asyan.org
добавить свой файл
1

Формування світового ринку інформатики


Валерій ЛИСЕНКО


Анотація

Розглядаються обставини створення масових телевізорів, магнітофонів, комп’ютерів, а також компакт-дисків та інших носіїв інформації. Увага акцентується як на драмі ідей, так і на цікавих подробицях ринкової боротьби.


Annotation

This is a short review of history of creating of world market of popular domestic electronic devices and media. These events are full of important dramatic struggles.

Актуальність


У ХХ столітті люди досягли найвіддаленіших, найнеприступніших куточків Землі, почали освоєння повітряного і космічного простору. Але неспокійному духу пошуку всього цього було замало. Все гостріше відчувалась потреба у нових плідних ідеях, у просторі для творчої фантазії і для комерції, у нових враженнях та економічній боротьбі. Таким глобальним проривом стала науково-технічна революція, створення потужної інформаційної індустрії.

Саме завдяки цій галузі накопичено найбільші багатства сучасного світу, виникли найдинамічніші компанії, вийшли з економічного занепаду цілі країни. Розвиток інформатики сповнений творчого драматизму і повчального досвіду. Знати її історію необхідно кожній культурній людині. Спробуймо ж відчути її напружений пульс, повчитись на досвіді досягнення успіхів.
^

На чому фіксувати знання


Незмірні заслуги паперу перед людством. Що тільки він, бідолашний, не терпить! Втім, не варто обмежувати культурні набутки тим, що на папері. Наприклад, ткацтво, винайдене ще в неоліті, створювало не лише банальну вжиткову продукцію. Здавна тканини і вироби з них несли художню, соціальну, духовну ауру. А найдавніші методи формування зображень на тканинах дуже нагадують сучасну машинну графіку. Близько 1808-го року ліонським механіком Жозефом Жаккаром для керування ткацьким верстатом був застосований принцип програмного управління. Ще донедавна на текстильних підприємствах, поряд з комп’ютеризованою вишивальною машинкою, можна було здибати громіздкий жаккардів агрегат, над яким аж під склепіння цеху повз ланцюжок дерев’яних дощечок з отворами – своєрідна перфострічка чи колода перфокарт.

Серед попередників цифрових носіїв інформації можна назвати валики з кілочками чи платівки з отворами для різноманітних музичних автоматів: шкатулок, шарманок, органчиків тощо, відомі ще з глибокої давнини. Наприкінці ХІХ століття набули популярності механічні приставки до фортепіано піаноли, керовані паперовими перфострічками – своєрідним способом запису нот. Та незабаром їх витіснили аналогові методи запису й відтворення звуків на грамплатівках [1, 12]. До створення кінематографу, а також фонографів, тобто механічних диктофонів, доклав рук видатний американський винахідник Томас Едісон. Не зайве нагадати, що у ті часи, у культурному та економічному відношенні, Америка все ще лишалась периферійною провінцією Старого світу.











^ Фонограф з восковими валиками та патефони (перша половина ХХ ст.)



1877-го року американець Олександр Белл запатентував винайдений ним телефон і заснував компанію Bell Telephone. Через вісім років фантастичного успіху для забезпечення міжміського зв’язку він створює не менш славетну AT&T (American Telegraph and Telephone Company). А 1925-го року було створено дослідницьку Bell Laboratories, зі стін якої вийшла ціла череда піонерних комерційних розробок, як-от радіолампа, транзистор, фотоелемент, а зрештою навіть супутник зв’язку.

Наприкінці ХІХ століття американська корпорація International Business Machines (IBM – Міжнародні ділові машини) застосувала перфокарти до механізованого обліку результатів перепису населення США. З тих пір, безперервно вдосконалюючись, її бізнес поширився на весь світ [3].

Отже, у першій половині ХХ століття масову інформатику уособлювали грамофонні платівки, фотографія, кінематограф, радіомовлення та електричний телеграф. Розрахунки велись на арифмометрах. Після Другої світової війни до цих чудес техніки додались масова телефонія та телебачення, з’явились магнітофони і широко розповсюдився звуковий самвидав – записи популярних співаків, які важко було розшукати у крамницях.




^ Арифмометр “Фелікс” випускався десятки років першої половини ХХ ст. у майже незмінному вигляді. Ручний привід, вага 4,5 кг.


Перфострічка застосовувалась в телеграфі як проміжний носій текстів, а згодом була широко розповсюджена у кібернетиці. Перфокарти різних видів вживались для обробки великих обсягів даних. Головна особливість “машинної писемності” – що вона читається з допомогою інформаційних машин. Тут криється загроза втрати знань внаслідок втрати засобів доступу до них: прослухати касету неможливо без відповідного магнітофона. Правда, для читання і розуміння звичайних книг також необхідні певні “ключі”: знання алфавіту, знайомство з предметом.

З найдавніших часів вимріювались казки про механічних слуг, працівників, солдатів. І от у ХХ столітті виникли реальні передумови для їх створення. 1920-го року чеський письменник Карел Чапек опублікував п’єсу “Р.У.Р. (Розумні універсальні роботи)”, і з його легкої руки слово “робот” пішло гуляти світами. Славетний поляк Станіслав Лем, нащадок карпатських лемків, за фахом психіатр, досліджуючи глибини людської душі, перейняв чапекову ідею і написав у 60-ті роки книгу: “Кіберіада. Казки роботів”. Світові війни, прокотившись одна за одною, збурили шалену гонку озброєнь; десятиліттями людство жило під знаком Бомби. Відтак, можна вважати, що початок світової науково-технічної революції було покладено у серпні 1945 року, американськими атомними бомбардуваннями японських міст. Почалась нова, небачена доба історії.
^

Розповсюдження масової електроніки


У сучасному світі найпопулярнішим засобом масової інформації є телебачення. Отже, розпочнемо з огляду деяких віх його історії [6]. Одні з перших у світі регулярні телепередачі почались у Англії, в листопаді 1936 року. До початку Другої світової війни в країні налічувалося вже біля двох тисяч телевізорів. В 1953 році, напередодні коронації королеви Єлизавети ІІ, у Великобританії налічувалося вже більше 1 мільйона телевізорів. І за лічені тижні їх стало біля двох мільйонів: дуже багато з людей захотіли побачити коронацію по телебаченню.

