asyan.org
добавить свой файл
1 2 3
Дніпропетровський національний університет

Кафедра військової підготовки

Курсова робота

На тему:

«Соціально-психологічна характеристика військового колективу, як об’єкта діяльності офіцера з гуманітарних питань»

Виконав:

студент 211 навч. Взв.

Сердюк Р. О.

Перевірив:

м. Дніпропетровськ 2007р.

План роботи:

  1. Вступ. (ст.. 3)

  2. Колектив, як соціальне утворення.(ст.. 5)

  3. Особливості військового колективу та поведінки у військовому колективі. (ст.. 11)

  4. Робота командира у військовому колективі. Особливості управління військовим колективом. (ст..18)

  5. Висновки. (ст.. 30)

  6. Список використовуваної літератури. (ст.. 31)

  7. Місце для рецензії (ст.. 32)

Вступ.

Ця курсова робота визначає основи соціально-психологічної характеристики військового колективу, як окремої, не схожої ні на що соціальної структури, яка має окремі ознаки, що виділяють її не просто як групу людей з однаковою професійною ознакою, зібраних в однім місці, а як окрему соціальну і психофізичну структуру, яка має свою психосоціальну характеристику, не схожу на характеристики індивідів, які її складають.

^ Складність проблеми, яка розглядається саме і полягає в сутності колективу. Справа в тім, що колектив є не просто групою людей, що поєднані єдиним географічним положенням. В колективі проходять складні процеси, обумовлені стійкістю цього об’єднання людей, їх спільною діяльністю і багатьма іншими факторами, які можуть відбуватися виключно в колективі, тобто при збереженні виключного переліку умов, які, власне, і характеризують конкретну групу людей, як колектив. Відсутність однієї з умов або наявність іншої умови вже може пере характеризувати цю групу в інший вид спільноти, так скажімо робітники в цеху у станків є колективом, однак ці ж робітники, якщо вони вийшли на демонстрацію або є учасниками засідання профспілкової організації вже являють собою інше соціальне утворення.

Проблематика роботи полягає у вирізненні колективу серед інших соціальних утворень, розкриття його особливостей та конкретних ознак колективу, як такого, а також розмежування військового колективу з поміж інших колективних структур та вивчення його особливих прикмет. Ще буде розглянуто особливість роботи в військовому колективі та особливість керування таким колективом для заступника командира з гуманітарних питань.

Актуальність цієї проблеми є безспірною, оскільки статичні ознаки колективу ще не означають незмінності процесів, які в ньому протікають, що обумовлено залежністю цих процесів від морального, духовного, культурного наукового технічного та інтелектуального розвитку суспільства і середовища, в якому існує колектив. Так, скажімо ще 150 років тому вважалося неприпустимим, щоб формальним чи неформальним лідером колективу стала жінка, що було обумовлено відсутністю поняття «гендерна рівність» і в будь-якому колективі панував суцільний патріархат. Існували навіть колективи, куди жінок взагалі не могли допустити через моральні устої суспільства. Деякі відголоски цього залишились і зараз в певних формах (в армії, на державній службі, в охоронних організаціях та на важкому виробництві і т. д.).

Об’єктом досліджень цієї роботи є колектив із позиції соціальної та психологічної характеристики колективу, з урахуванням особливостей військової служби.

Предметом досліджень є колективна поведінка, як загальна, так і конкретно військова, а також інші соціальні формації в розрізі вивчення військового колективу.

Методологія вивчення поставленої проблеми полягає в порівнянні властивостей колективу та інших соціальних форм, аналізі відмінностей, а також особливостей, притаманних колективу з-поміж інших соціальних форм, синтезі ознак військового колективу з ознак колективу як такого та військової служби, історично-порівняльного методу при вивченні деталей та форм колективної поведінки.

^ Колектив, як соціальне утворення.

Навіть щоб боротися за права особистості треба об’єднатися в колектив!

Тадеуш Котарбиньський

Як ми вже зазначали, колектив – це не просто група індивідів, поєднаних спільним географічним положенням, а особлива соціальна структура, яка має особливі, властиві тільки їй внутрішні процеси та зовнішні прояви.

З певної точки зору практично всяка групова активність може мислитися як колективна поведінка. Групова активність означає, що індивіди діють разом певним чином, що між ними існує якийсь розподіл праці, тобто що кожен з індивідів в колективі має обмежене коло обов’язків, які він мусить або виконати, або піти з колективу, оскільки невиконання цих обов’язків тягне підрив колективного авторитету, а тому перебування в ньому індивіда без виконання цих обов’язків неможливе.[1] Із цього можна виділити декілька ознак.

