asyan.org
добавить свой файл
1 2 3 4
ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ




ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА СТАНЦІЯ


ЮНИХ ТУРИСТІВ

ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ

У ВОДНОМУ ПОХОДІ

Автор: Кондратенко О.М. –

методист облСЮТур.

Харків – 2007 р.

Водний туризм — це походи по ріках, озерах і водоймищах на туристських судах. У водному туризмі вдало сполучаються елементи пізнання, активного відпочинку, оздоровлення, фізичної культури і спорту. Він доступний кожній практично здоровій людині незалежно від віку.

У відмінність, наприклад, від пішохідного або лижного туризму водний технічно більш складний. Навіть у найпростішому поході турист повинен уміти зібрати, а в разі потреби і відремонтувати судно, правильно упакувати, розмістити і захистити від води продукти харчування і спорядження. Він повинен уміти сідати і сходити із судна, правильно гребти і керувати ним, підходити до берегів і відчалювати від нього. Турист-водник повинен добре знати перешкоди, що зустрічаються на річці, і вміти легко розрізнити них, знати способи подолання цих перешкод і вміти ними користуватися.

Водний туризм потенційно небезпечний, тому що ареною діяльності туриста є водоймище. Навіть у найпростіших походах можливі аварії судів, що приводять до влучення туристів у воду з впливом на них небезпечних факторів: переохолодження, ударів об різні предмети у воді, збою подиху. При цьому можуть бути ушкоджені або втрачені суда, продуктів харчування та спорядження. Тому турист-водник повинен знати і вміти застосовувати способи самостраховки, взаємної страховки та надавати першу медичну допомогу. Усі ці знання накопичуються у результаті поступового переходу від простих до більш складних походів.

Запропонований посібник розрахований на вчителів, керівників гуртків, юних туристів та всіх небайдужих до занять водним туризмом

ЗМІСТ

стор.

1. Особливості тактики водних походів…………..........................

2. Характиристика водних перешкод ……..……...........……….....

3. Розбіжності в групі .…………………..…….................................

4. Індивідуальне та рятувальне спорядження.……….............……

5. Складні та аварійні ситуації...........................................................

6. Сигналізація і з´язок.........................................................................

7. Поради що до організації купання під час походу........................

8. Аптечка у поході...............................................................................

9. Перелік рекомендацій для проведення безаварійного походу....

Список літератури …………………………………..........................

ОСОБЛИВОСТІ ТАКТИКИ ВОДНИХ ПОХОДІВ
Похідна тактика — це послідовність дій туристської групи при проходженні маршруту з правильним розподілом і мінімальною витратою сил і часу, максимальним використанням сучасного досвіду, технічних засобів і дотриманням безпеки.

Розробка маршруту є не що інше як складання тактичного плану подорожі. Його складають виходячи зі співвідношення складності обраної для сплаву річки з досвідом учасників, рівнем їх фізичної і технічної підготовки, наявним спорядженням і даними про маршрут.

В залежності від категорії складності сплаву тактичні питання вирішуються ще при підготовці походу. Чим краще підготовлена група, тим менше корективів вносять у заплановані дії, хоча уточнення тактичних дій, обумовлені конкретними умовами й обставинами, неминучі на кожному маршруті.

Тактичний план походу передбачає: вид подорожі, його довжину і тривалість, кількість суден на яких група буде сплавлятися, графік руху, способи пересування на маршруті, розподіл на маршруті технічно складних ділянок, розклад страхуючих дій, запасні й аварійні варіанти маршруту, вага вантажу, планування емоційних навантажень, кількість днювань і резервних днів.

Готуючись до походу, керівник групи збирає необхідну інформацію про маршрут і район подорожі зі спеціальної літератури, туристських звітів.

