Тайни
Бiлогородки
З книги: Членов Анатолій Маркович. Слідами Добрині. –
М.: Фізкультура і спорт, 1986. - 287 с., іл. –
серія «Незвичайні подорожі».
http://1000years.uazone.net/dobryn.htm
Вступ з Історії міст і сіл Української РСР.
Київська область. К.УРЕ, 1971, стор.385-386.
Укладач В.М.Лисенко (с) Чорнобиль 2003
Білогородка - село, розташоване на правому березі річки Ірпеня, за 22 км від Києва, з яким сполучене шосейним шляхом, і за 8 км від залізничної станції Боярка. Населення - 4065 чоловік (~1970 р.). Білогородській сільраді підпорядковані населені пункти Бобриця, Петрівське і Шевченкове.
Територія сучасної Білогородки була заселена здавна. В селі виявлено залишки пізньотрипільського поселення (III тисячоліття до н.е.), могильник епохи бронзи (II- І тисячоліття до н.е.), посуд зарубинецької культури (II ст. до н. е. - II ст.н.е.). У VII - IX ст. тут існувало слов'янське поселення, де згодом виникло місто Білгород.
Білгород був одним з пунктів у системі оборони від нападів кочівників. Уперше згадується він в літопису під 980 роком; на той час місто з прилеглими землями знаходилось в особистому володінні великого князя київського Володимира Святославича, тут знаходився князівський палац. 991 року в Білгороді було збудовано фортецю, і місто стало одним з найміцніших форпостів Русі.
Залишки давнього Білгорода добре збереглися. Дотепер на березі Ірпеня можна бачити його потужні укріплення - глибокий рів і вал заввишки 10 - 12 метрів, що мав досить складну конструкцію з дерев'яних зрубів, заповнених цеглою-сирцем. Рів і вал оточували місто, яке займало площу понад 120 га. Білгород був одним із найбільших міст Київської Русі і за своїм розміром перевищував такі давньоруські міста, як Чернігів, Переяслав, Рязань, і не поступався перед багатьма середньовічними західноєвропейськими столицями.
Під захистом фортеці поруч з князівським палацом і хоромами бояр та дружинників селилися ремісники і торговці. В XI - XII ст. Білгород був значним ремісничо-торговим центром. Він стояв на торговому шляху, що йшов з Києва до Галичини, Польщі і далі на захід. На території давнього міста розкопано гончарне горно, косторізну, ковальську та інші ремісничі майстерні. Полив'яні плитки, виготовлені білгородськими майстрами, відзначалися складною орнаментацією. Білгород відігравав значну роль і в політичному житті Київської Русі. Він був тимчасовою резиденцією київських князів і місцем перебування єпіскопа. Білгородом намагалися оволодіти князі, які претендували на київський престол. На початку XII ст. Володимир Мономах посадив у Білгороді свого старшого сина Мстислава з наміром зробити його згодом великим князем. Претендуючи на київський престол, у 1151 році місто прагнув захопити князь Юрій Долгорукий.
Під стінами Білгорода не раз відбувалися бої, які вирішували долю Київської держави. Один з епізодів тривалої боротьби з печенігами відбито у легенді про «білгородський кисіль», записаній в літопису під 997 роком. У ній розповідається, як печеніги, скориставшись відсутністю Володимира Святославича, обложили Білгород. В місті почався голод. За порадою винахідливого городянина жителі викопали два колодязі, в один з них опустили діжку з киселем, в другий — з медом і почастували ними запрошених печенізьких послів. Повіривши, що сама земля годує білгородців, печеніги зняли облогу. Про другий невдалий похід печенігів, яким завдали тут поразки дружини богатирів Альоші Поповича і Яна Усмошвеця, розповідається в літопису під 1004 роком. У 1136 році під стінами міста відбувся бій з половцями, під час якого останні були розбиті.
Білгород являв собою значний культурний осередок Київської Русі. Виявлені тут житла XI—XII ст. відрізнялися від звичайних будинків того часу більшими розмірами, складалися не з одного, а з двох приміщень, стіни їх нерідко були облицьовані різнокольоровими полив'яними плитками. Про велич і красу давнього Білгорода дають уяву залишки двох кам'яних храмів, зокрема церкви Дванадцяти апостолів, збудованої 1197 року. Підлога церкви була покрита різнокольоровими полив'яними плитками, а бані — свинцевими листами. Дотепер збереглися залишки стінного фрескового розпису золотом.
