asyan.org
добавить свой файл
1 2 3


Творча група «Літературознавці».


изображение 003


ТихолазУ. А.

керівник групи


Творча група «Літературознавці» працювали з епістолярною спадщиною М.А.Руденко. За результатами їх роботи було оформлено дослідницьку роботу.


2.2.5. Епістолярна спадщина Горлиці Поділля


Дуже гарні «Сині птахи» і «Червоні пави», кропітка робота у «Ромен-зілля і конвалія»….


^ ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА


Іван Гончар.

Київ, 1989р.

Вельмишановна і мила Маріє!

Перш за все сердечно Вам вдячний за Вашу щиру душу і сердечне відношення до мене, яке Ви проявляєте в своїх листах. Разом з цим дуже прошу Вашого пробачення, що так затримався з відповіддю на Ваш лист з фотокартками, за які Вам сердечно вдячний.

Так мене зараз засмикали, що я не знаю, на якому світі. З усіх газет, журналів, радіо, телебачення безкінечні телефонні дзвінки, безкінечні, майже, щоденні, візити різних кореспондентів та фотокореспондентів. Зробили мене самою популярною людиною в Києві. Мені буквально не дають можливості навіть своєчасно поїсти.

А тут ще навала відвідувачів мого домашнього музею. Я буквально не можу добратися до творчої майстерні, щоб поліпити чи намалювати.

Словом, моя радість перетворилась в мій непосильний тягар, який терпеливо несу на своїх плечах.

Тепер щодо фотокарток, які Ви вислали. Дуже хотілося б оформити етнографічні листи зразками вишивок, ткання, писанок чи якийсь кусок тканого рушника чи килима. Отже якщо Вам удалося б у старих людей щось потрібне дістати, то дуже був би Вам вдячний за це, а в людей, я думаю, ще щось можна розшукати. Нам треба залишити для нашої історії багатства нашої народної культури. Особливо зараз, коли треба відроджувати нашу сплюндровану культуру нашими запеклими ворогами чи нашими доморощеними яничарами.

На цьому обнімаю і цілую Вас. Щиро Ваш Іван Гончар.

І ще раз прошу пробачення за тривалу затримку відповіді.

Дякую сердечно за Ваше привітання в зв’язку з нагородою мене високою премією нашого геніального Тараса.

Київ. 16.03.89





Громадсько-політичний,

літературно-художній

ілюстрований тижневий

журнал «Україна»

Київ 7 лютого 1968р.

Дорога Маріє Оксентіївно!

Запросили мене на поверх вище, щоб прочитав Вашу статтю. І я не відважився, як ота молода, що запрошує в буденній одежі на весілля, взяти сірий робочий папір і написати Вам бодай кілька слів. Я переконаний, що для творчості потрібен сірий папір, як робочій людині – сірий поживний хліб! Надто білий папір убиває, чи осліплює думку…

Але для Вас, пречистої матері-воскресительки добрих поетичних звичаїв народу нашого, я взяв найчистіший аркуш у тому журналі, який носить дороге ім’я співучої землі нашої, і де я завідую коморою сміху… Хоч Ви його і не пропагуєте так, як «Людину і світ»… Цей папір думки моєї не вб’є, бо вона в серці. Єдина: велике й сердечне спасибі Вам за все, що Ви робите на цій так жорстоко і несправедливо забутій, найквітучішій колись царині народної творчості! О як багато втратили в душах людських, так пізно глянувши на той сад. що сягав корінням у товщу народних законів моралі, пив соки з багатющого джерела народної мудрості.

Прочитав Вашу статтю, Вашу пісню сердечну – і мовби напився з того джерела. Не тому, що мене там Ви не лаяли, не картали. Ні! Неймовірно велике діло робите Ви, воскрешаючи поезію, творячи спільно з людьми нове, поетичне замість «Ты печаль мою, палуба, расколи о причал» на весіллях. Я собі уявляю дітей, підлітків, які понесуть з Вашого села яскраві картини сьогоднішніх звичаїв та обрядів. То будуть багаті душею люди. Жалкую, що не можу бути Вашим помічником чи асистентом там, де оживає всохле коріння саду і здіймає на розкішних кронах чисту росу весняної радості.

