asyan.org
добавить свой файл
1




Тайни

Бiлогородки

З книги: Членов Анатолій Маркович. Слідами Добрині.

М.: Фізкультура і спорт, 1986. - 287 с., іл. –

серія «Незвичайні подорожі».

http://1000years.uazone.net/dobryn.htm

Вступ з Історії міст і сіл Української РСР.

Київська область. К.УРЕ, 1971, стор.385-386.


Укладач В.М.Лисенко (с) Чорнобиль 2003

Білогородка - село, розташоване на правому березі річки Ірпеня, за 22 км від Києва, з яким сполучене шосейним шляхом, і за 8 км від залізничної станції Боярка. Населення - 4065 чоловік (~1970 р.). Білогородській сільраді підпорядковані населені пункти Бобриця, Петрівське і Шевченкове.

Територія сучасної Білогородки була заселена здавна. В селі виявлено залишки пізньотрипільського поселення (III тисячоліття до н.е.), могильник епохи бронзи (II- І тисячоліття до н.е.), посуд зарубинецької культури (II ст. до н. е. - II ст.н.е.). У VII - IX ст. тут існувало слов'янське поселення, де згодом виникло місто Білгород.

Білгород був одним з пунктів у системі оборони від нападів кочівників. Уперше згадується він в літопису під 980 роком; на той час місто з прилеглими землями знаходилось в особистому володінні великого князя київського Володимира Святославича, тут знаходився князівський палац. 991 року в Білгороді було збудовано фортецю, і місто стало одним з найміцніших форпостів Русі.

Залишки давнього Білгорода добре збереглися. Дотепер на березі Ірпеня можна бачити його потужні укріплення - глибокий рів і вал заввишки 10 - 12 метрів, що мав досить складну конструкцію з дерев'яних зрубів, заповнених цеглою-сирцем. Рів і вал оточували місто, яке займало площу понад 120 га. Білгород був одним із найбільших міст Київської Русі і за своїм розміром перевищував такі давньоруські міста, як Чернігів, Переяслав, Рязань, і не поступався перед багатьма середньовічними західноєвропейськими столицями.


Під захистом фортеці поруч з князівським палацом і хоромами бояр та дружинників селилися ремісники і торговці. В XI - XII ст. Білгород був значним ремісничо-торговим центром. Він стояв на торговому шляху, що йшов з Києва до Галичини, Польщі і далі на захід. На території давнього міста розкопано гончарне горно, косторізну, ковальську та інші ремісничі майстерні. Полив'яні плитки, виготовлені білгородськими майстрами, відзначалися складною орнаментацією. Білгород відігравав значну роль і в політичному житті Київської Русі. Він був тимчасовою резиденцією київських князів і місцем перебування єпіскопа. Білгородом намагалися оволодіти кня­зі, які претендували на київський престол. На початку XII ст. Володимир Мономах посадив у Білгороді свого старшого сина Мстислава з намі­ром зробити його згодом великим князем. Пре­тендуючи на київський престол, у 1151 році місто прагнув захопити князь Юрій Долгорукий.


Під стінами Білгорода не раз відбувалися бої, які вирішували долю Київської дер­жави. Один з епізодів тривалої боротьби з пече­нігами відбито у легенді про «білгородський кисіль», записаній в літопису під 997 роком. У ній розповідається, як печеніги, скориставшись відсутністю Володи­мира Святославича, обложили Білгород. В місті почався голод. За порадою вина­хідливого городянина жителі викопали два колодязі, в один з них опустили діжку з киселем, в другий — з медом і почастували ними запрошених печенізьких послів. Повіривши, що сама земля годує білгородців, печеніги зняли облогу. Про другий невдалий похід печенігів, яким завдали тут поразки дружини богатирів Альоші Поповича і Яна Усмошвеця, розповідається в літопису під 1004 роком. У 1136 році під стінами міста відбувся бій з половцями, під час якого останні були розбиті.


Білгород являв собою значний культурний осередок Київської Русі. Вияв­лені тут житла XI—XII ст. відрізнялися від звичайних будинків того часу біль­шими розмірами, складалися не з одного, а з двох приміщень, стіни їх нерідко були облицьовані різнокольоровими полив'яними плитками. Про велич і красу давнього Білгорода дають уяву залишки двох кам'яних храмів, зокрема церкви Дванадцяти апостолів, збудованої 1197 року. Підлога церкви була покрита різно­кольоровими полив'яними плитками, а бані — свинцевими листами. Дотепер збе­реглися залишки стінного фрескового розпису золотом.