У найдешевшого телевізора не було звуку, отже, щоб сполучити звук з телевізійним зображенням був потрібен ще й радіоприймач. Екран був розміром 12 см по діагоналі; до аналогічних радянських апаратів продавались спеціальні збільшувальні лінзи, які треба було наповнювати дистильованою водою. Коштував він приблизно 35 фунтів. Телевізори з більшим екраном, скажімо, 40 сантиметрів по діагоналі, коштували приблизно 40-50 фунтів, що могли собі дозволити тільки заможні люди. Вартість нового телевізора в 1936 році дорівнювала вартості двох нових недорогих легкових автомобілів. Тому перші британські телепрограми були орієнтовані саме на багатіїв.

У США біля витоків телебачення стояли два емігранти з Росії: Давид Сарнов та Володимир Зворикін. Перший з них 40 років підряд очолював Радіокорпорацію США (RCA).

Народився Давид Сарнов у 1891 році в селі Узляни, за 40 кілометрів від Мінська. Родина емігрувала до США, коли йому не було й 10 років. Сьогодні в його рідному селі близько 400 жителів. Не залишилося документів, не лишилося й людей, які могли б пам'ятати родину Сарнових. У 1943 році нацисти розстріляли майже всіх євреїв – 375 чоловік. Чудом лишилися в живих одиниці.

Давид Сарнов починав у Нью-Йорку рознощиком газет. Вивчився на телеграфіста і потрапив до радіотелеграфної компанії "Марконі". Його зоряна година настала 14 квітня 1912 року, коли нікому дотоді невідомий телеграфіст упіймав сигнал "SOS" з потопаючого в Атлантиці "Титаника". Давид Сарнов не відходив від телеграфного ключа три доби, сповіщаючи світ про те, що сталося в океані...

В 1921 році, вже на високій керівній посаді в RCA, Давид Сарнов представив першу модель дешевого масового радіоприймача. Протягом усього трьох років їх було продано на 80 мільйонів доларів.

На початку 30-х років Сарнов, у співпраці з іншим емігрантом, інженером Володимиром Зворикіним, вихідцем з російського міста Мурома, розробляє стандарти американської системи телебачення. В 1948 році у США було вже 36 діючих телевізійних станцій і ще 70 будувалися. У американців на той час було вже близько 1 мільйона телевізорів.

Ще перед 2-ю Світовою війною принцип дії транзистора досліджували київські фізики. Проте запатентовано його було 1947-го року працівниками дослідної лабораторії славетної американської Bell Telephone. Цей винахід започаткував лавиноподібний розвиток технологій, що триває вже півстоліття. А напівпровідникові мікросхеми, які містили сотні й тисячі транзисторів, було винайдено 1959-го року. Вперше, у 1961-му році налагодив їх промисловий випуск Роберт Нойс, який став одним з фундаторів славетного каліфорнійського технопарку Кремнієва долина (Silicon Valley). А що вироблювані ним напівпровідникові “камінці” робились з кремнію, то він одержав почесне прізвисько “мера Кремнієвої долини”. 1968-го року Роберт Нойс спільно з Гордоном Муром та Ендрю Гроувом заснували корпорацію Intel (intel.ru), де 1971-го року було створено перший у світі мікропроцесор, і цим закладено основи сучасної інформатики. Нині річний товарообіг Intel перевищує 200 млрд. доларів і вона вже кілька десятиліть монопольно очолює світову мікропроцесорну індустрію. Гордон Мур 1965-го року сформулював спостереження, яке увійшло в підручники з його іменем: щодва роки кількість транзисторів у мікросхемах подвоюється.

Перспективи напівпровідників для побутової електроніки чи не першими оцінили два початкуючих підприємці Акіо Моріта та Масару Ібука, засновники невеличкої японської приватної компанії Sony. Вони спромоглись зібрати 25 тисяч доларів на придбання ліцензії у американської компанії Bell Telephone. В 1955 році Sony випустила перший у світі повністю транзисторний радіоприймач, а через два роки – його кишеньковий варіант.

В середині 60-тих років голландською компанією Philips були створені аудіокасети. Спочатку вони призначались для диктофонів, тобто для запису мови. Однак згодом на них почали писати й музику, і це змусило розширити сферу їхнього застосування.

Перші компактні плеєри Sony Walkman (назву можна перекласти як “прогулянковий”), випущені 1979-го року, стали одним з найбільш комерційно успішних проектів аудіоапаратури. Навіть сама Sony була вражена успіхом її нового продукту, адже розробники не вірили, що дешевий пристрій, призначений лише для відтворення звуку, буде користуватись попитом. Отже, на випуску саме такої конфігурації настояли фахівці з дослідження ринку.

Японське суспільство має традиційні симпатії до всього мініатюрного, пов’язані, зокрема, з високою щільністю населення. Портативний радіоприймач або плеєр допомагає людині окреслити межі власного психологічного простору серед міської тісняви і штовханини, зберегти індивідуальність серед натовпу. Втім, пройшовши апробацію на японському терені, більшість розробок успішно виходять на ринки інших країн. Sony випередила багато європейських, американських та японських компаній, які в 50-і роки були набагато потужнішими за неї, але не розуміли комерційних перспектив мініатюризації.

Аналітики відзначають, що Японії вдалось здійснити економічний стрибок завдяки придбанню патентів та технологічних процесів, з наступним розгортанням виробництва наукоємної продукції на експорт. Згодом Південній Кореї довелося вже йти іншим шляхом: розпочати з виробництва продукції середнього рівня складності, а на виручені кошти розгортати власні наукові дослідження. А ще згодом невеликі далекосхідні країни, хоч і здобули назву “азійських економічних тигрів”, розмістили у себе лише виробничі підрозділи для місцевої, не надто високо оплачуваної робочої сили.
^

Змарновані десятиліття


Ми люди бідні, і по бідності своїй агліцьких мєлкоскопів

не маємо. Ми так, око пристрілямши…

Микола Лєсков.Лівша.

Радянська влада від самого свого зародження вела активну пропагандистську боротьбу за душі й розум населення, для чого розвивала пресу, кінематограф і радіо. Водночас всіляко обмежувались і винищувались альтернативні джерела інформації. Поступово, по мірі глобалізації світового інформаційного простору, комуністична ідеологія відходила у глуху оборону. Діяльність преси ретельно контролювалась, видання грамплатівок жорстко централізовано. Було створено грандіозну мережу радіоелектронної боротьби, яка діяла у роки Холодної війни.

У 1924 році в СРСР почалось створення державної мережі проводового радіомовлення, яка набула широкого поширення завдяки її простоті, дешевизні і підконтрольності. На 1955 рік в країні нараховувалось понад 30 тисяч трансляційних радіовузлів, кожен з яких обслуговував до кількох тисяч “радіоточок”. Загалом же на той час один радіоприймач припадав пересічно на 8 жителів Радянського Союзу. Проводові радіоприймачі одержали безліч фамільярних народних прізвиськ: тарілка, кухонний брехунець тощо.