Велике квітуче місто було вщент зруйноване під час монголо-татарської навали у 1240 році. Через деякий час воно відродилося. У 60-х роках XIV ст. Білгород підпав під владу феодальної Литви. З того часу він став називатися Білогородкою. Спочатку вона належала Київському замку, а з 1560 року — великому князю литовському.
^
М.К.Реріх. Місто будують. 1908
Бiлгород
Поіменно відомо чотири древлянських міста: Коростень (Іскоростень), Овруч, Олевськ, Малин. Історики також встановили, що Чернігів і Любеч задовго до часів Добрині належали Древлянській землі, але давним-давно стали вже Полянськими. Та і без них — хіба ж це мало! — чотири древлянських міста X століття, відомих по імені?
Але на цифрі чотири рано ставити крапку. Ми знаємо і п'яте древлянське місто X століття — Білгород, земельну столицю Святослава Древлянського, сина Володимира і Малфреди Чеської, про яку коротко вже йшла мова у книзі.
Правда, літопис приховує цей ранг Білгорода, заради чого в статті 988 року, де мова йде про роздачу Володимиром князювань синам, згадує земельні столиці, куди посаджені всі сини, крім Святослава. Про нього ж ухильно сказано, що він посаджений батьком у Древлянской землі. Та академіку Рибакову вдалось розгадати, що Святослав Древлянський княжив саме в Білгороді.
Але літописний Білгород і сьогоднішній Бєлгород, обласний центр Росії, — два різних міста. Нинішнє місто в X столітті взагалі не існував. А літописний Білгород, чию бойову славу через тисячоріччя, в роки 2-ї Світової війни, успадкував Бєлгород — де він знаходився? Західніше Києва.
Правда, на сучасній карті біля Києва ніде не знайти міста по імені Білгород. А проте я зараз стою в ньому і дивлюся на Ірпінь з валів древнього Білгорода. Я не випадково виявився в селі Білогородці. Подібно до Любеча, древній Білгород став за століття селом. Будинки древлянського міста X століття давно зникли. Але вали Білгорода стоять і сьогодні! Із самого X століття!
^
Вали древлянського Бiлгорода
Галина Георгіївна Мезенцева, начальник Білгородської археологічної експедиції Київського університету, веде мене по валах древнього Білгорода. Вали величезні, метрів у 60 і більш висотою, такі широкі, що по верху їх йшла колись дорога. Наймогутніший і найкрутіший вал дитинця (тобто кремля) — з південної сторони. Скіс тут дуже крутий. З валів відкривається велична панорама — он та древня дорога на захід вела колись у Чехію, а он звідтіля, з півдня, приходили печеніги. А під стінами дитинця тече, як і в древності, Ірпінь.
Валами оперезані, однак, не тільки дитинець Бєлгорода, але і посад. Всередині посадських валів знайдені дерев'яні зруби, туго набиті сирцем. Вони не давали валу обпливати, не давали і ворогам пробити в ньому пролом. Так ґрунтовно вибудовані навіть посадські вали, але ж вали дитинця куди могутніші. Коли оглядаєш древнє місто, без усяких розрізів видно, що тут вибудовано грандіозну систему укріплень, з ескарпами, ровами, терасами, місцями в дві-три лінії оборони. А на валах ще стояли дерев'яні стіни, «заборола», висотою метри в чотири. Колосальне за масштабами X століття місто, площею більш 110 гектарів, було обнесене валами — усі вони стоять і сьогодні майже цілісінькі!
Розміри Бєлгорода були тоді ні з чим незрівняними. Що там Любеч чи Малин!.. Найважливіша фортеця-порт Воїнь, закладена Володимиром в гирлі Сули, не займала і 30 гектарів.
Ми ходимо по Білогородці. Мезенцева показує мені місце, де знайдені руїни монументального собору XII століття (занепад Бєлгорода почалося лише в XIII столітті, після того як його зруйнував татарський хан Батий, що спалив і сам Київ). А онде колодязі, знайдені археологами. Вони глибокі: фортеця мала на випадок облог надійне водопостачання. Імовірно, це ті самі колодязі, що породили барвисту легенду про «білгородський кисіль», відому за літописом.
