asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 5 6
У збірці представлено творчі роботи учнів КЗО «Гімназія № 3» Дніпропетровської міської ради, написані в різних жанрах та на різні теми. Об’єднує ці роботи високий політ душі, натхнення, прагнення нести людям глибоке знання рідного слова, розуміння його вічної краси. Діти різного віку – від 1 (5) до 7 (11) класу - та їхні вчителі – колектив однодумців, які палко закохані в рідну мову і дарують від щирого серця результат своєї творчості всім, хто любить Україну.


АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ:

Керівник проекту - Кучер Вікторія Володимирівна, заступник директора

з навчально-виховної роботи

Редактор – Зацаріна Любов Григорівна, учитель української мови та літератури

^ Дизайн – Корда Ганна, учениця 6 (10)-А класу
Зміст
Розділ І. Муза поетична………………………………………...4

Ряпулова М. Про найголовніше…………………………………..6

Ряпулова М. «Своїм життям до себе дорівнятись…»……………8

Ряпулова М. До сердець……………………………………….....11

Лисенко Я. Пам'ять серця………………………………………...13

Лисенко Я. Дякуємо, ветерани!.....................................................14

Шабалєв К. Допоможіть мені вижити!.........................................16

Гордієвич М. Зима………………………………………………...21

Овчаренко В. Осінь……………………………………...………..22

Шевченко В. Поліський туман…………………………………...23

Шевченко В. Мій улюбленець…………………………………...24

Баскаков А. Рідний край……………………………………….…25

Розділ ІІ. Наша зірочка Даша Бондарчук…………….26

Шалені пригоди пані Марусі…………………………………….27

Про свою країну…………………………………………………..32

Спогади. Літо……………………………………………………...34

Пісні ранньої осені………………………………………………..36


Розділ ІІІ. Наші юні прозаїки………………………………..39

Палькевич О. Наш Світ…………………………………………...40

Мосендз А. Безцінний друг……………………………………....42
Марченко Т. Бо я закохана……………………………………….45

Марченко Т. Різнокольорові кульки……………………………..48

Дольнік Т. Моя перша гроза……………………………………...51

Палькевич О. Кохані очі……………………………………….…53

Палькевич О. Найкращий політ………………………………….54

Табунов О. «Швидше! Вище! Дужче!»………………………….55

Потиліко Е. Моя мрія……………………………………………..62

Остапюк О. Печера (Із циклу «Мої пригоди»)………………….64

Рукавичка А. Ростемо!....................................................................66

Чернявський Д. Білчин подарунок………………………………68

Потиліко Е. Риболовля…………………………………………...69

Потиліко Е. Хвалько……………………………………………...71

Потиліко Е. Витівки мого котика………………………….…….73

Ніколаєв О. Пригоди яблука……………………………………..75

Остапюк О. Пригоди мого персидського кота Марсика……….77

Остапюк О. Огірочки……………………………………………..78

Остапюк О. Благородний вчинок………………………………..78
Розділ ІV. Навчаючись, творимо…………………..80

Скряга А. У чому сенс життя?.......................................................81

Паплик В. Навіщо ми живемо?......................................................83

Дружко І. Задумаймося…над сенсом життя!...............................84

Скосарев І. Книга в моєму житті………………………………...86

Мельниченко А. Про інтелігентність……………………………88

Ніколаєва А. Книги – морська глибина………………………….89

Суіма Х. Чи має людина бути інтелігентною?.............................91

Біловол В. Коріння навчання гірке, зате плід його солодкий….93

Кобякова М. Хто є для мене взірцем…………………………….95

Розділ V. Наш епістолярій……………………..97

Бондарчук Д. Молитва (Лист, що має дійти до адресата)……...98

Заіченко І. Вельмишановне товариство!.....................................101

Кочервей В. Я – Рожеве Дерево………………………………...104

Мосендз А. Сповідь……………………………………………...106

Муза поетична

^ ПРО НАЙГОЛОВНІШЕ
В людині головне - не крок, не одяг,

Ні, нам не виміряти барвами її,

В ній головне - отой великий потяг

До щастя, радості і світла на землі.

