asyan.org
добавить свой файл
1 2 3 4
Реферат скачан с сайта allreferat.wow.ua


Шпори з логіки

Шпори з логіки

1
1.Предмет логіки.

Загалом, предметом вивчення логіки є мислення. Проте мислення - це вища форма відображення дійсності. І як таке воно вивчається різними науками, як-от: психологія, фізіологія, кібернетика, еволюційне вчення, філософія (гносеологія, теорія пізнання), мовознавство тощо. У кожних з цих наук є свій підхід і свої засоби вивчення мислення, його суті та виявлення.

Логіка вивчає мислення на його найвищому рівні і в найбільш важливому значенні. Вона намагається дослідити і утвердити мислення як форму вірного/істиного осягнення (постижения) дійсності і в адекватному висловлюванні цієї істини.

Слід також сказати, що людина пізнає оточуючий її світ перш за все на відчуттєвому рівні. У взаємодії зі світом у неї спочатку утворюється відчуття звуку, світла, смаку, запаху, рівноваги, насолоди, страху і так далі. Завдяки функціям головного мозку на ґрунті сукупності відчуттів про той чи інший предмет у людини формується сприйняття (восприятие) оточуючих речей в їх цілісності, як-то: про батька і матір, про свою їжу, про ту чи іншу конкретну тваринку, дерево і про все те, що її оточує. На ґрунті накопичених сприйняттів формується у людини узагальнені уявлення (представления) про людей взагалі, про дерево взагалі, про ліс, про воду, про їжу та все інше. Ці уявлення закріплюються і виражаються словами, а сполучення слів утворює те, що ми називаємо мовою, мисленням (Мова, казав, здається, Гегель, - це рух мовних об’єктів, “рух” слів). Знання, які ми одержуємо на відчуттєвому рівні називаються знаннями відчуттєвими, конкретно-відчутєвими, сенсуальними ( від латинського слова sensus – відчуття). На відчуттєво-практичному рівні ми накопичуємо і перевіряємо зміст наших знань. Наша мова служить духовною формою закріплення та передачі накопичених знань. Але оскільки наші уявлення відображують оточуючі предмети та явища, то мова наша повинна пов’язувати слова так, як пов’язані в дійсності предмети і явища, що закріплені в слові. Таким чином виникає можливість відтворювати і пізнавати дійсність за допомогою слів, за допомогою мови: з одних достовірних знань виводити достовірність нових знань. А це вже відбувається не за допомогою відчуттів, а за допомогою розуму. Логіка якраз і вивчає те, яким чином за допомогою розуму, за допомогою раціонального (розумового) мислення слід достовірно фіксувати і достовірно доводити істинність наших знань.

Предметом Логіки є якраз раціональне мислення, складовими елементами якого є, перша за все, Поняття, Судження та Умовиводи. Органічною частиною предмету вивчення Логіки є також установлення змісту основних законів правильного мислення; аналіз структури доведення та спростування тих чи інших тез; виявлення і спростування головних вад хибного, нелогічного, мислення.

18. Основні закони логіки.

Закони логіки – це ті закони, яким повинно підпорядковуватись мислення для того, щоб вірно відображувати дійсність.

Між законами мислення та законами логіки є деякі відмінності. Закони мислення – це внутрішній необхідний, істотний процес зв’язку понять та думок в процесі міркування. Логіка вивчає ці зв’язки і виявляє їх закони: закон оберненого співвідношення обсягу та змісту понять. Мислення до того ж підпорядковується всезагальним законам діалектики (закон єдності та боротьбі протилежностей, закон переходу кількісних перемін в переміни якісні та закон заперечення заперечення). В логіці враховуються закони мислення. Проте вченими (Аристотель, Френсіс Бекон, Рене Декарт, Готфрид Вільгельм Лейбніц та інші) відкриті і сформульовані ті закони, що забезпечують такий (непротирічливий, послідовний, чіткий) процес мислення, яких забезпечує нас від помилок, хибних висновків і дає можливість пізнати і висловити в думці істину. Ці закони називаються основними законами логіки. Їх є чотири:

1.Закон тотожності. Кожна вірно логічно сформульована думка чи поняття про предмет повинні бути чітко визначеними і зберігатися однозначно протягом всього процесу мислення і висновку. У вигляді формули закон записується так: А є А, або А=А.

2.Закон протиріччя. Не можуть бути істинними два несумісних висловлювання про один і той же предмет, що береться в один і той же час та в одному і тому ж відношенні; одне з цих висловлювань обв’язково буде хибним. Оскільки цей закон застерігає проти суперечливості мислення, то його інколи називають законом несуперечливості.

3.Закон виключення третього. Дві суперечливі одна одній думки (Біле – небіле) не можуть бути одночасно істинними і хибними. Якщо одна з цих думок істина, то друга – хибна. Третього не дано.

4.Закон достатньої підстави (достатнього обґрунтування). Всяка думка, щоб стати достовірною, повинна бути обґрунтована іншими думками, істинність яких доведена або очевидна.

4. Поняття , їх види

Поняття виражаються словами, але в логічному мисленні слова завжди наповнюються узагальненим і абстрактним змістом. Цим слова-поняття, з якими має справу Логіка, відрізняються від буденних уявлень-слів, якими позначаються конкретні речі. Логіка мислить поняттями. Логічне, раціональне, мислення оперує не уявленнями (не представлениями), а поняттями. В цьому розуміння Логіка стоїть на точці зору тих філософів (наприклад, Декарт, Гоббс, Лейбніц, Гегель), що кажуть: “Істина – дочка розуму, а не відчуттів”.

Поняття – це думка, в якій відображуються загальні, і до того ж – суттєві, ознаки (властивості) предметів і явищ. Вони, поняття, утворюються внаслідок двох раціональних дій: а) виділення загального (спільного) в ряду подібних ознак тих чи інших предметів і явищ; і б)абстрагування (відсторонення) від інших, в кожному конкретному випадку – другорядних, ознак.

Ознакою предмета чи явища називається те, в чому предмети чи явища подібні одні одним або відрізняються один від одного. Ознаки, які з необхідністю належать предмету/явищу і в яких виражена його сутність, називаються ознаками суттєвими. Ознаки, які можуть належати, але можуть і не належати і не виражають собою суттєвих сторін предмета/явища, називаються ознаками несуттєвими. Несуттєві ознаки можуть бути власними ознаками (два ока у людини не суттєве саме і тільки для людини, бо два ока є і у тварин) або ознаками випадковими (шестипалий чоловік). Від втрати чи набуття несуттєвих ознак поняття за своїм змістом залишається одним і тим же.

Види понять.

Поняття поділяються на види за показниками їх а) обсягу та б) змісту. За обсягом поняття поділяються на види:

А. Загальними називаються поняття, що охоплюють або стосуються групи чи класу (багато) об’єктів. Наприклад: Людина. Будинок. Річка. Заєць. Зірка. Якщо загальним поняттям охоплюються предмети, що їх можна перерахувати, то їх називають поняттями загальними регістровими, бо його обсяг можна обрахувати (Сонячна система. Європейські держави. Депутати Верховної Раді України) Загальні поняття, обсяг яких не піддається підрахунку, називаються нерегістровими.

Б. Проміжне положення між поняттями загальними і одиничними займають поняття збірні, які мисляться нами як такі, що складаються з певного числа, але його ознаки, як цілого, не поширюються на елементи збірного (Колектив – не кожний член колективу несе на собі ознаку колективу. Полк – не кожен солдат має ознаку полку. Сузір’я Оріона – не кожна зірка цього сузір’я несе на собі ознаки сузір’я Оріона).

В. Одиничними називається поняття, що відображують ознаки одного предмета/явища. Одиничні поняття дуже близькі до уявлень про конкретні предмети і явища. Проте в Логіці одиничні поняття – це все ж таки поняття, елементи логічного мислення. Наприклад: Поема Т.Г. Шевченка “Катерина”. Філософ Аристотель. Крейсер “Аврора”. Поет Павло Григорович Тичина.

За змістом поняття поділяються на види:

А. Поняття конкретні і абстрактні. Конкретні П. Відображують в собі реальні (конкретні) предмети чи клас предметів (Річка. Місто. Рука. Базар.). Абстракті П – відображують окремі властивості (не предмети!) і сторони відношення предметів (Мужність. Любов. Темнота. Активність).

Б. Поняття позитивні і негативні. Позитивні П. виражають наявність у предмета думки тих чи інших ознак. (Хоробрий воїн. Благодійний акт. Смачний сніданок). Негативні П. Заперечують наявність тих чи інших ознак у предмета думки (Неблагодарний. Невихований.) Зміст негативних понять завжди співвідноситься з поняттями позитивними і заперечують саме цей позитивний зміст. Негативні П. Виражаються в словах з приставкою “не-“, “без-”, або грецькою приставкою “а” (Аморальний. Алогічний.)

В. Поняття безвідносні і співвідносні. Безвідносні П. мисляться як незалежні від інших понять і не вимагають їх (Папір. Хустка. Ялинка. Завод). Співвідносні П. немислимі без іншого, для свого розуміння вимагають співставлення з іншим. (Поняття “Батьки” вимагає співставляти його з поняттям “Діти”, “Внутрішнє” – “Зовнішнє”. “Кінець” – “Початок”. “Причина” – “Наслідок”).

6. Відношення між поняттями

Формально-логічні відношення між сумісними поняттями.

Відображуючи об’єктивну взаємозалежність предметів і явищ, поняття самі вступають між собою в певні стосунки, взаємозалежність. В логіці ця взаємозалежність понять може бути відношенням сумісним і несумісним.

Сумісними називаються поняття, ознаки яких допускають можливість повного чи часткового співпадання їх обсягу. Сумісність понять буває таких видів: Рівнозначними. Підпорядкованими і Перехресними.

А. Рівнозначним називаються поняття, зміст яких рівнозначний, а їх обсяги співпадають. Наприклад: Київ і Столиця України. Тарас Григорович Шевченко і автор “Кобзаря”. Саме велике озеро і Каспійське море. Найближча до нас зірка і Сонце. Логіка не вважає рівнозначні поняття тотожними. Тотожні поняття по своєму змісту і обсягу повністю співпадають, а рівнозначні, маючи на увазі один і той же за об’ємом об’єкт (предмет, явище), зосереджують увагу на різних суттєвих ознаках цього поняття.

Б. При підпорядкуванні (субординації) понять в обсяг першого поняття (А) цілком входить обсяг другого (Б), але в змістом першого входить лише частина змісту другого. (Обсяг А більший обсягу Б, а зміст Б більший змісту А). Наприклад: А.Дерево – Б. Горіх. А.Тварина – Б. Кішка. А. Людина – Б. Юнак. Частина мови – Дієслово.

В. Перехресні (часткового співпадання) поняття за ознаками не виключають одне одного, але їх обсяги співпадають лише частково. Наприклад: А. Спортсмен – Б. Студент. (Спортсмен може бути студентом, а може ним і не бути. Так само і студент: може бути спортсменом, а може спортсменом і не бути) А.Танкіст – Б. Офіцер. А. Киянин – Б. Школяр.

Формально-логічні відношення між поняттями несумісними.

Несумісними поняттями називаються ті, в зміст яких входять взаємовиключні ознаки, а тому обсяги їх не співпадають (не сумісні між собою). У співставленні одного з одним несумісні поняття знаходяться між собою в відношеннях: співпорядкування (координації), протилежності (контрарності) і протиріччя (контрадикції).

А. Співпорядкованими (координованими) називаються поняття, які рівною мірою є загальними і входять в обсяг (підпорядковуються) одному і тому ж спільному для них (родовому) поняттю. Наприклад. 1. А. Курка – Б. Гуска. С. Домашня птиця. 2.А. Ялинка – Б. Сосна. С. Хвойне дерево.

Б. Протилежними (контрарними) називаються поняття, у яких зміст не лише виключає (заперечує) ознаки другого, але до цього ж і замінюється зовсім протилежними ознаками. Наприклад: А.Хоробрий – Б.Боягуз. А.Здоровий – Б.Хворий. А. Добрий – Б. Злий. А. Скнара – Б. Марнотрат. А. Білий – Чорний.

В. Протирічливими (контрадикторними) називаються поняття, у яких зміст одного лише виключає (заперечує) зміст другого, але не утверджує (не пропонує) іншого свого змісту. Наприклад: А. Добрий – Б. Недобрий. А.Злий – Б. Незлий. А.Скнара – Б. Нескнара. А. Білий – Б. Небілий.

10. Правила поділу понять:

1.За основу поділу поняття слід брати лише одну ознаку. Людей, наприклад можна діли за ознакою статті (чоловіча, жіноча), чи за ознакою віку (немовля, дитина, юнак, дорослий), чи за ознакою раси, нації, освіти тощо. Але не можна одноразово проділяти людей на чоловіків, жінок і циган; чи за національністю і шкільними класами.

Сама ознака основи поділу повинна бути суттєвою. Немає ніякого сенсу поділяти людей на тих, хто переступає через поріг спочатку лівою чи спочатку правою ногою.

2.Члени поділу повинні повністю виключати одне одного. Тобто поділ поняття слід провести так, що серед членів ділення не було понять сумісних: рівнозначних, підпорядкованих чи перехресних. Якщо внаслідок поділу поняття дерево, ви одержали поняття дерев: листяних, хвойних, кісточкових і паркових, значить діленні відбулося з порушенням правил.

3.Члени ділення і своїй сумі повинні дорівнювати (вичерпати) обсяг поняття діленого. Якщо обсяг суми членів ділення менша за обсяг поняття діленого, то таке ділення є неповним (щось пропущено), а якщо сума більша, то логічне ділення виявилося надмірним (щось зайве).

4.Поділ має бути безперервним, без перескакувати на наступний рівень ділення. Не можна, наприклад ділити птахів на диких, домашніх і гусей. Гуси тут входять в поняття птахів через поняття домашні птахи.

7/ 11. Визначення понять. Правила визначення понять.

Для того, щоб поняття утримували в собі наслідки пізнання людиною світу, щоб оперування ними не вводило нас в оману, в них належить чітко розкрити і уяснити собі їх зміст. Це досягається визначенням (дефініцією) цього поняття. Визначити поняття – означає розкрити істотні (суттєві) ознаки його змісту.

Визначення є підсумком складного процесу пізнання, воно до певної міри завершує процес логічного формування поняття. Лише чітко знаючи зміст поняття, ми можемо впевнено оперувати ним в своїх судженнях, умовиводах, доказах і спростуваннях, побудовах гіпотез і теорій..

В логіці розрізнюють визначення номінальні і реальні. Номінальні (від латинського слова “nominae” - назва, ім’я) називаються ті визначення, якими розкривають походження і значення слова, яким позначено поняття. Наприклад: “Монотеїзм” (від грецьких слів “monos” – один + “theos” – бог) – однобожжя, віра в існування одного бога. Реальні визначення здійснюються шляхом перерахування суттєвих ознак поняття. Наприклад: Курка – це птах, від якого людина має м’ясо, пір’я і яйці, на відміну від гуски і качки, курка не плаває у воді.

Розрізняють також визначення явні і неявні. В явних визначеннях чітко розкривається основний зміст поняття. Основною формою явного визначення є визначення через вказівку на рід та видову ознаку даного поняття.. В неявних – визначення дається побічно, в контексті.. В останньому випадку може появитися марксистське визначення релігії як опіуму народу.

Правила визначення понять:

1.Визначення повинно бути співрозмірним: визначення <S> і те, що визначається <P> повинні бути різнозначними. Співрозмірність перевіряється перестановкою S і Р: S є Р = Р є S. Наприклад: Математика (S) є наукою про закономірності числових величин (Р). = Наука про закономірності числових величин (Р) є математика (S). Для поняття “Математика” тут родом є “Наука”, а видовою ознакою – вивчення закономірностей числових величин. Але не можна сказати, що математика – це наука про підрахунки. Тут визначення ширше визначуваного (Ревізія – теж підрахунки). Якщо сказати, що математика – це наука про додавання і віднімання чисел, то визначення виявиться вузьким (Математика вивчає також ділення, множення, логарифми, функції тощо).

2.Не допускається у визначенні (Р) повторення змісту пояснюваного (S). Наприклад: “Злочинець – це той хто чинить злочин”. Така помилка називається “круг у визначенні”.

3.Визначення не повинно бути лише від’ємним. Наприклад: Логіка – це не математика. Україна – не Росія. Мета визначення полягає в тому, щоб показати, чим є поняття, а не тим чим воно не є.

4.Визначення повинно бути ясним і чітким. В ньому повинно бути чітко вказано найближчий рід (Математика – це наука, а не процес духовної діяльності людини) і його суттєві видові ознаки, що відрізняють його від рівнозначних видів (Математика якраз наука про числові величини, чим вона відрізняється від фізики, філології, тощо; і не наука про математичні функції, бо крім математичних функцій математика вивчає і дії арифметики, алгебри тощо).

5. Правило оберненого співвідношення між змістом і обсягом поняття

Змістом поняття називається сукупність істотних (суттєвих) ознак предмета/явища, яка, сукупність, мислиться в даному понятті.

Обсягом поняття називається сукупність предметів, які охоплюються даним поняттям.

