asyan.org
добавить свой файл
1

Політична психологія. 2003            Political Psychology. 2003

ХАРАКТЕРИСТИКА НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ
Христина Василькевич


Висвітлено різні підходи до проблеми національного характеру. Експери-ментальне дослідження дало змогу виявити особливості українського національного характеру, встановити його взаємозв’язок із національною свідомістю та самосвідо-містю.

Ключові слова: національний характер, національне підсвідоме, національна свідомість та самосвідомість, традиції, звичаї, обряди, фольклор, мова, релігія, культура, національна самоідентифікація, ментальність, світогляд, почуття, моральні норми.
Справді всі світові велетні людського духу, всі одвічні шедеври мистецтва слова піднялися до висот загальнолюдських цінностей тільки з національного кореня, на грунті свого народу, нації, національного характеру. Місце України серед народів, її майбутнє в інтеграції до “Європейського дому”. Сьогодні стає актуальним бачити для українців свій шлях протягом століть, особливо це, зокрема, стосується сучасної молоді.

Саме їх поведінка сприймання навколишньої дійсності обгрунтовує теоретичні засади підходів до дослідження національного характеру сучасної української молоді, їх індивідуально-типологічних особливостях, відмінностях, що складають сутність окремої нації, етносу та держави.

Ми виділили національний характер як окремий спосіб мислення, відчування та поведінки, яким відрізнюється члени однієї спільноти від іншої. Наша позиція полягала в тому, що крім відносно сталих рис, у вдачі є й такі, котрі домінують в якийсь істо-ричний період. Зокрема, соціально-політична ситуація в Україні радянського періоду деформувала національну свідомість, національні почуття, а відтак і риси національного характеру на цьому етапі розвитку.

Матеріали дослідження відбиралися за певними критеріями, а саме: свідчення про ставлення студентів до різних подій, фактів, явищ і процесів дійсності, як форми прояву національного характеру. Ця своєрідність в кожного студента визначає його поведінку й сприймання соціуму.

Характер є стрижнем національної психології, яка передбачає особливості перебігу психофізіологічних та емоційних (темперамент) і ментальних (інтелект, мислення) процесів, а також національне підсвідоме. Національна психологія, нація загалом вельми складний об’єкт для наукового пізнання. Етнопсихологія як наука ще тривалий час робитиме спроби дослідити їх достатньо глибоко і змістовно.

Національний характер проявляється у відносинах і ставленні до представників інших національностей, етнічних спільнот і соціальних груп, у цілеспрямованості, вольових зусиллях і наполегливості, в особливостях поведінки. Отже, національний характер сучасної української молоді також є відображенням у соціальній психіці інших етнічних спільнот, націй і народів інтегрованих соціально-психологічних якостей та особливостей, які проявляються у спілкуванні, ставленні, взаємовідносинах.

Чимало дослідників вбачали найістотнішу сутність націй, етносів, національної психології, характеру в національному підсвідомому, яке визначає спосіб життя народів, їх досягнення та історичну долю. Серед українських мислителів такого погляду дотримувались М.Костомаров, Д.Донцов, О.Кульчицький, В.Янів та ін.

Однак “навіть без врахування такого ірраціонального ядра, нація, національна психологія, національний характер, є вельми складним об'єктом для наукового пізнання” [5, c.27].

По-перше, немає жодної такої риси, яка була б властива психології, характеру тільки певної нації. Внаслідок цього специфіка національної душі “розмивається” серед подібних якостей інших народів.

По-друге, оскільки риси національної психології між представниками нації нерівномірні – від наявності повною мірою всіх цих рис до повної їх відсутності, – доводиться навмання шукати найхарактерніші якості психології нації, аналізуючи їхні традиції, звичаї, фольклор, історію, геополітичні та природні умови буття.

По-третє, психічні особливості спільностей перебувають у складній, багаторівне-вій залежності від соціально-культурних, політичних, економічних та інших факторів.

Досі немає чіткого наукового визначення нації. Всі визначення зводяться до переліку її складових, серед яких – спільні мова, територія, економічне та політичне життя, культура і релігія, спільні расово-етнічні корені, закладені у генотипі, психо-логічна єдність, стрижнем якої є національна самосвідомість або свідомість етнічної ідентичності (так її називають у західній науці). Національна самосвідомість, почуття етнічної ідентичності є підґрунтям національного характеру.

