asyan.org
добавить свой файл
1
2 клас

Моє рідне село

Виховний захід

Л. Г. Наконечна,

старший вчитель

Степангородської ЗОШ І – ІІІ ст.

Володимирецького району

Рівненської області

Мета. Розширити знання учнів про рідне село, його мешканців.

Виховувати стійке почуття національної свідомості і

високої духовності, любов до рідного краю, почуття

гордості за своїх земляків. Розвивати творчі здібності

школярів.

Місце проведення. Класна кімната.

Обладнання. Вишиті рушники, виставка дитячих малюнків про рідне

село Степангород, фотографії краєвидів села, хліб і сіль на

вишитому рушнику.

Хід заняття
І. Вчитель.

(На фоні музики «Гріє душу село, моє рідне село).

Село моє рідне, у тихім розмаї

Я пісню веселу про тебе співаю.

Лежить моє тихе село серед лісу

Немов би сховалось, як пташка в калині.

В зелених деревах хатини біленькі

Собі виглядають такі чепурненькі.

Ведучий. Доброго дня, наші маленькі друзі, шановні гості!

Ви сьогодні усі дуже гарні, усміхнені. Але давайте перегорнемо кілька сторінок назад із вашого ще зовсім маленького життя. Коли ви народилися, то першим побачили обличчя матері. Відчули ніжність погляду і тепло її рук. Для вас у перші хвилини, в ті перші дні оце і було всім життя, всім світом. Іншого не існувало.

Ведуча. Але і цей материнський образ поки що не чіткий.

Проходять тижні, місяці, і починає сприйматися найрідніша людина в окремих рисах, розрізняються інтонації материнського голосу, запам’ятовується материнська постава.

Ведучий. Іде час, навколо материнського світу починає виростати інший світ, який стає близький нам, перетворюються на дорогоцінні частинки «я», яке постійно утверджується.

Ведуча. Що ж це за світ? Він – наша кімната, найближча сільська вулиця, сусідські діти, які стають друзями, автомобілі, що мчать кудись дорогою повз наш двір за межі нашого дитячого сприйняття. Інтуїція підказувала нам, що земля ширша за ту, що перед нашими очима. Ми дізналися, що одна частина нашого села називається Сукач, інша Сад, Ровець, Рубля, Чужова, Галя, Пеняка. Згодом дізналися, що крім нашого найріднішого Степангорода є й інші села, міста.

Ведучий. Але і тут, де ми з вами живемо світ виявляється з кожним днем багатшим, ніж учора. Ми пізнаємо у нашому куточку магазин, ферму, навколишні поля з тракторами, комбайнами, працьовитими людьми. На стінах кімнати затримують нашу увагу фотографії, і ми дізнаємося, що у наших бабусь і дідусів були свої мами і тата.

Ведуча. «Вчора» зникає все далі і далі, закриваючи простір далеких часів. Ми мріємо про майбутнє, а завтрашній день теж іде від нас. Та ось настає священний час, коли все це (велике і маленьке) що ми усвідомлюємо і що нас оточує, що є для нас минулим і майбутнім, зливається в одне коротке, але горде слово - Батьківщина!

Учень. Де зелені хмари яворів

Заступили неба синій став,

На стежині сонце я зустрів,

Привітав його і запитав:

Учень. -Всі народи бачиш із висот,

Всі долини і гірські шпилі.

Де ж найбільший на землі народ?

Де ж найкраще місце на землі?

Учень. Сонце усміхнулося здаля:

-Правда, все я бачу з висоти,

Всі народи рівні, а земля

Там найкраща, де вродився ти!

Учень. Виростай дитино й пам’ятай:

Батьківщина – то найкращий край!

Учень. Є багато країн на землі,

В них – озера, річки і долини.

Є країни великі й малі,

Та найкраща завжди – Батьківщина!

Учень. Є багато квіток запашних,

Кожна квітка красу свою має.

Та гарніші завжди поміж них

Ті, що квітнуть у Рідному Краю.
Учень. Є багато пташок голосних,

Любі, милі нам співи пташині.

Та завжди наймилішими з них

Будуть ті, що у Рідній Країні.
(Пісня «Ностальгія» у виконанні вчительки ).(Додаток 1)
Ведуча. А як ви розумієте зміст речення «Моя маленька батьківщина»?

Учні.

- Це рідна хата, подвір’я і садок.

- Криниця біля хати.

- Кущ калини біля криниці.

- Квітничок із мальвами і жоржинами.

- Це тато і мама, братики й сестрички, вся родина.

Ведучий. А що означає любити Батьківщину?

