asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 4 5 6

І послав він послів до цесаря в місто Дерестер, - бо тут був цесар, - кажучи так: "Хочу я

мати з тобою мир твердий і дружбу". І, це почувши, цесар зрадів і послав йому дари,

більші від перших.

Святослав же прийняв дари і став радиться з дружиною своєю, говорячи так: "Якщо

ми не вчинимо миру з цесарем, а довідається цесар, що нас мало є, то прийшовши,

обступлять вони нас у місті. А Руська земля далеко є і печеніги з нами вороги, - то хто

нам поможе? Учинимо ж мир із цесарем, бо він же згодився нам на данину, - цього

хай буде досить нам. Якщо ж він стане не давати данини - то знову, зібравши воїв

більше, ніж спершу, прийдемо із Русі до Цесарограда".

І до вподоби була річ ця дружині, і послали вони ліпших мужів до цесаря. І прийшли

ті в Дерестер, і сказали про них цесареві. І цесар на другий день покликав їх, і мовив

цесар: "Хай говорять посли руські". Вони ж сказали: "Так говорить князь наш: "Хочу я

мати справжню дружбу з цесарем грецьким на всі прийдешні часи".

Цесар же, рад бувши, повелів писцю писати на хартію всі речі Святославові. І стали

говорити посли всі речі, - і став писець писати, - мовлячи так: "Згідно з другою угодою,

що відбулася при Святославі, великому князеві руському, і при Свенельді, писано при

Феофілові-синкелі до Іоанна, прозваного Цімісхієм, цесаря грецького, в Дерестері,

місяця липня, індикта 14, у рік 6479.

Я, Святослав, великий князь руський, як клявся, так і утверджую цим договором

присягу свою, що хочу разом із русами, які піді мною, боярами та іншими людьми, мати

мир і справжню дружбу з кожним - і їз великим цесарем грецьким, і з Василієм, і з

Костянтином, і з іншими богонатхненими цесарями, і з усіма людьми вашими до кінця

віку.

Ніколи ж я не буду замишляти на землю вашу, ні збирати людей проти неї, ні

приводити інший народ на землю вашу і скільки є країв під владою грецькою, ні на

волость Корсунську і на міста її, скільки їх є, ні на землю Болгарську.

А якщо хто-небудь замислить на землю вашу, то я буду противником йому і буду

битися з ним.


"...Як і клявся я цесарям грецьким, а зі мною бояри і Русь уся, будемо ми

додержуватися попереднього договору. Якщо ж ми не додержимося чого із сього із

сказаного раніш, то я і всі, хто зі мною і піді мною, хай будемо прокляті богом, у якого

віруємо, - в Перуна, і в Волоса, бога скота, - хай будемо ми золоті, як ото золото се, і

своїм оружжям хай ми посічені будемо, і хай вмремо. Ви ж майте се за правду, що нині

вчинив я вам і написав на хартії сій, а ви своїми печатями запечатали".

Учинивши мир із Греками, Святослав рушив у човнах до Дніпрових порогів. І сказав

йому воєвода його Свенельд: "Обійди, княже, їх на конях, бо стоять печеніги в

порогах". Однак не послухав він його і рушив у човнах.

Тим часом послали переяславці до печенігів гінців, кажучи: "Іде Святослав у Русь,

узявши майна багато у греків і полон незчислений, а з малою дружиною". Почувши ж

печеніги це, заступили пороги. І прийшов Святослав до порогів, та не можна було

перейти порогів, і став він зимувати в Білобережжі. І не було у них їжі, і настав голод

великий, так що по півгривні була голова коняча. І зимував тут Святослав. А коли

приспіла весна, пішов Святослав у пороги.

У рік 6480 (972). Прийшов Святослав у пороги, і напав на нього Куря, князь

печенізький. І вбили вони Святослава, і взяли голову його, і з черепа його зробили

чащу, - окувавши череп його золотом, пили з нього. Свенельд же прийшов у Київ до

Ярополка. І було всіх літ княжіння Святославового двадцять і вісім.

У рік 6481 (973). Почав княжити в Києві Ярополк.

У рік 6483 (975). Коли Свенельдич на ймення Лют, вийшовши якось із Києва лови

діяти, гнав за звіром у лісі, узрів його Олег і спитав: "Хто се є?" І сказали йому:

"Свенельдич". І напавши, він убив його, бо й Олег діяв був лови. І через це постала

ненависть межи ними, Ярополком і Олегом. Завжди мовив Ярополкові Свенельд,

хотячи відомстити за сина свого: "Піди на брата свого, і візьмеш ти волость його один".

У рік 6485 (977). Пішов Ярополк на Олега, брата свого, на Деревлянську землю. І

вийшов супроти нього Олег, і приготувались вони обидва до бою, і коли зітнулися

війська, переміг Ярополк Олега. І побіг тоді Олег з воями своїми в місто, що зветься

Вручий. І був міст через рів до брами міської, і люди, давлячи один одного, спихнули

Олега з мосту в урвище. І падало багато людей з мосту, і подавили тут і коней, і людей.


І ввійшовши Ярополк у місто Олега, узяв волость його і послав шукати брата свого. І,

шукаючи, його не знайшли, то сказав один деревлянин: "Я бачив учора, як спихнули

його з моста". І послав Ярополк шукати його. І волочили трупи з рову од ранку й до

полудня, і знайшли Олега насподі під трупами, і, винісши, поклали його на килимі. І

прийшов Ярополк до нього, і плакав, і сказав Свенельду: "Дивись, адже ти сього хотів".

І погребли Олега на високому місці коло міста Вручого, і є могила його коло Вручого й

до сьогодні.

І взяв волость його Ярополк. А в Ярополка була жінка грекиня, - раніше ж вона була

черницею, та привів був її отець його Святослав і віддав її за Ярополка, бо гарна вона

була з лиця.

Коли ж почув це Володимир у Новгороді, що Ярополк убив Олега, то убоявшись, утік

він за море. А Ярополк посадив посадників своїх у Новгороді і володів один у Русі.

У рік 6488 (980). Прийшов Володимир з варягами до Новгорода і сказав посланникам

Ярополковим: "Ідіть до брата мойого і скажіть йому: "Володимир іде на тебе, готуйся

насупроти, битися".

І сів він у Новгороді, і послав отроків до Рогволода, князя полоцького, мовлячи: "Хочу

взяти дочку твою за жону". Він тоді запитав дочку свою: "Чи хочеш ти за

Володимира?" "Не хочу я роззути Володимира, а Ярополка хочу". Рогволод же

прийшов був із замор'я і мав волость свою у Полоцьку. А Тур сів у Турові; од нього ж і

туровці прозвалися.

І прийшли отроки Володимирові, і повідали йому всю річ Рогніді, дочки Рогволода,

князя полоцького. Володимир тоді зібрав воїв багато - варягів, і словен, і чуді, і

кривичів - і пішов на Рогволода. У цей же час хотіли вести Рогнідь за Ярополка. І

прийшов Володимир на Полоцьк, і вбив Рогволода і синів його двох, а дочку його

Рогнідь узяв за жону і пішов на Ярополка.

І прийшов Володимир до Києва з воями многими. І не зміг Ярополк стати супроти

Володимира, і заперся Ярополк з людьми своїми і воєводою Блудом. І стояв

Володимир, окопавшись, на Дорогожичі, - між Дорогожичами і Капичем, - і є рів той і

до сьогодні.

Володимир тим часов послав до Блуда, воєводи Ярополкового, послів, обманливо

мовлячи: "Посприяй мені! Якщо уб'ю я брата свого - буду мати тебе за отця свого і

велику шану дістанеш ти од мене. Не я бо почав братів убивати, а він. Я ж того

убоявся і прийшов на нього". І сказав Блуд до посланих Володимиром: "Я буду з тобою

в приязні".

О, зла облудо людська! Як ото Давид говорить: "Той, що їсть хліб мій, підняв на мене

облуду". Так і цей лукавив проти князя свого обманом. І ще говорив Давид: "Язиками

своїми вони лестили. Осуди їх боже, хай відпадуть вони од замислів своїх; за безліч

нечестя їх відринь їх, бо прогнівали вони тебе, господи". І ще сказав той Давид: "Мужі

криваві і лукаві не проживуть і половини днів своїх". Це є зла порада, коли підбивають

на кровопролиття. То є безумнії люди, які, діставши од князя чи од господина свого

шану і дари, замишляють іще погубити голову князя свого. Гіршими такі є від бісів.

Отак і Блуд зрадив князя свого, діставши від нього почесті великі. Цей і був винен за ту

кров.

Бо цей Блуд, запершись із Ярополком у Києві, часто слав до Володимира послів,

кажучи йому йти на приступ до міста з боєм, а сам замишляв убити Ярополка. Та

через киян не можна було вбити його. Блуд, отож, не змігши, як би його погубити,

замислив учинити це обманом, кажучи йому не виходити на битву з міста. І мовив

при цім Блуд Ярополкові: "Кияни посилають до Володимира, говорячи: "Іди на

приступ до міста з боєм. Ми видамо, - мовляв, - тобі Ярополка". - Утікай із міста".

І послухав його Ярополк, і побіг із міста, і прийшовши, заперся в місті Родні на усті

Росі. А Володимир увійшов у Київ.

І обложили вої Володимирові Ярополка в Родні, і був голод великий у ньому, і є

примовка і до сьогодні: "Біда, як у Родні". І сказав Блуд Ярополкові: "Чи бачиш ти

скільки воїв у брата твойого? Нам їх не перебороти. Тому мирися ти з братом своїм", -

обманюючи його, це говорив він. І мовив Ярополк: "Нехай буде так". І послав Блуд до

Володимира посла, кажучи: "Збувся, мовляв, - намір твій. Я приведу, мовляв, -

Ярополка до тебе, а ти приготуй людей вбити його".

Володимир же, це почувши і увійшовши у двір теремний отчий, що про нього ми

раніш сказали, сів тут із воями і з дружиною своєю.

І сказав Блуд Ярополкові: "Піди до брата свойого і скажи йому: "Що ти не даси - те я

візьму". Пішов тоді Ярополк, і сказав йому боярин його Варяжко: "Не ходи, княже.

Уб'ють тебе. Утікай в Печеніги і ти приведеш воїв".

І не послухав він його, і прибув Ярополк до Володимира. І коли входив він у двері,

підняли його два варяги двома мечами під груди, і Блуд зачинив двері і не дав услід за

ним увійти своїм. І так убитий був Ярополк.

Варяжко ж, побачивши, що вбито Ярополка, утік із двору в Печеніги і багато воював

проти Володимира. І той ледве прихилив його до себе, поклявшись йому.

Володимир же став жити з жінкою брата, грекинею, а була вона вагітна. Від неї він і

родив Святополка. А від гріховного кореня - лихий плід буває. Тому, що була раніш

його мати черницею, а, по-друге, оскільки Володимир жив із нею, не одружившись, то

був він плодом перелюбства. Тим-то отець його не любив, бо був він від двох батьків:

від Ярополка і від Володимира.

Після цього сказали варяги Володимиру: "Се город наш, бо ми здобули його. Тому

хочемо ми взяти окуп із них по дві гривні з чоловіка". І мовив їм Володимир: "Пождіть з

місяць, поки вам куни зберуть". І ждали вони місяць, і не дав він їм окупу, і сказали

варяги: "Обдурив ти єси нас. Так що покажи нам путь у Греки". І він сказав їм: "Ідіть".

І вибрав він із них мужів добрих, і тямущих, і хоробрих, і роздав їм міста. А інші пішли

до Цесарограда. І послав він поперед них послів, кажучи так цесареві грецькому

Василію: "Ідуть осе до тебе варяги. Не держи їх у столиці, бо того вони натворять тобі в

місті, що й тут, але розішли їх нарізно і сюди не пускай ні одного".

І став княжити Володимир у Києві один. І поставив він кумири на пагорбі, поза

двором теремним: Перуна дерев'яного, - а голова його була срібна, а вус - золотий, - і

Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Мокошу. І приносили їм люди жертви,

називаючи богами, і призводили синів своїх і жертвували їх цим бісам, і оскверняли

землю требами своїми. І осквернилася жертвами їхніми земля Руська і пагорб той. Але

преблагий бог не хоче смерті грішникам; на тім пагорбі нині є церква святого Василія

Великого, як ото ми потім скажемо. Та ми до попереднього повернемось.

Володимир же посадив Добриню, вуя свого, у Новгороді. І Добриня, прийшовши в

Новгород, поставив кумира Перуна над рікою Волховом, і приносили йому жертви

люди новгородські яко богу.

Був же Володимир переможений похіттю до жінок, і були йому приведено шість жон:

Рогнідь, що посадив він на річці Либеді, де ото є нині сільце Передславине, і від неї

родив чотирьох синів: Ізяслава, Мстислава, Ярослава, Всеволода, - і двох дочок:

Передславу та Премиславу; від грекині він родив Святополка, від чехині Аллогії -

Вишеслава, а від другої чехині Малфріди - Святослава і Станіслава; від болгарині -

Бориса і Гліба. І наложниць було у нього триста у Вишгороді, триста в Білгороді, а

двісті - Берестові, у сільці, яке й нині зовуть Берестовим.

І був він ненаситний на блуд, і, приводячи до себе замужніх жінок і дівчат, він

розтлівав їх. Був бо він такий жонолюбець, як і Соломон, бо в Соломона було, кажуть,

сімсот жон і наложниць триста, і мудрий він був, а кінець кінцем загинув. Цей же був

невіглас, а кінець кінцем знайшов вічне спасіння.

"Велик бо господь, і велика сила його, і розумові його нема числа". Бо злом є жіноча

принада. Як ото сказав Соломон, покаявшись, про жінок: "Не слухай злої жони, бо мед

капле із уст її, жони-любодійки; годину тільки насолоджує вона гортань твою, а потім

знайдеш це гіркішим від жовчі; ті, що туляться до неї, підуть із смертю в пекло; по шляху

бо життя не ходить вона, блудна бо стезя її і нерозважна". Це так сказав Соломон про

перелюбниць.

А про добрих жінок він сказав: "Дорожча вона від каменя дорогоцінного, радується

нею муж її, бо робить вона мужеві своєму добрим все життя. Добувши вовну і льон,

зробить вона потрібне руками своїми. Будучи мов корабель, вона чинить торг, здалеку

збирає собі багатство; і встає вона ще вночі, і дає їжу в домі і діло рабиням. Побачивши

ниву - купує її, плодами рук своїх вона засадить ниву. Перепоясавши міцно стегна свої,

укріпить вона рамена свої на діло; і відчуває вона, що робити - добре, і не гасне

світильник її всю ніч. Руки свої простирає вона на корисне, а лікті свої підставляє під

веретено. Руки свої вона розтуляє убогим, а плід подасть жебракам. Не клопочиться

про дім свій муж її, коли де-небудь він буде. Подвійну одіж зробить вона мужу своєму,

а собі черлене і багряне одіння...".


"...Примітним буває у воротах муж її, якщо коли сяде він на зібранні зі старійшинами і з

жителями землі. Вона зробить покривала і віддасть їх на продаж. Уста ж свої одкриває

вона розсудливо і до речі мовить язиком своїм. У силу і в красу вона убралась.

Милості її піднесли, діти її збагатіли, і муж її похвалить її. Блaгословенною ж є жона

розумна, бо хвалить вона страх господній. Дайте їй од плоду рук її, нехай хвалять у

воротах мужа її".

У рік 6489 (981). Пішов Володимир до Ляхів і зайняв міста їх - Перемишль, Червен та

інші міста, які є й до сьогодні під Руссю.

Цього ж року і вятичів він переміг, і наклав на них данину від плуга, як і отець його

брав.

У рік 6490 (982). Піднялися оружно вятичі. І пішов на них Володимир, і переміг їх

удруге.

У рік 6489 (981). Пішов Володимир на ятв'ягів і взяв землю їх.

І повернувся він до Києва, і приносив жертву кумирам із людьми своїми. І сказали

старці і бояри: "Метнемо жереб на хлопця і дівчину, і на кого він упаде, - того заріжемо

богам".

А був варяг один Турин, - двір його був там, де нині церква святої Богородиці

(Десятинна), що її звів Володимир, - і варяг той прийшов був із Греків і потай

дотримувався віри християнської. І був у нього син Іван, гарний з лиця і душею, і на

нього упав жереб по заздрості диявола, бо не терпів його диявол, який має владу над

усіма; цей був йому наче терен у серці, і прагнув погубити його окаянний, і підбурив

людей.

І сказали, прийшовши, послані до нього, варяга: "Упав жереб на сина твойого, що

зволили боги його собі. Тож учинимо жертву богам". І сказав варяг: "Не боги вони

суть, а дерево. Сьогодні є, а завтра вже згнило. Не їдять бо вони, не п'ють, не

говорять, а зроблені вони руками з дерева, сокирою і ножем. А бог один є, той, що

йому служать греки і поклоняються, бо сотворив він небо, і землю, і людину, і зорі, і

сонце, і місяць, і дав життя на землі. А ці боги що зробили? Вони самі зроблені є. Не

дам сина свого бісам".

Вони тоді, пішовши, повідали це людям. А ті, взявши зброю, пішли на нього і

рознесли двір довкола нього. Він же стояв на сінях із сином своїм, і вони сказали йому:

"Дай сина свойого, ми оддамо його богам". А він відповів: "Якщо вони боги є, то нехай

пошлють одного з-між себе бога і візьмуть сина мойого. А ви чого приносите їм

жертви?" І зняли вони крик, і підрубали сіни під ними, а тоді повбивали їх. І ніхто не

знає, де їх положили, бо люди були тоді невігласами і поганами.

А диявол радувався цьому, не знаючи, що скоро буде погибель йому. Отак бо й

раніше старався він погубити рід християнський, але проганяли його хрестом чесним в

інших землях. "Тут же, - думав собі окаянний, - тут, мовляв, є мені житво, бо тут не

вчили апостоли, ні пророки не прорекли". Не відав він, що пророк Осія сказав про

слова господа: "І наречу не моїх людей людьми моїми". А про апостолів Давид сказав:

"По всій Землі розійшлися провіщання їх, і до кінця Всесвіту глаголи їх". Бо якщо

апостоли і не були тут самі, то учення їх, яко труби, звучать по всім світі в церквах. Їх

бо ученням перемогаємо ми врага-диявола, топчучи його ногами, як ото потоптали

його ці два побожники, діставши вінець небесний з святими мучениками і з

праведниками.

У рік 6492 (984). Пішов Володимир на радимичів. А був у нього воєвода Вовчий

Хвіст, і послав перед собою Володимир Вовчого Хвоста. І зустрів він радимичів на ріці

Піщані, й переміг Вовчий Хвіст радимичів. Тому і дражнять руси радимичів, кажучи:

"Піщанці від вовчого хвоста втікають". Були ж радимичі із роду ляхів і, прийшовши, тут

поселилися. І платять вони данину Русі, і возять вози й до сьогодні.

У рік 6493 (985). Рушив Володимир на Болгар з Добринею, вуєм своїм, у човнах, а

торків берегом Волги привіз на конях, і так переміг болгар. І сказав Добриня

Володимирові: "Оглядав я колодників, і всі вони є в чоботях. Цим данини нам не

платити, підемо шукати тих, що в постолах". І вчинив мир Володимир з болгарами і

поклялися вони межи собою, і сказали болгари: "Тоді хай не буде миру між нами, коли

камінь стане плавати, а хміль - тонути". І повернувся Володимир до Києва.

У рік 6494 (986). Прийшли болгари віри магометанської, говорячи: "Ти, князь єси

мудрий і тямущий, а не знаєш закону. Увіруй-но в закон наш і поклонися Магомету".

Володимир запитав: "Яка є віра ваша?" І вони сказали: "Ми віруємо в бога, а Магомет

нас учить, наказуючи робити обрізання, а свинини не їсти, і вина не пити, а по смерті з

жінками чинити похіть блудну. Дасть Магомет кожному по сімдесят жінок красивих, і

ви-бере одну красиву, і складе красу всіх на неї одну, і та буде йому за жону. Тут же,

сказав він, належить чинити всякий блуд. Якщо ж на цьому світі хто буде убогим, то

таким буде й там. Якщо ж багатим він є тут, то таким буде й там ". І багато іншої

облуди вони говорили, що про неї й писати не можна сорома ради. Володимир же

слухав їх, бо сам любив жінок і багатоблудство, і вислухав це все з насолодою. Але це

було йому не до вподоби: обрізання, і про їду свинячого м'яса, а про пиття - особливо.