Складне питання - лине крізь століття.

Нехай я тут у невеличкім вірші

Своїх думок вам розмалюю квіття.

Прекраснiше в людині - це кохання,

Кохання до життя, людей, природи.

З ним подолаємо весь біль і всі страждання -

На крилах нас несе крізь всі негоди.

Коли людина душу розкриває

Усім назустріч, не ховає серця,

її життя перлинами палає,

В її очах глибинніші озерця.

Вважаю я, найкраще - це свобода,

Свобода роздумів у кожної людини,

Коли ні складнощі, ні горе, ні погода

Зламать не можуть серце до загину.

І, безумовно, тут, у нашім світі,

Важливими є доброта й хоробрість.

Вони казками й мудрістю повиті,

Про них байки, романи, вірші, повість.

Найголовніше в людях і найкраще

У їх думках ховається і в серці,

Але там також вад поганих пащі,

Там зле також повсюди розмететься.

В серцях людей ховається жадоба,

Там також злість і байдужість живуть.

А байдужість - ненависті то спроба,

Огидний крок, що розстилає путь

До невтручання у чужеє горе.

До злості хвиль, що в серці аж кипить,

До злої та сліпої непокори,

Що так людей руйнує всіх за мить.

Так в парадоксах ми живем на світі,

Ми бачим поруч холод і тепло,

І так сплелись у серці нашім віттям

Дві протилежності душі - добро і зло.
Ряпулова Марія, 7 (11)-Г клас,

учитель Мацуєва С. В.

«Своїм життям до себе дорівнятись»

(Леся Українка)
Складна дорога нашого життя,
Мандруєм світом хто куди, хто як.
Не знаєм, чи впадем у небуття,
Чи, може, житимемо в світі просто так.
А може, станемо на тлі своїх віків
Чарівним світом, зіркою століть;
Нам жити, може, сорок сороків,

А може, жити нам лише єдину мить.

У Бога щодо нас, напевно, плани є,
Так хочеться їх знати, виконати чинно.

Йдемо, як можемо, хоч легше не стає -
Шукаємо шлях вірний безупинно.

Та хоч здійсняться плани щодо нас,
Та хоч іти ми будемо тим шляхом -
Вогонь щоб Божий в серці не погас,
Жили щоб спогади на небі золотом.

Важлива річ - знайти свою дорогу,
Життєвої мети дістатись.
Я точно знаю, що дано від Бога
Своїм життям до себе дорівнятись.


Я знаю, що мої величні предки,
Сини країни, що загиблі сплять,
Життя розмінювали не за блиск монетки -
Вони хотіли темряву здолать.
Я знаю, що вони у те століття,
Яке «розстріляним» вважають, що в крові,
На камені вирізьблювали квіття
Своїх думок, хоч всі лягли в траві.


Тепер зростає з тих скривавлених листочків
Шляхетний дух, дух творчості, краси;
Ми в цьому світі - квіток пелюсточки,

А їх слова - то крапельки роси.


Вони життя віддали і віддали волю,
Щоб ми, нащадки, вірити могли
У чарівну літературну долю,
Щоб не страшилися досвітньої імли.
То ж дай нам, Боже, світлої дороги,
В житті своєму реалізуватись,
І все ж таки здобути перемогу,
Своїм життям до себе дорівнятись.

Ряпулова Марія, 7 (11)-Г клас,

учитель Мацуєва С. В.

^ ДО СЕРДЕЦЬ
Усе на світі прагне докорінних змін,

Життя летить, кружляє кінострічкою.

Тут гіпермаркетом став новий магазин,

І «сіті» стало місто невеличкеє.

Ми відлітаєм, линем крізь роки,

Нас тягарять за щастям перегони,

Все змінюється: душі і думки,

Та ні, незмінні у життя закони.

І скільки б міст нових великих не зросло,

Та скільки б модних «штучок» не з'явилось,

Життя не відповість добром на зло,

В цих принципах йому далека милість.

Цей світ проник корінням у віки,

Та люди, люди ж все таки незмінні.

