asyan.org
добавить свой файл
1 2 3 4
ОСНОВНІ ФОРМИ І ЗАКОНИ АБСТРАКТНО-ЛОГІЧНОГО МИСЛЕННЯ
II. Висловлювання.

1. Загальна характеристика висловлювання, види висловлювань.

2. Істинність і хибність висловлювання.

3. Прості висловлювання, їх структура і види.

4. Відношення між простими висловлюваннями.

5. Мова логіки висловлювань.

6. Складні висловлювання. Логічні сполучники і їхнє табличне визначення.

7. Висловлювання про відношення (реляційні висловлювання).

8. Логічний аналіз запитань і відповідей Визначення запитання. Структура запитання


1. Загальна характеристика висловлювання

В сучасній логіці розрізняють терміни "висловлювання", "судження", "речення".

Речення — це мовна (знакова) конструкція, в якій об'єднуються слова за певними граматичними (синтаксичними) правилами.

Відповідно, речення є граматичною (синтаксичною) категорією.

Судження — в загальній (традиційній) або арістотелівській логіці означає форму мислення, в якій відображається різноманітність предметів і явищ, яким притаманні різні властивості й ознаки. Відповідно, за допомогою судження як форми мислення, ми щось стверджуємо або заперечуємо про предмети і явища об'єктивного світу. Кожне судження логічно оцінюється на істинність чи хибність. У загальній логіці істинним вважається судження, яке адекватно відображає дійсність, відповідає їй, а хибним — судження, що не відповідає дійсності, неадекватно відображає її.

Судження, таким чином, є логічною категорією.

Термін "судження" має ще інше, більш широке значення. В процесі колективних роздумів, міркувань, спілкування, передачі інформації, тобто в діалогах між людьми "судження" означає думку, погляд, точку зору, що є результатом процесу мислення, здатності мати і висловлювати свою особисту думку (наприклад, у виразах "не маєте права на власне судження", "я маю своє судження (думку, погляд) з цього питання"). У суперечках термін "судження" використовують у значенні "переконання", тобто в суперечках головним є пошук таких аргументів (істинних суджень), які б переконали протилежну сторону (опонента, супротивника) при обговоренні певної проб леми.

У сучасній логіці при виділенні особистої форми мислення використовують термін "висловлювання".

Висловлювання — це така логіко-семантична категорія, яка виражає форму мислення і форму виразу знання. У висловлюванні щось стверджується чи заперечується як про клас емпіричних об'єктів, так і про клас абстрактних об'єктів; виражаються відношення між об'єктами думок; фіксується наявність чи відсутність ознак, властивостей класу об'єктів чи елементу певного класу.

Висловлювання є основним предметом вивчення логіки висловлювань і логіки предикатів. Ці розділи класичної символічної логіки вивчають як прості, так і складні висловлювання, їх структуру і властивості, встановлюють не тільки змістовні, а й формальні (логічні) зв'язки між висловлюваннями, розглядають логічні операції, на підставі яких одні висловлювання перетворюються в інші.

Мовною формою виразу висловлювань є речення. Всі види висловлювань виражаються через речення, але не будь-яке речення є висловлювання. Зокрема, побажання, прохання, заклики не є висловлюваннями (судженнями). Незважаючи на нерозривний зв'язок між висловлюванням і реченням, їх не можна ототожнювати. Наприклад, при правильному перекладі з однієї мови на іншу висловлювання залишається незмінним, хоча форма його виразу змінюється. Висловлювання може передаватися різними реченнями і в межах однієї мови.

Мовними формами виразу висловлювань у сучасній формальній логіці є формули логіки висловлювань і логіки предикатів, тобто знаки штучних мов. їх конструюють для виразу структури висловлювань, і якщо їх розглядають незалежно від змісту цих висловлювань, то тоді вони представляють тільки їхні синтаксичні засоби виразу.

