asyan.org
добавить свой файл
1


Слово-привітання.

На сьогоднішньому, останньому для вас уроці ми згадаємо абетку. Але не просто назвемо букви, що її утворюють, а на кожну букву вам буде запропоноване слово, яке потрібно буде обговорити.

Давайте пригадаємо те, що ви вчили 9 років назад (учні пригадують алфавіт):

А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я Ь

Отже, буква – А (алфавіт).

Не можливо недооцінити його значення в житті кожної людини. І коли ви вперше ступили на поріг рідної школи, своє навчання грамоти ви розпочали саме з нього.

Вірш.

А Б В Г Ґ - гуси, гуси, "ге-ге-ге!"
Д Е Є Ж 3 - швидко поїзд нас везе.
И І Ї Й (йот) К - яка ж білочка метка!
Л М Н О П - їдемо дружненько ми в купе.
Р С Т У Ф - їде з нами й добрий ельф.
X Ц Ч Ш Щ - вибіг зайчик з-за куща.
Ь (знак пом'якшення) Ю Я - ось вся азбука моя!


Буква Б – Боже благословення.

Напевно, важко знайти в світі таку глибоко віруючу націю як українці. На жаль, зараз молодь усе менше приділяє уваги своєму духовному розвитку, але колись, наші діди і прадіди без молитви не уявляли свого буття.

Молитва супроводжувала скрізь – в радості і горі, перед початком і в кінці кожної роботи.

Люди вірили, що завдяки молитві на них зглянеться Господь і благословить їх починання.

^ Господи! Ти дух вселив і дав мені життя.

А правду-істину було непросто зрозуміти.

Навчив мої глаголити уста,

Щоб я могла з тобою говорити.

Прокинусь вранці, двері прочиню

Побачу місяць, що Ісусу міг іще світити.

^ До Тебе серцем, Боже, думкою лечу.

З Тобою нині хочу говорити.

Вдягнуся, вмиюсь і причепурюсь,

Нічого більше не почну тоді робити.

Благоговійно у молитві прихилюсь, —

З Тобою, Боже, буду говорити.

І вже сплітаю у вінок слова,

І дякую, що в мирі Україна,

І птахом лине думка та жива,

Що звернена до Бога, Духа й Сина.

Прости гріхи моїх батьків,

Дай сил моїх образників простити.

Мене ж бо ще ніхто не розумів, як Ти,

З Тобою завжди хочу говорити.

За милість, ласку, доброту Твою

Я щиро дякую Тобі, Тебе шаную

І славлю, Господу висловлюю хвалу,

Проказуючи тихо: «Алілуйя!»

Ти знаєш лік усіх моїх стремлінь.

Стою навколішках дитиною малою...

Не пошкодуй рясних благословінь

Прошу Святого Духа, Сина і Отця.

Амінь.

Отже, молімося, розмовляймо з Богом не як із суворим і жорстоким суддею, а як із милосердним і люблячим батьком, який вміє, може і хоче зрозуміти, простити і допомогти. Тарас Шевченко писав:

^ Молітесь Богові одному...

Молітесь правді на землі,

А більше на землі

Не поклоняйтеся нікому.

Молімося за батьків, щоб Бог дарував їм довгі роки на цій землі. Бо поки живі батьки, доти ми відчуваємо себе дітьми.

Молімося за дітей, щоб не виросли вони перекотиполем, бур'яном при битій дорозі, щоб не стали втраченим поколінням. Не просімо у Бога матеріального дріб'язку, бо все це можна створити своїми руками. Просімо у Нього любові, злагоди, духовного здоров'я, щоб допоміг нам стати такими, якими Він хоче нас бачити.

Молімося за Україну. Україна — це не президент, не парламент, не магнати з грошовими гаманцями. Україна — це ми, народ, який у більшості своїй сьогодні є знедоленим. Великий київський князь Ярослав Мудрий у 1036 р. віддав Київську Русь під святий омофор (покров) Пресвятої Богородиці, збудувавши на її честь у Києві Софійський собор. Велична Матір Божа Оранта з тих часів захищає Україну і усіх нас своїм святим омофором, своїм благодатним покровом-захистом — Омофором Любові.

Пісня «Люблю тебе всім серцем, Боже»

Люблю тебе, люблю всім серцем, Боже!

Як людське серце полюбити може.

Мені ти – ціль і світ життя – тривоги

І світ і ціль. Без них життя убоге.

Коли заплачу, Ти мене потішиш,

Коли упаду – з поміччю поспішиш,

Навчи мене в недолі сльози стерти,

Навчи мене в любові жити й вмерти.