І стильніші, й нові, та все ж таки

Все також люблять сонячне проміння.

Все також люблять вранішню росу,

Все також сльози ллють над горем і нещастям,

Все також посміхаються в грозу,

Все люблять милуватися багаттям.

І не змінився той закон одвічний,

Що «не чекай добра, зробивши зло»,

Мабуть, йому вже не одне сторіччя

По крапельці крізь роки натекло.
Але ми падаємо у ті ж самі ями,

Самі собі тортур завдаємо:

Б'ємось чолом об кремінь до нестями,

Все ті ж свої проблеми гриземо.

Не розуміємо, хоч як нас не шпиняти,

Що зло своє повернеться, як ЗЛО,

Спалив сусіда - то і свою ж хату,

Щось затопив - і в тебе натекло.

Коли жбурнеш камінням у город чийсь,

В твоєму - може скеля розростись,

Якщо нещастя всім підряд пророчить,

То можна самому і обпектись.

Тож, люди, скільки можна? Схаменіться.

Добро планету обертає нашу.

Тож не гальмуйте оббіг, усміхніться.

Наповніть світлом серця свого чашу.
Ряпулова Марія, 7 (11)-Г клас,

учитель Мацуєва С. В.


^ ПАМ'ЯТЬ СЕРЦЯ
Яскрава свічка гине теплим жаром,

Стоїть свідоцтво смерті на землі,

Покинули наш світ з голодомором,

Тепер вони лежать на цвинтарі.

Троянда захолола від покою,

Лежить вона єдина на столі,

А з нею поряд свічка та ікона,

На пам’ять про минулі тії дні.

Хіба це люди? Люди це чи звірі?

Вони співали в радість та в біду,
Але ж ці звірі жили всі на світі,
І спричинили людям цю журбу.

Вони були немов чорти в без одні,

Вони були жорстокі та лихі,

Їх треба у тартари заключити,

На всі подальші у житті роки.

І знову Україна стала вільна,

І знову зацвірінькали пташки,

А від голодомору лиш зосталися

Страшні примари в нашому житті.

Лисенко Яна, 3 (7)-В клас, учитель Мацуєва С. В.

^ ДЯКУЄМО, ВЕТЕРАНИ!
Ви визволяли нас із пекла
І рятували від біди.

Це вогнище іще не смеркло,
Той промінь з нами навіки!

І кожен день ви працювали
Так важко, з ранку до ночі,
Хоча подяки ви не мали -
Трудились, як вогонь в печі.

Вбивали родичів і друзів,
Хтось божеволів від туги...
Та завдяки вашій заслузі
Тепер навіки вільні ми!

Темніли небеса над полем бою,

Та лився дощ, сріблястий, мов свинець.

Стояли ви за нашу волю

І декому здавалось, що ось-ось прийде кінець.

Не згасла мрія перемоги,
І дух відваги не згорів.
То йшли народи на підмогу -
Весь світ від подиву зомлів.

Зібралися полки народу,
Запеклий бій ішов тоді.
Повергли німців, армію юродів,
І повернули незалежність ми собі.

Вже зменшились ряди тих очевидців,
Кому це довелося пережить.


Але ж зосталась раса українців,
Ми крові української не дамо пролить!

Ми збережемо те, що ви нам дали,
Й не продамо, й не проміняємо його.
Ми не забудем, як ви воювали,
Не шкодували ви життя свого.
Лисенко Яна, 3(7)-В клас,

учитель Мацуєва С. В.

^ ДОПОМОЖІТЬ МЕНІ ВИЖИТИ!
Шановне світове співтовариство!

Дозвольте так звернутися до Вас.

ООН, ЄС та інші керівництва!

Не буду марно витрачати час:

Я, дуже рідкісна, зникаюча тварина,

Пишу цього листа до Вас, людино.

Пробачте, що я Вас відволікаю,

Проте про допомогу все ж благаю.

Зі мною сталося нещастя:

Мій вид з планети геть зникає,

І я, здається, помираю.

То як боротися з напастю?

Шановне Світове Співтовариство!

Грінпіс! І що робить мені тепер?

