asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 11 12

freeform 2Біографії римо-католицьких священиків

375

БІОГРАФІЇ

РИМО-КАТОЛИЦЬКИХ

СВЯЩЕНИКІВ,

РЕПРЕСОВАНИХ

РАДЯНСЬКОЮ ВЛАДОЮ

1. Андрушевич Франц Антонович народився у 1880 р. в с. Яблунівка

Летичівського пов. Подільської губ. у родині дрібного шляхтича-службов-

ця в поміщицькому маєтку, поляк, громадянин УСРР. В 1906 р. закінчив

Житомирську римо-католицьку духовну семінарію і був висвячений на

священика. Служив вікарієм у Чернівцях біля Ямполя на Поділлі, настояте-

лем у Горбулеві Радомисльського повіту Київської губ. У 1917–1920 рр. був

помічником настоятеля Київського костьолу св. Олександра, з кінця 1920 р.

— настоятелем костьолу у Фастові на Київщині.

Вперше потрапив разом з кількома іншими ксьондзами до в’язниці

ЧК у серпні 1919 р. у Києві, звідки був викуплений віруючими. Увага реп-

ресивних органів до діяльності цього священика посилилася після того,

як 23 серпня 1925 р. на ім’я начальника Білоцерківського окрвідділу ДПУ

УСРР надійшло повідомлення від завідуючого польбюро окрпарткому про

те, що фастівський кс. Андрушевич з амвону «намагався укорінити віру-

ючим шовіністичний і антирадянський погляд», з порадою чекістам ске-

рувати «людину, яка володіє польською мовою, до костьолу, задля того,

щоб можна було притягнути до відповідальності за такі виступи».

19 липня 1929 р. кс. Андрушевича було заарештовано і звинувачено у

здійсненні злочинів, передбачених арт. 54–6 КК УСРР. 28 серпня того ж

року замість утримання під вартою в Білоцерківському бупрі, стосовно

кс. Андрушевича було вжито інший запобіжний захід — відібрано підписку

про невиїзд з постійного місця проживання, з огляду на те, що «перебу-

вання його на волі не може позначитися на перебігу слідства».

30 листопада 1929 р. співробітники Білоцерківського окрвідділу ДПУ

здійснили трус у помешканні фастівського ксьондза, його знову було за-

арештовано і переведено до Київського бупру, зважаючи на те, що «Київ-

ський окрвідділ ДПУ також має компрометуючі на нього матеріали».

23 березня 1930 р. кс. Андрушевичу було пред’явлено обвинувачення

в тому, що він «провадив контрреволюційну діяльність, спрямовану на
шкоду радянській владі і на допомогу Польщі, яка прагне шляхом окупації

відторгнути від СРСР частину України, а крім того, займався збором шпи-

гунських відомостей, що їх пересилав ксьондз Наскренцький у Польщу за

завданням останньої».

27 червня 1930 р. кс. Андрушевича було засуджено у груповій «Справі

польської контрреволюційної і шпигунської організації на Правобережній

Україні» на підставі арт. 54–3, 54–4, 54–5, 54–6, 54–10 і 54–11 КК УСРР

до найвищої міри соціального захисту — розстрілу із заміною на ув’яз-

нення терміном 10 років і позбавлення прав на 5 років.

22 січня 1931 р. Київським шляхово-транспортним відділом ОДПУ

Південно-Західної залізниці було порушено нову справу стосовно кс. Ан-

друшевича, яка дістала назву «Патріоти». Допити ксьондза, якого було

доставлено до Києва з Ярославльського політізолятора, де він відбував

покарання, тривали близько 9 місяців, зрештою 21 жовтня 1931 р. ухва-

лою ОВ УВО і ДПУ УСРР його справу було припинено, зважаючи на те,

що «Андрушевич засуджений уже за вказані злочини по іншій справі».

Справу «контрреволюційної польської шпигунсько-диверсійної органі-

зації» «Патріоти» Київський шляхово-транспортний відділ ОДПУ завер-

шив передачею до суду матеріалів на кількох десятків мешканців Фасто-

ва і навколишніх сіл, переважно залізничників, 23 з яких було призначено

різні міри покарання. Прізвища багатьох «фігурантів» по цій справі зна-

ходяться у списках жертв НКВС, розстріляних у 1937–1938 рр. і захоро-

нених у Биківнянському лісі поблизу Києва.

