asyan.org
добавить свой файл
1

Поняття батьківського ставлення має найбільш загальний характер і вказує на взаємний зв'язок і взаємозалежність батьків і дитини. Бать­ківське ставлення містить у собі суб'єктивно-оціночне, свідомо-вибіркове уявлення про дитину, що визначає особливості батьківського сприйняття, спосіб спілкування з дитиною, характер прийомів впливу на неї. Як пра­вило, у структурі батьківського ставлення виділяють:

- емоційний;

- когнітивний;

- поведінковий компоненти.

Спостереження за вихованням дітей у різних сім'ях, над поведінкою батьків дозволили психологам дати опис різних видів виховання.

Один з напрямків в описі типології сімейного виховання — вивчення виховних установок і позицій. У найзагальнішому вигляді були сформу­льовані оптимальні й неоптимальні батьківські позиції.

Оптимальна батьківська позиція відповідає вимогам адекватності, гнучкості й прогностичності.

Адекватність батьківської позиції може бути визначена як уміння батьків бачити і розуміти індивідуальність своєї дитини, помічати зміни, що відбуваються в її душевному світі.

Гнучкість батьківської позиції розглядається як здатність перебудови, впливу на дитину впродовж її життя. Гнучка батьківська позиція повинна бути не тільки мінливою відповідно до змін дитини, вона має бути пе­редбачуваною, прогностичною.

Прогностичність батьківської позиції означає, що не дитина повинна вести за собою батьків, а навпаки, стиль спілкування дітей має випе­реджати появу нових психічних і особистісних якостей дітей.

Тільки на основі прогностичної батьківської позиції можна встано­вити оптимальну дистанцію, виконати вимоги незалежності виховання.

У дисгармонійних сім'ях, там, де виховання дитини набуло проблемного характеру, досить чітко виявляється зміна батьківських позицій за одним або за всіма трьома виділеними показниками.

Існує спроба описати виховання в сім'ї через ті ролі, які виконує
дитина. Роль — це набір шаблонів поведінки по відношенню до дитини
в сім'ї, сполучення почуттів, очікувань, дій, оцінок, адресованих дитині
дорослими.

Найпоширеніші ролі дітей:

«цап-відбувайло» (об'єкт для прояву взаємного невдоволення
подружжя-батьків);

«мазунчик» (турбота й любов надмірно перебільшені);

«примиритель» (дитина змушена відігравати роль дорослого, усувати подружні конфлікти);

«бебі» (з обмеженими правами);

«дитина-тягар»;

«дитина-раб»;

«дитина-коханець» (самотня мати заплутує дитину в тенетах своєї любові);

«дитина як зброя» (у боротьбі із чоловіком);

«заступник чоловіка» (від дитини вимагають постійної уваги).

Найтиповіші чотири ролі: «цап-відбувайло», «мазунчик», «прими­ритель», «бебі». ^ Перша роль виникає в сім'ї, коли подружні проблеми батьків, взаємне невдоволення одне одним Переходять на дитину, вона Ніби відводить на себе негативні емоції батьків, які насправді вони від­чувають одне до одного. Друга, зовні абсолютно інша роль, але за своїм психологічним змістом виникає тоді, коли батьки не відчувають одне до одного ніяких почуттів, а емоційний вакуум заповнюється перебіль­шеною турботою про дитину, перебільшеною любов'ю до неї. Дві інші ролі по суті описують ступінь близькості батьків і дитини. «Бебі» відділений від батьків, він ніби витісняється із сімейної спільноти, йому раз і назавжди запропоновано бути в сім'ї тільки дитиною, від якої нічого не залежить. Ця роль виникає за сильної близькості батьків одне до одного. «При­миритель», який рано включився у складності сімейного життя, посідає найважливіше місце в сім'ї, регулюючи й усуваючи сімейні конфлікти. Запобігання подружнім конфліктам змушує дитину відігравати роль дорослого, наближатися до батьків.