Під свій покров прийми свою дитину

Служить Тобі до смерті, до загину

В Твоїх руках моя спочине доля,

Нехай Твоя свята здійсниться воля.

Буква В – вчитель.

У народі їх ще називають «архітекторами дитячих душ», бо день за днем, місяць за місяцем, рік за роком своїми знаннями та вміннями, батьківським ставленням до юних ви будуєте світлий храм нашої особистості.

^ Затихнуть пісні. І почнеться урок.
Урок, на який не подзвонить дзвінок.
За парти не сядемо так, як завжди,
Учитель з журналом не ввійде сюди.


Учителько наша! Не будете там
П’ятірок і двійок ви ставити нам.
Із того уроку не можна втекти,
Й погану оцінку не виправиш ти.


Перерв і канікул у ньому нема,
Хоч може минути там літо й зима.
Й не сорок п’ять він триває хвилин,
а довгі роки не вгава його плин.
Урок цей для тебе – ти твердо затям –
І перший, й останній, - він зветься життям.


^ Ми для вас, дорогі вчителі,
Будем вічними учнями в школі,
Хоч підемо по цілій землі
І своєї шукатимеш долі.


Хтось садитиме сад і гаї,
Хліб, як золото, сіяти буде.
Всі розкриють таланти свої,
Але школи ніхто не забуде.


^ Ми підемо, а в вашім житті
Всі залишимось: Іванки, Ірини і Васі.
Пустотливі. Швидкі і верткі,
Як колись ще у першому класі.


Тож пробачте сьогодні за все!
Жарти, витівки наші невдалі,
Нас життя вже на крилах несе
В невідомі, незвідані далі.


^ Ось і відліт із рідного гнізда,
В якому ми учились і зростали.
Де нас добру і розуму навчили,
Де нас зустріла юність золота.


Не старійте, вчителі, ніколи,
Молодість вам більше до лиця.
Вас веде щораночку до школи
Яворина стежка без кінця.


^ Учителю! Ти - слава України,

Всіх звершень людства

Непогасна грань.

В тобі народ пізнав усі глибини,

Ти розквітаєш кетягом калини

У майбуття, злото-блакитну рань.

Учителю! Ти є і будеш вічно,

Як хліб, як меч і як знамен акорд,

Бо ти - любов жертовна і велична,

Бо ти - землі незаймана криничність,

Бо ти - в народі і в тобі - народ!

(Пісня «Вчителько моя»)

Буква Г – громадянин.

Не рік, не два, а довгими роками

Підрубували корінь наш під нами,

Топтали нашу думку, нашу мову

Імперії чужацької підкови.

Навік народ хотіли загубити

Та він живе і вічно буде жити!

Україна потребує вашої енергії та молодечого запалу, вашої праці й любові. Сьогодні ви — ще тільки школярі, але вже у цю мить ви є громадяни, які небайдужі до всього, що відбувається в рідній домівці, громаді, Батьківщині. Адже зробити свою країну багатою, а себе щасливим, зможе тільки той, хто любить свою Вітчизну, свій народ, своїх батьків і свою оселю. Для того треба багато працювати. Сьогоднішня ваша праця — навчання. Отримані знання повинні допомогти вам увійти в доросле життя зрілими громадянами незалежної держави, зрозуміти цінності демократичного світу, усвідомити себе часткою великого українського народу, який створив цю державу і є у ній єдиним джерелом влади.

^ Мені над оце більш нічого нетреба:

Домівка матусі, волошки в житах,

Вишневий світанок, полив'яне небо

І сиза роса у траві при шляхах...

Таке тут все миле, доступне і гідне –

Високі тополі і тихе село...

Таке сокровенне, насущне і рідне,

Воно в мою душу навіки вросло.

Коралі калини і мамині очі,

І доля - з лелечого наче крила...

Я більшого щастя на світі не хочу,

Щоб лиш Україна міцніла й жила.

Буква Д – доброта.

А чи задумувались ви над тим, що таке доброта? Звичайна людська доброта? Добросердечність? Чуйність? Справді, різні люди є на світі, з різними натурами, характерами, інтересами і смаками. А все ж хочеться вірити, що більше хороших людей. Письменник, вчений Білецький-Носенко писав: «Думай добре, роби добре - і буде добро». Робити добро треба, бо людина, яка не відчуває приязні до інших людей, руйнує себе як особистість. На злі далеко не заїдеш. Зла людина ніби постійно обкрадає себе, не вміє по-справжньому радіти, сміятися, любити. І якщо з юних літ не привчити себе тамувати в собі роздратування, недовіру, злість, душа людська не ширшає - вона обростає ненавистю, поїдає саму себе. А потім дивись - і висохло у душі живильне джерело, що допомагало жити, вірити, рухатися вперед. Отже, добро - не наука, воно - дія. Прикладів тому безліч у нашому житті, вони на кожному кроці.

