asyan.org
добавить свой файл
1

Виховання творчої особистості засобами художнього слова


У статті розглядається потенціал художнього слова, як виховного засобу та вплив літературно – просвітницької діяльності вчителя на розуміння учнями літератури як мистецької естетичної системи.


На сучасному етапі оновлення суспільства необхідне ґрунтовне реформування духовної культури, отже і створення оновленої школи — школи життєтворчості, самореалізації особистості, багатогранного виховання, в якій утверд­жується проективна, гуманістично зорієнтована педагогіка. У Кон­цепції загальної середньої освіти (12-річна школа) (2002 р.) підкреслюється: «Освіта XXI ст. — це освіта для людини, її стри­жень — розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної, здатної до самоосвіти й саморозвитку особистості, яка вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв'язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни» [5].

Така педагогіка спрямована на випереджувальне, цілісне, фун­даментальне розв'язання основних проблем, де головним пріорите­том і цінністю, суб'єктом культури і життя є дитина. І. Бех зауважує, що особистісно розвиваючої мети під силу до­сягти лише особистісно зорієнтованому вихованню. Воно спрямо­ване «на реалізацію сутнісної природи суб'єкта... Це дозволяє лю­дині виходити за межі своїх актуальних наявних можливостей» [2, c.154].

Сучасна педагогічна наука значною мірою орієнтується на людину, ко­тра вміє творчо вирішувати життєві проблеми. Перед школою поставлено важливе завдання: спрямувати національну освіту на формування творчої особистості, забезпечити пріоритетність розвитку дитини. Художнє слово як одна з гілок мистецтва має сприяти вихованню творчої особистості, усвідомленню нею значення творчих потреб, мотивів як провідних у її розвитку та життєдіяльності.

Суспільству на всіх етапах історичного розвитку було притаманне прагнення до естетичної насолоди, ви­сокої духовності, і це прагнення реалізовувалося че­рез творчість, тому невипадково, що тема художнього твору як важливого чинника духовного розвитку дитини, як засобу прилучення дитини до мистецтва та культурно-пізнавального прогресу, розроблялася в творчій спадщині представників вітчизняної педагогіки, зокрема Бугайко Т.Ф., Бугайко Ф.Ф.[3], Волошина Н.Й.[4]. Вони вбачали в мистецтві значний виховний потенціал, та в художньому творі важливий засіб пізнання, розвитку емоційних і естетичних здібностей дитини.

Мистецтво сприяє духовному вдосконаленню людей, формуванню понять про загальнолюдські цінності та кри­терії оцінки як окремих явищ життя, так і подій, що кристалізують­ся в історичному досвіді народів — їхньому світогляді. Саме мис­тецтво покликане задовольняти одну з найвищих потреб людини — художню, яка інтегрує інтелектуальні, емоційні та моральні потре­би.

Література зближує мистецтво і основи науки про нього, поєднуючи почуття і розумову діяльність. Всебічні перспективи для цього мають уроки української та зарубіжної літератур, якщо вчитель не вимагає механічного нагромадження знань, а навчає дітей сприймати зміст твору, роздумувати над окремими епізодами та характеристиками героїв, виявляти авторську оцінку, з'ясовувати роль художніх деталей, тобто не тільки озброює учнів основами історії та теорії літератури, а також розвиває навички і уміння самостійно і творчо мислити, емоційно сприймати прочитане та співпереживати.

Пе­дагогічний потенціал літератури бачиться особливо ва­гомим тепер, коли продовжується процес втілення в життя концепції української школи. Програми з української літератури для середніх і старших класів, підготовлені Інститутом педагогіки АПН України, з перших рядків попереджають, що «...художня література повинна вивчати­ся як мистецтво слова, як поетичне вираження духовного життя народу» [6, с.125].