По-перше, колектив має низку спільних цілей та інтересів, які можуть не співпадати з інтересами індивідів, що його складають і не є середнім арифметичним цих напрямків дії, а скоріше є сумою векторів поведінки, яка може дати в результаті зовсім новий вектор, який утворює мету існування колективу.

По-друге, індивідууми в колективі діють разом певним чином, як пише Г.Блумер, що зумовлено метою існування колективу – досягнення низки спільних цілей.

По-третє, наявність певної мети зумовлює спільну, злагоджену, системну діяльність індивідуумів в колективі, що означає наявність певних обов’язків кожного з них, при чому це коло обов’язків є обмеженим для кожного з членів колективу. Обмежене коло обов’язків обумовлене конкретною сферою діяльності кожного члена і покликане не дозволяти одному вторгатися у сферу іншого. Тут можна провести паралель із бальними танцями, коли кожен з обох партнерів має особистий простір для танцю і для того, щоб танець вийшов красивим, злагодженим, для того, щоб партнери в танці виглядали як єдине ціле, кожен має танцювати тільки у своєму просторі і не повинен займати танцювальний простір партнера; до речі, танцювальна пара є колективом, що складається з двох індивідів.

^ По четверте, колектив має авторитет, який тісно взаємопов’язаний з авторитетом кожного в колективі і має тісні двосторонні причинно-наслідкові зв’язки. Особливістю індивіда з авторитетом, нижчим за авторитет колективу є бажання привласнити собі цей авторитет, підмінити власний авторитет авторитетом колективу, до якого входить цей індивід – бажання не відставати від колективу. Натомість індивід, авторитет якого є вищим за авторитет колективу, намагається підмінити авторитет колективу своїм власним, що обумовлено бажанням належати до якнайвищої можливої соціальної групи. Ці два фактори, дві особливості індивідуальної поведінки членів колективу продиктовані тим, що третя особа, яка не є членом колективу, буде оцінювати і індивіда і колектив якомога критичніше, перемішуючи при цьому негативні риси колективу і індивіда, переносячи індивідуальні негативні ознаки на весь колектив. Таким чином, завищуючи авторитет колективу, його член завищує свій власний авторитет і навпаки.

Для більш детального вивчення візьмемо простий приклад: відділення до та під час виконання бойового завдання. Метою існування колективу є захист вітчизни, цілями – виконання конкретних бойових завдань, кожен боєць для виконання бойового завдання відділенню має власні обов’язки (старший стрілець, гранатометник, механік-водій, тощо) і у зв'язку з цим – свою сферу діяльності (стріляти з кулемета, бомбити з гранатомета, водити бойову машину і т.п.) і не може вийти за коло своїх обов’язків, крім того, кожен боєць переймається якістю виконання бойового завдання відділенню в цілому, оскільки вище командування ставило завдання відділенню, тому авторитет кожного у відділенні залежить від спільного авторитету, а спільний авторитет – від якості виконання спільної задачі по знищенню противника.

У тільки що приведеному прикладі колективна поведінка з'являється тому, що всі бійці у відділенні володіють загальним розумінням або традиціями відносно того, яким чином вони повинні поводитися в бою. Від кожного солдата всі інші очікують певної лінії поведінки, і він усвідомлює подібні очікування. Це напрям поведінки певними експектаціями завжди відзначає групову активність, яка знаходиться під впливом звичаю, традиції, умовностей, правил або інституційних регулятивів. Таким чином, можуть бути висловлені два положення: по-перше, переважна більшість випадків колективної поведінки людей пояснюються їх загальними експектаціями і розумінням; по-друге, значна частка соціологічної сфери дослідження присвячена вивченню подібної колективної поведінки. Коли соціолог вивчає звичаї, перекази, ігрові традиції, вдачі, інститути і соціальну організацію, він має справу з соціальними правилами і рештою детермінант, за допомогою яких формується колективна поведінка... [1]

Таким чином, кожна соціальна група, кожен колектив має певні правила, які формуються, закріплюються, змінюються і зникають із певним часом, тобто не є стабільними, однак достатньо тривалі для того, щоб здаватися стійкими для кожного члена колективу, за умови, звісно, достатньо тривалого існування самого колективу.

