asyan.org
добавить свой файл
1

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ VISNYK LVIV UNIV.

Серія філол. 2004.Вип. 34. Ч. І. С.251-156 Ser. Philologi. 2004. № 34. Vol. І. P. 251-256

____________________________________________________________________________________________


УДК 811.161.2’373.7
УКРАЇНСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ

ІЗ СЕМАНТИКОЮ ПОЯВИ, НАЯВНОСТІ ТА ЗНИКНЕННЯ

ЯК ВИРАЗНИКИ КАТЕГОРІЇ БУТТЯ
Людмила Яковенко
Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова,

кафедра прикладної лінгвістики,

Французький бульвар, 24/26,Одеса 65058,

тел. (0482) 23 52 54
Проаналізовано фразеологічні одиниці, які позначають наявність, появу та зникнення певних предметів, явищ дійсності відносно перцептивного досвіду людини, а також її думок, почуттів, відчуттів як виявів ментального простору.

Ключові слова: фразеологічна одиниця, фразеосемантична група, лінгвоментальний аспект.
Для того, щоб з’ясувати, якою саме є річ у світі, слід визнати, що вона є, так само як є і світ. Така найзагальніша й найбезпосередніша визначеність будь-якої речі , явища, процесу, думки висловлюється поняттям “буття”. Воно є абсолютною умовою наявності у речі тих чи інших ознак.

Аналіз фразеологічних одиниць категорії буття із семантикою наявності, появи та зникнення дає уяву про способи мовного позначення феномена порожнечі та заповненості в українській фразеології, про світоглядні позиції українців, ставлення до певних змін у житті, загалом про особливості української ментальності. Адже мова – це система взаємопов’язаних категорій, яка, з одного боку відображає, а з іншого – фіксує певний погляд на світ.

Поява, наявність та зникнення, реалізуючись у необмеженій кількості конкретних ситуацій, є абстрактними поняттями, що ускладнює відбір та аналіз з цим значенням. Вважаємо за доцільне об’єднати їх у фразеосемантичну групу категорії буття.

Проблема семантики абстрактних понять, наближених до предмета нашого дослідження, висвітлена у колективній праці “Семантика начала и конца” [Логический анализ язика: 2002]. Так, Н. Д. Арутюнова звертає увагу на первинність одного нерозчленованого поняття “кінця-початку” чи “кінців” і прослідковує зв’язок формування семантики початку – кінця з рухом взагалі. Дані смисли співвідносять з безпосередньою інформацією і перцептивним досвідом людини (Н. Б. Мечковська, C. Ю. Семенова, О. В. Падучова), зі шкалами як ментальними конструктами, що формуються під впливом сенсорного досвіду людини ( М. В. Перцов, О. Н. Баранов, Д. О. Добровольський), їх розглядають як примітиви і системоутворюючі смисли, що визначають значення абстрактних одиниць мови і метафоричних виразів, а також залучають для ідентифікації основних точок тексту (С. Є. Нікітіна, О. Б. Яковенко, О. В. Жавнерович). Така різноманітність методик свідчить про складність досліджуваної семантики, яку неможливо описати за допомогою одного методу.

Названу фразеосемантичну групу ще не досліджували окремо в українському мовознавстві. Однак частково цей матеріал вже висвітлювався. Так, Л. Г. Боярова розглядали фразеологічні одиниці з ідентифікатором “умерти” [Боярова 1981]. Слова і фразеологізми об’єднано в єдину лексико-фразеологічну групу за умови наявності у них ідентифікатора – такого слова (однозначного або багатозначного), у даному значенні якого не можна виділити диференціюючі семантичні елементи порівняно із співвідносними окремими значеннями інших слів або фразеологізмів. Якщо в значеннях ідентифікатора і даного слова або ФО є спільний семантичний елемент, то між ними встановлюється смисловий зв’язок. Такий елемент зумовлює виділення лексико-фразеологічної семантичної парадигми, виконуючи цим системоутворюючу функцію [Боярова 1981: 28].

Завдання нашого дослідження полягає у визначенні семантики таких елементів буття, як поява, наявність та зникнення шляхом дослідження розвитку категорії “буття”, а також встановлення семантичних меж для відбору фразеологічних одиниць з семантикою появи, наявності та зникнення з метою подальшого їх дослідження у лінгвоментальному аспекті.

Залежно від того, як той чи інший мислитель, школа чи напрямок трактують питання буття, його зв’язки з пізнанням, з природою і сенсом людського буття, визначається загальна орієнтація даного напрямку. Похідними від нього є поняття “суще”, “сутність”, “існування”, “субстанція”, які являють собою різні його аспекти [НФЭ 2001: 337].

