asyan.org
добавить свой файл
1 2 3
25 березня 2012 року


Україна

Доповідь, представлена до Універсального періодичного огляду Організації Об’єднаних Націй
Чотирнадцята сесія Ради з прав людини ООН з Універсального періодичного огляду (другий цикл)

2012


Коаліція громадських організацій:


  1. Всеукраїнська асоціація громадських організацій «Українська Гельсінська спілка з прав людини»

  2. Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів (Асоціація УМДПЛ)

  3. Громадська організація "Інститут правових досліджень та стратегій " (м. Харків)

  4. Центр правових та політичних досліджень «СІМ»

Коаліція є неформальним об’єднанням, що працює з 2004 року з метою моніторингу порушень прав людини та підготовки щорічної доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні»i. Доповідь містить аналіз порушень понад 25 прав і свобод протягом року, а також рекомендації органам влади для покращення ситуації.

Ця доповідь спрямована на висвітлення таких проблем дотримання прав людини:

  • Загальна оцінка виконання міжнародних зобов’язань;

  • Виконання Україною рішень міжнародних органів

  • Право на справедливий суд

  • Свобода мирних зібрань

  • Доступ до інформації



До складу Коаліції входять:






Всеукраїнська асоціація громадських організацій «Українська Гельсінська спілка з прав людини»

Україна, 04071, м. Київ, вул. Олегівська, 36, кімната 309 (3-й поверх)

Тел./факс: +38 044 417-41-18, www.helsinki.org.ua


  1. Асоціація українських моніторів дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів (Асоціація УМДПЛ)

Україна, 03062, м. Київ, вул. Басейна, 9 г, оф. 25, E-mail: umdpl.association@gmail.com, http://umdpl.info



  1. Громадська організація "Інститут правових досліджень та стратегій " (м. Харків)

61002, Україна, м. Харків, вул. Іванова, 27, к. 6/8, тел./факс: +38 (057) 600 6772, e-mail: strategic.litigations@gmail.com; http://www.hr-lawyers.org


  1. Центр правових та політичних досліджень «СІМ»

а/с 10666, м. Львів, 79000, Україна

E-mail: centre@centre7.org.ua, телефон: (032) 243-25-50, (032) 297-19-32 (внутр 16)

http://www.centre7.org.ua

Контактна особа:

Володимир Яворський, Українська Гельсінська спілка з прав людини

04071, м. Київ, вул. Олегівська, 36, кімната 309 (3-й поверх)

Тел./факс: +38 044 417-41-18

Е-mail: yavorskyy@helsinki.org.ua

Загальна оцінка виконання міжнародних зобов’язань

  1. Протягом 2004-2009 років Україна здійснила істотний прогрес у дотриманні прав людини, особливо у забезпеченні політичних прав і свобод. Однак після президентських виборів 2010 року ситуація стала істотно погіршуватися. Помітними тенденціями у 2010-2011 роках стали використання кримінального судочинства для політичних переслідувань представників політичної опозиції та громадянських рухів та звуження політичної свободи, руйнування незалежності судової системи та політичні втручання в судові процеси, жорстокість кримінально-правової політики, значне збільшення порушень свободи мирних зібрань, збільшення випадків обмеження свободи слова та утисків журналістів.

  2. Нова адміністрація поступово перейшла до політичних переслідувань своїх опонентів та критиків. Першими ластівками переслідувань громадських активістів було ув’язнення на 15 діб двох протестувальників проти вирубки дерев у харківському лісопарку в червні 2010 року, яких «Міжнародна Амністія» визнала в’язнями сумління (єдиний такий випадок за 20 років незалежності був у 2004 році).

  3. 11 серпня 2010 року, за підозрілих обставин, зник журналіст Василь Клімент’єв, що займався антикорупційними розслідуваннями представників органів влади та був редактором місцевої газети «Новий стиль». До цього часу пошуки не дали результатів й кримінальне розслідування не було проведено швидко й ефективно. Правозахисник Андрій Федосов декілька разів піддавався фізичним нападам після оприлюднення результатів моніторингу дотримання прав людини в психіатричних закладах АР Крим, після чого він мусив переховуватися та врешті отримав політичний притулок в іншій країні. У кримінальному розслідуванні цих випадків йому було відмовлено. Правозахиснику Дмитру Гройсману, співголові Вінницької правозахисної групи, з 2010 року висунуто кримінальне обвинувачення у розповсюдженні порнографії, він знаходиться на підписці про невиїзд й судовий процес триває. Під час розслідування у жовтні 2010 року проведено незаконний обшук у приміщенні Вінницької правозахисної групи, під час якого були вилучені матеріали понад 300 справ жертв порушень прав людини та вся оргтехніка, які до сьогодні не повернуті. У жовтні 2010 року за поданням прокуратури було прийняте рішення суду про примусову госпіталізацію до психіатричної клініки профспілкового активіста Андрія Бондаренка через подання занадто великої кількості скарг на працівників суду та прокуратури. Він мусив переховуватися і лише через декілька місяців це рішення було скасовано судом у касаційному порядку.