Велике квітуче місто було вщент зруйноване під час монголо-татарської навали у 1240 році. Через деякий час воно відродилося. У 60-х роках XIV ст. Білгород підпав під владу феодальної Литви. З того часу він став називатися Білогородкою. Спочатку вона належала Київському замку, а з 1560 року — великому князю литовському.

^

М.К.Реріх. Місто будують. 1908

Бiлгород


Поіменно відомо чотири древлянських міста: Коростень (Іскоростень), Овруч, Олевськ, Малин. Історики також встановили, що Чернігів і Любеч задовго до часів Доб­рині належали Древлянській землі, але давним-давно стали вже Полянськими. Та і без них — хіба ж це мало! — чотири древлянських міста X століття, відомих по імені?

Але на цифрі чотири рано ставити крапку. Ми знаємо і п'яте древ­лянське місто X століття — Білгород, земельну столицю Святос­лава Древлянського, сина Володимира і Малфреди Чеської, про яку коротко вже йшла мова у книзі.

Правда, літопис приховує цей ранг Білгорода, заради чого в статті 988 року, де мова йде про роздачу Володимиром князювань синам, згадує земельні столиці, куди посаджені всі сини, крім Святослава. Про нього ж ухильно сказано, що він посаджений батьком у Древ­лянской землі. Та академіку Рибакову вдалось розгадати, що Святослав Дре­влянський княжив саме в Білгороді.

Але літописний Білгород і сьогоднішній Бєлгород, обласний центр Росії, — два різних міста. Нинішнє місто в X столітті взагалі не іс­нував. А літописний Білгород, чию бойову славу через тисячоріччя, в роки 2-ї Світової війни, успадкував Бєлгород — де він знаходи­вся? Західніше Києва.

Правда, на сучасній карті біля Києва ніде не знайти міста по імені Білгород. А проте я зараз стою в ньому і дивлюся на Ірпінь з валів древнього Білгорода. Я не випадково виявився в селі Білогородці. Подібно до Любеча, древній Білгород став за століття селом. Буди­нки древлянського міста X століття давно зникли. Але вали Білго­рода стоять і сьогодні! Із самого X століття!
^

Вали древлянського Бiлгорода


Галина Георгіївна Мезенцева, начальник Білгородської археологіч­ної експедиції Київського університету, веде мене по валах древ­нього Білгорода. Вали величезні, метрів у 60 і більш висотою, такі широкі, що по верху їх йшла колись дорога. Наймогутніший і най­крутіший вал дитинця (тобто кремля) — з південної сторони. Скіс тут дуже крутий. З валів відкривається велична панорама — он та древня дорога на захід вела колись у Чехію, а он звідтіля, з півдня, приходили печеніги. А під стінами дитинця тече, як і в древності, Ірпінь.

Валами оперезані, однак, не тільки дитинець Бєлгорода, але і посад. Всередині посадських валів знайдені дерев'яні зруби, туго набиті сирцем. Вони не давали валу обпливати, не давали і ворогам про­бити в ньому пролом. Так ґрунтовно вибудовані навіть посадські вали, але ж вали дитинця куди могутніші. Коли оглядаєш древнє місто, без усяких розрізів видно, що тут вибудовано грандіозну си­стему укріплень, з ескарпами, ровами, терасами, місцями в дві-три лінії оборони. А на валах ще стояли дерев'яні стіни, «заборола», висотою метри в чотири. Колосальне за масштабами X століття мі­сто, площею більш 110 гектарів, було обнесене валами — усі вони стоять і сьогодні майже цілісінькі!

Розміри Бєлгорода були тоді ні з чим незрівняними. Що там Любеч чи Малин!.. Найважливіша фортеця-порт Воїнь, закладена Володи­миром в гирлі Сули, не займала і 30 гектарів.

Ми ходимо по Білогородці. Мезенцева показує мені місце, де знай­дені руїни монументального собору XII століття (занепад Бєлго­рода почалося лише в XIII столітті, після того як його зруйнував татарський хан Батий, що спалив і сам Київ). А онде колодязі, знайдені археологами. Вони глибокі: фортеця мала на випадок об­лог надійне водопостачання. Імовірно, це ті самі колодязі, що поро­дили барвисту легенду про «білгородський кисіль», відому за літо­писом.