^ Третя у світі, перша вітчизняна ЕОМ МЭСМ в Пантелеймонівському соборі у Феофанії, на південній околиці Києва, 1952 р.


Обстановка терору та утисків змушувала підприємливих людей до еміграції, відтак радянською наукою було втрачено безліч пріоритетних розробок, наприклад у царині телебачення [2]. Виробництво побутової апаратури не встигало за попитом, який все більше вдовольнявся за рахунок імпорту. Кібернетику, до купи з генетикою, було проголошено буржуазною лженаукою і “продажною дівкою капіталістичної ідеології”. Зрештою, розвиток інформаційної техніки у країнах соціалістичного табору був фатально загальмований.



Дозволимо собі навести характерні тогочасні висловлювання (цитуємо у власному перекладі за журналом «Компьютерра-Украина» № 3 от 10 февраля 2005, стр. 23).

Провідний ідеологічний журнал «Вопросы философии» № 5, 1953, стр.210: «...Кібернетика – одна з тих лженаук, що породжені сучасним імперіалізмом і приречені на загибель ще до краху імперіалізму... Це пустоцвіт на древі пізнання...»

«Краткий философский словарь» М.: 1954, стр. 236-237: «Кібернетика – реакційна лженаука, що виникла у США після Другої світової війни і широко розповсюдилась у інших капіталістичних країнах... є не лише ідеологічною зброєю імперіалістичної реакції, але й засобом здійснення її агресивних воєнних планів.»



1952-го року у Києві було створено перший радянський комп’ютер “мала електронно-лічильна машина” (МЭСМ), третій у світі після американського та британського. Київський Інститут кібернетики, на базі якого згодом було утворено Кібернетичний центр, став одним з авторитетних у світі наукових та інженерних осередків. Наприкінці 60-х років було випущено чималою серією оригінальні малогабаритні машини для інженерних розрахунків МИР, які мали всі риси майбутніх “персоналок” [4, 5]. Славетна ІBM придбала одну з них для вивчення. Найкраща з них МИР-2 була оснащена графічним дисплеєм зі світловим пером і навіть пристроєм вводу-виводу на магнітні картки ємністю 1 Кб. Київський академік Віктор Глушков, який очолював їх розробку, в 70-ті роки створив концепцію всесоюзної Загальнодержавної автоматизованої системи (ОГАС).

Наступним, нетерпляче очікуваним кроком, мав стати масовий випуск ще дешевших, ще доступніших апаратів. Тим більше, що країна начебто розвивалась, і навіть лідирувала у деяких галузях. Запуск першого у світі штучного супутника Землі 4 жовтня 1957 року та політ 12 квітня 1961 року першого космонавта Юрія Гагаріна справді були досягненнями світового рівня.




^ Перші київські “персоналки”: “Промінь” (1962 р.), МИР (1965 р.), МИР-2 (1968 р.)


Проте ні вчені, ні інженери не змогли подолати стіну байдужості, яка їх все щільніше оточувала. У відповідь на вторгнення радянських військ до Афганістану в 1979 році Захід ввів суворе ембарго щодо надання Радянському Союзу передових технологій. Відтак, за часів героїчної комп'ютерної революції, у 1980-і роки, ми були відрізані від нормального розвитку. Поки Захід бурхливо освоював “персоналки”, країни соціалістичного табору, за зразками великих машин славетної ІBM, розпочали масове, надзвичайно витратне виробництво “Єдиної серії” (ЕОМ ЄС). Все гостріше дошкуляли болячки традиційного для радянської ідеології незаконного імпорту знань.

А як злостиво відгукуються про комп’ютерні технології численні проводирі вітчизняної духовності! Це нагадує горезвісне скалозубівське: “...чтоб зло пресечь – собрать бы книги все, да и сжечь”. І коли на київських ринках міліція демонстративно знищувала піратські тиражі компакт-дисків – ніхто з авторитетних письменників не порівняв це зі спаленням неугодних книжок. Лишається радіти, що українських комп’ютерних першодрукарів не спіткала доля Прометея і Сократа, покараних за неповагу до традицій, деморалізацію молоді та популяризацію науки. Ні в кого не заболіла душа, що знищувані незаконні видання варто було б, приміром, подарувати сільським школам. Отже, замість юридичної підтримки піонерів новаторського сектору видавничого ринку, виводу їх з юридичної тіні, під тиском конкурентів їх загнали у ще глибше підпілля, аж до знищення. Але згодом все одно доведеться відроджувати цю галузь, надолужувати втрачене.
^

Початок масової комп’ютеризації


Сучасна інформатика базується на цифровій концепції, тобто на числовому моделюванні реальності. Відмова від аналогового фізичного моделювання значно ускладнює пристрої, зате забезпечує точність і різноманіття обробітку. Споживач електронного видання може налаштувати відображення на власний розсуд та уподобання, і навіть одержати цілком оригінальну друковану копію. Для різних видів творів можна відбирати уподобані фрагменти, регулювати розмір, яскравість, колір, гучність, тембр, шрифт. Якщо ж придбати більш інтелектуальні програмні засоби, то можна, наприклад, одержати сякий-такий переклад тексту. Існують також програми для читання текстів уголос. Штучним дикторам далеко до художнього рівня живих читців, зате слухач може обрати дикторський голос на свій смак: чоловічий, жіночий, з певним акцентом, регулювати швидкість читання тощо.

В середині ХХ століття до цього було ще далеко: серйозні економісти і підприємці вважали цифрову інформаційну техніку придатною виключно для досить обмеженого кола розрахунків, далеких від побутових потреб. Скромна стабільність електронно-обчислювального ринку цілком влаштовувала фірму ІBM, яка лишалась на ньому фактичним монополістом.

Перша революція, перший прорив у створенні масових “персоналок” – це поява в 1977 році Apple-2, масового недорогого комп'ютера, який могли придбати дрібні компанії, і просто всі бажаючі. Друга революція в цій індустрії – це створення в 1984 році тією ж компанією Apple комп'ютера Macіntosh. Саме тоді на екрані монітора з'явилися іконки, а в якості засобу керування – миша. Корпорації ІBM та Mіcrosoft наслідували цьому прикладу значно пізніше.