Кажете, плачуть на весіллях і від щастя? О, то велике діло. Великий Кобзар писав колись: «Одну сльозу з очей карих – і пан над панами». То Ви – на рівні його палкої мрії! Мені хотілось хоч стежечку в снігу протоптати до щедрівок, хоч одну весільну пісню, потрібну людям, створити. А Ви пишете, що нібито не одну навіть співають… Це – найвища нагорода для будь-якого поета. Оце тиждень падав від утоми, редагував свої весільні пісні (вони мають вийти з нотами у «Мистецтві» окремою збіркою цього року. Доживу – подарую Вам одну.). Але як гляну, яка гора весільних пісень навіть в будь-якому селі височіла, як подумаю: «А що ж пригодиться людям у різних селах із моїх 50 спроб (якщо не скоротять…)»? І відчуваю: один у полі не воїн. Але кликать до боротьби, сурмити тривогу – може і повинен!

Переробив я і оту, що Ви згадуєте: «Встаньмо, гостоньки, встаньмо». Але доля вже така – лежали пісні рік, а на підготовку до друку – тиждень… Проте (не нажить там комірникові і рахівникові – вивів я їхніх колег з тої пісні-подяки. Не все вдалось поліпшити, але переорав багато… Страшенно важко одному співати за весь народ, чи хоч голос його не сфальшувати.).

Але дуже хотів би, щоб у збірнику не було голого, декоративного «щастя» та «добра», щоб були людські болі і переживання, думи і надії. І щоб уціліла там одна пісня. Невеселої дівчини, котра хотіла б, щоб саме її взяв молодий. А він уподобав не її. Хоч мить, хоч світилкою вона ладна побути біля його чола, коли він одружується з іншою!.. Але й строфа про це вилетіла за межі тексту, щоб він довгим не був занадто. Наведу її хоч Вам на згадку та й закінчуватиму, бо втомив уже Вас:

Чом журавка об крижину

Забилась грудьми?..

Не взяв мене за дружину,

В світилки візьми!

Просив редактора, як батька рідного, не замахнись на цю муку людську. Хай весілля пробирає, коли треба, до сліз, хай смішить, де це доцільно. Але нехай запам’ятовується, вкарбовується в серце і в пам'ять! Щоб була різни ця між весільним столом і закускою в кафе «Минутка» чи «Экспресс».

Агітують, щоб ще раз виступив у журналі «Людина і світ». Може. Хто з нас, смертних, не хотів би стати світовим і людським автором?!..

Вибачте. Написав Вас сім мішків… Але Вам – можна. Нехай щастить Вам у житті й роботі і Вашій комісії – у її великій, творчій місії!

Здоров’я Вам і наснаги – на сто літ!

З щирою пошаною Василь Юхимович.

м. Київ.

Редакція.





Марії Оксентіївні Руденко,

Весільній матері на Поділлі, -

на добру згадку від автора.

м. Київ. 04.03.1968р.

^ ПІСНЯ НЕВЕСЕЛОЇ ДІВЧИНИ


Ой забилась об крижину

Журавка грудьми…

Не взяв мене за дружину, -

В світилки візьми!


Чи нам сонце не світило,

А спало в льоду,

Що так гірко засмутило

Мене молоду?


Може, місяць на ту пору

За хмару зайшов.

Ой, що ти до мого двору

Стежки не знайшов?


Не виплесну жалю з серця,

Як воду з човна.

Несло його без весельця,

Тепер порина…


Куди приб’є крута хвиля, -

Ніхто не збагне.