Один раз печеніги з'явилися до стін Білгорода, коли Володимир пі­шов за свіжим військом у Новгород. Облога була довга і важка, за­паси продовольства підходили до кінцю. І тоді городяни за пора­дою одного зі старійшин вдались до хитрості. Замісивши з залиш­ків борошна кисіль, вони вилили його в колодязі і, запросивши пе­ченежзкого парламентера, запропонували йому особисто перекона­тися в тім, що земля їх сама годує. А тому, скільки ні облягай Бєл­город, узяти його змором — справа безнадійне. Печеніжин зачерп­нув цебро з одного колодязя, зачерпнув з іншого — о чудо! І, вражені чудом, печеніги зняли облогу.

Це переказ про військову хитрість і кмітливість російського горо­дянина. Чи не так все було насправді, взагалі невідомо, але коло­дязі, як бачимо, у Білгороді знайдені. І звичайно печенігів змушу­вали відступити від стін Бєлгорода (причому не раз і без всякого чуда) просто міць російської зброї, мужність російських богатирів. В часи Володимира Красне Сонечко ім'я Білгорода неодноразово зустрічається на сторінках літопису.

По вузькій, глибокій лощині (де колись були потайні ворота фор­теці) спускаємося вниз до Ірпеня. Біля дороги, вже внизу, б'є чисте джерело. Прикидаю — так, він на одній лінії з тими колодязями. Саме його витік і перехоплювали в старовину глибоко під землею знамениті білгородські колодязі.
^

Надзвичайна фортеця


П'яте древлянске місто з іменем піднесло нам сюрприз, притім сюрприз надзвичайного розмаху. Що це, власне, означає — така грандіозна система укріплеень, що вціліли з X століття?

По-перше, це єдина древлянська фортеця X століття, що зберег­лася до наших днів майже цілком, з валами. По-друге, це єдина ру­ська фортеця X століття подібної схоронності. Тобто фортець тієї епохи такої схоронності немає більше жодної на всій території Ки­ївської Русі, від крайньої її півночі і до далекого півдня. По-третє, це найбільша зі збережених руських фортець тієї епохи. Показово, що розміри так званого «міста Володимира» у Києві, тобто побудо­ваної Володимиром I київської фортеці, складали (навіть разом з фортецями його попередників) максимум 11 гектарів. Але ж те був стольний Київ. Проте укріплення Білгорода займають, як уже ска­зано, понад 110 гектарів.

Словом, у селі Білогородці (на відміну від Любеча Білгород, ста­вши селом, не зберіг у незмінності свого імені) перед нами вціліле, нехай і постраждале від часу справжнє чудо руської фор­тифікації X століття. Скіс його валів був занадто крутий для печені­зької кінноти, що не раз його марно штурмувала. І вали Білгорода були настільки міцні, що витримали всі печенізькі облоги. По суті, це чудо давно варто зробити заповідником — і відновлювати Бєл­город у первозданному виді як об'єкт туризму світового класу.

Але яке ж було призначення фортеці? Прикордонна фортеця на зе­мельній границі (тобто передова сторожа від Києва)? Алеж незрів­нянно менший Малин навмисно закладався Малом в шанобливому віддаленні від Києва. Чи це твердиня проти печенігів? Алеж їхні володіння лежали від Древлянської землі далеко на півдні. І чому сама східна фортеця Древлянської землі вибудована біля самого Києва саме проти печенігів? Загадки, загадки...

За даними археології, фортеця, безсумнівно, X століття. Хто ж її побудував? Мал? Хто-небудь з його предків? Тоді чому Білгород не перешкодив князеві Ігорю в 945 році дійти до Коростеня? Яка дата і які обставини закладки Бєлгорода? Чи відомі вони? Що говорить про це літопис і що історична географія?

