asyan.org
добавить свой файл
1

Як зробити спілкування з дитиною захоплюючим

(декілька порад батькам)


З досвіду роботи вчителя-методиста Добронадіївської ЗШ Романенко Н.В.


«Єдине свідчення правильності процесу

навчання – це щастя дитини»

(Марія Монтессорі)

«Історія про Рай і Пекло».

Одного разу іудейський мудрець попрохав Господа показати йому Рай і Пекло.

Господь відвів мудреця у приміщення, де билися, плакали і страждали голодні люди. Посеред кімнати стояв великий казан із смачною їжею, у людей були ложки, але вони були довшими за руку, і тому люди не могли донести їжу до рота. «Так, це справжнє пекло!» - сказав мудрець.

Далі вони зайшли до наступного приміщення. Усі люди там були ситі й веселі. Але коли мудрець придивився, то побачив там такий же казан і такі ж самісінькі ложки! Що ж робило їхнє життя райським? Вони вміли годувати один одного! Люди вміли взаємодіяти між собою, і у цьому їм допомогло вміння спілкуватися.

Батьки впливають на дітей передусім своєю особистістю. Недаремно народна мудрість стверджує: «Який батько, такий син». Особисті якості батьків впливають на дітей не механічно, а через безпосереднє спілкування та спільну діяльність. Однак, як свідчать дослідження, у спілкуванні батьків і дітей є серйозні недоліки.

Наприклад, на запитання «На які теми ви найчастіше розмовляєте зі своєю дитиною?» 50% батьків не відповіли зовсім, а 40% відповіли нечітко: «про все», «на різні теми». Ці результати свідчать про надзвичайну бідність тем для спілкування.

Щодо спільної діяльності батьків і дітей, то найчастіше вона не виходить за межі домашньої праці. Так, упродовж 11 місяців батьки займаються зі школярами 18-20 хв. на день, або 9 год. на місяць. Але ж вони можуть допомогти дітям дібрати прислів’я з даної теми, підготувати дитяче свято тощо.

Батьки часто дивуються, чому діти не схожі на них. Адже кажуть, що «яблуко від яблуні далеко не котиться», або «які батьки, такі й діти». Діти багато чого наслідують від батьків, але вони інші, бо живуть у інших умовах. Більше того, у одній сім'ї діти тих самих батьків також ростуть різними. Виходить, що життєві зв'язки, про які йдеться у наведених прислів'ях, не такі вже прості й прямолінійні.

Скаржиться мати: «Троє їх у нас. Двоє — діти як діти, а з третім не дамо ради, ніби ріс серед чужих людей. Батько у нас суворий, вимогливий, і я не балую. Від усіх однаково вимагаємо. Нікому ніяких послаблень. З обновами теж нікого не обходимо. І любимо однаково, а вони — різні...». Таких нарікань можна почути чимало. У сім'ї нікого з малят особливо ніколи не виділяють, але одне слухається з першого слова, а іншому разів десять треба наказувати. Отже, як не прагнуть батьки бути до дітей однаковими, вони ростуть різними. У чому причина?

А вона, як не дивно, і полягає саме у однаковому ставленні батьків до своїх нащадків, у ігноруванні того, що у кожного з них є щось своє. Навіть тоді, коли вони виховуються в однакових умовах, у одному і тому ж оточенні.

Помиляються ті батьки, котрі постійно у приклад своїм дітям ставлять їхніх ровесників (добре вчиться, гарно поводиться). Це озлоблює малюка. Краще проявити впевненість: «Я вірю, що завтра у тебе вийде краще. Подивися і порівняй, як ти написав учора і наскільки акуратніше сьогодні». Таке довір'я, як правило, підтягує дитину, сприяє самовихованню, самовдосконаленню. Відверті, довірливі стосунки між батьками і дітьми роблять мікроклімат сім'ї найбільш благополучним.

Ми часто запитуємо самі себе: «І звідки такі беруться?». Наче про якихось чужоземців чи інопланетян говоримо... «Звідки беруться хами, грубіяни, невігласи, кар'єристи?».

Насамперед, з дитинства.

У гастрономі мені довелося спостерігати такий випадок. Хлопчик років чотирьох випив склянку соку і довго дивився на продавщицю.

— Ти щось хотів сказати? — усміхнулася вона до малюка. — Може,
«дякую»?

І тут підійшла мама, яка робила покупки в іншому відділі.