Нового світу будівництво

Іде, росте. А я помер.

Ні, я ще дихаю, харчуюсь.

Та з кожним днем все більш дивуюсь:

Чому я мріяти не можу?

(Невже ніхто не допоможе?)

Я хочу жити і любить

Тую прекрасную природу

І пити свіжу чисту воду…

Ні, я не можу зрозуміть.

Звертаюсь я до тебе, білий світе.

Услухайся у мій нещасний плач.

Дозволь моєму слову залетіти

У твій антропогенний програвач.

Почуй мої слова та озирнися,

Додолу, чоловіче, подивися.

Побач мене в зруйнованій долині,

Що хатою була мені донині.

Я ріс у мирі та спокої

І зла нікому не чинив.

Невже я чимось завинив,

Що долі заслужив лихої?

Я народивсь на цій землі прекрасній;

Я мав правдивую нетлінную надію,

Що буду бачити це сонце ясне.

Невже про те я марно мріяв?

Я мав родину донедавна

І друзів мав колись прегарних.

Та всі вони пішли з життя,

Кудись у темне небуття.

І залишився я один.

Мене покинула надія,

Моя прекрасна давня мрія.

І зупинився часу плин.

У мене зіронька була, що не згасала, -

Моя любов, ріднесенька душа.

Вона мені цю мрію дарувала.

А нині і вона мене лиша…

А я кохав її, кохав!

Своє їй серце віддавав!

За що такеє покарання?

Я вчора бачив зіроньку востаннє…

Своє життя я не люблю.

Та в мене братик підростає.

Невже його таке ж спіткає?

Врятуйте братика, молю!

Можливо, ми жили не так як треба.

Можливо, ми порушували щось.

Та братика життя – моя потреба.

Нехай моє бажання не збулось,

Але ж дитя не винне ні у чому –

Він жить не заважав нікому.

Тепер моє життя – це брат.

Його ми маєм врятувать!

У нас родини вже нема;

Ми мали все, тепер – нічого.

У нас душа болить від того,

Що й нас поглине та пітьма.

Родина наша здавна дарувала

Природі ту чудовую красу.

І все живе на світі шанувала:

Ми не чіпали навіть ранішню росу.

Ми із природою дружили

За що такеє заслужили?

Біда ввійшла у кожен дім

І поселила горе в нім.

Нас залишилось небагато.

І з кожним днем зникає хтось.

Коли це все розпочалось?

І як це можна подолати?

Будь ласка, занесіть в Червону книгу.

Ні, в чорну вид наш занесіть!

Мій братик, дякувати Богу, біга,

Та зіронька моя вже не горить…

Нас мало залишилося сьогодні.

Хоча жили собі напередодні.

Ми дихали життям на повні груди.

І, дихаючи, існували всюди.

Ми вміли мріяти колись.

Та з нами сталася біда:

Природа стала геть бліда.

І плач сьогодні чути скрізь.

Чи можемо у цім когось винити?

Не можемо – не знаємо. Та все ж

Ми просимо людину це спинити.

Ми знаєм – ти природу збережеш.

Ти мудра, людино, ти можеш усе.

Нехай же твій розум спасіння несе

Природі чарівній, мені і тобі!

Здолай цю напасть у самому собі.

То ж дій, людино, не гай ні хвилини.
З повагою – корисна, товариська,

Колись багато представницька,

А нині ізникаюча тварина.
Шабалєв Костянтин, 6 (10)-В клас, учитель Зацаріна Л. Г.

ЗИМА

Нарешті вже зима настала,

І снігу випало немало.

Морози ріки всі скували,

Нам ковзанки приготували.
А підсковзнешся – сніг такий –

Пухнастий, лагідний, м’який…

Ти зовсім не заб’єшся,

Зрадієш, засмієшся.
І все мороз літає,

У вікна зазирає.

Виводить він малюнки,

Сніжинки й візерунки.
Намалював ялинку,

І Дід Мороз при ній.

Немов він закликає:

«Всміхайся і радій!»

Гордієвич Маргарита, 1 (5)-Б клас,

учитель Кузнецова Н. М.



следующая страница >>