^ Я вірю в силу доброти,

Добро завжди сильніше злого,

Дає наснагу, щоб цвісти

І світлу обирать дорогу.

Я вірю в силу доброти,

Що має долю роботящу.

Що хоче, щоб і я, і ти,

І все було у світі кращим.

Буква Ж – життя.

Людське життя... Неповторне і звичне, радісне і сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин.

Люди, їх мільйони... всі вони зовсім різні і чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.

Так, життя кожної людини - це стежина, встелена жовтогарячими чорнобривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними і чорними тонами, як у цій пісні «червоне - то любов, а чорне - то журба»...

Бо й справді, кожне життя дається нам якоюсь дивовижною квіткою, яка вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно простягає руки-пелюстки до сонця, щоб захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері-землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим.

Стежина життя... Це по ній кожен має пройти гідно. Але якою вона буде? І хочеться гукнути: «Життя! Ну зупинись хоч трішки! Почекай хоч одну мить! Візьми мене на свої крилечка й понеси ген-ген за небокрай, де люди у вічності живуть».

Життя – це ваша таємниця, проте ви повинні реалізувати себе, свої можливості, свою суть…

Духовний заповіт Матері Терези.

Життя - це можливість, cкористайся нею.

Життя - це краса, милуйся нею.

Життя - це мрія, здійсни її.

Життя - це виклик, прийми його.

Життя - це повинність твоя насущна,

Виконай її.

Життя - це гра, стань гравцем.

Життя - це багатство, не розтрать його.

Життя - це кохання, насолоджуйся ним сповна.

Життя - це таємниця, пізнай її.

Життя - король лиха, побори все.

Життя - це пісня, доспівай її до кінця.

Життя - це боротьба, стань борцем.

Життя - це прірва невідомого, ступи в неї, не боячись.

Життя - це фортуна, шукай цю мить.

Життя таке чудове,

Не згуби його,

Це твоє життя,

Борись за нього!

Буква З – здоров’я.

Існує такий вислів: «Здається, що здоров’я нічого не варте, але все без здоров’я ніщо».

Тому у всі часи люди особливу увагу звертали на своє здоров'я, піклувалися про нього, винаходили все нові й нові ліки від хвороб і способи зміцнити свій організм і залишатися бадьорими на довгі роки.

Наші предки вважали, що хвороби людям приносять злі духи, або чорні сили (відьми, чаклуни). Ще хвороби пов'язували із карою богів, рятуючись від якої, люди намагалися задобрити їх дарами і жертвами.

Серед своїх богів давні греки з особливою шаною ставилися до бога лікування Асклепія та його доньок — Гігієї та Панацеї. Перша вміла запобігати захворюванням (звідси назва галузі медицини — гігієна), а друга лікувала та зцілювала людей (звідси вислів: «Панацея від усіх бід»).

Знання нашого народу про здоров'я відобразилися в усній народній творчості: прислів'ях і приказках.

Давайте пригадаємо і проаналізуємо їх.

^ Здоров'я не купиш — його розум дарує.

Як немає сили, то й світ немилий.

Здоровому все добре.

Подивися на вид, та й не питай здоров'я..

Бережи одяг, доки новий, а здоров'я — доки молодий.

Без здоров'я немає щастя.

^ Весела думка — половина здоров'я.

В здоровому тілі — здоровий дух.

Хвороб безліч, а здоров'я одне.

Бережіть здоров'я — його в крамниці не купиш.

^ Тримай голову в холоді, а ноги в теплі — будеш вік жити на землі.

Здоров'я входить золотниками, а виходить пудами.

Бережіть здоров’я, зміцнюйте і примножуйте його. І пам’ятайте, що здоров’я – найцінніший скарб, і від вас залежить, чи зумієте ви зберегти його на довгі роки.

Буква І – історія.

На своєму історичному шляху український народ зазнав чимало трагічних випробувань. Усіх і не перелічити. Це - і татаро-монгольське нашестя, і навала польської шляхти та литовських князів, насильницька русифікація, колективізація, індустріалізація, сибірське пекло, братовбивча війна, Голодомор 33-го...

Сьогодні хочеться згадати всіх відомих і невідомих героїв, котрі своєю самовідданою боротьбою наблизили цю світлу мить незалежності, котрі поклали своє життя і здоров'я на вівтар української державності. Бог і час, в який жили ці люди, не залишили їм іншого вибору...

