asyan.org
добавить свой файл
1


Ірпінська Біблійна Семінарія

Всеукраїнський союз об’єднань церков ЄХБ

Факультет християнської освіти



Контрольна робота


з Бібліології

Канон Нового Заповіту



Студент:

Група:

Викладач:

Ірпінь 2000

План

  1. Вступ

  2. Канонічність Святого Письма

  • Внутрішні свідчення канонічності

    А) Внутрішній зміст

    Б) Моральний ефект

    В) Історичний ефект

  • Зовнішні свідчення канонічності

    А) Свідчення Отців Церкви

    Б) Прийняття на Вселенських соборах

  1. Висновки

Вступ
На кінець першого століття по Різдву Христовому ті книги, які писали апостоли, досягли своїх адресатів. Спочатку вони були маловідомі, окрім цього існувала ще велика кількість апокрифічних (таємничих) книг. По яких критеріях певні книги ввійшли у канон Нового Заповіту, і по яких критеріях їх відкинули як апокрифічні і не канонічні? Давайте розглянемо ці питання.

Слово “канон” – взято від грецького слова “канон” і означає воно: “очеретина”, “стандарт”, “мірило”. В граматиці це слово означає правило процедури, в хронології – таблицю дат, в літературі – список праць, що належать одному автору. В сучасній літературі канон вирішується питанням авторства. Але як з Богонадхненністю?

Біблія вчить, що: “Все Писання Богом надхнене і корисне до навчання, до докору, до настанови, до виховання в праведності” (2Тим.3:16). Інакше кажучи, все, що дане через Боже надхнення, і є Святе Писання.
Богонадхненність
Якщо це твердження прийняти за першооснову, то можна запитати: “як, або через що проявляється чи виявляється Богонадхненність?” Не всі книги вчать, що вони написані Богом, тобто вони самі про це не заявляють. Іноді в них є тільки історичні, літературні оповіді.

Відповідь проста: ^ 1) Богонадхненність зміцняється (стверджується) внутрішнім змістом самої книги. 2) Богонадхненність підтверджується їх моральним ефектом. 3) Богонанадхненність підтверджується історично, тобто, як ці книги цінувались, признавали чи визнавали колись?

Стосовно їх нього внутрішнього змісту, то всі Богонадхненні книги є Христоцентричними. Євангелії мають біографічний характер; дії святих апостолів описують історичні наслідки спілкування людини з Христом, як євангелія розповсюджувалась по цілому світу; післання зайняті теологічним і практичним вченням; апокаліписис показує зв’язок Христа з майбутнім, Його вплив на нього.

Стосовно морального ефекту книг Нового Заповіту, то можна сказати, що його видно в силі християнської церкви. Хоча не можна стверджувати, що всі люди в церкві завжди були високоморальні, але завжди в усі віки йшла боротьба за чисте євангельське вчення, життя і слідування за Христом саме так, як цьому вчить Біблія. В Новому Заповіті саме і встановлені моральні канони відносно життя кожного християнина на всі віки.

Стосовно того, як книгами (стосуєсться канонічних) Нового Заповіту користувались люди колись, то можна стверджувати, що більшість євангелій, післань і апокаліпсис згадуються в працях християнськх апологетів: Климента (95р. по Р.Х.), Полікарпа (150 р. по Р.Х.), Дідахе (150 р. по Р.Х.), Юстина Мученика (140 р. по Р.Х.), Іринея (170р. по Р.Х.), Тертуліана (200 р. по Р.Х.), Марциона (170 р. по Р.Х.) і багатьох інших. Давайте розглянемо ще декілька фактів на користь канонічності книг Нового Заповіту.
^ Внутрішні свідчення канонічності
Центральним авторитетом Богонадхненності Нового Заповіту є відкриття Ісуса Христа і авторитет, який Він передав Своїм учням.

►Ісус свідчить про Своє пророцьке служіння (Ів.3:11,34; 7:15-17; 8:28; 12:49,50; 14:10 і ін.).

►Обітниці Христа учням у верхній кімнаті написані в усіх євангеліях Нового Заповіту (Ів. 16:12-15 і ін.).

►Самі апостоли вважали написані листи як ті, що є від Бога (Гал.1:11,12; Дії.1:2,3 і ін.), як Слово Боже (1Петр.1:25; 1Сол.2:13), їх самі апостоли прирівнювали до старозаповітніх Писань.

►Дуже сильним аргументом для цього підтвердження є 2Петра3:1,2, де один апостол посилається на лист іншого, називаючи його Писанням.

Отже, найдосконалішим фактом канонічності книг Нового Заповіту є самі книги Нового Заповіту. Не вважайте це за тафтологію, але найдосконаліше підтверджує канон Нового Заповіту сам Новий Заповіт, те, що написане у Ньому. Передача інформації про Христа здійснена на рівні Слова Божого, а не людського (Гал.1:11,12; 1Кор.15:3,4 і ін.). Ми прослудковуємо концепцію, що євангеліє є Слово Боже. Воно діє в віруючих в Ім’я Його. Павло дивився на свої листи, як на авторитетне Слово Боже (1Сол.2:9,13 і ін.).