Описано різні варіанти батьківських позицій, установок, батьківського (частіше материнського) відношення:

за А. Я. Варге: симбіоз (надмірна емоційна близькість), авторитарність, емоційне нехтування («маленький невдаха»);

за В. Н. Дружиніним: підтримка, дозвіл; пристосування до потреб дитини; формальне почуття обов'язку за відсутності справжнього інтересу ДО дитини; непослідовне поводження;

за А. С. Макаренком: авторитет любові, доброти, поваги; авторитет Придушення, відстані, підкупу;

співробітництво, ізоляція, суперництво, псевдоспівробітництво;

позиції-шаблони, що калічать сімейні, у тому числі й дитячо-батьківські, відносини: запобігливий «миротворець»; «обвинувач»; розважливий «комп'ютер»; спантеличений «розтелепа».

за В. Сатиром: позитивна модель поводження — гнучка або врівноважена, де різні прийоми використовуються не автоматично, а свідомо, і урахуванням наслідків своїх дій.

^ Характер і ступінь впливу на дитину визначає безліч окремих факторів і насамперед особистість самих батьків як суб'єктів взаємодії:

  • їхня стать (та ж, що й у дитини, або протилежна);

  • вік (юна неповнолітня мати, батько пізньої дитини);

  • темперамент і особливості характеру батька (нетерплячий, владний, , стриманий, поблажливий тощо);

  • релігійність;

  • національно-культурна приналежність;

  • соціальний стан;

  • професійна приналежність;

  • рівень загальної і педагогічної культури.

Виділяють три спектри відносин, що становлять любов батьків до своєї

дитини: симпатія — антипатія, повага — зневага, близькість - дальність.
Сполучення цих аспектів відносин дозволяє описати деякі типи батьків­ської любові.

^ Діюча любов (симпатія, повага, близькість). Формулювання батьківського сімейного виховання така: «Хочу, щоб моя дитина була щасливою, і буду їй допомагати в цьому».

^ Відсторонена любов (симпатія, повага, але велика дистанція у відноси­нах з дитиною). «Дивіться, яка у мене чудова дитина, шкода, що в мене І не так багато часу для спілкування з нею».

^ Діюча жалість (симпатія, близькість, але відсутність поваги). «Моя дитина не така, як усі. Хоча моя дитина недостатньо розумна і фізично розвинена, але однаково це моя дитина і я її люблю».

^ Любов за типом поблажливого відсторонення (симпатія, неповага, велика міжособистісна дистанція). «Не можна звинувачувати мою дитину і в тому, що вона недостатньо розумна і фізично розвинена».

Нехтування (антипатія, неповага, велика міжособистісна дистанція). «Ця дитина викликає у мене неприємні почуття і небажано мати з нею
справу».

Презирство (антипатія, неповага, мала особистісна дистанція). «Я му­чуся, безмежно страждаю тому, що моя дитина недорозвинена, дурна, уперта, боягузлива, неприємна іншим людям».

Переслідування (антипатія, неповага, близькість). «Моя дитина — негідник, і я їй доведу це!».

Відмова (антипатія, велика міжособистісна дистанція). «Я не хочу мати справи з цим негідником!».

^ Оптимальна батьківська позиція повинна відповідати трьом головним вимогам:

  1. адекватності (позиції дорослого ґрунтуються на реальній точній оцінці особливостей своєї дитини, на вмінні побачити і зрозуміти її індивідуальність);

  2. гнучкості (розглядається як готовність і здатність зміни стилю спіл­кування, способів впливу на дитину в міру її дорослішання);

  3. прогностичність (виражається в орієнтації на ЗНР дитини і на за­вдання завтрашнього дня).

Стиль — це сукупність способів і прийомів спілкування по відно­шенню до партнера. Розрізняють загальний, характерний і конкретний стилі спілкування. Батьківський стиль — це узагальнені, характерні, ситуаційно неспецифічні способи спілкування певних батьків з певною дитиною, це образ дій по відношенню до дитини.