Небо накривало всіх, хто не цурався імені „Україна", хто не втрачав надії на утвердження національної свідомості, хто не зрікався честі, совісті й правди. Спробували себе на злам і на згин сотні українських захисників, не всім судилося вистояти і вижити, лише скорботні могили нагадують про них.

Згадаймо хвилиною мовчання всіх, хто поліг за волю України.

Десятиліття відділяють нас від тих страшних подій. Та навіть плин часу не зітре в літописі історії подвигу наших дідів і батьків.

Тому маємо пам'ятати, яку жахливу ціну заплатив український народ за право жити на рідній землі. Пам'ятати, що в незалежності України, в соборності наших земель, у барвах Державного Прапора та мелодії Державного Гімну втілені ідеї й помисли повстанців. Високі символи України скроплені їхньою кров'ю, освячені їхніми молодими життями.

Слава Україні і слава Героям, котрі утвердили її незалежність!

^ Дихай вільно, моя Україно,

Гордо світові в очі дивись,

І прости грішних доньку і сина,

Що забули твій голос колись,

Що зреклися перлиної мови,

Не співали козацьких пісень,

Що не красять дива рушникові

Вже давно стіни наших осель.

Навчимося свій рід шанувати,

Хоч це буде і не залюбки.

Забіліють по селах знов хати,

Зацвітуть знов вишневі садки.

І господарем стане людина,

А не гостем на рідній землі,

І пшенична, і житня хлібина

Буде пахнути в нас на столі.

Вільні діти твоєї родини

У майбутнім прославлять свій край

І простори твої, Україно,

Перетворять в справжнісінький рай !

Буква К – кохання.

Про кохання не говорять, про нього вже все сказано… Але відомо що кохання дарує крила і наснагу до праці, мету в житті, незабутні хвилини щастя, воно здатне до непізнаванності змінити людину, її погляди на життя, зробити її успішною і щасливою.

^ Життя – це не букет розмаю,

А вічний бій і суєта.

Любіть любов, я вас благаю,

Вона велична і свята.

Є таємнича в неї сила,

Коли зіниці зацвітуть.

Любіть любов, вона – ті крила,

Які до щастя донесуть.

Милуйтесь сонцем і зорею,

Добра від вас ждуть матері.

Любіть любов, бо легше з нею

Переживати тягарі.

Ходіть до добрих друзів в гості,

Образи грішникам простіть.

Позбудьтесь заздрості і злості,

Любіть любов, життя любіть.

Буква Л – людина.

Не одне покоління замислювалося над питаннями: хто така Людина; для чого вона живе на Землі; що значить бути справжньою Людиною?

Проблема Людини й людяності хвилювала людство в усі часи. Ще в V ст. до н. є. китайський філософ Конфуцій писав про те, що «потрібно виховувати в собі людяність та доброзичливість».

Бути людяним — це оволодівати мистецтвом спілкування та навичками взаємної допомоги, радіти успіхам ближніх; любити та жертвувати, плакати та сміятися, переживати та сподіватись. Як кажуть:

^ Не віджени колючим словом

Того, хто руку подає,

Так можна навіть випадково

І щастя втратити своє.

Для чого живе людина? Який же слід повинна залишити вона на Землі?

Перш ніж ви почнете міркувати над цим запитанням, я прочитаю вам притчу В.Сухомлинського.

^ Старий Майстер побудував кам 'яний будинок. Став та дивується зі сторони. «Завтра в цьому будинку поселяться люди», думав із гордістю Майстер.

А в цей час біля будинку грався семирічний Хлопчик. Вік скочив на щойно цементований поріг і залишив на ньому слід своєю маленькою ніжкою.

^ Навіщо ти зіпсував мою роботу? з докором запитав Майстер.

Пройшло багато років. Хлопчик став дорослим чоловіком. Життя його склалося так, що він часто переїжджав із міста в місто, ніде довго не затримувався, ні до чого не прив 'язувався ні руками, ні душею. Прийшла старість. Згадав Літній Чоловік своєрідне село на березі Дніпра. Захотілося йому відвідати свою Батьківщину. Приїхав Чоловік на рідну землю. Зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі тільки плечима знизують ніхто не пам 'ятає цього чоловіка.

Зустрівся по дорозі старенький дідусь, та й запитує:

^ Щось, можливо, ти залишив після себе? Чи є в тебе син чи донька?

Ні, не маю я ні сина, ні доньки, відповів Літній Чоловік.

