asyan.org
добавить свой файл
1

СЕРЕД НОМІНАНТІВ НА ЗДОБУТТЯ ДЕРЖАВНОЇ ПРЕМІЇ, ЯКІ ПРИЧЕТНІ ДО РОЗРОБКИ НОВИХ БІОПРЕПАРАТІВ, — ПРОФЕСОР УНІВЕРСИТЕТУ “УКРАЇНА” АДЕЛЬ АНТИПЧУК


14 березня, 2013

Володимир ГАЛЕГА, журналіст.


Академія аграрних наук України представила групу науковців на здобуття Державної премії в галузі науки і техніки за 2012 рік, котрі зробили вагомий внесок у розроблення, перевірку й оцінку нових біопрепаратів, що дозволяють вирощувати екологічно чисту продукцію. До неї потрапили відомі мікробіологи, фізіологи-рослинники, селекціонери. Серед них і завідувач кафедри мікробіології та сучасних біотехнологій Університету “Україна”, доктор біологічних наук, професор Адель АНТИПЧУК.

- Адель Федорівно, яким був шлях до визнання?

- Нелегким! У 1980 році я отримала запрошення з Інституту мікробіології і вірусології АН України, де працювала до 2005 року. Вивчала природу азотофіксуючих мікроорганізмів. Азот надзвичайно важливий компонент – потрібний усім без винятку мікроорганізмам, адже він є основою білка. Мікроорганізми-фіксатори здатні всмоктувати його з атмосфери, переводити у білок власного тіла, а потім віддавати ґрунтовій мікрофлорі. Приблизно раз на десять років людство зіштовхується з дефіцитом їжі, зокрема, рослинного (відтак, і тваринного) білку. Тоді воно починає застосовувати дедалі більше старих добрив і розробляє нові види. Це призводить до подорожчання сільгосппродукції та накопичуванні в ній нітратів.

- Який вихід із ситуації?

- Над проблемою почали працювати як українські, так і російські науково-дослідні інститути. Зокрема, наш заклад займався створенням біопрепаратів, що дозволили б вирощувати екологічно чисту продукцію. Основна мета полягала в тому, аби скоротити кількість штучного азоту, який вноситься на поля разом із хімічними добривами, за рахунок заміщення його природним азотом, який накопичують бактерії. Спочатку ми виділили усі штами, що мали таку здатність. Потім відсортували слабкі й залишили найбільш «боєздатні» – усього 300 одиниць. З них сформували так званий робочий музей. Працювали переважно з люпином, люцерною, горохом і соєю.

Ми вивели такі штами, котрі показували позитивні результати, як мінімум, на п’яти сортах. Причому, «наші» мікроорганізми могли не лише вбирати азот, але й продукувати деякі вітаміни групи Б, які потрібні маленьким паросткам, а також амінокислоти та природні антибіотики. Не дивно, що наші дослідні зразки отримали найвищу оцінку фахівців і були рекомендовані для масового виробництва мінеральних добрив…

- Наприкінці 80-х–початку 90-х “перебудовних” років мікробіологічна промисловість в Україні опинилася у дуже складному становищі, зокрема, у Києві було закрито кілька підприємств…

- Натомість у Білорусі було збудовано потужний завод на 10 мільйонів гектарних порцій препаратів у рік. Я категорично була проти того, щоб наші штами «стригли під один гребінець»: вимагала, аби виробники «прислуховувалися» до їхніх вимог і, наприклад, менше додавали меляси у живильне середовище, натомість збільшували кількість фосфору тощо. Наскільки мені відомо, це підприємство й досі працює, однак не може забезпечити усіх бажаючих. Попит на продукцію був чималий: наш інститут виготовляв невеликі партії біопрепаратів на 200-500-гектарних порцій. Ними аграрії обробляли насіння перед сівбою, причому висаджували його у день обробки – не пізніше. А в грунт вносили лише стартову дозу добрив (азоту – 10-20 кілограм на гектар, а не 200, як було раніше; стільки ж фосфору і калію).

- Відомо, що кілька років тому ви завершили науково-дослідну роботу щодо захисту овочевих культур від хвороб. Яке її практичне застосування?

- Це – біопрепарат для овочів, що вирощуються у теплицях, а також у відкритому грунті. Адже після застосування звичайних хімічних добрив в огірках і помідорах рівень нітратів просто зашкалює. Ми успішно співпрацювали з агрокомбінатом «Пуща-Водиця», потім із концерном «Укрторф» зі створення біоторфового добрива для фермерських господарств і садоводів. Його виробництво налагодили у Львові та Полтаві. Продукція мала чималий попит. Одна з останніх розробок – препарат для підвищення врожайності та захисту пшениці, жита і кукурудзи від хвороб. Ним зацікавилося приватне підприємство з Євпаторії, співпраця з яким триває і сьогодні. Нині ведемо перемовини з Ладижинським підприємством, яке також планує налагодити виробництво біодобрив для бобових рослин, а згодом і для пшениці…

- Останнім часом поширюються чутки про шкідливість сої, яку додають у ті чи інші продукти харчування. Це відповідає дійсності?

- Соя абсолютно не шкідлива для людського організму. Це єдина рослина, що містить до 36 відсотків білка. Олія з неї надзвичайно корисна, може конкурувати з соняшниковою або кукурудзяною. Крім того, вона не виснажує грунти так сильно, як ці культури, навпаки, збагачує їх. На одному гектарі сої може накопичуватися до 300 кілограмів біологічного азоту. Спроба приписати цій рослині якісь негативні властивості й таким чином викликати у населення фобію, пов’язана, передусім, із конкуренцією на внутрішньому продовольчому ринку.

- А що ви скажете про генетично модифіковані організми (ГМО)?

- До цього часу науковий світ поділений на два протилежних табори щодо використання продукції з ГМО. Одні вважають, що масове вживання її врятує світ від голоду та економічної кризи. Адже, «втручаючись» у геноми рослин, можна надати їм стійкість до кліматичних умов, хвороб, шкідників, пестицидів, підвищити харчову цінність. Крім того, вони можуть виробляти економічно вигідні білки. Інші стверджують, що вирішуючи проблему дефіциту харчування за допомогою трансгенів, ми породжуємо низку нових проблем. Зокрема, сьогодні не можна однозначно оцінити ризики для здоров’я людини з медико-біологічних позицій. Існують поодинокі факти щодо знищення харчової цінності деяких таких продуктів, порушення їх засвоєння, проявів алергійності.

На біотехнологічному конгресі у Болгарії я була серед тих, хто проголосував проти використання в природі геномодифікованих мікроорганізмів. Невідомо, як поведуть вони себе в природних умовах. Наразі їх можна використовувати лише у замкнених циклах, наприклад, під час виробництва вітамінів, антибіотиків тощо.

Деякі мої колеги вважають, що геномодифіковані зерна, наприклад, пшениці не шкідливі для людського організму. Просто їхня мутація відбулася не природним шляхом упродовж тисячоліття, а у прискореному штучному режимі. До того ж харчові продукти, що містяться в упаковці з написом «Без ГМО», наразі неможливо перевірити.


Джерело: http://ukrtribune.com/