Самі принципи мишки й іконок були відомі задовго до цього, і застосовувався, зокрема, у радіолокаційній апаратурі, в т.ч. у радянській. Уже наприкінці 1979 року у дослідницькому центрі компанії Xerox у містечку Пало-Альто в Каліфорнії були іконки, мишка, і 200 комп'ютерів, з'єднаних електронною поштою. Але, перебуваючи у Нью-Йорку, за 3 тисячі миль, керівники Xerox не підтримали ініціативи молодих розробників. Зате коли Пало-Альто відвідав лідер Apple, 24-літній Стів Джобс, такі ж молоді хлопці показали йому свої секрети, проігноровані власним начальством. Джобс відразу вирішив, що згодом всі комп'ютери будуть управлятися саме в такий спосіб. Команда спеців з Apple удосконалила те, що він побачив у Xerox, і видала Macіntosh, який швидко завоював популярність.

Проте, щоб солідні люди згодилися поставити на свій стіл ящик, який міг робити те саме, що й великий комп'ютер, і при цьому коштував усього 2 тисячі доларів, на цьому ящику повинен був з'явитися фірмовий знак тільки всесвітньо відомої компанії. Такої, як ІBM. 1981-го року компанія ІBM нарешті створює свій масовий комп'ютер. І от усього за півтора року продажі ІBM-ських "персоналок" виросли з нуля до 5 мільярдів доларів. І багаті люди охоче купували новий товар відомої, престижної фірми. Фахівці ІBM планували, що 1984-го року вони продадуть вже 500 тисяч апаратів. Але вони помилилися рівно в чотири рази: комп'ютерів було продано 2 мільйони. І це було лише початком доби персональних комп'ютерів, створених імперією ІBM. Наприкінці 1982 року авторитетний американський щотижневик “Tіme” назвав персональний комп'ютер людиною року. Це стало визнанням факту, що РС став головною суспільною новиною.

Особливо вражають масштаби продажів, якщо пригадати, якими примітивними і слабосилими були перші “персоналки”. Далеко не всі з них мали жорсткий диск, відтак інформацію можна було завантажувати виключно з дискет мізерної ємності. Дисплеї мали кепські роздільну здатність і кількість кольорів, а нерідко і взагалі були чорно-білими. Надзвичайно обмеженим був вибір програмних засобів; в основному це були простенькі текстові редактори, програми для виконання розрахунків, ігри. Проте всі ці недоліки можна було поступово подолати, адже, на відміну від радіоприймачів, магнітофонів, телевізорів кожен комп’ютер мав модульну структуру, яка дозволяла, у міру зростання потреб, нарощувати потужність. Не надто відступаючи від початкової концепції, протягом кількох років “персоналки” “обросли” найрізноманітнішим оснащенням від тисяч виробників з усього світу, стали потужними універсальними мультимедійними комплексами.

ІBM перемагала не лише через власну міць, але ще й тому що зуміла згуртувати навколо себе багато союзників. ІBM об'єднала їх, дозволивши копіювати, або, як кажуть, "клонувати" свій виріб. Фахівці ІBM повністю розробили персональний комп'ютер і замість того, щоб зберігати монополію й секрети архітектури й дизайну, вони відкрили його для всіх бажаючих і дозволили продукувати точно такі ж комп'ютери по цій же схемі, фактично нічого не платячи.

Це здавалося, на перший погляд, дивним рішенням. Тому що, вклавши чималі гроші в розробку сучасної технології, віддавати це задарма іншим компаніям, нічого за це не одержуючи, на перший погляд, могло здатися кроком необдуманим. Але це, як виявилося, був вкрай виграшний крок. ІBM, розкривши ліцензію на свій комп'ютер, залучила на свою сторону величезні ресурси інших компаній. А оскільки бажанням більшості людей було мати один єдиний стандарт, єдину систему, то тут маса просто взяла гору. ІBM, створивши своїм авторитетом загальний величезний ринок для РС, автоматично одержала й свій великий шматок на цьому ринку.

Втім, свій шанс був і у новонароджених компаній. Наприклад, один з лідерів індустрії персональних комп'ютерів – корпорація Cоmpaq свого часу побила всеамериканський, а може й світовий, рекорд обсягу продажів нової продукції в перший рік її випуску – 111 мільйонів доларів.

Однієї із причин стрімкого зростання ринку персональних комп'ютерів стало падіння цін на них нижче тисячі доларів. Саме тоді ІBM упустила ще одну можливість, тому що просила за свої вироби занадто багато. Апарати конкуруючих фірм стали коштувати навіть 800 доларів, а це привабило маси покупців. І тоді за рахунок росту продажів компанії-виробники з лишком повернули собі всі доходи, які, здавалося б, втрачалися від зниження цін. Дуже схожа історія трапилась на початку ХХ століття, коли фордівські автомобілі ціною менше тисячі доларів створили новий масовий ринок. І саме у численних приватних гаражах накопичувався потенціал майбутньої світової науково-технічної революції.

У грудні 2004 року оголошено, що корпорація ІBM передає все своє виробництво персональних комп'ютерів підприємству, спільному з китайською компанією Lenovo Group. Загальна вартість угоди оцінюється в 1 мільярд 750 мільйонів доларів, ІBM буде належати лише 18 відсотків акцій. Продаж підрозділу Блакитного гіганта по виробництву персональних комп'ютерів має не тільки фінансове, але й символічне значення. Сам термін PC з'явився в 1981 році, коли ІBM випустила свої “персоналки”. Так почалася нова ера, і персональні комп'ютери тепер стоять на робочому столі майже у кожному будинку. І от ІBM полишає ринок персональних комп'ютерів, а натомість в трійці провідних виробників з'являється китайська компанія. Можна навіть сказати, що центр світового виробництва комп'ютерів рушив у напрямку Китаю.

З 90-х років ринок все настійливіше стали завойовувати різноманітні портативні комп’ютеризовані пристрої: мобільні телефони, інтелектуальні кишенькові асистенти та навігатори, мультимедійні багатофункціональні плеєри. Проте вони не стільки конкурують з настільними апаратами, скільки доповнюють їх.
^

Створення цифрових носіїв


Колись цифрову інформацію зберігали на котушках спеціальної магнітної стрічки, розміром з велику тарілку. З появою “персоналок”, на зміну їм прийшли дискети: спочатку калібру 8 дюймів (аж 20 см!), потім 5 з чвертю, і зрештою 3.5. Ще потім з’явились мінідиски і автономні електронні запам’ятовуючі пристрої. Кожен наступний винахід був компактнішим і потужнішим від попередників. Не припиняється цей процес і нині, ставлячи перед теоретиками суто практичне питання: яка найменша дрібка матерії може бути носієм інформації?