Можливо, ти посадив у нашому селі сад чи бодай деревце?

Ні, не посадив я саду...

^ Можливо, ти поле засіяв?

Ні, не працював я у полі...

А, можливо, ти вірші пишеш, пісні складаєш?

Ні, і цього я не вмію...

Тоді хто ти такий? Що робив ти все своє життя? з подивом запитав дідусь.

Нічого не зміг відповісти Літній Чоловік. І раптом він згадав ту мить, коли залишив свій слід на порозі одного будинку. Підійшов Чоловік до нього. Стоїть будинок, ніби вчора збудований, а на порозі закам 'янілий слідок його дитячої ніжки. «Ось і все, що залишиться після мене на землі, з гіркотою подумав Літній Чоловік. Але цього так мало! Не так потрібно було прожити своє життя...»

Ось така історія. Як ви думаєте, у чому трагедія життя цієї людини?

(Міркування дітей і батьків.)

Буква М – мама.

Слово «мати» - вічне і неповторне, як світ. Мати – символ усього найкращого і найсвятішого.

Мати – найдорожча в сіті людина. Де б ти не був, щоб ти не робив, вона назавжди освітить твій шлях ніжним, відданим лише тобі серцем.

^ Мамо, я навчився писати,

Аби не скінчався мій лист до тебе.

Мамо, я розмовляти навчився,

Аби не урвалась молитва за тебе.

Мамо, я ходити навчився

Аби не заростала стежка до тебе.

Мамо, я любити навчився

Аби більше стало на світі тебе.

Слово «мама» росте з нами тихо, як ростуть дерева, сходить сонце, розквітає квітка, з’являється веселка.

Із букви-краплинки і звуку-сльозинки народилося одного дня на світ святе слово «мама», мовлене вустами немовлятка, і осяяло хатину, як дар Божий.

^ Моя люба мати - калиновий цвіт,

В тобі, рідна мати, весь мій любий світ.

В тобі - моє серце, в тобі - моя ціль,

Моє - твоє горе, моїм є твій біль.

Твоя втіха й радість радує й мене,

А твій жаль проймає серденько моє,

Бо ж я, моя мамо, твоя кість і кров,

Ти мене родила, ти є мій покров.

Ти - мій дар найбільший, ти - мій цвіт живий,

Ти - моя перлина, скарб мій дорогий.

^ Ти мене хорониш від лихих тривог,

Хай тобі дасть сили з неба Господь Бог.

Минуть роки. Немов лелеки у вирій, розлетимося ми у чужі краї, та завше будемо згадувати ваші сумні, стривожені очі, ваші ніжні спрацьовані руки, ваше добре серце і вашу безкорисливу материнську любов.

Буква Н – надія.

Надія... Що можемо ми сказати про неї? Відкриємо «Кобзаря» і звернемося до Тараса Шевченка:

^ Підкажи, скажи, навчи, Тарасе,

Сивий брате!

Поки живе надія в хаті,

Нехай живе, не виганяй...

Шевченко співчуває своєму героєві, підтримуючи в ньому надію, що той не загине «на чужині в неволі». Це була надія на кращі часи, на краще майбутнє, яка не покидала самого Кобзаря навіть у найважчі хвилини його життя. Хай у вашій хаті, у вашім серці завжди живе надія!

^ Хто вам сказав, що я слабка,

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука

Чи пісня й думка кволі?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть, і настане

Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту кам'яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

Так, я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

Ні, я жива!

Я буду вічно жити!

Я маю в серці те, що не вмирає!

У різних життєвих ситуаціях залишайтеся на висоті. Ніколи не втрачайте надії. Життя смугасте – в ньому чергується успіх і невдача, злет і падіння. У царя Соломона був перстень, на якому було написано: «Усе минає». Пам’ятайте це.

Буква О – оберіг.

Серед всіх оберегів України далеко не на останньому місці знаходяться символічні рослини. Наприклад, береза, калина, маки, мальви, соняшник, верба, барвінок.

З сивої давнини береза у різних народів символізувала світло, сяяння, чистоту, жіночність.

В особливій пошані була береза і в древніх слов’ян. Коли зводили оселю. То на місці зрубу, в передньому кутку, спершу ставили берізку – символ господаря і родини. Під час Зелених свят заквітчували зеленим березовим гіллям криниці.

Калина – це символ рідної землі, батькової хати, символ любові, що пам'ять людська береже, нагадуючи про милий рідний край, символ безсмертя, невіддільний від життя.

Калина у цвіту – це символ дівування, дівчини на виданні.