Проблему появи та зникнення ми можемо розглядати як одне з найперших і найголовніших питань людського буття, культури, самосвідомості. Пошуки єдиних початків світу почалися задовго до того, як Платон та Арістотель поставили основне питання філософії.

Однією з перших філософських ідей у європейській культурі була ідея Парменіда: “Буття є, а небуття немає” [Парменид 1983: 479]. Підставою для такого висновку, на думку філософа, є те, що небуття не можна помислити. Однак практичний досвід показує, що все існуюче перебуває в зміні, виникає і зникає. Таким чином, небуття якось сполучається з буттям, включене в нього. Левкіпп і Демокріт обґрунтували й розгорнули вчення, в якому небуття визначено чимось реально існуючим. Це реальність особливого роду – порожнеча, яка самим своїм існуванням проникає в єдине непорушне буття і подрібнює його на безліч нескінченно малих ланок – атомів. Постійний їх рух, сполучення та роз’єднання стають причиною виникнення та знищення [Демокрит 2000: 622].

Буття й небуття перебувають у постійних взаємодії та взаємопроникненні. Однак філософи відзначають ще одну ланку, без якої поєднання цих понять було б недостатнім. Буття й небуття перебувають у певному смисловому зв’язку з сущим, з тим, що існує. Арістотель першим порушив питання про те , що є підґрунтям сущого, визначивши, що таким підґрунтям є буття.

Антична філософія, зокрема вчення Арістотеля, Парменіда, Левкіппа і Демокріта, на багато століть визначила загальний характер і способи членування самого поняття буття. Їх підхід виявився визначальним не лише для епохи еллінізму і середніх віків, але зберігся аж до XVII і початку XVIII ст.

Міркування над тим, що є суще, буття й небуття в їх співвідношенні між собою становить головний зміст філософської творчості Мартіна Хайдеггера, одного з найвидатніших мислителів XX століття. На думку філософа, буття набуває сенсу завдяки присутності людини у світі, власне буття – це єдність людини зі світом. Буттєва структура людини названа екзистенцією, яка як емоційно-практично-розуміюче суще відкрита сенсу буття. Джерелом відкритості “тут-буття” є його кінцевість, смертність, тимчасовість [Хайдеггер 1993]. Як бачимо, людина, її світосприйняття поставлені у центрі вчення Хайдеггера, вони є відправними точками у вирішенні цієї проблеми.

Аналізуючи перший екзистенціал буття-в-світі, філософ починає з найбільш загальної свідомості того, як світ представляє себе людині, з того, що людина знаходить себе в світі. Наступним модусом сприйняття світу і його елементів є наявність: відбувається об’єктивація світу; людина сприймає світ і його елементи як об’єкти ізольовані, від неї не залежні – світ сприймається як наявне.

Екзистенціал “буття-в-світі” характеризує не тільки “речі” світу, але і простір. Обчислюваній трьома вимірами просторовій наявності Хайдеггер протиставляє “близькість” підручного повсякденного спілкування: “Зрозумілість буття сама є буттєвою визначеністю присутності” [Хайдеггер 1994: 12].

Продовжує думку німецького філософа французький мислитель Ж. П. Сартр: “Об’єкт, на який вказують речі світу і навколо якого вони розташовуються, є для самого себе загалом не-об’єкт. Але виникнення мого буття, розгортання відстані, виходячи з центру, самим актом цього розгортання визначає об’єкт, яким є він сам, оскільки він робить себе вказівником через світ, і про який, однак, я не можу мати інтуїції як про об’єкт, оскільки я ним є – я, який присутній до самого себе як до буття, що є своїм власним ніщо. Таким чином, моє буття- в-світі за допомогою єдиного факту, що воно реалізує світ, вказує на себе як на буття-всередині-світу за допомогою світу, який воно реалізує, оскільки моє буття не має іншого способу входити у контакт зі світом, крім як бути в світі...” [Сартр 2000: 337]. Як бачимо, буття – це завжди рух від небуття до буття, при його відсутності ми не могли б взагалі говорити навіть про чисте буття. Їх поєднання у часі розглядається як зміна. Саме цим поняттям охоплюється виникнення і зникнення, чергування речей або окремих їхніх ознак, будь-які метаморфози буття взагалі.

Для того, щоб пильніше придивитися до мінливості буття, до змін у ньому, слід помислити їх абстрактно. Абстрактним виразом усіх змін узагалі, безвідносно до їхнього носія, способу й напрямку здійснення, є поняття руху: “Буття – це завжди рух, і при його відсутності ми б не мали права взагалі говорити навіть про чисте буття” [Хайдеггер 1994: 12]. Поняття руху безпосередньо пов’язане з поняттями часу і простору. Філософи розрізнюють фізичний простір, простір живих систем, соціальний, духовний простір [Нестеренко 1995: 113]. Виділення останнього дає нам підставу розглядати певні ментальні процеси (думки, почуття, переживання) у межах понять зникнення, появи та наявності. В усіх конкретних виявах простору його необхідною ознакою є метричність, що виступає умовою певного розгортання буття в його усталеності.

