asyan.org
добавить свой файл
1

Українська ніч 33-го

Вечір пам’яті


Мета. Сприяти поверненню історичної пам’яті про голодомор 1932-1933 років, розширити знання учнів про голодомор на Чернігівщині. Виховувати почуття співпереживання, поваги до минулого України, прагнення не допустити повернення трагічного минулого.


Обладнання: тематична газета “Голод 33-го”, ікона Божої Матері, свічки, рушники, кетяги калини, квіти, перев’язані чорною стрічкою, виставка літератури, записи пісень (“Молитва за Україну” у виконанні Т.Петриненко, “Реквієм” Моцарта)


^ Форма проведення: усний журнал.


Вчитель. 1933 рік. Найчорніший час в історії України. В світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав на долю однієї з найродючіших країн. Тривалий час 1933 рік називали одним з найсприятливіших в радянській історії. А навесні цього ж року в Україні помирало 17 чоловік на хвилину, 25 тисяч – щодня.

Всього жертвами голоду за неповними даними стало від 7 до 10 млн. чоловік, з них 3 млн. – діти.

Як сталося, що без стихій, без засухи, без іноземного нашестя все те могло діятися на нашій хліборобній Україні, яка ще недавно була житницею Європи?

Розміри катастрофи впродовж десятиріч уперто замовчувалися. Робилося все, щоб приховати правду, щоб світова громадськість не дізналася про справжні масштаби трагедії, і намуштрована пропаганда діяла небезуспішно: багато людей на Заході так і не могли збагнути, що воно там сталося, на тій екзотичній Україні?

Нині ми знаємо, що то було. Це був не голод, а штучно організований, свідомо спрямований на винищення українського народу голодомор.

Голодне лихоліття, яке сталося більше 70 років тому дослідники називають по-різному: голод, голодомор, людомор. Але це швидше емоціональні позначення, бо вони не відтворюють історико-правового аспекту національної трагедії. Найвичерпнішою категорією для з’ясування причин те наслідків голоду є термін геноцид, що за нормами міжнародного права означає повне або часткове винищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи.

Доказом геноциду є свідоме створення таких умов життя, що призвели до масової смерті мільйонів українських селян. Зокрема, постанова РНК УРСР “Про заходи підсилення хлібозаготівлі”, яку було ухвалено 20 листопада 1932 року, за своїм змістом нагадувала смертний вирок: “З оголошенням цієї постанови припинити видачу будь-яких натуральних авансів по всіх колгоспах, що незадовільно виконали план хлібозаготівель”.

У колгоспників, які одержали хліб раніше цієї постанови, масово його вилучали. На весну 1933 року майже половина колгоспів України не розрахувалися з колгоспниками, тобто не видали жодного грама хліба.


Тоді дурні Грицьки та Опанаси

Вмирали, як у зливу комарі.

Тоді по селах їлось людське м’ясо,

І хліб пекли з розтертої кори.

Дивилися голодні діти ласо

На пухле тіло вмерлої сестри,

Так ми, хоч і покинули печери,

В XX віці стали людожери.

«Історики»:

1) Це було не стихійне лихо, а штучно підготовлений голодомор. Вирішено було голодом виморити працьовитий український народ, винищити його розбратом і ворожнечею.

До цього голоду держава штовхнула село, яке відмовилося прийняти колгоспну систему від початку колективізації. У 1931 році було вилучено майже 400 млн. пудів зерна, але цього було досягнуто в результаті знекровлення села. Надзвичайні комісії під керівництвом Кагановича, Молотова, Постишева викачали у селян внутрішні фонди - продовольчий, фуражний та насіннєвий.

  1. Узимку 1931-1933 років привид голоду вже стукав у двері селянських хат України. Фізично
    ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну компанію 1932 року. Внаслідок
    неякісного обробітку загинула частина посівів.

  2. І все ж врожай 1932 року лише на 12% був меншим за врожаї попередніх років і міг
    забезпечити населенню України мінімум продовольства.

  3. Але цього не сталося. Наближення катастрофи відчувалося вже в середині 1932 року.
    Угорський письменник Мате Залка писав: "Україна, не зважаючи на нормальний врожай,
    приречена на голод. Це трагедія."

Учень. Отож, на Україну відправлено з Москви і Ленінграда так званих десятитисячників, кримінальних злочинців і морально негідний елемент. Як хижі зграї, вони ходили від хати до хати і шукали хліба. Пробивали залізними щупами підлоги, печі, стіни, скопували подвір'я, сади, городи, їздили по полях і все, що знаходили, забирали, залишаючи цілі родини без шматка хліба. За кілька місяців ці надзвичайні комісії під керівництвом Кагановича, Молотова, Постишева викачали з сіл усі запаси зерна. У кожному населеному пункті були спеціальні бригади, які викликали по одному господареві, вимагаючи негайно відвезти на станцію мішок зерна. Відпускали тільки після того, як селянин погоджувався. За нездачу зерна позбавляли волі на 10 років. Деякі селяни-бідняки накладали на себе руки.

Учениця.

То був страшний навмисний голод.

Стріла була така нищівна.

Щоби згромадити стодолу

Колгоспної катівні.

То був страшний навмисний злочин.

Такого ще земля не знала.

Закрили Україні очі,

І душу міцно зав 'язали.

Сліпу, пустили старцювати...

Луна ще досі в оболонях.

Здичавіла вкраїнська хата

На березі своїх агоній.

Глуху, заставили мовчати.

А то би світ втопивсь в Славуті.

Як божевільна їла мати

Свою дитиноньку майбутню.

Мерцями всіялося поле.

Ні хрестика і ні могили.

То був такий навмисний голод.

Чи, Боже, й Ти вже був безсилий?

(Тарас Федюк «Навмисний голод»)

Учениця.

Ганебним і водночас злочинним було відверте вбивство дітей за розкрадання так званої

«соціалістичної власності». Відомо, що 7 серпня 1932 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову, яку народ назвав декретом про «п'ять колосків». Судові й позасудові органи чинили безкарно глум над селянами, масово забивали дітей, що голодні ходили по колгоспному полю і збирали

колоски.

Так у с. Бурти Київської обл. було заарештовано двох дівчат 12 і 14 років, їх піддали жахливим тортурам: палили руки сірниками, кололи голками пальці, тиснули пальці дверима, виламували їм руки. Зловлених дітей прив'язували до коней і піддавали тортурам, тіла невинних жертв закопували таємно. Таких фактів досить багато.

Учень.1932... Жахливі сторінки голодомору. А чи були ті, хто виступав з протестом, заступався за голодуючих? Так, були, але про них ми знаємо мало. Серед тих правозахисників — Лука Даниленко.

1932 рік. Молодий лейтенант Даниленко закінчив артилерійське училище і з радістю прибув до свого рідного хутора Вейхово на Сумщині. Зустрівся з рідним братом, і Давид розповів йому і про голодомор, і про спухлих людей, і про вимерлі села. І якраз тоді прибув уповноважений з району по заготівлі хліба і наказав Давиду вести до тих, хто має хліб. Давид почав відмовлятися, бо у людей вже не було що брати.

Лука не витримав. Підвівся, витягнув наган і наказав негайно забиратися з хутора і забути туди дорогу, а ні — то всіх перестріляє. Це був нечуваний випадок — із зброєю в руках проти вказівок Компартії.

Поїхав Лука у літні військові табори, а слідом за ним полетів донос про випадок на хуторі. І запрацювала державно-тоталітарна машина: виключення з рядів КПРС, переведення на Далекий Схід, слідчий ізолятор і військовий суд у Хабаровську, вирок — розстріл з конфіскацією майна. А люди пухли від голоду, вимирали цілі села.

Це остання хлібина, остання...

Очі горем налиті вщерть

Батько й діти не їли зрання

Це остання хлібина, остання...

Після неї — голодна смерть.

Плаче й крає, немов соломинку,

Пильно дивиться дітвора, -

Тату, їжте ось цю шкуринку,

Майте жалю до нас краплинку -

Умирати вже нам пора...

Взяв шкуринку дідусь і плаче

І стареча рука тремтить...

Сиве око, сліпе, незряче,

Але серце його козаче

Б'ється рівно і хоче жить...

Стали кожному крихти в горлі,

Спазми в горлі, немає сліз,

А над хатою клекіт орлів,

А на вигоні — трупи чорні,

Там, де саваном сніг білів...