Ф. Андрушевич 15 вересня 1932 р. разом з групою інших репресованих

ксьондзів потрапив до Польщі в результаті обміну політичними в’язнями

між СРСР і ІІ Річчю Посполитою. Помер 11 лютого 1938 р. у м. Ковелі.

^ 2. Ашеберг Павло (Пауль) Петрович народився у 1895 р. у м. Ковно

(тепер Каунас, Литва) в родині полонізованих прибалтійських німців.

У 1918 р. разом з іншими слухачами духовної семінарії Тираспольської

єпархії РКЦ, втікаючи від більшовиків, прибув із Саратова до Одеси, де й

був у 1919 р. висвячений на священика. Служив в Одеському ко стьолі

Успіння Пресвятої Богородиці. У 1925–1927 рр. перебував на засланні,

звинувачений у здійсненні релігійного навчання дітей. У 1928 р. працю-

вав адміністратором парафії в німецькій колонії Ямбург на Дніпропет-

ровщині.

Заарештований наприкінці 1928 р. і 24 січня 1929 р. засуджений до

3 років ув’язнення у ВТТ. Термін покарання, яке він відбував на Солов-

ках, було подовжено в результаті арешту 5 липня 1932 р. у груповій справі

католицьких священиків, звинувачених табірною адміністрацією у таєм-

ному здійсненні релігійних обрядів, антирадянській агітації, налагодженні

нелегального зв’язку з волею і переправленні за кордон відомостей шпи-

freeform 3freeform 4376

^ З АРХІВІВ ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ

Біографії римо-католицьких священиків

377


гунського характеру. 29 квітня 1933 р. кс. Ашеберг, захворівши на тиф, по-

мер у табірному шпиталі СЛОНу.
^ 3. Бак Йоган Бернгардович народився 1 січня 1884 р. у німецькій колонії

Ґеорґсбург (Дудниково) на Катеринославщині, німець, громадянин УСРР. На

священика висвячений після закінчення духовної семінарії у 1908 р. Працю-

вав на парафіях в кол. Карлсруеі ШонфельдМиколаївського деканату, у 1923 р.

був призначений настоятелем новоствореної парафії в кол. Ной-Кандель (Бо-

гунське) Роздільнянського р-ну на Одещині. У 1925 р. перебував під слідством

зазвинуваченням в порушенні арт.арт. 121, 125 і 87 КК УСРР.

Заарештований 17 жовтня 1935 р. Звинувачений у провадженні контр-

революційної роботи, спробі відірвати молодь від радянського вихован-

ня, приховуванні костьольних коштовностей, антирадянських висловлю-

ваннях, як-от: «Радянська влада німецького народу не любить, забирає у

народу хліб і прирікає на нестатки і голод». 21 лютого 1936 р. засуджений

у груповій справі німецького католицького духовенства Одещини за

арт. 54–4, ч. 2 і 54–11 КК УСРР до 8 років ВТТ. Страчений у таборі на

початку 1938 р. (точна дата не відома).

^ 4. Білякевич Олександр Казимирович — католицький священик східно-

го обряду, народився 26 березня 1872 р. у м. Ковно в міщанській родині,

яка займалася хліборобством, литовець, громадянин УСРР. На священика

був висвячений у 1896 р. після закінчення духовної семінарії. У 1899 р. за

пропагування унії був заарештований царською поліцією і засуджений до

заслання в Сибір, звідки звільнився після революції 1917 р. і, переїхавши до

м. Царицина, став служити в костьолі.

У 1923 р. був звинувачений у зберіганні мисливської зброї і близько

3-х місяців перебував під вартою. Після того, як у 1924 р. органами ОДПУ

у нього через підозру в контрреволюційній діяльності було відібрано усі

документи, виїхав в Україну. З дозволу прелата Т. Скальського обслугову-

вав римо-католицькі парафії в Любарі, Базалії, Ізяславі, Красилові, Туль-

чині та інших містах і селах Поділля та Волині. З 1934 р. мешкав у Козя-

тині. Мав дружину та трьох неповнолітніх дітей.