Ні, Білгород побудований не Малом і не його предками. А його нащадками. Літопис говорить, що він закладений Володимиром, датує закладку 991 роком. Ще він повідомляє, що Володимир особ­ливо любив Білгород (так і не пояснюючи, за що саме), що в його гарнізон він поставив і воїнів північних земель, у тому числі, зви­чайно, новгородців. Від п'яти знаменитих поясів фортець проти пе­ченігів, богатирських застав Володимира, літопис у своєму опові­данні Білгород штучно відриває, оскільки про їхню закладку гово­риться в статті 988 року, а про закладку Білгорода — окремо, у 991-м. Тим часом Білгород усе-таки виразно в цю систему укріплень входив, що видно з літописної інформації про завзяті спроби пече­нігів узяти його. А розміри Білгорода роблять його головною бога­тирською заставою Володимира Красне Сонечко.

З літописної інформації (не знаючи, що Володимир I був Володи­миром Древлянським) можна, мабуть, зробити висновок, що Воло­димир вибудував Бєлгород як головну твердиню проти печенігів у глибокому тилу за п'ятьма поясами застав, щоб тримати там свій головний резерв, відкіля постачалися гарнізони всіх передових фо­ртець, — за що і любив своє дітище Бєлгород.
^

Третя древлянська столиця


Але дані історичної географії різко змінюють цю картину і вносять у неї ясність. Насамперед впадає в око, що всі п'ять поясів фортець Володимира лежать у Полянской землі, але сама велика його твер­диня, Білгород, чомусь у Древлянской. Далі, змінюється одразу мета побудови Білгорода. Він будується із самого початку не як прикордонна твердиня Древлянської землі на полянській границі (не будував же її Володимира проти себе самого) і навіть не як тве­рдиня проти печенігів. Бєлгород закладений відразу як нова земе­льна столиця князівства Древлянського. Це частково пояснює його гігантські розміри й особливу любов Володимира. Але пояснює тільки почасти.

Дуже показова динаміка руху древлянських земельних столиць у X столітті. До 946 року стабільною і, очевидно, споконвічною древ­лянською столицею є Коростень. Після поразки Мала Коростень, як ми знаємо, подібно Малу, був «розвінчаний», і другою древлянсь­кою столицею став замість нього Овруч, що лежав майже на сотню кілометрів далі від Києва. Таке відсунення древлянської столиці від Києва було предметною демонстрацією поразки древлян.

Але всього через кілька десятиліть після цієї події третя древлян­ська столиця присунута Володимиром у протилежну сторону, до Києва. Вона не повернута знову в Коростень, перенесена навіть не під Малин, а, що називається, до самих воріт, за 20 км від Києва. І це було такою же предметною відповідною демонстрацією повного реваншу Древлянского княжого дому, повної його перемоги в 980 році.

Але і це не все. У місці розташування Білгорода є ще одна особли­вість, що зовсім вислизає при читанні літопису і навіть історичних праць, де розбираються ті чи інші сторінки руської історії, пов'язані з Білгородом, але яка разом упадає в око, коли оглядаєш Білогоро­дку. Це топографія Білгорода.

Справа в тім, що Ірпінь тече не під східними валами Білгородсь­кого дитинця (як можна було очікувати від крайнього східного дре­влянского міста), а під північно-західною стороною дитинця. Тобто Білгород вибудований не на лівому, древлянському, березі Ірпеня, як очікувалося б, а на правому. Не на західному, а на східному.

Іншими словами, нова, третя древлянська столиця поставлена Во­лодимиром на Полянском березі Ірпеня. Точніше, екс-полянському — на території, відрізаній від Полянської землі і переданій Древ­лянській.

В часи Мала гігантської фортеці на Ірпені ще не було. Мезенцева знайшла тут більш ранню фортечку, вона була багато менше одного лише дитинця, вибудованого тут Володимиром. Вона явно була прикордонною полянською фортецею проти древлян і стояла на правому, Полянському, березі Ірпеня, що цілком природньо.

У результаті перемоги Добрині 980 року на місці тієї самої форте­чки, що була Полянським форпостом проти древлян, виникла веле­тенська твердиня Володимира. Це означає, що Древлянська земля ступила при Володимирі через Ірпінь і між нею і Києвом не зали­шилося жодної водної перешкоди — і жодної фортеці. Її нова сто­лиця була поставлена так близько від Києва, що перетворилася фа­ктично в його двійника. За день можна було кілька разів з'їздити верхи туди й назад.
^

Твердиня древлянськоi Перемоги


О, Володимир недарма любив Білгород. Фортеця, розташована по­дібним чином, практично диктувала Полянському Києву волю Дре­влянської землі. Вона і була вибудована як оплот влади Володи­мира Древлянського в Києві. Фактично древлянський Білгород тримав Володимира Древлянського на троні в Києві.

