asyan.org
добавить свой файл
1

Вступ


1. Суспільно-політичні та соціально-економічні перетворення, які відбуваються в Україні, інтенсивно впливають на діючу освітню систему: змінюються ціннісні орієнтири, застосовуються нові педагогічні технології, технології управління, що сприяють модернізації змісту освіти, інтенсивному розвитку та впровадженню інноваційних процесів, адекватних сучасним вимогам і потребам часу.

. В умовах розбудови національної системи освіти важливого значення набуває інноваційна діяльність загальноосвітніх навчальних закладів, яка характеризується системним експериментуванням інновацій в освітньому процесі.

Новітня педагогічна технологія – це строго обґрунтована система педагогічних засобів, форм і методів, їхня поетапна націленість на вирішення конкретних навчально-виховних завдань сучасності.


Багато авторів стверджують, що педагогічна технологія – це «певний порядок, логічність і послідовність відповідно до поставленої мети, певною мірою – алгоритмізація спільної діяльності вчителя та учнів у процесі навчання, узгодженість їхніх дій та відносин».


Управління –процес,тобто серія безперервних взаємопов’язаних дій. Ціі дії називаються управлінськими функціями.


Часто використовують поняття «Освітня технологія», яке розглядається як похідна нового типу освіти, суттєвими ознаками якої є:

  • ціннісні орієнтації, цільові установки автора чи колективу, орієнтованого на конкретний очікуваний результат;

  • технологічний ланцюг педагогічних дій відбувається відповідно до поставленої мети й має гарантувати всім школярам досягнення життєвої перспективи та високий рівень засвоєння державного стандарту освіти;

  • взаємозв’язана діяльність учителя й учнів із урахуванням принципів особистісно орієнтованого розвивального навчання й виховання та індивідуалізації;

  • діагностування та моніторинг результатів діяльності;

  • глибока психологізація освітніх технологій.



.Управління навчальним закладом – це цілеспрямована, активна взаємодія керівника з іншими учасниками освітнього процесу з метою забезпечення координації зусиль щодо оптимального функціонування установи та переведення її на більш якісний рівень .
^

Теоретико-методологічні підходи в управлінні


. Аналіз наукової літератури дає підстави стверджувати, що проблема управління розвитком освітнього закладу потребує різних теоретико-методологічних підходів.

Можна відмітити – процесуальний, логіко-інформаційний, рефлексивний, синергетичний.

Значною віхою в розвитку управлінської теорії був і є процесуальний підхід. Сутність цього підходу – у визначенні управління процесом, у якому діяльність, що спрямована на досягнення цілей організації, розглядається як сума взаємопов’язаних дій – функцій управління, а кожна з функцій – як комплекс однорідних (елементарних) дій, операцій, процедур.

Засновник процесуального підходу А. Файоль виділив п’ять функцій, які реалізуються в управлінській діяльності:

планування

організація

розпорядництво

координація

контроль.

Логіко-інформаційний підхід широко застосовується в процесі управлінської діяльності керівника, у розумовій, пізнавальній (творчій) діяльності – плануванні, аналізі, дослідженні, підвищення кваліфікації, самоосвіті, вироблені стратегії, а також у підготовці рішень технічної діяльності, що пов’язана з використанням інформації.

В управлінні навчально-освітним закладом логіко-інформаційний підхід відіграє провідну роль, оскільки ґрунтується на таких принципах:

  • існування знань предмета теорії управління;

  • залучення педагогів до системи управління закладом, необхідність забезпечення їх інформацією для розв’язання проблемних ситуацій, створення умов для висловлення здогадок, гіпотез, прогнозування як відповіді (знання) так і структури (послідовності) висловлення;

  • формування інтелектуального потенціалу педагогічного колективу за рахунок таких функцій пізнавальної та управлінської діяльності, як описування та пояснення, які вимагають обґрунтування зв’язків різного роду: причиново-наслідкових та структурно-функціональних;

  • залежність з’ясування завдань розвитку навчального закладу, як відкритої гуманітарної системи від використання способів наукового пізнання – аналізу, синтезу, узагальнення, дедукції, моделювання, систематизації, класифікації, розумового експерименту.

Керівник має дотримуватися в роботі з інформацією такої технологічної послідовності:

  • визначити обсяг, зміст, строки проходження та форми інформації, яку він повинен отримати;

  • з’ясувати характер інформації, яку повинні мати заступники, голови предметних комісій (методоб’єднань), батьки, вчителі (логічні вимоги, послідовність);

  • узагальнити інформацію, що має цінність для стратегічного розвитку школи (з використанням переконливих доказів та відповідних аргументів);

  • визначити форми передачі опрацьованої інформації.