Час характеризує життя як плинне, здатне до зміни своїх станів. Загальними ознаками часу з погляду людини є тривалість, незворотність, одновимірність [Время 1983: 94-95]. Однак будь-яка минула подія, незважаючи на те, що час її вже “пройшов”, все ж зберігає свою належність до буття. Минуле не є оберненням буття в небуття – воно є корінням буття, підґрунтям його теперішнього стану. Так, заперечуючи думку Хайдеггера про буттєву визначеність присутності, Ж. П. Сартр стверджує, що неможливо визначити буття через присутність, оскільки відсутність також розкриває буття, бо не бути тут – значить бути де-небудь ще [Сартр 2000: 23]. Таким чином, можна стверджувати, що небуття – це найперша і найголовніша умова буття. Подібна думка зустрічається ще у Гегеля: “Немає нічого ні на небі, ні на землі, що не містило б у собі і небуття, і ніщо” [Гегель 1970: 143]. Ці твердження дають нам підставу зарахувати зникнення до категорії буття.

Стійкість і здатність до функціонування категорія набуває завдяки одиниці мови – слову чи сполученню слів. Так, Гегель зазначав, що категорії перш за все відкладаються в мові, в ній вони не просто відображаються, але є наявними як такі, хоча це не виключає їх певного незбігу з мовою [Гегель 1970: 82]. Для сучасної генетичної психології органічний зв’язок слів чи словосполучень і категорій є загальновизнаним. Про це свідчить така традиційна проблема, як “мислення й мовлення”, складовою частиною якої є проблема “категорії й мова”.

Складність проблеми відображення категорії у фразеології посилюється специфікою фразеологічного значення, яке не витікає з суми значень окремо взятих його компонентів, а є дифузійним сплавом кількох найменувань у цілісну, єдину референцію. Співвідношення фраземи з відповідним фрагментом дійсності має опосередкований характер. Таким посередником між планом вираження фраземи і відповідними фрагментами реальної дійсності виступають первинні денотати й десигнати тих лексем, які, сполучившись, утворили цю фразему [Алефіренко 1987:7].

Здебільшого фразеологізми з семантикою появи та зникнення відображають наслідок якоїсь активної дії, зокрема руху. Тому переважно вони містять дієслова на позначення руху: піти порохом за вітром – пропасти, зникнути; обернутися нанівець – втратити значення, силу, виявитися марним, перестати існувати; піти у воду – зникнути, щезнути безслідно; спливти за водою – минути, пройти без вороття; махнути на вдиранці – швидко залишити якесь місце, втекти; тільки хвостом мелькнути – дуже швидко піти, поїхати, побігти, втекти; лізти на очі кому-небудь – з’являтися перед ким-небудь, набридливо перебувати біля когось; оббивати пороги – нахабно з’являтися десь, турбувати когось; звалитися на голову – зненацька наступити, початися тощо. Вважаємо за доцільне включити сюди фразеологічні одиниці, за допомогою яких виражається незадоволення з приводу появи чи зникнення, оскільки вони також сигналізують про появу чи зникнення: нетеча тарабанить; лиха година приволокла; трясця понесла; хай йому цур; яка нечиста сила занесла; лихий носить і под.

Дослідження фразеологічного фонду свідчить про те, що в мові наявні фразеологічні групи, які можна протиставити за значенням зявлятисязникати: як з неба впасти; показатися на очі; зявитися на горизонті; ткнути носа; оббивати пороги – як крізь землю провалитися; зникнути з горизонту; ховатися від людського ока; носа не потикати; оббивати пороги і т. ін.

Для вичерпного представлення категорії буття слід додати ще фразеологізми на позначення наявності як проміжну ланку між названими групами. До таких можемо зарахувати: не переводитися – бути наявним, не зникати; мати місце – бувати, траплятися; обтирати кутки – жити, перебуваючи де-небудь чи у когось; мозолити очі – постійно або часто перебувати десь, набридати кому-небудь своєю присутністю; вертітися поперед очей – набридати кому-небудь своєю присутністю тощо. Те, що людина відчуває, переживає в душі або в думках: не сходити з-перед очей – постійно бути в чиїйсь уяві, пам’яті; стояти в голові – постійно бути в пам’яті, в уяві, не зникати; спливати перед очима – зримо уявлятися кому-небудь; стояти перед душею – постійно бути в уяві, не зникати; вертиться в голові - постійно, весь час перебуває в свідомості кого-небудь; снуватися в голові – бути в уяві, думатися.

