asyan.org
добавить свой файл
1 2 3
Підготовка вчителя до уроку та самоаналіз  його ефективності 

 

Актуальність проблеми.  Система освіти в Україні нині реформується на засадах національної ідеї, сучасних освітніх парадигм, нових цілей виховання учнівської молоді, впровадження інформаційно-комп’ютерних технологій тощо. Ці обставини об’єктивно зумовлюють необхідність заміни „знаннєвої", „зунівської" на особистісно орієнтовану парадигму освіти як домінанту. За цих умов існуюче раніше поняття „освіта" (взагалі) змінюється на нове поняття „освіта особистості" як процес і результат особистої турботи, особистої відповідальності, особистих заслуг і невдач – діяльності самого учня зі становлення, створення і розвитку власної особистості та індивідуальності. Складні й відповідальні завдання щодо забезпечення якості освіти, виховання і розвитку особистості значною мірою покладаються на вчителів загальноосвітніх навчальних закладів. Вони покликані забезпечити максимально можливу реалізацію і самореалізацію інтелектуального та фізичного потенціалу кожного учня на основі підвищення ефективності кожного уроку. Для цього педагогам необхідно ретельно, на наукових засадах, готуватися до навчального заняття і вміти проаналізувати його ефективність. 

^ Аналіз останніх досліджень і публікацій з проблеми. У психолого - педагогічній і методичній літературі урок традиційно розглядається як форма організації  навчально-виховного  процесу. На  думку  вітчизняних і зарубіжних учених, суттєво покращити якість навчання, виховання і розвитку учнів можливо за умови цілеспрямованого вдосконалення уроку, його модифікації. Надаючи великого значення уроку, В.О.Сухомлинський наголошував, що на уроці розвиваються пізнавальні і творчі сили учнів, формуються вміння наукового мислення, виховується любов до книги [1]. Ю.А. Конаржевський  вважає, що питання вивчення ефективності викладання, якості знань, рівня розвитку і вихованості учнів значною мірою залежать від аналізу та самоаналізу ефективності уроків [2]. З цього приводу В.П. Панасюк висловив таке судження: від якості проведення кожного уроку залежить якість викладання і засвоєння  навчального  предмета, розвиток учнів [3].

У вітчизняній і зарубіжній літературі вживаються два поняття щодо оцінки уроку: „ефективність" і „якість". З філософської точки зору категорію „ефективність" В.І.Бондар розглядає як міру діяльності і якість системного об’єкта [4]. У педагогіці ефективність характеризує відношення між рівнями діяльності та ступенем наближення до кінцевої, заданої мети. На думку автора, визначити ефективність – означає порівняти досягнуті результати з тими, що проектувалися як оптимальні, тобто порівняти засвоєння учнями теоретичних, емпіричних та практичних знань й умінь з програмними вимогами. Співвідношення результату та міри дає можливість визначити коефіцієнт ефективності навчання, який знаходиться в межах показника від 0 до 1.

На підвищення ефективності сучасного уроку впливають різні чинники: модернізація змісту освіти; інноваційні принципи навчання (інтенсифікація, диференціація, інтеграція, демократизація, гуманізація, гуманітаризація); новітні технології навчання; національна спрямованість навчання і виховання учнів; наукові підходи до уроку та його аналізу як педагогічної системи; інваріантність модифікацій видів уроку; інноваційні ідеї позитивного педагогічного досвіду тощо. У зв’язку з цим виникла потреба у розробленні нових технологій спостереження та оцінювання ефективності уроку як системи взаємопов’язаних та взаємозумовлених основних його підсистем. За цих умов потрібно виходити з того, що урок – це педагогічна система, яка об’єктивно  інтегрує організаційну, дидактичну, психологічну, виховну та санітарно-гігієнічну підсистеми, діяльність учителя та навчальну діяльність учнів, її результативність [1].

^ Виділення невирішених питань загальної проблеми. Теоретико-методологічний підхід до уроку як до складної, динамічної педагогічної системи  потребує  усвідомлення  того,  що  кожна  із  об’єктивно існуючих його   підсистем   виконує    свою   специфічну   функцію. Водночас   всі   вони знаходяться у тісному взаємозв’язку, взаємозумовленості та утворюють нову інтегративну систему –  процес навчання  на  уроці. Ефективність реалізації змісту кожної із визначених підсистем та уроку в цілому залежить від знання  оцінних параметрів, технологій   їх реалізації, оцінювання стану їх ефективності.