Послухайте легенду про калину:

Жили в одному селі хлопець і дівчина. Палко кохали вони одне одного. Батьки дівчини не погоджувались віддати дочку за бідного наймита. Утік козак зі своєю милою, та ніде не міг повінчатися без благословення батьків. Тоді й обернувся юнак тереном у полі, а дівчина – калиною.

Верба символізує повноту життя, довголіття, жіночу красу, м’якість, податливість жіночої натури. Вербові гілки вивішували на воротах дому, вважаючи, що вони мають силу відганяти злих духів. Їх розкидали також у дворі й по полю. Гадали, що після цього буде добрий урожай і примножиться худоби. Не випадково великий Кобзар, перебуваючи на засланні, висадив у пустелі гілочку верби. Вона нагадувала йому Україну. Про вербу написано багато пісень, віршів, казок, приказок, прислів'їв.

Послухайте легенду про вербу:

Одна жінка вдень жила зі своєю сім 'єю, а на ніч перетворювалась у вербу. Аж ось про це дізнався її чоловік, узяв та й зрубав вербу, - тоді й жінка померла. І тільки материнська любов продовжувала жити у цьому дереві. Зроблена з нього колиска заколисувала осиротілого хлопчика, а коли він підріс, то зробив собі сопілку з пагінців, що виросли на пеньку старої верби. І сопілка та розмовляла з хлопчиком, як ніжна мати.

У народі живе чудова легенда про походження рослини. Було це тоді, коли турки і татари нападали на українську землю. Увійшли якось вороги в одне село і винищили там усіх людей. Лише парубок та дівчина сховалися у лісі. Але і їх знайшли бусурмани. Парубка люті зайди зарізали, а дівчину - задушили. Ото з парубочої крові й виріс барвінок у лісі, а губами дівчини полилася чиста вода.

Барвінок - символ краси, символ безсмертя. Здавна вважалося, що рослина дарує дівчині вроду. Колись умивалися наваром із барвінку. Барвінковий вінок для дівчини - символ цноти, незайманості, чесного дівування.

Неповторна краса, рідкісне видовище природи, коли цвіте мак!

Існують різні легенди щодо походження цієї рослини. То мак виникає із крові убитої людини, то - з крові страшного дракона.

Вважалося також, що квітка маку постала як символ поєдинку любові та ненависті. Червоні пелюстки - це любов, чорна середина - ненависть. Квітки маку - символ печалі і туги, водночас, надії на краще. У нашому народі побутували легенди про те, як українські дівчата-полонянки обпоювали маковими напоями ординців, і ті засинали, а полонянки втікали.

А ще така легенда.

Було це тоді, коли на наші землі нападали турки і татари. Одного весняного дня на село напали бусурмани. В одній сім "і було двоє дітей: син і дочка. Батько прибіг до хати і сказав:

- Я йду захищати село, а ви заховайтесь. Ти, сину, мусиш замінити мене.

Сили були нерівні. Захисники загинули. Ось татари вже близько. Взяв у руки син шаблю. Мамі з сестрою наказав тікати у сховище, а сам пішов назустріч бусурманам. Затримав сміливий юнак ворогів на кілька хвилин, щоб мама з сестрою змогли втекти.

^ Від шаблюки ворога хлопець загинув. Бусурмани порубали юнака на шматки і порозкидали по полю, яке було засіяне житом.

Село татари спалили, полонених і худобу забрали з собою. Під вечір усе закінчилось. Мати з дочкою вийшли із сховища. Почали шукати свого сина і брата, та знайшли лише шматки тіла. Збирали вони ці шматки і поливали поле рясними сльозами.

Вранці побачили всі, як змінився лан жита. Зацвів синіми і червоними квітами. Там, де впали краплі крові хлопця, виросли маки, а в тих місцях, які були зрошені сльозами, зацвіли волошки.

^ Отак і цвітуть поряд у житі чи пшениці волошки і маки.

Завдяки красі, поживним і цілющим властивостям ця рослина користується повагою у нашого народу. Соняшник є незмінною ознакою українських сільських садиб, своєрідним оберегом домашнього затишку.

Соняшник - символ нашого постійного зачарування довколишнім світом, виклик силам стихії, невідворотному процесові згасання квітуючих барв природи. В українському фольклорі соняшник - це образ хлопця, парубка.

Соняшник символізує життєдайну доброзичливість. Він - окраса сільських обійсть як бажаний і ласкавий зустрічний при дорозі, як оберіг надійного життєвого спокою.

Буква П – пісня.

Легенда про Україну.

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці — любов до господарювання, німці — дисципліну і порядок, діти Росії — владність, Польщі — здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики...

Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок з червоної калини.

^ Хто ти? Чого плачеш? — запитав Господь.

Я Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові і пожеж, Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті нема правди й волі.

^ Чого ж ти не підійшла до мене скоріш? Я всі таланти вже пороздавав, Як же зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її:

- Є у мене найцінніший дар, який уславить тебе на цілий світ. Це – пісня.

Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.

І правда-таки. Українці всі свої діла, радості і невдачі проводять з піснею: від ніжної колискової до тихої, прощальної, скорботної.

^ Пісня – наш паспорт вічний,

Пропуск у білий світ.

Ми не ховали обличчя, гордо ішли сотні літ…

Завжди ми накривали

Дружби яснії столи,

Нас по піснях пізнавали, де б ми таки не були.

Райдуга в небі висне

Граючи в плесах вод.

Доки живе наша пісня

Доти живе і народ.

Співаємо якусь пісню.

Буква Р – розум.

Серед усіх інших тварин лише людину Бог наділив розумом. Це здатність людини мислити, творити, робити висновки і вчитися. Але ми повинні пам’ятати, що без приділення належної уваги для розуму людина черствіє, грубіє, повноцінно не розвивається. Тому читайте книги, розв’язуйте кросворди, логічні задачі, дивіться документальні фільми аби ви стали всебічно розвинутою особистістю.

Буква С – село.

Разом з вітром журавель

Із чужих летів земель.

Вітер дуже дивувався:

«Нащо ти летів, старався?

Чим так вабить ця земля?»

Запитав у журавля.

Тут мене ростила мати,

Тут навчився я літати,

Тут зів’ю гніздо і я

Тут Богданівка моя!

Рідне село! Рідна домівка, яблунька і мати з батьком, бабуся з дідусем. Пам’ятайте, що вас завжди чекають на рідному порозі де б ви не були, тому не забувайте приїжджати додому.

^ Приїжджайте частіше додому

Щоб не мучила совість по тому.

Ні грошей не привозьте, ні слави,

Будьте з рідними ніжні й ласкаві.

Бо не вічні ні батько, ні мати,

Завтра можете їх не застати.

Щоб не мучила совість потому

Приїжджайте частіше додому…

Буква Т – тато.

42. Ми до батьків сказати хочем слово,
Сповнене ніжності і любові.


43 Доки батько живий,
Доки мати жива
Поспішаймо сказати найніжніші слова.


44. Рідна мамо - живи!
Рідний тату --- живи!
Найдорожчі у світі - це ви!
Тільки ви!


45.Бо без батьків чого ми в світі варті?
Без маминої ласки і тепла,
Без батьківської строгості і жарту,
Без нашого родинного житла.


46.Вони всіх нас, як пташенят зростили,
Давали раду дітям, як могли,
І в наших душах сонце засвітили,
І крила для польоту нам дали.


47. І небо, і зірки для нас відкрили,
Красу і силу дітям віддали.
І що могли - для нас усе зробили,
Спасибі вам, дорогі батьки.


48. Ми часто пригадуєм знов
Дитинства сполохану казку
Спасибі вам, тато і мамо, за ніжну любов,
За вашу незміряну ласку.


49. А літа вже летять,
Скронь торкаються крилами сивими.
Теплих весен дощі обливають за нами жалі,
А для нас, для дітей, ви лишаєтесь
Вічно красивими -
Наші друзі завжди,


^ Разом: Дорогі, найрідніші батьки.


Буква У – успіх.

Бесіда з учнями про успіх і його значення в житті людини.

Я бажаю вам успіхів у всьому: у кожному починанні, у навчанні, коханні.

Буква Ф – фатум.

Синонімом до даного слова є слово «доля», про яке ми зараз і поговоримо.

Народ вірить, що Доля буває лиха і добра. Лиха Доля часом зветься Недолею, або Бідою чи Злиднями. В кожної людини є своя Доля. Вона народжується разом із людиною; мати дає дитині Долю, так само, як дає життя.

Доля не відходить від людини до самої смерті: вона з нею вінчається, ходить за нею слідом, куди ступить вона ногою. Від Долі не можна ні втекти, ні сховатись.

Подекуди в Україні Долю називають ще Таланом, і при цьому кажуть, що неодмінно в кожній людині є свій Талан. У декого Талан «невсипущий», працює, не покладаючи рук, не спить ні хвилини. В кого такий Талан, тій людині добре: Талан її пильнує, а сама вона собі розкошує. Та як тільки Талан засне, тоді людині доводиться дуже важко: як вона не працює, а все нема користі.

