asyan.org
добавить свой файл
1

Гендерні відносини в українському вимірі



На сучасному етапі розвитку цивілізації багато говорять, пишуть, дискусують про гендерні відносини, - тобто про рівноправність чоловіків і жінок у всіх сферах життя. Ця тема не належить до нових, до неї й раніше зверталися вчені та політики, але вона досі залишається актуальною. Очевидно, не буде перебільшенням, якщо визнати, що не можна збудувати демократичного і гуманістичного суспільства, якщо не всі в ньому будуть вільними і рівноправними.

Насамперед це стосується рівності жінок із чоловіками в сім’ї, зайнятості, оплати праці тощо. Щоправда, наперед треба визнати, що та рівність може бути тільки відносною, бо ні сама людська природа, ні суспільна потреба такої рівності не вимагає. Адже важко собі уявити таку ситуацію, у якій жінка була б косарем чи вантажником нарівні з чоловіком. Це можуть бути хіба що окремі випадки. А втім, саме таку рівність утверджувала колгоспна система, коли жінки працювали на найтяжчих роботах.

Інтерпретуючи гендерні стосунки на сучасному етапі, у полі зору часто перебувають абстрактні моделі взаємин чоловіка і жінки без урахування культурних, історичних, національних та інших традицій. У тому легко переконатися, подивившись телепередачі, з яких випливає, що свобода і рівність жінки з чоловіком зводиться до вседозволеності, хизування голим тілом та інтимними стосунками. Інакше кажучи, нерідко рівноправність жінки пропагується у таких формах, які принижують саму жінку та її оточення. Часто рівноправність виступає у формі повії, яка завжди осуджувалася в українському народі. Щоб переконатися у вульгаризації гендерних стосунків, достатньо проглянути телепередачі з нагоди штучно змодельованого комуністами 8 березня, відзначення якого перейшло у спадок незалежній Україні.

Прикро про це говорити хоча б тому, що український вимір гендерних стосунків і пошанування жінки сягає прадавніх часів і містить цінності, які багатші, змістовніші усіляких сучасних гендерних доктрин. Глибинна культура пошанування жінки-матері пояснюється природою господарських занять і космосогенних уявлень українців, які завжди заселяли чорноземні простори, придатні для осілого хліборобства. Головно цим пояснюється культ Богородиці, який в українстві прослідковується, згідно з історичними дослідженнями, в період палеоліту. Походження вірування у Велику Богиню датуються часом 30-20 років до нашої ери. Про це свідчать знахідки скульптурок візантійської стоянки (ХХ тис. до н.е.), сакральних статуеток три­пільської доби (ІV-ІІІ тис. до н.е.).

Україна багата археологічними пам’ятками, які величають культ Матері-Богині і Берегині, вона була продовжувачем роду, господарських і регіональних традицій. Не випадково до новітніх часів збереглися Кам’яні Баби, що встановленні на возвеличення жінки-прародительки.

У наступні епохи повага до жінки не тьмяніла, вона наповнювалася новим змістом, набирала нових ознак. Особливо про це яскраво свідчать пам’ятки першої української держави – Київської Русі. Повага до жінки дістала закріплення в першій українській конституції – Правді Руській (ХІ-ХІІІ ст.). У ній виписані конкретно усі провини і відповідні за них кари. Не обійшли укладачі цього документу і жіночої долі. Зокрема, Руська Правда жорстоко штрафувала тих, хто лайливо висловився про жінку. За слово “блудниця” треба було заплатити штраф більший, ніж коштував кінь під сідло. Строгі правила у гендерній поведінці були законодавчо закріплені. Що стосується народного світогляду, то він знайшов відображення у віруванні, колядах, щедрівках, зміст яких постійно нагадує, що чоловік і жінка творять органічну єдність, а їх діточки, мов на небі зірочки. Народна традиція у її різних вимірах оберігала сім’ю, рівне партнерство чоловіка і жінки, всіляко надаючи пріоритет останній.

Це, до речі, добре видно і на сімейних стосунках козацької доби, коли на українську жінку лягли всі господарські, виховні та інші клопоти. Якщо подивитись оперу “Запорожець за Дунаєм”, то домінування жінки виступає аж надто наглядно. Адже козак, який воював проти турків, усіляко оправдується перед власною дружиною, щоб не бути знехтуваним і покараним.

Стосунки між чоловіком і жінкою були предметом наукових досліджень. Зокрема, геніальний іван Франко проаналізував долю жіноцтва в українських народних піснях. На основі проведених досліджень він дійшов до фундаментальних висновків, один із яких полягає в тому, що Україна належить до високоцивілізованих держав, оскільки надто цінує і шанує жінку. Справді, ставлення до жінки можна вважати ознакою цивілізованості.

Щоправда, потрібно підкреслити, що на таке ставлення українська жінка заслужила собі власною правдою і стараннями. Це добре показав знаменитий український вчений Сергій Подолинський у праці “Життя та здоров’я людей на Україні” (1879 р.). Він звернув увагу на охайність, працьовитість, моральність, ощадливість української жінки, котра у складних економічних умовах народжує і вирощує здорове молоде покоління.

Можна було б навести багато ціннісних засад, що визначають фундамент гендерних стосунків в українстві. Хоча, мали місце важкі демографічні катастрофи і політичні події у ХХ ст. Ці засади значною мірою здеформовані, але не стільки зруйновані, аби апелювати до зарубіжних гендерних моделей.

На мій погляд, рівність між чоловіком і жінкою визначається органічною єдністю їх тіла, духу, душі. Спільність почувань, інтересів, мети завжди буде оберегом гендерної рівноправності. Якось відомий український хірург М. Амосов зауважив, що щастя коротко­тривале, бо воно вимірюється тільки хвилинами фізіологічного зближення чоловіка і жінки. Такий фальшивий погляд намагаються нині нав’язати людям кінофільми, телепередачі, періодичні видання і т.д. Насправді вони спрямовані проти довготривалості людського щастя, яке відповідає українській культурній і сімейній традиції.

До речі, з приводу того прийнято чимало державних постанов, які декларують відродження українських сімейних традицій, щемливої поваги до жінки-Прародительки і Берегині. Однак ніхто за здійсненням цих постанов не стежить, українське духовенство також більше клопочеться про парафії, ніж про зміцнення сім’ї. Між тим, у тому аспекті греко-католицька церква має великі напрацювання.

Залучення надбань української культури до гармонізації гендерних відносин – це потужне джерело со­ціального поступу, бар’єр на шляху руйнування сім’ї, неоціненний скарб продовження українського роду і родоводу. Окремими натяками про це ідеться в урядовій програмі “Назустріч людям”, яка повинна стати основою для проведення ефективної гендерної політики в Україні.


С. Злупко, професор
Доступ: http://www.dcz.gov.ua