^ Виділяють чотири типи виховання:

авторитетний (теплі відносини, високий рівень контролю);

авторитарний (холодні відносини, високий рівень контролю);

ліберальний (поталі відносини, низький рівень контролю);

індиферентний (холодні відносини, низький рівень контролю).

^ Параметри виховного процесу:

  1. інтенсивність емоційного контакту по відношенню до дітей: гіперопіка — опіка; прийняття — неприйняття;

  2. параметр контролю: дозвільний, допускаючий, ситуативний, обмеж­увальний;

  3. послідовність — непослідовність;

  4. афективна стійкість — нестійкість;

  5. тривожність — нетривожність.

Визначити тип виховного процесу допомагають характерні риси кожного з них:

рівень протекції — міра зайнятості батьків вихованням, оцінка того, скільки сил, часу, уваги приділяють батьки дитині;

повнота задоволення потреб (матеріально-побутових і духовних);

ступінь пред'явлення вимог — кількість і якість обов'язків дитини;

ступінь заборон — міра самостійності дитини, можливість самій ви­бирати спосіб поводження;

суворість санкцій — прихильність батьків до покарань як прийому виховання;

стійкість стилю виховання — виразність коливань, різкості зміни прийомів виховання.


^ Вплив батьківських установок на розвиток особистості дитини (за В. А. Кан-Калик)



^ Типи установок

Словесна характеристика

Спосіб спілкування

3 ДІТЬМИ

Наслідки в розвитку

дитини

Прихиль­ність, до­брозичли­вість і лю­бов

Дитина — центр моїх інтересів

Ласкаве поводження, невимушена гра з дитиною

Почуття безпеки, нормальний роз­виток особистості

Явне відчу­ження

Ненавиджу дітей, не стану через них засмучуватися

Відчуження, уникання контактів, жорсткі вчинки

Агресивність, упо­вільнення емоцій­ного розвитку

Надмірна вимогли­вість

Не хочу мати таку дитину, якою вона є. Можна було б змінити на кращу

Ніколи не хвалить, відсутня система за­охочень, «шукає дірку в цілому», часто лає

Фрустрація, невпевненість у собі, страх

Надмірна опіка

Роблю все для дитини, всього себе присвячу­ючи їй

Квапливість, надмірне підстроювання під настрій дитини, об­меження її самостій­ності

Уповільнення со­ціалізації, нездат­ність проявляти самостійність, ін­фантильність



^ Анкета «Які ви батьки?»

Ви надмірно терпимі чи, навпаки, занадто регламентуєте життя своєї дитини? Відповівши щиро на запитання тесту, ви дізнаєтеся, наскільки правильний тон ви обрали у взаєминах з дітьми. Відповісти треба лише ; одним словом: «так» або «ні».

  1. Чи пишаєтеся ви тим, що ваша дитина вже з дитинства була акурат­ною?

  2. Чи заохочуєте ви її, коли вона приносить гарну оцінку?

  3. Чи вмієте ви правильно відповідати своїй дитині на питання, пов'язані із взаємовідносинами статей?

  4. Чи знаєте ви точно, що дитина повинна, а чого не повинна їсти, щоб і її раціон відповідав вимогам медиків?

  5. Чи часто ви цілуєте або гладите свою дитину?

  6. Чи наполягаєте ви на тому, щоб дитина сама підтримувала порядок у своїй кімнаті?

  7. Чи здатні ви в присутності дитини визнати свою помилку?

  1. Чи поважаєте ви право дитини на особисту таємницю (листування, і ведення щоденника)?

  2. Чи є у вас звичка часто повторювати: «У мій час...» або «Дитина по­винна тримати язик за зубами»?




  1. Чи ділитеся ви з дітьми своїми радощами і прикрощами?

  1. Чи трапляється, що ви як покарання забороняєте дитині дивитися телевізор?

  1. Чи запитуєте ви в дитини, як вона проводить вільний час?

  2. Якби придумали робота-вихователя, здатного ідеально виховувати дітей, придбали б ви таку машину?

14Чи критикуєте і караєте ви в присутності сторонніх?