Вчитель. Сталін не тільки запрограмував голодомор, але й уважно спостерігав за його результатами. Спочатку сільські Ради зі своєї ініціативи вели облік померлих від голоду. Та з 1 грудня 1932 ро­ку ОГПУ вирішило слідкувати за вимиранням України самостійно. Для дотримання таємності розробили особливий шифр: «За ... п'ятиденку ... місяця ... по ... району заготовлено ... голів худоби. Хворіють ящуром ... голів». Під «головами худоби» належало розуміти число померлих, під «хворіють ящуром» — випадки людоїдства. В уряді України з диявольською статистикою були ознайомлені лише Косіор, Постишев, Хамаєвич та голова ГІГУ Балицький. У березні 1933 року Сталін першому секретареві Українського ЦК Постишеву в присутності Молотова, Калініна, Кагановича і Ягоди давав настанови, як далі вести удушення України: «Ти, Паша, призначений нами туди в ролі ГЛАВГОЛА і цією зброєю зробив більше, ніж Семен кількома кінними арміями, Стасік (це про Косіора) трохи розгубився, а в тебе рука залізна, на тих слизняків (Чубар, Петровський) не звертай уваги.» ОГПУ веде облік «худоби» тільки до 15 квітня 1933 року. Кількість жертв за 4,5 місяці склала 2 млн 420 тис. 100 душ. Кількість випадків людоїдства — 2500. А скільки їх було насправді? Істинного числа жертв не знає ніхто.

Учень. Наступила голодна зима. Хліба не стало вже до Нового року. Голодуючі сім'ї їли кукурудзяні качани, стебла, просяне лушпиння, стручки акації, сушену солому, трави, гнилі кавуни і буряки, а також м'ясо домашніх тварин і дохлих коней.

Ось як згадує про це Василь Барка у романі «Жовтий князь» — першому творі про голодомор 1933 року:

«Пес то наближався, то застигав на місці і довго, мов зачаклований, глядів на кусник їстівного в руці господині. Зрештою, той кусник спокусив переступити через поріг, в нешироко відкриті двері, що зачинилися враз. Андрій ударив качалкою, і приголомшений пес, заскавучавши, припав до землі. Дарія Олександрівна накинула йому на голову мішок. Почала бити костуром, що колись брав ЇЇ чоловік, коли ходив вулицями, де є злі собаки. Але, раптом опритомнівши, пес підскочив, вирвався з мішка і почав метатися по сінях.

Оленка з самого початку затрусилася від жаху, зачинилася в хаті і тремтить, стоячи біля одвірка. Оченята, ніби в божевільної, з переляку; їй чути поруч гурчання, гавкіт, крик, тупіт.

В сінях мати з розпукою чимдуж била пса, бачачи, що це одно зосталось, бо інакше він покусає, а не дасться в руки; ще в хату вскочить і виб'ється через вікно, зоставивши всіх голоднішими, ніж сам.

Пес осідає і тільки лізе - вже не скочить. Востаннє він смикнувся і впав, тонко поскімливши. Дарія Олександрівна ножем, що приніс син, дорізала пса. Підвелась напівпритомна. Патрала і перемивала до вечора і варила псятину, що бридко несмачною виявилась! Та голод став дужчий, ніж відраза до погані: всі в хаті їли її.

Голодна смерть ходила по селу. Мертві лежали в кожній хаті. Нікому було ховати, їх стягали на воза, зачіплювали гаками сільські активісти-комуністи. Але в хатах, крім мертвих, дихали ще живі. Щоб не заїжджати по них наступного дня, забирали на підводу разом з мертвими.

Хлопця Василька Гончаренка ще живцем поклали на підводу. Він не знав, куди його везуть. Зрозумів тільки на цвинтарі і почав проситися:

- Дядечку, зніміть мене, хай полежу трошки на травичці.

Дивно, але послухало зчерствіле серце. Поки копали яму, Василько тихенько поліз між могил до поля з пшеницею, що біля цвинтаря. Там і сховався. Богу дякувати, за нього забули. А він, лежачи, м'яв колоски і ловив тремтячими вустами. Там і заночував. Нас­тупного дня лежав майже непритомний. Під вечір, коли опам'ятався, почув торохтіння підводи і з усіх сил покликав на допомогу. На щастя, то був його друг Володя. Так і врятувався хлопець від смерті.

