asyan.org
добавить свой файл
1


Міська науково-практична конференція

«Виховна діяльність педагога як фактор гуманізації простору дитинства»

м. Київ, 21 листопада 2011 року
Дарина Григорівна Кондратець,

заступник директора з виховної роботи

спеціалізованої школи № 200

Святошинського району м. Києва

КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ВИХОВНОЇ СИСТЕМИ СУЧАСНОЇ ШКОЛИ
Що обумовлює необхідність гуманізації простору дитинства? Передовсім - криза духовності, руйнування духовних і моральних цінностей. На жаль, серед учнів моральні цінності не завжди в пошані. Це стосується моральних ідеалів, праці, морально-етичних норм поведінки.

Серед молоді, підлітків набули поширення байдужість, егоїзм, цинізм, немотивована агресивність і жорстокість. Згідно з даними Інституту соціальної і політичної психології НАПН України, наші школярі ведуть себе більш агресивно, ніж західноєвропейські. Так, 34% юних киян стали жертвами морального і психічного насилля зі сторони своїх же однолітків у школі, 43% самі хоч раз здійснювали насильницькі дії над ровесниками, а 13% були організаторами різних екзекуцій. У той же час у країнах ЄС учнів, які берцть участь в актах насилля, нараховується лише 10-15%.

Серйозною загрозою духовному, фізичному та психічному здоров’ю дітей та учнівської молоді є наркоманія, пияцтво. Турбує й те, що знижується вік дітей, які палять, уживають алкоголь, наркотики.

У свідомості дітей здоровий спосіб життя досі не є елементом культури, не асоціюється з комплексом норм поведінки. Особистісна роль молоді щодо підтримки та зміцнення свого здоров’я практично зведена до мінімуму. Поступово формується зовсім необґрунтована впевненість в тому, що людям молодим здоров’я гарантоване, що небезпечну поведінку та зловживання психоактивними речовинами молодий організм спроможний подолати самостійно.

Деструктивно впливає на життя дітей залежність від азартних ігор та комп’ютера. Постійно перебуваючи в полі комп’ютерної залежності, діти менше вербально спілкуються з однолітками, стають замкненими, емоційно і духовно збіднюються.

Причинами вказаного вище є не лише соціально-економічна ситуація в Україні, а й послаблення виховної функції навчальних закладів, сім’ї, загострення суперечностей та конфліктів між батьками і дітьми, неналежне виконання ними своїх обов’язків, негативний вплив ЗМІ, існування певної міжвідомчої розмежованості та нескоординованості у розв’язанні проблем виховання неповнолітніх, недостатній рівень професійної компетентності, поінформованості педагогів-вихователів щодо використання ефективних психолого-педагогічних засобів та технологій, які забезпечували б виховання у дітей та молоді суспільно значущих соціальних і морально-духовних цінностей, становлення життєстійкої і життєздатної особистості.

Подолання цих причин, як показує практика, можливе лише через створення гуманного превентивного простору дитинства, який стане фактором інтегративного впливу на процес розвитку й самореалізації дітей, становлення життєстійкої, життєздатної, життєво компетентної особистості. Головною тенденцією виховання має стати формування системи ціннісного ставлення особистості до соціального і природного довкілля та самої себе.

Такий підхід дав можливість педагогічному колективу спеціалізованої школи №200 імені В.Стуса розробити і впровадити модель виховної системи «Я – успішна особистість».

^ Мета виховної системи: становлення морально-духовної, життєво компетентної особистості, здатної до успішної самореалізації в соціумі.

Акцент у виховному процесі зроблено на такі принципи:

  • принцип гуманізації виховного процесу означає, що вихователь зосереджує увагу на дитині як вищій цінності, враховує її вікові та індивідуальні особливості і можливості, не форсує її розвитку, спонукає до самостійності, задовольняє базові потреби дитини (у розумінні, визнанні, прийнятті, справедливому ставленні до неї); виробляє індивідуальну програму її розвитку; стимулює свідоме ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвих виборів;

  • принцип суб’єкт-суб’єктної взаємодії передбачає, що учасники виховного процесу виступають рівноправними партнерами у процесі спілкування, беруть до уваги точку зору один одного, визнають право на її відмінність від власної, узгоджують свої позиції;

  • акмеологічний принцип передбачає орієнтацію виховного процесу на найвищі морально-духовні досягнення і потенційні можливості вихованця; створення умов для досягнення життєвого успіху, розвитку її індивідуальних здібностей;

  • принцип превентивності передбачає, щоб виховні впливи всіх виховних інститутів спрямовувалися на профілактику негативних проявів дітей та учнівської молоді, на допомогу та захист дітей, вироблення в них імунітету до негативних впливів соціального середовища;

  • принцип соціального загартування дітей передбачає включення вихованців у ситуації, які потребують вольових зусиль для подолання негативних впливів соціуму, вироблення соціального імунітету, розвиток компетенцій життєстійкості та життєздатності.

У виховному процесі школи впроваджуються такі підходи:

      • системний підхід;

      • діяльнісний підхід;

      • особистісно зорієнтований підхід;

      • компетентнісний підхід;

      • синергетичний підхід


У виховній системі школи реалізуються інтегруюча, регулююча та розвивальна функції, функції захисту, корекції і компенсації, реабілітації.

Інтегруюча функція поєднує в одне ціле розрізнені, неузгоджені виховні впливи.

^ Регулююча функція спрямована на впорядкування педагогічних процесів, управління ними.

Розвивальна функція забезпечує динаміку системи, яка характеризується, з одного боку, оптимізацією її функціонування, а з іншого, – її оновленням, удосконаленням.