Заарештований 21 серпня 1935 р. Був звинувачений у тому, що «за зав-

даннями агентів генерального штабу однієї іноземної держави — ксьондзів

Скальського та Наскренцького впродовж кількох років провадив контр-

революційну і націоналістичну роботу на користь чужоземної держави,

скеровану на відторгнення частини УСРР до території чужоземної дер-

жави». Цю роботу він начебто провадив у таких напрямках: а) збирання і

збереження націоналістичних кадрів; б) відрив молоді та дітей від радянсь-

кого та комуністичного впливу; в) використання костьольного активу і

проповідей для збудження релігійних мас проти радянської влади; г) дис-
кредитація та зрив колгоспного будівництва; д) поширення провокацій-

них чуток, спрямованих проти влади; е) організація систематичної допо-

моги засудженим за контрреволюційну і шпигунську діяльність ксьондзам.

В його справі було заарештовано також колишнього православного свя-

щеника, який намагався перейти в католицизм, а в червні 1935 р. публічно

зрікся від сану, Йосипа Романюка та віруючих римо-католиків — Марцели-

ну Невинську, Стефанію Янковську, Станіслава Домбровського, Анастасія

Завадовського, Казимира Філіповського, Станіслава Крутевича.

Виїзною сесією спеціальної судової колегії Вінницького облсуду, що

відбулася 12–13 січня 1936 р., на підставі арт. 54–4, 54–11 та 54–10 ч. 2

КК УРСР кс. О. Білякевича було засуджено до позбавлення волі у ВТТ

терміном на 7 років з поразкою у правах терміном на 3 роки та з конфіс-

кацією майна, що йому належало, Й. Романюка та М. Невинську — до

5 років, С. Домбровського та С. Крутевича — до 4 років, С. Янковську,

К. Філіповського та А. Завадовського — до 3 років позбавлення волі. Ух-

валою Верховного суду УСРР від 29 березня 1936 р. вирок залишено в

силі, а касаційні скарги засуджених відхилено.

10 серпня 1938 р. О. Білякевич помер у Кемському таборі Белбалтла-

гу. Ухвалою пленуму Верховного суду УРСР від 12 жовтня 1990 р. кс. Бі-

лякевича та всіх осіб, що були засуджені у його справі, реабілітовано «че-

рез відсутність у їхніх діях складу злочину».
^ 5. Блехман Болеслав Костянтинович народився у 1876 р. (за іншими да-

ними, у 1880 р.) в с. Кальварія Седлецького пов. Сувалківської губ. в родині

дрібного чиновника, поляк, громадянин УСРР. В 1899 р. закінчив гімназію і

вступив до Житомирської римо-католицької духовної семінарії. Висвячений

на священика в 1903 р. Вступив до Санкт-Петербурзької римо-католицької

академії, однак невдовзі залишив навчання і з 1905 р. розпочав пастирську

діяльність у парафіях Луцько-Житомирської єпархії. У 1910–1917 рр. працю-

вав учителем Закону Божого в середніх навчальних закладах і капеланом у

військових частинах Києва, 1917–1920 рр. — настоятелем костьолув Ірпені,

1920–1927 рр. — с. Вишевичі поблизу Малина.

Повернувшись до Києва у 1927 р., працював у костьолах св. Миколая

та св. Олександра, з 1929 р. залишаючись у цьому місті внаслідок арештів

його колег єдиним римо-католицьким священиком. Заарештований 29 серп-

ня 1933 р. і звинувачений у скоєнні злочинів, що підпадають під чинність

арт. 54–6 та 54–11 КК УСРР.

В результаті розгляду справи, по якій також були арештовані кс. Й. Во-

ронич та віруючі Г. Яроцький, М. Галецький, С. Лепесовицька, М. Сков-

ронська, особливою нарадою при колегії ДПУ УСРР 24 лютого 1934 р.

Б. Блехману було призначено 3-річний термін ув’язнення у ВТТ. Покаран-

ня відбував у Карлазі, звідки 29 травня 1936 р. його було звільнено і висла-

freeform 5freeform 6378

^ З АРХІВІВ ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ

Біографії римо-католицьких священиків

379


но на Північний Кавказ до м. Орджонікідзе. 2 грудня 1936 р. був там за-

арештований і 2 листопада 1937 р. засуджений до 10 років позбавлення волі

у ВТТ. Подальша доля не відома.
^ 6. Бравер Станіслав Леонардович народився 7 травня 1886 р. в с. Біло-

пілля Бердичівського пов. Київської губ. Висвячений на священика в 1909 р.