3.5-дюймові дискети – магнітні платівочки діаметром близько 8 см, сховані у пластикові футлярчики – зберігали популярність протягом близько 20 років. Ємність однієї дискети, еквівалентна майже півтора мільйонам знаків, дозволяє записати солідний том з вишуканим оформленням. Одним з перших помітних вітчизняних мультимедійних видань, у середині 90-х років, був ілюстрований путівник по Києво-Печерській лаврі. Екземпляр цього твору, на трьох дискетах, був навіть презентований американському президенту, під час його візиту до Києва (entermedia.ukrbiz.net).

Обмежені можливості дискет давно вже стали “зубним болем” для користувачів. Постачання інформаційних продуктів у вигляді стопки дискет незручне і несолідне. Чутки про остаточну відмову від них в останні роки справджуються: нарешті їх потіснили альтернативні носії.

Перш за все це найбільш масові лазерні компакт-диски (CD) ємністю до 800 мегабайтів. Вони надали змогу швидко й дешево тиражувати й розповсюджувати небувалі обсяги інформації: текстів, ілюстрацій, таблиць, баз даних, відеофільмів тощо.

Пристрій для читання компакт-дисків має більшість сучасних комп’ютерів. Він дозволяє з мінімальною витратою коштів накопичувати безмежні фонди інтелектуальних скарбів: бібліотек текстів, довідників та навчальних посібників, відеофільмів та інших розваг, програм тощо. Виробляються вони на конвеєрі, штампуванням, дуже швидко, і собівартість одного диску ледве перевищує один долар. Крім того, є можливість встановити в будь-яку машину пристрій запису, і власними силами, швидко й дешево створювати диски.

Технологія лазерних дисків була винайдена київськими фізиками, як і принцип дії транзистора. Було навіть створено цілий Інститут проблем реєстрації інформації. Проте це ніяк не позначилось ні на престижі, ні на фінансовому становищі нашої країни. У 1970-му році американський винахідник Джеймс Расселл запатентував першу оптично-цифрову систему запису і відтворення. За три роки корпорація Optical Recording, де він працював, експонувала цифровий відеодиск і апарат для роботи з ним. Тим часом голландська компанія Philips вкладала сотні мільйонів доларів у розробку аналогового лазерного диску. Ознайомившись з розробками Расселла, Philips та японська Sony хутко перейнялись його ідеями, і близько 1980-го року вивели на ринок саме такі компакт-диски, які ми знаємо. Характерно, що ліцензійні відрахування за 26 патентів одержав не сам винахідник, а його роботодавці. Зате у 2000-му році Расселл був удостоєний премії Vollum Award за видатний вклад у розвиток науки і техніки.

Компанія Philips не була впевнена, що компакт-диск зможе витіснити звичну платівку, яка оберталася зі швидкістю 33 оберти на хвилину, по якій ковзала голочка звукознімача. Незважаючи на кращу якість запису, Philips сумнівалася, чи знайде новинка масовий попит. Голландська компанія звернулася по допомогу до Sony. Японські фахівці з ентузіазмом сприйняли нову ідею, повіривши, що саме за компакт-дисками – майбутнє ринку носіїв інформації. Крім того, Sony запропонувала компанії Philips внести в розробку ряд конструктивних і технологічних змін, щоб зробити компакт-диск привабливішим для масового покупця. Концепція компакт-диску була розроблена голландською компанією, а Sony довела лабораторний варіант до рівня серійного виробництва, зробивши компакт-диск невід'ємною частиною світу побутової радіотехніки.

Для довідки: відстань між доріжками компакт-диску становить 1.6 мкм, розмір однієї точки запису (так званий піт) 0.833 мкм. Звісно ж, розробники не зупинились на цьому, і на ринку постійно зіштовхуються у конкурентній боротьбі нові стандарти зі значно кращими параметрами.

Провідні світові кінофірми, перш за все голлівудські, тривалий час протидіяли розповсюдженню ще більш досконалої технології DVD, під приводом боротьби з інтелектуальним піратством. Історія повторюється: нині починається новий етап драми ідей: консорціум DVD-Forum обстоює новий формат High Definition DVD (HD-DVD). З іншого боку широка спільнота найпотужніших фірм (Sony, Matsushita, Sharp, Dell, Hitachi, HP, Pioneer, Samsung, TDK) пропонує свій формат Blu-ray Disc. Як зазвичай, ці два альтернативних формати між собою несумісні, отже попереду нова боротьба за симпатії споживачів. Тим часом, наприкінці 2004-го року анонсовано ще потужніший формат Holographic Versatile Disc (HVD), який обіцяє носії обсягами від 100 гігабайтів до терабайта.

На вітчизняному ринку, поряд з музичними записами, з’являється все більше так званих звукових книжок, тобто літературних чи навчальних текстів, начитаних дикторами, або навіть звукових театральних постановок. Найважливішим середовищем розповсюдження електронних видань у сучасному світі є Всесвітня інформаційна мережа Інтернет. Проте, розповідь про неї завела б надто далеко від нашої теми.
^

Мінідиски – портативні архіви журналістів та музик


Потреба час від часу архівувати деяку інформацію постає перед кожним користувачем комп’ютера. Особливо ускладнюється ця проблема для тих, хто змушений користуватись багатьма різними машинами. Адже пристрої запису компакт-дисків встановлені далеко не на кожному апараті. В цьому разі застосовують різноманітні портативні накопичувачі даних: додаткові жорсткі диски, пристрої запису компакт-дисків, ZIP- або IOmega-дисководи.

Великого розповсюдження останніми роками набули мініатюрні напівпровідникові Flash-накопичувачі, проте вартість їх поки що полишає бажати кращого. Як правило, вони підключаються просто до USB-порту. Раніше такий роз’єм був не на кожній машині, тому свого часу було винайдено адаптер FlashPATH, дуже подібний на вигляд до стандартної дискети. В залежності від вставленої в нього карти пам’яті типу SmartMedia, ним забезпечується ємність 32, 64 чи навіть більше мегабайтів. Правда, для своєї роботи він потребував батарейок, а також встановлення в операційну систему спеціальної програми-драйвера з супровідної дискети.

Між тим, серед музикантів вже багато років користується популярністю цікавий вид носіїв – мінідиски (MD) [10]. Винайдені вони були у середині 90-х років вищезгаданою фірмою Sony. Вони менші за звичні дискети, і портативні пристрої для роботи з ними також дуже компактні. Мінідискмен – записуючий пристрій. На нього можна скинути з комп'ютера чи записати через мікрофон музику чи мову.