Учень. Любити Батьківщину - означає любити рідну хату, батьків, бабусь і дідусів, знати свій родовід, традиції і звичаї українського народу, свого села, не кривдити менших, допомогти пташині у скрутну хвилину, любити українську пісню, мову солов’їну , бажати доброго дня друзям, всім односельчанам і всім, усім людям.

Ведуча. Наше село – найрідніша маленька батьківщина, бо як каже народна мудрість: «В гостях добре, а вдома краще.»

Учень. Село… Село… Для мене миле слово.

Якоїсь сповнене незнаної краси.

І чуєш, ніби тиха колискова,

Бринять краплиночки сріблястої роси.

Учень. У гаї дзвінко соловей співає,

Шумлять діброви і бринять жита.

Чути, як зозуля десь рахує

Комусь веселії і довгії літа.
Учень. Багато гарних сіл на світі .

Але мені миліш за все

Мій Степангород сонцесяйний,

Такий прекрасний, дорогий.
Учень.

У цім селі я народився,

У нім живуть мої батьки,

Куди не глянь – дерева й квіти,

І в їх вінку блищать ставки.
Учень. Моє село – земля мого коріння,

З тобою ми зріднились недарма.

Порогу отчого благословення

Ріднішого й дорожчого нема!
Учень. Вийде рідне село на жнива й сінокіс,

Заспіває село на весіллях дзвінких.

На просторах живих вітерцем повело.

Пахне хлібом село.

Учень. Моє село – це квітів дивні чари,

Що зблискують росою на світанку.

Усе тут рідне, навіть в небі хмари.

Тут частка мого серця до останку.

Учень. Де усе дороге, Україно?

У веселім моєму селі.

У маленькій, цій дружній родині,

Де спокійно і добре мені,

Наче в ясному й мирному сні.
Учень. Село моє – краплиночка на карті,

У світі невідоме, та дарма.

Ну а чого б без нього були б варті

Ми з вами, кожен зокрема?

Учень. Пливуть літа, мов птиці в небі синім,

Давно дитинство сонечком зайшло.

Моє село, село на Україні

Казковим буйним цвітом розцвіло.

(Звучить пісня «Батькова криниця»).(Додаток 2)

Ведуча. Чи знаєте, діти, чому наше село має таку величну назву – Степангород? Ось послухайте легенду про наше село. (додаток 3)

Ведучий. Дуже цікава біографія у нашого села. Її творили живі люди, жителі Степангорода. А проживали тут, крім корінних степангородців, поляки, євреї цілими родинами. Євреї Гарольд і Єнкель, мали свої крамниці. Вони знаходилися на Пеняці. Пані Ясна побудувала в урочищі Гута школу. Пан Єнкель мав своїх музикантів і молодь сходилася вечорами до них на музики. Проходив через село загін Ковпака. А в роки Великої Вітчизняної війни в урочищі Гута стояв загін Олексія Шитова. Зараз на цьому місці встановлена меморіальна дошка, як пам’ять про минуле. Кілька разів село горіло і знову піднімалося з руїн. Краєм комариних боліт і непролазних лісів, краєм чорної нужди і безпросвітних злиднів називали поети Полісся.

Ведуча. Сучасний портрет села такий: ЗОШ І-ІІІ ступенів, в якій навчається 412 учнів, ФАП, 11 магазинів, лісове господарство, СВК «Степангородський», будинок культури, бібліотека, Свято-Іллінський храм, Молитовний будинок. В селі нараховується 500 дворів. Щороку будується до 20 нових будинків, народжується 40-50 немовлят.

Ведучий. Жителі села, як колись так і зараз, займаються землеробством. Сіють жито, пшеницю, овес, ячмінь, садять картоплю, вирощують овочеві культури. Колись сіяли льон, коноплі. Це було основною сировиною для виготовлення одягу, постільної білизни. На даний час багато жителів виявили бажання працювати індивідуально, а тому отримали у власність земельні паї.

Учень. Люблю я у рідному краю

Пропахлі вітром колоски –

Таке чіпке безмежне поле,

І мамин хліб, і ті стежки

Якими вранці йду до школи.

І перші проліски в гаю,

І щедре сонечко в блакиті.

Люблю Вкраїну я свою:

Вона найкраща в цілім світі.
Учень. Горджуся родом хліборобів,

Майстрами хліба і землі,

Шаную скромний їх доробок,

Діла великі і малі…

Ось дар священний їх – хлібина -

Лежить у мене на столі,

Неначе пісня голубина,

неначе сонце на крилі.
Ведуча. Великі масиви на околицях села були під вигонами, а це давало змогу займатися скотарством. Розводили в Степангороді велику рогату худобу, дехто (особливо заможні люди) мав коня, були в господарствах вівці, кози, свійська птиця. На даний час село розбудувалося, живності збільшилося, особливо коней, корів. А скільки сільськогосподарської техніки – не перелічити.

Гуркотом моторів і шумом коліс,

іржанням, меканням, ґелґотанням

будить рідне село і зорю, і росу.

Я любов до землі все життя пронесу.

Все, що бачиш навкруг, що в мені проросло

То ж бо рідне, єдине село.

Ведучий. Околиці села вкриті хвойними і листяними лісами. Легенда говорить, що навкруг села росли могутні дуби. Як свідчення цього – поодинокі красені-дуби стоять на полях, в урочищах Став, Гута, Мокре. Через це і село у минулому називалося Дубоя.

Ведуча. А ще славляться наші ліси різними грибами, смачними, лікувальними ягодами: чорниці, ожини, малини, брусниці, журавлини. Та й люди наші працьовиті, завзяті мають із ягід і грибів чималі прибутки. Бо ж збирають їх силу-силенну.

Ведучий. Колись пішки носили їх продавати до Дубровиці, Сарн і навіть до Пінська.

Учень. Ти, мій лісе малиновий,

Чую я твій аромат.

Де б не був я, де б не йшов я,

Завітать завжди до тебе рад.
Учень. Ліс – багатство, слава краю.

Він могутній, він живий,

Він посуху заступає

Лан широкий, осяйний.
Учень. Шумить верхами буйний ліс -

Дуби, берези, клени.

Гуде бекас і свище дрізд,

І вуркотять голубки.

Ведуча. Чільне місце займали у житті колишніх жителів села різні види ремесел. Зокрема, ткацтво, що давало змогу кожній людині мати просте полотно, рушники, рядна, скатертини. Ткацтво було найбільш поширеним заняттям, особливо взимку, і продовжувалося до Великого Посту. Ось погляньте, які ошатні сорочки, хустини шили із домотканого полотна. (Звертається увага на полотняні речі, що зберігаються в куточку народознавства).

Ведучий. Знаними ткалями в селі були Оксана Дячок, Харитина Наконечна, Марія Крук, Макарчук Ганна. А вишиті рушники Ніни Юхимівни Мельник побували на обласних виставках народних умільців. Рушниками уквітчували хату.

Учень. Я люблю свою хату

І подвір’я, й садок

Де і сонця багато

І в жару – холодок.

Учень. Тихо й затишно. Квіти

Коло хати цвітуть,

І невтомно все літо

Бджоли в цвіті гудуть.
Учень. Все для мене тут рідне:

Стіни – білі, як сніг.

І віконце привітне,

І дубовий поріг.
Учень. І ряденця строкаті,

І рушники на стіні, -

Навіть дим в нашій хаті

Рідно пахне мені.

Ведуча. Школа, немов чарівний дзвін, скликає дітей за парти. З року в рік її стіни залишають понад 20 випускників. А на зміну їм приходить понад 40 першокласників. Ведуть школярів у Країну Знань 48 вчителів, 35 із них вихідці із села.

Учень. Є школа - найкраща за всі на землі,

Одна у селі і у мене єдина.

Над нею у вирій летять журавлі,

За ними - дитинства щасливі години.
Учень. Від дзвоника до дзвоника –

Найкращі відкриття.

Цей дзвоник, ніби сонечко,

Веде нас у життя.
Учень. Школа, школа – наша берегиня,

Найрідніша стежка до мети.

Там, де двір широкий,

Там, де небо синє,

Час веселим дзвоником летить.
Учень. Вузенька стежечка до рідної школи

Мене над ставками щоранку веде.

І я цю дорогу, цю стежку ніколи,

Повік не забуду й не зраджу ніде.
Учень. Дитинство і радість,

Палкі сподівання,

Улюблена школа під дахом твоїм!

Ти віра й надія,

Ти дружба й вертання,

Натхнення і мрії юнацькі мої!
Учень. До тебе колись я знов повернуся

У дітях своїх, в онуках своїх.

Ти вічна і юна мов серце матусі,

Мов небо і сонце – одна на усіх.
Учень. Спасибі тобі, моя рідна школо!

І дай тобі, Боже, на тисячу літ!

Ти юність моя у цвіті бузковім!

Ти стежка моя, що прямує у світ.
Ведуча. Чудова весняна погода 9 Травня, ніби на замовлення – додає святкового настрою степангородцям у цей вікопомний день. Головними героями свята є ветерани: Міхеєв Віктор Прокопович, Міхеєв Соловей Єлисейович. Їм присвячуються щирі слова синівської вдячності і шани за ратний подвиг, за те, що звільнили світ від коричневої чуми.