Всіх ти кликав на весілля,

Забув лиш мене…


Будеш з нею, не зі мною

У щасті й в журбі.

Я б веселкою ясною

Сяяла тобі!


^ Василь Юхимович

P.S. Оцей текст чомусь сподобався композиторові Олександру Білашу, авторові «Лелеченьок», «Ясенів», «Ой не ріж косу», «Треба йти до осені» і т.д. З ним я написав 20 пісень. То, може, й цю омузичим, щоб не лежала в архів. Побачимо. Іноді текст пісні можна видавати заміж і за двох композиторів, що не посивіла в дівках.

В.Ю.





^ ЗАЛЕТІЛА КОНЮШИНА БІЛА


Залетіла конюшина біла,

Зацвіла в’язіль…

Коли ж хмара на любов набігла,

Як на рану сіль?


До чарунок припадають бджоли,

Дудонять джмелі…

Брав за руку мене ясночолий,

А беруть жалі.


Не розважить весіллячко Ваше,

Медові квітки!..

Ні зіллячко нас уже не зв’яже,

Ані рушники.


Залетіла конюшина біла,

Зацвіла в’язіль…

Од кохання не кожна стежина

В’ється до весіль.


P.S. Віддав ці слова тому композитору, з яким (у день свого народження) писав «А льон цвіте синьо-синьо», пісню, що справді обійшла півсвіту: Канаду, Бірму, Пакистан, Чехословаччину, Францію, Бельгію, Фінляндію. А ця хай Вам буде на спомин без нот, як дівчина без посагу.

З пошаною Василь Юхимович

м. Київ 29.12.1976р.





Редакція журналу «Україна»

^ ЗАСТУПНИК ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА

Київ, 04 жовтня 1979р.

Дорога Маріє Оксентіївно!

Хоч я Вам і не прислав досі віршів про рушника, але п’ю чарку до Вас через стіл і скатертину. На Вас і на Ваш актив уся надія.

Річ у тім, що в №34 цього року редакція оголосила конкурс «на предмет»: хто знає, як готувати смачні українські страви. (Назва конкурсу – «І з сиром пироги»).

А Ви знаєте і вмієте все самі. Знаєте й жіноцтво-вчителів, просто господинь-селянок, котрі вміють і зварити, і спекти.

Отже, напишіть самі, що знаєте, й інших заагітуйте – хай поділяться досвідом на предмет цікавих страв і напишуть на адресу редакції з позначкою «На конкурс».

А ми і гонорар заплатимо, і популяризуємо Вас. А може, й премія випаде Вашому активу. Зичу Вам успіхів!

Чекаю! Сподіваючись, що журнал наш там уже передплатив – вір не вір – кожен двір!

З щирою пошаною Василь Юхимович.





Громадсько-політичний,

літературно-художній

ілюстрований тижневий

журнал «Україна»

^ Київ 27 грудня 1979р.

№23

Шановна Маріє Авксентіївно!

Нам приємно повідомити, що за участь у конкурсі «…І з сиром пироги» Вас нагороджено річною передплатою на журнал «Україна».

Поздоровляємо Вас з Новим роком, бажаємо всього найкращого Вам і Вашій родині.

Підсумки конкурсу будуть підбиті у №4, 1980р.

З повагою.


Відповідальний секретар  Лідія Коваленко

Зав. відділом листів і

масової роботи  Зінаїда Кривобок

P.S.

Шановна Маріє Авксентіївно!

Оскільки підсумки конкурсу підбиватимуться в 1980 році, то чотири примірники журналу за січень місяць Ви одержите з редакції, а з лютого передплатну квитанцію буде оформлено на Ваше ім’я.

З повагою.


Літпрацівник відділу листів  Т.Мітужіна




05 березня 1988 року.

м. Тернопіль

Дорога Марія Авксентіївна!

Ось і дочекалися ми весни. З сонячним Березнем Вас, з Днем Восьмого березня, з жіночим святом Вас!