Класифікація висловлювань
Усі висловлювання, які будуються людьми, з точки зору логіки поділяються на такі види:

  1. прості і складні;

  2. висловлювання про відношення;

  3. модальні висловлювання;

  4. нормативні;

  5. запитання і відповіді.


2. Істинність і хибність висловлювання.

Терміни "істинне висловлювання" і "хибне висловлювання" мають гносеологічне (пізнавальне) і логічне (формальне) значення.

Висловлювання (судження) в гносеологічному значенні виражає думки (знання) про предмети, явища, процеси, події, дії, які є результатом пізнавальної діяльності людей (суб'єктів пізнання). Метою пізнання є досягнення об'єктивної істини про світ. Відповідно, гносеологічною характеристикою (оцінкою) висловлювань, в яких виражається знання, є значення істинності або хибності. Якщо висловлювання адекватно, точно відображає дійсність, його називають істин ним; якщо неадекватно, неточно — називають хибним.

Гносеологічну істинність і хибність висловлювань можна визначити через семантику (смисл) висловлювань у такій послідовності: а) визначається смисл термінів (понять), які входять в структуру висловлювань; б) встановлюється логічний зв'язок між термінами; в) визначається конкретна ситуація, в якій це висловлювання є істинним.

Наприклад, істинність висловлювання "Громадянин В. викрав автомобіль" визначається таким чином: а) визначається смисл термінів — "громадянин В." - людина чоловічої статі", "викрав", "автомобіль". Смисл цих термінів інтуїтивно ясний і не потребує особливих визначень; б) визначається конкретна ситуація: день, час, місто, вулиця, коли був викрадений автомобіль.

Гносеологічна істинність висловлювання старогрецького філософа Платона "Якщо в державі закон не має сили, то вона приречена на загибель" визначається через об'єктивний критерій: загально-історичну практику людства, історичний досвід народів, які жили і живуть у тій чи іншій державі.

У логічному значенні терміни "істинність" і "хибність" виражають лише формальне значення висловлювань, тобто висловлювання має значення "істина" ("і") та "хибність" ("х") в абстракції від гносеологічного смислу висловлювань. Наприклад, висловлювання "Пегас літає" в гносеологічному відношенні є хибним, оскільки воно не відповідає дійсності (реально не існує коней, "що літають"), а в логічному відношенні воно має формальне значення: 1) "істинне висловлювання" ("і"); 2) "хибне висловлювання" ("х"). Значенням "істинність" і "хибність", які приписуються даному висловлюванню, буде певна абстрактна сутність (абстракція), яка логічно визначається, а не властивість судження, як форма відображення дійсності. Якщо висловлювання має лише два значення — "істинне" і "хибне", то його називають двозначним висловлюванням, тобто множина значень, яка логічно приписується висловлюванню, зводиться до абстракцій "і" і "х".

Якщо висловлювання має більше двох значень (п>2), його називають багатозначним висловлюванням, тобто множина значень, яка логічно приписується висловлюванню, поширюється і набуває ще іншого (третього, четвертого і т.д. значень). Логічна теорія, яка вивчає множину значень висловлювань, що не зводиться лише до двох значень "істинність" ("і") і "хибність" ("х"), називається багатозначною логікою.

У сучасній логіці висловлюванню приписують також інтенсіональну та екстенсіональну характеристики. Його інтенсіональною (лат. intension - напруга, намір) характеристикою буде смисл, інформація, думка, що виражені в даному висловлюванні, а екстенсіональною (лат. intentio - протяг) характеристикою будуть значення "істина" та "хибність" як логічні значення.

Якщо факт, який описується у висловлюванні, відповідає дійсності, то таке висловлювання є істинним, якщо не відповідає хибним.

Істинність і хибність називаються логічними значеннями вис­ловлювання, або його значеннями істинності. Іноді говорять: якщо висловлювання є істинним, то воно має логічне значення «істи­на», а якщо воно є хибним, тоді воно має логічне значення «хиба».

