asyan.org
добавить свой файл
1



гора Говерла


Вічне кохання


  • Легенда

В одному з гірських селищ жив собі легінь Прут. За що його так прозвали , вже ніхто не пам'ятав . Може , що мав високий гнучкий стан , чи вже дуже спритний був до роботи . Якось забарився Прут , працюючи в горах , і вирішив не повертатися додому ,а заночувати в лісі . Стара смерека гостинно простелила ковдру із зеленого моху і вкривала його своїм пахучим убранням . Втомлений хлопець швидко заснув . І якийсь дивний сон йому привидівся . Ніби біля нього сидить дівчина . Вона вся в зеленому , очі в неї зелені , і довга , додолу коса . Вона лагідно й сумно дивиться на Прута , тихенько гладить його волосся . Щось стиха наспівує .


Прут ніяк не може надивитися на лісову красуню . Та коли простягнув руку , щоб торкнутися її , дівчина щезла . Прокинувся Прут . Тихо-тихо . Тільки зірки виблискують в далекому небі . Аж дивиться - повисло щось на смерековій гілці й світиться дивним і таким зеленим вогнем . Підійшов , взяв у руки . А воно й далі світиться.Так тихо й ласкаво .


Між тим щезли зірки , і зажеврілося небо на сході у променях вранішнього сонця заблищала роса . Десь здалеку долетів перший , ще не сміливий спів пташини .


А трохи згодом уже весь ліс ожив . Величезне сонце піддіймалося з-за гір . Здавалося , що не воно підіймається , а сині гори , вклоняючись , дають йому шлях . Задивившись на всю ту красу , Прут забув про свою дивовижну знахідку . А коли глянув , то побачив : на руці лежала звичайна зелена стрічка . Вона вже не світилася : мабуть , згасла з першими променями сонця . Заховав ту стрічку Прут , а про себе вирішив будь-що відшукати красуню дівчину .


Наступного вечора Прут знову не пішов додому . Сховавшись за велику смереку , він чекав на лісову красуню. Розтанули гори в нічній темряві , повисипали зірки на небі ... Раптово , наче з-під землі , з'явилася дівчина . Вона , тихесенько відхиляючи віти , йшла до старої смереки . Дівчина присіла на шершаве коріння , що повпивалося в землю , і заспівала . Спочатку тиха , а потім все гучніша пісня полетіла поміж гори .

Далека луна підспівувала дівчині . Захоплена піснею , вона не зчулася , як збоку підкрався Прут . Міцно схопив її і пригорнув до себе . Довга зелена коса змією обвила їх . Прут задивився в ясні очі , і йому здалося , ніби вся краса Карпаських гір злилася в них , глибоких і чарівних . Дівчина все ще перелякано тремтіла в його руках .

- Хто ти?

Ніби не живі , до цього часу злякані вуста ледь-ледь розпустились в посмішці , але мовчали .

-Хто ти? - знову запитав Прут .

Вона схилила голову набік , посміхнулася :

-Говерла.

" Говерла , Говерла..." - прошепотів вітер .

"Говерла , Говерла..." - полетіло ген-ген удалину і затихло .

З того часу майже не приходив Прут додому . Цілими ночами з Говерлою блукав по горах . Кохання , велике й щире , переповнювало їх серця . Неосяжне , як те синє над горами , воно кликало за собою . Але потроху перша радість кохання стала затуманюватися . У Прута в долині жила старенька мати . А Говерла не могла піти до людей без дозволу батька , гірського царя .


Тато , почувши про любов Говерли до Прута , розгнівався і прокляв свою доньку . Задрижали гори , загуркотіло , обсипаючись , каміння , застогнали проліски , на шаленім вітру затремтіли . Пішов гомін , страшний гомін по горах :

"Прокляв , прокля-ав!.."

Прибігла Говерла до старої смереки , притулилася до неї й залилася слізьми .

- Смереко-матінко , нема мені долі : занапастив її батько . Не пустять мене гори з прокляттям до людей . А без Прута я загину . Навчи , люба , що робити ?

Обняла смерека зеленим гіллям дівчину й щось зашепотіла .

- Добре ,- мовила Говерла . - Прощавай , смереко , прощавайте , гори , прощавай , мій голубе Пруте . Як неналежатиму тобі , той не буде мені життя тут ,- і ступила на край прірви .

