asyan.org
добавить свой файл
1
Українська мова – джерело духовного відродження суспільства

Єдиний скарб у тебе – рідна мова.
Заклятий для сусіднього хижацтва.
Вона твого життя міцна основа,
Певніша над усі скарби й багатства.


(П. Куліш)

Як ми знаємо, люди в процесі суспільної діяльності мають постійну потребу вступати в різні стосунки з іншими людьми, погоджувати з ними свої дії, ділитися власним досвідом і запозичати собі досвід інших членів колективу, давати поради й розпорядження і одержувати їх, інакше кажучи, люди завжди мають потребу в спілкуванні з іншими членами суспільства.  Спілкування між людьми відбувається за допомогою мови.

Як нам відомо, немає жодного суспільства, яке б не знало мови, яке б не володіло цим найважливішим засобом людських зносин; нею постійно користуються люди в своїй трудовій діяльності, спрямованій на досягнення певної мети; без мови не може існувати будь-яке виробництво, не можуть розвиватися техніка, культура, наука, мистецтво; за допомогою мови, люди висловлюють свої думки і передають їх іншим людям; за допомогою мови людство зберігає й передає новим поколінням нагромаджений досвід. Без мови взагалі не може існувати людське суспільство.

На певному етапі розвитку суспільства виникає письмо, яке поширює функціонування мови у часі та просторі. Мовою, закріпленою в знаках письма, користуються не лише тоді, коли вона висловлена, а й набагато пізніше, отже, функціонування такої мови не обмежено в часі. Писемна мова виконує роль засобу зносин з іншими членами колективу, які перебувають на будь-якому віддаленні від того, хто висловлює свої думки, а не лише з тими, хто бере безпосередню участь у розмові.

У світі існує дуже багато мов. Наприклад, ціла група слов'янських мов, що мають багато спільного, оскільки вийшли з одного джерела (спільнослов'янської мовної єдності): польська, чеська, болгарська, сербська, хорватська, словенська тощо. Всім відомі також західноєвропейські мови: французька, німецька, англійська; скандинавські: шведська, датська, литовська. Всіх не перерахувати, бо у світі їх не одна сотня. І для кожного народу його мова є найважливішою, у ній втілюється погляд на світ, на самих себе.

Україна – вільна, соборна, неподільна держава. Не хочеться повторювати досвід деяких країн, які зараз своєї рідної мови майже не пам’ятають. Наприклад, ірландці майже не пам’ятають свою рідну, вельську мову. Втративши свою мову, зникла з карти Європи самостійна та незалежна держава Бургундія. Північні мешканці Росії буряти, ненці та евенки сьогодні вже не пам’ятають своєї рідної мови. Сьогодні вони розмовляють виключно російською мовою. Їх вже не можна назвати нацією. Вони втратили своє коріння назавжди.

Для кожної людини рідний дім – це місце, де можна відпочити від турбот, це захист від незгод, це відчуття підтримки близьких людей, їхнє тепле, ласкаве слово. Слово, мова – це те, що дає нам можливість висловити свої почуття, думки. Наша мова – українська, тому що земля наша – Україна.

Українська мова ввібрала в себе все найкраще, найніжніше, найвеличніше, наймудріше, найблагородніше, найпоетичніше і найболючіше – перший голос немовляти, яким воно сповістило про свою появу на світ, і останній розпачливий зойк прощання людини з білим світом, голосний сміх щасливої дитини і зворушливий плач сироти, невимовний біль чумака в далекій дорозі і тягар каторжника на важкій підневільній праці, солодке задоволення від творчої праці та побратимської вірності і велике розчарування від холодної людської байдужості, блакить високого неба і золотого сонця пшеничних ланів, могутність бурхливого Дніпра і оспіваного в піснях тихого Дунаю, міць столітніх дубів, що символізують силу української нації і мінливо-веселкові переливи хвиль Чорного моря, гіркоту поневіряння на чужині і відчуття піднесеності в молитві до Бога за рід свій, за Україну, за мир, добро і спокій на всій планеті.
Значення мови, якою спілкується народ, для створеної ним держави важко переоцінити. Зрештою, з мови починається сама держава. У мові закладено суть існування країни, її сила і могутність. Без рідної мови не існує народу як нації. Влучно і поетично сказав український письменник Панас Мирний, коли назвав мову найдорожчим скарбом народу. Він писав: «Мова - така ж жива істота, як народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть задля його душі, смерть задля всього того, чим він відрізняється від других людей». Отже, мова для кожної нації э джерелом формування духовності суспільства

Єдина, спільна для соціуму мова дає змогу сконцентрувати весь його інтелектуальний потенціал і, таким чином, у процесі історичного розвитку переростає в могутню рушійну силу суспільного прогресу.

