля іноземними валютами через валютні біржі сприяє удосконаленню механізму торгів та уникненню регіональних курсових розбіжностей і валютних спекуляцій на їх основі; прискорює розвиток нових інструментів, у тому числі ф’ючерсних контрактів. 

Валютний ринок України на всіх своїх сегментах (біржовому, позабіржовому та готівковому) має розвивати свою інфраструктуру шляхом «диверсифікованого» проникнення в усі регіони країни та створення реально функціонуючих регіональних валютних ринків.

Головним валютним ринком вважається Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ) і її філії у Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Одесі та Львові. Поряд з УМВБ працює також Кримська міжбанківська валютна біржа. Система цифрового зв’язку, що об’єднує всі філії біржі, дозволяє вести у реальному часі швидкісний обмін інформацією під час торгів.

Стрижнем валютних операцій, що здійснюються на валютному ринку, є валютний курс, рівень якого постійно коливається під впливом попиту й пропозиції учасників цих операцій.

Валютний курсце ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни або міжнародним платіжним засобом (євро). Валютний курс дуже рухливий і встановлюється з урахуванням купівельної спроможності валют. Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції завжди мають сильний кон’юнктурний вплив на валютний курс.

За допомогою валютного курсу долається національна обмеженість грошової одиниці певної країни. Валютний курс виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей.

На основі валютного курсу зіставляються цінові структури окремих країн, розвиток їх продуктивних сил, темпів економічного зростання, а також торговельного і платіжного балансів. Зниження курсу національної грошової одиниці (девальвація) сприяє подорожчанню імпорту та зростанню експорту, і навпаки – зростання курсу (ревальвація) призводить до здешевлення імпорту та падіння експорту. Валютний курс є структурною ланкою механізму реалізації міжнародної вартості товарів та послуг, адже через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл національного продукту між країнами, які здійснюють зовнішньоекономічні зв’язки.

Для різних видів конверсійних операцій можуть існувати різні види валютних курсів:

1. Валютний курс за безготівковими міжбанківськими угодами – формується в результаті міжбанківських угод з купівлі-продажу безготівкової валюти на валютних ринках (для вільно конвертованих валют – на світових валютних ринках, для курсу долар/гривня – на українському міжбанківському ринку). Цей курс прийнято в якості офіційного в більшості розвинених країн (наприклад, курс на кінець робочого дня). 

2. Обмінний курс валютних бірж. У тих країнах, де збереглися валютні біржі, через які проходить основний оборот конверсійних операцій, курс, що встановлюється на біржі, є основним курсом внутрішнього валютного ринку, а часто – й офіційним курсом.

Валютні біржі, що збереглися в ряді країн, носять підпорядкований характер щодо міжбанківського ринку і використовуються, в основному, для фіксації курсу на певний момент часу.

3. Валютний курс готівкових угод – формується на основі попиту і пропозиції на ринку торгівлі готівкової валюти і може значно відрізнятись від безготівкового курсу міжбанківських угод. Для країн із значною часткою готівкових грошей у внутрішньому грошовому обороті готівковий обмінний курс відрізняється від міжбанківського безготівкового більше, ніж у країнах з розвиненою системою безготівкових платежів населення (за чеками, пластиковими картками тощо). В обмінних пунктах розвинених країн курс готівкового обміну валют встановлюється суворо на основі міжбанківського валютного курсу з досить вузькою маржою. 

На валютний курс впливають такі фактори, як зміни обсягів ВВП, стан платіжного балансу країни, рівень інфляції, внутрішня та зовнішня пропозиція грошей, відсоткові ставки, співвідношення попиту та пропозиції вільно конвертованої валюти, перспективи політичного розвитку тощо.

Котирування – це встановлення курсів іноземних валют у відповідності з практикою, що склалась, і законодавчими нормами. У світовій практиці існує два методи котирування (рис. 4.2).



Рис. 4.2. Методи котирування валюти

Попит на іноземну валюту пов’язаний із залежністю національної економіки від імпорту та обумовлений її конвертованістю, тобто гарантованою можливістю грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти.