^ Захисна функція забезпечує комплексну підтримку життєдіяльності учня в закладі, надання йому психолого-педагогічної допомоги та підтримки у вирішенні життєвих проблем, розвитку його життєтворчого потенціалу, життєстійкості та життєздатності.

^ Функція корекції спрямована на виправлення в учнів негативних якостей та рис, анти- та асоціальних проявів поведінки, надання допомоги в нормалізації життєдіяльності учнів.

^ Компенсаційна функція забезпечує можливість дитині проявляти себе в творчій діяльності, знайти своє “Я”, реалізувати потребу в спілкуванні, діяльності, звільнитися від шлейфу стереотипів, які склалися стосовно дитини в школі, сім’ї.

^ Функція реабілітації передбачає досягнення оптимального рівня фізичного, психічного та соціального функціонування особистості, створення передумов для самостійної зміни нею умов власного життя, життєтворчості.

^ Базовими цінностями виховної системи в закладі є: Особистість. Життєтворчість. Компетентність. Здоров’я. Успіх.

Виховний процес, який відбувається у 1-4 класах, спрямований на виконання двох основних завдань:

  • включення дитини до шкільного життя, її інтеграція до виховного процесу школи;

  • розвиток життєвих навичок дітей, а саме:

    • життєвих навичок, пов’язаних з основами життєтворчої компетенції (навичок творчого самовираження, творчого вирішення завдань, навичок планувати свій час);

    • життєвих навичок, пов’язаних із основами життєздатних компетенцій (навичок здорового способу життя, безпеки життєдіяльності, організації корисного дозвілля та активного відпочинку, корекції здоров’я);

    • життєвих навичок, пов’язаних із основами соціальної компетенції (навичок поведінки, статево-рольових стандартів поведінки);

    • життєвих навичок, пов’язаних з основами комунікативної компетенції (навичок спілкування, навичок активного слухання, навичок установлювати та підтримувати дружні стосунки з іншими людьми, правильно розуміти їхній емоційний стан, навичок асертивності та відмови, навичок установлення контактів, навичок використання етикетних норм спілкування);

    • життєвих навичок, пов’язаних із основами інформаційної компетенції (навичок уважного сприйняття вербальної та невербальної інформації, передачі інформації);

    • життєвих навичок, пов’язаних з основами трудової компетенції (навичок предметно-перетворювальної та конструкторської діяльності, шанобливого ставлення до праці інших людей).

Виховна діяльність педагогів у 5-9 класах спрямовується на розвиток таких життєвих навичок:

  • життєтворчої компетенції (навичок розуміння себе як суб’єкта своїх вчинків, навичок організації свого життєвого часу);

  • життєздатних компетенцій (навичок безпечної поведінки, навичок конструктивного вираження власних емоцій, подолання негативних емоційних станів);

  • соціальної компетенції (навичок протидіяти негативним соціальним явищам, навичок конструктивної поведінки в конфліктних ситуаціях, умінь аргументовано відстоювати власну думку, навичок розуміння рольового аспекту власного існування);

  • правової компетенції (навичок розуміння своїх прав, обов’язків та їхнього захисту);

  • комунікативної компетенції (навичок самопрезентації, проведення дебатів, участі в дискусіях, умінь вирішувати конфлікти, навичок вербального і невербального спілкування);

  • інформаційної компетенції (навичок, пов’язаних з опрацюванням інформації, її пошуком, систематизацією і зберіганням);

  • професійної компетенції (знання найбільш поширених сфер діяльності, знання факторів, що впливають на вибір професії).

Виховна діяльність з учнями 10-11 класів спрямовується на:

      • розвиток рефлексії, критичного мислення;

      • становлення соціальної відповідальності, позиційних норм взаємодії із соціальними структурами та спільнотами;

      • оволодіння рольовим етикетом;

      • розвиток здатності протидіяти деструктивним інформаційним впливам.

У 10-11 класах життєві компетенції не просто розвивають, вони перевіряються практикою, випробовуються на міцність, досконалість.

Розвиток компетенцій здійснюється за алгоритмом:

Знання-навички-ставлення-компетентність.

Педагогічним колективом школи розроблені і впроваджуються програми «Корисні звички», «Твій вибір – здоровий спосіб життя», «Твої права», «Мистецтво спілкування», «Молодь управляє конфліктом», «Шлях до успіху», «Обери життя без наркотиків», «За майбутнє без ВІЛ/Сніду», «Компетентнісне батьківство», «Стратегія успіху», «Твій професійний вибір»

Розбудова виховної системи на засадах гуманістичного виховання сприяла перебудові стосунків «учитель-учень», стилю взаємодії з учнями. Основними рисами цих стосунків стали відкритість, віра в можливості учня, повага до особистості.

Активнішою стала роль класних керівників. Кожен із них сьогодні виробляє виховну систему класу, власний інструментарій виховної діяльності, опираючись на перспективні педагогічні технології: технологію життєтворчості, проектні, ігрові, інформаційні технології, технологію портфоліо, технологію педагогічної підтримки та супроводу, технологію соціальної творчості тощо.

Закінчити свій виступ хочу притчею про неможливе:

Неможливо” – це всього лише гучне слово, за яким ховаються маленькі люди. Їм простіше жити у звичному світі, ніж знайти в собі сили його змінити.

Неможливо”це не факт, а всього лише думка.

Неможливо” – це не вирок, а виклик.

Неможливо” – це шанс повірити в себе.

Неможливо” – це не назавжди.

..адже неможливе можливе!