asyan.org
добавить свой файл
1

Мета:

  • поглибити знання учнів про права і свободи людини та права ди­тини;

  • узагальнити знання учнів про вітчизняні та міжнародні нормативно-правові акти щодо прав людини (Конституцію України, Декларацію прав людини, Конвенцію про права дитини);

  • виховувати в учнів високу правову культуру; переконання у необхідності дотримання законів.

Обладнання: нормативно-правові акти щодо прав людини, класна кімната прикрашена плакатами:

  • 3 усіх скарбів знання — найкращий. Його не можна ні вкрасти, ні загу­бити, ні знищити. (Г.С. Сковорода)

  • Знання права заслуговує найвищої шани. (Ульпіан)

  • Цінність держави визначається цінністю її громадян. (Дж.-С. Міль)

  • Рівність прав не в тому, що всі ними користуються, а в тому, що вони всім надані. (Сенека)

  • Основу міцного правопорядку складає свобода особи та її недоторкан­ність. (Б. О. Кістяківський)

  • Освіта надає людині гідності. (Д. Дідро)

  • Тільки праця дає право на насолоду життям. (М. О. Добролюбдв)

  • Кожна родина — це частина держави. (Аристотель)




Учител ь. Людина — найцінніший скарб. Кожен із вас — неповторна особистість, людина, яка живе сьогодні і саме такої більше на цій землі не­має, не було і ніколи не буде.

Видатний поет В. Симаненко так написав про неповторність кожного:

Ти знаєш, що ти людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

^ Мука твоя — єдина,

Очі твої—одні.

Більше тебе не буде

Завтра на цій землі.

Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди



Добрі, ласкаві та злі.

Сьогодні усе для тебе:

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

Боти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Пройшло не одне тисячоліття, поки людство зрозуміло цю істину. Протягом багатьох віків складалися обов'язкові правила поведінки громадян, тобто правові норми, що встановлюються й охороняються державою.





Учитель. Людина вважається «мірилом всіх речей», її потреби, інте­реси, прагнення стають вирішальними для визначення розвитку суспіль­ства, для прогресу цивілізації.

У вирі життя не всі країни одночасно приходять до розуміння демо­кратії, її принципів, головних цілей та цінностей. Між різними класами, соціальними групами точиться запекла ідеологічна боротьба. В центрі її постають питання: що вважати засадою рівності людей — (рівноправ'я чи принцип класової приналежності? Чи можна відстоювати гасло свободи й справедливості, якщо люди народжуються різними як за здібностями, так і за можливостями, інтересами? Чи має людину якісь права від наро­дження? Чи існують загальнолюдські права, свобод», цінності?

На всі ці питання вже в середині XX століття формулюють відповіді політичні документи, створені за участю держав-членів Організації Об'єднаних Націй.


1-й у чень. У 1948 році Генеральна Асамблея ООН проголошує «За­гальну дакларацію прав людини». У ній вперше в історії людства, історії міжнародних відносин були визначені головні права й свободи людини. Декларація проголосила, що «визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї, і рівних та Невід'ємних прав їх є основою свободи, справед­ливості та загального миру».

До прав людини, які підлягають загальній повазі та дотриманню, вхо­дять елементарні (природні) права особистості, громадянські, політичні та соціально-економічні права.


2-й у ч е н ь. До природних належить право кожної людини «на життя, на свободу і на особисту, недоторканність» (ст. 3). Також наголошується, що «ніхто не повинен бути у рабстві або у підневільному стані» (ст. 4), зазнавати тортур або дії, що принижують людську гідність (безпідставного арешту, вигнання). До елементарних належать: право на захист, на недоторканність житла, таємницю листування, захист честі та репутації.

Декларація визначає політичні й громадянські права та свободи людини: на свободу думки, совісті й релігії, свободу переконань та їх виявлення, свободу зборів і асоціацій, право брати участь в управлінні своєю держа­вою. Саме на цих правах базується загальне й рівне виборче право при таємному голосуванні.

Громадянські права — це і право «без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності та релігії створювати сім'ю та одружуватись, право вільно пе­ресуватись, володіти майном».


3-й учен ь. Засадовим стосовно всіх прав людини, названих у Декла­рації, є принцип рівноправ'я. Всі люди «народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах» — наголошує 1-а стаття Декларації. І це не зале­жить від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, майнового, ста­нового або іншого становища. Всі люди рівні перед законом і мають право на захист законом.