При складанні графіка походу необхідно знати:

- можливості закидання всієї групи або частини вантажу до початку сплаву;

- гідрологічну характеристику річки, інформацію про режим витрати води, ухили, швидкості течії на кожній ділянці, можливі коливання рівня води як від посухи, так і від дощів, танення снігів;

- докладний технічний опис основного, запасних і аварійних варіантів маршруту подорожі, особливо складних ділянок;

- місця і точки страховки, їх можливі способи;

- карти, картосхеми і лоції. При підготовці до походу, знайомлячись із зібраною інформацією, варто чітко усвідомити характер річки, складні перешкоди, що вимагають обов'язкового огляду, і визначальні головні пороги. Керівник повинен взяти в похід технічний опис і схеми порогів і на місці скорегувати їх;

- чіткі орієнтири перед кожною перешкодою, особливо складних, і можливі місця причалювання перед порогами;

- сплавляючись, варто безупинно звірятися з прив'язками на річці, вносити корективи в лоцію і вести хронометраж сплаву, щоб у будь-який час точно знати своє місцезнаходження. Втративши орієнтування, варто частіше зупинятися, особливо перед подоланням складних перешкод,

- зручні місця для стоянок.

ХАРАКТЕРИСТИКА ВОДНИХ ПЕРЕШКОД
Аварійні ситуації в подорожі завжди виникають зненацька, хоча потенційну небезпеку передбачають усі перешкоди водного маршруту. Складність будь-якої перешкоди на річці визначається швидкістю течії, що залежить від витрати води й ухилу, топографією і довжиною перешкоди.

Головним, визначальним фактором складності є швидкість води. Чим вище рівень при тому самому ухилі, тим вище швидкість. З ростом швидкості або підвищенням рівня росте і напір, сила потоку. Зниження рівня води зменшує складність перешкоди, хоча трудність подолання може зрости.

Водні перешкоди можна розділити на природні й штучні.

Природні перешкоди — це дерева, водоверть, камені, перекати і т.д. Дерева, що нависли над водою, характерні для рік нижчих категорій, але зустрічаються як перешкоди, у верхів'ях «серйозних» рік. Дерева нахиляються над водою в результаті підмива навального берега. Якщо судно попадає під «гребінець», то товсті гілки можуть сильно пригорнути або нанести травму туристові.

Дерева, повалені у воду з берега. Це перешкода небезпечна тим, що при сильній течії човен може затягти під дерево що погрожує переворотом і втратою спорядження.

Затоплені дерева, корчі, топляки. Вони можуть затримати рух, зашкодити оболонку судів.

Затори з підмитих дерев утворюються при розширенні русла і на перекатах під час підйому води, коли річка інтенсивно підмиває береги,

які поросли лісом. Від них варто заздалегідь відгребти, тому що вода на таких ділянках проходить, не затримуючись, як через сито. Ще краще причалити і переглянути з берега лінію проходження.

Улови — це водоверть з регулярним круговим рухом води, що виникає при відриві течії від берега після різкого розширення русла або перед різким звуженням, коли частина потоку зупиняється виступаючим до центру річки берегом і закручується виром. Вибиратися з водоверті треба якнайдалі від струменя. При виході з улову судну

варто додати прискорення поперек струменя і при заході в неї закидати корму, а потім вирівняти судно по потоці.

Підводні камені при середній і низькій воді небезпечні, можуть зіпсувати оболонку судів. Камінь, що виходить близько до поверхні, завжди заявляє про себе бурунчиком або зустрічною хвилею, що утворюється нижче валуна.

Надводні камені стають перешкодою при достатку їхній на сильній течії, ускладнюють інші перешкоди на річці, обмежуючи маневр судна. Після кожного надводного каменю нижче за течією утвориться затишок, так названа водяна тінь. Чим більший камінь, тим більша тінь, якою можна скористатися щоб сповільнити швидкість або розгорнути судно.

Перекати — це ділянки річки, де русло повертає або розширюється, у результаті чого течія сповільнюється й утворюється наносна піщана, галькова або кам'яниста обмілина. Глибина ріки на перекаті мінімальна, тому приходиться шукати проходи для судна, щоб не очутитися на мілині. Прохід або найглибше місце на перекаті

визначають по поверхні води — на струмені вона рівніша і темніша, ніж на мілині. Застрявши на перекаті, треба злізти у воду, підняти судно за борти, пересунути його на глибоке місце.

Шивери — ділянки крутого падіння ріки, безладно засмічені каменями, що розбивають річковий потік. У шивері звичайно немає чітких зливів. Шивери можуть бути наносними з каменів, принесених річкою, і розмивними, що утворилися при розмиві. При малій і середній воді в шивері переважають надводні камені, у паводок камені ховаються і струмінь, зустрічаючись з підвідними валунами, утворять одиночні хвилі- вали.