Умовою конвертованості є створення її елементів:

– реального курсу валюти;

валютного ринку;

– свободи експортно-імпортних валютних операцій та використання в них національної валюти.

При повній конвертованості національної валюти кожна юридична і фізична особа може вільно приймати участь у зовнішньоекономічній діяльності, продавати, купувати та обмінювати національну валюту на іноземну за певними курсами без будь-яких обмежень або прямого втручання держави. 

Чим нижче рівень конвертації національної валюти, тим більше валютний ринок підвласний державному регулюванню (перш за все, встановленню фіксованого курсу національної валюти щодо інших валют).

За ступенем конвертованості валюта поділяється на наступні типи (табл. 4.1).

Таблиця 4.1. Типи конвертованості валюти

з\п

Тип конвертованості

Сутність

1

2

3

1

Вільноконвер-тована валюта (ВКВ)

Валюта, що вільно та без обмежень обмінюється на валюти інших країн і застосовується у всіх видах міжнародного обігу. В наш час лише деякі держави мають вільно конвертовану валюту: Австрія, Великобританія, Данія, Канада, Нідерланди, Нова Зеландія, Сінгапур, Німеччина, Японія, США та інші. Вільна конвертованість свідчить про стійкість економіки країни, можливості її економічного зростання і, як наслідок, довіру до її національної валюти з боку іноземних партнерів. Деякі вільно конвертовані валюти є резервними валютами

2

^ Резервна валюта

Валюта, яка використо­вується переважно для міжнародних розрахунків і зберігаються Центральними банками інших країн. До них відносять долар США, фунт стерлінгів, швейцарський франк, японську ієну. Ці п’ять валют складають практично 100 % світових валютних резервів. Наявність резервної валюти створює додаткові вигоди країні-емітенту, дозволяючи протягом тривалого терміну мати від’ємне сальдо в торговому і платіжному балансах без загрози національній економіці, бо така валюта не пред’являється до оплати у вигляді вимоги на поставку товарів чи інших активів, а залишається в інших країнах у вигляді резервів

3

^ Частково конвертована валюта

Обмінюється на обмежену кількість іноземних валют, в міжнародних розрахунках застосовується з обмеженнями. Наявність обмежень обумовлена нестабільністю економічного стану країни і незбалансованістю платіжного балансу. Обмеження вводяться урядом або Центральним банком, та полягають в регламентації операцій з валютою та валютними цінностями. Більшість країн світу, в тому числі й Україна, мають частково конвертовану валюту

1

2

3

4

Неконвертована (замкнена) валюта

Не обмінюється на інші іноземні валюти і застосовується лише на території країни. Неконвертованими є ті валюти, на які накладаються обмеження з ввезення, вивезення, купівлі, продажу і до яких застосовуються різноманітні заходи валютного регулювання

5

^ Клірингова валюта

Розрахункові валютні одиниці, які існують лише як розрахункові гроші у вигляді бухгалтерських записів банківських операцій за взаємними поставками товарів та наданням послуг між країнами-учасницями клірингових розрахунків


Якщо економіка держави працює стабільно, а продукція, роботи і послуги користуються попитом на ринках, то це забезпечує стабільність національної валюти і, відповідно, перерозподіл фінансових ресурсів на користь даної країни у формі надходжень у вільноконвертованій валюті. Знецінення національної грошової одиниці веде до перерозподілу фінансових ресурсів всередині держави. Власники іноземної валюти отримують можливість збільшити вартість наявного власного капіталу на величину знецінення національної грошової одиниці, а власники національної валюти намагаються її позбутися, обмінюючи на іноземну валюту, скуповуючи товари або нерухомість, що посилює інфляційні процеси в державі.

На основі поточних курсів валют, а також їх прогнозних значень можна оцінювати прибутковість і доцільність фінансових операцій з конвертованості валют. 