^ 4-й учень. Принципи Декларації викликали різні тлумачення, думки та погляди у людській свідомості. їх зіставляли з чинним законодавством, соціально-політичною та соціально-економічною системою різних держав, з ідеологічними теоріями, поширеними в тій чи іншій країні світу.

Права й свободи людини в сучасному розумінні не від'ємні від її обов'язків та відповідальності перед суспільством, державою, іншими людьми. Це фундамент не тільки демократії, але й справедливості, рів­ноправ'я, гуманізму. Такого висновку дійшло людство в кінці XX століття.





Учитель. Обов'язком громадянина кожної країни є визнання й до­тримання Конституції як головного Закону будь-якого суспільства.

Положення Конституції у кожній країні доповнюються та конкретизують­ся у різних галузях права: державному, цивільному, трудовому, сімейному, кримінальному та інших. Мабуть, не варто доводити, що кожна людина зобов'язана знати й дотримуватись тих законів, що існують у суспільстві. Тіль­ки таке суспільство, де всі люди рівні перед законом, де немає вищої влади, ніж закон, можна вважати справедливим у соціальному змісті. Окрім того, у кожної людини є головний стрижень особистості — її совість. Ртой же час, кожна людина засвоює у своєму житті неписані закони моралі. Таким чином, людські та громадські, соціальні та моральні закони стають основоїр загальнолюдських цінностей, цінностей демократії в сучасному світі.

Людство крокувало до цього визнання багато століть, заплатило жорс­току ціну, але ж і навело нескінченні приклади культурного прогресу, тобто гуманізму, втіленого в життя багатьох країн світу.

Чи можливо рівноправ'я ,в суспільстві, чи рівні люди між собою за пра­вами, і свободою, обов'язками та відповідальністю? Які саме права та обов'язки вважати за головні? Відповіді на ці питання хвилювали людство впродовж тисячоліть.


^ 5-й учень. Почнемо з того, що суспільне життя часів Давньої Греції вже мало організовану форму — «поліс» (община — держава). Поліс усві­домлювався як об'єднана життєдіяльність людей, які мають спільні справи, спільні (суспільні) інтереси, діють у рамках певних норм та порядку. Саме таких людей Аристотель вважає за громадян.

6-й у ч е н ь. Різні часи — різні рішення, різне розуміння. І щодо прав і ролі людини в суспільстві, і щодо устрою життя самого суспільства. Так, скажімо, Середньовіччя, яке для Європи тривало майже тисячу літ, пов'язувало долю людини, суспільства, держави лише з Богом, який їх створив. Коли ж настає епоха Відродження, а за нею — Нові часи, людство відновлює у своїй пам'яті гуманістичні цінності — права, свободи., ідеали, мораль вільної людини. За них потрібно боротись, їх потрібно відстоювати ціною тяжких випробувань багатьох поколінь.

Першою збіркою правових норм держави русичів-українців була «Руська правда» (термін «правда» означає тут закон), або, як її ще називали, — «Устав Великого князя Ярослава Володимировича в судах». Автор його— київський князь Ярослав; якого народ називав Мудрим. Князь у Київській державі був вищою судовою інстанцією — він карав і милував, на власний розсуд, тому, написавши у 1016 році «Правду і статут», Ярослав Мудрий тим самим визнав високе покликання Права і Суду в суспільстві. Він заповідав своєму народові: «...посій грамоті живіте, як Написав вам, так і держіте».


7-й у ч е н ь. Збереглися до нашого часу також різноманітні за змістом та значенням пам'ятки законотворчої діяльності державних органів влади за Литовсько-Руської доби, зокрема Литовський статут (1588 р.), щодот у Литовсько-Руській державі та на українських землях, що належали на той час Польщі. Джерелом написання його слугувала і «Руська Правда».

Та все ж Литовський статут відображав інтереси панівного стану, тому актами державно-конституційного характеру можна вважати лише догово­ри доби Гетьманської держави.


8-й у ч е нь. Показовим правовим документом є політичний меморіал Пилипа Орлика «Вивід прав України», написаний ним для захисту націо­нальних та державних прав України перед європейськими урядами з метою уникнути нового кривавого Полтавського бою чи винищення українців військами Меншикова від козацького Донецька до Батурина.

Гетьман Війська Запорозького у вигнанні Пилип Орлик та його одно­думці написали «Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького» і 5 квітня 1710 року уклали їх як угоду між Гетьманом та Військом Запорозьким (власне українським народом).