Один раз печеніги з'явилися до стін Білгорода, коли Володимир пішов за свіжим військом у Новгород. Облога була довга і важка, запаси продовольства підходили до кінцю. І тоді городяни за порадою одного зі старійшин вдались до хитрості. Замісивши з залишків борошна кисіль, вони вилили його в колодязі і, запросивши печенежзкого парламентера, запропонували йому особисто переконатися в тім, що земля їх сама годує. А тому, скільки ні облягай Бєлгород, узяти його змором — справа безнадійне. Печеніжин зачерпнув цебро з одного колодязя, зачерпнув з іншого — о чудо! І, вражені чудом, печеніги зняли облогу.
Це переказ про військову хитрість і кмітливість російського городянина. Чи не так все було насправді, взагалі невідомо, але колодязі, як бачимо, у Білгороді знайдені. І звичайно печенігів змушували відступити від стін Бєлгорода (причому не раз і без всякого чуда) просто міць російської зброї, мужність російських богатирів. В часи Володимира Красне Сонечко ім'я Білгорода неодноразово зустрічається на сторінках літопису.
По вузькій, глибокій лощині (де колись були потайні ворота фортеці) спускаємося вниз до Ірпеня. Біля дороги, вже внизу, б'є чисте джерело. Прикидаю — так, він на одній лінії з тими колодязями. Саме його витік і перехоплювали в старовину глибоко під землею знамениті білгородські колодязі.
^
Надзвичайна фортеця
П'яте древлянске місто з іменем піднесло нам сюрприз, притім сюрприз надзвичайного розмаху. Що це, власне, означає — така грандіозна система укріплеень, що вціліли з X століття?
По-перше, це єдина древлянська фортеця X століття, що збереглася до наших днів майже цілком, з валами. По-друге, це єдина руська фортеця X століття подібної схоронності. Тобто фортець тієї епохи такої схоронності немає більше жодної на всій території Київської Русі, від крайньої її півночі і до далекого півдня. По-третє, це найбільша зі збережених руських фортець тієї епохи. Показово, що розміри так званого «міста Володимира» у Києві, тобто побудованої Володимиром I київської фортеці, складали (навіть разом з фортецями його попередників) максимум 11 гектарів. Але ж те був стольний Київ. Проте укріплення Білгорода займають, як уже сказано, понад 110 гектарів.
Словом, у селі Білогородці (на відміну від Любеча Білгород, ставши селом, не зберіг у незмінності свого імені) перед нами вціліле, нехай і постраждале від часу справжнє чудо руської фортифікації X століття. Скіс його валів був занадто крутий для печенізької кінноти, що не раз його марно штурмувала. І вали Білгорода були настільки міцні, що витримали всі печенізькі облоги. По суті, це чудо давно варто зробити заповідником — і відновлювати Бєлгород у первозданному виді як об'єкт туризму світового класу.
Але яке ж було призначення фортеці? Прикордонна фортеця на земельній границі (тобто передова сторожа від Києва)? Алеж незрівнянно менший Малин навмисно закладався Малом в шанобливому віддаленні від Києва. Чи це твердиня проти печенігів? Алеж їхні володіння лежали від Древлянської землі далеко на півдні. І чому сама східна фортеця Древлянської землі вибудована біля самого Києва саме проти печенігів? Загадки, загадки...
За даними археології, фортеця, безсумнівно, X століття. Хто ж її побудував? Мал? Хто-небудь з його предків? Тоді чому Білгород не перешкодив князеві Ігорю в 945 році дійти до Коростеня? Яка дата і які обставини закладки Бєлгорода? Чи відомі вони? Що говорить про це літопис і що історична географія?