Вважаємо за потрібне до фразеологізмів категорії буття віднести також одиниці з значенням “народитися” та “померти”: побачити світ; прийти у світ; з’явитися на світ; Бог дав; Бог прийняв; біс узяв; відкинути ратиці; вискалити зуби; піти на небо; замовкнути навіки; заплющити очі тощо.

Поява та зникнення в українській фразеології зіставляється з перцептивним досвідом людини. Про це свідчить значна кількість фразеологізмів, у яких відображено зорове, слухове, дотикове, нюхове сприйняття: тільки й бачили; слід загув; пісенька проспівана; був та загув; тільки ляснуло; слід застиг; мокре місце залишиться; дух запах; щоб і не пахло і под. А також одиниці, до складу яких входять соматизми: вислизнути з рук; текти крізь пальці; носа не потикати; взяти ноги на плечі; накивати п'ятами; очей не показувати; пливти до рук тощо.

Як ми вже зазначали, досліджувані значення є досить абстрактними. Однак у фразеології вони “опредмечуються” шляхом образного переосмислення конкретних іменників: дати ногам знати; хвостом війнути; зірватися з язика; крутиться в голові; топтати чоботи; переступити поріг; як крізь землю провалитися і под.

Як бачимо, поява, наявність та зникнення є наслідком певних змін у часі та в просторі, наслідком певного руху. Крім того, ці поняття здатні визначати певну ознаку предметів, виконувати функцію членування і синтезування дійсності. Це дає підставу віднести їх до категорії буття. У фразеологізмах досліджуваної семантики відображається цілісна картина світу, в якій поєднуються просторові і часові характеристики. Однак це поєднання відбувається на ґрунті суттєвого смислового переважання простору.

Спираючись на погляди філософів щодо категорії буття, до названої фразеосемантичної групи вважаємо за доцільне зарахувати фразеологічні одиниці, які позначають наявність, появу та зникнення певних предметів, явищ дійсності відносно перцептивного досвіду людини, а також її думок, почуттів, відчуттів як виявів ментального простору. Сюди також слід віднести одиниці зі значенням “народитися “ і “померти”.

Аналіз фразеосемантичної групи категорії буття з семантикою наявності, появи та зникнення може бути досить плідним при дослідженні особливостей мовної комунікації, специфіки мовного позначення певних ділянок дійсності, загалом при дослідженні національного менталітету.

______________________________________________


  1. Алефіренко М. Ф. Теоретичні питання фразеології. Х.: Вища школа, 1987. 135 с.

  2. Боярова Л. Г. Синонімічні ряди у лексико-фразеологічній семантичній групі з ідентифікатором “умерти”// Вісник Харківського університету, №217. Поетика. Стиль. Лексикологія. Харків, 1981. С.23 - 29.

  3. Булатов М. А. Логические категории и понятия. К., 1981. 235 с.

  4. Воронков В. В. Слово как ничто и бытие (опыт феноменологического анализа внутренней структуры слова) // Философские науки. 2002. №3. С.44 - 60.

  5. Время // Философский энциклопедический словарь. М., 1983. С. 95 - 95.

  6. Гегель Г. Ф. Наука логики. М, 1970.

  7. Категории диалектики, их развитие и функции. К, 1980. 365 с.

  8. Логический анализ языка. Семантика начала и конца. М, 2002. 648 с.

  9. Нестеренко В. Г. Вступ до філософії: онтологія людини. К., 1995. 336 с.

  10. Новий тлумачний словник української мови у 4-х томах. К.: „Аконіт”, 1998.

  11. Парменид // Философский энциклопедический словарь. М., 1983. С.479.

  12. Сартр Ж. П. Бытие и ничто. Опыт феноменологической онтологии. М., 2000. 639 с.

  13. Фразеологічний словник української мови. Кн. 1-2 / Укл. В.М. Білоноженко, В.О. Винник, І.С. Гнатюк та ін. К.: Наукова думка, 1993. Кн. 1. С.1-528; Кн. 2. С. 529-980

  14. Хайдеггер М. Время и бытие. М., 1993. 450 с.

Ukrainian Phraseological Units Having the Semantics of ‘Appearing, Availability and Disappearing’ as Existence Category ExpressIVE Means


Liudmyla Yakovenko
Odesa I.I.Mechnikov State University

Department of Applied Linguistic

24/26 France ave., Odesa, 65058,

phone: (0482) 23 52 54
In article by studies of the development to categories “existence” is defined semantics such its element, as appearance, disappearance and presence, as well as are defined semantic frames for selection of the phraseological units with this importance. Presence, appearance and disappearance are considered as effect of the motion at time and in space and match up with perceptional experience of the person.

Key words: categories “existence, semantic, the phraseological units, category expressing Means

Стаття надійшла до редколегії 28.01.2004


Прийнята до друку 14.03.2004



________________________

© Яковенко Л., 2004