asyan.org
добавить свой файл
1




Формування психологічної готовності педагогів до інклюзії
На часі в Україні одним із приоритетних напрямків ре­формування освіти є запровадження інклюзивного навчан­ня дітей з психофізичними вадами в умовах загальноосвіт­нього навчального закладу. І хоча «інклюзія» не є докорінно новим явищем для нашої країни, на шляху її ефективного запровадження існує багато труднощів та перешкод. Перш за все йдеться про професійну та особистісну підготовку пе­дагогів до навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку. Ця проблема на сьогоднішній день стоїть до­сить гостро і потребує розробки науково та практично обгрунтованих шляхів її вирішення.

Як свідчить практика запровадження інклюзивного навчання в Україні, учителі загальноосвітніх шкіл, які звикли протягом багатьох років працювати за налагодженою системою, апробованими навчальними планами, виявилися ні мотиваційно, ні змістовно, ні особистісно не готовими до нових вимог, які ставить перед ними інклюзивна освіта.

Дослідження, проведені вітчизняними вченими, вказують на недостатню інформованість педагогів про інклюзію як систему освіти дітей з психофізичними вадами, непоодинокими є випадки, коли учителі не знають, що таке інклюзивне навчання та хто такі діти з особливими освітніми потребами. У деяких педагогів спостерігається так званий дуалізм щодо дітей з особливостями психофізичного розвитку: з одного боку, кожний з них із співчуттям ставиться до цих дітей та їх проблем, а з іншого, стикаючись із труднощами навчання таких дітей, намагається «ізолювати» їх від звичайного середовища. Хоча, в цілому, більшість респондентів теоретично підтримують ідею спільного навчання дітей здорових і з психофізичними вадами.

Крім цього, велику роль відіграє і недостатність у педагогів знань про особливості розвитку, навчання і виховання учнів з особливими освітніми потребами. І цілком можна зрозуміти занепокоєння учителя, у клас якого потрапляє така дитина. Адже це викликає цілу низку запитань стосовно організації навчально-виховного процесу, його дидактичного та технічного забезпечення, адекватного оцінювання потенційних можливостей учнів з пси­хофізичними вадами, врахування їх індивідуальних особ­ливостей, взаємодії класного колективу, батьків та «інклюзованої» дитини.

Саме у процесі взаємодії на перший план виступає мотиваційна та особистісна готовність чи неготовність учителя сприймати дитину з вадами психофізичного роз­витку як повноправного члена класного колективу. І від цієї готовності в кінцевому результаті залежатиме успіх соціальної адаптації учня. Чому саме так?

Почнемо з того, що позитивна мотивація, налаштованість на успіх є запорукою доброго результату у будь-якій діяльності. Учитель загальноосвітньої школи, а особливо це стосується учителів початкових класів, є для учнів ав­торитетом, носієм суспільної думки, під впливом якого формуються установки, переконання та подальша пове­дінка дітей.

У тому випадку, якщо в учителя відсутні упереджене ставлення та негативні соціальні установки до дитини з вадами психофізичного розвитку, якщо він позитивно ставиться до перебування її серед здорових однолітків і створює умови для сприятливого соціально-психологічно­го клімату у колективі, то відповідно це позитивно впли­ватиме і на ставлення решти учнів до такої дитини.

І навпаки - якщо поведінка педагога будується пере­важно на негативних стереотипних уявленнях і ці устано­вки охоплюють усі сфери педагогічної діяльності - це не тільки перешкоджає адаптації «інклюзованої» дитини у класному колективі, а й ускладнює та різко знижує ефе­ктивність роботи самого вчителя.

Це ж саме стосується і роботи вчителя з батьками здо­рових дітей, які, як правило, не досить позитивно, а подеку­ди і вкрай негативно, ставляться до спільного навчання сво­їх дітей разом із дітьми з порушеннями зору, слуху, опорно-рухового апарату, затримкою психічного розвитку і т.д.

Інклюзивний підхід в освіті покликаний сформувати позитивну педагогічну мотивацію вчителів і вихователів, стерти негативні стереотипи та установки, які заважають сприймати дитину з особливими освітніми потребами як цілісну особистість, повноцінного члена суспільства.

Крім цього, незаперечним є і той факт, що наявність позитивної мотивації вчителя щодо інклюзії, перекона­ність у її відповідності сучасним суспільним вимогам, її доцільності як засобу навчання і виховання дітей з пси­хофізичними вадами сприятиме розвитку його власної професійної компетентності, спонукатиме до засвоєння нових знань, умінь та навичок.