Сама проблема визначення логічного значення висловлювання не входить до компетенції логіки. У ній лише передбачається, що кожному з них можна приписати певне логічне значення.

Принцип, відповідно до якого висловлювання може бути тільки істинним або хибним, отримав у логіці назву принципу двозначності.

Слід зазначити, що у реальній практиці цей принцип не завжди є прийнятним. Так, наприклад, оцінки, норми, нісенітні твердження тощо взагалі не мають значень істинності. Існують також вислов­лювання, які можуть набувати деяких «невизначених» логічних зна­чень, проміжних між повною істинністю і повною хибністю.

3. Прості висловлювання, їх структура і види

Усі дескриптивні висловлювання поділяються на:

♦ прості;

♦ складні.

Висловлювання називається простим, якщо воно не включає в себе як самостійні частини інші висловлювання, в протилежному випадку воно називається складним.

Дескриптивні висловлювання вивчаються в рамках логіки висловлювань (пропозиційної логіки) і логіки предикатів.

Логіка висловлювань, або пропозиційна логіка, є необхідною частиною сучасної логіки, її основою. В її рамках основна увага приділяється логічному аналізу структури складних висловлювань. Концепції і методи цієї логічної теорії так чи інакше враховуються, використовуються та розвиваються у багатших та складніших сучасних логічних системах. Пропозиційна логіка має велике прикладне значення: вона досить широко застосовується у багатьох науках, зокрема, у праві, а також у звичайних міркуваннях людей.

Логіка предикатів тісно пов'язана з логікою висловлювань. Перша логічна теорія не є запереченням другої, вона — її продовження. Різниця між цими двома логічними теоріями полягає лише у тому, що в пропозиційній логіці аналізуються тільки складні висловлювання, а в логіці предикатів стає можливим з'ясувати також логічну форму простих висловлювань.

Просте висловлювання скла дається з трьох частин: суб'єкта, предиката, зв'язки.

Суб'єкт — це частина висловлювання, в якій відображено предмет думки і який позначається символом S.

Предикат — це частина висловлювання, в якій відображені властивості предмета думки, а також відношення між предметами думки. Він позначається символом Р.

Зв'язка встановлює відношення між предметом і його численними властивостями, тобто між суб'єктом і предикатом, шляхом ствердження про наявність певної властивості у предмета "х" або заперечення цієї властивості у нього. Зв'язка виражається словами "є" або "суть". За допомогою цих слів зв'язка може бути виражена явно або неявно. Формула простого висловлювання, в якому щось стверджується про предмет думки, тобто йому приписується певна властивість — "S є Р", а формула висловлювання, в якому заперечується наявність даної властивості у предмета думки — "S не є Р". Наприклад, "людина є головним суб'єктом права" (S є Р) і "людина не є головним суб'єктом права" (S не є Р).

Поняття, які утворюють висловлювання, тобто суб'єкт і предикат, називають термінами висловлювання.
Види простих висловлювань.
Усі поняття, що входять у висловлювання, пов'язані між собою певним чином. Залежно від характеру зв'язку між суб'єктом та предикатом і тим, що виражає предикат — властивість, відношення чи факт існування предмета думки, прості висловлювання поділяються на атрибутивні (висловлювання властивостей), реляційні (висловлювання про відношення), екзистенціальні (висловлювання існування).

Атрибутивне (лат. - властивість, ознака) — це висловлювання, в якому та чи інша ознака приписується певному предмету чи класу предметів або заперечується у нього.

Наприклад: "Держава є ядром політичної системи суспільства", "Україна є унітарною державою", "Деякі злочини є навмисними".

Реляційне (лат. - відношення) — це висловлювання, в якому виражене певне відношення між певними предметами думок.

Наприклад, "Право як загальносоціальне явище виникло раніше і незалежно від держави", "Суд присудив підсудному Е. більш м'яке покарання, ніж передбачено законом за такий злочин". Формально реляційне висловлювання записують формулою "х R у", де "х" і "у" — символи, що позначають предмети, між якими встановлюються від ношення, "R" - символ, який позначає це відношення.