Отже, сам Новий Заповіт підтверджує свою канонічність, Богонадхненність. Цього достатньо для підтвердження ідеї, яку ми розглядаємо. Але для ще більш глибшого розуміння давайте розглянемо допоміжні (зовнішні) свідчення канонічності.
^ Зовнішні свідчення канонічності
Як ми вже визнали, канонічні книги Нового Заповіту це ті, які є написані Богом. Це визнавалось не однією людиною і не самотужки. При цьому врахавувались всі фактори, що впливають на вирішення цього питання. Церква не вирішувала канон, вона лише його визнала. Жодна формація людей не могла надихнути жодну книгу, священнослужителі лише визнавали і підтверджували вже надхненні Богом книги.

Існують такі основні свідчення про ствердження Новозавітнього канону: 1) офіційні; 2) неофіційні.

Офіційні твердження про існування Новозавітнього канону знаходяться у списках і канонах, котрі намірено створювались як авторитетні списки, чи в літописах соборів, котрі займались вирішенням цього питання, або інших, пов’язаних з ним.

Неофіційні твердження про існування Новозавітнього канону знаходяться у використанні і цитуванні цих книг християнськими апологетами (ранніми отцями церкви). Давайте розглянемо ці свідчення.
^ Свідчення Отців Церкви
Напевне самим раннім документом, в якому не лише згадувалась, а і цитувалась кожна книга Нового Заповіту, була 1 Книга Климента, котру деякі християни навіть вважають канонічною. Написана вона з Риму церкві у Коринфі і датується близько 95 року по Різдву Христа.

Ігнатій цитував євангелію від Матвія з можливим посиланням на євангелію від Івана близько 116 року по Різдву Христа.

Полікарп Смирнський цитував євангелію від Матвія, деякі з післаннь Павла і 1 Петра близько 150 року по Різдву Христа.

^ Дідахе згадує євангелії і багато інших новозаповітніх книг в другій пололині другого століття.

Юстін Мученик цитував Марка, Матвія, Івана, Луку, Дії апостолів, післання Павла, стверджував, що частина євангелій (близько 165 року по Різдву Христовому) цитувались у церквах.

Учень Юстіна Мученика, Татьян, створив першу гармонію євагнелії, яку назвав Діатесарон, що стала зразком, каноном для церкви на багато років.

Отже, Отці Церкви знали і цитували книги Нового Заповіту, які відомі нам сьогодні як канон Нового Заповіту і якими ми користуємось і понині.
^ Прийняття на Вселенських соборах

Особливий розгляд питання канону делегатами церкви на офіційному рівні Вселенського собору не відбувався аж до кінця IV століття, доки не було легальної потреби в цьому.

Першим собором, де розглядалось дане питання, був ^ Лаодикійський собор у 363 році по Різдву Христовому. Постановили у 59 каноні собору, що тільки канонічні книги Нового Заповіту слід вважати Богонадхненними і використовувати тільки їх під час Богослужінь.

^ Третій собор у Карфагені у 397 році по Різдву Христовому підтвердив рішення Лаодикійського собору і запропонував список канонічних книг, який ідентичний змісту нашого сучасного Нового Заповіту.

^ Собор у Гіппо підтвердив попередні рішення соборів відносно канонічності книг Нового Заповіту.

Отже, як ми бачимо, рішення соборів відносно канонічності Нового Заповіту були, восновному, одноголосними.
Висновки
Отже, євангеліє, яке є у кожного з нас, є канонічним і його признавали і Отці Церкви і Вселенські собори. Про це також є підтвердження і в самому Новому Заповіті. Багато з Новозаповітніх книг були прийняті канонічними одноголосно, бо відомі всім і відносно них не було ніяких сумнівів. Деякі з канонічних книг ставились під сумнів у зв’язку з недостатньою інформацією стосовно них. Але і канонічність книг, які знаходяться у нашій Євангелії і їх Богонадхненність ніколи не потрібно ставити під сумнів, так як це є марна справа і навіть недовіра Богові, нерозумне нехтування фактами, що свідчать про їх Богонадхненність, а, отже, і канонічність. Писання саме за себе свідчить, що його надихнув Бог, що його писали люди, керовані Духом Святим (2Тим.3:16; 2Петр.1:21).

Отже, цю Біблію, яку маємо нині, ми повинні вцілому приймати, як досконале Слово Боже, яке живе та діяльне, як те, через яке можемо пізнавати Живого Бога і Його Святу Волю.

Нехай Біблія буде для нас, як дороговказ у нашому щоденному житті, бо тільки виконуючи все написане і ній, ми ввійдемо в небеса.

Бібліографія


  1. “Біблія” під редакцією Огієнка

  2. “Канон Священных Писаний”

  3. “Бурлит ли еще канон Священных Писаний?”

  4. “Огляд Нового Заповіту”

  5. “Огляд Старого Заповіту”

  6. Замітки по вивченні курсу Бібліологія

Для заміток: