asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 ... 5 6
^ ПОЧАТОК КНЯЖІННЯ СВЯТОСЛАВОВОГО. У рік 6454 (946). Ольга з сином

Святославом зібрала воїв, багатьох і хоробрих, і пішла на Деревлянську землю. І

вийшли деревляни насупротив. І коли зійшлися обидва війська докупи, кинув списом

Святослав на деревлян, а спис полетів між ушима коня і вдарив під ноги коневі, бо був

Святослав зовсім малим. І сказав воєвода Свенельд і кормилець Асмуд: "Князь уже

почав. Ударимо, дружино, вслід за князем".

І перемогли вони деревлян. Деревляни ж побігли й заперлися в містах своїх. А Ольга

кинулася з сином своїм на місто Іскоростень, бо вони вбили були мужа її, і стала

довкола міста з сином своїм. А деревляни заперлися в місті і кріпко боролися з

місцевих стін, бо знали вони, що самі вбили князя і на що довелося б їм здатись.

І стояла Ольга літо ціле і не могла вона взяти міста. І намислила вона так: послала

послів до міста, кажучи: "Чого ви хочете досидітись? Адже всі ваші міста здалися мені, і

згодилися на данину, і обробляють ниви свої і землю свою. А ви хочете з голоду

померти, не згоджуючись на данину?" Деревляни ж їй сказали: "Ми раді б згодитись на

данину, але ти будеш мстити за мужа свойого". І сказала їм Ольга, мовляв: "Я вже

помстилася за мужа свойого, коли прийшли ви до Києва, і вдруге, і втретє тоді, коли

чинили тризну мужеві моєму. Тому я вже не буду помсту чинити, а хочу взяти трохи

данини і, помирившися з вами, піду назад". Запитали тоді деревляни: "Чого ти хочеш

від нас? Ми раді дати і медом, і хутром". Вона ж сказала їм: "Нині у вас нема ні меду, ні

хутра. Лише малого я у вас прошу: дайте мені від двора по три голуби і по три горобці.

Бо не хочу я тяжкі данини накласти на вас, як ото муж мій, а сього прошу у вас

ма-лого. Знемоглись бо ви єсте в облозі, тож дайте мені се мале".

Деревляни ж раді були цьому. Зібрали отож вони від двора по три голуби і по три

горобці і послали до Ольги з поклоном. Ольга тоді ска-зала їм: "Се вже покорилися ви

єсте мені й моїй дитині. Ідіть-но в місто, а я завтра відступлю від міста і піду в місто

своє". Деревляни ж раді були цьому, увійшли в місто і розповіли все людям. І

обрадувалися люди в місті.

Ольга тим часом, роздаючи воям кому ото по голубові, а другим по горобцеві, звеліла

їм кожному голубові й горобцеві прив'язати трут, обгортаючи його в маленькі платочки

і ниткою прив'язуючи до всіх голубів і горобців. І звеліла Ольга, коли смеркалося, воям

своїм пустити голубів і горобців.

Голуби і горобці полетіли в гнізда свої, - ті в голубники свої, а горобці під остріхи, - і

тоді загорялися голубники, а від них хижі й стодоли. І не було двора, де б не горіло, і не

можна було гасити, бо всі двори загорілися. І побігли люди з міста, і повеліла Ольга

воям своїм ловити їх.

А як узяла вона місто, то спалила його. І старійшин же міста спалила, а інших людей -

тих побила, а других віддала в рабство мужам своїм, а решту їх зоставила платити

данину.

І наклала вона на них данину тяжку, і дві частини її ішли Києву, а третя - Вишгороду,

до Ольги, бо Вишгород був Ольжиним містом. І пішла Ольга по Деревлянській землі з

сином своїм і з дружиною своєю, встановлюючи устави та уроки. І донині є

становища її і ловища її.

І прийшла вона в місто своє Київ із сином своїм Святославом. І, пробувши один рік, у

рік 6455 (947), пішла Ольга до Новгорода. І встановила вона по ріці Мсті погости й

данину, і по ріці Лузі погости, і данину, і оброки. І ловища її є по всій землі, і знаки її, і

місця, і погости, і сани її стоять у Пскові й до сьогодні. І по Дніпру є перевісища її, і по

Десні, і є село її Ольжичі й до сьогодні.

Установивши порядок, повернулася вона до сина свого в Київ і перебувала тут із ним

у любові.

У рік 6463 (955). Вирушила Ольга в Греки і прибула до Цесарограда. А був тоді

цесарем Констянтин, син Леонтів. І, побачивши її, гарну з лиця і вельми тямущу,

здивувався цесар розумові її і розмовляв з нею, сказавши їй: "Достойна ти єси

цесарствувати в городі сьому з нами". Вона ж, зрозумівши його річ, мовила до цесаря:

"Я поганинка єсмь. А якщо хочеш мене охрестити, то охрести мене сам. Якщо ні - то я

не охрещуся". І охрестив її цесар з патріархом Полієвктом.

Просвітившись же, радувалася вона і душею і тілом. І поучив її патріарх про віру

християнську, і мовив їй: "Благословенна ти єси в руських князях, бо возлюбила ти

світло, а тьму облишила. Благословлятимуть тебе сини руськії навіть в останньому

поколінні нащадків твоїх".

І дав він їй заповіді про церковний устав, і про молитву, і про піст, і про милостиню, і

про дотримання тіла в чистоті. А вона, схиливши голову, стояла, слухаючи поучення,

вбирала його, як губка, і, поклонившись патріархові, говорила: "Молитвами твоїми,

владико, хай убережена буду я од сіті вражої". І було наречено її в хрещенні ім'ям

Олена, як ото й колишню цесарицю, матір великого Костянтина. І благословив її

патріарх, і відпустив її.

А по охрещенню її цесар і сказав: "Я хочу взяти тебе за жону". Вона тоді мовила: "Як ти

мене хочеш узяти, коли охрестив мене сам і назвав мене дочкою? Адже в християнах

нема такого закону - ти ж сам знаєш". І сказав цесар: "Перехитрила ти мене єси,

Ольго". І дав він їй дари великі - золото, і срібло, і паволоки, і начиння різного, і

відпустив її, назвавши її дочкою своєю.

Вона ж, збираючись додому, прийшла до патріарха, благословення просячи для роду

свого, і сказала йому: "Люди мої - погани і син мій, - хай би уберіг мене Бог від усякого

зла". І мовив патріарх: "Чадо вірнеє! Ти в Христа охрестилася єси і в Христа втілилася,

і Христос убереже тебе, як ото уберіг Єноха в найдавніші покоління, потім Ноя в

ковчезі, Авраама од Авімелеха, Лота від содомлян, Мойсея від фараона, Давида од

Саула, трьох отроків од смерті в печі, Даниїла од звірів, - так і тебе він ізбавить од

ворога і сітей його". І благословив її патріарх, і пішла вона з миром у землю свою, і

прибула до Києва.

Це ж усе сталося так, як при Соломонові: прийшла цариця ефіопська, хотячи послухати

мудрість Соломонову, і велику мудрість побачила, і свідчення її. Отак і ця блаженна

Ольга шукала істинної мудрості божої. Але та, цариця ефіопська, - людської, а ця -

божої. "Бо ті, що шукають премудростті, - знайдуть її". "Премудрість на розпуттях волає,

і на дорогах сміливо голос підносить, і на краях стін із заборолами проповідує, і в

воротах місцевих відважно говорить: "Скільки ж літ ви, невігласи, будете триматися

неправди?" А ця блаженна Ольга з малих літ шукала мудрості, яка є ліпше від усього на

світі цьому, і знайшла вона перло багатоцінне, що ним є Христос. Сказав бо Соломон:

"Бажання благовірних насолоджує душу їх", і "прихили серце своє до розуму", бо "тих,

що люблять мене, премудрість, - я люблю, і ті, що шукають мене, - знайдуть мене". Бо

господь сказав: "Того, хто приходить до мене, - я не вижену геть".

Ця ж Ольга прибула до Києва, як ото ми сказали, і прислав до неї цесар грецький

послів, мовлячи: "Багато чим я одарив тебе, і ти говорила мені: "Коли я повернуся в

Русь, то великі дари пошлю тобі: челядь, і віск, і хутро, і воїв багато на поміч". Ольга ж,

відповідаючи цесареві, сказала послам: "Якщо ти, отож, так само постоїш у мене в

Почайні (права протока Дніпра - перекл.), як і я в Суду, - то тоді я тобі дам". І

відпустила вона послів, це сказавши.

Жила ж Ольга разом із сином своїм Святославом, і повчала його мати охреститися, та

не зважав він на це, ні до вух не брав. А якщо хто хотів своєю волею охреститися -

Святослав і його дружина не боронили, але глумилися з того. "Адже для невіруючих

віра християнська юродство єсть"; "не знали бо її, ані розуміли ті, які ходять у тьмі, і не

відали вони слави господньої", "бо одебеліли серця їх, і ушима ж важко вони слухали, а

очима не хотіли бачити". Сказав би Соломон: "Діла нечестивих далекі від розуму",

"хоча я, премудрість, кликала вас, та ви мене не послухали, і простерла я слова мої, а ви

мене не розуміли, і одкидали ви мої поради, а моїх же докорів не слухали", "ї

ненавиділи бо ви премудрість і страху господнього не прийняли, не хотіли ви слухати

порад моїх і зневажали мої викриття".

Отак і Ольга часто Святославові говорила: "Я, сину, бога пізнала і радуюся, якщо й ти

пізнаєш бога, то радуватися станеш". Але він не слухав цього, кажучи: "Як я інший

закон прийму? Адже дружина моя з цього сміятися почне!" Вона тоді сказала йому:

"Якщо ти охрестишся, - всі це саме вчинять". Та він не послухав матері і дотримувався

поганських звичаїв, не відаючи, що коли хто матері не слухає, - у біду впадає. Як ото

сказано: "Якщо хто отця чи матері не слухає, смертю хай умре". Цей же Святослав

після цього гнівався на матір, бо Соломон сказав: "Той, хто повчає злих, - наживе собі

безчестя; викриваючи нечестивого, він опорочить себе, бо викриття нечестивих - це

стражданя їм, обличителям; не викривай злих, щоб не зненавиділи вони тебе". Та,

проте, любила Ольга сина свого Святослава, мовлячи: "Нехай буде воля божа. Якщо

бог захоче помилувати рід мій і землю Руську, хай покладе їм на серце звернутися до

бога, як ото і мені бог дарував".

І, це сказавши, молилася вона за сина і за людей у всі дні і ночі, вирощуючи сина свого

до змужніння його і до повноліття його.

У рік 6472 (964). Коли князь Святослав виріс і змужнів, став він воїв збирати, багатьох

і хоробрих, бо й сам був хоробрий і легкий. Ходячи, яко пардус (гепард - перекл.),

багато він воєн чинив. Возів же за собою він не возив, ні котла не брав, ні м'яса не

варив, але, потонку нарізавши конину, або звірину, або воловину і на вуглях спікши, це

він їв. Навіть шатра він не мав, а пітник слав і сідло клав у головах. Такими ж і всі інші

вої його були. І посилав він до інших земель своїх послів, кажучи: "Хочу на вас іти".

І пішов він на Оку-ріку і на Волгу, і знайшов вятичів і сказав їм: "Кому ви данину

даєте?" Вони ж відповіли: "Хозарам. По шелягу від рала даєм".

У рік 6473 (965). Рушив Святослав на Хозар. Почувши ж про це, хозари вийшли

насупроти з князем своїм, каганом Іосифом. І зступилися війська битися, і сталася

битва межи ними, і одолів Святослав хозар і місто їхнє столицю Ітіль, і місто Білу Вежу

взяв. І ясів переміг він, і касогів, і прийшов до Києва.

У рік 6474 (966). Переміг Сятослав вятичів і данину на них наклав.

У рік 6475 (967). Рушив Святослав на Дунай на Болгар і в битві одолів Святослав

болгар. І взяв він вісімдесят міст по Дунаю, і сів, князюючи тут, у місті Переяславці,

беручи данину з греків.


У рік 6476 (968). Прийшли печеніги вперше на Руську землю. А Святослав був тоді у

Переяславці, і заперлася тоді Ольга з онуками своїми - Ярополком, і Олегом, і

Володимиром - у місті Києві. І обступили печеніги місто силою великою, -

нечисленна безліч стояла їх коло міста, - і не можна було вийти із міста, ні вісті

послати, і знемагали люди від голоду й безводдя. І, зібравшись, люди тої сторони

Дніпра стояли в човнах на тій стороні, та не можна було увійти у Київ ані одному із

них, ні із міста не вийти кому до них.

І затужили люди в місті, і сказали: "Чи нема кого, який би на ту сторону міг дійти і

переказати: "Якщо ви не приступите завтра під місто, - ми здамося печенігам". І сказав

один хлопець: "Я можу перейти". Городяни ж, зрадівши, сказали хлопцеві: "Коли

можеш якось іти - іди". Він тоді вийшов із міста з уздечкою і ходив серед печенігів,

запитуючи: "Чи хто бачив мого коня?", - бо він умів по-печенізькому і вони вважали

його за одного з своїх. А як приблизився він до ріки, то, скинувши одежу з себе, скочив

у Дніпро і побрів. І коли побачили це печеніги, кинулися вони за ним, стріляючи в

нього, але не могли йому анічого зробити.

