asyan.org
добавить свой файл
1
Геннадій Єфіменко1

ЮРИДИЧНО-ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ ГРОМАДЯН УСРР НАЦІОНАЛЬНОЮ СПІЛЬНОТОЮ (У СВІТЛІ КОНВЕНЦІЇ ООН ПРО ГЕНОЦИД)
В понятійному апараті радянської та пострадянської доби досить часто терміни «етнічний» та «національний» ототожнювалися. Чималою мірою цьому сприяло те, що в СРСР «національність» означала «етнічне походження». Однак Конвенція про геноцид не ухвалювалася Радянським Союзом в односторонньому порядку, а відтак її понятійний апарат не тотожний радянському. У Конвенції йдеться про 4 групи людей – расову, релігійну, етнічну чи національну. Таким чином поняття «етнічна» і «національна» не є рівнозначними. Нація розглядається передусім як державно і політично організований народ. Свідченням цього є і сам факт утворення ООН – Організації об’єднаних націй, однією із засновників якої стала УРСР. Учасниками довоєнної Ліги Націй теж були окремі держави, а не етноси. Український народ отримав усі формальні ознаки нації у ході визвольної боротьби 1917-1921 рр. Повною мірою це стосується і радянської України.

Територія УСРР міжвоєнного періоду до революції знаходилася у складі Російської імперії. В грудні 1917 р., невдовзі після захоплення влади більшовицькою партією в Петрограді, на території України була утворена радянська Українська народна республіка (УНР), підконтрольна ленінському Раднаркому. Спочатку керівництво радянської УНР підкреслювало, що Україна є складовою частиною федеративної радянської Росії. Але вже 19 березня 1918 р. вищим органом влади радянської УНР - ІІ Всеукраїнським з'їздом рад, що відбувся в Катеринославі, було проголошено незалежність радянської України1. Цю незалежність Раднарком Росії визнав 3 квітня 1918 р.2

Проголошення незалежності радянської УНР, як і визнання її Росією, формально жодним чином не було пов’язано з умовами Брестського мирного договору між РСФРР та Німеччиною. Відтак анулювання РСФРР Брестського договору наприкінці 1918 р. автоматично не скасовувало рішення щодо радянської УНР. Не існує жодного юридично-правового акту, що свідчив би про скасування як постанови ІІ Всеукраїнського з'їзду рад. Це ж стосується і рішення уряду радянської Росії щодо визнання незалежності радянської України.

У 1919 р., під час повторного опанування України більшовицькими військами, радянська Україна була відновлена вже під назвою Українська соціалістична радянська республіка. Саме у перші місяці її існування, а саме – 14 березня 1919 р., було ухвалено Конституцію УСРР. У цьому документі проголошувалося, що УСРР є «організацією диктатури і експлуатованих мас пролетаріату і біднішого селянства»3. Про те, що УСРР розглядалася у документі як незалежна держава, свідчать, зокрема, такі повноваження центральних органів УСРР «загальнодержавного значення», зазначені у ст. 6 Конституції:

«б) усталення і зміна державних меж республіки;

в) зносини з чужоземними державами, зокрема і оголошення війни й усталення згоди;

г) усталення основ організації збройних сил;

з) керування грошовою системою і організація фінансового господарства;

РСФРР визнавала формальну незалежність УСРР. Це було підтверджено «Союзним робітниче-селянським договором між РСФРР і УСРР» від 28 грудня 1920 р. Зокрема, у преамбулі Договору наголошувалося на визнанні «независимости и суверенности каждой из договаривающихся сторон», а в ст. 2 підкреслювалося, що «с самого факта прежней принадлежности территории Украинской Советской Республики к бывшей Российской империи для Украинской Социалистической Советской Республики не вытекает никаких обязательств по отношению к кому бы ни было»4.

Формальна рівноправність УСРР з РСФРР збереглася і під час створення СРСР. У преамбулі до Договору про створення СРСР, ІІ розділу Конституції СРСР, введеної в дію 6 липня 1923 р.5 та ратифікованої у січні 1924 р. зазначалося: «Российская Социалистическая Федеративная Советская Республика (РСФСР), Украинская Социалистическая Советская Республика (УССР), Белорусская Социалистическая Советская Республика (БССР) и Закавказская Социалистическая Федеративная Советская Республика (ЗСФСР: Советская Социалистическая Республика Азербайджан, Советская Социалистическая Республика Грузия, Советская Социалистическая Республика Армения) объединяются в одно союзное государство – Союз Советских Социалистических Республик»6. Тобто УСРР та РСФРР були рівноправними суб’єктами в цьому новому утворенні.

Незважаючи на делегування союзному центру значних владних повноважень, за кожною із союзних республік зберігалося право вільного виходу зі складу СРСР (ст.4). Територія республіки не могла бути зміненою без дозволу вищих органів влади республіки (ст.6).

