asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 4 5

Національна академія наук України

Інститут держави і права ім.В.М.Корецького

Стефанчук Руслан Олексійович

ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНИХ ОСІБ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ

Спеціальність 12.00.03. – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право
АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави І права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України.

^ Науковий консультант -

доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України, Заслужений діяч науки і техніки України Шевченко Ярославна Миколаївна,

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, завідувач відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права.

^ Офіційні опоненти:

докгор юридичних наук, професор, академік АПрН України,

Заслужений діяч науки і техніки України

Кузнецова Наталія Семенівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри цивільного права;

доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України ^ Луць Володимир Васильович,

Академія муніципального управління, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін;

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПрН України ^ Жилінкова Ірина Володимирівна,

Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, професор кафедри цивільного права № 1.

Захист відбудеться «4/ » лютого 2008 р. о /5~ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьох­святительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий «2^ » грудня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради, ц/

доктор юридичних наук Ch~^ І. М. Кучеренко

і ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Питання особистих немайнових прав фізичної особи стає надзвичайно актуальним на тлі суспільних перетворень, які сьогодні відбуваються в Україні. Так, відповідно до ст. З Конституції України був закріплений абсолютно новий основоположний принцип пріоритетності людини та її внутрішніх (духовних) благ порівняно з іншими соціальними цінностями. На розвиток цього положення в Конституції України в розділі другому була закріплена низка фундаментальних прав та свобод людини і громадянина, яка за своїм змістом та обсягом є чи не найповнішим у Європі переліком основних можливостей та дозволів. Органічно увібравши в себе основні положення Загальної декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з відповідними додатковими протоколами. Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права та інших міжнародних актів у сфері прав людини. Конституція України вибудувала власний каталог фундаментальних та непорушних прав людини, забезпечивши їх при цьому дієвими правовими гарантіями здійснення та захисту.

Водночас саме прийняття нового Цивільного кодексу України забезпечило найбільш повний галузевий розвиток указаних вище конституційних положень. При чому цивільне законодавство не просто інкорпорувало у свій зміст більшість із зазначених прав людини, перенісши їх у категорію особистих немайнових, чим надало їм характеру приватно-правових, але й забезпечило їх ефективне здійснення та всебічну охорону компенсаційно-відновлювальним методом, що грунтується на юридичній рівності сторін.

Найповніше зазначені положення відображено у Книзі Другій ЦК України «Особисті немайнові права фізичних осіб». Слід зауважити, що, виокремивши особисті немайнові права фізичних осіб у структурі Цивільного кодексу, Україна стала однією з перших на території країн колишнього пострадянського простору, хто втілив указані положення в життя. Річ у тім, що переважна більшість країн колишнього СРСР відхиляє ідею правової регламентації особистих немайнових прав фізичних осіб, обмежуючись винятково їх цивільно-правовим захистом у разі порушення окремих із особистих немайнових благ (ст. 23 ЦК Азербайджану, ст. ст. 151-153 ЦК Білорусі, ст. ст. 19, 161 ЦК Вірменії, ст. ст. 15, 16 ЦК Молдови, ст. 150-152 ЦК Російської Федерації, ст. 172 ЦК Таджикистану, ст. ст. 15-18 ЦК Туркменістану, ст. ст. 99, 100 ЦК Узбекистану та ін.) або ж закріпленням окремих із особистих немайнових прав (ст. ст. 17-18 ЦК Грузії, ст. ст. 144-146 ЦК Казахстану та ін.). З огляду на це потрібно визнати, що переважно особисті немайнові права фізичних осіб віднаходять позитивну регламентацію в ЦК України, а рівень їх легітимації, системності та стану кодифікованості с одним із найбільш якісних та прогресивних з-поміж тих, що існують не лише серед країн СНД, аіе й, мабуть, серед переважної більшості країн романо-германської системи права

Безперечно, такий стан справ, у першу чергу, зумовлений серйозними науковими дослідженнями в цій сфері, які лягли в основу розробки та прийняття нового ЦК України. При цьому вказана доклринаїьна база містить як фундаментальні праці дореволюційних цивілістів, зокрема, Ю. С. Гамбарова, Д. Д. Грімма, К. Д. Кавєліна М. М. Коватевського, М. М. Коркунова, Д. 1. Меєра, С. А. Муромцева К. О. Неволіна, С. В. Пассска, С. В. Пахмана, Л. I. Петражицького, К. П. Победоносцева, И. О. Покровського, В. I. Синайського, П. П. Цитовича,

2 Г. Ф. Шершеневича, так і роботи цивілістів радянського та сучасного періодів М М. Агаркова, С. С. Алексеева, С. М. Братуся, Е. П. Гаврилова, Д. М. Генкіна, В. П. Грибанова, О. М. Ерделевського, М. Д. Сгорова, В. А. Жакенова, Т. І. Ілларіо-нової, О. С. Іоффе, Ю. X. Калмикова, Я. I. Канторовича, В. М. Корецького,

0. О. Красавчикова, Л. О. Красавчикової, С. Н. Ландкофа, О. Л. Маковського,
М. С. Малєїна, М. М. Малєїної, В. О. Ойгензіхта, М. К. Почанського, В. К. Райхера,
В. О. Рясенцева, О. П. Сергеева, Є. О. Суханова, Ш. Т. Тагайназарова, В. О. Тархова,
В.С.Толстого, Ю. К.Толстого, К. А.Флсйшиц, Р. Й.Халфіної, Б. Б. Черепахіна
К. Б. Ярошенко та ін.

Водночас особливе значення для розвитку особистих немайнових прав мають наукові дослідження саме українських цивілістів, які не лише розробили загальні засади правової регламентації особистих немайнових прав, але й сформували їх систему. До їх числа слід віднести праці Ч. Н. Азімова, 1. А. Безклубого, Д. В. Бобрової, Т. В. Боднар, В. І. Борисової. О. В. Дзери, А. С. Довгерта,

1. В. Жилінкової, В. І. Кисіля, В. М. Коссака, О. В. Кохановської, О. Д. Крупчана,
Н. С Кузнецової, І. М. Кучеренко, В. В. Луця, Р. А. Майданика, В. Ф. Маслова,
Г. К. Матвеева, О. О. Мережка, О. А. Підопригори, О. О. Підопригори, О. А. Пушкі­
на, 3. В. Ромовської, М. М. Сібільова, І. В. Спасибо-Фатєсвої, Є. О. Харитонова,
Я. М. Шевченко, Р. Б. Шишки та інших. Вагомий доробок у розвиток тих чи інших
різновидів особистих немайнових прав фізичних осіб був здійснений в останніх
наукових працях, авторами яких є С. В. Антонов, І. X. Бабаджанов, Н. І. Бєсєдкіна,

B. І. Бобрик, С Б. Буледа, Є. В. Григорович, Н. О. Давидова, О. М. Срмолова,
О. М. Калітенко, С. М. Клейменова, Н. В. Коробцова (Устименко), Л. О. Корчевна,
Л. В. Красицька, О. О. Кулініч, Б. К. Левківський, Л. В. Малюга, О. М. Мельник,

C. О. Міхно, А. Н. Ніязова, М. Л. Нохріна (Апраніч), Н. В. Павловська, В. П. Палігок,
О. А. Пешкова, О. О. Пунда, Г. Б. Романовський, Л. А. Савченко, І. В. Саприкіна,
В. С. Сииенко, А. В. Соловйов, С. Г. Стеценко, Є. В. Толстая, Т. А. Умаров,
Л. В. Федюк, А. О. Церковна, С 1. Чорнооченко, М. Л. Шелютто, С. І. Шимон та ін.

Проте незважаючи на таку кількість наукових робіт, і до сьогодні існує ціла низка загальнотеоретичних та практичних питань, пов'язаних із розумінням поняття, іалузевої належності, правової природи, змісту та структури особистих немайнових прав фізичних осіб, особливостей їх здійснення та цивільно-правового захисту, а також формуванням єдиної системи та її відображення у нормах цивільного законодавства.

Враховуючи вищезазначене, можемо стверджувати, що обрана для дисертаційного дослідження тема є актуаіьною як з точки зору теорії цивільного права, так і для напрацювання пропозицій щодо вдосконалення цивільного законодавства й рекомендацій стосовно його практичного застосування.

^ Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інсти'туту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Суб'єкти українського цивільного права» (державний реєстраційний номер PK0106U012117).

^ Мета і завдання дослідження. Метою роботи є виявлення, постановка та вирішення фундаментальних теоретичних проблем особистих немайнових прав фізичних осіб у цивільному праві, що мас позитивно вплинути на їх правову регламентацію, надасть можливість більш ефективного та повного їх здійснення та

З захист>', а також стане необхідною передумовою до побудови завершеної, всебічно обгрунтованої системи регулювання та охорони особистих немайнових відносин у цивільному праві.

Для досягнення мети у дисертаційному досліджені було поставлено такі завдання: проаналізувати наукові підходи щодо визначення поняття та гатузевої природи особистих немайнових відносин та особистих немайнових прав фізичних осіб у цивільному праві; визначити фактичний стан правового регулювання та охорони особистих немайнових відносин та закріплення особистих немайнових прав фізичних осіб у цивільному законодавстві України; встановити та розкрити критерії особистих немайнових прав фізичних осіб; виявити особливості змісту та здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб у цивільному праві; з'ясувати специфіку цивільно-правового захисту особистих немайнових прав фізичних осіб; визначити систему особистих немайнових прав фізичних осіб та сформулювати науково-теоретичні пропозиції щодо закріплення цієї системи в цивільному законодавстві; дати правову характеристику різних видів особистих немайнових прав фізичних осіб; розробити конкретні пропозиції та рекомендації з питань удосконаїення цивільно-правового регулювання та охорони особистих немайнових відносин.

^ Об'єктом дослідження є цивільно-правові відносини, що носять особистий немайновий характер, а також особисті немайнові права фізичних осіб, які становлять зміст цих відносин.

^ Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції і теорії, нормативно-правові акти України та практика їх застосування, зарубіжне законодавство щодо поняття, змісту, видів та системи особистих немайнових прав фізичних осіб.

^ Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в процесі роботи над дисертацією використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. Використання історико-правового методу дослідження дозволило визначити основні етапи становлення і розвитку юридичної думки щодо особистих немайнових прав фізичних осіб. Порівняльно-правовий (компаративістський) метод застосовувався при аналізі цивільно-правових норм вітчизняного та зарубіжного законодавства, наукової літератури, сприяв виявленню аналогічних правових конструкцій щодо особистих немайнових прав фізичних осіб у праві іноземних держав та вивченню їх правового реі-улювання. Методи індукції та дедукції дозволили виокремити загальні та відмінні ознаки (елементи), притаманні окремим особистим немайновим правам, дали змогу визначити їх належність до певного виду суб'єктивних цивільних прав. Системний метод надав можливість поелементного сіруктурування особистих немайнових прав фізичних осіб у світлі функціональної взаємодії та взаємозв'язку виокремлених у ньому елементів, а також забезпечив їх групування в певну систему. За допомогою догматичного методу проаналізовано зміст норм чинного вітчизняного та зарубіжного законодавств, виявлено їх колізії і прогалини. Теоретико-прогностичний метод дав можливість запропонувати перспективну модель ефективної системи особистих немайнових прав фізичних осіб у законодавстві України. Формально-логічний метод використано як універсальний спосіб аргументації наукових висновків та пропозицій з удосконалення законодавства.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в цьому

4 дисертаційному дослідженні вперше в сучасному вітчизняному цивільному праві здійснено всебічну розробку дискусійних питань щодо особистих немайнових прав фізичних осіб. У дисертації вирішено важливу наукову проблему - сформовано основи цивілістичної теорії особистих немайнових прав фізичних осіб крізь призму основних категорій цивільно-правової науки, що дало можливість створити завершену, всебічно обгрунтовану систему нормативно-правової' регламентації особистих немайнових прав.

У результаті проведеного дисертаційного дослідження вперше сформульовано і обгрунтовано або додатково аргументовано низку наукових положень та висновків, які виносяться на захист:

Вперше:

  • обгрунтовано положення, що особисті немайнові відносини є видом суспільних відносин, які виникають між їх учасниками щодо юридичного закріплення за ними особистих немайнових благ та використання цих благ. За своїм характером ці правовідносини є первинними і самостійними в структурі предмета цивільного права, грунтуються на засадах юридичної рівності та вільного волевиявлення їх учасників, спрямовані на забезпечення приватного немайнового інтересу їх учасників, позбавлені економічного (майново-грошового) змісту, а також характеризуються абсолютним характером;

  • визначено, що під поняттям «особисте немайнове право фізичної особи» слід розуміти суб'єктивне цивільне право, яке за своїм змістом нерозривно пов'язане із особою-носієм, не має економічної природи походження та економічного змісту, а також спрямоване на задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних, соціальних чи інших нематеріальних потреб (інтересу). Об'єктом особистого немайнового права фізичної особи є особисте немайнове благо;

  • доведено, що зміст особистих немайнових прав становить сукупність правомочностей (можливостей) особи-носія. які включають у себе як позитивні правомочності (можливість юридично визнаватись володільцем відповідного особистого немайнового блага (благоволодіння) та використовувати його (благовикористання) в межах, в порядку і способом, що не суперечать закону та призначенню самого блага), так і негативні правомочності (вимагати від усіх інших учасників правовідносин не порушувати цього права), у тому числі правомочність захисту;

- запропоновано закріплення в цивільному законодавстві спеціального
правового статусу (правового модусу) «фізична особа публічного права», під якою
слід розуміти фізичну особу, яка є посадовою чи службовою особою органу
державної влади, органу місцевого самоврядування, іншим суб'єктом при
здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому
числі на виконання делегованих повноважень. При цьому обгрунтовано
необхідність визначення підстав та порядку обмеження здійснення та захисту нею
особистих немайнових прав;

- встановлено необхідність розширення часткової дієздатності малолітніх та
неповної дієздатності неповнолітніх осіб, включивши до неї право вказаних
фізичних осіб самостійно захищати свої особисті немайнові права шляхом
самозахисту в разі, коли захист цих прав батьками чи іншими уповноваженими
особами є неможливим або ж коли такий захист є неповним чи неефективним;

5

  • визначено, що здійснення особистих немайнових прав повинно відбуватись за системою принципів, яка носить складний трирівневий характер та містить у собі: 1) загальноправові (конституційні) принципи; 2) загальні цивільно-правові принципи; 3) спеціальні принципи здійснення особистих немайнових прав. У свою чергу до спеціальних принципів здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб запропоновано відносити: а) принцип невідчужуваності особистих немайнових прав; б) принцип спрямованості здійснення особистих немайнових прав з метою задоволення фізичних (біологічних), духовних, моральних, культурних чи соціальних потреб; в) принцип первинності здійснення особистих немайнових прав, який означає, що в разі конкуренції суб'єктивних цивільних прав первинність у здійсненні повинна надаватись тим суб'єктивним цивільним правам, об'єктами яких є немайнові блага, що становлять вищі соціальні цінності; г) принцип самостійності здійснення особистих немайнових прав;

  • доведено, шо при компенсації моральної шкоди суди повинні, насамперед, брати до уваги можливість такої компенсації шляхом застосування способів, які не пов'язані із майново-грошовим відшкодуванням, зокрема, визнання судом факту порушення права, отримання добровільного вибачення з боку порушника тощо;

  • обгрунтовано, що розмір грошової компенсації моральної шкоди повинен визначатись судом на засадах дворівневої системи. Відповідно до цієї системи фізичній особі, порушенням особистих немайнових прав якої їй завдано моральної шкоди, запропоновано на вибір задоволення цієї моральної шкоди або отриманням фіксованого у законі розміру грошової компенсації, або ж наданням можливості вимагати визначення розміру грошової компенсації на підставі проведення експертизи;

  • визначено, що презумпція моральної шкоди в разі порушення особистих немайнових прав фізичної особи можлива лише тоді, коли порушуються права, об'єктами яких є вищі соціальні цінності життя, здоров'я, честь, гідність, недоторканність та безпека або ж у разі, коли моральна шкода завдана фізичною особою публічного права;