Білгород грав би роль надійного оплоту влади Володимира в Києві й у тому випадку, якби розміри білгородського і київського дитин­ців були рівні, і навіть якби укріплення Білгорода були трохи менші київських. Але в системі «подвійної зірки» Київ-Білгород сильні­шим виявився аж ніяк не Київ. Найпоказовішим є порівняння не загальної території міст, а розмірів їхніх фортець. У Києві посад тоді не був укріплений, але в Білгороді був. Тобто фортеця Білго­рода була при Володимирі вдесятеро (!) сильніше київської.

Якоюсь мірою Білгород був істинною столицею Володимира. Люті і завзяті спроби печенігів взяти саме Білгород — свідчення тому, що печеніги прекрасно розуміли його стратегічне і політичне зна­чення.

Необхідність у такому оплоті влади Володимира дійсно була, тому що в Києві крім відданого Володимирові народу існувало і вороже йому полянское боярство, що пов’язало колись себе з Варязьким княжим домом, і що допомагало (разом із жрецтвом Перуна) варя­зьким князям-вовкам душити Русь. Те саме полянське боярство, що зірвало в 945 році приголомшуючий успіх Мала, а назавтра після смерті Володимира виявилося опорою государя-зрадника Святопо­лка Окаянного.

Могутня древлянська твердиня на східному березі Ірпеня гаранту­вала міцність трону Володимира Красне Сонечко в Києві і непору­шність його прогресивної, патріотичної, підтриманої народом полі­тики. Вали древнього Білгорода піднімаються над Ірпенем як мо­нумент, що увічнив блискучу перемогу Древлянського дому в 980 році, перемогу, що перетворила обличчя всієї Русі.

Але повернемося в X століття. Вали Білгорода і його місце розта­шування підтверджують, що син Володимира, який княжив у Бєл­городі, був явним співправителем батька і престолонаслідником. Тобто мова йде про закріплення при Володимирі співвлади Полян­ської і Древлянської земель у державі, наочним виразом якого була і сама «подвійна зірка» Київ-Білгород. Дійсно, дві земельні столиці, присунуті одна до одної майже впритул, політично зливалися воє­дино. А оскільки за реальним співвідношенням сил це була факти­чно «подвійна зірка» Білгород-Київ, то якоюсь мірою Білгород був, як уже сказано, справжньою столицею Володимира, а юридично — не тільки земельною, але, мабуть, і молодшою столицею Руси.

У цьому зв'язку навряд чи випадково і саме ім'я Білгорода. Усі укріплення його земляні (в минулому і дерев'яні). І скільки ні ходи по Білогородці, ні покладів білого каменю, ні крейдових пагорбів тут не побачиш. Відкіля ж назва?

Справа в тім, що «білий» мав у Древній Русі символічне значення — «вільний». Ще багато пізніше, «білі» і «чорні» слободи розрізня­лися своїми правами. Точно так само ім'я Білорусії, Білої Русі, означало, що її землі, потрапивши під литовську корону, зуміли домогтися від князів Литовських політичної повноправності, закрі­пити свої привілеї.

У світлі сказаного можна думати, що ім'я «Білгород» стара полян­ська фортеця, розташована на цьому місці, не носила, що воно було дано Володимиром саме новій древлянській столиці. Ім'я підкрес­лювало вже не земельне, а всенародне значення перемоги 980 року. У перекладі на сучасну мову тодішнє «Білгород» означає, очвидно, «Свободоград». Ім'я повинне було закріпити навіки пам'ять про ге­роїчну боротьбу Древлянського дому за волю усього народу.


^

Будiвник Бiлгорода — Добриня


Але якщо військове, стратегічне значення Білгорода таке, те чи мо­жна довіряти літописній даті його закладки? Адже вона приво­диться, як ми переконалися, з явною метою приховати, що древ­лянський Білгород входить у єдину систему з п'ятьма лініями По­лянских фортець і що він третя древлянская столиця. Так, може, місто закладене в 988 році? Ні, проти цього є вагомі аргументи.

Чи правдоподібна настільки пізня закладка Білгорода? Рішуче ні! Як з політичної, так і з військової точки зору Білгород повинен був заснований негайно після перемоги. Тобто в 980 році (коли було засновано Шестибожжя) чи принаймні в 981-м.