Мінідискмени бувають різних цінових категорій. Дешевші, доларів за 150, придатні лише для прослуховування музики. Дещо дорожчі, від 200 до 350 доларів – з мікрофоном. Спеціальні репортерські мають автоматичне включення від голосу і вбудований динамік для прослуховування, отже журналісти використовують мінідискменами для запису інтерв'ю і навіть концертів.

Мінідискмени можна використовувати як портативні пристрої пам'яті, подібно до напівпровідникових Flash-накопичувачів. Операційною системою Wіndows XP вони упізнаються без драйверів. При підключенні з’являється додатковий диск, на який можна писати, стирати, перезаписувати. Спочатку на мінідиск, обсягом 160 мегабайтів можна було записати від 74 до 80 хвилин 2-канального стереозвуку. Якщо писати моно – вміститься 160 хвилин. Нещодавно з'явилися нові диски Hі-MD ємністю гігабайт, тобто тривалість монофонічного звучання досягла 880 хвилин. Правда, для роботи з ними потрібні також і дискмени нового стандарту. Можна зрівняти з революцією при появі DVD-дисків, які в 6,5 разів більші за CD: мінідиски збільшилися у 5,5 разів, перевершивши за обсягом звичні копакт-диски.

Мінідискмени стандарту Hі-MD покращили також і використання старих дисків, ємністю 160 мегабайтів. З’явилася можливість переформатувати їх на 290 мегабайтів. Диск значно дешевший за "флешку" аналогічної ємності. "Флешка", звичайно, самодостатня, їй не потрібний дисковод, вона менша за нього. Але вартість зберігання на мінідисках в десятки разів нижча. Мінідискмен коштує в кілька разві дорожче за аналогічний "flash USB drіve". Зате до нього можна докупати диск за диском, накопичувати їх скільки потрібно, робити архіви. За 180 доларів можна купити пристойний мінідискмен.

У мінідисках використовується магнітооптичний принцип запису, як для резервного зберігання у банківських системах, що свідчить про його надійність. Недоліком є низька, як на нинішні часи: швидкість обміну лише близько 15 мегабайтів на хвилину. З цієї причини їх оснащують застарілим інтерфейсом USB1.1, бо навіть його швидкодії вистачає.

Звук на MD зберігається у стисненому кодуванні за алгоритмом Atrac, який є фірмовою таємницею Sony. Випускають такі пристрої і Panasonіc, і ще ряд фірм, але авторські права на алгоритм належать Sony. За характеристиками формат Atrac не поступається пізніше створеному mp3 (MPEG-3), що набув надзвичайної популярності завдяки відкритості структури та загальнодоступності. А розповсюдженню мінідискових пристроїв перешкодило те, що Sony як власниця цілого ряду звукозаписуючих і кінематографічних компаній, надто переймалась збереженням авторського права. Настільки, що описувані пристрої накладають copyrіght на будь-які записані звуки: на мінідискмені передбачений тільки аналоговий вихід.

Можна перенести звукові файли з мінідиска на комп'ютер, але їх однаково ні прослухати, ні редагувати неможливо. Для цього потрібно аналоговий, погіршений сигнал без захисту оцифрувати через акустичний вхід комп'ютера, і лише потім з ним можна буде робити все що завгодно. Для інтерв'ю, розмовних жанрів, навіть для бардівских пісень при цьому втрати цілком припустимі.

Маркетингова політика закритості привела до того, що мінідискмени не стали масовими, хоча й могли в багатьох позиціях зайняти провідні місця. Вони потрапили на вістря лавиноподібного попиту, були попереду, але програли пристроям, що використовують зальнодоступний формат mp3. Лише у 2004 році Sony нарешті згодилась на підтримку цього формату своїми плеєрами, але це сталось навздогін, коли світ вже заполонили пристрої з напівпровідниковою пам’яттю. Тому мінідиски, незважаючи на всі свої переваги, подібно до чудових портативних дисків ZIP та JAZZ фірми IOmega, так і не стали масовими носіями інформації.
^

Ринковий Перл-Харбор


Історія цілого ряду компаній у галузі інформатики навдивовижу схожі: створені у приватному гаражі кількома молодими підприємцями, на хвилі моди вони були підняті у число найбагатших підприємств світу. Так, у березні 1986 року компанія Mіcrosoft вперше почала продавати свої акції, по 21 долару, а в 1999 році вартість кожної з них склала 11 тисяч доларів, і корпорація була найбагатшою у світі.

Докладніше зупинимось на історії всесвітньо відомої японської компанії Sony. Заснували її молоді, нікому не відомі Акіо Моріта, фізик за освітою, який був головним менеджером і справжнім генієм маркетингу, та Масару Ібука, який очолював інженерну частину компанії. З його ім'ям пов'язане створення першого транзисторного радіоприймача, першого транзисторного телевізора – в 1960 році. У 1967 під його керівництвом було створено новітній кольоровий кінескоп, відомий з тих пір як Sony-Trinitron.

У 50-ті роки в компанії з'явився Норіо Ога, співак, якому судилося стати одним з її лідерів, здавалось би наперекір долі і замолоду обраному шляху. У середині 50-тих він почав виступати у опері, і йому знадобилась якісна апаратура звукозапису. Якось він відправив у Sony листа, в якому різко розкритикував її продукцію і пояснив, чого він очікує від магнітофонів Sony. Керівники компанії Ібука та Моріта зацікавилися молодим співаком. Його спочатку запросили на співбесіду, а потім запропонували роботу. В 1959 році Норіо Ога очолив один з відділів. Він брав участь у проектах зі створення компакт-дисків, а пізніше керував проектом створення мінідисков, про невдачу якого розповідалось у попередньому розділі. Саме Норіо Ога ініціював розробку компактної відеокамери для 8-міліметрової плівки, легшої і дешевшої за ту, що випускалася раніше. 1995-го року Норіо Ога очолив корпорацію Sony.

В 1988 році Sony купила в США одну з найбільших компаній звукозапису – CBS Records, що потім стала називатися Sony Musіc Entertaіnment чи Sony Records. А через рік – одну з провідних американських кіностудій Columbіa Pіctures. Вкласти кошти в шоу-бізнес – це стратегічне рішення прийняв сам Акіо Моріта. Аналогічні процеси відбувалися також і у знаковій для США автомобільній галузі. Відтак, провідні бізнесові видання, відгукнулись величезними статтями під панічним гаслом "Японська інтервенція в Америку". Наче війнуло духом Другої Світової війни!