Американські вчені провели експеримент, в якому дослідили виникнення традицій та неформальних колективних правил. В металеву клітку з драбиною посадили п’ять шимпанзе. Над драбиною почепили зв'язку бананів. Коли одна з мавп намагалася вилізти на драбину і зірвати банан, по клітці пропускали електричний струм і всі мавпи отримували значний електричний удар. В результаті мавпи встановили причинно-наслідковий зв'язок між бананами та електричним ударом і почали бити ту, котра намагалася його зірвати, навіть якщо електричного удару після цього і не було. Поступово мавп міняли і новенькі також отримували тумаків за спроби здобути банан. З часом не залишилося жодної з мавп, котрі отримували електричний удар, і жодна з мавп не мала причинно-наслідкового зв'язку між бананом та ударом струму, однак кожну шимпанзе за спробу зірвати банан обов’язково били всі інші. Так встановилась колективна традиція: за спробу зірвати банан мавпу треба побити.[4]

Таким чином, ми бачимо закріплення (устоювання) тих самих соціальних правил (традицій), які є детермінантами певної поведінки і поведінка індивідуума в колективі стає очікуваною. З іншого боку у нього з’являється певний обов’язок – виконувати правило колективу, тобто вести себе очікувано, так, як цього чекають інші. Ця поведінка може очікуватись як офіційно (статутом, правилами, законами тощо) так і не офіційно. Причому ці два види очікуваної поведінки не є чимось відокремленим одне від одного, вони існують паралельно і тісно перетинаються в загальній поведінковій картині індивіда. Це обумовлено тим, що всередині колективу протікають різні доволі складні процеси, які залежать як від самих індивідів, так і від особливостей колективу в цілому, від його характеристики.

Існує декілька точок зору на конфлікти в колективі. Одна з них полягає в тому, що детермінанти офіційно очікуваної поведінки не просто різняться, але протирічать детермінантам поведінки очікуваної неофіційно. Такий процес ставить індивідуума перед вибором детермінант і цей вибір залежить від мотивації індивідуума в спільній з усім колективом діяльності. Виникає боротьба мотивацій і внутрішній конфлікт індивідуума переноситься на зовнішні відносини. Друга полягає в розрізненні індивідуумів в колективі на певні рольові приналежності і боротьбі за певну роль в ньому. Всі інші точки зору полягають в різного роду синтетичних поєднаннях двох попередніх.

На мій погляд, причини конфліктів в колективі виникають в залежності від поєднання та синтезу різних його ознак і так чи інакше в більшій або меншій мірі зумовлені всіма переліченими вище причинами.

Ще однією цікавою формою зовнішнього прояву колективу, яка тісно переплітається з бажанням індивідуума (переважно такого, авторитет якого менше за колективний) проявити свою приналежність до нього. Для більш детального огляду цієї особливості колективу спочатку розглянемо приклад.

В кінці 2004р. в Україні склалася така ситуація, коли кожен окремий громадянин не мав достатнього авторитету для дієвого впливу на владу. Цим скористався кандидат в Президенти В. Ющенко, впровадивши цікавий, всім доступний і доволі помітний символ – будь-що помаранчеве. Помаранчевий колір став символом не просто виборчої кампанії, він став символом незгоди з владою, а також символом приналежності до опозиції, а оскільки вона тоді позиціонувала себе, як народну, то і символом приналежності до українського народу. І справді, варто було тільки пов’язати на шию помаранчеву хустку, прикріпити до коміра жакета шматок помаранчевої стрічки або просто пов’язати цю стрічку на рукав – і ти вже належиш до опозиції, ти вже не згоден з позицією офіційної влади, ти вже – представник українського народу, проти якого діяла тоді влада.

На цьому прикладі слід розглянути дві особливості колективу: груповий атрибут і корпоративний дух. Груповий атрибут колективу діє в двох напрямках: суб’єктивному і об’єктивному, в той час, як корпоративний дух впливає тільки на об’єктивну сторону.