Він сказав: "Русі веселість - пиття, ми не можемо без цього бути".

А потім прийшли німці з Риму, говорячи: "Прийшли ми, послані папою". І сказали

вони йому: "Мовив тобі папа: "Земля твоя така, як земля наша, а віра ваша не така, як

віра наша. Віра бо наша - світло. Ми поклоняємося богові, який сотворив небо, і

землю, і зорі, і місяць, і всяке дихання, а боги ваші - дерево суть". Володимир тоді

запитав: "Яка є заповідь ваша?" І вони сказали: "Постити по змозі. "Якщо хто п'є чи

їсть - усе во славу божу", - мовив учитель наш апостол Павло". Володимир же сказав

німцям: "Ідіть собі, бо предки наші цього не прийняли".

Коли почули це жиди хазарські, то прийшли вони, кажучи: "Чували ми, що приходили

болгари і християни, навчаючи тебе кожен віри своєї. Християни ж вірують у того, що

ми його розп'яли, а ми віруємо в єдиного бога Авраама, Ісаака, Іакова". І запитав

Володимир: "Який є закон ваш?" Вони ж сказали: "Обрізатися й свинини не їсти, ні

заячини, суботи дотримувати". Він тоді запитав: "То де є земля ваша?" І вони сказали:

"В Єрусалимі". Він же спитав: "А чи є вона там нині?" І вони сказали: "Розгнівався бог

на предків наших, і розточив нас по землях за гріхи наші, і віддана була земля наша

християнам". Володимир же тоді мовив: "То як ви інших учите, коли ви самі відкинуті

богом? Якби бог любив вас, то не були б ви розкидані по чужих землях. Чи ви

замишляєте, щоб і нам таке лихо прийняти?"

А потім до Володимира прислали філософа Кирила, говорячи так: "Чували ми, що

приходили болгари, повчаючи тебе прийняти віру свою. Але їхня віра оскверняє небо і

землю, бо вони прокляті суть більше від всіх людей, уподобившись Содому і Гоморрі,

на яких ото бог напустив каміння розжарене, і потопив їх, коли бог прийде судити на

землю і погубити всіх, що чинять беззаконня і скверну діють. Ці ж підмивають зади

свої, облившись водою, і в рот її вливають, і по бороді мажуть нею, згадуючи

Магомета. Так же й жінки їхні чинять таку саму скверну та інше, ще гірше: чоловічі

викиди від злягання вони поїдають".

Коли почув це Володимир, він плюнув на землю, сказавши: "Нечисте це діло".

Сказав тоді філософ: "Чували ми й це, що приходили з Риму німці учити вас віри своєї.

Їхня ж віра мало від нашої різниться, хоча вони служать на опрісноках, сиріч облатках,

але їм бог не заповів, а повелів на хлібі служити. Він поучив апостолів, узявши хліб і

сказавши: "Це є тіло моє, яке ламаю за вас". Так само і чашу узявши, він сказав: " Це є

кров моя нового заповіту". Ці ж цього не роблять, і не дотримали вони правил віри".

Сказав тоді Володимир: "Прийшли до мене жиди, мовлячи: "Німці і греки вірують у

того, що його ми розп'яли". Філософ тоді на це сказав: "Воістину ми в того віруємо. Їхні

бо пророки передрекли, що родиться бог, а інші - що його розіпнуть і погребуть, і що він

на третій день воскресне і зійде на небеса. Вони ж тих пророків повбивали, а інших

нищили. Коли ж збулося пророцтво їх - зійшов він на землю і, розп'яття прийнявши,

воскрес і на небеса вознісся, - то цих же покаяння чекав він сорок і шість літ, і не

покаялися вони. І послав він на них римлян, вони міста їхні розбили, а самих

розточили по землях, і пробувають вони в рабстві по різних краях".

Спитав тоді Володимир: "Для чого зійшов бог на землю і страждання таке прийняв?"

І, відповідаючи, сказав філософ: "Якщо хочеш ти, княже послухати, то я скажу тобі з

початку, для чого зійшов бог на землю". Володимир на це мовив: "Я послухати рад".

І став філософ говорити так:

"З самого початку, в перший день, сотворив бог небо і землю. У другий день сотворив

він твердь небесну, що є посеред води. Цього ж дня розділилися води: половина їх

зійшла на твердь, а половина їх - під твердь. У третій день сотворив він море, ріки

джерела і сімена. У четвертий день - сонце, і місяць, і зорі, і прикрасив бог ними небо.

Коли ж побачив це перший із ангелів, старійшина чину ангельського, намислив він

собі, сказавши: "Зійду я на Землю і візьму землю, і поставлю престол свій на оболоках

північних, і буду подібен богу". І тут бог одразу звергнув його, чин десятий, з небес, а

вслід за ним упали й ті, що були під ним. Було ж ім'я ворогу тому Сатанаїл, і на його

місце поставив бог старійшину Михаїла. Сатана ж обманувшись у помислі своїм і

відпавши від первісної слави, назвався противником богу.

А потім, у п'ятий день, сотворив бог китів, і гадів, і риб, і птиць пернатих, і звірів, і

скотів, і гадів земних. У шостий же день сотворив бог людину. У сьомий день, який є

суботою, опочив бог від трудів своїх.

І насадив бог рай на сході в Едемі, і ввів бог сюди чоловіка, якого він сотворив, і

заповів йому їсти з усякого дерева, а з одного дерева не їсти, - яке є для пізнання зла і

добра. І пробував Адам у раю, і бачив бога, і славив його; коли ангели славили бога - і

він з ними.

І наслав бог на Адама сон, і заснув Адам, і взявши бог одне ребро в Адама, сотворив

йому жону і привів її до Адама. І сказав Адам: "Це - кість від кості моєї і плоть від плоті

моєї. Вона буде зватися жоною". І дав Адам імена всім скотам, і птицям, і звірям, і

гадам, і самим ангелам нарік імена. І підкорив бог Адамові звірів і скотів, і володів він

ними усіма, і вони слухали його.

Диявол же, побачивши, яку почесть воздав бог людині, позаздрив їй, обернувся в змія,

і прийшов до Єви, і сказав їй: "Чому не їсте ви із дерева, що є посеред раю?" І мовила

жона до змія: "Сказав бог: "Не їжте, а то помрете смертю". І сказав змій до жони:

"Смертю не помрете, але відає бог, що в той же день, коли ви з'їсте з нього,

відкриються очі ваші, і будете ви, яко бог, що розуміє добро і зло".

І побачила жона, що добре дерево це для їжі. І взявши плід, з'їла жона, і дала мужеві

своєму, і їли вони обоє. І відкрилися очі їм, і зрозуміли обоє, що вони є голими, і зшили

з листя смоковного оперізання. І сказав бог Адамові: "Проклята земля за діла твої, у

сумі будеш ти їсти усі дні життя твойого". І сказав господь бог: "Коли як-небудь

прострете ви обоє руки і візьмете із дерева життя - то житимете вічно".

І вигнав господь бог Адама з раю, і сів він навпроти раю, плачучи і обробляючи

землю, і порадувався сатана з прокляття землі. Це було наше перше падіння і гірка

розплата - одпадіння від ангельського життя"...

І родив Адам Каїна і Авеля, і був Каїн ратаєм, а Авель пастухом. І приніс Каїн від плодів земних дари богові, і не прийняв бог дарів його. Авель же приніс від ягнят первістка, і прийняв бог дари Авелеві. Сатана тоді ввійшов у Каїна і підбурював Каїна на вбивство Авеля. І сказав Каїн Авелеві: "Вийдемо на поле". І коли вони вийшли, став Каїн на Авеля і хотів вбити його, і не вмів він убити його. І сказав йому сатана: "Візьми камінь і вдар його". І вбив він Авеля, і сказав бог Каїнові: "Де є брат твій?" Він же одказав: "Хіба я сторож є братові моєму?" І прорік бог: "Кров брата твойого волає до мене. Будеш ти стогнати і трепетати до кінця живоття свойого". Адам же і Єва плакали, а диявол радувався, сказавши: "Йому бог почесть воздав, а я зробив так, що одпав він од бога, і ось нині призвів його до плачу".

І плакали вони обоє за Авелем тридцять літ, і не згнило тіло його, і не вміли вони погребти його. І за велінням божим прилетіло двоє пташенят. Одно з них померло, а друге викопало ямку, поклало померлого і погребло. Побачивши ж се, Адам і Єва викопали удвох яму, і положили Авеля, і погребли його з плачем.

А коли Адамові було двісті і тридцять літ, родив він сина Сифа і двох дочок. І взяв одну Каїн, а другу Сиф, і від цього розплодилися люди на землі. І не пізнали вони того, який сотворив їх, сповнилися блуду, і всякої нечистоти, і вбивства, і заздрості, і жили по-скотському люди. І один Ной був праведний у роду цьому, і родив він три сини - Сима, Хама та Яфета.

І сказав бог: "Не буде перебувати дух мій серед людей". І сказав він ще: "Погублю людину, що її сотворив я. Погублю всіх, від людини до скотини". І сказав бог Ноєві: "Зроби ковчег, у довжину триста ліктів, а в ширину - п'ятдесят, а заввишки - тридцять ліктів",- бо в Єгипті ліктем сажень зовуть.

Робив же він ковчег сто літ, і коли Ной говорив, що буде потоп, насміхалися з нього люди. А коли зробив він ковчег, сказав господь бог Ноєві: "Увійди ти, і жона твоя, і сини твої, і невістки твої, і введи їх до себе - по парі від усякого скоту, і птиць, і гадів". І ввів Ной усіх, як ото наказав йому бог. І навів бог потоп на землю, і втопилася усяка плоть, а ковчег плавав на воді. Коли ж вода спала, вийшов Ной, і сини його, і жона його, і від цих населилася земля.

І було людей багато, і всі одномовні, і сказали вони один одному: "Зведемо башту до небес". І почали вони зводити, і старійшиною їм був Неврод. І сказав бог: "Намножилося людей і помисли їх суєтні". І зійшов бог на Землю і розрізнив народи на сімдесят і на дві мови. Адамову ж мову не було забрано в Євера, бо той один не прилучався до безумства їх, мовивши так: "Якби сказав бог людям башту на небо робити, то повелів би сам бог словом своїм, як ото сотворив він небеса, і землю, і море, і все видиме і невидиме". Через те його мова не перемінилася, від цього Євера пішли євреї, і розділилися люди на сімдесят і одну мову, і розійшлися вони по землях, кожен прийняв свій звичай, і за наущенням диявола ті лісам і джерелам приносили жертву, а ті - рікам, і не спізнали вони бога. Від Адама ж до потопу було літ 2242, а від потопу до розділення народів 529 літ.

