asyan.org
добавить свой файл
1
«Святитель Філарет (Амфітеатров)»

(Передача дев'яносто третя)

27 жовтня 2012 р. Автор: О. Денисенко
1-й чол. голос: «Святитель Філарет (Амфітеатров)»

2-й чол. голос: - Глава дев’яносто третя.
Шум в саду. Чути, як хлопчаки-підмайстри тихо перегукуються,

залазячи на дерево і крадучи груші.
1-й хлопч. голос: - Треба вище на грушу залізти – там грушки солодші і більші!

2-й хлопч. голос: - На верхівці тебе сторож побачить. Не лізь – зловлять і митрополит нас з художніх майстерень вижене!

3-й хлопч. голос: - За груші – не вижене. Це ж тобі не плоди у Господнім саду.
Долинає роблене кування зозулі. Хлопці на гілках груш затихають.
2-й хлопч. голос: - Це Ілько кує, той що на сторожі біля митрополичого дому стоїть. Певне, Блаженний погуляти вийшов.

1-й хлопч. голос: - Ні, то Васьок кукує від стіни бурси! Атас! Сторож іде.

1-й чол. голос (підсміюючись з-під дерева): - Сторож поки що спить! А ви рвіть собі! Ще ж груш багато! Усім стане.

3-й хлопч. голос: - Хлопці, тікаймо! Митрополит Філарет іде!
Лунають звуки стрибків хлопчаків з дерев. Чути, як розсипаються по траві груші.
1-й чол. голос: - Та рвіть собі! Чого біжите! Сторож іще ж не йде!

Хлопці (разом навперейми): - Простіть, Владиченько! Хочеться ж! Кортить солодкого! А у вас груші в садку, такі солодкі! Пахнуть на всю Україну!

1-й чол. голос: - То сорт такий з Франції. Сам прищепив. «Принц-мадам» називається. (Сміється. Чути, як збирає груші і віддає хлопцям.) Беріть, поки сторожа нема…
Диктор: - Цей веселий випадок, що трапився з митрополитом Київським та Галицьким розповідає у своїй повісті «Дрібниці архієрейського життя» відомий російський письменник ХІХ ст. Микола Лєсков. А його оповів йому український художник Іван Гудовський – в минулому один з тих хлопчаків, що цупив груші «принц-мадам» в митрополичому садку, коли вчився у художніх майстернях при Софії Київській. І вочевидь, таких випадків траплялося з митрополитом Філаретом багато. У Києві усі вірні Православної Церкви дуже любили цього дивного і до безмежжя доброго чоловіка і називали його «милим дідунею». А коли кияни питали одне в одного:

1-й жін. голос: - А як ви гадаєте, сусідоньки мої, а в якій церкві духівництво краще? В руській чи уніатській?
Диктор: - То більшість киян відповідало:

Жін. і чол. голоси: - Та в руській! Бо з неї вийшов наш старий дідусь Філарет. Добрий чоловік, як мед! І всіх смиренніший! І родичів собі у вікарії не заводить?

Диктор: - Всі знали і цінували його високу вченість, шанували його справедливий розум і разом з тим називали митрополита «Непорочною дитиною у митрі». А Микола Лєсков, що добре вивчив київський період святителя Філарета, бо жив у Києві в другій половині XIX ст., казав про нього так:
2-й чол. голос: «Філарету народ його простоту ставив за святість».
Диктор: - Чисті і дивовижні пригоди супроводжували Феодора Амфітеатрова змалку. Народився він 17 квітня 1779 р. в селі Високе, Кромського повіту, Орловської губернії у родині священика. І, як вродився, то важив менше кілограма й був цілковито сліпим. Кажуть, що матінка підносила його немовлям до вівці і та облизувала дитині очі. Від чого хлопчик прозрів. А згодом і на ноги звівся, ще й року не було. Ріс він так само навдивовижу швидко. Дід навчив його читати Псалтир – йому ще й чотирьох років не було. І до духовного училища він вступив у сім років відразу у другий клас. І чернечий постриг прийняв Феодор Амфітеатров так само рано – ще й двадцяти йому не було. Сталося це 20 листопада 1798 р. Відтоді аж до кінця життя довгих 60-т літ усі його називали Філаретом за його чернечим ім’ям, так що деякі були й забули його світське наймення. Через кілька місяців чернець Філарет був зведений у чин ієродиякона і призначений вчителем поезії та грецької мови Севської духовної семінарії, що в місті Севськ Орловської губернії. Коли Амфітеатрову виповнилося 23-и його возвели у сан ігумена і призначили ректором Севської духовної семінарії і Севського монастиря. У 1804 він удостоюється сану архімандрита. У тому ж році його переводять до Уфимської єпархії й призначають ректором Оренбурзької Духовної семінарії. І тут святителя спостигла людська заздрість і підступ. Місцевий архієрей Августин незлюбив молодого архімандрита, побачивши у ньому конкурента на Уфимську кафедру. Августин заходився писати доноси на Амфітеатрова у Священний Синод. І вже Філарет не витримав і захотів поїхати з єпархії, як раптом під час нічної молитви він побачив перед собою руку, що писала крейдою на стіні:
2-й чол. голос: «Не бійся! Судьби архімандрита Філарета в руках Божих!»
Диктор: - І з того моменту у долі Феодора Амфітеатрова усе пермінилося дивним чином. Спершу він був відправлений до Тобольська для духовного випробування, яке він з успіхом пройшов, так що єпископ Амвросій у своїх донесеннях з Тобольська до Св. Синоду писав:

3-й чол. голос: «Це не людина, а янгол з плоті і крові.»
Диктор: - І в цій характеристиці не було перебільшень, бо святитель Філарет жив так, немовби не мав жодних матеріальних потреб. Хоч він навмисне не цурався земних благ, а просто бачив блага у іншому, у досягнені спасіння через віру і молитву. І молився він не за себе, а за інших. Йому належить принцип, який він перетворив у формулу власної діяльності:

1-й чол. голос: - Лиш ті духівники достойні похвали, котрі приводять не до себе, а до Бога.
Диктор: - І своїми проповідями, бездоганним знанням догматичного богослов’я, і прикладом власного життя він багатьох приводив до Бога. Саме тому архімандрит Філарет був скрізь потрібен. Перша половина його духовного шляху складалася з самих переїздів і новопризначень. Він знадобився Церкві і як інспектор, а потім – і як ректор Санкт-Петербурзької духовної академії, і як ігумен, і як викладач, і як церковний організатор. До 1837 р. він призначався на три єпископських кафедри: Калузьку, Рязанську і Казанську. І скрізь він дбав про налагодження або удосконалення навчальних духовних закладів. У Калузькій єпархії заснував монастир під назвою «Добрий» і заклав славнозвісний скит у Оптинській пустині. У Казані, куди його призначили у лютому 1828 р., він навернув у лоно православ'я близько 5000 іновірців. Відправляв богослужіння під час епідемії холери у шпиталях і бараках, куди звозили безнадійно хворих. Навіть склав у цей період спеціальний молебний спів і молитву. Багато хто з хворих, читаючи цю молитву, одужував, а самому Філарету приписували чудодійну міць:
Кілька голосів шепочуть молитву від холери: «Цариця Преблагая, надіє наша, Богородице! Приятелице сірих і мандрівних Захиснице, скорботних Радосте, ображених Заступнице! Зглянься на нашу біду, уздри нашу печаль, допоможи нам, яко немічним!..»
Диктор: - І справді відомі були випадки, коли після його проповідей під час посухи ішов дощ, або під час повеней і негоди, той таки ж дощ припинявся. У 1836 архієпископ Філарет був викликаний до Санкт-Петербурга для участі у Святійшому Синоді, де вирішувалося питання про приєднання уніатів на західних землях Російської імперії до православної Церкви. Дорогою він відвідав Вороніж, де допоміг коштами у справі будівництва монастиря Св. Митрофана. Єпископ Воронізький Антоній подякував йому і сказав:

2-й чол. голос: - Не зчуєшся, владиченько, як скоро відбудовуватимеш храми і обителі київські!
Диктор: - І провіщення Антонія збулося. 31 квітня 1837 р. «височайшим указом» він був призначений Митрополитом Київським і Галицьким. Його кандидатура видалася найбільш придатною бо взаємини Православної і Греко-католицької Церков, а вірні останньої після переділу Польщі у 1796 р. ще залишалися повсюдно на Правобережній Україні, були вкрай напруженими. Українці з нещодавно приєднаних до Російської імперії українських земель повставали проти нових російських порядків і православної віри, яку часто силоміць нав’язували населенню. До святителя Філарета на київській кафедрі траплялися випадки захоплення уніатських церков і розорення уніатських монастирів, у які потім насаджувалися православні настоятелі. Філарет припинив цю практику. Він зробив акцент на вихованні і освіті православних священиків. А тому намагався призначати на парафії, де населення складалося з католиків, уніатів і частково православних, достойних і досвідчених священнослужителів.
Звучить Києво-Печерський розспів, який заглушує стукіт молотків і кельм робітників, що будують Лавру.
Диктор: - Завдяки святителю Філарету Києво-Печерська Лавра набула тих обрисів, які ми бачимо сьогодні. За його розпорядженням Печерська обитель була обнесена мурами. Святитель Філарет розпорядився звести на території Лаври будинки для прийому прочан і відвів кілька будівель під монастирську лікарню. Та й зрештою й сам митрополит Філарет (Амфітеатров) оселився у Лаврі, а на додачу, керуючись покликом душі до подвижництва і молитви, таємно від вищих ієрархів Російської православної Церкви у 1842 р. прийняв малу схиму. Не забуваючи про свої обов’язки, які накладало на нього звання митрополита і громадське служіння, Високопреосвященний Філарет з особливою суворістю виконував усі устави і правила чернечого життя. Прагнучи усамітнення більшу частину часу, влітку він перебував у Голосіївській пустині, яку так само розбудував у російському церковно-архітектурному стилі власним коштом. Там він жив, як звичайнісінький монах, слухався наказів ігумена, працював столяром, допомагав на кухні. Там він і помер 21 грудня 1857 р. за старим стилем. Похований 29 грудня у Ближніх Лаврських печерах у церкві Здвиження Хреста Господнього, де за місяць перед смертю вказав місце свого поховання.
1-й чол. голос: «Святитель Філарет (Амфітеатров)»

2-й чол. голос: - Українське радіо.