Проблеми змісту і структури національної самосвідомості висвітлені у працях О.Бронєва, А.Дашмірова, І.Вироста та ін. У деяких дослідженнях національна само-свідомість ототожнюється з національною свідомістю. На думку словацького вченого І. Вироста, національна свідомість і національна самосвідомість є співвідношенням частини і цілого.

Дослідник А. Дашміров стверджує, що національна самосвідомість містить у собі дві сторони – ідеологічну та психологічну, тому існує на рівні суспільства і особистості. І.Вирост вважає, що національна самосвідомість є особливою психічною формою, в якій при з’ясуванні ставлення індивіда до національної спільноти відбувається синтез:

  • знань та емоційно-оцінних вражень щодо національної спільноти (своєї чи іншої);

  • поглядів на типові властивості члена національної спільноти (своєї чи іншої);

  • оцінки самого себе як члена певної національної спільноти.

Важливий аспект у розвитку національної самосвідомості – співвідношення в ній національного і загальнолюдського, національних та загальнолюдських цінностей.

Специфіка формування національної свідомості пов’язана з чисельністю націо-нальних спільнот, тобто великих і малих націй. Національні почуття, а також націо-нальна самосвідомість малих народів особливо загострені, і на це треба зважати, прова-дячи національну політику.

Процес формування національної самосвідомості пов’язаний із розвитком націо-нальних мов, важливим елементом національної культури. Розвиток національної мови є передумовою розвитку національної самосвідомості. Оскільки мова – складова частина культури народу, а через культуру об’єктивізуються ознаки національної психології, то в мові також виявляється національний характер і національна самосвідомість. Завдяки мові здійснюється зв’язок між минулою культурою народу та її теперішнім.

Німецький лінгвіст В. Гумбольдт твердив, що вивчення мов не може бути успіш-ним, якщо воно не поєднується з розглядом народного духу. Свідомість виконує визначальну роль у формуванні світогляду особистості. Світогляд має життєву позицію особистості, її ціннісні орієнтації. Саме у світогляді тісно взаємодіють національні ас-пекти світосприймання та національна самосвідомість. Структура світогляду відображає складну і суперечливу сутність навколишнього буття.

Важливим структурним елементом світогляду є знання. Причому йдеться не тільки про знання професійні, які людина отримує в процесі життєдіяльності, а й про теоретичні знання.

Крім того, у формуванні світогляду важливе місце належить почуттям. Вони наповнюють світогляд особистісним змістом, різноманітними емоціями, настроями, хвилюванннями. Саме у формуванні національної самосвідомості такий елемент світо-гляду, як почуття, набуває великої значущості.

Знання самі по собі ще не формують світогляду. Для того, щоб вони стали елементом (причому визначальним ) світогляду, необхідно аби знання перетворилися на переконання. Отже, переконання виконують важливу роль у формуванні світогляду, вони гармонійно вплетені у тканину ціннісних настанов, без яких світогляд не може сформуватися.

На процес перетворення знань, на переконання впливають різні чинники, зокрема особистісного характеру, пов’язані з особливостями індивідуальної свідомості. Велике значення має також навколишнє середовище, панівні в суспільстві моральні норми і принципи.

В сучасній науці практично немає прихильників погляду на національний характер, як на окрему безтілесну субстанцію, яка існує поза психікою та характерами індивідів, представників даної нації. Національний характер – інтегративна сума рис характеру представників нації. Національний характер виявляється у психологічних особливостях конкретних людей, які безпосередньо взаємодіють між собою, внаслідок чого утворюється цілісний характер конкретної спільноти. Риси національного характеру передаються від покоління до покоління, утворюючи міцну та щільну структуру.

Існують різні концепції механізмів спадковості рис національного характеру. Чимало дослідників пов’язують національну психіку, характер із механізмами біологіч-ної спадковості – генами.

Серед таких теорій найвагомішою залишається концепція К. Юнга – про архе-типи – колективне несвідоме. Підсвідома сфера психіки кожної людини, на думку вченого, містить приховані сліди пам'яті про історичний досвід своєї раси, нації. Ці сліди, закарбовані генами, К. Юнг назвав архетипами.