— За гроші «дякую» не кажуть! — відрубала вона, і, взявши сина за руку, з гордим виглядом пішла до виходу.

Літня продавщиця, яка на своєму віку бачила різних покупців, не могла вимовити і слова. Сказане настільки вразило її, що кілька хвилин стояла, мов заворожена.

  • Такі й місця не звільнять у тролейбусі, — нарешті мовила вона, — бо,
    бачте, гроші за проїзд заплатили!

Шевчуки спілкуються з Оксаною надто емоційно. Звертання до неї завжди супроводжують величезною кількістю пестощів, зменшених ласка­вих слів. Донька постійно відчуває себе у центрі уваги, не маючи уявлення про заборони чи необхідність виконувати вимоги дорослих. Отже, Шевчуки не враховують того, що навіть найуважніший вчитель не має можливості кон­центрувати свою увагу лише на одній дитині. Крім того, атмосфера шкільно­го навчання передбачає більш діловий стиль спілкування, і тому дитині важко буде перебудуватися та звикнути до того, що вона вже не тільки «улюблена доця», а й учениця.

Оксанчині батьки завжди навмисно обмежували контакти дівчинки зі сто­ронніми дорослими, та й з дітьми та­кож. У їхніх розмовах з донькою не­рідко можна почути таке: «Ось ти ма­мусю не слухаєшся. Мамуся з тобою панькається. А ось підеш до школи — кому ти там потрібна? Там одразу дізнаєшся, «де раки зимують». Важко сподіватися після таких зауважень на формування палкого бажання дитини йти туди, де їй навряд чи зрадіють, зате може «дістатися на горіхи».

Надмірне піклування про дитину, надлишок пестощів спричинюють над­то тісну її прив'язаність до членів сім'ї, формування гострої потреби у постійній присутності близької людини. При вступі до школи різко змінюється со­ціальний статус дитини. Із «центру ува­ги» вона перетворюється на «такого, як усі інші» учня. Зрозуміло, що діти із сімей, де тип виховання подібний до згаданої родини, глибоко переживають такі істотні зміни. Вони мають значні проблеми у спілкуванні з учителем й через те, що у них не сформовано звич­ку виконувати вимоги дорослих. Труд­нощі адаптації до нових умов посилю­ються також недостатнім досвідом спілкування дітей зі сторонніми дорос­лими, яких у школі чимало. Така обмеженість соціального «вправляння» при­зводить до тривоги, неспокою у новому оточенні. Стресовий стан, який вини­кає внаслідок зазначених причин, зава­жає дитині адекватно сприймати зміст уроків, звертання педагога. Замість слу­хати вчителя, маленький першокласник думає про батьків, не може дочекатися, коли вже закінчаться уроки та його на­решті заберуть додому. Нерідкими є ви­падки, коли дитина починає рюмсати просто посеред уроку. Деякі при цьому говорять, що «хочуть додому».

Для дітей із сімей з подібним типом виховання період адаптації характери­зується нестабільним емоційним ста­ном, що виявляється у швидкій зміні позитивних та негативних емоцій з пе­реважанням останніх. Почуття емоцій­ної рівноваги значною мірою залежить від позитивно-емоційного ставлення учителя. Для таких дітей надзвичайно важливо, щоб педагог виявляв лагідність, турботливість. Вони болісно реагують на щонайменші коливання у силі голосу, інтонації учителя, надзви­чайно чутливі до оцінки їхніх дій, ре­зультатів навчання. Незадоволення пе­дагога, навіть якщо його висловлено спокійним тоном, викликає у таких ма­люків переживання, бажання усамітни­тися, заховатися, заплакати. Навпаки, позитивна оцінка викликає посилення мовленнєвої, рухової активності.

Порушення емоційної рівноваги, як правило, спричинює гальмування пізна­вальної активності, мовлення, рухли­вості, а також психічного розвитку у цілому.

Ще однією помилкою батьків деяких майбутніх першокласників є те, що вони не приділяють цілеспрямованої уваги розвитку мовлення, навіть рідко просто розмовляють з дітьми. Таке став­лення в цих сім'ях і до гри та навчання. Через це діти часом переживають значні труднощі у спілкуванні як з педагога­ми, так і з однолітками.