Мова – це скарбниця духовних надбань нації, невтомної праці попередніх поколінь. Разом з тим мова – це своєрідний оберіг звичаїв і традицій, запорука інтелектуального зростання, поступу народу в загальносвітовому житті. Досвід людства упродовж тисячоліть переконливо доводить, що мова об’єднує народи в нації й змінює державу.

Коли йдеться про походження української мови, переважна більшість зацікавлених сприймає цю проблему як походження сучасної української літературної мови. Проте слід пам’ятати, що національна мова складається з двох самостійних гілок: спільної для всієї нації літературної мови, відшліфованої майстрами художнього слова, й мови народної.

Основою монолітної єдності народу лежить загальнонаціональна мова, стрижнем якої є літературна мова, що вироблялася впродовж віків і увібрала в себе всі місцеві говірки та діалекти. Українська мова належить до давньописемних мов із понад тисячорічною традицією. І український народ повинен пишатися своєю багатовіковою історією й плекати традицію українського слова.

Українська мова як окрема одиниця почала формуватися у ХІV столітті, виділившись із східнослов'янської мовної спільності. Тому близькоспоріднені з українською мовою є російська та білоруська. Норми нової української літературної мови почали складатися з кінця ХVІІІ і першої половини ХІХ століття. Вони зароджуються насамперед у творах І.П. Котляревського, І.Ф. Квітки-Основ'яненка, Т.Г. Шевченка.

Тарас Шевченко своїм творчим подвижництвом підніс набуток Івана Котляревського на високий рівень суспільно-мовної та художньої культури нації. Дослідники з інших країн часто підкреслюють милозвучність і лексичне багатство української мови, найчастіше зіставляючи її з італійською. Водночас, занепокоєння щодо сучасного стану, в якому перебуває українська мова, звучить з уст багатьох, небайдужих національно свідомих діячів культури і науки. При цьому часто наголошується, що необхідно усіма силами виховувати в собі повагу й любов до мови, якою ми спілкуємося, і, шануючи себе, виявляти повагу до народу, його історії, культури. Адже мова - своєрідний генетичний код нації, а не лише засіб спілкування.

Українська творчість — музика, література — існували з давніх давен. Нам, українцям, справді є чим пишатися, адже наша мова, і, в першу чергу, мова літературна — унікальна. Незважаючи на часто несприятливі історичні умови, вона продовжувала розвиватися, постійно відстоюючи своє право на існування. І тепер саме завдяки рідній мові ми маємо змогу знайомитись із загальнонаціональними цінностями, передавати їх наступним поколінням, збагачувати свій внутрішній світ, розвивати інтелект і кругозір. Ми маємо можливість вільно знайомитись із творами поетів і письменників, які ціною своєї свободи, інколи навіть життя відстоювали право на творчість. 

Велика кількість цікавих українських книжок з'являється на полицях наших магазинів. Тут і твори класиків, перекладені українською мовою, і дитячі казки, і збірки українських пісень і віршів, і наукова література, і художні твори сучасників. Усе більше можна побачити твори сучасних талановитих авторів, які стають популярними та модними серед українських читачів. Звісно, це свідчить про те, що наші співвітчизники на Донбасі поступово відкривають для себе красу та унікальність рідної мови, починають любити і цінувати її. 

Сучасні школярі мають змогу у повному обсязі вивчати рідну мову, спілкуватися нею, адже стільки цікавих підручників сьогодні надруковано саме українською. Яскраві обкладинки та ілюстрації цих книжок неодмінно привертають увагу, таку книжку хочеться скоріше узяти в руки і прочитати. 

