asyan.org
добавить свой файл
1

СУПРОВІД УЧНІВ ЯК ПРОДУКТИВНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПЕДАГОГА
Савустьяненко Т.Л.

Інститут післядипломної освіти

інженерно-педагогічних працівників УМО

Постановка проблеми. Вимоги сучасності потребують, щоб дитина не лише опанувала знаннями, не лише вміла відтворити вміння та навички, а була готовою до самостійної та творчої роботи. І.О.Зязюн відзначає що учень, щоб мати можливість знайти своє місце у житті, повинен оволодіти певними якостями: гнучко адаптуватися до життєвих ситуації, самостійно та критично мислити, … бути здатним генерувати нові ідеї, творчо мислити, грамотно працювати з інформацією, бути комунікабельним [5].

В даний час гостро стоїть питання формування особистості здатної до творчого пошуку, самодостатньої у всіх аспектах життєдіяльності. Для цього вона повинна:

  • пізнати світ, у чому їй допомагають:

а) психічні процеси пізнавальної діяльності, властиві їй від народження;

б) агенти соціалізації - конкретні люди (вихователі, учителі, педагоги, що оточують), службовці посередниками в процесі соціалізації, тобто в процесі засвоєння організмом соціального досвіду, що розвивається, попередніх поколінь, що відбувається в процесі виховання;

в) внутрішнє прагнення до саморуху;

  • одержати визначені знання, уміння і навички для виконання тих або інших дій, діяльності в цілому і професійній діяльності, зокрема, що здійснюється в процесі утворення, навчання і виховання;

  • отримати навики творчої самореалізації;

  • навчитися спілкуватися: з іншими людьми, а також із групами людей, з навколишнім світом;

  • навчитися переборювати внутрішні протиріччя, придбати здатності до самопізнання, самомоніторингу, самовдосконалення.

В умовах стрімкого розвитку інформаційного суспільства відбуваються зміни і в процесі навчання, результатом якого має стати творчо розвинена особистість, здатна до самонавчання, самореалізації та самовихованню. При цьому більшість дослідників і практиків відзначають, що виникають певні труднощі, як у передачі навчального матеріалу, так і в його засвоєнні учнями через постійно зростаючого інформаційного потоку. Друга проблема сучасності - стан здоров'я дітей, яке все більше погіршується: медики дають невтішну статистику по ослабленню імунної системи, по наявності хронічних захворювань з раннього віку, відомі випадки смерті в процесі виконання фізичних вправ. Виходячи з цього, можна виділити два різноспрямовані вектори сучасного навчання:

  • з одного боку, педагогічному працівнику необхідно передати інформацію і орієнтувати тих, кого навчають на її засвоєння, підвищити якість освіти та забезпечити відповідність його Стандарту, залучити учнів до самостійного витяганню якісних знань з інформаційного поля;

  • з іншого боку, педагогічному працівнику необхідно прикладати максимальні зусилля по збереженню здоров'я учнів.

Один із шляхів вирішення цієї проблеми лежить у площині застосування педагогічного супроводу на шляху формування універсальних навчальних дій, які в якісному перетворенні сприяють творчій самореалізації учня, при чому ведення учнів по шляху зростання залежить не тільки від професійної компетентності педагогічного працівника, але й від його особистісної мотивації до виконання такої діяльності.

^ Аналіз публікацій. В історичному часі відбувалася певна динаміка поглядів на визначення поняття «супровід». Так, якщо Е. І. Казакова [2] під супроводом розуміє допомогу суб'єкту в прийнятті рішення в ситуаціях життєвого вибору і зазначає при цьому, що це складний процес взаємодії супроводжуючого і супроводжуваного, результатом якого є прогрес у розвитку дитини, то наступні вчені більш широко розкривають це поняття відносно системного підходу. М. Р. Бітянова [2] розглядає супровід як систему професійної діяльності, спрямованої на створення умов для успішного навчання та психологічного розвитку дитини в ситуації шкільного взаємодії, а Е. О. Александрова [1] розуміє педагогічний супровід як спеціально організовану діяльність, суть якої полягає у взаємодії педагога з учнем з урахуванням його потенційних можливостей, «зон його найближчого розвитку» і життєвих перспектив, при цьому вона зазначає, що результатом подібної взаємодії стає індивідуальна освітня траєкторія учня. І. А. Ліпскій [4] визначає педагогічний супровід як процес (система, вид діяльності), який відбувається між вихователем і вихованцем в ході навчально-виховної роботи та спрямований на розвиток особистості дитини. Він особливо підкреслює, що у педагогічному супроводі розвитку особистості дитини дорослий - це суб'єкт, який має вплив на вихованця як на об'єкт його впливу, тому що саме він ставить цілі виховання (навчання), визначає завдання, умови, зміст, засоби, методи, форми та діагностики, вибудовує педагогічну тактику. Вчений підкреслює, що саме педагог повинен передбачати певні результати своєї діяльності та процесу виховання (навчання) в цілому. Більшість наукових праць спрямовані на розгляд супроводу учнів у різних напрямах його соціального та особистого життя з переходом на системний рівень. Разом з тим аналіз літератури показав, що 83% опрацьованих нами джерел присвячені супроводу учнів з вадами здоров’я або з девіантною поведінкою. Ми вважаємо, що супровід учнів має стати пріоритетним напрямом повсякденної діяльності педагога в навчанні, самовизначенні, самовихованні, творчому зростанні, соціалізації тощо. Саме тому метою дослідження стало вивчення ефективності супроводу кожного з учнів як продуктивної діяльності педагога.

