asyan.org
добавить свой файл
1


Міністерство освіти і науки України

Київський університет права

Національної академії наук України

Залікова робота з інформатики на тему:

«Порівняльний аналіз стандартів освіти в Україні і ЕС за інформацією Інтернет»


Виконали студенти

Групи МП-22

Глінська Анна

Соловйов Олександр

Викладач:

Ткачук А.І.
Київ-2011

ЗМІСТ

Вступ

1. Освіта в сучасному Європейському просторі.

2. Вища освіта в Україні.

3. Освіта в Україні в міжнародному освітньому просторі.

Висновок

Список використаної літератури

Паспорт

ВСТУП

Освіта — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь, або щодо їх вдосконалення.

Також дисципліна, яка вивчає переважно методи навчання і вивчення в школах або подібних закладах у протилежність різним неформальним засобам соціалізації (наприклад, між батьками і їх дітьми). Тому освіту можна розуміти як передачу накопичених суспільством знань молодому поколінню для розвитку в нього пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань.

Освіта призначена, щоб дати новому поколінню початкові знання культури, формуючи поведінку у дорослому житті і допомагаючи у виборі можливої ролі в суспільстві. У широкому сенсі слова, освіта — процес або продукт "…формування розуму, характеру або фізичних здібностей особистості… У технічному сенсі утворення — це процес, за допомогою якого суспільство через школи, коледжі, університети та інші інститути цілеспрямовано передає свою культурну спадщину — накопичене знання, цінності та навички — від одного покоління іншому «між поколіннями».

У повсякденному розумінні освіта крім усього іншого передбачає і, в основному, обмежена навчанням учнів учителем. Воно може полягати в навчанні читання, письма, математики, історії та інших наук. Викладачі з вузьких сфер, таких як астрофізика, право, географія або зоологія, можуть навчати тільки даному предмету, звичайно в університетах та інших вишах. Існує також викладання фахових навичок, наприклад, водіння. Крім освіти в спеціальних установах існує також самоосвіта, наприклад, через Інтернет, читання, відвідування музеїв або особистий досвід.


  1. Освіта в сучасному Європейському просторі.


Формування індустріального та інформаційного суспільства істотно змінило зміст і значення освіти, поставило перед нею нові завдання. Серед чинників, що впливають на зміст сучасної європейської освіти, можна назвати:

  • появу та поширення інформаційних технологій;

  • розбудову демократичної Європи;

  • зростання мобільності населення;

  • створення єдиного ринку праці в ЄС.

Сучасна освітня стратегія Ради Європи грунтується на ідеї загального європейського дому: у цьому контексті Європа розуміється як спільнота з єдиними духовними цінностями і культурною спадщиною, освіта ж набуває функцій дійового інструменту формування демократичної культури, боротьби з насильством, політичним екстремізмом, расизмом і ксенофобією. Розроблено численні документи, щодо різноманітних проблем сучасної європейської освіти.

  • Загальні напрямки освітніх реформ у країнах Європи можна визначити так: більша демократичність освіти, однакові можливості доступу до освітніх послуг для всього населення (через численні та різноманітні гранти, кредити, програми фінансування як на державному, так і на міжнародному рівні),

  • інтеграція та узгодження освітніх систем різних європейських країн, створення єдиного освітнього простору, впровадження єдиних міжнародних стандартів,

  • впровадження європейського виміру, тобто знань про Європу та для Європи.

Від європейської освіти XXI століття очікують сприяння створенню єдиного полікультурного простору в Європі, , усвідомлення власної належності до європейської громади і, одночасно, до громади національної.

Процес об’єднання Європи, його поширення на Схід і на Прибалтійські країни супроводжується формуванням спільного освітнього простору та розробкою єдиних критеріїв і стандартів вищої освіти в масштабах усього континенту. Цей процес дістав назву Болонського – від назви університету в італійському місті Болонья, де були започатковані такі ініціативи.

Розглянемо головні принципи Болонського процесу та відповідність вищої освіти України його вимогам, з огляду на перспективу інтеграції нашої системи в європейський освітній простір.