Але поступово страх перед навалою з Азії минув. Інша японська компанія, що також купила американські кіностудії, понесла величезні збитки. І американці звикли до того, що японці – звичайні люди, у бізнесі вони теж не завжди перемагають, і що вони не збираються, та й не здатні все скупити. Зрозуміли, що Sony – хороша компанія, яка дає роботу багатьом американцям. Вона робить фільми, деякі з яких мають успіх. Усе – як і в американських компаній: деякі проекти працюють, деякі – ні. Якщо справи Sony Records і мережі кінотеатрів Sony Theaters йдуть успішно, то у Columbіa Pіctures чималі фінансові проблеми.

Були побоювання, що японські власники американських кіностудій все перемінять на свій лад і це, мовляв, згубно відіб'ється на американській культурі. Але Sony, як і будь-яка приватна компанія, повинна здобувати прибуток. І студія, що працює, насамперед на американський ринок, не може собі дозволити робити фільми винятково до смаку японців, адже тоді американці не стануть їх купувати.

Компанія Sony продає свою апаратуру під власною торговельною маркою. На відміну, скажімо, від Matsushita, яка вже на рубежі 40-50-тих років була великою компанією з різноманітним асортиментом товарів. Продукція Matsushita відома по торговельними марками Panasonic, Tecnics або JVC.

Sony майже щопівроку прагне замінити попередню модель черговою новинкою. У той час як конкуренти роблять це не частіше, ніж через 9 місяців або навіть рік. Але в результаті витрати на дослідницькі й конструкторські розробки в Sony значно вищі. Ця ринкова стратегія Sony враховує психологію покупця, “поведеного” на всьому новітньому й готового платити більше саме за володіння останнім “писком” моди. Марка Sony говорить покупцеві не просто про високу якість виробу, але й про те, що він має справу з найпередовішими технологіями.
^

Боротьба за ринок музичної та відеопродукції


У 2000-му році в світі було продано 60 млн. копій музичних альбомів у формі аудіокасет і компакт-дисків [7, 8]. Наступного року цей показник знизився аж на третину, а прибутки звукозаписуючих компаній впали майже на 5 %, сягнувши “всього” 13.7 млрд. доларів. Бізнесмени вважають, що втрати спричинені розширенням прямого спілкування аматорів музики. Потенційні покупці, замість звернення до музичних крамниць, обмінюються записами електронною поштою, чи навіть організують, вдаючись до новітніх інформаційних технологій, цілі міжнародні клуби неконтрольованого некомерційного обміну.

Одним з наріжних технологічних каменів такої дружби через моря й кордони став формат компактного зберігання музики у форматі MPEG-3 (розробка Moving Picture Experts Group, mpeg.org, у взаємодії з Міжнародною Організацією стандартизації ISO, iso.org). Цей формат, який скорочено називають mp3, дозволяє зменшити видавничі витрати у десятки і навіть сотні разів, пересилати музичні твори навіть по недосконалих повільних каналах зв’язку. Кожному зрозуміло: у стандартному форматі на музичному компакт-диску можна записати близько години звучання, а у mp3 в кілька разів більше.

Формат mp3 обожнюють фани і ненавидять торговці музикою. При врученні престижних премій Grammy 2002-го року президент Академії звукозапису виголосив промову, озаглавлену “Підступний вірус нелегального завантаження музики”. Ця назва яскраво відобразила занепокоєння і навіть гнів бізнесменів.

Скандальними судовими позовами вдалось обмежити широкомасштабну діяльність колишньої найбільшої у світі некомерційної Інтернет-мережі обміну музичними записами Napster [13]. Постійно вдосконалюються технічні способи захисту від копіювання. Наприклад деякі захисні коди дозволяють лише прослуховувати музичні диски, але не красти їх. Відповідно, хакерами розробляються все нові способи обходу і зламу захисту. На анархістських сайтах публікуються чорні списки захищених дисків, які бойкотуються ентузіастами вільного обміну інформацією. Навіть композитори і виконавці, прямо зацікавлені у прибутках від реалізації, уникають надмірної охорони авторства, вбачаючи у ній перешкоду популярності.

Прагнучи зміцнення юридичного захисту, американська асоціація звукозапису Recording Industry Association of America (riaa.org) свого часу внесла на розгляд Конгресу США законопроект CBDTPA (Consumer Broadband and Digital Television Promotion Act – “Закон щодо сприяння розвитку швидкісних інформаційних мереж та цифрового телебачення”). Невинна назва, наче овеча шкура, приховувала вовчі ікла: згідно передбачалося проголосити поза законом у США всі технічні пристрої без вбудованого захисту авторських прав.

Проти такої постановки питання, що загрожує їхньому бізнесу, виступили найбільші виробники електроніки: Intel, Philips тощо. А з ними сперечатись важко, бо суму, рівну всьому річному обсягу світового музичного ринку Intel заробляє за півроку, Hewlett-Packard за квартал, а IBM – за півтора місяці.

Суспільство шукає вихід не у заборонах, а намагається спрямувати новації у бажане річище. Почався бум кишенькових програвачів, які використовують раніше гнаний формат. Протягом 2003-го року продажі mp3-плеєрів сягнули 811 млн. доларів (2.67 млн. пристроїв), а наступного 2004-го вже аж 2.3 млрд. доларів. За даними авторитетної дослідницької компанії IDC (idc.com), всього у світі протягом 2004-го року продано близько 25 млн. цифрових плеєрів, а наступного року очікується ріст ще у півтора рази. До трійки лідерів входять корейська Samsung Electronics, тайванська Creative Technology та американська Apple Computer. У бізнесовому вирі переплелись бурхливий ріст тиражів, падіння цін, притік все нових споживачів і виробників. В апарати вмонтовується прив’язка до певних музичних Інтернет-магазинів, що якраз і забезпечує продавцям тривалі постійні прибутки.

За результатами опитування двох тисяч експертів з різних країн, у 2004-му році список найвпливовіших компаній світу очолила Apple, на рівних конкуруючи з виробниками автомобілів, харчових продуктів, одягу та меблів [11]. Цього успіху досягнуто завдяки портативному плеєру iPod, який спромігся випередити найближчого конкурента – Walkman від Sony. В останньому кварталі 2004-го року iPod зазнав шаленого сплеску популярності: за ці три місяці було куплено майже половину від загальної кількості близько 10 млн. апаратів, вироблених протягом трьох років.