^ Організація та методи дослідження. Наші дослідження проводяться з 1980 року. В експериментальному полі одночасно або послідовно перебували учні шкіл, вузів, вчителі шкіл, слухачі системи післядипломної освіти та їх учні, що дозволило перевірити основні положення наукової гіпотези про вплив педагогічного супроводу на розвиток тих кого навчають.

^ Результати досліджень та їх обговорення. Дослідження етимології термінів «супровід» за допомогою різноманітних словників і довідників та наукових робіт дозволяє нам розглядати його як спільні системні дії суб’єктів в діпарі «педагог – учень» по відношенню один до одного. Виходячи з цього, здійснюючи педагогічний супровід педагог має враховувати вплив на учня соціального оточення, результати соціальної віктимізації, динаміку розвитку учня у часі та просторі, орієнтуватися на притаманні йому соціальні ролі.

В діпарі «педагог – учень» педагог відноситься до соціальної групи з функціями: а) саморозвитку та б) розвитку учнів, а учень відноситься до соціальної групи з функціями а) розвитку та б) саморозвитку. Збіг функцій дозволяє побачити по-перше, систему, в якій є ведучі (хто веде) та ведомі і ті, кого ведуть (супроводжують), по-друге, здійснити цей супровід на підставі застосування інноваційних технологій навчання та виховання, по-третє зорієнтувати навчально-виховний процес на формування універсальних навчальних дій.

Педагогічний супровід формування універсальних навчальних дій. в учнів на уроках - це особистісно - орієнтована освітня технологія, що включає проектування освітнього середовища для максимального розвитку можливостей і особистісного потенціалу тих, хто навчається. Результатом супроводу має стати творче зростання та самореалізація кожного учня.

Педагог має розуміти мету педагогічного супроводу і створювати умови для такої взаємодії з учнями. Для цього в першу чергу слід підвищити власну психолого-педагогічну компетентність і навчитися визначати індивідуальні психологічні показники учня, рівень актуального для нього і «зону найближчого розвитку», сформованість універсальних навчальних дій та спрогнозувати їх розвиток, механізми труднощів та характер педагогічної допомоги і т.д. Саме тому, в рамках експериментальних майданчиків на базі ЗОШ, ліцею, ПТНЗ та в системі післядипломної освіти для педагогічних працівників нами було запропоновано ряд завдань, які охоплювали освітлення зазначених питань і здійснювалося через самонавчання [8].

Наступним кроком стає підтримка оптимальної активності учня та відбір методів навчання, адекватних рівням їх здібностей. Ми вважаємо та нашы дослыдження показали, що управління творчою самореалізацією здійснюється через:

  • системність і послідовність введення ускладнених МАН;

  • відбір методів навчання, адекватних рівням здібностей учнів;

  • використання можливостей індивідуальної і групової форм роботи;

  • методичний супровід діяльності учнів.

В основі реалізації поставлених задач по супроводу учнів по шляху їх творчого зростання є використання комплексної системи методів активного навчання (МАН) з поступовим ускладненням.

Системність використання методичних прийомів активізації забезпечує активне, а не репродуктивне вивчення матеріалу. Такі заняття розширюють знання тих, кого навчають, не збільшуючи їх завантаженості, тому що вони одержують зведення по програмі або понад неї вже в стиснутій переробленій формі і частіше не у виді простого переказу, а в ході гри або інших форм активізації. Методи активного навчання відрізняються розмаїтістю і складністю, їх використання дозволяє вирішити безліч навчальних задач, а головні з них - продуктивне вивчення матеріалу, засвоєння базових знань, розвиток логічного мислення, культури розумової праці. Тільки їх впровадження забезпечує і достатній обсяг різнопланової самостійної роботи, творчого підходу, пошуку нестандартних шляхів виходу з навчальних ситуацій і, у кінцевому рахунку, формування розумових процесів, розвиток оперативного мислення.

Ігрові заняття, тренінги, бесіди, дебати, імітаційні вправи, дослідницькі задачі вимагають самостійності, творчості, здійснення пошукової, проективної роботи, а головне певної кількості знань. Але ми виходимо з того, що люба діяльність, у тому числі і в отриманні знань, для учня є творчою. Саме тому ми вважаємо, що кожен учень повинен пройти свій особистісний шлях творчої самореалізації, подолання якого потребує певного часу і для кожного з учнів цей час має особистісну складову. Вчитель повинен знаходитись поруч з учнем і допомагати йому, здійснювати супровід на шляху творчості.