Цей інтеграційний процес в освіті має дві складові.

Перша – формування співдружності провідних європейських університетів під егідою документа, що отримав назву Великої Хартії Університетів.

Друга – об’єднання національних систем освіти і науки в європейський простір з єдиними вимогами, критеріями і стандартами. Головна мета Болонського процесу — консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі та підвищення ролі цієї системи у суспільних перетвореннях.

Болонський процес має свою передісторію, що полягає в розробленні та підписанні представниками країн Європи Лісабонської конвенції (1997 р.) про визнання кваліфікацій для системи вищої освіти європейського регіону та Сорбоннської декларації (Париж, Сорбонна, 1998 р.) щодо узгодження структури системи вищої освіти в Європі.

Сам Болонський процес на рівні держав “стартував” 19 червня 1999 року у м. Болонья (Італія), коли 29 міністрів освіти від імені своїх урядів підписали документ, який отримав назву «Болонська декларація». Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного європейського освітянського та наукового простору до 2010 року. В межах цього простору мають діяти єдині умови визнання дипломів про освіту, працевлаштування та мобільності громадян, що має істотно підвищити конкурентоспроможність європейського ринку праці й освітянських послуг. Зокрема, цим документом було задекларовано: прийняття загальної системи порівнюваних вчених ступенів, у тому числі через затвердження Додатка до диплома; запровадження в усіх країнах двох циклів навчання за формулою “3+2”, при цьому перший – бакалаврський – цикл має становити не менше трьох років, а другий – магістерський – не менше двох років, вони повинні сприйматися на європейському ринку праці як освітянські і кваліфікаційні рівні; створення систем кредитів відповідно до європейської системи трансферу оцінок (ECTS), включно з постійним навчанням; сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти; розробка порівнювальних критеріїв та методів оцінки якості; усунення перешкод на шляху мобільності студентів та викладачів у межах визначеного простору.

Наступний етап Болонського процесу – Прага, 19 травня 2001 року, де було підписано Празьке комюніке представниками вже 33 країн Європи. Головні рішення цього самміту були такі: країни підтвердили свою позицію щодо цілей, окреслених Болонською декларацією; учасники високо оцінили активну участь у процесі Європейської асоціації університетів (EUA) та Національних союзів студентів у Європі (ESIB); вони відзначили конструктивну допомогу з боку Європейської Комісії і висловили свої зауваження щодо подальшого процесу, беручи до уваги різні цілі Болонської декларації.

На самміті було виділено важливі елементи Європейського простору вищої освіти, а саме: постійне навчання протягом усього життя; мотивоване залучення студентів до навчання; сприяння підвищенню привабливості та конкурентоспроможності європейського простору вищої освіти для інших регіонів світу (включно з аспектами транснаціональної освіти).

Третій етап Болонського процесу відбувся в Берліні 18—19 вересня 2003 року, де було підписано відповідне комюніке. Принципово нове рішення Берлінського самміту — поширення загальноєвропейських вимог і стандартів на докторські ступені. Встановлено, що в країнах-учасницях Болонського процесу має бути один докторський ступінь — «доктор філософії» у відповідних сферах знань (природничі, соціо-гуманітарні, економічні та інші науки). Акцентувалося на необхідності сприяння європейському виміру вищої освіти. Були розроблені додаткові модулі, курси та навчальні плани з європейським змістом, відповідною орієнтацією й організацією. Підкреслювалася важлива роль, яку мають відігравати вищі навчальні заклади, щоб зробити реальністю навчання протягом усього життя. Зазначалося, що європейський простір вищої освіти та європейський простір дослідницької діяльності — дві взаємопов’язані частини суспільства знань. З урахуванням цих нових рішень, до Болонської співдружності було прийнято ще сім країн. Таким чином, до Болонського процесу сьогодні входять 40 країн Європи.