Ні, Білгород побудований не Малом і не його предками. А його нащадками. Літопис говорить, що він закладений Володимиром, датує закладку 991 роком. Ще він повідомляє, що Володимир особливо любив Білгород (так і не пояснюючи, за що саме), що в його гарнізон він поставив і воїнів північних земель, у тому числі, звичайно, новгородців. Від п'яти знаменитих поясів фортець проти печенігів, богатирських застав Володимира, літопис у своєму оповіданні Білгород штучно відриває, оскільки про їхню закладку говориться в статті 988 року, а про закладку Білгорода — окремо, у 991-м. Тим часом Білгород усе-таки виразно в цю систему укріплень входив, що видно з літописної інформації про завзяті спроби печенігів узяти його. А розміри Білгорода роблять його головною богатирською заставою Володимира Красне Сонечко.
З літописної інформації (не знаючи, що Володимир I був Володимиром Древлянським) можна, мабуть, зробити висновок, що Володимир вибудував Бєлгород як головну твердиню проти печенігів у глибокому тилу за п'ятьма поясами застав, щоб тримати там свій головний резерв, відкіля постачалися гарнізони всіх передових фортець, — за що і любив своє дітище Бєлгород.
^
Третя древлянська столиця
Але дані історичної географії різко змінюють цю картину і вносять у неї ясність. Насамперед впадає в око, що всі п'ять поясів фортець Володимира лежать у Полянской землі, але сама велика його твердиня, Білгород, чомусь у Древлянской. Далі, змінюється одразу мета побудови Білгорода. Він будується із самого початку не як прикордонна твердиня Древлянської землі на полянській границі (не будував же її Володимира проти себе самого) і навіть не як твердиня проти печенігів. Бєлгород закладений відразу як нова земельна столиця князівства Древлянського. Це частково пояснює його гігантські розміри й особливу любов Володимира. Але пояснює тільки почасти.
Дуже показова динаміка руху древлянських земельних столиць у X столітті. До 946 року стабільною і, очевидно, споконвічною древлянською столицею є Коростень. Після поразки Мала Коростень, як ми знаємо, подібно Малу, був «розвінчаний», і другою древлянською столицею став замість нього Овруч, що лежав майже на сотню кілометрів далі від Києва. Таке відсунення древлянської столиці від Києва було предметною демонстрацією поразки древлян.
Але всього через кілька десятиліть після цієї події третя древлянська столиця присунута Володимиром у протилежну сторону, до Києва. Вона не повернута знову в Коростень, перенесена навіть не під Малин, а, що називається, до самих воріт, за 20 км від Києва. І це було такою же предметною відповідною демонстрацією повного реваншу Древлянского княжого дому, повної його перемоги в 980 році.
Але і це не все. У місці розташування Білгорода є ще одна особливість, що зовсім вислизає при читанні літопису і навіть історичних праць, де розбираються ті чи інші сторінки руської історії, пов'язані з Білгородом, але яка разом упадає в око, коли оглядаєш Білогородку. Це топографія Білгорода.
Справа в тім, що Ірпінь тече не під східними валами Білгородського дитинця (як можна було очікувати від крайнього східного древлянского міста), а під північно-західною стороною дитинця. Тобто Білгород вибудований не на лівому, древлянському, березі Ірпеня, як очікувалося б, а на правому. Не на західному, а на східному.
Іншими словами, нова, третя древлянська столиця поставлена Володимиром на Полянском березі Ірпеня. Точніше, екс-полянському — на території, відрізаній від Полянської землі і переданій Древлянській.
В часи Мала гігантської фортеці на Ірпені ще не було. Мезенцева знайшла тут більш ранню фортечку, вона була багато менше одного лише дитинця, вибудованого тут Володимиром. Вона явно була прикордонною полянською фортецею проти древлян і стояла на правому, Полянському, березі Ірпеня, що цілком природньо.
У результаті перемоги Добрині 980 року на місці тієї самої фортечки, що була Полянським форпостом проти древлян, виникла велетенська твердиня Володимира. Це означає, що Древлянська земля ступила при Володимирі через Ірпінь і між нею і Києвом не залишилося жодної водної перешкоди — і жодної фортеці. Її нова столиця була поставлена так близько від Києва, що перетворилася фактично в його двійника. За день можна було кілька разів з'їздити верхи туди й назад.
^
Твердиня древлянськоi Перемоги
О, Володимир недарма любив Білгород. Фортеця, розташована подібним чином, практично диктувала Полянському Києву волю Древлянської землі. Вона і була вибудована як оплот влади Володимира Древлянського в Києві. Фактично древлянський Білгород тримав Володимира Древлянського на троні в Києві.