Потім же диявол увергнув людей в іще більший обман, і стали вони кумири робити: ті - дерев'яні і мідяні, а другі - мармурові, золоті і срібні. І поклонялися вони їм, і приводили синів своїх і дочок своїх, і заколювали їх перед ними, і була вся земля осквернена. А починателем же кумиротворення був Серух: він бо робив кумири на честь померлих людей - тим, що були царями, і другим хоробрим людям, і волхвам, і жонам-перелюбницям. Цей же Серух родив Нахора, а Нахор Фарру, а Фарра родив три сини - Аврама, Нахора і Арана. Фарра також робив кумири, навчившись у батька свого, Аврам же, дійшовши істини і глянувши на небо, побачив зорі й небо і сказав: "Воістину той є бог, хто сотворив небо і землю, а батько мій обманює людей". І мовив Аврам: "Іспитаю богів батька свого". І сказав він до Фарри: "Отче! Обманюєш ти людей, роблячи дерев'яних кумирів. Той є бог, який сотворив небо і землю". І взявши Аврам вогонь, запалив ідолів у храмі. Коли ж побачив це Аран, брат Аврамів, то, дбаючи про ідолів, хотів умчати ідолів, і сам згорів тут Аран. І помер він раніш від батька, бо до цього не вмирав син раніш від батька, а батько раніше від сина. І від цього часу почали вмирати сини раніше від батьків.

І возлюбив бог Аврама, і сказав бог Аврамові: "Вийди з дому батька твого і піди в землю, в яку я тобі покажу. І я сотворю від тебе народ великий, і благословлять тебе всі племена земні". І вчинив Аврам, як ото заповів йому бог, і взяв Аврам Лота, синівця свого, - а був же йому Лот шурином і синівцем, бо Аврам був узяв за себе дочку брата Арана, Сару. І прийшов він у землю Хананейську до дуба високого, і сказав бог Аврамові: "Потомству твоєму дам я землю оцю". І поклонився Аврам богові. Аврам же був сімдесяти літ, коли вийшов він із Харрану.

Сара ж була неплідною, боляща непліддям. Тому сказала Сара Аврамові: "Увійди-но до рабині моєї". І взявши Сара Агар, дала її мужеві своєму. І ввійшов Аврам до Агарі, і зачала Агар, і народила сина Агар, і назвав його Аврам Ізмаїлом. А був же Аврам вісімдесяти і шести літ, коли народився Ізмаїл. Потім же, зачавши, Сара родила йому сина, і нарік він його ім'ям Ісаак. І повелів бог Аврамові обрізати дитинча, і обрізав його Аврам на восьмий день.

І возлюбив бог Аврама і плем'я його, і нарік його народом своїм, і відділив його від інших народів, назвавши людьми своїми. І цей Ісаак виріс, Аврам же жив сто сімдесят і п'ять літ, і помер він, і був похований. А коли Ісааку було шістдесят літ, родив він двох синів - Ісава і Іакова. Ісав же був лукавий, а Іаков праведний. І цей Іаков робив у вуя свого Лавана заради дочки його, заради меншої, Рахілі, сім літ.

І не дав йому її Лаван, вуй його, сказавши: "Старшу візьми". І дав він йому Лію, старшу, а заради другої зажадав, сказавши йому: "Роби другі сім літ". І він робив другі сім літ заради Рахілі, і взяв собі двох сестер, і від них же родив вісім синів: від Лії - Рувима, Симеона, Левія, Іуду, Ісахара й Завулона; від Рахілі - Іосифа та Веніаміна; а від двох рабинь Валли і Зелфи - Дана, Неффалима, Гада, Асира. І від цих розплодилися жиди.

Іаков же цей вийшов у Єгипет ста і тридцяти літ із родом своїм числом шістдесят і п'ять душ, а пожив у Єгипті сімнадцять літ і помер. І було в рабстві потомство його чотириста літ.

По сих же літах посилились же люди жидівські і намножилися, а єгиптяни утискували їх роботою. У ці ж часи народився у жидів Мойсей, і сказали волхви єгипетські царю своєму (Рамзесові?): "Родилося дитя в жидів, яке погубить Єгипет". Цар тут одразу повелів щойно народжених дітей жидівських вкидати у ріку Ніл. І мати Мойсеєва Іоахаведа, злякавшись, що його погублять, взяла немовля, вложила його в кошик і, віднісши, поставила кошик у лузі. У цей же час прийшла дочка фараонова Фермуфі купатися, і побачила вона дитя, яке плакало, і взяла його, і пощадила його, і нарекла його ім'ям Мойсей, і виростила його.

І було дитя воно гарне, і коли воно мало чотири роки, то привела його дочка фараонова до отця свого фараона, а як побачив фараон Мойсея, то став фараон любити дитину. Мойсей же, якось хапаючись за шию цареву, скинув вінець із голови царевої і наступив на нього. Побачивши ж це, волхв сказав цареві: "О, царю! Погуби отроча це. Бо коли ти не погубиш - погубить він увесь Єгипет". Та не послухав його цар, а ще повелів не погубляти дітей жидівських.

Коли ж Мойсей виріс, то став він великим мужем у домі фараоновім. Але настав інший цар (Мернепта?), і позаздрили йому (Мойсеєві), бояри. Мойсей же убив єгиптянина, що зобиджав єврея, і втік з Єгипту. І прийшов він у землю Мадіамську, і, ходячи по пустелі, навчився від ангела Гавріїла про сотворення всього світу, і про першу людину, і про тих, що були після неї, і про потоп, і про змішання народів, і скільки хто жив, і про зоряний хід і число їх, і про розмір Землі, і всякої мудрості.

А потім з'явився йому бог у купині, вогнем, і сказав йому: "Побачив я біду людей моїх у Єгипті, і зійшов забрати їх від рук єгипетських, і вивести їх із землі тієї. Ти ж іди до фараона, царя єгипетського, і скажи йому: "Пусти ізраїля, нехай вони три дні приносять требу богу". Якщо не послухає цар єгипетський - поб'ю його всіма чудесами моїми".

І прийшов Мойсей, і не послухав його фараон, і напустив бог десять кар на фараона: перша - криваві ріки; друга жаби; третя - мошки; четверта - песячі мухи; п'ята - падіж на скот; шоста - запалення з наривами; сьома - град; восьма - сарана; дев'ята - тьма на три дні; десята - мор серед людей, - тому десять кар було напущено на них, що десять місяців топили вони дітей жидівських. Коли ж настав мор у Єгипті, то сказав фараон Мойсеєві і брату його Аарону: "Ідіть обидва звідси скоріш!" Мойсей тоді, зібравши людей жидівських, пішов із землі Єгипетської.

І вів їх господь по Аравійській пустелі до Червоного моря, і йшов перед ними вночі стовп вогняний, а вдень - хмарний.

Коли ж почув фараон, що втікають люди, погнав він за ними і притиснув він їх до моря. Побачивши ж це, закричали люди жидівські на Мойсея, кажучи: "Нащо вивів ти нас на смерть?" І заволав Мойсей до бога, і сказав господь: "Чого ти волаєш до мене? Удар жезлом по морю!" І вчинив Мойсей так, і розступилася вода надвоє, і ввійшли сини ізраїлеві в море. Побачивши ж це, фараон погнав за ними, а сини ізраїлеві пройшли море посуху. І коли вони вийшли на берег, то зступилося море над фараоном і над воями його.

І возлюбив бог ізраїля, і йшли вони від моря три дні по Синайській пустелі, і прийшли в Мерру. А вода тут була гірка, і заремствували люди до бога. І показав їм господь дерево, і поклав його Мойсей у воду, і стали води солодкими.

Потім же знову заремствували люди на Мойсея і на Аарона, кажучи: "Краще б нам було померти в Єгипті, коли їли ми м'яса, і жиру, і хліба досита". І сказав господь бог Мойсеєві: "Чув я нарікання синів ізраїлевих", - і дав він їм манну їсти.

Потім же дав він їм закон на горі Синайській. Та коли Мойсей вийшов на гору Хорив до бога, то вони, відливши телячу голову, поклонялися їй, яко богу, і Мойсей посік їх три тисячі числом.

Потім же знову заремствували вони на Мойсея і на Аарона, що не було води, і сказав господь Моісеєві: "Удар жезлом у камінь". Моісей же сказав: "А якщо з цього каменя ми оба не випустимо води?" І розгнівався господь на Моісея, що не возвеличив він господа. І не ввійшов він в землю обітовану через це і через нарікання тих людей. Але вивів його бог на гору Вамську, і показав йому землю обітовану, і помер Моісей тут на горі.

І взяв владу Ісус Навін. Цей прийшов у землю обітовану, і перебив хананейське плем'я, і вселив на їхнє місце синів ізраїлевих. А коли Ісус помер, замість нього став суддя Іуда; інших суддів було чотирнадцять. При них же, забувши бога, що вивів їх із Єгипту, стали сини ізраїлеві служити бісам. І розгнівався бог, і віддав він їх іноплемінникам на розкрадення. А коли вони почали каятися, - милував їх. І знову вони ухилялися на служіння бісам. Після цих же служив Ілій-жрець, а потім Самуїл-пророк. І сказали люди Самуїлові: "Настанови нам царя". І розгнівався бог на ізраїля, і настановив він над ними царя Саула, але Саул не схотів ходити під законом господнім.

Вибрав тоді господь Давида, настановив його царем над ізраїлем, і вгодив Давид богу. Цьому Давидові поклявся бог, що із племені його родиться бог, і він першим став пророкувати про втілення боже, сказавши: "Із утроби перед ранньою зорею породив я тебе".


Вибрав тоді господь Давида, настановив його царем над ізраїлем, і вгодив Давид богу. Цьому Давидові поклявся бог, що із племені його родиться бог, і він першим став пророкувати про втілення боже, сказавши: "Із утроби перед ранньою зорею породив я тебе". Цей же пророкував сорок літ і помер.