Підвищення ефективності управління розвитком навчального закладу характеризується рефлексивним підходом.

Рефлексія – це процес самопізнання суб’єктом внутрішніх психічних актів і станів. Таке визначення ми знаходимо у психологічному словнику.

Рефлексивний підхід до управління розвитком навчального закладу досягається завдяки тому, що на кожному етапі розвитку відбувається співвіднесення цілей управління з уже досягнутим, розглядається проміжний результат та його можливий вплив на результат наступного стану становлення та розвитку закладу.

Використання рефлексивного підходу дає змогу своєчасно акцентувати увагу на доцільності, узгодженості, системності та цілісності тих змін, які притаманні навчальному закладу і які можуть забезпечити його перехід від одного рівня розвитку на інший, а в перспективі – на рівень саморозвитку.

Синергетика. Основною якісною характеристикою її є «самоорганізація».

Самоорганізація є характерною для будь-яких процесів розвитку. Кажучи про управління школою як освітньою системою високого рівня цілісності, цей процес можна розглянути як забезпечення умов для саморозвитку кожної підсистеми на основі діагностики, моніторингу, упровадження інноваційної діяльності. Таким чином сутність синергетичного підходу полягає у виявленні й пізнанні закономірностей, які керують процесами самоорганізації в системах різного походження.

Провідними принципами є:

самоконтроль

соціальність

індивідуальність

універсальність

гуманітаризація і гуманізм

самоорганізація та саморозвиток.

Проаналізувавши різні підходи до управління, можна зробити висновок, що не існує для всіх єдиного, чітко визначеного найкращого підходу до управління школою. Тому, формуючи систему управління, потрібно вибрати підхід, адекватний завданням, які розв’язуються, та існуючими умовами.

Інноваційне управління.

До управлінських інноваційних технологій відносяться сучасні економічні, психологічні, діагностичні, інформаційні технології, що створюють умови оперативного й ефективного прийняття керівником управлінського рішення.

Для здійснення управлінських інноваційних технологій керівник навчального закладу повинен бути творчою особистістю, мотивованою на управлінську діяльність, професійно обізнаним з основними навчально-виховними теоріями, зокрема

  • інноваційної педагогіки

  • освітнього менеджменту.

Основне завдання його – сформувати готовність у педагогів до інноваційних пошуків, дати можливість самостійно визначити стратегічні напрямки у розвитку навчально-виховного процесу у школі. Це дасть можливість школі мати власний шлях розвитку, своє обличчя.

Однією з ланок управління є робота з кадрами. Ця робота є ключовою . Її головною складовою є розвиток людських ресурсів, підвищення ефективності роботи на основі комплексного, безперервного, різнобічного розвитку особистості.

Сучасна модель управління складається із чотирьох блоків:

  1. Персонал організації (система управління, що базується на штатному розкладі).

  2. Ретельний облік компетентностей та здібностей працівників.

  3. Стиль та культура ділових міжособистісних взаємин співробітників.

  4. Довгострокова мета розвитку (місія школи).


Модель управління



Єдиний колектив, який працює творчо

Місія школи



Отже, для забезпечення діяльності школи як динамічної та багатопрограмної системи повинна бути така модель управління.


Основними цілями такої моделі управління школою є:

  • підпорядкування діяльності всіх рівнів управління для забезпечення успіху на результативному рівні;

  • запобігання адміністративному дублюванню;

  • забезпечення наповнення управлінської діяльності конкретним змістом, визначення ролі та завдань кожного суб’єкта управлінської моделі;

  • залучення до управлінської діяльності всіх суб’єктів навчально-виховного процесу;

  • оптимізація педагогічної діяльності, отримання позитивних результатів;

  • забезпечення ефективності роботи за умов мінімальних витрат часу та зусиль.

Можна визначити п’ять підсистем складової моделі управління школою:

І підсистема (загально-стратегічна)

визначення перспектив розвитку школи, забезпечення управління іншими підсистемами.

ІІ підсистема (тактична)

аналіз та конкретизація мети й завдань розвитку, визначення шляхів та засобів виконання поставлених завдань, моніторинг та корекція.

ІІІ підсистема (організаційно-виконавча)

забезпечення діяльності для повної реалізації змісту.

ІV підсистема (функціональна)

безпосередня організація та реалізація освітнього процесу.

V підсистема (результативна)

рівень розвитку особистості учня.

Найважливішою умовою впровадження нових технологій управління навчальним закладом є реалізація ідей людино центризму, за якою люди – головний ресурс організації та важливе джерело її продуктивності та успіху.