Серед першокласників, які мають психологічні труднощі адаптації до школи, спостерігаються також прояви ста­ну нервово-психічної загальмованості. Ці діти зовні можуть не виявляти не­спокою і здаватися спокійними. Але в них істотно знижується мовленнєва ак­тивність аж до відмови від спілкування з учителем та однокласниками. У гос­трий період звикання до школи учні з такою формою стресового стану по­мітно втрачають інтерес до навколиш­нього, байдужі до унаочнення, роздаткового матеріалу, змісту навчання і навіть до ігрової діяльності.

Отже, першокласники з сімей з ха­рактером виховання, описаним вище, найважче й найтриваліше адаптуються до школи. Така адаптація має дві фор­ми перебігу. Для першої характерні стійкі розлади нервово-психічного ста­ну, переважають процеси збудження або гальмування, які супроводжуються не­гативними емоціями, зниженням різних видів активності (мовленнєвої, ігрової, рухової тощо). При цьому може істот­но порушуватися сон (дитина не може заснути, важко прокидається, неспо­кійно спить тощо), погіршується апе­тит, відзначаються вегетативні розлади (бліда шкіра, холодні кінцівки, буває нудота). Такі негативні явища різко зни­жують імунітет, опірність організму до захворювань. Кінцевою ланкою ланцю­га цих негативних порушень найчасті­ше стає довготривале (2—4 тижні) за­хворювання дитини, яке іноді закін­чується ускладненням (бронхіт, пнев­монія, отит). Загальний стан малюка нормалізується лише через 2—3 місяці.

Друга форма тяжкої адаптації виявляється через нетривалі, проте часті простудні захворювання при відсутності виражених змін психічного стану. У таких випадках період адаптації також триває до трьох місяців.

Звичайно, обидві форми негативно позначаються на показниках психічно­го розвитку дітей, подальшому станові їхнього здоров'я, а також успішності навчання. Вони можуть набувати різних варіантів сполучень нервово-психічних розладів, проте усі вони небезпечні для здоров'я та психіки дитини.

Поряд з дітьми, для яких процес зви­кання до школи пов'язаний зі значними труднощами, у кожному першому класі є невелика кількість учнів, що легко адап­туються до нового середовища, значною мірою завдяки вихованню в сім'ї.

Так, батьки Антона добре розуміють, що однією з основних психологічних причин труднощів адаптації до школи є надто сильна емоційна прив'язаність дітей до батьків, недостатня кількість контактів з незнайомими дорослими й однолітками. Саме тому Білоножки емоційне спілкування поєднують з «діловим», тобто привчають сина до розуміння прохань, вимог, домагають­ся їх виконання, а також організовують спільну з дитиною діяльність (догляд за рослинами, прибирання у кімнаті тощо).

Родина Білоножків звертає увагу на розвиток мовлення Антона — із ним багато розмовляють, грають у мовні ігри, спонукають до словотворчості (придумування розповідей, вигадуван­ня коротеньких казок, римування слів тощо.

Шановні батьки! Чи достатньо ви спілкуєтеся з своєю дитиною? Перевірте себе, виберіть фрази, які варто вживати, спілкуючись із дитиною:

  1. Скільки тобі разів повторювати?

  2. Порадь, будь ласка, як мені вчинити в даній ситуації.

  3. Не знаю, що я без тебе робила б.

  4. І в кого ти такий удався?

  5. Які у тебе чудові друзі!

  6. Ну на кого ти схожий?!

  7. Ти моя опора і помічник!

  8. Ну що за друзі у тебе?!

  9. Про що ти тільки думаєш?!

  10. Який ти у мене розумний!

  11. А ти як вважаєш?

  12. У всіх діти як діти, а ти…

  13. Який ти у мене кмітливий!

Якщо ви обрали 1,2, 4, 6, 8, 12 поставте 2 бали.

Якщо 3, 5, 7, 10, 11, 13 – 1 бал.

Підрахуйте кількість своїх балів.

7-8 балів. Ви живете з дитиною душа в душу. Вона щиро любить і поважає вас.

^ 9-10 балів. Ви непослідовні у взаєминах з дитиною. Вона поважає вас, хоча не завжди з вами відверта.

11-12 балів. Вам слід уважно ставитися до дитини. Поки що її розвиток більше залежить від випадковості, ніж від вас.

13-14 балів. Ви й самі відчуваєте, що дієте неправильно. Між вами і дитиною існує недовір’я. постарайтеся приділити дитині більше уваги, враховувати її запити та інтереси.

Пропоную ігри і вправи для дітей, які мають труднощі у спілкуванні.