- доведено, що компенсація моральної шкоди шляхом примусового
вибачення є неприпустимою, крім випадків, коли моральна шкода завдана фізичною
особою публічного права;

  • обгрунтовано систему особистих немайнових прав фізичних осіб, яка маг такі складові: насамперед, виділяються два типи особистих немайнових прав: з.)універсальні (загальні) особисті немайнові права (які носять фундаментальний характер та належать усім без винятку фізичним особам); О) окремі (спеціальні) особисті немайнові права (якими наділені лише окремі фізичні особи унаслідок здійснення ними певної поведінки, наділення певним спеціальним правовим статусом (правовим модусом), або за інших обставин, що прямо передбачені законом);

  • встановлено, що перший тип універсальних особистих немайнових прав містить у собі дві групи. Перша група -універсальні (загальні) особисті немайнові права, що забезпечують фізіологічне (природне) існування фізичної особи - має у своєму складі такі роди: а) права, що забезпечують природну (біопсихічну) цілісність фізичної особи: 6) права, що забезпечують відтворюваність фізичної особи: в) права, що забезпечують природну відособленість фізичної особи. У свою чергу, друга група - універсальні (загальні) особисті немайнові права, що

6 забезпечують соціальне буття фізичної особи, поділяється на такі роди: а) права, що забезпечують індивідуалізацію фізичної особи в суспільстві; б) права, що забезпечують соціальний статус фізичної особи; в) права, що забезпечують свободу соціального буття; г) права, що забезпечують особисту інформованість фізичної особи; д) права, що забезпечують приватність фізичної особи. При цьому кожен із цих родів особистих немайнових прав фізичних осіб маг свій додатковий видовий поділ;

- доведено, що другий тип особистих немайнових прав фізичної особи
поділяється на такі групи: а) спеціальні (окреме особисті немайнові права фізичної
особи у сфері інтелектуальної діяльності; б) спеціальні (окремі) особисті немайнові
права фізичної особи у сфері сімейних відносин; в) спеціальні (окремі) особисті
немайнові права фізичної особи у сфері медичних відносин; г) спеціальні (окремі)
особисті немайнові права дітей та інших фізичних осіб, що мають вади у
дієздатності; д) посттанативні особисті немайнові права фізичніа осіб. Кожна із
груп має додатково внутрішню родову та видову диференціацію;

  • встановлено, що єдиною правомірною підставою для припинення життя, яка здійснюється з волі фізичної особи, є необхідна оборона, що вчиняється без перевищення встаноалених законодавством меж. З огляду на це обгрунтовано неможливість та недоцільність легалізації в Україні самогубства, самопожертви, еуганазії у будь-якій із наявних форм;

  • сформульовано поняття «здоров'я» не як «стану повного благополуччя», а як особистого немайнового блага, яким охоплюється наявний соматичний та психічний стан життєдіяльності організму, що визначається системою якісних та кількісних медичних показників;

- встановлено, що право на особисту недоторканність спрямоване на
забезпечення трьох різновидів особистої недоторканності фізичної особи:
а) фізичної недоторканності, яка включає в себе можливість фізичної особи за
власною волею та у власних інтересах використовувати своє тіло, у тому числі і
шляхом надання згоди на відокремлення його органів та/або тканин в межах,
порядку та у спосіб, що передбачені законом, а також і шляхом надання пожиттєвої
згоди на визначення долі свого тіла та його частин після смерті: б) психічної
недоторканності, яка включає в себе надання дозволу чи заборони втручатися з боку
інших осіб у процес формування власної психічної (душевної) організації;
в) моральнісної недоторканності, яка включає в себе надання дозволу чи заборони
втручатися з боку інших осіб у процес формування власної системи моральних
цінностей і засад.