А по ньому царствував і пророкував син його Соломон, який спорудив церкву богові і назвав її Святою святих, і мудрим він був, але під кінець впав в гріх; царствував він сорок літ і помер.

По Соломоні ж царствував син його Ровоам; при ньому розділилося царство Жидівське надвоє - в Єрусалимі одне, а друге в Самарії. В Самарії ж царствував Ієровоам, холоп Соломона, який зробив дві корови золоті і поставив одну в Вефілі на пагорбі, а другу - в Єднані, сказавши: "Це два боги твої, ізраїлю!" І поклонялися їм люди, а бога забули. Так само і в Єрусалимі стали забувати бога і почали кланятися Ваалові, тобто богові війни, що ним є Арей, і забули бога предків своїх.

І став бог посилати до них пророків. Пророки стали засуджувати їх за беззаконня їхні і за служіння кумирам, а вони стали побивати пророків, які їх осуджували. І розгнівався бог на ізраїля вельми, і сказав: "Одкину я їх від себе і призову інших людей, що будуть мене слухати, а якщо вони согрішать, - не спом'яну беззаконня їх". І став він посилати пророків, говорячи: "Пророкуйте про одкинення жидів і про прикликання інших народів".

Першим же став пророкувати Осія, кажучи: "Покінчу я з царством роду ізраїлевого, і сокрушу лук ізралів, і не буду більше милувати роду ізраїлевого, але відмітаючи, одкинуся від них, - говорить господь, - і будуть вони блукати межи народами". Ієремія ж сказав про слова господа: "Хоч би ти став перед мене Самуїл і Моїсей, - я не помилую їх". І ще той же Ієремія сказав: "Так говорить господь: "Тож поклявся я ім'ям моїм великим, що віднині не буде ніде ім'я моє вимовлятися устами іудейськими". Ієзекіль же сказав: "Так говорить господь Адонай: "Я розсію вас і всі останки твої розвію по всіх вітрах, бо святилище моє осквернили ви всіма мерзотами твоїми, і відкину я тебе, і не помилую більше". Малахія ж сказав: "Так говорить господь: "Уже нема мого благовоління до вас, бо від сходу і до заходу прославиться ім'я моє межи народами, і на всякому місці будуть приносити фіміам імені моєму і чисту жертву, бо великим буде ім'я моє між народів; через це віддам я вас на ганьбу і на розсіяння між усіма народами". Ісайя великий сказав: "Так говорить господь: "Простру на тебе я руку свою, згною тебе, і розсію тебе, і не приведу тебе знову". І ще той же пророк сказав про слова господа: "Зненавидів я празники ваші і новомісячні ваші, і субот ваших я не приймаю". Амос же пророк сказав: "Слухайте слово господа: "Я зніму плач за вас; рід ізраїлів впав і не встане знову". Малахія ж сказав: "Так говорить господь: "Пошлю я на вас прокляття, і прокляну благословення ваше, і розорю, і не буде мене між вас". І багато пророкували вони про відкинення їх.

Цим же пророкам повелів бог пророкувати про прикликання інших народів замість них. І став волати Ісайя, так говорячи про слова господа: "Від мене бо вийде закон, і суд мій буде світлом народам. Наближається швидко правда моя, спасіння моє прийде, і на рамено моє народи уповають". Ієремія ж сказав: "Так говорить господь: "І встановлю я родові Іудиному заповіт новий, даючи закони для зрозуміння їм, і на серця їхні напишу його, і буду я їм богом, а вони будуть моїми людьми". Ісайя ж сказав про слова господа: "Старе минуло, а нове я прощаю, і провіщання раніш від здійснення явлено буде вам. Співайте господеві пісню нову". "Слугам моїм буде дано ім'я нове, яке благословиться по всій землі. Дім мій домом молитви назоветься для всіх народів". Той же Ісайя говорить: "Покаже господь руку свою святую перед увсіма народами - і всі кінці Землі побачать спасіння, дане богом нашим". Давид же говорить: "Хваліте господа, всі народи, прославляйте його, всі люди".

Коли так бог возлюбив нових людей, сказавши їм, що зійде до них сам, і з'явиться у плоті людській, і постраждає за гріх Адамів, то стали пророки пророкувати про втілення боже, і найперше Давид говорячи: "Сказав господь господеві моєму: "Сядь одесную мене, поки не покладу я ворогів твоїх до підніжжя ніг твоїх". І ще: "Сказав господь до мене: "Ти син мій єси, я нині родив тебе". Ісайя ж сказав: "Не посол, ні вісник, а сам господь, прийшовши, спасе нас". І ще: "Дитя бо родилося нам, владицтво його - на раменах його, і наречуть ім'я йому: Великого Світу Ангел. І велика влада його і світові його немає кінця". Іще: " Тож у чреві діва зачне, і родить сина, і наречуть його ім'ям Еммануїл". Міхей же сказав: "І ти, Віфлієме, доме Єфрафе, хіба малий ти єси між тисячами Іудиними? І з тебе бо вийде той, котрий буде старійшиною князів їхніх в Ізраїлі, і походження котрого - від днів вічності. Тому облишить він їх до пори, поки родить та, що має родити, і тоді інші з братів його вернуться до синів ізраїлевих". Ієремія ж сказав: "Це бог наш, і ніхто інший не дорівняється йому. Знайшов він усі путі премудрості і дав її Іакову, слузі своєму. А після цього він на Землі з'явився і жив між людьми". І ще: "Людина він є. І хтось пізнає, що він Бог є? Як людина ж - він умирає". Захарія ж сказав: "Не послухали вони сина мойого, і не почую їх", - говорить господь". І Осія сказав: "Так говорить господь: "Плоть моя від них".

Прорекли ж вони і про страждання його, кажучи так, як ото мовив Ісайя: "О, горе душам їх! Бо лиху раду вони врадили, кажучи: "Зв'яжемо праведника". І ще той же пророк сказав: "Так говорить господь: "Я не чиню опору, ні противлюся, ні говорю всупереч. Хребет мій я віддав на удари, і щоки мої на побої, і лиця свого не одвернув від наруги і оплювання". Іремія ж сказав про слова іудеїв: "Прийдіте, вкладемо отруйне дерево в їжу його і відторгнемо від землі життя його". Мойсей же сказав про розп'яття його: "Побачите ви життя ваше, що буде висіти перед очима вашими". І Давид сказав: "Чому хвилюються народи?" Ісайя ж сказав: "Як вівця, він ведений був на заклання". Єздра ж сказав: "Благословен Бог, що розпростер руки свої і спас Єрусалим". І про воскресіння його вони теж говорили. Давид сказав: "Устань, боже, суди землю, бо ти успадкуєш усі народи". Іще: "Устав, немов зі сну, господь". Іще: "Хай воскресне бог і хай розточаться вороги його". Іще: "Воскресни, господи боже мій, нехай вознесеться рука твоя". Ісайя ж сказав: "Ви, що зійшли в край тіні смертної, - світло возсіяє на вас". Захарія ж сказав: "І ти задля крові завіту твойого випустив єси в'язнів своїх із рову, що не мав води. І багато іншого пророкували вони про нього, що й збулося все".

Спитав тоді Володимир: "А в які часи це збулося і чи було це? Чи, може, тепер це має збутися?"

І філософ же, відповідавши, сказав йому:

"Усе вже давно збулося, коли втілився бог. Як ото раніш я сказав, коли жиди побивали пророків і царі їхні переступали закони, віддав їх бог на розкрадення, і були виведені вони у полон в Ассірію за гріхи їхні, і пробували вони там у рабстві 70 років. А потім повернулися вони в землю свою і не було в них царя, а володіли ними архієреї до Ірода іноплемінника, що оволодів ними.

У його ж владарювання у рік п'ять тисяч і п'ятсотий, посланий був ангел Гавриїл у Назарет до діви Марії з племені Давидового сказати їй: "Радуйся обрадувана, господь з тобою!" І від слова цього зачавши Слово боже в утробі, породила вона сина і нарекла його ім'ям Ісус.

І от прийшли зі сходу волхви, говорячи: "Де єсть народжений цар іудейський? Бо ми бачили зорю його на сході і прийшли поклонитися йому".

Почувши ж це, Ірод-цар стривожився і весь Єрусалим із ним, і, прикликавши книжників і старців із народу, він запитував: "Де рождається Христос?" і вони сказали йому: "У Віфліємі іудейському". Коли ж Ірод це почув, він послав воїв, сказавши: "Вибийте дітей до двох літ, які є у Віфліємі". Вони тоді, пішовши, вибили чотирнадцять тисяч дітей.

Марія ж, убоявшись, скрила хлопча. А тоді Іосиф із Марією, взявши хлопча, утік в Єгипет і пробував тут до смерті Ірода. В Єгипті ж з'явився ангел Іосифові, говорячи: "Устань, візьми хлопча і матір його і іди в землю ізраїлеву". І він, прийшовши, поселився в Назареті.

І коли він, Ісус, виріс і було йому тридцять років, став він чудеса творити і проповідувати царство небеснеє. І вибрав він дванадцятьох, що їх учнями своїми назвав, і став чудеса творити великі: мертвих воскрешати, прокаженних очищати, кульгавих зціляти, сліпим прозріння чинити. І багато інших чудес великих він сотворив, як ото пророки прорекли були про нього, говорячи: "То й недуги наші зцілив і болісті наші взяв на себе". І охрестився він у Йордані через Іоанна, показуючи новим людям оновлення. Коли ж він охрестився, то тут отверзлися небеса і дух сходив на нього у подобі голуба, і голос говорив: "Сей єсть син мій улюблений, і в ньому моє благовоління".

І посилав він учнів своїх проповідувати царство небесне і покаяння, щоб збутися гріхів. І, збираючись сповнити пророцтво, став він пропо-відувати, що належить синові людському постраждати і бути розіп'ятим, і на третій день воскреснути. І коли він учив у храмі, архієреї і книжники сповнилися заздрості, прагнули вбити його і, схопивши його, повели до правителя Пілата. Пілат же, узнавши що без вини видали вони його, хотів відпустити його. Вони тоді йому: "Якщо цього пустиш, - не будеш ти другом кесареві". І Пілат повелів, щоб його розп'яли.

Вони ж, узявши Icyca, повели його на лобне місце i тут розп'яли його. І настала пітьма по всій 3емлі від шостої години до дев'ятої, а по дев'ятій годині сконав Icyc.