^ Мета статті –    методичні    рекомендації    для     вчителів  загальноосвітніх   навчальних закладів   щодо    підготовки    змісту    кожної   із   окреслених основних  підсистем уроку (організаційної, дидактичної, психологічної,  виховної, санітарно-гігієнічної), вибору принципів,  методів  і технологій  їх реалізації, самоаналізу  ефективності  кожної з  них окремо  взятої та уроку в цілому як педагогічної системи.

^ Виклад  основного  матеріалу   

I. Зміст організаційної підсистеми уроку   включає  такі компоненти:    структуру    уроку,    організацію    навчального   матеріалу, педагогічну діяльність учителя та навчальну діяльність учнів, навчально-методичного забезпечення і технічного оснащення уроку, раціональність витрат часу на уроці.

Розкриємо зміст кожного компонента.

^ 1. Організація структури уроку. Вчителеві потрібно: чітко визначити структурні компоненти уроку залежно від його типу; продумати організацію кожного структурного компонента уроку, визначити його питому вагу в загальній композиції уроку;  поставити цілі, окреслити зміст, методи і засоби навчання на кожному структурному етапі уроку; підібрати для кожного структурного етапу уроку адекватні форми організації навчальної діяльності учнів; забезпечити мобілізацію та оптимальну реалізацію інтелектуальних, фізичних і емоційних ресурсів суб’єктів навчально-виховного процесу на кожному етапі уроку.

^ 2. Організація навчального матеріалу. Вчителеві потрібно:  підібрати чи розробити навчальний матеріал, що відповідає темі, меті та завданням уроку; здійснити логіко-структурний аналіз змісту теми, з’ясувавши її дидактичні та методичні особливості; ранжувати і структурувати навчальний матеріал для кожного етапу уроку; виділити у змісті навчального матеріалу основне, істотне, що підлягатиме обов’язковому засвоєнню; визначити у змісті дидактичного матеріалу описувальну, пояснювальну, інструктивну інформацію; унормувати навчальний матеріал для кожного його структурного компоненту за змістом, обсягом, часом; визначити зміст та обсяг домашнього завдання відповідно  до теми уроку.

^ 3. Організація педагогічної діяльності вчителя і навчальної діяльності учнів передбачає таке: наявність поурочного плану, класного журналу, учнівських зошитів, підручника, довідкової літератури, навчальних посібників, комплектів роздаткового дидактичного матеріалу; забезпечення відповідності змісту педагогічної діяльності вчителя поставленим цілям та завданням уроку; раціональну постановку вчителем цілей і завдань діяльності учнів на уроці з тим, щоб досягти свідомого їх сприймання і осмислення;  мотивацію спільної діяльності вчителя та учнів на уроці; планування, нормування, конструювання, прогнозування, діагностування діяльності вчителя та учнів на уроці; засвоєння учнями раціональних способів навчально-пізнавальної діяльності; здійснення контролю, самоконтролю, взаємоконтролю і корекції діяльності вчителя і учнів, її результативності; забезпечення обладнання робочих місць учителя та учнів відповідно до стандартних гігієнічних вимог та вимог ергономіки (зручності та швидкодії у використанні); раціональний розподіл та використання часу на окремі види діяльності вчителя та учнів на уроці.

^ 4. Організація навчально-методичного забезпечення і технічного оснащення уроку передбачає обладнання уроку (наявність на робочих місцях учителя та учнів підручників, навчально-методичної літератури, навчального приладдя), роздаткового дидактичного матеріалу, інструктивних карток тощо; оснащення уроку необхідними і достатніми наочними приладами, зокрема і ТЗН, аудіовізуальними засобами, комп’ютерами; залучення до організації  навчально-методичного забезпечення і технічного оснащення навчального процесу на уроці учнів-консультантів, демонстраторів.