Але так було не завжди…

^ Голод на Чернігівщині

«Історики»

У жовтні 1932 р. на Україні було створено сьому область — Чернігівську, в яку входило 36

районів. А в грудні відмічалося, що у розвитку колективізації Чернігівська обл. значно відстала

від основних зернових районів України: лише 4-5 рай-в області мають 60% колективізованих товариств, близько 1/3 районів ще не дійшли й до 40% ("Більшовик" 1932, №1)

Чернігівська обл. була на останньому місці і по хлібозаготівлі: на 6 грудня 1932 р. було виконано

64,4% річного плану. Таким чином, перед Чернігівщиною постало подвійне завдання - збільшити

хлібозаготівлю, і перетворити область на суцільно колективізовану. І ці завдання вирішуються

досить швидко. Вже 9 квітня 1933 р. в доповіді секретаря обкому КП(б)У Філенка зазначається,

що за півроку % колективізації зріс з 48 до 57-60% і вже існує 2242 колгоспи, а 12 січня 1934 на

обласній партконференції відзначалося, що вже 65% усіх господарств колективізовані.

Що стосується хлібозаготівлі, то врожай 1932 р. на Чернігівщині хоч був і не рекордним, проте достатнім. І все ж таки виник небувалий голод, бо осінні і зимові хлібозаготівлі не залишили селянам майже нічого. Такою ціною добувалася валюта для індустріалізації -вилучений у селян хліб йшов на експорт. А 6 грудня 1932 р. виходить постанова РНК УРСР та ЦК КП(б)У "Про значення на чорну дошку сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі". Через 3 дні видається постанова "Про занесення на чорну дошку колгоспу "Більшовик" Носівського району Чернігівської області.

Райони, що не виконали планів здачі зерна, ставилися мовби поза законом, їх керівники оголошувалися саботажними і підлягали репресіям, в ці райони заборонялося ввозити продукти харчування і промислові товари. Люди були кинуті напризволяще, бо до того часу майже всі продовольчі товари вже забрали. На Чернігівщині виникли селянські заворушення, а в деяких селах - навіть збройні виступи.

Учень. "В 1932 р. голод був у самому розпалі. У Вертіївці та Дрімайлівці селяни об'єднувались у загони і вбивають хлібозаготівельників. Для придушення цього руху Ніжинське ДПУ було змушене послати озброєні підрозділи" (Із свідчень Голубєва Л. В. м. Ніжин)

"В 1933 р. я їздив на хлібозаготівлі в с. Сидорівка Ніжинського р-ну. Одного разу місцеві жителі обстріляли нас, і надалі ми кожної ночі ночували в різних хатах, боячись, щоб нас не вбили." (Андреєвський А. П. М.Ніжин).

В колгосп погнали коні та воли,

Вози, плуги і борони забрали,

Одних людей на північ повезли,

А інших смерть голодна доконала...

Учень. "У той час я навчався в Ніжині був свідком того, як помирали люди. По вулицях, особливо по Гоголівській, попід будинками, магазинами, парканами сиділи і лежали дорослі люди і малі діти, їхні опухлі ноги були обмотані хустками, ганчір'ям, бо ніяке взуття вже не налазило. Лопалася шкіра, з ранок сочилася слизь. Люди мовчали, бо не було вже навіть сил попросити їсти. Вони тупо і байдуже дивилися кудись вдалечінь. Міняли все, що можна, на шматок хліба. Буханець його коштував на базарі тоді 15-20 крб., що було дуже дорого. Я бачив, як дехто, купивши хліб, ховав його за пазуху, щоб не відібрали. Голод робив людей звірями." (Реп'ях П.П., Ніжин)
Учень. " Влітку 1933 року студенти ніжинських учительських курсів одержували 100г хліба, чай без цукру та варену без солі ботвину. Багато людей вмирало прямо на вулицях, їх вивозили
вантажними машинами і закопували всіх разом." (Околот О.М., Бобровицький р-н)
"В місті вмирали цілі вулиці. Люди їли листя і кору дерев. Одного разу я бачила, як по місту
йшов кінь, а на шиї в нього висіла табличка "Хочу кушать".(Мороз М.Ю., Ніжин)

Навесні 1933 р. в голодному божевіллі люди коїли нелюдські злочини
А я діточок побила,

До схід сонця поварила,

Трактористу-молодцю

Наварила холодцю,

Їж, Іване, пий, Іване,

Хай коханнячко не в'яне.