Суб’єктивна сторона групового атрибуту полягає у ставленні індивідуума до колективу, як до більш значимої, більш авторитетної істоти, якщо можна так сказати, ніж він сам. Тут можна помітити тісне переплетіння з бажанням за рахунок колективу підвищити свій авторитет. Логіка індивідуума А. буде наступною: Б., В., і Г. – кращі за інших. А. належить до групи, до якої належать Б. В. і Г., значить вся наша група: А., Б., В. і Г. краща за інших, а значить і сам А. кращій за інших. Таким чином, суб’єктивна сторона групового атрибуту колективу є проявом внутрішнього ставлення індивідуума до себе, як до представника колективу. [2]

Об’єктивна сторона полягає у зовнішніх проявах, найбільш яскравим серед яких є ефект маси, який нівелює в тій чи іншій мірі відповідальність за дії індивідуума з середини колективу назовні (тобто від імені всього колективу) з однієї сторони і підсилює впевненість особи, що зумовлено розумінням того, що виконання колективної мети а) не є ненормальним, б) не виділяє особу з-поміж інших, в) переносить відчуття значущості всього колективу на кожного з його індивідуумів. Повертаючись до прикладу з Помаранчевою революцією, достатньо навести найпоширеніший її лозунг: «Разом нас багато і нас не подолати!» Дійсно, сторонній індивідуум не наважиться зробити нічого поганого колективу, тим більше об’єднаному груповою ознакою – помаранчевими стрічками, тому що вони вже не окремі індивіди, вони єдине соціальне утворення, яке діє відмінно від кожного з них поодинці.

Щодо об’єктивної сторони корпоративного духу, як ознаки колективу, то вона тісно пов’язана з об’єктивною стороною групового атрибута, а точніше, вона є посередником між відчуттям значущості колективу і індивідуума. Корпоративний дух характеризується, як відчуття взаємної потрібності: індивідуум потрібен колективу, бо у нього є визначене коло обов’язків, які не буде виконувати ніхто інший, але без яких мета колективу стає недосяжною або складно досягається і потребує більших його зусиль, з іншої сторони, колектив потрібен індивідууму для задоволення особистих потреб і особистої мотивації перебування в ньому, а також для задоволення особливого відчуття – відчуття потрібності і значущості, оскільки відіграючи певну роль в колективі, індивідуум проектує досягнення на цю роль і набуває відчуття того, що він найкраще з усього колективу справляється з нею.

Таким чином, враховуючи наведені вище ознаки можна сказати про те, що колектив – це відносно стійке соціальне утворення, яке характеризується спільною метою і завданнями, спільною діяльністю індивідуумів по досягненню цієї мети, визначеним типом відносин, внутрішньою організацією, окремою функцією кожного його члена, встановленими нормами поведінки, атрибутами приналежності та складними взаємозв’язками між індивідуумами.

^ Особливості військового колективу та поведінки у військовому колективі.

Ні для якої іншої справи чоловіки не об’єднуються так швидко, як для вбивства інших чоловіків.

^ Сьюзен Гласпелл

Ми вже розібрали деякі особливості колективу, як окремого соціального утворення, з власною душею, власними думками і конкретно визначеною метою існування. Щодо військового колективу, не варто говорити про те, що це окремий тип колективу, оскільки так само, як індивіди не схожі один на одного і їх можна поділити на будь-яку кількість типів за будь-яким з наявних або відсутніх критеріїв, так само і колективи, як соціальні одиниці мають безліч критеріїв, за якими їх можна поділити, тому ставити професійний критерій за основу було б недоцільно.

Однак особливості військової служби слід враховувати при характеризації цього типу колективів, і от чому: військовий колектив, особливо під час бойових дій виконує особливо важливе завдання, яке може вплинути на фактори державного та міждержавного значення.

Які існують ознаки військового колективу? Що відрізняє його з-поміж інших колективів?

^ Висока значущість мети. Оскільки військові підрозділи виконують завдання, які стосуються захисту Батьківщини, то мета діяльності військового колективу є іноді занадто високою для помилки будь-якого з індивідуумів, що складають такий колектив.

^ Специфічність виконуваного завдання тісно пов’язана з метою утворення та існування такого колективу і знову ж таки хочеться наголосити на державному значенні завдань підрозділів. Також слід урахувати, що ця діяльність тісно пов’язана з можливим ризиком для життя військовослужбовців.

^ Особливість засобів досягнення мети військового колективу пов’язана не лише із ризиком для свого життя але і з використанням зброї, тобто завдання поранень та ураження ворогові, а значить і з убивством людини, а також і з втратою сослуживців що означає потребу у вихованні психологічної стійкості не просто до смерті людини, а до смерті товариша.

^ Колективний характер діяльності полягає у чіткому розподілі обов’язків. Головним правилом в такому виді діяльності є невтручання без особливої, виключної потреби в діяльність іншого хоча б для того, аби не завадити йому виконати свою задачу і не нашкодити таким втручанням собі.

^ Високий рівень регламентації та дисципліни є загальноприйнятою особливістю військової служби і обумовлений усіма попередніми ознаками, а також принципом єдиноначалля і означає не просто підпорядкованість, а чітке виконання наказу, враховуючи його особливу важливість для держави.

