asyan.org
добавить свой файл
1

Управління освіти міської ради

спеціалізована школа I-III ступенів № 40

імені Миська Євгена Михайловича


Відкритий захід

(усний журнал)

для учнів 10-х класів

«Ну що б, здавалося, слова…»


Виклала:

Кучугура Н.І.

учитель української

мови та літератури,

спеціаліст вищої

кваліфікаційної категорії,

учитель-методист


Тема: «Ну що б, здавалося, слова...»


Мета: розкрити значення мови в житті кожної людини, показати її лексичне багатство, виражені можливості, а також світове значення української мови та літератури; розвивати естетичні смаки та вподобання; виховувати бережне ставлення до надбань українського народу, любов до мови.


Вид заходу – усний журнал


Обладнання та наочність: святково прибрана зала з висловами про мову, портретами геніальних українців Т.Шевченка, Лесі Українки, І. Франка; записи українських народних пісень; збірники віршів М. Рильского, Л.Костенко, Д.Павличка, А.Малишка, «Кобзар» Т.Шевченка, пісні на слова Теодора Кукурудзи, П. Дворського, творчі роботи учнів.


Методи та прийоми: бесіда, розгорнута відповідь на запитання, мозкова атака, читання віршів, прослуховування пісень

Епіграф

^ Нації вмирають не від інфаркту.

Спочатку їм відбирає мову

Ліна Костенко

1. Звучить пісня Теодора Кукурудзи «Пісня до українців»

2. Слово вчителя

Мово моя українська,

Батьківська, материнська,

Я знаю тебе не вивчену –

Просту, домашню, звичну,

Не з – за морів покликану,

Не з словників насмикану.


Ти у мені із кореня,

Полем мені наговорена,

Дзвоном коси прокована,

В чистій воді смакована,

Болем очей продимлена,


З хлібом у душу всмоктана,

В плоті людськім намокнута,

З кров’ю моєю змішана

І аж до скону залишена

В серці моїм. Ти звеш сюди

Добрих людей до бесіди.

Сьогодні учасники нашого журналу говоритимуть про значення повсякденного спілкування рідною мовою, покажуть світове значення української мови, розкриють її милозвучність, красу, неповторність та висловлять власне ставлення до збереження чистоти рідної мови, спілкування нею.

Ведуча 1.

Панас Мирний якось зазначив, що «найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова», «це та багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя і свої сподіванки розум і досвід».

А наш сучасник П. Мовчан додає, «що людина яка втратила свою мову, - неповноцінна…»

В Україні українська мова функціонує як національна мовам українського народу України мову вважають рідною 32,8 млн. чоловік.

Та користуються нею і за межами України – Росії, Білорусії, Молдові, Казахстані, Польщі, Словаччині, Чехії, Хорватії, Угорщині, Канаді, Австралії.


Учень.

Коли забув ти рідну мову -

Яка б та мова не була -

Ти втратив корінь і основу,

Ти обчухрав себе до тла.

Коли в дорогу ти збирався,

Казала мати, як прощавсь,

Щоб і чужого научався,

Й свого ніколи не цуравсь.

Ти ж повернувсь душею бідний,

Не просто розгубив слова,

Немов якийсь Іван безрідний,

Іван, не помнящий родства.

Не раді родичі обновам

Чи ти об’ївся блекоти,

Що не своїм не рідним словом

Із матір’ю говориш ти?

Ти втратив корінь і основу

Ти обчухрав себе до тла


Бо ти не зважив рідну мову,

Ту, що земля тобі дала.

Ту, що не вбили царські трони,

Ту, що пройшла крізь бури всі,

Крізь глузи й дикі заборони

Постала нам у всій красі.

Сяйних перлин тобі не шкода,

Адже, набувши вищих прав,

Те, що дала тобі природа,

Ти добровільно занедбав.

В пальті строкатім, як афіша,

Крикливі модні кеди взув.

А мати? Де ще є рідніша

За рідну, котру ти забув?

Для тебе й Київ – напіврідний,

І Мінськ піврідний, і Москва…

Бо хто ти є? Іван безрідний,

Іван, не помнящий родства.


Ведуча 2.

Говорити скаліченою мовою - це все одно, що грати на розстроєній скрипці, все одно, що з дерева різьбити красуню тупою щербатою сокирою.

Скільки мов у нашім світі?

Дві, чотири, може вісім…

Є китайська, є грузинська,

І французька , і киргизька.

Іноземну щоб вивчати,

Свою рідну треба знати.

Ось з російською зрівняєш -

В них «жена», у нас – «дружина»,

В них «ребенок», в нас – «дитина».

Мова наша є м’яка,

Голосиста та дзвінка.

Мова наша є рідненька

Українська, дорогенька.

Ми її повинні знати,

Інтелект свій підіймати.

Ведуча 1.

Коли ж виникла наша мова? ознаки українською мови фіксуються, в пам’ятках , датованих XI ст.. та сучасна українська літературна мова пов’язується з виданням «Енеїди» Котляревського у 1798 р. це був перший друкований твір, написаний живою народною мовою. А з 1840 р. коли вперше було видано твори Т.Шевченка, українська мова стала на плідний , але тернистий шлях свого розвитку.


Ведуча 2.

Мова – це найцінніше багатство нації. Та серед людей існує два погляди на мову. Одні бачать у ній лише засіб спілкування, інші – душу народу, вияв його характеру.

Відомо, що мова й пісня – дві найважливіші фортеці, які народ повинен оберігати пильніше, аніж свої кордони. Бо, втративши кордон, державність, народ завжди має можливість їх відновити, а мови не відновить ніколи.

Учень.

Існує така легенда.

Якось Господь вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну і порядок, діти Росії – владність, Польщі – здатність до торгiвлi, італійці одержали хист до музики.

Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнена у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові – вінок з червоної калини.

  • Хто ти? Чого плачеш? – запитав Господь.

  • Я – українка, а плачу, бо стогне моя Україна від пролитої крові і пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі.

  • Чого ж ти до мене не підійшла? Всі таланти я роздав. Як же зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її:

  • Постій. Я подарую тобі пісню.

Узяла дівчина подарунок і міцно притиснула до серця. Вклонилась низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.

Ведуча 1.

Пам’ятаєте Шевченкове:

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує!...

Так, іноді влучне слово може замінити собою багатослів’я. Наші предки «стріляли» словами, наче з лука, і точно влучали в ціль.

Учень.

Добре слово варте завдатку.

Слово до слова – зложиться мова.

Добре слово – краще за гроші.

І від солодких слів буває гірко.

Гостре словечко коле сердечко.

Слово не стріла, ранить глибше.

Від теплого слова і крига скресне.

Шабля ранить голову, а слово душу.

Не хочеш почути поганих слів, не кажи їх сам.

Слово не горобець, вилетить – не впіймаєш.

Ведучий 2.

Від часів російського царизму та в умовах радянської імперії наша мова витримала 48 заборон! Подібного не знає історія жодної мови, жодної держави.

Ведучий 1.

Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати,

Топтали під шалений крик,

В’язнили, кидали за грати.

Зробить калікою з калік

Тебе хотіли рідна мати!

Ведучий 2.

Трембітна мово, музикою,калиною!

Звучи в розмові, повсякчас звучи.

Говориш ти – говорить Україна.

О рідне слово, більше не мовчи.

Ведучий 1.

Мова наша поетична і ніжна, в ній невичерпна криниця багатства.

Скільки б не звертався до неї, а кожного разу відкриваєш щось нове. Про багатство і красу української мови захоплено відгукуються не лише її носії, але й іноземці. Ось яка розмова відбулась далекого 1916 року в купе поїзда «Львів – Відень».

Було це давно, ще за старої Австрії в далекому 1916 році. У купе вагона 1-го класу швидкого поїзда «Львів – Відень» їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць і українець, відомий львівський артист Богдан Костів. Балачки велися навколо різних проблем і тем, нарешті заговорили про мови: чия мова найкраща і котрій із них належить світове майбутнє.

