asyan.org
добавить свой файл
1

І ти колись боролась, мов Ізраїль,


Україно моя! Сам бог поставив


супроти тебе силу невблаганну


сліпої долі. Оточив тебе


народами, що, мов леви в пустині,


рикали, прагнучи твоєї крові,


послав на тебе тьму таку, що в ній


брати братів не пізнавали рідних,


і в тьмі з'явився хтось непоборимий,


якийсь дух часу, що волав ворожо:


«Смерть Україні»!


– Та знялась високо


Богданова правиця, і народи


розбіглися, немов шакали ниці,


брати братів пізнали і з'єднались.


І дух сказав: «Ти переміг, Богдане!


Тепер твоя земля обітована».


І вже Богдан пройшов по тій землі


від краю і до краю. Свято згоди


між ним і духом гучно відбулося


в золотоверхім місті. Але раптом


дух зрадив. Знову тьма, і жах, і розбрат.


І знов настав єгипетський полон,


та не в чужій землі, а в нашій власній.


А далі розлилось червоне море,


і розділилося по половині,


і знов злилось докупи й затопило –


кого? Ой леле! Новий фараон


пройшов живий через червоне море,


але їздець і кінь пропав навіки.


Співай, радій, ненависна чужинко,


бий в бубни і лети в танок з нестяму,


кінь і їздець в червонім морі згинув,


тобі зостався спадок на покраси,


бо зносиш ти України клейноди,


святкуючи над нею перемогу.


Такий для нас був вихід із Єгипту,


немов потоп. Заграло та й ущухло


червоне море, висохло, й осталась


безрадісна пустиня після нього,


і став по ній блукать новий Ізраїль,


по тій своїй землі обітованій,


немов якась отара безпричальна.


З отарою блукали й пастухи,


вночі за тінню йшли, а вдень з вогнем.


Коли ж у їх з'являвся дух величний,


що вогняним стовпом палав у тьмі,


а вдень ішов, мов туча грізно-біла,


вони не вірили своїм очам,


і врозтіч розбігались манівцями,


і попадали ворогам в полон.


Чи довго ще, о господи, чи довго


ми будемо блукати і шукати


рідного краю на своїй землі?


Який ми гріх вчинили проти духа,


що він зламав свій заповіт великий,


той, взятий з бою волі заповіт?


Так доверши ж до краю тую зраду,


розбий, розсій нас геть по цілім світі,


тоді, либонь, журба по ріднім краю


навчить нас, де і як його шукать.


Тоді покаже батько свому сину


на срібне марево удалині


і скаже: «Он земля твого народу!


Борись і добувайся батьківщини,


бо прийдеться загинуть у вигнанні


чужою-чуженицею, в неславі».


І, може, дасться заповіт новий,


і дух нові напише нам скрижалі.


Але тепер? як маємо шукати


свому народу землю? хто розбив нам


скрижалі серця, духу заповіт?


Коли скінчиться той полон великий,


що нас зайняв в землі обітованій?


І доки рідний край Єгиптом буде?


Коли загине новий Вавілон?


10.09.1904. Зелений Гай