asyan.org
добавить свой файл
1 2 3


П Л А Н
Вступ 2

1. Теоретичні аспекти проблеми державного боргу 4

2. Динаміка державного боргу України 9

3. Механізм управління державним боргом України 17

Висновки 25




Список використаної літератури 30

Вступ
Трансформаційні перетворення в Україні розпочались на тлі глибоких макроекономічних диспропорцій. Їх прояв, тою чи іншою мірою, посилився в процесі становлення перехідної економіки. Внутрішня й зовнішня макроекономічна та інституціональна розбалансованість макросистеми спричинила дефіцит бюджету і платіжного балансу та швидкий розвиток державного боргу.

Політика дефіцитного фінансування для підтримання попиту у державному секторі була визначальною рисою макроекономічних заходів на початкових етапах трансформації, спотворюючи процеси становлення ринково орієнтованої економічної системи на наступних етапах розвитку реформ. Державні запозичення, здійснювані зі стабілізаційною метою, також суперечливо відобразились на стані врівноваженості макроекономічних агрегатів, у першу чергу, реального сектора.

Впливаючи на високі рівні інфляції початку трансформації, зумовлений стабілізаційними процесами та протікаючи у середовищі постстабілізаційного збурення, розвиток державного боргу не опосередкував поглиблення трансформації, а стримав її. Перебуваючи в рамках макроекономічної політики, боргові заходи призвели до зростання частки споживання у відтворювальних пропорціях. При цьому, інвестиційна напруженість, значні потреби у капіталі для технологічного оновлення, стагфляційна пастка, знецінення джерел нагромаджень, посилені нееластичністю видатків бюджету за фактором звуження фіскального потенціалу, зумовили необхідність попиту на державний борг та темпи і характер його зростання у трансформаційній системі. Незважаючи на швидкі темпи акумуляції державного боргу в Україні, його обсяги є незначними порівняно з світовими стандартами оцінки обтяжливості ним країни, а макроекономічна позиція державного боргу вважається відносно врівноваженою. Разом з тим, борговий фактор є визначальним у процесі структуризації видатків бюджету та врівноваження платіжного балансу України. Неординарність цього явища вимагає особливої уваги до теоретичних досліджень феномену державного боргу в перехідній економіці.

Проблема державного боргу вважається дослідженою у західній літературі. Значну увагу їй приділили Р. Барро, Дж. Б'юкенен, А. Лернер, Р. Масгрейв, Дж. Стігліц. Різні аспекти аналізу державного боргу розкриті у роботах вітчизняних економістів. Зокрема, теоретичні підвалини його пізнання містяться у доробку В. Андрущенка. Особливості макроекономічного середовища трансформації, в якому розвивається державний борг, а також проблема державної заборгованості у перехідний період досліджувалася у працях Г. Башнянина, Т. Вахненко, О. Заруби, З. Луцишин. Проблему управління державним боргом розглядали А. Вавілов, Г. Трофімов, Т. Бондарук. Аналіз державного боргу в контексті національної безпеки міститься у працях О. Барановського.

Відсутність яскраво вираженої позитивної теорії державного боргу за трансформації економіки, недостатня глибина вивчення макро- та мікроекономічних передумов низької ефективності дефіцитного фінансування при макроекономічному балансуванні та особливостей макросередовища державних запозичень, включаючи закономірності їхнього розвитку, зумовили вибір теми дослідження та коло проблем, які в ньому розв'язуються.

Метою курсової роботи є розробка теоретичних положень дослідження державного боргу, загальних підходів до аналізу закономірностей його розвитку у перехідній економіці та практичних рекомендацій щодо вдосконалення боргової політики в системі макроекономічного регулювання. Об'єктом дослідження є державний борг України у його системному зв'язку із макроекономічним середовищем ринкових перетворень. Предметом дослідження є загальні закономірності розвитку державного боргу.