  4. Загалом, за нашими спостереженнями, в 2010–2011 році були піддані різним формам політичного переслідування близько 60 представників громадськості та 11 громадських організацій з 17 регіонів країни. Щодо 30 людей були порушені кримінальні справи, у 3 випадках були порушені адміністративні справи, у двох випадках — цивільні справи про відшкодування шкоди. Відносно однієї людини було винесено рішення про застосування примусових заходів медичного характеру. 27 людей зазнали обмеження свободи (арешт, утримання під вартою або ув’язнення) на різні терміни, 16 чоловік зазнали фізичного насильства, троє емігрували й отримали статус біженця.

  5. З нашою оцінкою, безсумнівне політичне підґрунтя мають також кримінальні справи проти учасників «Підприємницького Майдану»ii, проти членів ВО «Тризуб» (за спиляння голови погруддю Сталіна у Запоріжжі 28 грудня 2010 р.), проти осіб, що пофарбували пам’ятник Дзержинському. Найбільш помітними стали кримінальні переслідування проти колишніх урядовців — Ю. Тимошенко, Ю. Луценка, Б. Данилишина, Є. Корнійчука, В. Іващенка, І.Діденка, А.Макаренка та інших, — які відбувалися з численними порушеннями права на справедливий судовий розгляд і в яких кримінальний закон був застосований до політичних рішень або дій, що здійснювалися на виконання службових повноважень.iii

  6. В усіх цих справах кримінальний закон був застосований до прийняття політичних рішень або дій, що здійснювалися на виконання службових повноважень, справи мають ознаки політичного переслідування, а розслідування та суди відбувалися з численними порушеннями права на справедливий суд.

  7. Незважаючи на численні рекомендації міжнародних інституційiv, Україна не ратифікувала Статут Міжнародного кримінального суду, підписаний нею 20 січня 2000 року Україна. Відповідно до висновку Конституційного Суду України від 11 липня 2001 року Статут положення абзацу десятого преамбули та стаття 1 Статуту не відповідають Конституції України, оскільки «Міжнародний кримінальний суд… доповнює національні органи кримінальної юстиції», що не передбачено Конституцією. За понад 11 років Україна навіть не підготувала змін до Конституції з метою ратифікувати Статут. Більше того, таких завдань не передбачено у новоствореної Конституційної асамблеї, що планує підготувати розширені зміни до Конституції. Це свідчить про небажання держави ратифікувати Статут та фактичну обструкцію діяльності Міжнародного кримінального суду.

  8. Україна не має законодавчих та інституційних механізмів для імплементації рекомендацій міжнародних інституцій, окрім часткової регламентації виконання рішень Європейського суду з прав людини. Заключні рекомендації органів ООН не перекладаються українською та не доносяться до відома відповідних органів влади й громадськості. Не існує жодної програми дій чи концепції дій органів влади у сфері прав людини.

Рекомендації

  1. Ратифікувати Статут Міжнародного кримінального суду та внести усі необхідні зміни в національне законодавство;

  2. Підписати та ратифікувати Міжнародну конвенцію ООН щодо захисту всіх осіб від насильницького зникненняv;

  3. Впровадити в адміністративну практику Декларацію ООН щодо правозахисниківvi та зупинити переслідування правозахисників і громадських активістів; розширити співпрацю органів влади з громадськими правозахисними організаціями через проведення постійних консультацій, створення дорадчих консультаційних органів, обговорення проектів нормативно-правових актів у сфері прав людини;

  4. Розробити відповідний національний механізм для впровадження рекомендацій органів ООН та інших міжнародних організацій, що передбачав би переклад українською мовою усіх рекомендацій, розсилання їх відповідним органам влади та створення спеціальних планів дій на їхнє виконання, що мали би затверджуватися різними центральними органами влади (Президентом, Кабінетом Міністрів, парламентом тощо).

  5. Надати можливість засудженим представникам колишнього уряду ініціювати перегляд їх справ з метою забезпечити справедливий судовий розгляд.


Виконання Україною рішень міжнародних органів

  1. Україна має спеціальний закон щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини. Проте будь-якого спеціального регулювання щодо виконання рішень інших міжнародних органів в Україні не існує.

  2. Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ зайняв позицію, за якою висновки Комітету ООН з прав людини не розглядаються як рішення міжнародної судової установи, що робить неможливим виконання заходів індивідуального характеру.

  3. 19 липня 2011 році Комітет ООН з прав людини ухвалив два висновки за індивідуальними повідомленнями у справі Щітка проти Україниvii та Бутовенко проти Україниviii. У обох справах Комітет визнав порушення статті 7 та різних аспектів статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. У обох висновках було зазначено, що держава-учасниця зобов’язана надати «ефективний засіб правового захисту, включаючи: проведення безстороннього, ефективного та ретельного розслідування заяв про катування та жорстоке поводження, а також порушення кримінальної справи щодо відповідальних за них; розгляд питання про повторний судовий розгляд із додержанням усіх закріплених у Пакті гарантій або про його звільнення; надання жертві повного відшкодування, у тому числі виплату відповідної компенсації».