Наступний, четвертий самміт Болонського процесу заплановано провести 19—20 травня 2005 року у м. Берген (Норвегія). Україна має підписати Болонську декладацію саме на цьому самміті. Міністерством освіти і науки України було видано наказ № 49 від 23.01.2004 р. “Про затвердження Програми дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України”.

Пропонуємо Вам ознайомитися з головними ознаками сучасного суспільства, які розробив Освітній Комітет Ради Європи. Він також визначив основні знання та вміння, якими необхідно оволодіти європейцю в школі:

— Демократичне суспільство (політичні і соціальні вміння): вміння і бажання поділяти відповідальність; брати участь у груповому прийнятті рішень; мирно розв’язувати суперечки; долучатись до діяльності демократичних інституцій.

— Полікультурне суспільство (толерантність): сприйняття різноманітності; повага до інших; вміння співпрацювати з людьми інших культур, мов, релігій.

— Єдиний економічний простір(мобільність): майстерне усне та писемне спілкування; комунікативні вміння (вміння слухати, говорити, вести діалог); знання іноземних мов.

— Інформаційне суспільство: досконале знання інформаційних технологій; розуміння способу їхнього застосування; уміння знаходити та відбирати необхідну інформацію; уміння критично судити про інформацію, котра поширюється за допомогою засобів масової інформації і реклами.

Прискорення і непередбачуваність економічного і технічного розвитку: уміння навчатися протягом усього життя; безперервна освіта як у робочому середовищі, так і в особистому і соціальному житті.

Обов’язкова риса сучасної європейської освіти — знання декількох іноземних мов.

Сучасна “формула працевлаштування” виглядає так: “фах + комп’ютер + іноземні мови”. Поняття “іноземні мови” в цій формулі означає не лише вільне володіння кількома мовами та навичками спілкування, а й уміння знаходити взаєморозуміння, “спільну мову”, толерантно ставитись до іншої думки, культури тощо.

У виборі іноземної мови для навчання більшість європейських країн віддає перевагу англійській: 83 учнів середніх шкіл країн-членів ЄС вивчають англійську, 32 — французьку, 16 — німецьку, 9 — іспанську. В Україні у 2000 р. англійську мову вивчали 77,5 учнів загальних освітніх шкіл, німецьку – 17,2, французьку – 8,1. Вивчаються також мови Сходу та Близького Сходу. Існують спеціалізовані мовні класи, в яких вивчаються дві іноземні мови; численні курси; мережі дистанційної і кореспондентської освіти. В Україні найбільш відомою є ЄШКО (Європейська школа кореспондентської освіти). Що саме, на Вашу думку, є основною мотивацією вивчення кількох іноземних мов?

За ініціативи Ради Європи, 2001 рік було оголошено Європейським роком мов. Він проходив під девізом: “Вивчення мов відчиняє двері, і кожен може це зробити!” Його основна ідея — кожна людина може навчитися говорити новою мовою або розуміти її, це ніколи не зарано і ніколи не запізно. Вивчення мов триває все життя.


  1. Вища освіта в Україні.


Законодавство України гарантує право громадян на отримання вищої освіти, в т.ч. безоплатне — в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянин здобуває впер¬ше49. Обов'язковість вищої освіти для громадян законодавство не унормовує.

Вища освіта побудована за ступеневим принципом (базова вища освіта та повна вища освіта) і забезпечується вищими навчальними закладами відповідного рівня акредитації. До вищих навчальних закладів належать технікуми, училища, коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети. Розподіл вузів за рівнями акредитації, освітньо-кваліфікаційні рівні, який вони забезпечують, наведені у врізці "Структура вищої освіти".

У поточному, 2001/2002н.р. в Україні працюють 983 вузи всіх рівнів акредитації і форм власності, що забезпечують навчання студентів за денною, вечірньою, заочною формами та екстерном50. Підготовка фахівців з вищою кваліфікацією здійснюється за 70 напрямами, що охоплюють понад 500 спеціальностей .

^ ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ І-ІІ РІВНІВ АКРЕДИТАЦІЇ

Вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації впроваджені до структури вищої освіти України замість колишніх середніх спеціальних закладів освіти — з метою приведення її у відповідність до структури освіти, яку рекомендують ЮНЕСКО, ООН та інші міжнародні організації.