Вправа «Нас із тобою зв'язує...».

Діти сидять у колі і, кидаю­чи один одному м'ячик, говорять: «Нас із тобою зв'язує...».

Ведучий починає гру і слідкує, щоб м'ячик побув у всіх учасників.

Вправа «Тренуємо емоції».

За командою ведучого діти по­винні

насупитися, як:

  • осіння хмара;

  • роздратована людина;

  • зла чарівниця;

посміхнутися, як:

  • кіт на сонці;

  • хитра лисиця;

  • радісна дитина;

позлитися, як:

  • два барани на місточку;

  • як людина, яку вдарили;

злякатися, як:

  • заєць, зустрівши вовка;

  • кошеня, на якого гавкає пес;

втомитися, як:

  • батько після роботи;

— мураха, що притягнув великий ціпок;

відпочити, як:

  • турист, який зняв важкий рюкзак;

  • втомлений воїн після пере­моги.

Вправа «Незакінчене речення».

Діти, отримуючи від ведучого м'яч, закінчують речення.

Радість — це коли...

Печаль — це коли...

Жах — це коли...

Гнів — це коли...

Образа — це коли...

Сором — це коли...

Злість — це коли...

Задоволення — це коли...

Щастя — це коли...

Вправа «Класифікація почут­тів».

Діти отримують піктограми з різними емоціями. Треба роздиви­тися їх і розкласти за ознаками:

які подобаються;

які не подобаються.

Потім треба назвати емоції, зображені на піктограмах, пояснити, чому вони так розкладені. Пропо­нується вибрати карточку, яка від­повідає сьогоднішньому настрою дитини.

Вправа «Море хвилюється».

Ведучий вимовляє фразу «Море хвилюється раз, море хвилюється два, море хвилюється три: фігура радості (гніву, страху тощо) на міс­ці завмри». У ролі ведучого мають побувати всі діти.

Малювання «Малюнок емоцій».

Розділити аркуш на 4 частини, вибрати 4 емоції, намалювати їх.

Вправа «Емоційні погляди».

Ведучий загадує якість, яка йому найбільше подобається у якійсь дитині. Дивиться їй уважно в очі, передаючи почуття, які були викликані цією якістю. Дитині необхідно здогадатися, яку якість задумали.

Вправа «Папуга».

Ведучий вимовляє коротке ре­чення, наприклад: «Я йду гуляти». Один з учасників повторює це ре­чення, передаючи задуману емо­цію. Інші відгадують.

Вправа «Скарбничка труднощів».

Ведучий пропонує дітям зібра­ти «Скарбничку труднощів» пер­шокласника, тобто назвати все те, що може викликати утруднення і засмутити його. («Важко тихо си­діти на уроці», «Важко не робити помилок» тощо.) Діти беруть кубик, називають утруднення й кидають кубик у кошик, нібито позбавляючись від нього.

Вправа «Полум'я свічки».

Усі сідають у коло, ведучий пере­дає запалену свічку. Спочатку всі дивляться на неї, придивляються до по­лум'я. Потім, передаючи свічку одне одному, відчувають тепло, що вона випромінює. Ведучий каже: «Візьміть собі трішечки тепла, поверніться до свого сусіда, який сидить праворуч від вас, і, дивлячись йому в очі, посміх­ніться і скажіть, наприклад: «Миколо, я радий тебе бачити!».

Вправа «Конкурс боюсиків».

Діти швидко по колу передають м'ячик. Той, хто його отримав, має назвати той чи інший страх люди­ни (повторюватися не можна). Хто не зможе швидко згадати страх, ви­буває з гри.

Вправа «Закінчи речення».

Ведучий кидає учасникам м'яч і просить закінчити речення.

Діти звичайно бояться...

Дорослі звичайно бояться...

Мами звичайно бояться...

Тата звичайно бояться...

Учителі звичайно бояться...

Під час обговорення ведучий разом із дітьми робить висновок про те, що всі люди іноді бояться і страх — це почуття, яке властиве кожній людині.

Вправа «Добра тварина».