^ 5. Раціональність витрат часу на уроці включає таке: своєчасний початок уроку; оптимальність витрат часу на взаємне привітання, перевірку відсутніх учнів, огляд санітарного стану класу та зовнішнього вигляду учнів; раціональність витрат часу на процес входження у навчальну діяльність; чітке дозування і корекцію витрат часу на окремі етапи уроку; витрати часу на окремі види педагогічної діяльності вчителя (організаційну, навчальну, стимулюючу, контролюючу); витрати часу на окремі види навчальної діяльності учнів (організацію, планування, нормування, творчу самостійну діяльність, практичну діяльність тощо); своєчасність завершення уроку, забезпечення організованого відпочинку учнів на перерві, провітрювання класного приміщення.

II. Зміст дидактичної системи уроку включає такі компоненти: вибір змісту освіти і навчання на уроці; принципів навчання; методів і засобів навчання, форм організації навчальної діяльності учнів на уроці. Сутність змісту кожного компоненту дидактичної підсистеми уроку подаємо нижче.

^ 1. Вибір змісту освіти і навчання передбачає таке:

а) визначення теми, цілей і завдань уроку відповідно до навчальної програми та календарного плану; з’ясування логіко-структурних, дидактичних та методичних особливостей теми уроку; визначення освітньої, виховної та розвивальної цілей уроку відповідно до змісту теми та її особливостей;  установлення мети-домінанти уроку та способів її досягнення, проміжних цілей на кожний етап уроку та види навчальної діяльності учнів; розкриття мотивів вивчення теми уроку та навчальної діяльності учнів; вибору форм, методів та засобів стимулювання навчаль­но-пізнавальної діяльності учнів; порівняння результативності навчання з поставленими  цілями та завданнями уроку;

б)  вибір та реалізація змісту навчального матеріалу потребують відповідності  його темі, поставленим  цілям та завданням уроку; виділення у змісті навчального матеріалу головного, істотного, пояснювальної, ілюстративної та інструктивної інформації; визначення пріоритетних світоглядних понять та ідей, які будуть формуватися на уроці; розподілу навчального матеріалу на смислові частини (блоки), встановлення  зв’язків між ними; виявлення внутрішньопредметних та міжпредметних зв’язків, визначення способів їх реалізації на уроці; виявлення освітнього, виховного і розвивального потенціалу навчального матеріалу (в разі необхідності – посилення будь-якого із них); вибору методів та засобів навчання, форм організації навчальної діяльності учнів, за допомогою яких достатньо повно реалізується навчальний матеріал на уроці і досягається поставлена мета; визначення змісту та оптимального обсягу домашнього завдання відповідно до теми та мети уроку;

в) диференційований підхід до учнів у навчально-виховному процесі передбачає: добір чи розробку диференційованого дидактичного матеріалу; визначення методів і засобів диференційованої роботи на уроці зі здібними, талановитими і слабкими учнями; методів досягнення мети-домінанти уроку; визначення  змісту, форм, застосування методів та засобів диференційованої роботи з учнями на уроці та їх профорієнтації; підготовку диференційованих домашніх завдань;

г) реалізація внутрішньопредметних і міжпредметних зв’язків потребує аналізу змісту навчального матеріалу з метою виявлення  спільних елементів знань, передбачення способів їх реалізації на уроці; розкриття змісту навчального матеріалу у взаємозв’язку з вивченим раніше та перспективою його   використання  під час  вивчення наступних тем курсу навчального предмета; реалізації змісту, методів, засобів формування загальнонавчальних умінь і навичок учнів з урахуванням міжпредметних зв’язків; визначення і реалізації на уроці провідних наукових ідей, законів, закономірностей навчання, виховання і розвитку учнів; координації зусиль учителів-предметників щодо здійснення профорієнтаційної роботи з учнями на уроці;

д) інтенсифікація навчання потребує визначення оптимальної інформаційної місткості навчального матеріалу і способів його реалізації; вибору та реалізації змісту, методів, засобів інтенсифікації навчання; цілеспрямованого дотримання оптимального темпу і ритму навчальної діяльності учнів, що забезпечують її інтенсифікацію; забезпечення оптимальних умов інтеграції змісту навчання, морально-психологічного мікроклімату на уроці;