  • обгрунтовано доцільність виділення та регламентаиії окремого особистого немайнового права на особисту безпеку фізичної особи, яке здійснюється шляхом визначення фізичною особою допустимого для себе рівня ризику в будь-якій із сфер життєдіяльності;

  • доведено, що поняття «гідність фізичної особи» слід розуміти не як її внутрішню (суб'єктивну) самооцінку, а як визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти та як «мінімальний стандарт поводження» із фізичною особою;

  • визначено, що право на особисту інформацію є особистим немайновим правом, відповідно до якого фізична особа може вимагати надання їй у доступній формі повної, достовірної та своєчасної інформації про саму фізичну особу, її

7 особисті немайнові блага та їх стан, її особисті немайнові права і порядок їх здійснення та захисту, інші відомості про предмети, факти, події, явища та процеси в тому змісті та обсязі, у якому вони забезпечують (можуть забезпечити) особисту безпеку фізичної особи, а також можливість використовувати вказану інформацію задля задоволення власних інтересів та потреб;

- обірунтовано необхідність закріплення особистого немайнового права на
приватність, під яким слід розуміти особисте немайнове право фізичної особи, що
забезпечує життєдіяльність фізичної особи у сфері сімейних, побутових, особистих,
інтимних та інших відносин, які не пов'язані із виконанням покладених на неї
публічних функцій, а також надає можливість визначати межі та режим доступу до
цієї приватності, дозволяти чи забороняти поширювати інформацію щодо неї;

- розроблено поняття «посттанагивних» особистих немайнових прав
фізичних осіб, під якими слід розуміти такі особисті немайнові права, що виникають
внаслідок і в момент смерті фізичної особи в інших осіб, які визначені законом чи
встановлені померлим і, як правило, спрямовані на захист доброго імені померлого.

^ Дістаю подальший розвиток:

  • положення, що моментом виникнення права на життя фізичної особи є момент її народження, тобто момент, коли відбулось відділення живонародженого плоду від організму матері. У разі ж мертвонародження дитини питання про виникнення (існування) права на життя у зародка порушуватись не може;

  • розмежування понять «медична допомога» та «медична послуга». При цьому під поняттям «медична допомога» слід розуміти поведінку уповноваженого суб'єкта, регламентовану відповідними нормативно-правовими актами і спрямовану на усунення загрози життю та здоров'ю (у разі, коли така загроза може стати непоправною та/або створити відповідну загрозу життю) фізичної особи. У свою чергу поняття «медична послуга» повинно охоплювати поведінку уповноваженого суб'єкта, регламентовану відповідними нормативно-правовими актами і спрямовану на підтримання (збереження), відновлення чи покращання здоров'я фізичної особи та забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення;

  • твердження, що до системи особистих немайнових прав, які забезпечують соціальне буття фізичної особи, не можуть належати ті з них, які не мають приватно-правової природи (право на свободу об'єднання (ст. 314 ЦК України), право на свободу мирних зібрань (ст. 315 ЦК України) тощо), а також права, які мають декларативний характер («права на повагу до...»);

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність роботи полягає у використанні розроблених дисертантом у результаті дослідження пропозицій та висновків:

у законотворчій діяльності- в процесі підготовки та удосконалення вітчизняного законодавства, яким визначається правовий статус фізичної особи та закріплюються її особисті немайнові права Окремі пропозиції дисертаційного дослідження були направлені до Верховної Ради України і запропоновані як для удосконалення норм чинного цивільного і сімейного законодавства так і для прийняття нових законодавчих актів, зокрема Закону України «Про охорон)' репродуктивного здоров'я»;

у науковій роботі - для подальших теоретичних розробок проблем правової регламентації, а також здійснення та захисту особистих немайнових прав фізичних осіб;

8

у правозастосовчій діяльності - при вирішенні спорів, пов'язаних із захистом особистих пемайнових прав фізичної особи; при підготовці науково-практичних коментарів ЦК України;

у навчально-методичній роботі - при підготовці і викладанні навчальної дисципліни «Цивільне право України» та спецкурсу «Особисті немайнові права фізичних осіб» у Хмельницькому університеті управління та права; при підготовці підручників і навчальних посібників; при проведенні постійнодіючих семінарів у Головному управлінні юстиції Хмельницької області: при проведенні семінару для молодих вчених на тему: «Сучасні проблеми цивільно-правової регламентації особистих немайнових прав фізичних осіб» у Київському регіональному центрі Академії правових наук України.

Усі вищезазначені впровадження посвідчені відповідними документами.



следующая страница >>