Всього-всього Вам тільки світлого, радісного, хвилюючого, як пісня «Горлиці», як животворно-казкові витинанки!..

На початку року в нашій газеті була стаття, де в числі всіх вінницьких фольклористів згадуєтесь і добрим словом і Ви. Вкладаю Вам у конверт цю статтю. Ще одна вирізка – з «Недели», про наших сучасних молодих повій. Коментувати явище це не буду. Тільки скажу, що за все треба платити. От ми і розплачуємось дорогою ціною за те, що боялись самі собі говорити правду. Соромились визнавати, що і в нашому домі розвелася гниль. І давно. А ми стидливо закривали очі. Крім того, різні постійні, щоденні контакти з закордоном не можуть обійтись нам лише в позитивному плані. А виховання у нас казенне…

Шкода, що у Вас під руками нема товстих союзних літературно-художніх журналів «Знамя», «Октябрь», «Новый мир»… Що там друкується про тридцяті роки, про колективізацію, яку Сталін, всупереч заповітам Леніна, провів насильно, ціною жорстокого розорення, репресій, висилки в інші краї «кулаків», отих господарів, яких – якщо, втілювати в життя заповіти Ілліча – треба було підтримувати, бо то були справжні господарі землі! Від того сталінського адміністративно-вольового курсу наше сільське господарство донині не може оправитись.

А чи дійшли до Вас уже «Дети Арбата» Рибакова? Цього року роман друкується в перекладі на українську мову у журналі «Дніпро» - може хто дасть Вам його в Слободі Яришівській?

Навіть у думках не принижуйте самі себе перед начальством. Колись розкажу, у яких стосунках я зі «своїм», обласним начальством, - цього писати в листі не варто, тільки в дружній розмові можна гірко повідати, - як воно мене «любить», якої я про нього думки… Але намагаюсь чесно робити свою справу, хоча, з гіркотою в серці знову й знову переконуюсь, що ця принциповість нікому, крім людей, яких від неправди захищаєш, не потрібна. Та й захищати вже не дають. Кров’ю дається нам «перебудова», розширення гласності й демократії. Високі партійні чинуші гадають, що то тільки для народу проголошено перебудову – а для них, керівників, «закони не писані» й зараз, як і раніше не були писані. Ох, як люблять вони ще й досі приструнчувати пресу, затискувати роти журналістам! І, хоча буває, на хвилину-другу найчорніші думки заполонять душу, але все ж залишаюсь оптимістом. Інакше б – головою донизу в прірву. Або з розуму треба було б зійти.

Так що й Ви женіть геть від себе всі оті думки про свою зайвість, нікчемність. Неправді тільки й хотілося б цього, - щоб правда змирилась, здалась, пішла у відставку. Кривда – вона таки, мабуть, поки що сильніша за Правду – хай гне своє, а ми будемо робити вперто своє. До свого останнього дня!

Ви в обох листах так добре розповіли про Валерія і Катю, що, здається, попросився б в редактора у відрядження туди, на край світу, щоб написати нарис про їх сімейне щастя. Хай гаразд буде в них у всьому! Пошліть їм у вигляді трьох календарчиків, які вкладаю у конверт, привіт з Тернополя й найкращі побажання від нас.

Ми всі перехворіли грипом, відлежали – і я, і Галина, - по тижню, а Вероніка тільки злягла. На зимові канікули їздила з класом у Ворохту. Сергій закінчує другий курс університету. Комсомольська робота цілком забрала його.

Цілком згоден з думками Вашими про те, що занепадає мова наша, пісня наша. Це залежить багато і від школи. І якби цікава – серйозна і справді народна – сучасна література була нині на Україні, якби було що читати в наших часописах!... А так… Журнал «Україна» навіть зовнішній вигляд має посередній. Цікавого там теж небагато. То навіть український читач тягнеться до «Огонька»…

Ще раз перечитав попереднього Вашого листа про семінар у Києві. Про те, як Ви були в центрі уваги. Як відчули й побачили ще раз, що людям Ви потрібні. Отож, з цією думкою живіть і працюйте по змозі! Великих успіхів Вам! Всі ми сердечно обнімаємо Вас.