Ніби земля розверзлася , так загуло навкруги . Страшенна злива попригинала дерева . Вітер , мов скажений , виламував все на своєму шляху . Він з розгону вдарявся об гору , виривав дерева , гнав долі насіння і летів до сусідньої гори , одним подихом зрушуючи в долину величезні кам'яні брили . Блискавка на мить освітлювала спотворювані гори . Поламані дерева , що стогнуть поривами вітру , скидалися на страхіття . Вони простягували до вітру свої повикручувані коряві лапи , благали : " Перестань , пер-рр-е-ста-ань!.."

Аж на ранок вчухла буря . Величне сонце піднялося оглянути Карпати - і здивувалося . На місці старої долини виросла гора . Вона сягала аж до хмар і вітала сонце білою вершиною . А на долині стояли люди , дивуючись новій красуні горі . Тільки в Прута щось тривожно на серці . Побіг він на гору .

- Говерло , Говерло , де ти ?!

- Це я - гора..- і біла ромашка , всміхаючись , роняє кришталеву сльозинку-росину .

- Так так , це я , Пруте ...

Не повернувся Прут до людей . Тільки згодом побігла межи гір гомінка річка . Вона прокладала собі шлях в ущелинах , спадала з стрімких скель і бігла далі , чиста , як сльоза . Бігла швидко , ніби боячись , що не встигне розповісти щось тим величним вічнозеленим горам . І прозвали люди ту річку Прутом , а височенну гору , біля ніг якої в'ється Прут ,- Говерлою . ...Задивилася Говерла в ясні чисті води Прута , а він гомонить до неї , мов розказує про своє вічне кохання .

Цікавинки




Найвища гора України — Говерла в Українських Карпатах в Полонино-Чорногорському масиві, в межах Закарпатської області; її висота 2061 м над рівнем моря.



Угорський барон Янош Нодь вирішив першим побувати на найвищій горі Карпат і назвати її своїм ім’ям. Узяв він із собою двадцять слуг і вирушив у дорогу. Було це влітку. Діставшись підніжжя гори, вирішив він отаборитися, перепочити. Два дні тривав перепочинок. Нарешті вирішив Нодь, що час вже підкорювати гору.

Нелегкий шлях видався: хащі густі, каміння колюче, повалені бурею товсті колоди. Знемагали люди, падали від утоми, лише барон не бачив і не відчував нічого, окрім бажання підкорити гору. Раптом закрили літнє сонце тяжкі чорні хмари, посипав густий сніг, піднявся вітер — почалася справжня буря. Кинулися люди хто куди. За ніч випало дуже багато снігу. Лише третина людей повернулася до табору — інші загинули, у тому числі і барон Нодь. Ті, що повернулися, тільки одне сказали: «Говерло! Говерло!» У перекладі з угорської це означає «вершина вся в снігу». Відтоді й назвали гору Говерлою.








Закарпатський край зачаровує людей,

а річки Черемош і Прут несуть на своїх могутніх хвилях славу про Гуцульщину, її первісну неповторність, про високу національну свідомість горян.

Карпати користуються заслуженою славою країни чарів і краси. Тут починають свій бистрий плин до Чорного моря дві могутні пінисті красуні-річки — Черемош і Прут.

Їх праматір’ю є захмарна Чорногора, яка зі своїми найвищими грунями царицею Говерлою і царем Попом Іваном гордо височить над усіма українськими Карпатами.



«Кам’яні » двері до скарбів

Закарпатська Гуцульщина знаменита своїми важкодоступними горами, які покриті густими лісами. Саме тут знаходили свій притулок народні месники - опришки. Серед них був і знаменитий Олекса Довбуш – український Робін Гуд. Разом зі своїми хоробрими хлопцями він завдав чимало клопоту місцевим багатіям, які знущалися над бідним народом. Неодноразово наша Чорногора рятувала опришків від переслідування урядових військ. Саме тут, як свідчить легенда, сміливий Олекса заховав свої скарби. Віднайти їх зможе лише сміливець, який своєю мужністю та відданістю своєму народу відчинить кам'яні двері, що ведуть до печери у підніжжі однієї із гір Чорногорського масиву, де зберігаються незліченні скарби. Отже, у вас теж є шанс знайти у наших горах давню таємничу печеру скарбів…




^ Хребет Чорногора


Чорногора. Можна сказати що саме вона є таємницею всіх річок і потоків, і всіх народних казок, страшних переказів, легенд, ідеалів. Гніздо дощів, хранилище снігу, віковічне притулисько всіх озимнених і занадто гарячих!… От де всі оті “Нечисті місця”, “Прокляті озера”, “Чортівські доли”, “Дідчі верхи”, всі зарослі непроходимим жерепом страшні полонини, зі схованками для ведмедів, диких кабанів і опришків.