Екзистенціальне (лат. - існування) — це висловлювання, в якому відображено факт існування або не існування предмета думки. Наприклад, "В Україні існує єдине громадянство" (Ст.4 Конституції України), "Держава існувала не завжди, „Право як юридичне явище існує в усіх країнах світу".

Атрибутивне висловлювання характеризується з якісної та кількісної сторін. За якістю висловлювання поділяються на стверджувальні та заперечні. Якість висловлювання визначається за характером зв'язки: "S є Р" (вказано на наявність, ствердження ознаки) і "S не є Р" (вказано на відсутність, заперечення ознаки). За кількістю висловлювання поділяють на загальні, часткові та одиничні.

Висловлювання, в яких виражена належність (або відсутність) властивості чи ознаки всім предметам певного класу, називається загальними ("всі S є Р" і "жоден S не є Р"). Наприклад, "Правова держава — головний гарант захисту прав людини", "Всі норми права діють при певних умовах".

Часткове — це висловлювання, в якому та чи інша ознака належить (або не належить) лише деяким предметам даного класу ("Деякі S є Р" і "Деякі S не є Р"). Наприклад, "Деякі громадяни України порушують закони суспільного життя", "Деякі норми права не є досконалими".

Одиничнеце таке висловлювання, коли та чи інша ознака належить (або не належить) одиничному або одному елементу певного класу. Формула одиничного висловлювання — "Цей S є Р" або "Цей S не є Р". Наприклад, "Юстиніан — римський юрист".
Поєднуючи поділ атрибутивних висловлювань за кількістю та якістю, матимемо чотири таких види висловлювань:

а) загальностверджувальні ("Усі S є Р"), які позначають символом "А";

б) загальнозаперечні ("Жодне S не є Р"), які позначають символом "Е";

в) частковостверджувальні ("Деякі S є Р"), які позначаються символом "І";

г) частковозаперечні ("Деякі S не є Р"), які позначають символом "О".

Для правильного оперування висловлюваннями А, Е, І, О важливе значення має питання про розподіленість термінів — суб'єкта і предиката.

Розподіленість термінів у даних висловлюваннях означає, що ці терміни беруть у повному або частковому обсязі.

Якщо термін беруть у повному обсязі, то його вважають розподіленим і позначають знаком "+"; якщо ж термін не беруть у повному обсязі, тоді він вважається нерозподіленим і його позначають знаком "-". Існують такі правила розподіленості термінів у висловлюваннях А, Е, І, О, що стосуються суб'єкта і предиката.

Перше правило стосується суб'єкта (S). Суб'єкт беруть у повному обсязі або він є розподіленим у загальних висловлюваннях, і він є нерозподіленим в часткових. Наприклад, "Держава є елементом політичної системи суспільства" (S+ є Р) (схема 1).

Схема 1











Друге правило стосується предиката (Р). Предикат береться у повному обсязі або розподілений у заперечних висловлюваннях і нерозподілений у стверджувальних висловлюваннях. Наприклад, "Правова культура особи — гарантія законності" (S+ є Р) (схема 2). Тут термін "гарантія законності" нерозподілений, оскільки не лише правова культура особи є гарантією законності. "Деякі держави не є демократичними" ("S" є Р+") (схема 3). Тут предикат розподілений, оскільки в ньому мисляться всі держави, які не є демократичними, і ця властивість не притаманна державам, які відносяться до демократичних.

Схема 2 Схема З









В таблиці показана розподіленість термінів з урахуванням вимог наведених правил:1


Вид висловлювання

S

Р

А (Усі S є Р)

+

-(+)

Е (Усі S не є Р)

+

+

І (Деякі S є Р)

-




О (Деякі S не є Р)

-

+



следующая страница >>