«Бочки» — це пульсуючі пінні водяні бугри, що розташовуються за зливом або на швидкій течії за підводними ямами або великими каменями. Ударяючись після зливу в перешкоду або поглиблення в ложі русла, потік розбивається, втягує повітря, що перемішується з водяними струменями. Чим більше швидкість у зливі, тим більше товкотнеча з піни і бризгів у «бочці». Людину, що попала в таке місце починає крутити, як в бочці, якщо представити її кинутою в скажений потік.

Притиски — навал води на стрімкий берег, що стоїть поперек або під деяким кутом до водного потоку при повороті річки. Внутрішній опуклий берег представляє звичайно обмілина, яка звужує русло річки. На межі перешкоди у воді, що вдаряється в його, утвориться складна система руху потоку, що розбивається. Вода, що навалюється на стінку притиску, у залежності від швидкості, кута зустрічі і підводної телеграфії русла, відбиває нагору, утворюючи відбійний вал, але може не відбивати йти вниз, у глибину.
Це самі неприємні перешкоди на сплаві, особливо у велику воду, туди притискає усе, що несе із собою потік, у тому числі і судно.

Пороги — перешкода для сплаву, характеризується збільшеним перепадом висоти, що зростає, швидкістю течії, зміною напрямку потоку, виходами корінних порід або кам'яних брил, безладним розташуванням в ньому валунів і скельних порід які утворять рівні-зливи або їхню систему різної довжини. Перед порогом — природною греблею, підпираючою річку, течія звичайно сповільнюється, іноді утворюються спокійні плеси, де можна вийти і переглянути поріг.

Штучні перешкоди — палі мостів, мости, троси, пристрої для сплаву лісу.

Палі зруйнованих мостів, будівельне сміття під водою небезпечні через те, що можуть зіпсувати оболонку судна. Підходити до залишків мостобудівної діяльності треба обережно, особливо при зачалюванні.

Підводні і надводні троси зустрічаються в місцях паромних і люлечних переправ (як колишніх, так і діючих). На лоціях відомих рік ці місця позначені, однак при проходженні поблизу селищ треба бути уважними.

Мости бувають підвісні і на опорах. Ці спорудження становлять небезпеку в паводки, коли просвіт між водою і настилом моста може виявитися недостатнім для проходження судна. Перед низьким мостом необхідно пристати, оцінити відстань між ним і рівнем води, визначити шлях проходу і напрямку струменя.

РОЗБІЖНОСТІ В ГРУПІ
Розбіжності в групі — нерідке явище у всіх видах туризму. Любий похід, а особливо водний, є постійним джерелом екстремальних впливів, що нерідко викликають граничну напругу психічних і фізичних можливостей людини. Цей стан може сприяти розвитку стресової реакції. У людини з нестійкою нервовою системою така реакція виражається «агресією» — дратівливістю і брутальністю.

Конфлікти в туристів можуть бути трьох видів. Це розбіжності між окремими учасниками, між учасником і керівником, і, нарешті, між групою і керівником. Останній — самий серйозний. Отут можуть виникнути дві ситуації при зустрічі групи з особливо складною перешкодою: в одній керівник наполягає на обході перешкоди берегом, вважаючи, що досвіду команди, остійності і міцності судна, наявних способів страховки недостатньо для надійного проходження; в іншій — група сумнівається в успіху проходження, а керівник упевнений і наполягає на подоланні водної перешкоди. В обох випадках для усунення розбіжностей варто керуватися засадами повної гарантії

безаварійного проходження порога. Якщо немає повної впевненості в безаварійності проходження перешкоди, треба від неї відмовитися.

Керівникові й учасникам необхідно створити такий психологічний настрій у групі, щоб розсудливий обхід перешкоди не сприймався як катастрофа їх планів у відношенні походу. Не варто доводити розбіжності до конфлікту. Подальший рух доцільно продовжити після того як заспокоїться група.