Переживши відродження наприкінці ХХ століття, останніми роками українська мовна культура продовжує розвиватися. Лунають під час Різдва українські колядки, на весіллях — українські приказки та народні пісні. Народна творчість — це завжди жива історія народу, його душа. З'являються нові, сучасні народні вислови, які колись стануть такою ж яскравою історичною пам'яткою для наступних поколінь, як для нас давні українські приказки та прислів'я. 

Все більше виходить фільмів, де грають українські актори, які спілкуються рідною мовою. Саме такі фільми є справжнім навчальним матеріалом для сучасних і наступних поколінь. Адже вони можуть передати усю суть подій, передати українські характери, мрії, думки, бажання нашого народу. Чи могли б відобразити усю повноту українського життя, української душі такі фільми, як "Роксолана" чи "Богдан Хмельницький", якщо б у них грали іноземні актори, що спілкувалися б іноземною мовою? Навряд.

У нашій рідній мові — наша душа, і тому саме українські слова часто можуть найповніше передати наші думки, висловити наші почуття. Вони цілком відповідають нашому внутрішньому стану — і ніде у світі не знайдеться аналогів щирого, мелодійного, справжнього українського слова. Наприклад, сказати: "Я тебе люблю!" може бути недостатньо, адже любити можна книгу, музику, картину, мистецтво, письменника, співака, актора тощо. А ось єдиній, рідній людині лише українською мовою можна сказати найпотаємніше: "Я тебе кохаю!"

Мова — це душа народу, відображення його внутрішнього світу, його самобутності. Будь-яка міцна, стабільна та незалежна держава має свою мову, адже мова об'єднує народ. 

Такий народ може заявити про себе на весь голос, що він має свою землю, свою волю, свої мрії та прагнення. Саме таким є український народ, що підтверджує швидкий і неспинний розвиток української мови, української літератури, українського мистецтва тощо.

У наші дні мова стає авторитетною, перспективною, необхідною і вживається насамперед національною елітою – сильною і високорозвиненою стає як нація так і держава. До основних кваліфікаційних якостей громадянина входить активне володіння рідною мовою.

Мова й школа, мова й наука, мова й церква, мова й театр, мова й державне врядування, мова й армія – сфери, де українська мова утвердилася на Донеччині.

Оволодіти українською мовою – означає оволодіти найголовнішим каналом зв'язку з рідним народом, його культурою та устремліннями. Рівень розвитку рідної мови відображає рівень духовного розвитку нації. Немає жодних причин сумніватися, що наша рідна мова — модна і сучасна. 
Рідне слово надзвичайно багато важить у людському житті. Воно вмить змінює настрій, робить щасливим або нещасливим, радісним чи пригніченим. На міжнародному конкурсі в Парижі в 1934 році наша мова зайняла третє місце після французької та перської. За барвистістю вона посіла друге місце. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – приносить біду. Словом можна вбити і оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу і безнадію , розсіяти сумнів, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і зародити зневіру, надихнути на працю. Про українську мову і українське слово можна говорити безкінечно.

Наша гордість і наша краса - материнська мова, яка тихо лунає над нашою колискою з перших днів життя. Увесь світ визнає милозвучність, високі зображувальні можливості, багату лексику нашої мови. Що значимо ми без мови? Харківська поетеса А. Солодовникова у своєму вірші про рідну мову пише: 

О мово материнська! Я без тебе – 

Ніхто, ніщо, ніяка й нічия! 

Дійсно, хто ми без мови? Неоціненну мудрість наших пращурів, досвід віків, високі досягнення наукової думки, безсмертні шедеври художньої творчості, моральні заповіді наших батьків - усе береже в собі рідна мова, шанобливо леліє і дарує нам за допомогою Слова. "На початку було Слово, і слово було у Бога, і Слово було Бог", - говориться в Пересопницькому Євангелії. 

Не може бути українського народу без української мови, як не може бути незалежної держави України з народом, який би називався інакше, ніж український, і розмовляв мовою іншою, ніж українська. Бо такий народ і така держава повинні тоді називатися інакше.

Народ, держава, мова - це поняття нероздільні. Без мови немає народу, і, навпаки, без народу не існує мови.