У розвитку мережі вузів цього рівня акредитації з 1999р. спостерігаються тенденції до збільшення кількісних показників. Високими є темпи зростання сектору вузів недержавної форми власності та сектору платного навчання в державних вузах.

У 2004/2005 н.р., мережу вузів І-ІІ рівня акредитації складають 665 навчальних закладів: 155 коледжів, 304 технікумів і 206 училищ. У навчальних закладах усіх типів навчаються 561,3 тис. студентів.

Показник чисельності студентів у розрахунку на 10 тис. населення скоротився, порівняно з 1991/1992н.р., зі 142 до 115. Водночас, як видно з діаграми "Вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, кількісні показники системи цього рівня освіти протягом останніх років демонструють тенденцію до підвищення.

Розподіл вузів за формами власності. Переважна більшість (88,3%; 587 одиниць) вузів є державними', в них навчаються 90,7% загального числа студентів (509 223 особи).

Основну частку державних вузів становлять технікуми — 47,5% (279 одиниць); третину — училища (33,2%; 195 одиниць); 19,3% — коледжі (113 одиниць).

Державні вузи підпорядковуються більш ніж 20 центральним органам державної влади та іншим структурам, що свідчить про значний рівень децентралізації управління.

Вузи недержавної форми власності становлять лише 11,7% загальної мережі та охоплюють 9,3% загального числа студентів (52 тис. осіб). Водночас, динаміка зростання кількості недержавних вузів є досить сталою: протягом 1991-2002рр. вона зросла більш ніж втричі — з 23 до 78.

Серед недержавних вузів переважають коледжі — їх частка становить 53,8% (42 одиниці); майже третину становлять технікуми (32,1%; 25 одиниць); 14,1% — училища (11 одиниць).

Конкурс на вступних іспитах до вузів І-ІІ рівнів акредитації є невисоким і має досить сталу тенденцію подальшого зменшення. У середньому, в 1990/1991н.р. він становив 1,91 (191 абітурієнт на 100 місць), у 2003/2004 н.р. - 1,35.

Порівняно високим (1:1,52) був конкурс до закладів, що готують фахівців у галузі транспорту, зв'язку, права.

Привертає увагу та обставина, що конкурс до закладів, що готують фахівців у галузі освіти, є одним із найнижчих (нижчими є конкурси лише до закладів, що готують фахівців для сільського господарства), і протягом останніх років демонструє сталу тенденцію подальшого зниження. Так, протягом 1999-2001рр. його динаміка виглядала наступним чином: 1,39/1,36/1,28.

^ ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ III-IV РІВНІВ АКРЕДИТАЦІЇ

До вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації віднесені: університети, академії, інститути, консерваторії.

У поточному, 2004/2005 н.р. в Україні працюють 318 вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, у яких навчаються 1415 тис. студентів.

Розподіл вузів за типами. Мережу вузів вищих рівнів акредитації складають: 114 університетів; 62 академії; 140 інститутів і дві консерваторії. 49 вузів мають статус національних. Дев'ять університетів належать до класичних, тобто готують спеціалістів з усіх основних фахових напрямів.

Привертає увагу досить велика кількість університетів в Україні, що перевищує показники окремих розвинутих держав з усталеною системою вищої освіти. Так, у Франції нараховується 83 університети; в Канаді — 96. У Польщі за приблизно такої ж, як і в Україні, кількості вузів, уншерситетш лише 15.

Розподіл вузів за формами власності. Переважну частку (70,8%) загальної кількості вузів вищих рівнів акредитації становлять державні (225 одиниць). У складі державних вузів: 57 академій, 106 університетів, 60 інститутів, дві консерваторії.

Кількість вузів недержавної форми власності становить 93 одиниці, що складає 29,2% загальної кількості. Серед недержавних вузів — п'ять академій, вісім університетів, 80 інститутів; у них навчаються 145,9 тис. студентів, або 9,4% загального числа.