Б.С.





18 квітня 1988 року.

м. Тернопіль

Дорога Марія Авксентіївна!

Пам’ятаючи, що Ви якось у листі порушували питання про нашу рідну українську мову, вирішив надіслати Вас вирізку статті про це, яка була надрукована в «Радянській Україні». Можливо, Вам буде цікаво прочитати її, довідатись, що думають про проблеми розвитку української мови інші товариші з усіх куточків республіки. Чи передплачуєте Ви журнал «Народна творчість»? В останньому номері бачив звіт про республіканську нараду фольклористів. В числі виступаючих згадується і Ваше прізвище. Думав, що буде подано ширше. Розчарований.

Перечитую Ваш останній лист… «Плакала над долею тих дітей, пишете Ви, маючи на увазі «Дітей Арбата», - й свою долю до їх притуляла». Як це вірно й сильно сказано! А чи не знаєте Ви прізвища й імені того голови сільради, що прийшов був за батьком Вашим? Втім, його хтось послав… Може б детально пригадали (все, пам’ятаєте) – як Вас виключали з комсомолу? Що хто говорив? Напевне, всі боялись за свою шкіру, ніхто не заступився за вами? Отже, життя батька Вашого обірвалося у Волгограді? Тепер можна назвати прізвище й того, хто, повернувшись звідти, розповів був Вам про те перед смертю. Перед смертю, ясна річ, тому, що боявся, аби ще раз не потрапити туди за свою розповідь. Як знайду в журналі «Огонек» листа одного читача, який був свідком, як везли на підводі труп Вавилова на цвинтар, і таким чином він став по суті єдиним, хто може бодай приблизно вказати, де місце захоронення всесвітньо відомого вченого, що став жертвою сталінізму, виписку ту надішлю Вам. Може хтось так само став мимоволі свідком «похорон» Вашого батька?

Про поновлення Вас у комсомолі теж би детально згадати. може пам’ятаєте й прізвище того нового секретаря, при якому Вас «поновлювали»? І при ньому ж знову виключали? Де сили бралися у Вас, щоб усе пережити, все знести!

Я хотів би прочитати вашу статтю про фронтовика. Якщо навіть в одному екземплярі маєте – надішліть, я потім поверну.

Знову читаю, як Вас «милували» в день Восьмого березня, й думаю: що такими чинушами, затискувачами будь-якої думки, яка розходиться з їх «думкою» - що з ними робити? Як виховувати й перевиховувати? («Горбатого могила виправить»). Як з ними перебудову здійснювати? З ними не можна: гальмують перебудову. хотіли б по-старому жити. І «керувати», і мордувати «рядових». В взагалі, яку мову про перебудову на селі, на місцях, можна вести мову, коли сидять ще міцно в своїх, вірніше в державних, кріслах службових отакі «кам’яні ідоли»?.. Публікації в газетах діють на них, як дуст на колорадських жуків.

Тримайтеся! Будемо боротися, Маріє Авксентіївно, поки живемо. Доброго здоров’я Вам!

З великою прихильністю до Вас Б.С..





21 лютого 1980р.

Едмонтон, Альберта.

Вельмишановна і дорога Марія Андріївна!

(чи правильно по-батькові?)

Дуже рада була одержати Вашого листа. Вам не могла писати, бо не взяла Вашої адреси. Я часто згадую Вас і любуюсь Вашими волошками. Ви питаєте, що б мені сподобалось з Ваших витинанок!..

У Вас все чудово виходить! Маєте золоті руки! А взагалі я люблю соняшники, колоски жита або пшениці, а також півники і пави (як вишивають іноді на рушниках).