після закінчення Житомирської римо-католицької духовної семінарії. Пра-

цював помічником настоятеля в м-ку Чернівці біля Ямполя на Поділлі, учи-

телем Закону Божого в середніх навчальних закладах Ковеля та Рівного. В

1920–1930 рр. служив настоятелем парафії у Берездові поблизу радянсь-

ко-польського державного кордону, 1931–1935 рр. — у м. Полонне на Во-

лині.

Заарештований 9 серпня 1935 р. співробітниками ОВ УДБ Київського

обласного управління НКВС УСРР за обвинуваченням в участі у «Контр-

революційній фашистській організації римо-католицького і уніатського

духовенства Правобережної України». 14 травня 1936 р. особливою на-

радою при НКВС СРСР його було засуджено за арт. 54–4 і 54–11 КК УСРР

до 5 років ув’язнення у ВТТ. Після відбуття покарання в Ухто-Іжемсько-

му таборі (Республіка Комі, РСФРР), 9 серпня 1940 р. вийшов на волю і

повернувся в Україну. Помер у 1941 р. в с. Махнівка біля Бердичева. Реабі-

літований згідно з висновком Прокуратури УРСР від 8 серпня 1989 р.
^ 7. Буяльський Франц Костянтинович народився 4 жовтня 1891 р. в с. -

Янівка Старокостянтинівського пов. Волинської губ. у селянській родині,

поляк, громадянин УСРР. У 1908 р. закінчив Вишгородське двокласне учи-

лище. У 1910 р. при Ніжинській гімназії склав екстерном іспити на присвоє-

ння звання аптекарського учня і вступив до Житомирської римо-католиць-

кої духовної семінарії, після закінчення якої у 1915 р. прийняв духовний сан.

Працював на парафіях у Деражні, Віньківцях на Поділлі, помічником насто-

ятеля Київського костьолу св. Олександра, у 1921–1927 рр. — настоятелем

у м-ку Сквира на Київщині.

В 1924 р. був затриманий працівниками ДПУ у м-ку Базалія біля Про-

скурова, де мав замешкати і очолити римо-католицьку парафію, і через

відсутність паспорта та дозволу на перебування в прикордонній смузі зви-

нувачений у спробі нелегального перетину державного кордону, однак

невдовзі був звільнений і повернувся до Сквири.

11 квітня 1927 р. заарештований Білоцерківським окрвідділом ДПУ

УСРР і звинувачений в контрреволюційній агітації, шпигунстві та скоєнні

інших злочинів (арт.арт. 54–4, 54–6, 54–10, 54–11, 56–25, 111, 113 та 204

КК УСРР). 30 січня 1928 р. судове засідання колегії ОДПУ СРСР винес-

ло ухвалу ув’язнити Ф. Буяльського у концтаборі строком на 10 років, із

застереженням, аби щодо нього надалі не застосовувалася амністія.
12 квітня 1928 р. ксьондза було доставлено на Соловки. 11 червня 1928 р.

колегія ОДПУ при РНК СРСР вирішила конфіскувати усе майно, що на-

лежало йому до арешту, згідно з переліком, що складався зі 114 пунктів.

5 липня 1932 р. його заарештовано в Соловецькому таборі на о. Анзер

у груповій справі католицьких священиків, звинувачених табірною адмі-

ністрацією у таємному здійсненні релігійних обрядів, антирадянській агі-

тації, налагодженні нелегального зв’язку з волею і переправленні за кор-

дон відомостей шпигунського характеру. 13 липня того ж року його

переведено до Ленінградської тюрми, пізніше — до Ярославльського по-

літізолятора.

15 вересня 1932 р. разом з групою інших репресованих ксьондзів по-

трапив до Польщі в результаті обміну політичними в’язнями між СРСР і

ІІ Річчю Посполитою. Помер у 1958 р. у Варшаві. Реабілітований 7 червня

1994 р. як особа, на яку поширюється чинність ст. 1 Закону України від

17 квітня 1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».



следующая страница >>