І церковна запона розідралася надвоє, i встало багато мертвих, яким він повелів бути в раю. І тоді, знявши його з хреста, поклали його в гроб i печатями запечатали гроб. А люди жидівські навіть сторожів приставили, кажучи: "Іще украдуть його вночі учні його".

Він же на третій день воскрес i з'явився учням, а воскреснувши з мертвих, сказав їм: "Ідіте межи вci народи, i научіте всі народи, хрестячи їх во ім'я отця i сина i святого духа". І пробув він із ними сорок днів, з'являючись до них після воскресіння. А коли сповнилося сорок днів, він повелів їм іти на гору Єлеонську, і тут з'явився їм, і, благословивши їх, сказав їм: "Залишайтеся в місті Єрусалимі, поки не пошлю я обітницю отця мого на вас".

І, це сказавши, став він возноситися. А коли возносився він на небо, учні поклонилися йому і повернулися в Єрусалим, і пробували завше у храмі. А коли скінчилося п'ятдесят днів, зійшов дух святий на апостолів, і, прийнявши обітницю святого духа, розійшлися вони по всьому світу, навчаючи і хрестячи водою.

3апитав тоді Володимир філософа: "Чому він від жони родився, і на дереві був розіп'ятий, і водою охрестився?" Філософ же сказав йому: "Тому, що спервовіку рід людський согрішив через жону: диявол спокусив через Єву Адама, і він одпав від раю. Так само й бог одплату вчинив дияволові. Через жону спочатку дісталась перемога дияволу, бо із-за жони попервах вигнаний був Адам із раю; через жону ж потім втілився бог, і повелів він у рай іти вірним. А що на древі він був розіп'ятий, так це тому, що із древа Адам з'їв плід і був вигнаний з раю. Бог також на древі страждання прийняв, щоб древом був переможений диявол, і од древа праведного дістануть спасіння праведні. А що оновлення водою було, то це тому, що коли вельми умножилися гріхи в людях, - наслав бог потоп на Землю і потопив людей водою. Через це сказав бог: "Оскільки погубив я водою людей за гріхи їхні, то нині знову очищу водою гріхи людям - водою оновлення".


3апитав тоді Володимир філософа: "Чому він від жони родився і на дереві був розіп'ятий, і водою охрестився?" Філософ же сказав йому: "Тому, що спершовіку рід людський согрішив через жону: диявол спокусив через Єву Адама, і він одпав від раю. Так само й бог одплату вчинив дияволові. Через жону спочатку дісталась перемога дияволу, бо із-за жони спочатку вигнаний був Адам із раю; через жону ж потім втілився бог, і повелів він у рай іти вірним. А що на древі він був розіп'ятий, так це тому, що із древа Адам з'їв плід і був вигнаний з раю. Бог також на древі страждання прийняв, щоб древом був переможений диявол, і від древа праведного дістануть спасіння праведні. А що оновлення водою було, то це тому, що коли вельми умножилися гріхи в людях, - наслав бог потоп на Землю і потопив людей водою. Через це сказав бог: "Оскільки погубив я водою людей за гріхи їхні, то нині знову очищу водою гріхи людям - водою оновлення". І народ жидівський у морі очистився від єгипетського злого діяння тому, що вода створена найпершою. Сказано бо: "І дух божий носився над водою". Ото ж бо й нині хрестяться водою і духом.

Перше перевтілення було водою, як це преобразив Гедеон: коли ото прийшов до нього ангел і велів йому йти на Мадіама, він іспитував і мовив до бога, поклавши руно на току і сказавши: "І якщо буде по всій землі роса, а на руні сухо". І сталося так. Це й дало прообраз, що інші народи були колись сушею, а жиди - руном, потім же на інших народах стала роса, тобто святе хрещення, а на жидах - сухо. І пророки теж проповідували, що водою оновлення буде.

Коли ж апостоли вчили по всій землі вірувати в бога, то їх учення прийняли і ми, греки, і весь світ вірує в учення їх. Уже назначив бог і день один, у який він, зійшовши з небес, буде судити живих і мертвих, і воздасть кожному по ділах його: праведному - царство небесне і красу невимовну, і радість без кінця, і не буде він умирати вовіки; а грішникам - муку вогненну, і черву невсипущу, і муці їх не буде кінця. Такі ото будуть муки тим, що не вірують у господа нашого Ісуса Христа. Будуть їх мучити в огні, якщо хто не охреститься".

І, це сказавши, показав він йому, Володимирові, запону, на якій було написано судилище господнє. Показував же він йому праворуч праведників, що в радості попереду йдуть у рай, а ліворуч - грішників, що йдуть на муку. І Володимир, зітхнувши, сказав: "Добре цим праворуч, горе ж тим ліворуч". Він тоді сказав: "Якщо ти хочеш праворуч стати, то охрестись". І Володимир прийняв це до серця свого, сказавши: "Пожду ще трохи", - бо хотів він розізнати про всі віри.

І Володимир, давши йому дари великі, відпустив філософа з честю великою.

У рік 6495 (987). Скликав Володимир бояр своїх і старців місцевих і сказав їм: "Оце приходили до мене болгари, кажучи: "Прийми закон наш". Потім же прийшли німці, і ті хвалили закон свій. Після них приходили жиди. А після цих приходили й греки, гудячи всі закони, а свій хвалячи, і багато говорили вони, розказуючи від початку світу. Мудро ж говорять вони, розказують, що й другий світ має бути, і дивно слухати їх. А якщо хто, мовляв, у нашу віру перейде, то, померши, встане знову, і не померти йому вовіки. Якщо ж хто в інший закон перейде, то на тім світі йому у вогні горіти. Так що ви порадите? Що відповісте?"

І сказали бояри і старці: "Ти знаєш, княже, що своє ніхто не хулить, а хвалить. Якщо хочеш ти розізнати гаразд, то маєш у себе мужів. Пославши їх, розізнай у кожного про їхню службу, і як хто служить богові".

І була до вподоби річ ця князеві і всім людям. Вибрали вони мужів добрих і тямущих, числом десять, і сказали їм: "Ідіть спершу в Болгари, розізнайте про віру їхню і службу".

Вони, отож, пішли, і, прийшовши, бачили бридкі діла їх і поклоніння в мечеті, і повернулися в землю свою, ї сказав їм Володимир: "Ідіть ще в Німці і роздивіться також, а звідти ідіть в Греки". Вони ж прийшли в Німці, і, роздивившись церкву і службу їхню, прийшли до Цесарограда, і прибули до цесаря Василія. Цесар же спитав їх, задля чого вони прийшли, і вони розповіли йому все, що було. Це почувши, цесар і рад був, і честь велику склав їм у той день. А на другий день послав він вість до патріарха Миколая, кажучи так: "Прийшли руси іспитувати віру нашу. Тож приготуй церкву і клір і сам облачись у святительські ризи. Хай бачать вони славу бога нашего". І, це почувши, патріарх повелів скликати клір увесь, і за звичаєм вчинив урочисту службу, і кадила вони запалили, і співи й хори влаштували.

І пішов з ними й цесар у церкву святої Софії, і поставили їх на по-чесному місці, показуючи красу церковну і співи, і службу архієрейську, і дияконів, що стояли попереду, і розказуючи їм про службу богові своєму. Вони ж, у задивуванні бувши і здивувавшись, похвалили службу їхню. І, прикликавши їх, цесарі Василій і Костянтин сказали їм: "Ідіть в землю вашу". І відпустив їх Василій з дарами великими і з честю.

Вони ж прийшли в землю свою, і зізвав князь бояр своїх і старців, і мовив Володимир: "Оце прийшли послані нами мужі. Так послухаймо від них, що було". І сказав він їм: "Розкажіть перед дружиною".

Вони тоді розказали: "Ходили ми спочатку в Болгари і дивилися, як вони поклоняються в храмі, тобто в мечеті, стоячи без пояса. Отож, поклонившись, сяде кожен і глядить сюди й туди, як навіжений, і нема радості в них, але печаль і сморід великий, і недобрий є закон їхній. І прийшли ми в Німці, і бачили, як вони службу правили, а краси ж не побачили ніякої. І прийшли ми тоді в Греки. І повели нас туди, де ото вони служать богові своєму, і не знали ми, чи ми на небі були, чи на землі. Бо нема на землі такого видовища або краси такої, - не вміємо ми й сказати про це. Тільки те ми відаємо, що напевне бог їхній перебуває з людьми і служба їх є краща, ніж в усіх землях. Ми навіть не можемо забути краси тієї, бо всяк чоловік, якщо спочатку спробує солодкого, потім же не може гіркоти взяти. Так і ми не будемо тут поганами жити".

Бояри ж, відповідавши, сказали: "Якби лихий був закон грецький, то не прийняла б хрещення баба твоя Ольга, що була мудрішою за всіх людей". А Володимир, відповідавши, мовив: "То де ми хрещення приймемо?" І вони сказали: "Де тобі вгодно".

У рік 6496 (988), пішов Володимир з військом на Корсунь, місто грецьке. Та заперлися корсуняни в місті, і став Володимир з одного боку міста в гавані, на віддалі одного лету стріли від міста, і боролися міцно жителі з ними. Володимир обложив місто , і знемагали люди в місті. І сказав Володимир громадянам: "Якщо ви не здастеся, - буду стояти хоч три роки".

Володимир тим часом спорядив воїв своїх і повелів насип сипати до міської стіни. І коли ці насипали, корсуняни, підкопавши стіну міську, викрадали сипану землю і носили до себе в місто, висипаючи її посеред міста. Вої тоді досипали більше, а Володимир стояв.

І от один муж, на ім'я Анастас, корсунянин, стрілив, написавши на стрілі: "За тобою, зі сходу, є колодязі, з яких іде вода по трубі. Перекопавши їх, ви переймете воду". Володимир же, це почувши і глянувши на небо, сказав: "Якщо збудеться це - охрещусь". І тут одразу звелів він перекопати труби, і перейняли вони воду, і люди знемагали від спраги і здалися.

І ввійшов Володимир у місто і дружина його. І послав Володимир послів до цесаря Василія і Костянтина, говорячи так: "Оце місто ваше славне я взяв. Та чую ось я, що сестру ви маєте, дівчину. Тож якщо її не оддасте за мене, то вчиню вашому місту те, що й цьому вчинив".