У зв'язку з цим література має розглядатися щонайперше у своїй органічній суті: як мистецька естетична система. Але, нажаль, більшість із запропонованого програмного та позапрограмного матеріалу спрямована на розвиток розумової сфери дитини. Тексти в основному дібрані за тематичним принци­пом з точки зору корисності змісту для розширення знань учнів. Естетичний та художній аспекти відбору матеріалів та розробки за­вдань не є пріоритетними при складанні змісту підручників та посібників. Де-не-де вони лише декларуються. У «класичному» пе­реліку дисциплін навчальних планів майже не представлені культурологічні аспекти гуманітар­них предметів.

Практично не розроблена система вправ, які ставили б за мету розвиток розуміння мистецтва учнями, вияв їх особистісних емоційних якостей, розвиток художніх здібностей і смаків. Звідси і неспро­можність формування власного дитячого світосприймання, нерозвинутість рефлексії, почуттів переживання і співпереживання. То­му дуже важливо вводити доступні сприйняттю учнів худож­ньо-естетичні коментарі, розшаровувати той теоретичний «мо­ноліт», на якому тримається зараз мистецтво слова в школі.

Загальновідомо, що багато факторів та обставин діє на формування індивідуальності. Одна з вагомих функцій книг в ак­тивному сприянні вихованню у читача художніх смаків і уподо­бань. Літературний світ настільки розмаїтий, що дитині легко розгубитися в ньому. Зацікавленість книгою виникає і починає формуватися з дитячих років, тож формувати стійкий інтерес до читання, а потім формування художніх смаків у дітей потрібно професіонально. Таку літературно – просвітницьку роботу мають проводити батьки, вчителі по­чаткових класів, учителі-словесники, шкільні бібліотекарі.

До мистецтва, ознаками якого є досвід, мудрість і натхнення, у пошуках істини життя людина звертається постійно. У процесі сприймання, усвідомлення та осмислення трагічного і комічного, прекрасного і потворного, піднесеного і низького вихо­вується і розвивається особистість. Адже мистецтво розраховує на підготовленого читача, здатного захоплюватись, хвилюватись переживаннями, відтвореними майстром. При сприйманні творів словесного мистецтва у школярів відбувається кореляція між інтелекту­ально-пізнавальною та емоційно-чуттєвою сферами. Естетичні почуття набувають нового характеру, пережи­вання стають інтенсивнішими, змістовнішими і грають велику роль в емоційному сприйнятті життя.

Художня література збагачує почуття індивіда, формує особливе ставлення до творів мистецтва, яке в подальшому має су­проводжуватись перетворенням їх ідей у сприйняті та осмислені людиною життєво значущі для неї парадигми буття, перетворенням зовнішнього культурного змісту в морально-естетичний світ особи­стості. Література, замикаючись на суб'єкті, гасне, оскільки вона завжди має потребу в співбесіднику, компаньйону.

Складовою мистецтва є література, яка передає й «програмує» особистісне емоційне ставлення до світу, а також «...дозволяє увійти в сферу явищ і відносин, що мають безумовну значущість для людини. Ця значущість немовби підкреслюється тим, що ху­дожня реальність — не звичайне явище буденного життя і не вис­тупає перед людиною в якості об'єктивно неминучої, примусової життєвої обставини. Суб'єктивно людина стосовно до неї вільна, а це значить, що лише її привабливість, «заразливість» є єдиним ґрунтом для контактів з нею»[1, с.240].