Конфлікт між керівником і учасником нерідко виникає при висаджуванні із судна слабкого або недостатньо досвідченого учасника на складних, ділянках маршруту. Щоб не виникали образи під час походу, керівник повинен заздалегідь обговорити цю проблему з групою і визначити, хто і які пороги проходить, а які йдуть берегом. Якщо це питання не було вирішено до походу, група повинна обговорити склад екіпажа і загону що страхує, з погляду забезпечення надійності проходження, а незадоволеним варто змиритися з жеребом, що випав, і прикласти всі зусилля до успішного проходження маршруту групою. Складної є ситуація, коли один з учасників з великим досвідом і авторитетом починає втручатися у справи керівника, робить спроби змінити графік або маршрут походу, наполягає на своїх пропозиціях. Керівник, та й група не повинні залишатися осторонь, зобов'язані постаратися знайти з ним загальну мову.

Керівник групи повинний знати, що настрій учасників закономірно коливається під час сплаву від захопленого і світлого до тривожного і апатичного. Керівникові і досвідченим туристам варто приділяти увагу утомленим і психічно збудженим учасникам. Через визначений час, особливо в тривалих походах, кожній людині необхідно відпочити від групи, побути одному, тому що постійне перебування на очах в усіх створює додаткове навантаження на психіку учасників.

Для стабілізації психологічного клімату в групі, особливо коли ситуація гнітюча, існують різні способи. Ефективне залучення учасників до обговорення важливих питань. Добре діє зміна емоційних вражень. Наприклад, проведення свята, єкскурсії.

При виниклій психологічній несумісності між окремими

учасниками керівникові або кому-небудь з авторитетних учасників варто тактовно поговорити з кожним з них наодинці, виявити причини розбору і постаратися улагодити конфлікт. Необхідно, щоб посварені усвідомили, що розлад між ними затьмарює і погіршує настрій, псує похід усій групі. Неполадивших між собою туристів варто розподілити по різних екіпажах, різних наметах, завантажувати роботою таким чином, щоб вони менше зіштовхувалися один з одним. Рекомендуються всі розбіжності, конфлікти розбирати тільки після походу. У поході ж намагатися не загострювати відносин.

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ТА РЯТУВАЛЬНЕ СПОРЯДЖЕННЯ
Особливості особистого спорядження туриста, що ходить на гребних судах, визначають необхідність захисту від води, холоду, вогкості, каменів при пересуванні по річці, а також порівняно менша скрутність у вазі спорядження. Робочий комплект одягу повинен, у першу чергу, захищати від намокання й переохолодження. Для цього використовуються або стандартні гідрокостюми, або довгі штани з довгою курткою. Куртка й штани можуть бути зроблені із прорезиненого крепдешину або з болоньї. Щиколотки в місці, де штани находять на шкарпетки, перев'язуються. Куртка носиться навипуск. Під гідрокостюм надіваються вовняний тренувальний костюм і вовняні шкарпетки, на ноги - спеціальні «мокрі» кеди. У літній період на спокійній воді й гарній погоді форма одягу може бути полегшена: це головний убір, футболка або сорочка з довгим рукавом, і штани, що закривають коліна, але обов’язково взуття.

При виході на берег для організації табору робочий комплект одягу заміняється табірним.

Крім робочого одягу й взуття турист-водник, перебуваючи на судні, повинен носити спеціальне рятувальне спорядження, що підтримує його на плаву у випадку аварії і захищає його тіло від ударів. Основний елемент цього спорядження - рятувальний жилет.

На сьогодні рятувальний жилет є універсальним засобом для підтримки туриста на плаву майже у вертикальному положенні автономно, тобто незалежно від його дій. Для туриста-водника особливо важлива автономність рятувального жилета, так як у ньому можна

починати будь-як необхідні дії, не піклуючись про підтримку себе на плаву: це завдання виконує рятувальний жилет.

Руки і ноги захищають від ударів щитки. Голову захищає від ударів каска. Доповнює спеціальне рятувальне спорядження гострий ніж у піхвах, що підвішується на поясі або на шиї. Він необхідний для того, щоб швидко перерізувати мотузку, якщо турист заплутався в неї при аварії.

У водному поході в дуже несприятливих умовах перебувають кисті рук. При веслуванні вони увесь час напружені, за день багаторазово намокають і висихають, часто одержують садна й подряпини, які при постійному намоканні повільно гояться. Тому гребти краще в тонких нитяних рукавичках.



следующая страница >>