А ті побачивши це з тої сторони Дніпра і прибувши в човні на зустріч йому, взяли його

у човен і привезли його до дружини. І сказав він їм: "Якщо не підступите завтра рано

під місто, - здадуться люди печенігам". Мовив тоді воєвода їхній, на ім'я Претич:

"Підступимо завтра в човнах і, захопивши княгиню і княжичів, умчимо ми на цю

сторону. Якщо ж цього не зробимо, - погубить нас Святослав".

І як настав ранок, сіли вони у човни перед світом, затрубили сильно трубами, і люди в

місті зняли крик. Печеніги ж подумали, що князь Святослав прийшов, і побігли від

міста хто куди.

І вийшла Ольга з онуками і з людьми до човнів, а князь печенізький Куря побачив це,

повернувся один до воєводи Претича і запитав: "Хто це прийшов?" І сказав йому

воєвода: "Люди тої сторони". І спитав князь печенізький: "А ти чи не князь єси?" Він

же сказав: "Я - муж його і прийшов зі сторожею, а вслід за мною іде воїв нечисленна

безліч", - а це він сказав, лякаючи їх. І мовив князь печенізький Претичеві: "Будь мені

другом". Він тоді сказав: "Нехай буде так". І подали вони руку один одному. І дав

печенізький князь Претичеві коня, шаблю, стріли, а він дав йому броню, щит, меч.

І послали кияни гінця до Святослава, говорячи: "Ти, княже, чужої шукаєш землі і дбаєш

про неї, а свою полишив. Нас же мало не взяли печеніги, і матір твою, і дітей твоіх.

Якщо ти не прийдеш, не оборониш нас, - то таки нас візьмуть. Чи тобі не жаль

вітчизни своєї і матері, що стала старою, і дітей своїх?"

Це почувши, Святослав швидко сів на коня з дружиною своєю і прибув до Києва, і

цілував матір свою, і дітей своїх, і журився тим, що сталося від печенігів. І зібрав він

воїв, і прогнав печенігів у поле, і було мирно.

У рік 6477 (969). Сказав Святослав матері своїй і боярам своїм: "Не любо мені є в

Києві жити. Хочу жити я в Переяславці на Дунаї, бо то є середина землі моєї. Адже

там усі добра сходяться: із Греків - паволоки, золото, вино, овочі різні, а з Чехів і з Угрів

- срібло й коні, із Русі ж - хутро, і віск, і мед, і челядь". І мовила йому мати: "Чи не

бачиш ти, що я недужа? Куди ти хочеш іти від мене?" - бо вона розболілася була.

Сказала ж вона йому: "Погребши мене - іди куди хочеш".

І по трьох днях померла Ольга. І плакав за нею син її, і люди всі плачем великим, і,

понісши, погребли її на уготованому місці. І заповіла була Ольга не творити тризни

над собою, бо мала вона пресвітера, і той похоронив блаженну Ольгу.

Ця Ольга була передвісницею християнській землі, яко вранішня зоря перед сонцем і

яко зірниця перед світом. Бо сіяла, як місяць уночі. Так ця між невірних людей

світилася, як перло в багні, бо були вони залякані гріхом, не омиті святим хрещенням, а

ця омилася святою купіллю, скинула з себе гріховну одіж ветхого чоловіка Адама і в

нового Адама втілилась, що ним є Христос.

Речім же до неї: "Радуйтеся, руськеє пізнання Бога! Стали ми по-чатком примирення з

ним". Вона бо першою увійшла в царство небеснеє із Русі, і її восхваляють руськії

сини яко зачинательку, бо й по смерті молилась вона богові за Русь. "Праведних же

душі не вмирають". Як ото сказав Соломон: "Коли хвалять праведника, - веселяться

люди", "безсмертною бо є пам'ять його", коли признається він богом і людьми. Її теж

усі люди прославляють, бачачи, що лежить вона нетлінною многії літа. Сказав бо

пророк Ілій про слова Господа: "Тих, що прославляють мене, - я прославлю". Про

таких же і Давид говорив: "У пам'яті вічній буде праведник, він поговору злого не

убоїться. Готове серце його уповати на господа, утвердилося серце його і не

здригнеться". Соломон же сказав: "Праведники вовіки живуть, і від Господа нагорода

їм є, і дбання від Всевишнього. Тому дістануть вони царство краси і вінець доброти від

руки господньої, бо десницею захистить він їх і рукою покриє їх". Захистив бо він

силою своєю блаженну Ольгу від ворога і супостата диявола.

У рік 6478 (970). Святослав посадив Ярополка в Києві, а Олега в Деревлянах.