І, це почувши, засумували цесарі, і послали йому вість, так говорячи: "Не належить християнам заміж виходити за поган і оддавати за них. Якщо ж ти охрестишся, то візьмеш її, і дістанеш царство небесне, і з нами єдиновірцем будеш. Якщо ж цього не вчиниш - не зможемо ми віддати сестри своєї за тебе".

І, це почувши, Володимир мовив посланим цесарями: "Скажіть обом цесарям так: "Я охрещусь, тому що раніше від цих днів випробував я закон ваш, і він мені є до вподоби, і віра ваша, і служба. Бо мені розповіли послані нами мужі".

І, це почувши, обидва цесарі й раді були, і вмолили сестру свою, на ймення Анну, і послали до Володимира послів, говорячи: "Охрестись, тоді пошлемо сестру свою до тебе". І сказав Володимир: "Нехай, прийшовши із сестрою вашою, охрестять мене".

І послухали його цесарі, і послали сестру свою, і деяких сановників, і пресвітерів. Вона ж не хотіла йти в Русь, як у погани, і сказала їм: "Краще б мені тут умерти". І сказали їй брати: "Коли наверне як-небудь бог Руську землю в покаяння, ти й Грецьку землю позбавиш від лютої раті. Ти ж бачиш, скільки зла наробили руси грекам? Нині ж, якщо ти не підеш, те саме вони творитимуть нам". І ледве удвох присилували вони її, і вона, сівши в корабель і з плачем поцілувавши родичів своїх, рушила через море.

Коли прибула вона до Корсуня, то вийшли корсуняни з поклоном, і ввели її в місто, і посадили її в палаті.

А за божим приреченням в цей час розхворівся Володимир очима. І не бачив він нічого, і тужив вельми, і не догадувався, що зробити. І послала до нього цесариця посла, кажучи: "Якщо ти хочеш хвороби цієї позбутися, то відразу охрестись. Якщо ж ні, - то не позбудешся цього". І, це почувши, Володимир сказав: "Якщо буде це правда, - воістину велик бог християнський". І повелів він охрестити себе.

І тоді єпископ корсунський з попами цесарициними, оголосивши його, охрестили Володимира. І, коли возложив єпископ руку на нього, він відразу прозрів. Як побачив Володимир це раптове зцілення, він прославив бога, сказавши: "Тепер узнав я бога істинного". А коли побачила це дружина його, багато хто охрестився.

Охрестився ж він у церкві святої Софії. І є церква та в місті Корсуні, стоїть вона на високому місці посеред міста, де ото чинять торг корсуняни; палата Володимирова стоїть окрай церкви і до сьогодні, а цесарицина палата - за вівтарем.

По охрещенні ж привів він цесарицю на заручення. А цього не відаючи, деякі неправильно говорять, ніби він охрестився в Києві, інші ж - кажуть, що у Василеві, а інші, говорячи, ще інакше кажуть.

Коли ж охрестили Володимира в Корсуні, то передали йому віру християнську, кажучи так: "Хай не спокусять тебе деякі з єретиків. А ти віруй, так говорячи: "Вірую во єдиного бога отця вседержителя, творця неба і землі", - і до кінця цей символ віри. І ще: "Вірую во єдиного бога отця нерожденного, і в єдиного сина рожденного, і в єдиний святий дух, що з'являється: три сутності довершені, мисленні, що розділяються за числом і власною сутністю, а нероздільні в божестві, і з'єднуються вони нероздільно. Отець - бо, бог отець, - він завжди перебуває в отцівстві, він нерожденний, безначальний, начало і причина всьому, одним нерожденням він старший від сина і духа; від нього ж рождається син; раніше ж від усіх віків з'являється дух святий, і поза часом і без тіла; вкупі отець, вкупі син, вкупі дух святий є. Син подібносущий є до безначального отця, рожденням тільки одрізняючись від отця і духа. Дух є пресвятий, отцю і сину подібносущий і вічносущий. Отцю бо - отцівство, сину ж - синівство, святому духу - з'явлення. Ні отець - бо в сина чи в духа не переходить, ні син в отця і духа, ні дух у сина або в отця; незмінні бо їхні сутності. Не три боги, а один бог, тому що божество єдине в трьох ликах. За бажанням же отця і духа спасти своє творіння, те, що отчого лона не покинуло, зійшовши яко боже сім'я і в дівоче лоно пречисто ввійшовши, прийняло плоть одушевлену, і словесну ще, і розумну, якої раніш не було...


...Вийшов бог втілений, який народився незбагненно і дівоцтво матері зберіг нерозтлінним, ні змішання, ні з'єднання, ні зміни не зазнавши, але залишившись таким, яким був, він став таким, яким не був, прийнявши насправді, а не в уяві, образ раба, і в усьому, окрім гріха, нам подібен бувши. Своєю волею він народився, своєю волею відчув спрагу, своєю волею зголоднів, своєю волею мучився, своєю волею устрашився, своєю волею помер, насправді, а не в уяві всі переживши неудавані страждання людства. Коли ж він розіп'явся і смерті зазнав, безгрішний, - то воскрес у своїй плоті, і, не відавши тління, на небеса зійшов, і сів одесную отця. І прийде ж він знову зі славою судити живих і мертвих; як же вознісся він зі славою із своєю плоттю, - так і зійде сюди. До цього одне хрещення визнаю - водою і духом, приступаю до пречистих тайн, вірую воістину в тіло і кров, і приймаю церковні завіти, і поклоняюся чесним іконам, поклоняюся древу чесному - хресту, і всякому хресту, і святим мощам, і священному начинню.

Вірую теж у сім соборів святих отців, з яких перший був у Нікеї, трьохсот і вісімнадцяти святих отців, що прокляли Арія і проповідували віру непорочну і правдиву; другий же собор - у Константинограді, ста і п'ятдесяти святих отців, які прокляли духоборця Македонія і проповідували трійцю єдиносущу; третій же собор - у Ефесі, ста святих отців, проти Несторія, які, його проклявши, проповідували святу богородицю; четвертий собор - у Халкідоні, шестисот і тридцяти святих отців, проти Євтихія і Діоскора, що їх, проклявши, святі отці проголосили істинним богом та істинною людиною господа нашого Ісуса Христа; п'ятий собор - у Цесарограді, святих отців ста і шістдесяти і п'яти, проти Орігенового учення і проти Євагрія, що їх прокляли святі отці; шостий собор - у Цесарограді, святих отців ста і сімдесяти, проти Сергія і Кіра, що їх прокляли святі отці; сьомий собор - у Нікеї, трьохсот і п'ятдесяти святих отців; вони прокляли тих, які не поклоняються святим іконам".

Не приймай же учення од латинян, бо їхнє учення перекручене. Увійшовши бо в церкву, вони не поклоняються іконам, а, стоячи, поклониться кожен, і, поклонившись, напише хреста на землі і цілує, і стане ногами просто на ньому; так що, лігши, цілує, а вставши - топче. А цього апостоли не заповіли; апостоли заповіли цілувати поставлений хрест та ікони. Лука бо євангеліст, і уперше написавши ікону, послав її в Рим. Як ото говорить Василій Великий: "Шана ікони на первообраз переходить". Іще ж вони землю називають матір'ю. А якщо земля є їм мати, то отцем для них є небо, - спочатку бо сотворив бог небо і також землю. Так говорять: "Отче наш, що єси на небесах". Якщо ж за їхнім розумінням земля є їм мати, то чому ви плюєте на матір свою? Тут же її цілуєте й тут її скверните? Цього бо раніш римляни не чинили, а виправляли віру на всіх соборах, сходячись од Рима й од усіх єпархій.

На перший собор, що був проти Арія в Нікеї, із Рима насамперед папа Сильвестр прислав єпископів і пресвітерів, а з Олександрії прибув Афанасій Великий; із Цесарограда патріарх Митрофан послав єпископів од себе, - і так виправляли вони віру. На другий же собор із Рима папа Дамас прислав послання, а з Олександрії прибув патріарх Тимофій, з Антіохії - патріарх Мелетій; були тут Кирило єрусалимський, Григорій Богословець. На третій же собор прислав послів Келестин, папа римський; прибули Кирило олександрійський та Ювеналій єрусалимський. На четвертий же собор прислав послів Леонтій, папа римський; прибули патріарх Анатолій із Цесарограда та Ювеналій єрусалимський. На п'ятий же собор послання послав папа римський Вігілій; були тут патріарх Євтихий із Цесарограда, Аполінарій олександрійський, Домнин антіохійський. На шостий же собор прислав послів із Рима папа Агафон; присутніми були патріарх Георгій із Цесарограда, Феофан антіохійський, з Олександрії - Петро монах. На сьомий же собор папа Адріан прислав послів із Рима; патріарх Тарасій прибув із Цесарограда; Політіан олександрійський, Феодор антіохійський, Ілля єрусалимський прислали пресвітера Фому. Ці всі зі своїми єпископами, сходячись, виправляли віру.

По сьомім же соборі Петро Гугнивий з іншими, прийшовши в Рим, і престол захопивши, і перекрутивши віру, одкинувся од престолу єрусалимського, і олександрійського, і Цесарограда, і антіохійського. І збаламутили вони Італію всю, сіючи учення своє по-різному.

Тим-то додержують римляни не узгоджену в одно віру, а по-різному: одні бо попи служать, оженившись на одній жоні, а другі служать, беручи до семи жінок. І багато іншого чого додержують вони по-різному. Остерігайся ж їхнього учення! Прощають же вони гріхи за дар, що є гіршим за все. Бог нехай береже тебе, княже, од цього".

Володимир же, взявши цесарицю Анну, і Анастаса, і попів корсунських, мощі святого Климента і Фіва, ученика його, узяв також начиння церковне й ікони на благословення собі. Поставив він теж церкву святого Іоанна Предтечі в Корсуні на горі, що її насипали корсуняни посеред міста, крадучи насип, і та ж церква стоїть і до сьогодні. Узяли ж вони, ідучи в Русь, двох мідяних ідолів і чотирьох коней мідяних, які й нині стоять за святою Богородицею Десятинною; про них, не знаючи, думають, що вони мармурові є. Корсунь же він віддав грекам як віно за цесарицю, а сам повернувся до Киева.