З ухваленням Конституції СРСР зазнав змін і Основний закон УСРР. Так, у Конституції УСРР 1919 р. в редакції 1925 р. (зміни вніс ІХ Всеукраїнський з’їзд рад) зазначалося (ст.6): «Українська Соціялістична Радянська республіка входить до складу Союзу РС, як незалежна договірна Республіка. Входячи до складу Союзу РСР, УСРР разом з тим залишає собі право вільного виходу з Союзу РСР»7.

Майже незмінним залишилося положення про державність України і і в Конституції УСРР 1929 р.: Зокрема, в ст1. наголошувалося: «Українська республіка є соціялістична держава робітників та селян», а в ст.3 зазначалося таке: «Українська соціялістична радянська республіка входить до складу Союзу радянських соціялістичних республік як суверенна держава і зберігає за собою право вільного виходу з Союзу»8.

В УСРР було подвійне громадянство, але першоосновою було громадянство УСРР, причому громадянство УСРР та інших союзних республік розрізнялося. У ст. 6 Конституції 1929 р. зазначалося: «Громадяни Української соціялістичної республіки є тим самим громадянами Союзу радянських соціялістичних республік. Громадяни інших соціялістичних радянських республік мають на території Української соціялістичної радянської республіки ті самі права і виконують усі обов'язки, встановлені для громадян Української соціялістичної радянської республіки».

Характер здійснюваної в СРСР національної політики вказував на те, що кінцева мета національної політики – асиміляція, або, як називали її самі компартійні можновладці, «злиття націй», відкладається на невизначене майбутнє. Навпаки, в цей період, як зауважував Й.Сталін, «партія підтримує і буде підтримувати розвиток і розквіт національних культур народів нашої країни, вона буде заохочувати справу зміцнення наших нових, соціалістичних націй»9. Відтак територія УСРР стала центром розвитку української нації.

Суцільна колективізація викликала опір українського селянства. В масовій свідомості домінуючими стали антикремлівські настрої, опір планам хлібозаготівель виявляли навіть партійні керівники УСРР. Для Кремля реальною стала загроза втратити контроль над Україною. Одним з найбільш ефективних заходів запобігти цьому, як показав досвід 1921-1922 рр., був масовий голод. Оскільки природні умови у 1932 р. не були загрозливими для сільського господарства, то сталінське керівництво влаштувало штучний голод на території УСРР. Для цього, після реквізиції зерна під приводом потреб індустріалізації, шляхом вилучення усього наявного продовольства в селян УСРР були створені умови, несумісні з життям. Щоб посилити ефект, на кордонах УСРР виставлено загороджувальні загони, а тих селян, які змогли перетнути кордон з РСФРР чи БСРР, насильно повертали в Україну. Таким чином Голодомор був спрямований проти України як національної спільноти, що могла скористатися правом на відокремлення, а не проти етнічних українців за походженням. Схожі дії сталінського керівництва в інших регіонах не можуть спростувати акту геноциду проти української нації так само, як, приміром, нацистський геноцид євреїв не заперечує геноциду ромів.

1 Єфіменко Г. к.і.н., Інститут історії України НАН України (Київ, Україна)

1 О государственном устройстве (внесенная партией коммунистов (большевиков)) // Вестник УНР. – 1918. №45. – 20 марта

2 Постановление Сов. Нар. Ком. по поводу декларации Украинской Советской Республики; Прием Чрезвычайного посольства Украинской Советской Республики. // Известия Всероссийского Центрального Исполнительного комитета. – 1918. – №65. – 4 апреля.

3 Конституція Української Соціялістичної Радянської Республіки, Ухвалена 14 березня 1919 р ІІІ Всеукраїнським з’їздом рад робітничих і селянських депутатів // Конституції і конституційні акти України. – Київ, 2006. – С.55.

4 Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. – М., 1921. – С.13.

5 Постановою ВЦВК СРСР від 13 серпня 1923 р було введено офіційне свято – День створення СРСР, що у 1920-тих роках святкувалося у першу неділю липня. Днем утворення СРСР та днем Конституції СРСР називалася одна й та сама дата – 6 липня 1923 р. З 1933 року, тобто з року Голодомору, і донині, загальновизнаною датою утворення СРСР є 30 грудня 1922 р., а ухвалення Конституції – 31 січня 1924 р. Ні те, ні інше не має достатніх правових підстав.

6 Основной закон (Конституция) Союза Советских социалистических республик. // Съезды Советов Союза Советских Социалистических республик.// Сб. док. 1932-1937. – Т.III. – М., 1962. – С.43

7 Конституція УСРР та АМСРР. - Харків

8 "Конституція (Основний Закон) Української Соціялістичної Радянської Республіки", ухвалена 15 травня 1929 р. ХІ Всеукраїнським з’їздом рад. // Конституції і конституційні акти України. – Київ, 2006. – С.65

9 Сталін Й.В. Твори. -Т.11. – С.352.