Дуже часто у середовищі туристів котрі мандрують гірським хребтом Чорногора, що у Східних Карпатах, можна почути суперечки щодо назви однієї гори. Одні, називають її Чорною горою, інші - Попом Іваном.

У відстоюванні своїх позицій, висуваються різні аргументи. Це перекази і легенди, почуті у місцевих мешканців, згадуються описи і мапи місцевості.




До однієї з перших згадок назви "чорногора", як позначення хребта, можна віднести легенду, що дійшла до нас з глибини віків, легенду про славного ватажка опришків Олексу Довбуша. В середені XVIII ст. на значній тереторії сучасних Українських Карпат проти панів, багатіїв і польської шляхти вели боротьбу опришки очолювані Олексою Довбушем. В основному його загін діяв на території Покуття, Закарпаття, Буковини та Бойківщини. Проте достеменно відомо про його більш далекі походи в район Турки, Дрогобича, Борщова. В уяві простих людей Довбуш став карпатським Робін Гудом. Про нього почали складати числені легенди. За однією з таких легенд Олекса Довбуш у Чорногорі вбив дідька. У кінці XIX ст, цю і інші легенди записав і видав у своїй багатотомній праці "Гуцульщина" дослідник гуцульського краю Володимир Шухевич. Судячи з легенд, що відтворені у цій праці, назва "Чорногора", для гірського масиву, була знана у середені XVIII ст. Проте даних власне про назву гори Чорна Гора немає, як немає даних про інші назви гір. Вийнятком є згадка про середину Чорногірського хребта - Кедроватий. Судячи з опису, можна умовно казати про ділянку сучасних гір Ребра - Гутин Томнатик - Бребенескул. В інших легендах, що містяться в праці "Гуцульщина" назва "Чорногора" також згадується як гірський масив.


Прихильники іншого варіанту наводять перекази, згідно котрих гора називається Попом Іваном, бо вона ніби то подібна на священника у рясі. Або ж, колись давно, у тих краях жив священник Іван і на свято Івана Купала він на тій горі збирав цілюще зілля. Ще за однією з версій, цю гору називають Попом Іваном бо там дують сильні вітри і гора ніби попіває (поспівує). Не здивуюсь, якщо у кожному карпатському селі тієї місцевості буде своє трактування походження назви даної гори. Проте чому саме гору назвали Чорною Горою чи Попом Іваном зараз вже навряд чи точно хтось скаже.


Існують і більш сучасні версії. Багато хто стверджуює, що перед Другою Світовою війною, ця гора називалась Піп Іван , наводячи старі 1932-1933 років польські мапи як доказ. Після приходу ж у цей край Радянської влади, гора була перейменована з Попа Івана, на Чорну гору (Черная гора) а тому, більш правильна назва гори - Піп Іван, як така, що зявилась на картах раніше.


Можна стверджувати:

1. На Гуцульщині назва "чорна гора" була відома як мінімум з середени XVII ст. Числені мапи вказують на поселення Carna/Czarna Gora у витоках річки Прут.

2. Гірський хребет Чорногора, або пасмо Чорногори відоме гуцулам з середини XVIII ст.

3. У цьому історичному періоді, в документах котрі я зміг знайти, назва Піп Іван, у будь-якому контексті, не згадується . Звісно, не виключено, що такі документи існують.

4. Назва гори - Чорна Гора за цей історичний період і в тих же документах також вісутня. Хоча знову ж, це не значить, що їх немає.





Хребет Бребенескул

Бребенескул – гора посередині масиву Чорногора, яка знаходиться посередині хребта на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей. Ця гора є однією з найвищих вершин Українських Карпат Висота її становить 2032 метрів над рівнем моря. Поверхня гори є куполоподібна. Північно східні схили дуже круті і скелясті. Біля гори є озеро Бребенескул, яке знаходиться на висотi 1800 метрів над рівнем моря в котлованi мiж г. Бребенескул i г. Гутин-Томнатик. На схилах Бребенескул поширені давньольодовикові форми рельєфу, сліди морозного вивітрювання. На горі росте альпійська й субальпійська рослинність, характерні кам’яні розсипи.




Схили гори Бребенескул є одним з місць в Українських Карпатах, де найтриваліший час можна зустріти сніг. Помічено сніг на схилах цієї гори в кінця серпня. В період холодного літа сніг на схилах г. Бребенескул цілком може бути до наступного зимовго сезону.