Не забула я, що обіцяла подарувати Вам хустку і зроблю це обов’язково, навіть дві можу вислати, але Вам прийдеться оплатити цю (пошлину), яка є двадцять п’ять рублів за кожну великого розміру. Мені здається, що тоді ми говорили про хустку жовтого кольору, а якби бажали другу – то яку – вишневу, зелену чи синю? Прошу написати. А цю я не можу тут заплатити – не приймають; але вишлю авіапоштою.

Отже, чекаю від Вас листа – та сама адреса, все написано правильно – не турбуйтеся. Вітання Вам від всієї нашої родини.

Бажаю Вам всього найкращого!

Валентина Доброліж


P.S.

Вкладаю фотографії – одну з Вас, а другу – свою.





10 квітня 1980р.

Едмонтон

Вельмишановна і дорога Марія Авксентіївна!

Вчора вислала Вам хустку (найбільшого розміру, жовту з китицями і золотою ниткою), через місяць вишлю другу – вишневу; дві в одному пакунку на вашій пошті не приймуть. Вже довгий час всі українські хустки роблять в Японії за українськими взорами і фасоном і, звичайно, називають їх канадськими.

Але саме головне, що десять днів тому одержала Вашого надзвичайно цікавого листа, а сьогодні – Ваші прекрасні витинанки (сім). Всі вони дуже гарні, але найбільше мені сподобались колоски, півники і соняшники. Кольори Ваші дуже вдало підібрані, композиція – високо-художня, в виконання – просто чудове! Спасибі Вам велике! Не турбуйтесь за кошти, Ваше мистецтво більше вартіше, ніж хустки. Моя доня заздрісно дивилась на пшеницю, півники і соняшники.

Пишу Вам короткого листа (бо поштовики знову збираються страйкувати – все їм мало), щоб повідомити, що вислала хустку і одержала витинанки. Хустку вислала авіапоштою (бандероль). Пізніше напишу довшого листа. А поки що вітаю Вас і бажаю всього найкращого.

Валентина Д.


P.S.

Я читаю журнал «Україна» в українській мові (і в англ.), але не всі числа приходять. Чи нема у Вас зайвої вирізки, де згадується про Вас і Вашу творчість?

Сердечно дякую Вам за Вашу фотографію.





08 травня 1980р.

Вельмишановна і дорога Марія Авксентіївна!

Дякую за листа, якого я отримала пару тижнів тому. Тепер я пишу Вам короткого листа, щоб повідомити, що я вислала Вам другу хустку вишневого кольору, тільки без золотої нитки, бо та нитка забиває вишневий колір і виглядає все трохи рябе. Ви питаєте за витинанки. Перш за все я б хотіла мати колекцію Ваших робіт, друге – маю доню (яка є вчителькою також), і їй дуже подобаються Ваші витинанки. А потім – це дуже гарний подарунок на іменини, весілля і т.д. За папером я вже дивилась. Є матовий папір всіх кольорів, досить твердий, на ньому добре буде клеїти вже вирізану річ; але тоншого паперу. з якого вирізати, я ще не бачила. Є у нас нитки до вишиття – «демце», напишіть, які кольори Вам потрібно. Мені поки що не прийшло на думку, що б я хотіла з вишивок – може пізніше напишу. Не турбуйтесь тим. Що ж до інших взорів, то мені б хотілося мати волошки з колосками, ромени (ромашки) з волошками, червоні маки з бутонами (може у глечику?), ну а соняшники і півники мені дуже сподобались. Я ще раз дякую Вам за прислані витинанки. Всі вони дуже гарні.

Тепер пишу коротко, бо напевно буде страйк поштовиків, які ставлять неможливі вимоги, на які уряд і люди не погодяться. Пізніше напишу Вам про себе і свою родину. Бажаю Вам всього найкращого.

Валентина Доброліж





следующая страница >>