Політично наочну демонстрацію реваншу Древлянської землі — перенесення її третьої столиці під самий Київ відкладати на насті­льки довгий термін після перемоги, до нічим не примітного 991 року (чи навіть до 988-го), безглуздо. Де в цьому політична логіка, настільки характерна для Русі X століття?

Ще важливіший військовий аспект: без Білгорода трон Володимира в Києві хисткий через небезпеку Полянського перевороту, тоді як наявність Білгорода дозволяє миттєво придушити будь-які змову чи заколот Полянського боярства в Києві, кинувши проти нього з Біл­города надійну армію, що стоїть напоготові. З обох мотивів закла­дка Білгорода негайно після перемоги 980 року нагально необхідна. Більше того, для Володимира і Добрині будівництво Білгорода в той момент, мабуть, представляється терміновішим, ніж зміцнення Києва («міста Володимира» у 980 році ще немає! І навряд чи воно вибудоване у найперші роки князювання Володимира)

Військовий аспект будівництва Білгорода має й іншу грань. Пере­мога була завойована в 980 році після довгої і важкої громадянської війни в першу голову новгородською армією Добрині, що прорва­лася на Київ. Ця армія так і лишилася на Півдні, гарантом перемоги (її відхід був би для трону Володимира фатальним). Для розмі­щення такої великої армії на постійні квартири була потрібна си­льна фортеця, і її треба було терміново будувати або в Києві, або поблизу його. Ясно, що зведення чисто Древлянської фортеці для розміщення в ній армії Півночі Русі Добриня і Володимир повинні були повеліти як першочергове. Надалі воїни Півночі виявляться й у гарнізонах інших богатирських застав Володимира.

Але Білгород як головна база розміщення армії Півночі грав і ще одну політичну роль, диктуючи Полянському Києву не тільки волю сусідньої Древлянської землі, але і волю далекого князівства Нов­городського! (Згадаємо в цьому зв'язку встановлення в 980 році новгородсько-древлянської гегемонії в державі і роль у ній у той момент Хорса Новгородського.)

Одним словом, літопис просто лукавить, приховуючи справжню дату закладки Білгорода, точно так само, як і його політичне зна­чення і наявність Древлянської династії. Білгород виразно закладе­ний назавтра після перемоги 980 року, утворюючи один комплекс з встановленням Шестибожжя і перетворенням князівства Новгород­ського в домен Добрині.

Але якщо Білгород закладений назавтра після перемоги Добрини. Якщо Білгород демонструє перемогу династії, главою якої в той момент є Добриня. Якщо Білгород — головний оплот гегемонії Новгороду, а володар і власник Новгороду відтепер Добриня. Якщо Білгород тримає на престолі держави Володимира, зведеного на трон тим же Добринею. І якщо справжній верховний правитель держави в цей час — Добриня (літопис, хоча і намагається приме­ншити його роль, змушена визнати, що Володимир, і ставши госу­дарем, слухається Добриню навіть у 985 році)...

То при всіх цих «якщо», хто ж тоді справжній будівельник Білго­рода, цього ключового каменю, що закріплює звід усього політич­ного храму, зведеного Добринею, головним архітектором перемоги Древлянського дому? Невже весь храм зводив Добриня, а замок зводу поставив один Володимир?

Так, літопис приписує закладку Бєлгорода одному Володимирові. Але чого лише не приховує літопис! Від фактів воістину гомерич­ного масштабу (замовчана ціла Древлянська династія!) і до дріб'яз­ків. Чи довго в додачу замовчати й ім'я істинного будівельника Біл­города?

Ні, звичайно, ім'я Володимира при закладці Білгорода забуте не було. Раз Володимир на троні, то всі рішення оголошува­лися, зрозуміло, від його імені. Але сам-то Володимир чудово знав, кому зобов'язаний рішуче всім, і був з Добринею заодно, вони робили одну загальну древлянську справу. І аж до 985 року (це за літописом, а насправді напевно і ще багато піз­ніше) кожне рішення, обнародуване від імені Володимира, залишалося, як і в 970 році, рішенням Добрині. Так що є всі підстави вважати, що істинний будівельник Білгорода — До­бриня.



Схема білогородської дільниці оборонних спору Київського укріпрайону. Масштаб 1 см : 500 м



2

11


3

10


4

9


5

8


6

7