У цей час прийшли люди новгородські, просячи князя собі: "Якщо не підете ви до нас,

то ми знайдемо князя собі". І сказав їм Святослав: "Аби хто до вас пішов!" І відмовився

йти до них і Ярополк, і Олег. І сказав Добриня: "Просіть Володимира", - бо

Володимир був від Малуші, улюблениці Ольжиної; Малуша ж була сестра Добринина,

а батьком їм обом був Малко Любчанин, отож Добриня був вуєм Володимирові. І

сказали новгородці Святославу: "Дай нам Володимира". І взяли новгородці

Володимира собі, і пішов Володимир з Добринею, вуєм своїм, до Новгорода, а

Святослав - до Переяславця.

У рік 6479 (971). Прийшов Святослав до Переяславця, і заперлися болгари в місті. І

вийшли болгари на січу проти Святослава, і була січа велика, і одолівали болгари. І

сказав Святослав воям своїм: "Уже нам тут полягти. Ударимо мужньо, браття і

дружино!" А під вечір подолав Святослав болгар і взяв місто списом, кажучи: "Се

город мій!"

І послав він до Греків послів, мовлячи: "Хочу на вас іти і взяти город ваш, як і сей". І

сказали греки: "Ми не в силі супроти вас стати. Так що візьми з нас данину собі і на

дружину свою. Але скажіть нам, скільки вас, щоб дали ми по числу воїв". А це

говорили греки, обманюючи русів: греки бо є хитромудрі й до сьогодні. І сказав їм

Святослав: "Єсть нас двадцять тисяч", - і додав він десять тисяч, бо було русі десять

тисяч тільки. І спорядили греки сто тисяч на Святослава, і не дали данини.

І рушив Святослав на греків, і вийшли вони супроти русі. І коли побачили це руси, то

убоялися вельми кількості воїв. І мовив Святослав: "Уже нам нікуди дітись, а волею і

неволею доведеться стати насупроти. Тож не осоромимо землі Руської, а ляжемо

кістьми тут, бо ж мертвий сорому не зазнає. Якщо побіжимо ми, - то сором нам. То ж

не втечемо, а станемо кріпко, і я перед вами піду. Яко моя голова ляже, - тоді самі

подумайте про себе". І сказали вої: "Де голова твоя ляже, там і наші голови ми

зложимо".

І приготувалися до бою руси і греки супроти них. І зітнулися обидва війська, і

обступили греки русів, і була січа велика, і подолав Святослав, а греки побігли. І пішов

Святослав, воюючи, до міста Цесарограда, і інші міста розбиваючи, які стоять пустими і

до сьогоднішнього дня.

І скликав цесар грецький Іоан у палату бояр своїх, і сказав їм: "Що вдіємо? Адже ми не

можемо стати супроти нього". І сказали бояри: "Пошли йому дари. Вивіримо його, чи

падкий він є до золота чи паволоків?" І послали вони до нього золото, і паволоки, і

мужа мудрого, і сказали йому: "Стеж за поглядом його, і лицем його, і мислями його".

Він же, муж цесарів, узявши дари, прийшов до Святослава. І коли прийшли греки з

дарунком, він сказав: "Введіть їх сюди". І прийшли вони, і поклонилися йому, і поклали

перед ним золото й паволоки. І сказав Святослав, убік дивлячись: "Сховайте". І

отроки Святославові, узявши, все сховали, а посли цесареві повернулися до цесаря.

І скликав цесар бояр, і сказали тоді послані: "Коли прийшли ми до нього, і піднесли

дари, він і не глянув на них, а повелів сховати їх". І мовив один боярин: "Вивір його ще

один раз. Пошли ще йому зброю". Вони ж послухали того і послали йому меч та іншу

зброю.

І принесли йому меч, і він, узявши, став любуватися ним, і хвалити, і дякувати

цесареві.

І прийшли послані назад до цесаря, і повідали все, що було. І сказали бояри: "Лютий

буде сей муж, бо майном нехтує, а зброю бере. Згоджуйся на данину". І послав цесар

послів до Святослава, кажучи так: "Не ходи до міста, а візьми данину, навіть яку ти

хочеш", - бо він замалим не дійшов до Цесарограда.

І дали вони йому данину, а він узяв і за вбитих, кажучи:"Рід його візьме". Узяв він

також і дари великі і повернувся в Переяславець зі славою великою.

Побачивши ж, що мало дружини у нього, він сказав собі: "Іще, обманувши як-небудь,

поб'ють вони дружину мою і мене", - бо багато загинуло в бою. І сказав він: "Піду я в

Русь і приведу більше дружини".



<< предыдущая страница   следующая страница >>