Ти ж казав: "Якби сама..."

Подивись - дітей нема,

Їж, коханий, не барися,

Виплюнь пальчики Орисі,

Від синів та від дочок –

Тільки жменька кісточок.

Душі їх пішли до раю,

Я ж останки позбираю

І землиці їх віддам.

Всі ми будемо отам...

Учень. "У 1933 році мене направили на роботу в Ріпкинську лікарню. Зав лікарнею наказав усім, хто звертається з проханням видавати довідки про смерть родича видавати такі довідки і писати в них, що смерть сталася від гострої серцевої недостатності. Кілька разів за такими довідками зверталася багатодітна мати.

А одного разу міліціонер привів до нас дівчину 18 років і приніс всі довідки, які ми видавали її матері. З'ясувалося, що ця дівчина та її мати вбили і з'їли всіх молодших дітей, а потім озвіріла від голоду дівчина вбила матір. Коли її варила, сусіди заявили в міліцію, що з хати чути запах вареного м'яса". (Аврамович Є.І.. Чернігів)

Щезло все в голодному пожарі:

Матері і діти з глоду всі мруть.

Божевільні люди на базарі

Людське м'ясо людям продають...

Учень. "У нас голод почався ще в 1932 і продовжувався до 1934 року. Спец бригади "активістів" ходили по дворах і геть усе забирали, що могло бути харчем. Щоб змусити господарів віддати хліб (а його ж не було вже) їх залякували мучили, били. Надягнуть кожух на чоловіка, заженуть на піч, сильно напалену, а потім людину роздягнуть і палками голяком виганяють на вулицю, в сніг. Люди мерли, як мухи. Іде людина дорогою, падає і помирає. Вимирали цілі родини. Трупи могли лежати подовгу на вулицях, по хатах. Ніхто на них не звертав уваги, навіть таке бувало: дітки лазили помертвій матері і смоктали її груди." (Марченко А.В., Чернігів)


На Остерщині в с.Городище директор школи Прохір Тарасович Шабел розпорядився залишати в школі частину хліба, вилученого спец загонами. Сотні матерів дякували цій людині і вчителю за те, що він врятував їх дітей. Щоправда, за цей гуманний акт директора у тому ж таки 33-му році (він же й секретар парторганізації) "за привласнення продуктів" виключили з партії.

Учень. Нещасні жінки, в яких того 33-року народилися діти.

Не в світ приходили ті діти —

Приходили в пітьму... І мати...

Чи ж могла радіти? Кляла себе саму.

Проклятий рік.

Косматі вісті,

І ніч глухоніма.

А ще дитя і ще в колисці,

А вже його нема...

Луною - плач! Стріла мисливська!

І тризна пелюсток.

Хто в 33-м народився?

Не чутися. Ніхто...

Ведучий. Кажемо нині: село постаріло. А це ж прямий наслідок голодомору, "матеріальний

відгомін ненароджених поколінь. Ми х болем говоримо сьогодні про генофонд українського

народу, непоправно підірваний голодомором 33-го. В могилу зійшли найкращі. Гинули

працьовиті, самостійні господарі, яким пришивали куркульський саботаж. Відходили в небуття

сільські майстри і винахідники, яких ніколи не бракувало в Україні. Лягали в сиру землю

непокірні нащадки козацькі, що не могли змиритися зі сваволею влади.

Зяюче провалля утворилося на місці 33-го року в демографічній структурі населення України, це

провалля повторювалося знову й знову - коли наставала пора народжувати дітей тим дітям, яких

вже давно забрала голодна смерть, і дітям цих ненароджених.

Обривався вічний живий ланцюг поколінь; українському народові, якого ніколи не щадила

доля, було завдано удару, якого він ще не знав.