Ведучий тихим, таємничим го­лосом говорить:

«Станьте, будь ласка, у коло і візьміться за руки. Ми — одна велика, добра тварина. Давай­те послухаємо, як вона дихає! А тепер подихаємо разом! На вдих

  • робимо крок уперед, на видих – крок назад. А тепер на вдих робимо два кроки вперед, на ви­дих — два кроки назад. Вдих — два кроки вперед. Видих — два кроки назад. Так не тільки ди­хає тварина, так само чітко і рів­но б'ється її велике добре серце. Стукіт — крок уперед, стукіт — крок назад тощо. Ми всі беремо подих і стукіт цієї тварини собі»:

Закінчи речення. Учасники за­кінчують речення.

Гнів приносить користь, коли...

Гнів приносить шкоду, коли...

Вправа «Ображалки».

Ведучий говорить учасникам: «Діти, передаючи м'яч по колу, давайте називати одне одного різ­ними необразливими словами. На­приклад, назвами овочів і фруктів. Кожне звертання має починатися зі слів: «А ти... морквина!». Пам'я­тайте, що це гра, тому ображатися один на одного не будемо. У за­ключному колі обов'язково вар­то сказати своєму сусідові щось приємне, наприклад: «А ти... со­нечко!».

Вправа «Сонячний зайчик».

Ведучий. Сонячний зайчик за­зирнув тобі у вічі. Закрий їх. Він побіг далі по обличчю, обережно погладь його долонями на чолі, на носі, на ротику, на щічках, погла­джуй обережно голівку, шию, руки, ноги . Він забрався на живіт — по­гладь живіт. Сонячний зайчик не бешкетник, він любить і пестить тебе, подружися з ним.

Зараз глибоко вдихнемо і по­сміхнемося одне одному».

Вправа «Закінчи речення».

Діти пригадують щасливе по­чуття — радість. Закінчують ре­чення.

Я радію, коли...

Учень радіє, коли...

Мама радіє, коли...

Дорослі радіють, коли...

Друг радіє, коли...

Тато радіє, коли...

Вчителька радіє, коли...

Вправа «Скажи ведмедику доб­рі слова».

Ведучий «запрошує» на заняття іграшкового ведмедика. Учасники придумують для нього добрі слова. Потім кожен перетворюється на ведмедика (бере іграшку у руки) і сідає у центр кола. Інші придуму­ють для нього добрі слова, тобто «погладжують» його. Ведучий до­помагає у підборі слів.

Кричалка «Я дуже гарний».

Учасникам пропонують повто­рити вслід за ведучим по черзі сло­ва «я», «дуже», «гарний», спочат­ку пошепки, потім голосно і дуже голосно.

Вправа «Руки, що танцюють».

(Дає змогу визначити почуття і внутрішньо розслабитися.)

Ведучий пропонує дітям взяти два олівця, що сподобалися, у кож­ну руку. Покласти перед собою два аркуші паперу. Заплющити очі і, поки звучить музика, малювати на папері. Рухати руками в такт музи­ці. Потім можна подивитися, що вийшло. (2—3 хвилини).

Вправа «Нас із тобою пов'язує...».

Учасники кидають м'яч одне одному зі словами «Нас з тобою пов'язує...», пригадуючи риси ха­рактеру, особливості поведінки. Ведучий слідкує, щоб м'яч по­бував у всіх учасників, допомагає дітям визначити потрібні риси ха­рактеру.

Вправа «І я...».

Ведучий називає риси характе­ру. Якщо в когось є така риса, то він має сказати: «І я......

Я — ледача...

Я — охайна...

Я — чесна...

Я — вперта...

Я — жадібна...

Я — сором'язлива;..

Я — смілива...

Я — цілеспрямована...

Я — доброзичлива...

Вправа « Відгадай-но».

Учасники повинні уважно роз­дивитися свого сусіда, який сидить ліворуч, і відгадати, що подобаєть­ся у ньому його мамі.

Діти почергово промовляють уголос свої здогадки. Можна про­вести друге коло, де діти відгаду­ватимуть, що подобається в сусіді друзям, третє — учительці.

Ведучий має бути готовий допо­могти дітям у відгадуванні.

Вправа «Побажання».

Усі сидять у колі і, кидаючи одне одному м'ячик, говорять до­брі побажання.

Вправа «Хто ти?».

Ведучий у кожного учасни­ка запитує «Хто ти?», кидаючи йому м'яч. Учасники відповіда­ють: «Я...».

Ця вправа дає змогу відкрити в собі щось нове, усвідомити речі, які раніше не усвідомлювались. Водно­час вона створює можливість кра­ще познайомитися з іншими учас­никами групи.

Вправа «Закінчи речення».

Я злюсь, коли...

Я радію, коли...