Більш вивченими є соціально-психологічні засоби успадкування рис національ-ного характеру, які називають традицієвими, звичаєвими. Звичай у науковій літературі виразно не віддиференційований від традиції. Звичай – це побутова традиція. Функ-ціонування традицій і звичаїв забезпечується соціально-психологічними механізмами: навіюванням, переконуванням. Природно, що з цих механізмів у традиції домінує наслі-дування. Отже, традиція – найважливіший механізм стабілізації та інтеграції народів, передання від покоління до покоління духовних цінностей, ідеалів, які містяться в основі національного характеру.

Національний характер має багатогранну структуру і складається з таких компо-нентів: а) національна самоідентифікація; б) національна свідомість та самосвідомість; в) етноконсолідуючі й етнодиференціюючі ознаки; г) етнічні стереотипи, почуття тощо.

Кожен із перелічених компонентів може стати предметом окремого дослідження. Серед соціальних феноменів національний характер є чи не найскладнішим. Складність дослідження полягає в суперечливості визначення цього поняття.

Поодинокі спостереження над рисами українського національного характеру містять іноземні хроніки. У XIX ст. робилися спроби вивчити національний характер цілісно. Зокрема, М. Костомаров у праці “Дві руські народності” та І. Нечуй-Левицький у дослідженні “Світогляд українського народу” ґрунтовно осмислюють і порівнюють український та російський національні характери.

У XX ст. простежується прагнення дати об'єктивну картину здебільшого з позицій соціології (В’ячеслав Липинський), історії культури та філософії (Дмитро Чижевськнй), історії. Суто психологічне вивчення проблеми лише розпочинається.

На думку П. Гнатенка, національний характер – це сукупність соціально-психо-логічних рис (національно-психологічних настанов, стереотипів), властивих національ-ній спільноті на певному етапі розвитку, що виявляються у ціннісних ставленнях до навколишнього світу, а також у культурі, традиціях, звичаях, обрядах.

“Національний характер – це своєрідне, специфічне поєднання загальнолюдських рис у конкретних історичних та соціально-економічних умовах буття національної спільноти” [3, c.17].

Зауважимо, що внаслідок відомих історичних, політичних та ідеологічних причин національний характер (український національний характер зокрема) як наукова проблема не отримував належної уваги в Україні. Такі дослідження до кінця 1980-х р. не провадилися.

Певний внесок у дослідження проблеми етнічної психології та українського національного характеру зробили науковці української діаспори (Д.Чижевський, О. Кульчицький, В. Янів та ін). Оригінальним є тлумачення національного характеру з культурологічних позицій. Учені стверджують, що національний характер є продуктом і носієм культури, він формується під впливом історичних чинників.

Національний характер висвітлюється представниками української діаспори в аспекті аналізу етнопсихології як наукової дисципліни. Зокрема, О.Кульчицький, досліджуючи поняття “етнопсихе”, наголошував, що етнопсихологія не є настільки розвинутою наукою, щоб це поняття було вільним від власної проблематики. Терміном “етнопсихе”, на думку О.Кульчицького, позначають колективну національну психіку, що існує тільки в індивідуальних психіках, але творить у сфері кожної індивідуальної психіки представника народу окремий образ психічних змістів, тісніше пов’язаних із колективом. О. Кульчицький зазначав, що “треба провести спроби прояснення генези психіки української людини наступним порядком: 1) українська людина в своїй соматичній обумовленості. Соматично-расові чинники і соматичні аспекти української психіки; 2) українська людина в своєму географічному просторі (географічне середовище, що сформувало українську психіку, геопсихічні чинники й середовище, що сформувало українську психіку, геопсихічні чинники й геопсихічний аспект української психіки); 3) українська людина в своєму історичному буванні (вплив історичних подій та історичної дійсності на формування української людини, історичні чинники й історіософічний аспект української психіки); 4) українська людина в її суспільному житті (вплив притаманних для української дійсності форм групового життя на українську психіку, соціопсихічний чинник і соціопсихічний аспект української психіки); 5) українська людина в її культурному буванні (впливи окремих культур на українську психіку, культурно-морфічні чинники і культурно-морфічний аспект української психіки); 6) українська людина в своєму глибинно-несвідомому психологічному житті (глибинно-психічний аспект української психіки)” [8, c.89-90].

Саме ці погляди Кульчицького стали підґрунтям нашого дослідження українського національного характеру. Ми застосували також методику семантичного диференціалу Ч. Озгуда. Досліджуваним пропонували в п’ятибальній шкалі виявити своє бачення українців взагалі, а також се6е, представників інших країн. Методика семантичного диференціалу Ч. Озгуда тривіальна в етнопсихологічних, соцієтальних, соціологічних та інших дослідженнях. Ми розробили робочу гіпотезу стосовно феномена, подану у вигляді характеристик національної свідомості, національного характеру, ідентичності національного “Я”. Проаналізовано характерні уявлення молоді про себе і свою націю, тобто як молода людина оцінює своє “Я” та Україну на тлі психосемантичних показників сусідніх націй (24-х держав), а також погляд на світ. Суб’єктивне ставлення до інших націй дало змогу визначити семантичний диференціал окремих держав у зв'язку з Україною. Виявилося, що своє відношення “Я” до усіх держав одночасно мало яскраво виражений національний характер українців, відмінний від інших держав. На рис. 1, подано психологічні показники молодих людей – представ-ників різних національностей. Крива на графіку засвідчує спільність національних рис українців: плавність, цільність натури, відсутність крайнощів, конфліктності, збудли-вості, екзальтованості. Мають значення не риси і не їхня сума, а структура, специфіка їх прояву у контексті ситуації ставлення, взаємовідносин, взаємодії та спілкування. За цими показниками шкала має рівномірну вираженість і числових, і психологічних характеристик ( див. рис. 1.).



Рис.1. Психологічні показники молодих людей – представників
різних національностей

Детальніше проаналізовано психологічні показники національних груп, які історично пов’язані між собою, вивчались оцінки “Я” і України з державами, які виявили близькість за методикою семантичного диференціалу. З погляду України такими є – Білорусь, Росія, Сербія (див. рис. 2.). З погляду “Я” – Австрія, Чехія (див. рис.3.).

Методика семантичного диференціалу Ч.Озгуда не тільки доповнила узагальнені нами показники попередніх досліджень, а й ствердила факт, що в особливостях оцінювання немає тенденційності, а це є науковим доказом існування національного характеру як психологічного феномена.


Рис.2. Психологічні показники національних груп з погляду України


Рис. 3. Психологічні показники національних груп з погляду “Я”
Отже, всі риси національного характеру сучасної української молоді прояв-ляються як щось інтегроване, цілісне у контексті ситуації, часу, цінностей, взаємодії, спілкування.

Національний характер змінюється повільно, впродовж століть. Від покоління до покоління він передається через механізми соціальної психіки. Цей процес змін можна прискорити завдяки національно-патріотичному вихованню та специфічним впливам.


  1. Боришевський М. Національна самосвідомість у громадянському становленні особистості. К., 2000.

  2. Гнатенко П. Национальный характер: Мифы и реальность. К., 1984.

  3. Ентоні Д. Сміт.Національна ідентичність. К.: Основа, 1994.

  4. Етнічна психологія. Івано-Франківськ, 1994.

  5. Іванишин В. Нація. Державність. Націоналізм. Дрогобич, 1992.

  6. Колективне несвідоме як об’єкт вивчення політичної психології: збірник наукових статей / За ред. В.О.Васютинського. К., 1997.

  7. Костомаров М. Твори. У 2-х т. К., 1990.

  8. Кульчицький О. Український персоналізм. Мюнхен-Париж, 1985.

  9. Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Львів, 1991.

  10. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. К., 1992.

  11. Павленко В., Таглін С. Етнопсихологія: Навч. посібник. К.: Сфера, 1999.

  12. Пірен М. Основи етнопсихології: Підручник. Вид.2-е, доп. К., 1998.

  13. Ушинський К. Вибрані педагогічні твори. К., 1983.

  14. Юнг К. Проблемы души нашего времени. Пер. с нем. М., 1994.

  15. Янів В. Нариси до української етнопсихології. Мюнхен, 1993.

  16. Charles E. Osgood. The Nature and Measurement of Meaning. Psychological Bulletin. Vol. 49. N 3. 1952.




© Х.Василькевич, 2003