Сутність ідей людино центризму щодо управління можна визначити такими позиціями:

  • людина – головна цінність школи;

  • кожна людина – особистість за своїм характером, мотивацією, здібностями;

  • кожний працівник – джерело загального інтелекту школи;

  • результат і якість праці залежить не тільки від людини, але й від уміння керівника допомогти її розкрити себе.
^

Комп’ютерна технологія


В управлінській діяльності її можна застосувати для:

  • ведення й оформлення внутрішкільної документації;

  • складання розкладу уроків;

  • створення й використання бази даних учителів і учнів школи;

  • моніторинг діяльності вчителів;

  • оперативне управління навчальним закладом шляхом інтерактивних телеконференцій, віртуальних нарад, передачі термінової інформації на екрани вчительських машин;

  • пошук і збір інформації за допомогою Інтернету;

  • використання електронної пошти для зв’язку з органами управління освіти;

  • налагодження творчих зв’язків з іншими навчальними закладами, в т.ч. і за кордоном;

  • психологічне тестування працівників школи та учнів.

Модернізація управління освітою передбачає запровадження нової етики управлінської діяльності. Аналізуючи психолого-педагогічну літературу, можна визначити поняття «культура управління як соціальне явище, яке має суттєвий вплив на всі сторони суспільного життя».

М.М.Заренок виокремлює такі групи елементів культури управління, як:

  • соціальна спрямованість;

  • особиста культура керівника та стиль його керівництва;

  • морально-психологічний клімат;

  • умови організації управлінської праці;

  • порядок проведення масових і організаційно-управлінських заходів;

  • організація роботи з листами, зверненнями, пропозиціями, заявами працівників;

  • участь підлеглих в управлінні.


Корпоративне управління

Корпоративне управління може бути представлене як:

  • розуміння корпоративного управління як єдності інтересів і зусиль усіх суб’єктів навчально-виховного процесу в навчальному закладі;

  • організація спільної діяльності з досягнення стратегічної мети за рахунок об’єднання зусиль усіх суб’єктів;

  • технологічне забезпечення досягнення стратегічних цілей.


Вимоги до керівника в системі корпоративного управління

  • необхідність аналізу й визначення сильних і слабких аспектів діяльності закладу;

  • визначення чітких ідей розвитку;

  • підвищення стійкості до факторів ризику, тобто визначення здорових меж для певних показників;

  • реорганізація управління й розширення делегування повноважень;

  • акцент на творчий підхід, імпровізацію та швидкість дій;

  • показ шляху руху навчального закладу;

  • динамічність управлінських рішень.


Особистісно орієнтоване управління.

Ефективною є модель особистісно орієнтованого управління, за якою освітній заклад розглядається як системна цілісність. Характеризується вона такими положеннями:

  • основою діяльності керівника є повага до людини, довіра до неї, зосередження уваги на особистості вчителя й учня, створення ситуації успіху для учасників освітнього процесу;

  • внутрішкільне управління має координаційний і мотиваційний характер у цілому й зокрема у процесах комунікації, прийняття рішень і делегування повноважень;

  • змінюється погляд керівника на свою роль і місце в системі управління, він – соціальний архітектор, який об’єднує волю окремих учителів у єдину колективну педагогічну волю.

Основними принципами особистісно орієнтованого управління є:

  • спрямованість не на людину, як таку, що потребує постійного керівного піклування про неї (людино центризм), а на особистість – конкретну людину, яка вільно, усвідомлено й відповідально обирає ту чи іншу позицію в соціумі, виконує певний спектр соціальних ролей, здійснює певні вчинки;

  • розуміння особистості підлеглого як повноправного суб’єкта управління: особистість є водночас і творцем, і виконавцем, має право вибору найбільш ефективних засобів досягнення визначених цілей та індивідуального стилю.

Визначальними факторами успішного особистісно орієнтованого управління є:

  • уміння прогнозувати результати й наявність бажання наполегливо працювати для її досягнення;

  • готовність починати процеси змін, управляти ними й використовувати в інтересах закладу;

  • готовність використовувати відкритий спосіб управління, вітаючи співробітництво;

  • здатність передбачувати майбутнє й зосереджуватися на сучасності;

  • здатність бачити зміні, які відбуваються як всередині закладу, так і за його межами;

  • творчість у роботі;

  • готовність до конструктивних соціальних взаємин;

  • постійне самовдосконалення та необхідна загально психічна й фізична форма;

  • уміння правильно використовувати свій час;

  • широкий кругозір;

  • готовність до ризику й здатність швидко приймати рішення;

  • належний рівень спеціальної підготовки;

  • готовність до несподіваних і швидких змін соціального середовища.