1. Теоретичні аспекти проблеми державного боргу
Державний борг розглядається як важливий елемент ринкової економіки. Державний борг - сума заборгованості держави по випущених і не погашених державних внутрішніх позиках, а також сума фінансових зобов'язань держави по відношенню до зовнішніх кредиторів. Залежно від того, з внутрішніх чи зовнішніх джерел здійснюються запозичення, державний борг визначається як внутрішній чи зовнішній борг. Зовнішній державний борг виникає у зв'язку із залученням державою зовнішніх позик. Державний внутрішній борг відображає підсистему економічних відносин між державою (включаючи місцеві органи влади) та кредиторами з числа юридичних та фізичних осіб. Класичною формою державного внутрішнього боргу є борг центрального уряду та місцевих органів влади.

Стан державного боргу залежить від щорічних операцій пов'язаних з отриманням нових позик, з одного боку, і розмірів погашень і виплат процентів по цих позиках – з іншого. Державні позики – це кредитні відносини між державою та фізичними і юридичними особами, в результаті яких держава одержує обумовлену суму грошових коштів на визначений термін за встановлену плату, вони є розповсюдженою формою мобілізації фінансових ресурсів. Розмір державної позики включається в суму державного боргу країни. За їх допомогою мобілізуються тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб для фінансування потреб держави. Державні позики з одного боку, спричинені дефіцитом державного бюджету, з іншого – обумовлюють подальше збільшення дефіцитності бюджету, що пов'язано з виплатою процентів по раніше випущених позиках, необхідністю сплачувати капітальну суму боргу. Випуск позик дає змогу уряду покрити дефіцит бюджету та розширити фінансування державних потреб. Щоправда, випуск облігацій державних позик без ретельного та всебічного врахування всіх факторів та обставин може загрожувати економічній безпеці, витісненню приватних інвестицій тощо.

Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність державних заходів, що пов'язані з випуском та погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів та виплатою доходу по державних цінних паперах, встановлення ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів. Обслуговування державного боргу – це комплекс заходів з погашення позик, виплати процентів по них, уточнення і зміни умов погашення випущених позик.

Стратегічним завданням управління державним боргом є мінімізація вартості його обслуговування. При нарощуванні розмірів державного внутрішнього боргу всі зусилля слід спрямовувати на зменшення реальної вартості його обслуговування та на врахування динаміки заборгованості з темпами економічного росту.

Аналіз теорій державного боргу дозволяє виділити три парадигми поглядів на згадане явище, що сформувались в рамках класичної школи політекономії, кейнсіанства і кейнсіансько-орієнтованих та неокласичних напрямів економічної теорії.

Класична школа сформулювала в основному негативне ставлення до державного боргу: його зростання призводить до зменшення продуктивного капіталу суспільства. В доповнення до цього, Д. Рікардо виявив еквівалентність державного боргу податкам, згідно чого економічні агенти індиферентні до способу покриття бюджетних видатків. Споживання в економіці не зміниться, оскільки збільшення державного боргу сьогодні означатиме підвищення податків завтра, через що вільні кошти заощаджуватимуться та вкладатимуться у державні облігації.

Доповнюючи класиків, К. Маркс твердив, що капітал, представлений у облігаціях державної позики, є найспотворенішою формою капіталу, який дає право його власникам антиципіювати податки. У межах кейнсіанської парадигми було радикально переглянуто погляди на державний борг. За нею державні запозичення повинні здійснюватись з метою розширення сукупного попиту в економіці, суспільна ціна безробіття є набагато вищою за вартість боргового тягаря, а мультиплікативне розширення виробництва та зайнятості зменшуватиме його.

Основним висновком неокейнсіанських концепцій (теорія автоматичних стабілізаторів, функціональних фінансів) є необхідність збалансування бюджету на циклічній основі, а державні запозичення розглядаються як інструмент циклічного згладжування. Неокласичні теорії розглядають, по-перше, вплив запозичень уряду на економічну поведінку суб'єктів ринку, по-друге, проблеми оптимального розподілу боргового тягаря між поколіннями. Так, Р. Барро розвиває ідеї Рікардо про еквівалентність боргу податкам, окремо виділяючи роль заощаджень підприємців та домогосподарств у нейтральності запозичень уряду щодо динаміки макроекономічних величин.