Я сумую, коли...

Я не люблю, коли...

Я серджуся, коли...

Я щасливий, коли...

Вправа «Конкурс хвастунів».

Усі сидять у колі, ведучий по­відомляє, що сьогодні проводить­ся конкурс на кращого хвастуна. Але хвастати необхідно не свої­ми успіхами чи вродою, а сусідом, який сидить праворуч: «Погляньте уважно на свого сусіда. Подумай­те, який він, що вміє робити, що в нього добре виходить. А зараз по­хвастайте».

Можна обрати кращого хвасту­на. Ведучий запитує кожного: що сподобалося більше — хвастати су­сідом чи слухати про себе?

Ці ігри можна проводити і вдома на дитячих святах і в колі сім’ї.

Спілкуючись з дітьми, виробила з ними правила спілкування «Я – людина серед людей».

Правила спілкування

  1. Подивись навколо — хто потребує поради, доброго слова, співчуття, допомоги.

  2. Постав себе на місце іншого.

  3. Зрозумій і виконай його бажання.

  4. Принеси іншому радість... І тоді ти станеш добрим чарівником!

Спілкуючись з домашніми

  1. Коли прокинувся і зустрівся з домашніми, не забудь привітатися.

  2. Коли сідаєш за стіл, пам'ятай, як треба сідати і яки­ми приборами користуватись.

  3. Не забувай дякувати дорослим за послуги.

  4. Пам'ятай, що приходити з прогулянки треба вчасно, аби батьки не хвилювались, і попереджувати, коли повер­нешся.

Принципи взаємовідносин

1. У ставленні до іншого завжди будь: чемним; уважним; доброзичливим.

  1. Ніколи не дозволяй собі насміхатися над недоліками іншої людини.

  2. Не намагайся бути «кращим» за всіх.

  3. Не соромся поступитися іншому.

Щоб не виникла сварка

  1. Не накопичуйте образ і не дуйтеся, краще першим посміхнутися.

  2. У вирішальний момент себе стримати і уникнути конфлікту.

  3. Намагайся виявити толерантність, або почути й іншу (чужу) думку.

Поради для встановлення контактів між людьми

  1. Визнач спільні інтереси і тоді починай на цю тему розмову.

  2. Встановлюючи контакт, уникатиму суперечливих пи­тань, особливо таких, що не мають принципового зна­чення.

  3. Щоб позбутися сором'язливості, щодня буду зав'язу­вати розмову з незнайомими людьми.

  4. Розмовляючи, буду стежити за реакцією слухача і ко­ригуватиму своє мовлення. Говоритиму цікаво. Обирати­му належну тему.

  5. Буду спостерігати, переживати і оцінювати все, що бачимо і чуємо навколо себе. Той, хто спостерігає довкілля, має багату тематику для розмови: про те, що цікавого трапилося на роботі, в школі, свідком чого був на вулиці, на прогулянці, під час канікул...

6.Розповідь повинна бути короткою,зацікавити співбесідника.

  1. Потрібно багато читати. Хто багато читає, той багато знає. Книжки — невичерпне джерело цікавих тем для розмов, спілкування.

  2. Багато важить добір слів. Хто багато читає, багато гарних слів знає.

  3. Не вживай грубих, вульгарних слів.

10. Не зловживай іноземними словами і фразами


Дитячі заповіді для мам, тат, бабусь та дідусів.

  1. Дорогі батьки, пам’ятайте, що ви самі запросили мене у свою родину. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчіть мене, будь ласка мистецтва стати і бути людиною.

  2. У моїх очах світ виглядає інакше, ніж у ваших. Прошу вас, поясність мені, що, коли, чому кожен із нас у ньому має робити.

  3. Мої ручки ще маленькі, не очікуйте від мене досконалості, коли я стелю ліжко, малюю, пишу або кидаю м’яча.

  4. Мої почуття ще недозрілі. Прошу, будьте чутливими до моїх потреб, не нарікайте на мене цілий день.

  5. Щоб розвиватися, мені потрібно ваше заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте й оцінюйте, але не мене, а лише мої вчинки.

  6. дайте мені трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб я на помилках вчився. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житті.

  7. Прошу, не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй неспроможності виконувати завдання згідно з вашим очікуванням.

  8. Я вчуся у вас усього: слів, інтонації голосу, манери рухатися. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через мене. Тому навчіть мене, будь ласка, кращого. Пам’ятайте, що ми разом не випадково: ми маємо допомагати один одному у цьому безмежному світі.