Валютна біржа є організаційно оформленим регулярним валютним ринком, на якому відбувається торгівля валютою на основі попиту і пропозиції. Членами валютної біржі в Україні можуть бути комерційні банки, яким видані ліцензії на проведення валютних операцій, а також фінансові установи, яким чинним законодавством надане право на їх проведення. У сучасний період у розвинених країнах операції з іноземною валютою зосереджені переважно у великих банках. Лише в деяких країнах збереглися валютні біржі як самостійні структури (наприклад, у Німеччині, Франції).

Законодавчі та нормативні акти, пов’язані з валютним регулюванням, передбачають, що всі розрахунки в іноземній валюті здійснюються через уповноважені банки, тобто банки, що мають ліцензії Центрального банку на проведення валютних операцій.

Ліцензії, які отримують комерційні банки, поділяться на генеральні, внутрішні та розширені внутрішні (табл. 4.2).

Таблиця 4.2. Види ліцензій комерційних банків

з/п

Вид ліцензії

Право за ліцензією

1

^ Генеральна ліцензія

  • здійснення банківських операцій в іноземній валюті як на території країни, так і за кордоном;

  • формування частини статутного капіталу в іноземній валюті за рахунок вітчизняних, іноземних та міжнародних підприємств;

  • створення резервного, страхового та іншого фондів з прибутку в іноземній валюті;

  • участь у створенні банківських установ всередині країни та за її межами як засновника або пайовика з використанням для цієї мети іноземної валюти;

  • відкриття своїх філій та представництв за кордоном

2

^ Внутрішня ліцензія

  • відкриття та ведення рахунків в іноземних валютах юридичних та фізичних осіб (резидентів і нерезидентів), а також рахунків нерезидентів в національній валюті країни перебування;

  • здійснення кореспондентських відносин з банками, що мають генеральну ліцензію;

  • організація через банки, які мають генеральну ліцензію, розрахунків, пов’язаних з експортно-імпортними операціями клієнтів банку в іноземних валютах у формі документарного акредитива, інкасо, банківського переказу, а також інших формах, що застосовуються в банківській практиці;

  • валютне обслуговування юридичних і фізичних осіб, включаючи купівлю та продаж іноземних валют у відповідності до діючого законодавства;

  • залучення та розміщення коштів в іноземній валюті юридичних осіб у формі кредитів, депозитів та інших формах, а також видача гарантій на користь клієнтів банку в межах власних коштів банку в іноземних валютах

3

^ Розширена внутрішня ліцензія

  • здійснення на території країни тих же операцій, що й за внутрішньою ліцензією, але, крім того, дає право відкривати обмежену кількість кореспондентських рахунків в конкретних іноземних банках


Головними суб’єктами валютного ринку є комерційні банки, які мають відповідну ліцензію, яка надає їм право проводити такі операції:

  • купівля і продаж іноземної валюті за рахунок власних коштів банку та за рахунок коштів клієнтів;

  • розрахунки в іноземній валюті, пов’язані з експортом-імпортом товарів і послуг, а також проведенням різного роду нетоварних операцій;

  • встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками;

  • пасивні та активні операції в іноземній валюті;

  • депозитні та конверсійні операції на міжнародних грошових ринках;

  • обмін для населення іноземної валюти;

  • операції з чеками та іншими цінними паперами в іноземній валюті.

З метою запобігання ризикам і мінімізації впливу спекулятивних операцій на валютних ринках банкам встановлюються відповідні ліміти – так звана відкрита позиція продажу й купівлі валюти від власного імені і за власний рахунок. Ліміт відкритої валютної позиції визначається Центральним банком в розрахунку на кінець робочого дня уповноваженого банку, її розмір визначається як різниця між сумою іноземної валюти, купленої банком за власний рахунок та сумою проданої банком за той же період часу іноземної валюти. Ліміт встановлюється в залежності від розміру власних коштів банку.

Таким чином, валютний ринок – один з найважливіших сегментів фінансового ринку. Ступінь його розвитку здійснює безпосередній вплив на стан та розвиток економіки. Операції, які проводяться на валютному ринку, тісно пов’язані з комплексом операцій і станом грошового ринку в країні, ринком капіталів.



следующая страница >>