^ Принцип єдиноначалля полягає у чіткій визначеності особи-лідера (формального), який має не просто переважне. А виключне право віддавати накази колективу. Наказ прямого начальника є apriori і повинен виконуватися беззастережно і без жодних вагань.

^ Особливості умов комплектування (утворення) колективу полягають у зверненні уваги перш за все на професійні характеристики, при цьому психологічні особливості майбутнього члена колективу або не враховуються зовсім, або відходять на другий план.

^ Різноманітність членів обумовлена об’єднанням їх лише за одним критерієм – виконанням бойових завдань, при чому інші їх індивідуальні (національні, релігійні, політичні) особливості просто нівелюються.

Інтенсивність діяльності означає постійне, безперервне несення служби протягом всього строку перебування в колективі, неможливість змінити колектив або взагалі вийти з нього, що зумовлює «ефект набридання» індивідуумів один-одному.

Поняття військового колективу зазвичай вживається для характеристики такий спільності військовослужбовців і таких підрозділів, які в своєму соціальному розвитку досягли високого рівня. В зв'язку з цим колектив має ряд ознак ступінь вираженості яких дає можливість судити про рівень його зрілості:

1. Колективом є сукупність військовослужбовців, яка характеризується єдністю мети, основних інтересів і моральних принципів високо розвинутою свідомістю колективізму і взаємної прихильності.

2. Однією з основних ознак колективу є єдність вирішуваних завдань цілей і процесу діяльності; колектив припускає колективну (сукупну) діяльність, яка реалізується колективною майстерністю, навиками ділового взаємодії і припускає систему керівництва і дисципліни.

3. Важливою ознакою колективу є система соціально-психологічних явищ, які формуються на основі різних форм спілкування воїнів і служать тим дзвоном, який зв'язує їх в єдиний соціальний організм. Колектив характеризується також здоровим соціально психологічним кліматом, дисципліною і моральним станом. [5]

Саме чітка характеристика військового колективу дає змогу об’єктивно оцінити його можливості по досягненню мети та завдань. Для надання характеристики слід більш детально розібратися у внутрішніх процесах в колективі, у відносинах між його членами, а також у явищах які проявляє колектив у своїй діяльності.

Взаємовідносини між індивідуумами у військовому колективі є дуже різноманітними, так само, як і детермінанти цих відносин. Кожен військовослужбовець є індивідуальністю, тобто таким, якому притаманний свій, неповторний набір особливостей психологічного і непсихологічного характеру, які і впливають на його взаємовідносини з іншими. Набір таких особливостей у всьому колективі називається композицією, тобто індивідуальним складом колективу.

В основному відносини в колективі характеризуються за колом учасників, як прості (між двома індивідуумами), складні (між індивідуумом і всіма іншими) та ускладнені (між двома або більше неформальними групами індивідуумів). Розмір колективу має істотне значення, оскільки може бути вирахувана приблизна кількість товариських (неформальних) груп – по одній групі на 5-7 чоловік. Приблизно 10% складу кожного колективу діють самостійно, не утворюючи товариських груп. Ефективне керування колективом здійснюється, якщо його чисельність не перевищує 10 осіб, хоча все залежить від харизми та таланту керівника групи. В цьому сенсі Збройні Сили України підібрали оптимальний склад найменшого колективу (відділення) – 9 чоловік. За такої кількості відбувається оптимальне поєднання кількості, потрібної як для виконання бойового завдання, так і для ефективного керування цим підрозділом.

Велику роль також відіграє психологічний клімат в колективі, який обумовлюється типом відносин, психологічною сумісністю індивідуумів, чіткістю формулювання мети та завдань колективу, рівнем підтримки основної ідеї колективу, рівнем мотивації перебування кожного індивідуума в ньому.

Як ми вже з’ясували, військова діяльність, тобто строкова військова служ­ба, порівняно з іншими видами соціальне значущої ді­яльності характеризується високою динамічністю: швидким темпом, великими фізичними і психічними на­вантаженнями, раптовими переходами з одного виду ді­яльності на інший, а також строгою регламентацією, чіт­кою організацією, суворою дисципліною (на основі вимог військових статутів, наказів), що обумовлено необхід­ністю підтримання високої боєготовності військ.

Військова діяльність є колективною діяльністю лю­дей, яким держава довірила найновішу зброю і техніку для забезпечення миру та спокою.