На думку Р. Масгрейва, оптимальний розподіл боргового тягаря між поколіннями матиме місце за еквівалентного нагромадження боргу і зростання інвестицій публічного сектора. В подібних моделях обслуговування державного боргу виступає як участь майбутніх поколінь у оплаті суспільних благ капітального характеру, якими вони будуть користуватись. Водночас, на думку неокласиків, запозичення держави як з метою циклічного згладжування, так і з метою розширення суспільних благ, призводить до появи ефекту витіснення приватних інвестицій, які чутливіші до процентних ставок, ніж державні, та до ірраціонального розміщення ресурсів, оскільки останні могли б бути використані ефективніше саме у приватному секторі. Отже, теорії державного боргу, які з'явились при аналізі сформованих ринкових систем, повинні обережно використовуватись при його досліджені у трансформаційних економіках, оскільки ознаки останніх відмінні від перших.

Формулюючи положення з теоретичного обґрунтування державного боргу за ринкової трансформації, автор відзначає, що в умовах командної економіки бюджетний дефіцит перебував у прихованому стані. На основі теоретичних висновків Я. Корнаї доведено, що трансформуючись у відкритий стан у перехідній економіці, бюджетний дефіцит, на тлі поступового роз'єднання фінансів держави та фінансів мікроодиниць, не розв'язував проблему інвестицій, а загострював її. Як наслідок, підтримка попиту в державному секторі та секторі державних підприємств визначала масштаби монетизації дефіциту як способу запобігання трансформаційному спаду. З цією проблемою зіткнулись практично всі трансформаційні економіки, особливо вітчизняна.

Розширення функцій держави у перехідній економіці відображається на ускладненні функції державного боргу. Його накопичення певною мірою дозволяє компенсувати шок пристосування суспільного сектора економіки до ринкового оточення, що формується, не зменшуючи радикально обсяги споживання суспільних благ. Запозичення уряду можуть виступити як інструмент Паретто - вдосконалення при вирівнюванні корисності від споживання суспільних благ, пов'язаних з розбудовою нової системи та підтримкою елементів командної економіки

Нагромадження державного боргу у різних формах із стабілізаційною метою виступить реальною альтернативою інфляційному оподаткуванню, як наслідку монетизації дефіциту. Однак, якщо запозичення здійснюються на тлі або за для системно-структурних реформ, державний борг не виступить, як еквівалент майбутнім інфляційним податкам. У іншому випадку, накопичені макроекономічні та відтворювальні диспропорції реалізуються у борговій кризі, вивільняючи інфляційний потенціал, і державний борг виступить, як еквівалент інфляційного оподаткування у майбутньому. Інвестиційна напруженість та проблема технологічного оновлення економіки формують значний попит на державний борг, як на інструмент генерування інвестицій та вихід із стагфляційної пастки.

Аналізуючи проблеми міжпоколінного розподілу боргового тягаря, можна стверджувати, що він тяжітиме до рівномірності у випадку, коли видатки, здійснювані у борг, спрямовуватимуться на розбудову ефективнішої економічної системи, тобто на економічну трансформацію.

Закономірним проявом розвитку державного боргу в перехідній економіці є низька ефективність дефіцитного фінансування у процесі реформ. Гіперінфляція початку трансформації є визначальним чинником формування короткострокової структури ринкового капіталу та підтримання високих процентних ставок. Ефект витіснення у трансформаційній економіці носить більш загострений характер, ніж у розвинутій, у зв'язку із низьким рівнем її монетизації. А перебування мікрорівня у стані збурення пристосування до ринкового оточення визначає, що за активного дефіцитного фінансування перехід до нового рівня макрорівноваги буде здійснюватись за рахунок зростання інфляції та посилення зовнішнього дисбалансу.
2. Динаміка державного боргу України



следующая страница >>