Подібна боротьба відбувається і на відеоринку. Відеомагнітофони почали масово розповсюджуватись слідом за телевізорами та акустичними магнітофонами. Перші громіздкі студійні моделі були випущені американською компанією Ampex 1956-го року.

У Японії прийнято той же технологічний стандарт для телевізійних систем, що й у США. Тому, коли японська фірма випускає новий відеомагнітофон або телевізор, то вони без всяких змін можуть продаватися і в Америці. А щоб випустити ці апарати на європейський ринок, їх необхідно модифікувати. Отож, коли апарати стандарту Betamax з'явилася наприкінці 1975-го року в Японії, то вони майже одразу, буквально через пару місяців, з'явилася й у крамницях США, в потрібний час у потрібнім місці. Адже тоді в США стало дуже модним збирати цілі домашні відеотеки.

Незабаром, навздогін, японська компанія Matsushita, під торговою маркою JVC (Japan Video Company) запропонувала відеоапаратуру оригінального стандарту VHS (Vіdeo Home System). Врахування досвіду попередників дозволило створити комерційний шедевр. Оскільки американський ринок вже було зайнято апаратурою стандарту Betamax, JVC спрямувала погляди на Європу й розробила європейську версію стандарту VHS. В Sony для створення європейської версії Betamax не вистачало ні рук, ні потужностей: вона ледь справлялася із замовленнями зі США. І тому величезний успіх на американському ринку коштував Sony втрати ринку європейського.

Крім того, тоді в Європі відеомагнітофон стандарту Betamax було складніше придбати, ніж апаратуру VHS. В Британії, наприклад, магазини, погоджувалися, що Betamax компанії Sony кращий за VHS компанії JVC, але замовлення на Betamax можна виконати лише протягом шести тижнів, а от VHS можна купити негайно. Отже, системи VHS стали продаватися в Європі набагато краще обладнання системи Betamax, і близько 1985-го року здобули ринкову перевагу.

Подібно до того, як театрали несхвально зустріли розповсюдження радіо й кінематографу, кіноіндустрія спершу вбачала у відеомагнітофонах лише загрозу усталеному ринку. Злі язики твердять, що саме компактність і досконалість відеокасет типу VHS сприяла розповсюдженню порнографії, якій, в свою чергу, завдячував комерційний успіх відповідних виробників. Небувалий ріст продажу протягом 80-х років: від 10 до 200 мільйонів апаратів, змусив рахуватися з попитом і налагодити офіційне видання копій популярних фільмів на касетах. Звісно, це робилося на достойному якісному рівні, з відповідним оформленням. Ціле покоління завдячує їм знайомством з надбаннями світової культури в усьому її драматичному різноманітті.

Відеомагнітофони Sony (вже системи VHS) у Великобританії майже в півтори рази дорожчі за аналогічну продукцію інших відомих японських фірм. А ціни на такі ж відеомагнітофони європейських фірм – скажемо, голландські Philips або Groundig – приблизно посередині між ними.

Ринковий успіх супроводжував відеомагнітофони та продукти для них протягом близько чверті століття. Лише 2004-го року у Великій Британії стандарт відеокасет VHS поступився лідерством технології цифрових дисків формату DVD (Digital Video Disk) [9]. Подальше вдосконалення перш за все пов’язане зі збільшенням ємності носіїв інформації, яке дозволяє підвищити якість та інформативність відтворення. Адже нинішні побутові акустичні системи використовують вже до 7 звукових каналів. Не за горами й поява стереоскопічних відеосистем.

Висновки


На перший погляд, в українському суспільстві для все ширшого застосовуються сучасних медійних технологій перешкод не більше, ніж деінде. Але надто гальмує нормальний розвиток штучне, надумане протиставлення глибинних вітчизняних національних традицій і новітніх науково-технічних досягнень, які також мають цікаву повчальну історію. Наша стаття – маленький крок до пошуку взаєморозуміння між “фізиками” й “ліриками” у цій важливій перспективній царині.

Наведені факти свідчать, що діяльність вчених і винахідників лише тоді досягає суспільного визнання і комерційного успіху, коли вона всебічно підтримана розумною маркетинговою політикою і юридичним забезпеченням. Намагаючись ігнорувати технологічний прогрес, ми втрачаємо не лише потенційну вигоду, але й віддаємо громадську ініціативу в чужі руки.

Література


  1. Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г. С. Пшеничного. // На сервері archives.gov.ua

  2. Мащенко І. Творець ”електронної музи” (з історії телебачення). // Дзеркало тижня № 20 (344) 26 травня 2001. zn.kiev.ua/nn/show/344/31112

  3. History of IBM. // www-03.ibm.com/ibm/history/history/history_intro.html

  4. Малиновський Б. Відоме i невідоме в історії інформаційних технологій в Україні. // Київ, Видавничий дім “Академперіодика", 2001, 214 стор., 80 фотографій, ISBN 966-02-2121-5

  5. Обчислювальна техніка – інформатика – інформаційні технології. Родовід. За матеріалами книг Б. Малиновського. // icfcst.kiev.ua/museum/Early_u.html

  6. Сенинский С. Достижения бизнеса XX века. Первая десятка. // Радио Свобода, программа «Дело и деньги». svoboda.org/programs/BM/1999/top10

  7. Москалюк А. Оцифровка музыки: дань моде или преступление века? // Домашний ПК, № 7, июль 2002. itc.ua/article.phtml?ID=10412&IDw=62&pid=111

  8. Москалюк А.. PortalPlayer: триумфатор или заложник успеха iPod? // Компьютерное Обозрение, 10 декабря 2004. itc.ua/article.phtml?ID=19288&IDw=62&pid=111

  9. Прощание без грусти. // Компьютерра №45, 30 ноября 2004, offline.computerra.ru/2004/569/36790/page4.html

  10. Костинский А., Козловский Е. Скромное обаяние минидискменов // Радио Свобода, программа «Седьмой континент». svoboda.org/programs/sc/2004/sc.082304.asp

  11. Apple влияет на мир сильнее Google. // cnews.ru/newtop/index.shtml?2005/01/31/173748

  12. Краткая история грамзаписи. // patefon.tol.ru/history.htm

  13. Музыкальные войны в Интернете: Napster и mp3.com. Интерактивное телевидение. svoboda.org/programs/SC/2000/SC1219.asp



* * *

Лисенко Валерій Миколайович Valery_Lysenko@mail. ru д. т. 440-2518


  • автор приватного Інтернет-проекту “1000-ліття української культури” 1000years.uazone.net


Top of Form 1