Білгород грав би роль надійного оплоту влади Володимира в Києві й у тому випадку, якби розміри білгородського і київського дитинців були рівні, і навіть якби укріплення Білгорода були трохи менші київських. Але в системі «подвійної зірки» Київ-Білгород сильнішим виявився аж ніяк не Київ. Найпоказовішим є порівняння не загальної території міст, а розмірів їхніх фортець. У Києві посад тоді не був укріплений, але в Білгороді був. Тобто фортеця Білгорода була при Володимирі вдесятеро (!) сильніше київської.
Якоюсь мірою Білгород був істинною столицею Володимира. Люті і завзяті спроби печенігів взяти саме Білгород — свідчення тому, що печеніги прекрасно розуміли його стратегічне і політичне значення.
Необхідність у такому оплоті влади Володимира дійсно була, тому що в Києві крім відданого Володимирові народу існувало і вороже йому полянское боярство, що пов’язало колись себе з Варязьким княжим домом, і що допомагало (разом із жрецтвом Перуна) варязьким князям-вовкам душити Русь. Те саме полянське боярство, що зірвало в 945 році приголомшуючий успіх Мала, а назавтра після смерті Володимира виявилося опорою государя-зрадника Святополка Окаянного.
Могутня древлянська твердиня на східному березі Ірпеня гарантувала міцність трону Володимира Красне Сонечко в Києві і непорушність його прогресивної, патріотичної, підтриманої народом політики. Вали древнього Білгорода піднімаються над Ірпенем як монумент, що увічнив блискучу перемогу Древлянського дому в 980 році, перемогу, що перетворила обличчя всієї Русі.
Але повернемося в X століття. Вали Білгорода і його місце розташування підтверджують, що син Володимира, який княжив у Бєлгороді, був явним співправителем батька і престолонаслідником. Тобто мова йде про закріплення при Володимирі співвлади Полянської і Древлянської земель у державі, наочним виразом якого була і сама «подвійна зірка» Київ-Білгород. Дійсно, дві земельні столиці, присунуті одна до одної майже впритул, політично зливалися воєдино. А оскільки за реальним співвідношенням сил це була фактично «подвійна зірка» Білгород-Київ, то якоюсь мірою Білгород був, як уже сказано, справжньою столицею Володимира, а юридично — не тільки земельною, але, мабуть, і молодшою столицею Руси.
У цьому зв'язку навряд чи випадково і саме ім'я Білгорода. Усі укріплення його земляні (в минулому і дерев'яні). І скільки ні ходи по Білогородці, ні покладів білого каменю, ні крейдових пагорбів тут не побачиш. Відкіля ж назва?
Справа в тім, що «білий» мав у Древній Русі символічне значення — «вільний». Ще багато пізніше, «білі» і «чорні» слободи розрізнялися своїми правами. Точно так само ім'я Білорусії, Білої Русі, означало, що її землі, потрапивши під литовську корону, зуміли домогтися від князів Литовських політичної повноправності, закріпити свої привілеї.
У світлі сказаного можна думати, що ім'я «Білгород» стара полянська фортеця, розташована на цьому місці, не носила, що воно було дано Володимиром саме новій древлянській столиці. Ім'я підкреслювало вже не земельне, а всенародне значення перемоги 980 року. У перекладі на сучасну мову тодішнє «Білгород» означає, очвидно, «Свободоград». Ім'я повинне було закріпити навіки пам'ять про героїчну боротьбу Древлянського дому за волю усього народу.
^
Будiвник Бiлгорода — Добриня
Але якщо військове, стратегічне значення Білгорода таке, те чи можна довіряти літописній даті його закладки? Адже вона приводиться, як ми переконалися, з явною метою приховати, що древлянський Білгород входить у єдину систему з п'ятьма лініями Полянских фортець і що він третя древлянская столиця. Так, може, місто закладене в 988 році? Ні, проти цього є вагомі аргументи.
Чи правдоподібна настільки пізня закладка Білгорода? Рішуче ні! Як з політичної, так і з військової точки зору Білгород повинен був заснований негайно після перемоги. Тобто в 980 році (коли було засновано Шестибожжя) чи принаймні в 981-м.
