asyan.org
добавить свой файл
1

Вікторина «Вгадай героя»

Характеристика героїв р. «Чума»

(Гран)

“Вузькоплечий, довгий, сутулий, з тонкими ногами та руками, пропаленими цигарками жовтими вусами, він здавався старшим за свої 50 років… Якщо додати до цього портрету ходу семінариста…, та ще й застарілий запах підвалу і цигаркового диму, всі повадки особи незначної…»

(Ріє)

«На вигляд років 35. Середнього зросту. Широкоплечий. Обличчя майже квадратне. Очі темні, погляд прямий, вилиці видаються. Ніс великий правильної форми. Волосся темне, підстрижене дуже коротко. Рот чітко вимальований, губи повні, майже завжди щільно стиснуті… Вигляд людини, добре обізнаної…»

(Рамбер)

«Невисокий, широкоплечий, з рішучим обличчям, світлими розумними очима, він, що носив костюм спортивного крою, справляв враження людини, яка знаходиться в гармонії з життям».

(Панлю)

«… невисокий на зріст, але кремезний. Коли він схопився… за край кафедри… було видно лише щось чорне та широке, а вище 2 червоні плями його щік, а ще над ними – окуляри в металевій оправі. Голос у нього був сильний, пристрасний…»

(Тарру)

«…доволі ще молодої людини, огрядного, з великим, масивним, але худим обличчям, на якому різко виділялись густі брови… Життєрадісний, з незмінною посмішкою на губах, він, здавалося,віддавався усім розвагам, але аж ніяк не був їх рабом»



  • Як ми бачимо, люди ці дуже різні вже тільки зовні. Але їх об’єднує спільна справа, вони не стали прилаштовуватись. Вони боролись, як могли.

«Багато хто з оранських новоявлених моралістів стверджував, що, мовляв, зробити нічого неможливо і що єдино розумним є стати на коліна. І Тарру, і Ріє, і їх друзі могли заперечити це хто так, хто інакше, але висновок їх завжди був продиктований тим, що вони знали: необхідно боротися тими чи іншими способами і ні в якому разі не вставати навколішки. Вся справа була в тому, щоб уберегти від загибелі якомога більше людей, не дозволити їм пізнати гіркоту невмолимої розлуки. А для цього існував лиш один засіб – подолати чуму. Сама по собі ця істина не здатна викликати захоплення, скоріш за все вона просто логічна» Так пише автор хроніки. Хто ним був?


Завдання для малих творчих груп: на основі зібраного матеріалу розкрити сутність світогляду і морального вибору певного героя.


Лікар Ріє. Образ людини, яка визнає факти, спирається на логіку, розум, не визнає хаосу, у боротьбі з хворобою чесно виконує свій обов’язок лікаря. Герой переконаний у можливості побороти якесь конкретне зло, але зло як таке знищити неможливо. Чума для героя : «Нескінченна поразка. Людське горе». Він закликає до боротьби: «Але ж коли бачиш, скільки біди і горя приносить чума, треба бути божевільним сліпцем або просто негідником, аби примиритися з чумою» Свою поведінку під час епідемії пояснює так: «…Навколо мене пітьма, а я пробую бодай що-небудь у ній побачити. …Я не знаю, ні що на мене чекає, ні що буде по всьому цьому. Зараз є хворі і треба їх лікувати. Я бороню їх, як умію, та й усе». «…я почуваю себе заодно з переможеними, а не з святими. Гадаю, я просто позбавлений смаку до геройства і святості. Єдине, що для мене важливо, - це бути людиною». «Щоб стати святим, треба жити. Боріться».

Тарру. Герой, який часто виступає від імені автора, як і лікар Ріє. Він виконує свій громадський обов’язок людини. Жан Тарру розуміє, що лихо, а отже, і жертви – вічні. Але він організовує громадську допомогу лікарям (санітарні дружини). Він намагається стати по інший бік лиха. У своїй «сповіді» Ріє Тарру пояснив: «Для простоти почнемо з того, що я вже пережив чуму. Досить сказати, що я такий самий, як усі». Тарру поділив людей на три категорії:

  • «люди, які не відають того» ( тобто, що є чума);

  • «люди, які зуміли зжитися зі станом чуми»;

  • «люди, котрі знають і котрим хотілося б вирватися».