І коли Володимир прибув, повелів він поскидати кумирів - тих порубати, а других вогню віддати. Перуна ж повелів він прив'язати коневі до хвоста і волочити з Гори но Боричевому узвозу на ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити його палицями. І це діяли йому не яко древу, що відчуває, а на знеславлення біса.

Коли спокушав він цим образом людей - хай одплату прийме від людей! "Велик ти єси, господи, дивні діла твої!" Учора шанований людьми, а сьогодні знеславлений!

І коли ото волокли його по ручаю до Дніпра, оплакували його невірні люди, бо іще не прийняли вони були хрещення. І, приволікши його, вкинули його в Дніпро. І приставив Володимир до нього людей, сказавши: "Якщо де пристане він, то ви одпихайте його від берега, допоки пороги пройде. Тоді облиште його". І вони вчинили звелене. Коли пустили його і пройшов він крізь пороги, викинув його вітер на рінь, яку й до сьогодні зовуть Перунова рінь.

Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому місту, говорячи: "Якщо не з'явиться хто завтра на ріці - багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, - то мені той противником буде". І, це почувши, люди з радістю йшли, радуючись, і говорили: "Якби це не добре було, князь і бояри цього б не прийняли". А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду, і стояли - ті до шиї, а другі - до грудей. Діти ж не відходили од берега, а інші немовлят тримали. Дорослі ж бродили у воді, а попи, стоячи, молитви творили.

І було бачити радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається, а диявол тужив, говорячи: "Горе мені, бо проганяють мене звідси! Тут бо думав я житво мати, бо тут немає вчення апостольського, не знають тут люди бога. І радів я з служіння їх, тому що служили вони мені. І ось перемогає мене невіглас оцей, а не апостол і мученик, і вже не буду я царствувати у землях цих".

Люди ж, охрестившись, ішли кожен у доми свої. А Володимир, рад бувши, що пізнав він бога сам і люди його, і глянувши на небо, сказав: "Боже великий, що сотворив небо і землю! Поглянь на нових людей свох! Дай же їм, господи, узнати тебе, істиного бога, як ото узнали землі християнськії, і утверди в них віру правдиву і незмінную. А мені допоможи, господи, проти ворога-диявола, щоб, надіючись на тебе і на твою силу, одолів я підступи його".

І, це сказавши, повелів він робити церкви і ставити їх на місцях, де ото стояли кумири. І поставив він церкву святого Василія Великого на пагорбі, де ото стояли кумири Перун та інші і де жертви приносили князь і люди. І почав він ставити по містах церкви, і попів настановляти, і людей на хрещення приводити по всіх містах і селах. І, пославши мужів своїх, став він у знатних людей дітей забирати і віддавати їх на учення книжне. А матері ж дітей своїх оплакували, бо іще не укріпилися вони були вірою і, як померлого, вони оплакували.

Коли ж цих роздавали на учення книжне, то збулося пророцтво на Руській землі, яке говорить: "У ті дні почують глухії слова книжнії і ясною буде мова недорікуватих". Бо ці не чули були раніше книжних словес, але за божим приреченням і по милості своїй помилував їх бог. Як ото сказав пророк Мойсей про слова господа: "Помилую того, кого я захочу". Помилував бо він усе-таки нас хрещенням та оновленням духа, і це за волею божою, а не за наші діла. Благословен господь Ісус Христос, що возлюбив новії люди, Руську землю, і просвітив ії хрещенням святим.

Тим-то и ми припадаємо до нього, говорячи: "Господи Ісусе Христе! Чим тобі воздамо ми за все, що ти дав нам, грішникам сущим? Ми не знаємо, що дати тобі за дари твої, бо велик ти єси, і дивні діла твої, і величі твоїй немає кінця. Із роду в рід будемо восхваляти ми діла твої, кажучи з Давидом: "Прийдіте, возрадуємся господеві і в піснях вигукнемо богу і спасителю нашому. Станемо перед лице його, славословлячи. Славте його, бо він благий, бо вовіки милість його", бо позбавив ти нас єси од ворогів наших, себто од ідолів суєтних. І ще скажемо з Давидом: "3аспівайте господеві пісню нову; заспівайте господеві, вся Земля; заспівайте господеві, благословіте ім'я його, благовістіте день за днем спасіння його; возвістіте в народах славу його і в усіх людях чудеса його; бо велик господь і прехвален, і величі його немає кінця". Яка це радість! Не один, не два спасаються! Сказав бо господь: "Так, радість буває на небі й за одного грішника, який кається!" А це не один, не два, а незчисленна безліч до бога приступило, святим хрещенням просвітлені. Як ото пророк Ієзекіль сказав: "Окроплю вас водою чистою, і ви очиститеся од ідолів ваших і од гріхів ваших". І ще другий пророк Міхей сказав: "Хто, яко бог, одпускає гріхи і прощає несправедливість? Як той, що хоче милості, - він милостив є, він напевне і помилує нас, занурить гріхи наші в глибину морську". Бо Павло говорить: "Браття! Скільки нас охрестилося в Христа Ісуса, стільки і в смерть його охрестилося; бо погреблись ми з ним хрещенням у смерть тому, що як ото встав Христос із мертвих зі славою отця, так само й ми в оновленім житті підемо". І ще: "Старе минуло, і тепер усе стало нове"; "нині наблизилось нам спасіння; ніч пройшла, а день наблизився"; "через нього бо, Ісуса Христа, здобули ми вірою князя нашого Володимира доступ до благодаті цієї, якою ми хвалимось і в якій стоїмо"; "нині ж, звільнившись од гріха і ставши рабами господеві, маєте ви плід ваш - святість". Тому-то повинні ми єсмо служити господеві, радуючись йому. Сказав бо Давид: "Служіте господеві зі страхом і радуйтеся йому з трепетом". Ми ж волаємо до владики бога нашого, говорячи: "Благословен господь, що не дав нас у добичу зубам їх! Сіть розірвалась, і ми позбавлені були від обману диявольського". "І загинула пам'ять його з шумом, а господь пробуває вовіки", якого прославляють руські сини, оспівують у трійці, а демони проклинаються благовірними мужами і благочестивими жонами, що прийняли хрещення і покаяння для одпущення гріхів, - нові люди християнськії, вибрані богом".

Володимир, отож, просвітився сам, і сини його, і земля його. А було в нього синів дванадцять: Вишеслав, Ізяслав, Святополк і Ярослав, Всеволод, Святослав, Мстислав, Борис і Гліб, Станіслав, Позвізд, Судислав...


(приблизно 3-4 сторінки не доступні)


У рік 6522 (1014). Коли Ярослав був у Новгороді, то він давав дві тисячі гривень од року до року Києву, а тисячу гривень гридям у Новгороді роздавали. І так давали всі посадники новгородські, а Ярослав став цього не давати у Київ батькові своєму. І сказав Володимир: "Розчищайте путь і мости мостіть", - бо збирався він іти на Ярослава, сина свого, але розболівся.
У рік 6523 (1015). Коли Володимир збирався йти на Ярослава, то Ярослав послав послів за море і привів варягів, боячись батька свого. Але бог не дав дияволу радості. Володимир бо розболівся, а в цей час перебував у нього син його Борис. І коли печеніги йшли на Русь, він послав проти них Бориса, а сам слабував вельми, і в цій же хворобі він і скончався місяця липня у п’ятнадцятий день.
Помер же Володимир, князь великий, на селі Берестовім і потаїли його смерть, бо Святополк був у Києві. І вночі ж, розібравши межи покоями поміст і в килим загорнувши, мотузками опустили його на землю. І, поклавши його на воза, одвезли його і поставили у святій Богородиці - в церкві, що її він сам був спорудив. Коли ж довідалися про це люди, то зійшлися без числа. І оплакували його бояри яко заступника землі їхньої, а вбогії - яко заступника і годувателя. І поклали його у домовину мармурову, опрятавши тіло його, блаженного князя, з плачем великим.
Він є новим Костянтином великого Риму, що охрестився сам і охрестив людей своїх, - і цей так учинив, подібно йому. Якщо раніше перебував він у поганстві, скверної похоті прагнучи, то потім же старався він про покаяння. Як ото говорив Павло апостол: "Де ж умножився гріх, там стало вповні благодаті". Бо якщо раніш, у невігластві, були в нього деякі гріхі, то потім спокутувалися вони покаянням і милостинями. Як ото Соломон говорить: "В чім я тебе застану, в тім тебе й судитиму". Багато бо праведників, що по правді чинять і живуть, перед смертю звертають із праведної путі і гинуть. А інші живуть беззаконно, та перед смертю опам’ятаються і покаянням щирим очистять гріхи.
Цей же Володимир помер у сповіданні щирому, покаянням спокутувавши гріхи свої і милостинями, що є ліпшим над усе. "Милості бо хочу, - сказав господь, - а не жертви". Милостиня бо є від усього краще і вище, і підносить вона до самого неба. Як ото ангел Корнилієві сказав: "Молитви твої і милостині твої спом’януться перед богом". О чудо! Дивно ж це є: скільки добра він зробив у Руській землі, охрестивши її, і до бога привів її. А ми, християнами будучи, не воздаємо йому почестей за те, що він нам дав (натяк, очевидно, на те, що Володимира не канонізовано як святого, бо далі літописець свідчить, що пам’ять його бережуть руські люди - перекл.). Бо коли б він не охрестив нас, то й нині пробували б ми в обмані диявольському, як ото і прародичі наші, ми загинули б. А коли б мали й ми старання, і молитви приносили богові за нього в день смерті його, то бог би, бачачи ревність нашу до нього, прославив би його. Нам бо належить бога молити за нього, бо через нього ми бога пізнали.
То дай же тобі господь бажане серцю твоєму і всі прохання твої сповни, що їх ти хотів. Царства небесного дай тобі господь, вінець життя вічного з праведниками, в радості райській веселощі і торжество з Авраамом і з іншими праотцями. Як ото Соломон сказав: "Якщо помре муж праведний, - не згине надія".
Цього бо в пам’яті тримають руські люди, згадуючи святе хрещення і прославляючи бога в молитвах, і в піснях, і в псалмах. Співаючи славу господеві, нові люди, просвітлені духом святим, чекають надії своєї - великого бога і спасителя нашого Ісуса Христа, який прийде воздати кожному за труди його невимовну радість, ту, що її мають дістати всі християни.





<< предыдущая страница   следующая страница >>