Політично наочну демонстрацію реваншу Древлянської землі — перенесення її третьої столиці під самий Київ відкладати на настільки довгий термін після перемоги, до нічим не примітного 991 року (чи навіть до 988-го), безглуздо. Де в цьому політична логіка, настільки характерна для Русі X століття?
Ще важливіший військовий аспект: без Білгорода трон Володимира в Києві хисткий через небезпеку Полянського перевороту, тоді як наявність Білгорода дозволяє миттєво придушити будь-які змову чи заколот Полянського боярства в Києві, кинувши проти нього з Білгорода надійну армію, що стоїть напоготові. З обох мотивів закладка Білгорода негайно після перемоги 980 року нагально необхідна. Більше того, для Володимира і Добрині будівництво Білгорода в той момент, мабуть, представляється терміновішим, ніж зміцнення Києва («міста Володимира» у 980 році ще немає! І навряд чи воно вибудоване у найперші роки князювання Володимира)
Військовий аспект будівництва Білгорода має й іншу грань. Перемога була завойована в 980 році після довгої і важкої громадянської війни в першу голову новгородською армією Добрині, що прорвалася на Київ. Ця армія так і лишилася на Півдні, гарантом перемоги (її відхід був би для трону Володимира фатальним). Для розміщення такої великої армії на постійні квартири була потрібна сильна фортеця, і її треба було терміново будувати або в Києві, або поблизу його. Ясно, що зведення чисто Древлянської фортеці для розміщення в ній армії Півночі Русі Добриня і Володимир повинні були повеліти як першочергове. Надалі воїни Півночі виявляться й у гарнізонах інших богатирських застав Володимира.
Але Білгород як головна база розміщення армії Півночі грав і ще одну політичну роль, диктуючи Полянському Києву не тільки волю сусідньої Древлянської землі, але і волю далекого князівства Новгородського! (Згадаємо в цьому зв'язку встановлення в 980 році новгородсько-древлянської гегемонії в державі і роль у ній у той момент Хорса Новгородського.)
Одним словом, літопис просто лукавить, приховуючи справжню дату закладки Білгорода, точно так само, як і його політичне значення і наявність Древлянської династії. Білгород виразно закладений назавтра після перемоги 980 року, утворюючи один комплекс з встановленням Шестибожжя і перетворенням князівства Новгородського в домен Добрині.
Але якщо Білгород закладений назавтра після перемоги Добрини. Якщо Білгород демонструє перемогу династії, главою якої в той момент є Добриня. Якщо Білгород — головний оплот гегемонії Новгороду, а володар і власник Новгороду відтепер Добриня. Якщо Білгород тримає на престолі держави Володимира, зведеного на трон тим же Добринею. І якщо справжній верховний правитель держави в цей час — Добриня (літопис, хоча і намагається применшити його роль, змушена визнати, що Володимир, і ставши государем, слухається Добриню навіть у 985 році)...
То при всіх цих «якщо», хто ж тоді справжній будівельник Білгорода, цього ключового каменю, що закріплює звід усього політичного храму, зведеного Добринею, головним архітектором перемоги Древлянського дому? Невже весь храм зводив Добриня, а замок зводу поставив один Володимир?
Так, літопис приписує закладку Бєлгорода одному Володимирові. Але чого лише не приховує літопис! Від фактів воістину гомеричного масштабу (замовчана ціла Древлянська династія!) і до дріб'язків. Чи довго в додачу замовчати й ім'я істинного будівельника Білгорода?
Ні, звичайно, ім'я Володимира при закладці Білгорода забуте не було. Раз Володимир на троні, то всі рішення оголошувалися, зрозуміло, від його імені. Але сам-то Володимир чудово знав, кому зобов'язаний рішуче всім, і був з Добринею заодно, вони робили одну загальну древлянську справу. І аж до 985 року (це за літописом, а насправді напевно і ще багато пізніше) кожне рішення, обнародуване від імені Володимира, залишалося, як і в 970 році, рішенням Добрині. Так що є всі підстави вважати, що істинний будівельник Білгорода — Добриня.
Схема білогородської дільниці оборонних спору Київського укріпрайону. Масштаб 1 см : 500 м
2
11
3
10
4
9
5
8
6
7