е) демократизація навчання  передбачає таке: формування вмінь і навичок колективної навчальної діяльності учнів на основі демократичних норм взаємовідносин між учителем та учнями; врахування індивідуальних особливостей  учнів у процесі навчання, активізації  їх творчої діяльності: формування активної позиції та установки учнів на самостійне здобуття знань, умінь і навичок; реалізації таких елементів демократизації, як гласність, критика і самокритика, вмінь переконувати, полемізувати, опонувати; спонукання учнів до диференційованого сприймання навчальної інформації і формування вмінь інтегрувати її, робити узагальнення та висновки; залучення учнів до активної участі у навчально-виховному процесі; формування свідомої дисципліни і самодисципліни учнів, створення атмосфери співробітництва і співдружності;

є) гуманізація навчання  потребує: добору змісту навчального матеріалу, реалізація якого б максимально впливала на емоційну сферу учня, розвиток у нього добрих почуттів, прагнень; формування гуманних мотивів діяльності, основою яких є альтруїстична мета і бажання творити добро; виявлення і реалізації виховного потенціалу навчального матеріалу з метою формування гуманних якостей особистості; широкого використання засобів народної педагогіки з метою формування гуманних рис та переконань учнів; створення на уроці ситуацій, розв’язок яких вимагає від учнів прояву гуманності, сприяє формуванню гуманних відносин у колективі; врахування у процесі навчання проявів емоцій, які миттєво оволодівають учнями (афекту), попередження їх, а в разі виникнення – керування  ними; формування ділових, товариських стосунків у колективі класу; поведінки вчителя як зразка гуманної людини з відповідними гуманними якостями і переконаннями;

ж) гуманітаризація  навчання  передбачає забезпечення такого: вибору оптимального варіанта змісту навчального матеріалу в аспекті гуманітаризації освіти і забезпечення якісної його реалізації; внесення коректив (у разі необхідності) в навчальну програму з  предмета; реалізації виховного потенціалу навчального матеріалу з метою формування моральних рис і якостей особистості, духовної сфери учнів; виявлення та реалізації міжпредметних зв’язків з метою формування матеріалістичного світогляду, переконань, ідеалів, активної життєвої позиції учнів; добору та розроблення навчального матеріалу, вивчення якого сприяє  максимальному впливу на емоційну та інтелектуальну сфери учнів;

з) національне спрямовання навчання включає: вивчення та удосконалення української мови як єдинодержавної; формування в учнів почуття гордості за рідний край, історію свого народу, науку та культуру; забезпечення ефективності вивчення історії рідного краю, його географічного та етнографічного розміщення; оволодіння змістом, принципами, формами  і   методами   національного виховання педагогами; створення атмосфери національного духу в навчально-виховному процесі; формування зацікавленості учнів у відродженні національної культури українського народу; активізації громадської діяльності учнів щодо пропаганди та впровадження ідей народної педагогіки  у життя школи  та сім’ї;

і) реалізація традиційних та інноваційних технологій навчання означає:   впровадження  вчителями  вітчизняних і зарубіжних технологій проведення уроку  відповідно до його змісту, мети і завдань навчання; в разі потреби – розроблення технології конкретного структурного компонента чи підсистеми уроку, виду навчально-пізнавальної діяльності учнів; упровадження комп’ютерних прогресивних технологій навчання, розроблених та апробованих вітчизняними і зарубіжними вченими-педагогами; модернізацію застарілих технологій;

к) перевірка  та  корекція  навчальних  досягнень  учнів  на уроці  передбачає таку діяльність: включення у зміст контрольних робіт основних, істотних елементів знань навчального матеріалу; врахування основних вимог до перевірки навчальних досягнень учнів; забезпечення оптимального співвідношення перевірки тео­ретичних знань учнів та алгоритмів їх практичного застосування; використання інноваційних форм і методів перевірки навчальних досягнень учнів, 12-бальної системи оцінювання навчальних досягнень учнів, удосконалення критеріїв та технологій моніторингу якості знань учнів;забезпечення реалізації змісту, форм і методів корекції знань і способів діяльності учнів з метою усунення прогалин у їхніх знаннях; досягнення засвоєння учнями педагогічно доцільними методами і засобами самоконтролю, взаємоконтролю.



следующая страница >>