  9. Я хочу відчувати вашу любов, хочу. Щоб ви частіше брали мене на руки, пригортали, цілували. Але будьте уважні, щоб ваша любов не перетворилась на милиці, які заважатимуть мені робити самостійні кроки.

Любі мої, я вас дуже-дуже люблю!!!

Покажіть мені, що ви любите мене також.

Колись давно у стародавньому Китаї жив дуже розумний, але дуже пихатий Мандарин. Весь день його складався з примірок багатого вбрання та розмов з підданими про власний розум і спогадів про минулу зустріч з імператором. Так ішли дні за днями, роки за роками... Аж ось пройшов усією країною розголос, що неподалік од кордону з'явився чернець, розумніший за всіх на світі. Дійшов той розголос і до нашого Мандарина. Дуже розлютився він: хто може називати якогось там ченця найрозумнішою людиною на світі!? Але вигляду нікому про своє обурення не подав, а запросив ченця до себе у палац. Сам же задумав обдурити його: «Я візьму у руки метелика, сховаю його за спиною і запитаю, що у мене у руках — живе чи мертве? І якщо чернець скаже, що живе, я роздушу метелика, а якщо мертве, випущу його...». І ось настав день зустрічі. У розкішній залі зібралося багато людей, усім хотілося подивитися двобій найрозумніших людей на світі. Мандарин сидів на високому троні, тримав за спиною метелика і з нетерпінням чекав приходу ченця. Аж ось двері відчинилися, і до зали ввійшов невеличкий худорлявий чоловік. Він підійшов до Мандарина, привітався і сказав, що готовий відповісти на будь-яке його запитання. І тоді, зло всміхаючись, Мандарин проказав: «Скажи-но мені, що я тримаю у руках, — живе чи мертве?». Мудрець трохи подумав, усміхнувся і відповів: «Все у твоїх руках!». Збентежений Мандарин випустив метелика з рук, і той полетів на волю, радісно тріпочучи своїми яскравими крильцями.

Отже, лише від вас залежить, чи буде взаємодія з вашими дітьми яскравою, плідною, чи навпаки.


Використана література


  1. Газета «Початкова освіта» №2, 2007р., с.17-22. Ю.Таланова «Психологічна абетка»

  2. Газета «Початкова освіта» 319, 2003р., с.6-7. Ж.Маценко «Мамо, я не хочу до школи».

  3. Журнал «Розкажіть онуку» №4-5, 2003р., с.92-93. Л.П.Павленко «Я – людина серед людей».

  4. Грединарова О. Від гри до навчання. – К.: Редакція загальнопедагогічних газет, 2004.

  5. Лопатина А., Скребцова М. Книга для занятий по духовному воспитанию. – М.: ИПЦ «Русский Раритет», 1999.- книга ІІІ.

  6. Подоляк Л., Карабаєва І. Уява продуктивна, репродуктивна та емоційна. – К.: Редакція загальнопедагогічних газет, 2004. - Книга І.

  7. Якименко С. Психологічні аспекти готовності. – К.6 Редакція загальнопедагогічних газет, 2004.

  8. Акимова Г.Е. Расту, играю, развиваюсь! — Екатеринбург: У- Фактория, 2005.

  9. Баб'як Т. Вправи з психо­корекції // Психолог. — 2002. — №21.

  10. Вачков И. Психологическая азбука для первоклассников // Школьный психолог. — 2001. — № 1.

  11. Доля І. Психологічний супровід розвитку дитини дошкільного віку //Психолог. — 2004. — № 4.

  12. Крюкова С.В. Удивляюсь, злюсь, боюсь, хвастаюсь, радуюсь. — М: ГЕНЕЗИС, 2002.

  13. Кряжева НЛ. Развитие емоционального мира детей. — Ярославль: Академия развития, 1997.

  14. Лескова-Савицкая А.А. Пробле­ма адаптации первоклассника к школе. — Одесса, 2001.

  15. Максименко G. Адаптація дитини до школи. — К.: Мікрос— СВС, 2003.

  16. Хухлаева О. Хочу бить успешным // Школьный психолог. — 2002. -№4.

  17. Чистякова М.И. Психогимнастика. — М.: Просвещение, 1990.

  18. Яковлєва Н. Психологічна до­помога дошкільнику // Психолог. — 2002. - №7