  4. 25 вересня 2011 року пан Щітка звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень, винесених у його кримінальній справі. Але 3 листопада 2011 року Вищий спеціалізований суд України із розгляду цивільних і кримінальних справ відмовився допустити справу до розгляду у Верховному Суді України. ВССУ дійшов висновку, що «Комітет з прав людини не є судовим органом, його рішення за формою та змістом не є судовими рішеннями та з юридичної точки зору не мають обов’язкової сили».

  5. Аналогічне рішення було прийнято Вищим спеціалізованим судом за зверненням пана Бутовенка.

  6. Проблеми з визнанням обов’язкової сили судових рішень не постають щодо рішень Європейського Суду з прав людини. Однак процедура перегляду рішень національних судів за наслідками встановлення порушення права на справедливий суд викликають достатньо серйозні труднощі, особливо у людей, що перебувають під вартою. Процесуальні закони обмежують право звернутися із заявою про перегляд судових рішень строком лише в один місяць з моменту, коли особі стало відомо про те, що рішення Європейського суду стало остаточним. Такий строк є вкрай коротким, особливо для особи, що перебуває в ув’язненні, особливо, якщо врахувати, що судова практика практично позбавила таку особу права на юридичне представництво.

  7. У справі за заявою Нечипорука про перегляд судових рішень унаслідок рішення Європейського суду у справі Нечипорук та Йонкало проти Україниix Вищий спеціалізований суд постановив, що заяву про перегляд судових рішень вправі подати лише сама особа, на користь якої постановлено рішення Європейського суду, тому заява, подана його адвокатом, не може розглядатися. Це фактично позбавляє особу права на юридичне представництво та робить практично неможливим виконання усіх вимог, які висуває Вищий спеціалізований суд як умову прийнятності заяви. З практики відомо, що ВССУ все більше розширює перелік вимог до такої заяви, значно виходячи за межі, передбачені законом. Узагальнення практики ВССУ дозволяє скласти перелік таких вимог, невиконання яких може призвести до визнання заяви неприйнятною. Серед іншого, ув’язнений має надати:

    • прошнуровані, пронумеровані та скріплені печаткою відповідного суду копії судових рішень, про перегляд яких йдеться;

    • автентичний переклад рішення Європейського суду, завірений Міністерством юстиції України;

    • повідомлення Європейського суду про набрання рішенням статусу остаточного, отриманий особисто ним, а не його представником, та належним чином завірений його переклад;

    • завірену копію рішення Європейського суду;

    • оформлену належним чином копію паспорта громадянина України чи довідку від установи виконання покарань.

Крім того, на заяві не може стояти підпис юридичного представника, навіть якщо вона одночасно підписана особисто зацікавленою особою та заява може бути надіслана лише з адреси в’язниці, де він перебуває.

Жодна з цих вимог не передбачена законом, деякі з них неможливо виконати й всі вони викликають сумніви щодо їхньої виправданості.

  1. Також виникають проблеми з виконанням рішень щодо застосування катувань та відсутності ефективного розслідування. У багатьох випадках прокуратура, навіть після встановлення міжнародним органом факту застосування поганого поводження, не проводить розслідування. Наприклад, у згаданій справі Щітки прокуратура міста Києва відмовилася виконувати вказівки, що містяться у висновку Комітету ООН з прав людини, зазначивши у листі від 12 грудня 2011 року, що «висновки Комітету… щодо порушення права Щітки В.В. за ст.ст. 7 та 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, зокрема, його катування під час досудового слідства, несправедливого та необ’єктивного судового розгляду, підтвердження у ході проведеної перевірки не знайшли».

  2. Крім того, у багатьох випадках сплив строку притягнення до кримінальної відповідальності перешкоджає проведенню кримінального розслідування.

Рекомендації

  1. Поширити норми законодавства, що передбачає перегляд судових рішень за наслідками рішень міжнародних судових інституцій, на рішення чи висновки будь-яких міжнародних органів, за якими Україна визнала компетенцію розглядати індивідуальні скарги чи повідомлення;

  2. Збільшити строк для подачі заяви про перегляд судових рішень, скасувавши взагалі такий строк для перегляду вироків у кримінальних справах;

  3. Чітко передбачити у законодавстві право на юридичне представництво для осіб, що подають заяви, у тому числі на етапі подання заяв;

  4. Спростити процедуру ініціювання перегляду рішень, що набрали законної сили, внаслідок винесення рішень міжнародними судовими установами, виключити з умов прийнятності бюрократичні вимоги, не виправдані з погляду ефективного перегляду справ;

  5. Переглянути правила про строки давності притягнення до кримінальної відповідальності осіб, що підозрюються у діяннях, що підпадають під визначення статті 1 Конвенції проти катувань та інших видів жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження.




следующая страница >>