Динаміка розвитку мережі державних і недержавних вузів свідчить, що після досить стрімкого росту, що припав на 1994-1999рр., мережа як державних, так і недержавних вузів фактично стабілізувалася.


  1. Освіта в Україні в міжнародному освітньому просторі.

Необхідною умовою розвитку української системи освіти є її інтеграція до міжнародного освітнього простору. Зокрема, в "Стратегії інтеграції України до ЄС", підкреслюється, що Україна має потенційні можливості досягти вагомих інтеграційних успіхів у сфері культурно-освітнього співробітництва. У свою чергу, міжнародне співтовариство визнає потужний освітній потенціал України. Свідченням цього є активний розвиток контактів України із зарубіжними партнерами, виконання спільних угод, програм і проектів у галузі освіти.

Міжнародні угоди. З центральними органами освіти зарубіжних країн підписано 48 угод різного рівня в галузі освіти та 45 — в галузі науково-технічної діяльності. Особливе значення для розвитку міжнародних контактів України в галузі освіти має підписання угод про взаємне визнання та еквівалентність документів про освіту та вчені звання75.

Вузи України III-IV рівнів акредитації підтримують взаємовигідні контакти з понад 800 зарубіжними партнерами76.

Діють програми міжнародних академічних обмінів. Наприклад, зі США — під егідою американських рад з міжнародної освіти: ASTR/ACCELS, Ради міжнародних наукових досліджень (IREX), Інституту Кеннана, офісу Фонду Фулбрайта посольства СИТА в Україні . Щорічно близько 2000 українських громадян виїжджають на повний або частковий курс навчання за міжнародними угодами, укладеними українськими вузами із зарубіжними партнерами. Вони отримують стипендії, що надаються міжнародними фондами, програмами та проектами78. Лише за Програмою Фонду Фулбрайта 160 наукових співробітників мали можливість стажуватися у СІЛА .

За оцінкою міністра освіти і науки України В.Кременя, найбільш ефективним є для України співробітництво з ЄС, ЮНЕСКО, Інформаційною службою СІЛА, Британською Радою, Німецькою службою академічних обмінів, Інститутом Гете та Фондом Фулбрайта — щорічна допомога цих ор-ганізацій освітній системі України перевищує $20 млн.

Приклади співробітництва з ЄС. З 1993р. в Україні здійснюється Трансєвропейська програма співробітництва в галузі вищої освіти, започаткована за ініціативою ЄС. У межах цієї програми, станом на початок 2000/2001н.р., Міністерством освіти і науки України реалізовані 85 міжнародних проектів на загальну суму €20,4 млн.81

В межах освітньої програми ЄС TEMPUS передбачається виділення для України на 2002р. €5 млн. (зокрема, на виконання 10 проектів, що стосуються реформи вищої освіти, академічних обмінів для професорів; переобладнання аудиторій вузів).

Водночас, не передбачаються кошти для освіти українських студентів в університетах країн ЄС. Програми обміну студентами між Україною та ЄС не існує, оскільки досі не підписані відповідні угоди.

Приклади співробітництва з міжнародними організаціями. В Україні працюють 35 Асоційованих шкіл ЮНЕСКО, діють 11 кафедр ЮНЕСКО; проекти, над якими вони працюють, стосуються глобальних проблем сучасності: сталий розвиток, довкілля, новітні технології, проблеми народонаселення, права людини, демократії та ін.82

Секретаріат Національної комісії України у справах ЮНЕСКО та Європейський центр вищої освіти ЮНЕСКО опікуються розвитком навчання іноземних студентів в Україні.

Міжнародний фонд "Відродження" протягом 1990-2000рр. надав неурядовим організаціям, а також освітнім, просвітницьким, культурним закладам, мистецьким колективам, видавництвам грантів на суму понад $55 млн.83 Проводяться Соросівські олімпіади для учнів, переможці отримують стипендії Фонду.