Я ж бажаю вам лише хорошої долі.

^ Зустрілись дві долі

В безкрайньому полі

І тихо розмову сумну повели.

Дивились тополі,

Як дві різні долі,

Узявшись за руки по полю пішли.

Одна з доль сказала:

«Я довго чекала

Цю зустріч-розмову таку непросту».

А друга мовчала.

Лиш показала,

Мовляв, подивіться:

Все тоне в цвіту.

Все, мов закружляло,

І серце відтало,

Забулися недавні образи й жалі.

Так любо їм стало

(Цвіло ж все, співало),

Й полинули долі, мов два журавлі.

Буква Х – хліб.

Свято бережіть кожну крихту святого хліба, бо в ньому – щира молитва, тяжка праця і життєдайна сила.

^ Коли на стіл гарячий коровай

Кладе твоя матуся сива,

Ти не соромся, синку, запитай.

Чиї це руки виплекали диво?

Хто не доспав замріяних ночей

І знемагав у спекотну годину?

Тривожний час кому біля очей

Завчасно поснував старечу павутину?

У світлій праці — щастя на землі

Встає для нас за ясним видноколом.

Цілую хліб гарячий на столі,

Що пахне сонцем, мудрістю і полем.

Буква Ш – школа.

Швидкоплинні, гомінкі шкільні роки!

Напевно, найщасливіші у житті!

Дев’ять років назад ми вперше прийшли до школи!

Дев’ять разів з тих пір схилялися до шкільного порогу осінні айстри…

Прошуміло над школою дев’ять зимових хуртовин…

Дев’ять весен буяли білим цвітом яблунь і паморочили голову пахощами бузку…

І так як все, дев’ять разів весною зацвітали каштани…

^ Рідній школі низько ми вклоняємося,

Дякуємо, що тут росли й жили.

І в спогад рідній школі на прощання

Ми добру згадку залишим.

Пісня «Прощавай, рідна школо»

Буква Щ – щастя.

Щастя... Усі найзаповітніші людські мрії і бажання увібрало в себе це слово, усі людські радощі і сподівання. Багато людей пройшли свій життєвий шлях, і кожен з них прагнув до щастя. Можливо, саме тому люди не могли пояснити його. Одному щастя уявлялося клаптиком землі, другому - купою золота, третій був певний, що щастя - влада і знатність, хтось вбачав його в славі, а хтось у - коханні.

Пізнати щастя можна і в праці, і в боротьбі, і в дружбі, і в коханні. Важливо тільки, щоб праця була потрібною для людей, країни, боротьба переслідувала високу гуманну ідею, а любов і дружба не були егоїстичними.

Мабуть, для кожного з нас найбільше щастя сьогодні, що ми живемо у вільній державі Україні, маємо свою державну мову, свої символи, розвиваємо традиції і щодня повинні молитися до Всевишнього, щоб наділив нас здоров'ям і розумом, щоб ми спільною працею змогли допомогти нашій молодій країні вийти з кризового становища і стати в ряд передових країн світу. А я бажаю вам осягти справжнього людського щастя.

Хай кожному з вас воно усміхнеться. Будьте щасливі!

^ Буква Ю – юність.

Напевно, це один із самих цікавих, і на жаль, самих швидкоплинних етапів життя людини.

О юність, юність, молода, барвиста, 
Напоєна мільйонами сонців! 
О юність радісна, весела, промениста, 
Як я люблю твій водоспадний спів!
Захочу я — вплету у русі коси 
Усі ромашки з польових доріг, 
Захочу я — і вип'ю усі роси, 
Що впали діамантами до ніг.


Буква Я – я.

Давайте напишемо листа самому собі. Кожен з нас сповнений якихось мрій, які в недалекому майбутньому почнуть здійснюватися.

Я пропоную дати відповіді на ряд запитань, всі відповіді-сподівання ми запакуємо у великий конверт, через 5 років ви прийдете на зустріч з випускниками, і ми прочитаємо їх, щоб подивитися у минуле і оцінити рівень їх здійснення.

  1. Я хочу стати…

  2. Найбільшою цінністю для мене є …

  3. Якби в мене в руках була б зараз чарівна палочка, то я б ….

  4. В школі мені найбільше подобався (лась) …

  5. Найтяжчий предмет…

  6. Найяскравіший спогад…

  7. Якби тобі до рук попав класний журнал, то я б …

  8. Себе через 5 років бачу …

  9. Хочу собі побажати…

  10. Найбільш за все дякую ….

На цьому наша подорож абеткою закінчується. Бажаю вам терпіння, успіхів, здоров’я, Божого благословення!