Виходячи з традиції української державності, Пилип Орлик задокумен­тував у Конституції право України на самовизначення й незалежне державне існування»


9-й у ч ен ь. Існування України як держави не раз ставало історичним фактом, зафіксованим у писаній формі, зокрема в 1-4 Універсалах Ук­раїнської Центральної Ради (1917-1918 рр.); у Конституції Української На­родної Республіки (Статут про державний устрій, права і вольності УНР) від 29 квітня 1918 року; у прокламаціях Української Національної Ради у Львові 1918 року; в Акті Соборності України 22 січня 1919 року; в прого­лошеній 15 березня 1939 року незалежності Карпатської України і навіть у фальшивому декларуванні суверенності України Конституціями УРСР. І лише 28 червня 1996 року Українська держава посіла «серед народів світу осібне і рівне становище».

Точкою відліку конституційного шляху України стала Декларація про державний суверенітет України, ухвалена Верховною Радою 16 липня 1990 року, а через рік — в червні 1991 року — схвалена парламентом й опри­люднена Концепція нової Конституції України, на основі якої Конститу­ційна комісія підготувала проект Конституції.


10-й у ч е н ь. Майже десять проектів Конституції виносилися на розгляд Верховної Ради України протягом 1992-1996 рр. У міжчасся було підписано Конституційний Договір між Президентом України і Верховною Радою. Він часто називається «Малою Конституцією», але головною його ознакою було те, що він укладений був на один рік. Верховна Рада провела цілодобове засідання з 27 по 28 червня і прийняла нову Конституцію України.


11-й у ч е н ь. У Конституції України є окремий розділ, присвячений правам, свободам та обов'язкам людини і громадянина. Він є дуже важли­вим, ґрунтовним і містить майже третину всіх статей. Перелік прав, перед­бачених Конституцією України, не є вичерпним, а це означає можливість його розширення, зокрема через офіційне схвалення Україною міжнарод­них актів щодо прав і свобод людини.

Права і свободи в Конституції України поділяються на ті, які діють у сфері особистого життя та безпеки людини, суспільно-політичного жит­тя, у галузі економічної, соціальної та культурної діяльності.


12-й у ч е н ь. До особистих прав і свобод людини, що відповідають міжнародним документам, належать права: на життя та його закист, повагу до її гідності, на свободу та особисту недоторканність, на невтручання в особисте життя і таємницю листування, на недоторканність житла, на свободу думки і слова, свободу світогляду і віросповідання, сво­боду пересування і проживання.

У Конституції відображено майже всі найголовніші політичні права і сво­боди: на участь в управлінні державними справами, на об'єднання, на мирні збори та демонстрації, на свободу друку та інформації, виборчі права.

До економічних прав, насамперед, належить право володіти, користу­ватись (розпоряджатися) своєю власністю, право на підприємницьку діяль­ність. Конституція гарантує громадянам різноманітні соціальні права; на працю, страйк, відпочинок, соціальний захист, житло, на достатній життє­вий рівень, охорону здоров'я тощо.

До культурних конституційних прав відносять право на освіту, на свободу літературної, художньої, наукової й технічної творчості та ін.


Учител ь. Конституція України не тільки проголошує права і свободи, а й гарантує забезпечення їх державою. Держава бере на себе відпо­відальність забезпечувати права і свободи людини і громадянина, сприяти їх реалізації, охороняти і захищати. Свої права і свободи громадяни можуть захищати в суді.





У ч и т е л ь. Не тільки права дорослих потребують визначення й захис­ту. Складною Проблемою сучасного людства є також права дітей, оскільки, на жаль, життя, здоров'я, навчання, щастя дітей усього світу поки що недо­статньо захищені. Про це багато пишуть і говорять, дехто намагається допомагати. Але кількість нещасних дітей не зменшується. Сьогодні майже 250 млн дітей у світі животіють, займаючись тяжкою працею, жебрацтвом, пограбуванням. Близько 30 млн дітей не мають можливості відвідувати школу. Щороку від хвороб помирають більше 5 млн дітей. Набули поши­рення торгівля дітьми, використання дітей, від яких відмовилися батьки, для пересаджування органів.

В Україні три чверті дітей — це діти з хронічними захворюваннями. У нас з'явився новий тип дитини — «діти вулиці». Пояснюючи своє пере­бування на вулиці, діти зазвичай називають сімейні негаразди та небажан­ня відвідувати школу. Основний загал таких дітей закінчили 3—4 класи, тобто початкову школу. Серед них найбільший відсоток неповнолітніх зло­чинців, наркоманів, торгівців наркотиками, повій.