Поступове ускладнення задач активізації діяльності дозволяє:

  • по-перше, проектувати спільно з учнями індивідуальні освітні маршрути (це актуально і на курсах підвищення кваліфікації [8]);

  • по-друге, учням усе більш розкривати свої можливості, бачити результати діяльності і переконуватися у своїх силах, а виходить, і реалізувати себе. Важливим на цьому етапі є мотив - я не дурніший за інших, котрий пізніше, з розвитком креативних здібностей, переростає в мотив - домагання - Я знаю (ноу хау) і Я можу.

Організація впливів на учня може носити одноразовий (учень сам може справитися з завданням), пролонгований (при обліку його індивідуальних можливостей для якісних і кількісних змін, виникнення нових утворень, форм діяльності, соціальних взаємозв'язків останнього.

Супровід учнів на шляху творчого зростання може здійснюватися безпосередньо і опосередковано через комплекс методичного забеспечення (КМЗ). У цьому випадку КМЗ дозволяє застосувати системний підхід до навчально-виховного процесу [6], а педагогічному працівнику перейти з позиції педагога – інформатора на позицію педагога – консультанта і ще далі тобто стати педагогом – фасилітатором та педагогом - менеджером.

Розробка КМЗ залежить від мотивації педагога на самостійну продуктивну діяльність. Стимулюючими факторами виступають: власні потреби та бажання педагогічного працівника в якісній роботі, усвідомлення значущості власної діяльності, моральне задоволення від плідної праці тих кого навчають, за умов їх залучення до розробки КМЗ, моральне та матеріальне заохочення від керівника закладу. За часи дослідження нами створені КМЗ з усіх дисціплін, що викладалися. Педагогічні працівники шкіл та ПТНЗ побачивши ефективність запропанованих методичних прийомів та методів активно включалися у їх розробку. А в останні часи активно узагальнюють власний досвід і приймають участь у методичних, наукових та науково-методичних конференціях, семінарах, читаннях тощо.

Висновки. Таким чином ми можемо зазначити, що супровід учня через комплекс методичного забезпечення вимагає продуктивної діяльності педагогічного працівника, при цьому кращий варіант досягається при залученні учнів до творчої діяльності, у тому числі по розробці методичних матеріалів.

Література


  1. Александрова Е. А. Педагогическое сопровождение индивидуального образования и идея свободного воспитания [Текст] / Е. А. Александрова // Новые ценности образования: свободное воспитание: отечественные традиции и инновации. 2003. № 3(14).-С.71-82.

  2. Битянова М. Р. Организация психологической работы в школе [Текст] / М. Р. Битянова // – М.: Совершенство, 1997. - 298 с. (Практическая психология в образовании)

  3. Казакова Е. И. Психолого – педагогическое, медико-социальное сопровождение ребенка: проблема развития диагностических исследований [Текст] / Е. И. Казакова //Проблемы специальной психологии и психодиагностика отклоняющегося развития. Материалы Всероссийской научно-практической конференции и семинара: «Проблемы социальной психологии в образовании». 25 -27 ноября 1998 г. – М.,1998.- 176 с.

  4. Липский И. А. Воспитание как социальный институт [Текст] / И. А. Липский // Теоретико-методологические проблемы современного воспитания. Сборник научных трудов. – Волгоград: Перемена, 2004.- 280 – 287.

  5. Основы педагогического мастерства: Учеб. пособ. для пед. спец. высш. учеб. заведений [Текст] / ИАЗязюн, И. Ф. Кривонос, Н. Н. Тарасевич и др. //Под. ред. И.А.Зязюна – М., 1989. – 303 с.

  6. Савустьяненко Т. Методичний менеджмент як запорука якості освіти в умовах особистісно-орієнтованого навчання [Текст] /Т. Савустьяненко //Імідж сучасного педагога, 2004, №10.- С 38-44

  7. Савустьяненко Т. Управління творчою самореалізацією учнів [Текст] / Т. Савустьяненко //Біологія і хімія в школі. – 2005, №3. – С.47-49

  8. Савустьяненко Т.Л. Методичний супровід слухачів з вивчення інноваційних форм і методів навчання і виховання [Текст] / Т. Савустьяненко //Методичний посібник. – Донецьк: ДІПО ІПП, 2006. –156 с.

  9. Савустьяненко Т. Л. Волченська Т. В. Інтергований підхід суб'єктів навчально-виховного процесу до питань здоров'я у широкому розумінні [Текст] / Т. Л. Савустьяненко, Т. В. Волченська //Валеологія: сучасний стан, напрямки та перспективи розвитку/ Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції 2-4 квітня 2004 р.: У 3 – х томах/ За ред. Проф. М.С.Гончаренко//м.Харків, 2004. – Т.2.- С. 170 – 177.