Ведучий. У віках залишається світла пам’ять про тих, хто поліг на полях війни. Це потрібно насамперед нам, живим, щоб знати ціну миру, за яку герої ішли на смерть, щоб створити добробут Батьківщини. У центрі села височить пам’ятник, який увіковічнює пам’ять 28 жителів Степангорода, що загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Ініціатором створення його був Василь Олександрович Богуш – колишній директор радгоспу «Степангородський».
Учень. Ми землю любимо свою,

Красиву і величну,

Яку в жорстокому бою

Нам зберегли навічно.

Хай пам’ять нас веде

В роки далекі, грізні.
Учень. Вічна слава солдату-герою

І солдатові без нагород –

Хто загинув хоробро у бою,

Захищаючи рідний народ.
Учень. Вічна слава бійцю рядовому,

Як і маршалу слава оця,

Хто поліг біля отчого дому

Смертю мужності, смертю бійця.
Учень. І однаково боляче нам,

Бо бійців рядових і героїв

Смерть оцінена рівно – життя!

(Звучить пісня «День Перемоги»).
Ведуча. Ось і підходить до кінця наше свято.

Шануймося, браття, як сонце шанує село,

Як неба росиця шанує землі материнство,

Як пісня тужлива шанує забуте село,

Як старість шанує дзвінке світлооке дитинство.

Шануйтеся, браття, синівством звіряймо свій шлях.
Ведучий. Лиш той, хто шанує – не згине за обрієм часу

І той, хто достойно несе крізь негоди цю чашу,

Знайде пошанівок і в помислах, і у віках

Шануймося, браття, не зрадьмо батьківський поріг.
Ведуча.

Бо той, хто зневажить начала святий оберіг,

Той буде забутим любов’ю і сином, і Богом.

Шануймося, браття, будімо оглухлі серця,

Іуд не вродимо у нашім освяченім храмі,

Хто нас пошанує за Пастора і за Отця,

Хай стане любов України навіки над ними.
Ведичий. Всім сонячних ранків і радості в хату,

Друзів багато не тільки на свято.

Миру в родинах, плоду на вітах,

Щастя, здоров’я на многії літа!

Ведуча. Ось на цьому слові бувайте здорові.

(Діти, піднявши руки вгору, співають).

«І в вас, і в нас хай буде гаразд,

Щоб ви і ми щасливі були.»

Додаток 3.

Батькова криниця
Край дороги батькова криниця,

Батькова джерельна глибина.

Чую як водиченька – водиця

Дзвонить із невидимого дна.

Приспів. Сплять натомлені тривоги,

Згасли проліски зірниць.

Дзвонять дзвони край дороги,

Дзвони батькових криниць.
Край дороги батькова криниця,

В’ється над криницею пташа.

Чи води схотілося напиться?

Чи то, може, батькова душа?

Приспів.

Додаток 2.

Легенда про село Степангород

Колись наше село називалося Дубоя. Воно було розташоване у затишку велетенських дубів. Це були часи панування Катерини ІІ. Одного разу цариця пропливала по річці Стубло. Береги річки були вкриті густими верболозами, дрімучими лісами. Катерина ІІ побачила у вербах вогнище і почула людські голоси. Це були розбійники. Вони хотіли пограбувати царицю. А неподалік на човні чоловік на ім’я Степан ловив рибу. Вона покликала його на допомогу, пообіцявши за це багато грошей. Степан врятував Катерину ІІ і отримав нагороду. За ці гроші вона попросила на місці села Дубоя побудувати славне місто і назвати його Степангород. Гроші поклав рибалка у кишеню, забувши, що вона дірява. Згубив чоловік усе золото. Міста він теж не побудував. Але село Дубоя перейменував на Степангород.

Додаток 1.

Ностальгія

Слова Зої Кучерявої Музика Мар’яна Гаденка

Поговоріть зі мною по-вкраїнськи,

Я так давно живу на чужині.

А погляд ваш, неначе материнський,

І щось у серці стиснулось мені.
Ну як там дома? Чи цвіте калина?

Чи пахнуть чебреці і спориші?

Мене забула, мабуть, Україна,

Яка живе, живе в моїй душі.
Коли птахи летять у піднебессі

В краї, де Україна і весна,

За ними посилаю своє серце,

Рятунку від журби мені нема,
Чому в житті? Чому в житті так вийшло? –

Ридає ностальгія в чужині.

Є дім і сад, і зацвітають вишні,

Але додому хочеться мені.