Що ж стосується особистісної складової готовності пе­дагогів до інклюзивного навчання дітей з психофізични­ми вадами, то результати проведених експериментальних досліджень, які проводилися з метою визначення особистісних якостей, необхідних для успішного втілення інклю­зивного навчання, засвідчують, що опитувані учителі та­кими якостями вважають терпіння, витримку, любов до дітей, уміння знайти індивідуальний підхід до дитини, уміння співпрацювати з іншими спеціалістами та вико­ристовувати їх поради, доброту, доброзичливість, уміння зрозуміти дитину тощо.

Щоб навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в інклюзивних класах загальноосвітніх шкіл від­бувалося успішно, педагог повинен оволодіти необхідними знаннями і навичками:

1. Ознайомитися з анамнезом учня, мати уявлення, які психічні процеси та функції у нього порушені.

2. У процесі навчальної діяльності вивчати динаміку ува­ги, стомлюваності, темп роботи кожної дитини.

3. Враховувати стан слуху, зору, загальної та дрібної мо­торики дитини.

4. Навчитися адаптувати навчальні плани, методи роботи, дидактичний матеріал до індивідуальних потреб дітей.

5. Уміти створювати оптимальні умови для спілкування, сприяти налагодженню дружніх стосунків між дітьми, формуванню колективу.

6. Розвивати у дітей досвід стосунків у соціумі, навички адаптації до соціального середовища.

Досить часто учителю інклюзивного класу доводиться долати труднощі, які виникають у процесі роботи:

  • відсутність спеціальної освіти для роботи з такими дітьми;

  • нестача спеціальних програм та дидактичного матеріалу;

  • важке емоційне навантаження;

  • недостатнє матеріальне заохочення.

Однак прийняття відповідальності за навчання «особливих» учнів у інклюзивному класі не означає працювати сам на сам, беручи на себе усю відповідальність. Насамперед це означає бути членом команди, співпрацювати з колегами, бути порадником та партнером у батьків.

Зміст, форми та методи навчально-виховної роботи в інклюзивному класі мають бути корекційно спрямованими. Це означає, що кожна тема, яку вивчають діти, кожен метод, використаний учителем, повинні сприяти не лише засвоєнню знань, умінь і навичок, формуванню поведінки, а й спрямовуватися на виправлення вад розвитку (залежно від нозології). Дуже важливими моментами у роботі з такими дітьми є правильно обраний темп роботи, повторюваність, поглиблений індивідуальний та диференційований підхід, опора на здібності дитини, які є більш розвиненими, а також забезпечення обережності навчального процесу, уникнення перевантаження.

^ Вчителям, які працюють в інклюзивних класах, мож­на дати наступні поради щодо роботи з дітьми, які мають особливості психофізичного розвитку:

  • пам'ятайте, що дітям, які мають порушення психофі­зичного розвитку, як нікому, потрібна психологічна пі­дтримка з боку учителя;

  • хваліть дитину, використовуйте зворотний зв'язок, емо­ційно реагуйте на її найменші досягнення, підвищуйте самооцінку, статус у колективі;

  • для дітей з вадами психофізичного розвитку потрібен полегшений режим навчання, однак це зовсім не означає зни­ження вимогливості до засвоєння програмового мате­ріалу, це відповідна організація режиму навчання. За­вдання та інструкції, які адресовані всім учням класу, для такої дитини потрібно деталізувати, вони мають бу­ти доступними для розуміння і виконання;

  • адаптуйте навчальний матеріал до потреб учня;

  • формуйте позитивну мотивацію у навчанні;

  • знаходьте різноманітні можливості для виступу учня перед класом (як саме виконував завдання, що робив під час чергування, як готував творчу роботу тощо), за­лучайте його до колективних видів роботи, щоб він не почувався зайвим і непотрібним у класному колективі;

  • під час роботи спирайтеся на сильні сторони учня, від­значайте його успіхи, особливо у діяльності, до якої він виявляє інтерес;

  • постійно заохочуйте учня, використовуйте коректні спо­соби вказати на помилки;

  • за будь-яких обставин дотримуйтеся тактики толеран­тної поведінки;

  • тісно, якомога частіше спілкуйтеся і співпрацюйте з батьками учня;

  • сприяйте розвитку емоційно-особистісної сфери учня.

Таким чином успішна та ефективна практична реалізація процесу інклюзивного навчання залежить насамперед від ставлення до нього учителя як суб'єкта навчальної діяль­ності. І якщо особливості психофізичного розвитку дитини - це, майже завжди, незмінний фактор, то спроможність учителів щодо свідомої зміни свого ставлення до них, розширення знань, умінь та навичок у навчанні та вихо­ванні дітей з вадами психофізичного розвитку, використанні ними різноманітних форм, методів і прийомів роботи мають змогу змінитись на краще. Саме за таких умов є можливим ефективне запровадження інклюзії в практику роботи загальноосвіт­ніх навчальних закладів.

Оксана Волошин, завідувач відділу інклюзивного та інтегрованого навчання

ЛУОО ОІППО