"Історики":

Висновки Міжнародної комісії по розслідуванню голодомору в Україні у 1932—1933 рр.: •

I. Причини голодомору:

а) вивезення зерна з України із урожаю 1933 р. до останнього кілограма внаслідок
пограбування селян бригадами активістів із числа членів ВКП(б), комсомольців;

б) колективізація;

в) розкуркулювання;

г) денаціоналізація;

д) геноцид.

II. Наслідки голодомору:

а) внаслідок повного виснаження організму від голоду вмерло від 3до 12 млн. чоловік;

б) вивезено з У крани до Сибіру, на Урал, в райони Крайньої Півночі 3 млн.чол.

III. Відповідальність:

а) головні ідеологи голодомору: Ленін, Сталін;

б) керівники: Каганович, Молотов;

в) виконавці: Баліцький, Чубар, Косіор, Петровський.

IV. Комісія вважає:

а) Сталін та ВКЩб) намагались через голод нанести смертельний удар по Україні, по українській
нації.

б) злочини, здійснені під час голодомору в Україні беззаперечно були злочином проти людства.

Вчитель. Тяжко повертає собі народ України своє духовне здоров'я. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, знову пройшовши хресний шлях далекої і близької історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасної долі.


^ Звучить пісня у виконанні Т.Петриненка "Господи, помилуй нас... "

Учень.

На могилі жертв голодомору

Час пройшов, проминули літа,

Вже зітерлись у пам’яті нашій

Тих жахливих часів гіркота

І обличчя від голоду павших.

Сільський цвинтар, буяє бур 'ян

На занедбаній братській могилі. Невже в головах наших туман,

І розвіять його ми не в силі?

Але пам 'ять не вмерла, жива.

Хоч всі ми й заслуговуєм докір.

Ось дідусь промовляє слова.

Все згадав, а пройшло стільки років.

Хай стоїть на могилі цій хрест,

А на душах хай крига скресає,

Хоч один він поки на сто верст,

Хай на ньому свіча не згасає.

(В. Тютюнник)

Учень. 12 серпня 1990 року поблизу Лубен завершували українці Курган Скорботи. Там освятили місце вічної пам'яті землякам своїм, які залишили життя земне у пекельних муках. Стоїть Гора Зажури неподалік Лубен. А на ній Хрест здійнявся — символ розп'яття українського народу. І нехай світло оцих свічок на уроці буде нашою даниною тим, хто навічно пішов від нас у 1933.

Вчитель. Запалимо свічки і хвилиною мовчання вшануємо пам'ять жертв сталінського голодомору. Хай для всіх людей доброї волі ця хвилина скорботи стане актом поминання і перестороги. Хай подібне не повториться ніколи.

^ Хвилина мовчання.


Вчитель. 26 листопада 2005 року в Україні офіційно вперше було відзначено день пам’яті жертв голодомору. За Указом Президента В.Ющенка День пам’яті жертв голодомору буде щорічно відзначатися в Україні в останню суботу листопада.

На схилах парку Слави в Києві заклали музей-парк пам’яті жертв голодомору. Планується посадити по одному калиновому кущу від кожного українського села, яке постраждало в ті страшні часи. А ближче до Лаври розміститься підземний музейний комплекс у формі 70-метрового хреста, на якому зобразять 20 млн. золотих стернин – як уособлення 20 млн. українців, що загинули в роки голодомору. Всередині музей буде у формі лабіринту, на виході стоятимуть кілька залізничних вагонів, якими українців та кримських татар депортували в Сибір та Середню Азію. А в головах хреста встановлять статую маленької дівчинки з п’ятьма колосками в руках.

Вчитель. Наш вечір-реквієм підійшов до завершення. В тому, що ви почули сьогодні, немає жодного вигаданого слова. І кожна розповідь, смерть, благання до Бога — правдиві; названі жертви і їх кати. Дві істини, як святу молитву, ми винесли для себе.

Перша. Найсокровенніший дар на землі — це дар людського життя, зойк і волання вмираючого. Друга. Ми, українці, пройшовши через таке, повинні мати свою державу, любити й берегти її. Пам'ять про штучний голод 1932 — 1933 рр. має бути вічною, як реквієм, як грізна пересторога для всіх народів на землі.