З моменту утворення підрозділу молодих воїнів у ньому починається диференціація, тобто поділ колекти­ву, внаслідок якого кожний юнак залежно від своїх здіб­ностей, моральних якостей, рис характеру займає певне місце в структурі колективу, отримує в ньому певну со­ціальну роль. Критерії такого поділу різні. Проте у біль­шості військових колективів найчастіше це — фізичні дані (сила, спритність, витривалість), моральні якості (товариськість, чесність, надійність), вольові риси (смі­ливість, рішучість), вміння спілкуватися, знаходити спільну мову з іншими. На основі цього встановлюються емоційні (неофіційні) стосунки в колективі. Найвищу сходинку соціального статусу у військовому підрозділі займає неофіційний лідер, найнижчу — той, кого не виз­нає, не сприймає колектив. Найчастіше останніми стають ті, хто слабо підготовлений до військової служби, не роз­винений фізично, не засвоїв основ допризовної підго­товки, має хворобливу уяву, не вміє спілкуватися, низь­ко оцінює свої можливості.

Й офіційні, й неофіційні стосунки воїнів у військо­вому колективі існують не відокремлено, а паралельно, одночасно і певним чином впливають одні на інших.

У колективі воїнів одного призову утворюються де­що менші за кількісним складом неофіційні групи (мікрогрупи). Спочатку вони складаються за принципом зем­ляцтва і підтримуються розмовами про своє село (місто), місцеві події, спільних знайомих. Пізніше приводом до організації та реорганізації груп стають спільні інтереси, нахили, уподобання юнаків.

Також до структури психології військового колективу входять взаємні оцінки військовослужбовцями один-одного, з чого випливає природне бажання здаватися або об’єктивно бути кращім за інших, притягання до певної ролі, наприклад бажання формального лідера стати неформальним, особливо в колективі, де неформальний лідер вже встановився, копіювання (подражання), бажання бути схожим на сильнішого за себе, яке перетікає в бажання самоствердитися, встановити певний власний авторитет в колективі, а також підвищити авторитет колективу, як частки себе та ін.

Чималу роль відіграють в існуванні колективу і в його процесах колективні настрої. Під цим поняттям розуміється загально емоційний стан, сукупність спільних переживань індивідуумів в колективі, які значною мірою визначають спрямованість та орієнтацію характеру психологічних виявів окремих індивідуумів і колективу в цілому. Властивостями колективного настрою, які слід враховувати є наступні:

  • залежність від соціального загальносуспільного настрою;

  • особлива заразливість (легка передача між індивідуумами в колективі);

  • велика спонукаюча сила;

  • динамічність;

  • здатність швидкого переростання в дію;

Слід наголосити, що колективні настрої не є середнім арифметичним настроїв всіх індивідуумів в колективі, але є новим, згенерованим всім колективом в цілому явищем. Не слід забувати, що колектив є окремою від кожного з індивідуумів по окремості соціальною формацією, і в психології колективу більша частина явищ не можуть бути перенесені на кожного окремого індивідуума, тобто колектив має притаманні виключно колективу процеси, які не виникають, наприклад у міжособистісних відносинах.

Колективні настрої тісно пов’язані із суспільною думкою, яку визначають як сукупність оціночних суджень, у яких виражається відношення більшості до зовнішніх і внутрішніх факторів, які так чи інакше стосуються всього колективу, а також до поводження і діяльності як окремих індивідів в колективі, так і колективу в цілому. Фактори, які впливають на колективну думку: державна ідеологія, вплив політичних настроїв у суспільстві, вимоги керівництва, рішення зборів колективу, традиції і звичаї, а також деякі інші фактори, що прямо не пов’язані з думкою колективу (хибність думок членів колективу, різне тлумачення подій і т. п.).

Окрім того, слід виділити психологічні особливості поведінки індивідуума в військовому колективі, такі як єдність режиму дня, харчування, побуту для всіх, незалежно від їх звичок; первинною рівністю з іншими членами колективу, зовнішнім проявом якої є військова форма, однакова для всіх; індивідуальність мотивації, емоційно-вольових процесів; спрямованість особистості, гострота почуття справедливості, тощо.

Таким чином, військовий колектив є особливим видом колективу, організованою групою озброєних людей, які об’єднані лише одним спільним обов’язком – збройним захистом держави, обтяжених при цьому певними умовами військової служби, як то постійністю та незмінністю колективу, унеможливленням приватного життя, особливим режимом дня та несення служби, фізичними навантаженнями та ін.



следующая страница >>