asyan.org
добавить свой файл
1
8.2. Витрати на розвиток економіки

Державні витрати на розвиток економіки мають три основні напрями: витрати бюджету держави, витрати державних цільових фондів і витрати державних підприємств.

Співвідношення між цими витратами змінюється залежно від того, який рівень розвитку товарно-грошових відносин, економічний і соціальний стан суспільства, стосунки із зарубіжними партнерами.

Світовий досвід свідчить про загальну тенденцію зменшення державних витрат. Там, де вкладення держави створили базу для проникнення приватного капіталу, останній починає витісняти державний сектор. У випадку, коли настає економічна криза, частка державних витрат починає зростати.

Участь держави в господарській практиці здійснюється такими шляхами:

1) Фінансування виробничої інфраструктури.

2) Фінансування галузей, які мають стратегічне значення для держави (атомна енергетика, освоєння космосу, хімічна та машинобудівна промисловість тощо).

3) Фінансування збиткових підприємств базових галузей економіки. У багатьох країнах ці галузі націоналізовані.

4) Фінансування науково-дослідних робіт фундаментального та пошукового характеру. Держава підтримує ці сфери діяльності внаслідок високого ризику робіт.

5) Фінансування зовнішньоекономічної експансії. Вона здійснюється у формі кредитів, військової допомоги, підготовки кадрів, вивезення капіталу, пайової участі в економічних заходах тощо.

Склад державних витрат на розвиток економіки:

— формування обігових коштів;

— капітальні вкладення;

— створення матеріальних ресурсів;

— економічна допомога зарубіжним країнам;

— субвенції, дотації;

— конверсія;

— інші витрати.

Основні тенденції державних витрат на розвиток економіки України полягають у тому, що бюджетна підтримка підприємств з кожним роком скорочується. Якщо 1992 року витрати на народне господарство та підтримку зовнішньої торгівлі становили 13,8% до ВВП, то 1998 року – лише 6,7%.

Значно скоротилися витрати консолідованого бюджету на фінансування виробничої інфраструктури. 1992 року вони були на рівні 24,08% до загальної суми витрат, а 2001 року – 1,98%.

Багато вчених і практиків вважають, що зміна функцій держави у ході ринкових перетворень має приводити, насамперед, до скорочення бюджетних витрат на фінансування народного господарства на користь витрат соціального спрямування. Але втручання держави в економічну діяльність не обмежується бюджетним фінансуванням. Сюди необхідно ще додати «приховані» (непрямі) субсидії:

— пільгові кредити;

— податкові пільги;

— багаторазове відстрочення виплати основної суми кредиту і відсотків за ними;

— списання податкової заборгованості;

— привілеї щодо отримання державних замовлень;

— користування державними землями і будівлями без оплати оренди та ін.

За підрахунками фахівців, обсяг прямих і непрямих субсидій підприємствам України 1998 року становив 20% ВВП. Це набагато вище, ніж у західних промислово розвинених країнах і країнах Центральної Європи, що йдуть шляхами реформ. Така підтримка народного господарства в Україні є виправданою, але особливої критики заслуговує той факт, що непрямі субсидії меншою мірою, ніж прямі, обґрунтовуються і контролюються. Надання субсидій в Україні практично позбавлене транспарентності. Це призводить до свавілля, корупції та привілеїв. У складі українського адміністративно-управлінського апарату є велика кількість галузевих міністерств, держкомітетів, відомств, які в основному займаються наданням (розподілом) субсидій.

Отже, сьогодні мова повинна йти не про скорочення фінансування реального сектору економіки, а про його якісне цільове фінансування і налагодження жорсткого контролю за використанням коштів, звуження сфери неефективних форм непрямого субсидування, фінансову підтримку перспективних підприємств.

Складником державних видатків є видатки державних підприємств.

Витрати державних підприємств поділяються на дві групи:

1) Витрати, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції (робіт, послуг). Вони формують її повну собівартість.

2) Витрати, пов’язані із забезпеченням розвитку підприємств. Ці витрати відображаються у фінансових планах. До них належать капітальні вкладення, резервні фонди, дивіденди, приріст нормативу оборотних фондів, платежі до бюджету тощо.

Загальнодержавні цільові фонди економічного спрямування мають в основному тимчасовий характер. Вони займають незначну питому вагу в загальній сумі державних витрат. Прикладом може бути Державний інноваційний фонд, Фонд конверсії оборонної промисловості, Фонд підтримки розвитку малого бізнесу та інші.