Зміст і обсяг поняття взаємопов’язані. Чим більше ознак в понятті, тим менше цим поняттям охоплено предметів і явищ. Наприклад, поняття “Дерево” утримує в собі ознаки, якими охоплюються всі дерева. А, наприклад, поняття “Слива” має в собі окрім ознак всякого дерева, ще й такі ознаки (дерево окультурене, садове, кісточкове, плюс признаки дерева сливового), що притаманні лише дереву сливи і, таким чином, охоплює меншій обсяг предметів. Це співвідношення змісту і обсягу поняття формулюється як логічний закон оберненого співвідношення між об’ємом та змістом поняття:

Зі збільшенням змісту поняття його обсяг зменшується, а зі зменшенням змісту поняття його обсяг збільшується.

Узагальнення і обмеження понять. Правила узагальнення і обмеження понять.

Узагальнення і обмеження понять допомагає нам уточнити логічний предмет нашої думки, зробити наше мислення більш чітким і послідовним.

Логічне обмеження і узагальнення поняття відбувається згідно закону про співвідношення об’єму і змісту цього поняття. Таким чином:

А. Узагальнити поняття – це означає перейти від поняття з меншим обсягом до поняття з більшим обсягом, але з меншим змістом (Не забувати, що зміст поняття визначається його ознаками). Так, якщо ми візьмемо національне поняття “Українець”, то його узагальненням буде племінне поняття “Слав’янин”. Узагальнення поняття “Слав’янин» буде расове поняття «Біла раса”, а потім: “Людина” - “Ссавець” - “Примат” - “Теплокровний“... – “Живий організм” – “Матерія”. Поняття найвищого узагальнення називаються категоріями.

Б. Обмеження поняття – це обернений до узагальнення логічний процес, внаслідок якого збільшується зміст поняття і зменшується його обсяг (зменшуються, губляться ознаки).

Узагальнення і обмеження понять лише тоді мають смисл, уточняють нашу думку, роблять наше мислення чітким і послідовним, збагачують нас знаннями, коли вони – узагальнення і обмеження – здійснюються згідно строгим логічним правилам.

Логічне узагальнення повинно відбуватися так, щоб:

1.В понятті (послідовних поняттях) більшому за обсягом має повністю залишився обсяг вихідного поняття. Наприклад: “Кішка – Домашня тварина – Хижак”; але не “Кішка – Домашня іграшка – атракціон - колеса”.

2.Наступне, більше за обсягом, поняттям має бути найближчим, першим зі всіх, загальних щодо вихідного, понять.

3.Послідовні формально-логічні узагальнення не можуть продовжуватись нескінченно. Як правило, вони зупиняються на Категоріях, які вже є формами філософського діалектичного мислення. Гегель казав, що лише філософія рухом категорій показує необхідність становлення всієї дійсності.

1. Логічне обмеження не є дзеркально оберненим повторенням логічного узагальнення. Логічні обмеження завжди цілеспрямовані, задаються людиною, яка здійснює це обмеження. А тому, починаючи обмежувати, наприклад, поняття “Матерія” ми можемо дійти до всього, що нам заманеться.

2.Логічне обмеження відбувається шляхом послідовного добавлення до Поняття нових, реально можливих (бажаних, уявних) ознак. Збільшення ознак приводить, згідно закону співвідношення обсягу та змісту понять, до поняття більш багатого змістом і в той же час меншого за обсягом.

3.Логічне обмеження не може продовжуватися нескінчено. Його кінцева межа – тривіальна і доходить до конкретного уявлення, до конкретно-відчуттєвого предмета, який має своє ім’я (назву), що в логіці називається денотат.

15. Складні судження, їх види

Складними називаються судження, які складаються з декількох простих суджень, що поєднуються між собою логічними зв’язками: “і (та)”, “або”, “якщо..., то”, “якщо і тільки якщо”.

Види складних суджень визначаються за ознакою логічної зв’язки в них. Таким чином є такі види складних суджень: з’єднувальні, розділові та умовні.

З’єднувальне судження (кон’юнкція) є поєднання двох і більше суджень за допомогою логічної зв’язки “і”. В таких судження може бути декілька Суб’єктів та спільний їм Предикат: S1, S2, S3 є P. Наприклад: МАУП, КГУ та КПІ – київські вузи. Може бути також один S з декількома належними його Р. S є Р1 і S є Р2. Дачний будинок теплий і затишний.

Розділове судження (диз’юнкція) – це зв’язок двох і більше суджень з допомогою логічної зв’язки “або” (чи). При цьому сильна диз’юнкція буде тоді, коли запропоновані Р виключають один одного. В середу буде сонячна, похмура чи дощова погода. Якщо ж запропоновані Р можуть співіснувати в одному і тому ж Суб’єкті, то диз’юнкція вважається слабкою. Наприклад: Ножом можно різати і (чи) колоти.




следующая страница >>