Герой пояснює, що одного разу він зрозумів, «що принаймні протягом усіх цих довгих літ як був, так і залишився зачумленим… знаю тільки, що треба робити, аби перестати бути зачумленим і тільки таки чином ми можемо сподіватися на умиротворення або на славний кінець… Ось чому, до речі, ця пошесть нічого нового мені не відкрила, хіба що тільки одне – треба боротися проти неї пліч-о-пліч з вами. Мені достеменно відомо, що кожен носить її, чуму, в собі. Бо не існує людини у світі, якої б вона не торкнулася. Людина гине, яка нікого не заражає, це саме та, котра ні на мить не може розслабитися… Я зрозумів одне: все лихо людське походить від того, що люди не можуть користуватися зрозумілою мовою. Тоді я поставив собі за мету: хай би там що, а говорити і діяти зрозуміло, щоб вибратися на добру дорогу… Я знаю тільки одну конкретну проблему: чи можна стати святим без бога…»


Жозеф Гран. Добра і щира людина, дрібний службовець. Недосконалість світу його дивує. Але він у своїх думках тікає від нього у своїй творчості; герой переживає за свій стиль у творі про прекрасну амазонку, мріє про літературну славу. Він - самовіддана людина. «…здоров’ям Гран ніколи похвалитися не міг. Але ж він тепер поєднував свої функції у мерії з секретарюванням у Ріє та ще працював для самого себе уночі. Тому він був у стані цілковитого занепаду сил, і підтримували його дві-три майже маніакальні ідеї, зокрема, він вирішив після завершення епідемії дати собі повний відпочинок хоча б на тиждень і працювати лише задля свого «шапки геть»… іноді… охоче і довго розмовляв з Ріє про свою Жанну! Гран складав статистичні таблиці захворювання.

Ріє, побачивши заплаканого Грана, розумів його стан, думку, «що наш світ без любові – це мертвий світ, і неминуче приходить година, коли, стомившись від тюрем,роботи й мужності, прагнеш викликати в пам’яті рідне обличчя, хочеш, щоб серце розчулювалося від ніжності». І тяжко хворий Гран просить прочитати рядки рукопису: «Погожого травневого ранку струнка амазонка на чудовій гнедій кобилі неслася через квіти алеями Булонського лісу…» Гранові не сподобалося слово «погожого», і аркуш спалили… А наступного дня відбулося, на думку Ріє, «воскресіння із мертвих» Грана. «Він із тих, кого чума милує».

Спочатку Гран здався мені примітивним: рік працював над одним абзацом. Та, зрештою, всі люди заслуговують на повагу – цьому нас вчить Альбер Камю.

Мені Гран нагадує мольєрівського Журдена з його «Прекрасная маркиза! Ваши прекрасные глаза сулят мне смерть от любви» . Але ж там герой шукав зиск, а Гран працює над собою.

Отець Панлю. Священик проголошує у своїй промові, що це кара Бога за відступництво, що таким чином чума підштовхує людей до Бога, що праведники не захворіють, що це доля для грішників.

Він закликає у розмові з Ріє «любити те, чого не можемо осягнути розумом». «Тепер, докторе, - мовив він скрушно, - я зрозумів, що зветься благодаттю. …в мене її нема, я знаю… Ми разом з вами працюємо заради того, що нас об’єднує, і це поза межами блюзнірства й молитв! Тільки одне це й важливо. І ви, ви теж працюєте задля порятунку людини».


Рамбер. Паризький журналіст, який замість того, щоб їхати до коханої жінки, залишається в санітарній дружині. Він стверджує, що «людина здатна на великі подвиги. Але якщо при цьому вона не здатна на власні почуття», то «її» для героя «не існує». «Єдине, що для мене цінне, - це вмерти або жити тим, що любиш». Рамбер боровся, не бажаючи, щоб чума захлюпнула його з головою, «аби лиш віднайти своє щастя і відстояти від чуми ту частку самих себе, котру вони затято боронили від усіх зазіхань. Такий був метод не коритися неволі, що … загрожувала», героєві «соромно бути щасливим одному» в час лихоліття.


Коттар. Людина, яка розбагатіла в період епідемії. «А проте в місті зостався один чоловік, який виглядав ні втомленим, ні зажуреним, а радше навіть був живим образом вдоволення». Тарру у своїх «Нотатках про Коттара і про чуму» схарактеризував його так: «Ось людина, яка зростає». Коттар вірить, що «зараза його не візьме». Бо, за його власними словами, «дві хвороби разом не «уживаються»». «Єдине, чого він хоче, - це не відриватися від людей». Він вважає, що «раніше за всіх усього цього насьорбався». Він вважає, що «єдиний спосіб об’єднати людей – це наслати на них чуму».

«Словом, чума йому вигідна. Чоловіка самотнього і водночас знудженого своєю самотністю вона обертає на спільника». Тарру сказав про Коттара: «Єдиний його злочин у тому, що в серці своєму він схвалив те, що вбиває дітей і дорослих». У Коттара було «сліпе серце, тобто самотнє серце». Наприкінці твору, герой, за словами Грана, «з’їхав з глузду», він стріляє з вікон, за що його заарештовують.