Міжнародне співтовариство започаткувало спробу спільної допомоги дітям. У 1924 р. у м. Женеві було прийнято Декларацію прав дитини. 1959 р. розроблена і втілена в життя нова Декларація прав дитини. А 1989 році у Нью-Йорку всі прогресивні країни світу підписалися під Конвенцією прав дитини. В 1991р. Україна приєдналася до Конвенції. В 1993 р. в м. Києві створено Всеукраїнський комітет захисту дітей. Згідно з Конвенцією, Україна у квітні 2001 року прийняла Закон «Про охорону дитинства».

Відповідно до статті 1 Конвенції про права дитини дитиною вважається кожна людина до досягнення І8-річного віку. Права дитини — це певні спеціальні можливості, необхідні людині віком до 18 років для існування і досягнення зрілості. Кожна дитина; незалежно від раси, статі, мови, релігії, національності, майнового стану, стану здоров'я, має рівні права з усіма іншими дітьми.

^ Які ж спеціальні, додаткові права, що не мають дорослі люди, є в дитини?


13-й учень. Перелік прав, визнаних для дитини в Конвенції, охоплює права громадянські (особисті), соціальні, культурні й політичні. Немає прав економічних, бо визнано, що дитина повинна вчитись, а не працювати.

Головним завданням Конвенції є забезпечення дітям особливого піклу­вання та допомоги, надання необхідного захисту і сприяння сім'ї як основ­ному осередку суспільства та природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів, а особливо дітей. Конвенція визнає, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточен­ні, в атмосфері щастя, любові та розуміння, дитина має бути повністю під­готовлена до самостійного життя в суспільстві'та вихована в дусі ідеалів, проголошених у Статуті ООН, а особливо в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності та солідарності


^ 14-й учень. Держави-учасниці Конвенції зобов'язалися забезпечити такі права дитини:


  • право на життя, на виживання.і здоровий розвиток;

  • на ім'я та набуття громадянства;

  • право знати своїх батьків і право на їх піклування; право на збереження індивідуальності;

  • право не розлучатись з батьками всупереч їх бажанню;

  • право на возз'єднання з сім'єю, що перебуває в іншій державі;

  • право залишати будь-яку країну і повертатися у свою країну;

  • Право на захист у разі незаконного переміщення та неповернення із-за кордону;

  • право вільно висловлювати свої погляди з усіх питань;

  • свободу думки, совісті, релігії;

  • свободу асоціацій та мирних зборів;,

  • право на повну інформацію, що сприяє благополуччю дитини, право на користування послугами системи охорони здоров'я;

  • право на охорону сімейного та особистого життя;

  • право користуватися благами соціального забезпечення;

  • право на освіту,

  • право на захист від економічної експлуатації;

  • право на захист від незаконного зловживання наркотичними засобами і психотропними речовинами, від усіх форм сексуальної експлуатації і сексуальних розбещень;

  • право на гуманне поводження, на захист від незаконного чи свавільно­го позбавлення волі.


Учитель. Конвенцією проголошений принцип рівної відповідаль­ності обох батьків і законних опікунів за виховання дитини; встановлено обов'язок держави щодо піклування, заохочення та забезпечення прав ди­тини.

Конвенція визнає й особливі права для дітей інвалідів, а також суспіль­но непристосованих дітей.


^ 15-й учень

Хоча ми всі ще школярі,

Та в нас закон є і права.

І ми навік запам'ятали

Із декларації слова:

Всі діти вільні і всі рівні,

І треба дружно всім нам жити.

Тож, ми із школи ще вчимося

Всіх поважати і любити.

Права дитини вивчимо сумлінно.

Це так потрібно, так важливо

Напевне знати в наші дні,

Коли із нами справедливо

Вчиняють, а коли і ні.

Тож прочитай, завчи напам'ять,

Порадь їх друзям і батькам.

Права дітей всім треба знать!

Учитель. Для здійснення міжнародного контролю за дотриманням прав дитини і виконанням зобов'язань, перебраних державами, було ство­рено Комітет з прав дитини ООН.

Якщо вам потрібна допомога або серйозна порада, якщо порушені ваші права, у нашому селищі ви можете звернутися до:

  • дорослих осіб, яким довіряєте;

  • соціального педагога школи;

  • психолога у школі;

  • психологічної служби за телефоном довіри;

  • служби у справах неповнолітніх;

  • центру соціальних служб для молоді;

  • опікунської ради (селища, району);

  • громадських організацій, що опікуються проблемами порушення прав дитини;

  • міліції за телефоном 102.