У свою чергу, ПРООН у 2000р. започаткував проекти стосовно посилення освітніх можливостей Київського національного університету ім.Т.Шевченка ($928 тис.), поліпшення інформаційно технологічних засобів Київського міжнародного університету цівільної авіації ($970 тис.).

За допомогою Національної Ради з економічної освіти СІЛА перекладені та видані методичні посібники для вчителів економіки "Мікроекономіка" та "Макроекономіка"; створені посібники з економіки в межах українське-нідерландського проекту; з ділової активності — українсько-англійського.

Здійснюються Міжнародні програми гуманітарної допомоги. Так, бібліотека Корпусу миру передала американські підручники для шкіл і вузів України. У межах гуманітарних програм українські освітні заклади могли б отримати потужну підтримку комп'ютеризації шкіл, але передачі комп'ютерного обладнання перешкоджає високе ввізне мито .

Приклади співробітництва з країнами СНД. У 1992 р. створена Євразійська асоціація університетів, до якої увійшли класичні університети країн-учасниць. У межах Асоціації діють: Євразійська асоціація профспілкових організацій університетів; Євразійська студентська асоціація; Координаційний науково-методичний центр музеїв; Координаційний науково-методичний центр кафедр фізвиховання.

Українські заклади освіти входять до міжнародних об'єднань, що працюють на базі освітніх структур країн-членів СНД.

Розвиток міжнародних контактів сприяє інтеграції України у світовий освітній простір, запровадженню нових форм освіти. Особливого значення напередодні масштабного розширення ЄС набуває розвиток взаємовигідного співробітництва в галузі освіти на європейському напрямі.

ВИСНОВКИ

Статистичні показники стану української освіти висвітлюють її суперечливий і нерівномірний розвиток. Освітня система демонструє загалом позитивні тенденції розвитку. Зростає частка закладів нового типу, загальний рівень кадрового забезпечення освітнього процесу залишається високим. Активно розвивається система вищої освіти, зростає чисельність студентів, диверсифікуються форми власності та джерела фінансування освіти. Паралельно з поступовим переходом на державну мову навчання враховуються мовні потреби національних меншин у місцях їх компактного проживання. Розвивається система міжнародного співробітництва у сфері освіти, розширюються можливості отримання освіти за кордоном.

Водночас, ці позитивні тенденції спостерігаються переважно на двох напрямах: по-перше, там, де освітні послуги можуть бути не лише самоокупними, але й рентабельними — вища освіта, невеликий сектор загальної середньої освіти; по-друге, там, де активно діє міжнародна допомога та особиста підприємливість громадян — міжнародні обміни, проекти та програми.

Поза сумнівом, прихід до освітньої системи коштів з-поза державного бюджету є позитивним чинником, що в період трансформаційної кризи сприяв утриманню українською освітою її традиційно міцних позицій. Водночас, ці позиції утримувалися, не в останню чергу, за рахунок нижчих ступенів освіти — дошкільної, загальноосвітньої, позашкільної, професійно-технічної. Саме ці, початкові, базові ступені неперервної освіти зазнали і зазнають відчутних втрат. Кілька років — і хвиля недофінансованої освіти нижчих ступенів досягне вищих. У поєднанні з демографічним провалом, котрий чекає Україну, вона здатна призвести до значних негативних наслідків. Попередити їх можна лише дійсною зміною пріоритетів державної політики — стосовно освіти загалом і її базових ступенів зокрема.

Список використаної літератури

  1. http://osvita.ua/

  2. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F:%D0%9E%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B0_%D0%B2_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96

  3. http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1060-12

  4. http://www.edukation.com.ua/Angliyskoe_obrazovanie.html

  5. http://premiumstudy.com.ua/sistema_osviti_nimechchini1.html

ПАСПОРТ

Назва документу

Освіта в ЄС та в Україні

Тип носія

флеш-карта

Кількість файлів

1

перелік файлів

Освіта ЄС і У.doc

Типи файлів

.doc

Розмір Файлів

37.9Kb

Дата створення

16.05.2011

Автори : Глінська А.; Соловйов О.