Літературно – просвітницька діяльність вчителя повинна бути спрямована на створення умов, завдяки яким учень може олюднити свої почуття, відкрити в кожному творі мистецтва нові смисли. Адже, ставлення до мистецтва суть характеристи­ки людини, живе свідчення того рівня, на якому вона знаходиться. Завдяки художнім якостям смисл того чи іншого твору сприй­мається не тільки розумом, а й почуттями. І відгук на прекрас­ний твір мистецтва — це той рух душі, коли учень відчуває вірш, поему, пісню, оповідання, роман як відбиток захованого світу, відчуває самого себе ніби їх автором. Виникає розуміння, яке зближує читача і письменника, а разом з тим зароджується тотожність людини і світу. Зустріч ок­ремої людини з новим твором мистецтва є фактом життя конкрет­ної людини, що вписується у контекст всього пережитого і тим, що вона переживає, і цей факт її життя не може бути зрозумілим поза всім її життєвим контекстом. У засаду прилучення учня до художньої літератури має бути покладене усвідомлення ним своєї самоцінності, яка базується на осмисленні свого незамінного місця в ху­дожньому процесі, свого значення як особистості, яка бере активну участь у формуванні мистецтва, а значить, прийняття на себе відповідальності і за долю мистецтва в сучасному суспільстві. Але доволі велика кількість старшоклас­ників ще не готова до розуміння таких естетичних категорій, як ху­дожній образ, потворне і трагічне в мистецтві і т. п. Тільки частина школярів повною мірою усвідомлює різноманітні функції художньої твор­чості в сучасному світі, зв'язок мистецтва з суспільним життям, йо­го впливом на розвиток емоційної та естетичної сфери особи­стості. Адже будучи частиною мистецтва, художня література виступає носієм цінностей суспільства і акту­алізує естетичні знання, розвиває емоційну та інтелектуальну сферу дитини, створює реальні можливості цінніс­ного виховного орієнтаційного впливу. Досконалий твір впливає на почуття, есте­тичні переживання, які включають здатність стимулювати духов­ність і високі вчинки, протистояти культивуванню примітивних по­глядів і смаків, вироблення непримиримості до підлості і жорстокості.

Залучення школярів до основ поетики сприятиме, насамперед, вихованню у них естетичного ставлення до творів мистецтва слова, розвиткові почуттєвої сфери, збагаченню емоційного досвіду, а та­кож стимулюватиме інтерес до книг, розвиватиме смак у відборі творів для самостійного читання та потребу самостійного розмірко­вування, рефлексії. Мистецтво слова, в кому постійно є підтекст, здатне навчити дитину бути обе­режною із словом, і з почуттям.

В основі процесу формування сприйняття літератури як мистецтва завжди знаходиться особливе ставлення людини, яке створює водночас як потребу у сприйманні художньої творчості, так і здатність до неї. Поза особистісним відношенням дитини до слова, сприйманням слова в художньому контексті, почуттями, які супроводжують читання, неможливо говорити про художню культуру. Освоєння ху­дожніх цінностей потребує співучасті, передбачає актуалізацію і збагачення дитячого досвіду, активізує творчу уяву, ініціює духов­ну свідомість. Потрібно бути дуже уважним під час ознайомлення дітей з мистецтвом, спостерігати за дитиною, відмічати, чи вдалося активізувати її духовні сили, які змогли б посприяти сприйманню мистецтва слова. Саме з такого повноцінного сприйняття народ­жується потреба стійкий інтерес до мистецтва слова. Тому літературно – просвітницький процес формування естетичного сприйняття учнями мистецтва слова повинен передбачати спеціально ор­ганізований комплекс заходів, що враховує віддалену перспективу художньо-естетичного розвитку учнів.

Підготовлені належним чином до оцінки літератури як мистецтва слова не тільки на відтворюючому рівні, але й на рівні активного, творчого розуміння, глибокого проникнення в суть мистецького твору, учні зможуть розвивати допитливість, самостійність, оригінальність; творчу самосвідомість, що виявляється у самопізнанні та самовдосконаленні; розвивати спостережливість, творчу уяву і фантазію; створювати оригінальне, високодуховне та морально значуще в будь-яких сферах соціальної практики.

Література

  1. Бахтин М.М. Литературно – критические статьи. – М.,1986. – 541с.

  2. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. – К., 1998. – 204 с.

  3. Бугайко Т.Ф., Бугайко Ф.Ф. Навчання і виховання засобами літератури. – К.,1973. – 145 с.

  4. Волошина Н.Й. Естетичне виховання учнів в процесі вивчення літератури. – К., 1985. – 104 с.

  5. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) // Педагогічна газета. – 2002. - №1 (91).

  6. Програми загальноосвітньої школи з українською і російською мовами навчання. – К., 1998. – 272 с.