Першим заговорив англієць.

  • Англія - країна завойовників , мандрівників і мореплавців.

Англійська мова – це мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютон, Дарвіна. Безумовно, англійській мові належить світове майбутнє .

  • Ні в якому разі, - гордовито промовив німець. – Німецька мова – це мова двох великих імперій: Великонімеччини й Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії , медицини , мова Шиллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гете, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова претендує на світове панування.

Італієць усміхнувся і тихо промовив:

- Панове, ви обидва не маєте рації. Італійська мова – це мова сонячної Італії, мова музики і кохання. Мелодійною італійською мовою написані кращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пучіні, Россіні, Доніцетті. Тому італійська мова має бути провідною в світі.


Українець довго думав, нарешті промовив:

  • Я також міг би сказати, що моя рідна мова – це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального Тараса Шевченка. До пророчих передбачень Шевченківської поезії досі ніхто у світі так і не піднявся. Це лірична мова кращої з поетес світу – Лесі Українки, мова нашого філософа – мислителя Франка, який вільно володів 14 мовами, в тому числі й названими тут. Нашою мовою звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, ніж у вас усіх разом узятих. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом не піду. Ви ж, по суті, нічого не сказали про багатства й можливості своїх мов. Ну, могли б ви своїми мовами написати невеличке оповідання, в якому починалися з однакової літери?

  • Ні, ні, ні! Це неможливо, - відповіли в один голос англієць, німець та італієць.

  • Це у вас неможливо, а нашою мовою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, - звернувся він до німця.

  • Хай буде буква «П», сказав той.

  • Добре. Оповідання називатиметься «Перший поцілунок».

Популярному перемишльському поету Павлу Петровичу Подільчаку поштою прийшло приємне повідомлення: «Приїздіть, Павле Петровичу, писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Паскевич, - погостюєте, повеселитесь».

Павло Петрович поспішив, прибув першим поїздом. Підгородецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони – приятелі Паскевичів. Посадили Павла Петровича поряд з панночкою – премилою Поліною. Поліна Полікарпівна порала прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора – попросили пообідати.

Поставили повні підноси пляшок: портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пілзнерське пиво. Принесли печених поросят, приправлених перцем півників, пахучих паляниць, печінковий паштет, пухких пампушок під печеричкою підливкою, пирогів, підсмажених пляцків…

Потім Поліна попросила прогулятись Підгорецьким парком, помилуватися природою, послухати пташиних переспівів…

Пророслий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами.

Побродивши по парку, пара присіла під пророслим плющем платаном. Посиділи, помріяли, пошепталися, пригорнулися. Прозвучав перший поцілунок.

У купе зааплодували. Всі визнали, що милозвучна, багата українська мова житиме вічно. Та зазнайкуватий німець ніяк не міг примиритися з тим, що програв.

  • А коли б я назвав іншу букву? – вигукнув він. - наприклад букву «С».

  • Гаразд, хай буде «С». Своєю мовою можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, в якому всі слова починатимуться літерою «С».


Самотній сад


Сипле, стелить сад самотній Стрій смуток – срібний сніг,

Сумно стогне сонний струмінь, Серце слуха скорбний сміх

Серед саду страх сіріє Сад солодкий спокій снить Сонно сиплються сніжинки Струмінь стомлено сичить.

Стихли струни, стихли співи,

Срібні співи серенад,

Срібно стеляться сніжинки

Спить самотній сад.


  • Геніально! Незрівнянно! – закричали англієць й італієць. Потім усі замовкли . Говорити вже не було потреби .

Ведучий 2.

Так, українською мовою можна передати будь які події, слів вистачить, щоб описати сміх і смуток, найтонші й найскладніші почуття та думки, найвищу красу, задовольнити найвитонченіший смак. Все у ній є, тільки треба наполегливо вивчати, безмежно любити її і пишатися нею.

Ведучий 1.

Справді, приємно слухати ніжну, витончену, зі смаком, з душею скомпоновану гру слів. Тут і мовне багатство, і з граматикою все гаразд. Але, нажаль, не завжди так буває. Дехто забуває, що чистота мови, її багатство – така ж необхідна річ, як і чистота тла, охайності одежі. А недбале ставлення до власного мовлення викликає не лише зневагу, але й огиду.

Учитель.

Не вірите? Ми спробуємо вас переконати. До вашої уваги сценка «На дискотеці – 1»

  • Привєт, бебі. Давай знакомитись. Я - Деня з п’ятої школи. А тебе як звати? Мона тебе пригласити на танець? Щчас такий музон класний буде - полний отпад! То що, підем стряхнемось?

  • Вибачте, мені зовсім не хочеться танцювати. Не ображайтесь на мене. Я просто слухаю музику.

  • Ти шо гоніш, дєтка? Який слухаю? Погналі, слиш?

  • Я ще раз у вас прошу вибачення, але танцювати не хочу. Та й музика мені ця не до вподоби…

  • Класний музон! А ти що, мєдляк ждеш? Тобі мєдляк наравиться, шо лі? Ну, ти дайош!

  • Ні, вибачте, але я зовсім не хочу танцювати. До побачення.

  • От, блін, кльова діваха, але шото ломається. І чого?

Ведучий 2.

І справді чого? А ви не здогадуєтесь? Хоча могло б бути інакше. Сценка «На дискотеці – 2»

  • Здрастуйте! Я Денис із п’ятої школи. Дозвольте запросити Вас до танцю.

  • Будь ласка! Якраз звучить моя улюблена мелодія.

  • Ви знаєте , наші смаки цілком збігаються, це так приємно.

  • Перепрошую, у Вас, мабуть, таке чудове ім’я як і Ваша добра усмішка? Як Вас звуть?

  • Мене звуть Iнною.

  • Чудове ім’я і Вам дуже личить!

  • Iнно, а ви не образитесь. Якщо я запрошу Вас до наступного танцю?

  • Ви Денисе, такий чемний хлопець, що Вам тяжко відмовити.

  • Дякую

Учень.

Мені казав один ханжа,

Що наша мова геть відстала,

Що краще б личила мені чужа,

Немов до хліба – кусень сала,

Що весь мій поетичний план

Спиниться може на підході,

Що я – останній з могікан,

Що наша мова вже не в моді.

Гей проповіднику! Стривай!

Твої слова - старенька ряса.

Я не піду твій тихий рай.

Я - син Великого Тараса.

Як Прометей не вмер від ран,

Не вмре і мова – гарна зроду.

Я - не останній з могікан,

Я - син великого народу!

Ведучий 1.

Коли осягаєш багатство рідної мови, мимоволі дивуєшся: який все таки

могутній творчий геній нашого народу! Скільки синонімічних рядків, яка

гнучкість граматичних форм, глибина думок і почуттів у нашої мови,

образність, простота у загадках, прислів’ях, приказках…

Учасники заходу по черзі називають прислів’я, приказки, загадують один одному загадки.

Учитель.

На сторінках нашого усного журналу завершується розповідь про важливість, красу й багатство української мови. А життя іде далі. I хочеться насамкінець зачитати вам слова I. Драча:

«Дорогі друзі! До вас наше слово. Саме до вас! Це від вас залежить зараз, чи перерветься золота нитка тисячоліть, а чи оживе і заграє на сонці! Це від вас залежить, чи джерело рідної мови замулиться в ваших душах, а чи пружно і вільно дихатиме! Океаном дихатиме! Тільки від порога рідної мови ви можете виходити на широкі магістралі світу. Слово довірилося вам і повірило в вас. Не сполохайте рідного слова, захистіть його, притуліть до серця, наповніть ним своє життя! Щасливої вам долі.»

І. Драч

Звучить пісня П. Дворського «Рідна мова».

Матеріал усного журналу може бути використаний для проведення вечорів, тижнів мови, інших позакласних заходів, а також фрагментарно – на уроках для пожвавлення навчального процесу, збудження творчої уяви.