asyan.org
добавить свой файл
1
УДК 003

Дашенкова Н.М.

Харківський національний університет радіоелектроніки

СИМВОЛІЧНІ УНІВЕРСУМИ ТА РЕАЛЬНІСТЬ
ПОВСЯКДЕННОГО ЖИТТЯ


Реальність повсякденного життя і її кореляти – буденне мислення і індивідуальний досвід повсякденності, регулюються соціально. Символічний універсум бере участь в побудові реальності повсякденного життя, виконуючи функцію легітимізації порядку, допомагаючи індивіду у формуванні уявлень про світ і самого себе, інтегруючи різні види маргінального досвіду в реальність повсякденного життя.

Ключові слова: реальність, повсякденність, буденне мислення, символ, символічні універсуми.

Дашенкова Н.Н.

СИМВОЛИЧЕСКИЕ УНИВЕРСУМЫ И РЕАЛЬНОСТЬ ПОВСЕДНЕВНОЙ ЖИЗНИ

Реальность повседневной жизни и ее корреляты – обыденное мышление и индивидуальный опыт повседневности, регулируются социально. Символический универсум участвует в построении реальности повседневной жизни, выполняя функцию легитимизации порядка, помогая индивиду в формировании представлений о мире и самом себе, интегрируя различные виды маргинального опыта в реальность повседневной жизни.

Ключевые слова: реальность, повседневность, обыденное мышление, символ, символические универсумы.

Dashenkova N.

SYMBOLIC UNIVERSES AND REALITY OF EVERYDAY LIFE

Everyday life reality and its correlates such as ordinary thinking and individual daily experience are regulated socially. Symbolic universe takes part in the everyday life reality building, serves for а course legitimation, helps а person to form representations of the world and oneself, integrates different types of marginal experience into the everyday life reality.

Key words: reality, everydayness, ordinary thinking, symbol, symbolic universes
Проблематизація реальності з'явилася однією з причин інтересу до повсякденності, примусивши поставити у фокус теоретичних роздумів саме поняття реальності повсякденного життя. Іншою причиною підвищення статусу повсякденності як предмету теоретичного осмислення стало розчарування в метафізиці і у формальних способах пізнання, яке було характерним для філософської думки, починаючи з кінця ХIХ століття і до теперішнього часу. З цим пов’язана актуальність звернення до цієї проблематики. Метою цієї статті є з’ясування ознак повсякденності як особливого типу реальності та ролі знаково-символічних форм в її існуванні.

Інтерес до реальності повсякденного життя є однією з ознак кризи у філософському розумінні реальності. Достатньо довгий час повсякденності приписувалися виключно негативні характеристики, які підкреслюють її ціннісний «низький» статус. Історично це, звичайно, було пов'язано з різними релігійними традиціями, оскільки в них існувало розділення на світ Божий і світ людський. Останній оцінювався значно нижче і негативно; особливо принижувалися такі аспекти людського життя, які були не пов'язані з виходом «по той бік», тобто з творчістю, одкровеннями або сновидіннями, тощо. Поступова секулярізація не усунула подібного ставлення до повсякденності, і з сакральним по духу відношенням «вищих» реальностей ми стикаємося і до цього дня.

Чи можна назвати повсякденність реальністю? І чи не є повсякденність взагалі єдино можливою реальністю? Питання виникає тому, що саме повсякденність є тим феноменом, в якому реальність як існування представлена найбільшою мірою, і одночасно повсякденність можна розглядати як місце зустрічі будь-яких шарів буття, будь-яких реальностей в цьому сенсі слова. П. Бергер і Т. Лукман розглядають реальність повсякденного життя як вищу реальність, реальність par exellence, підкреслюючи її привілейоване місце серед інших реальностей: «Напруженість свідомості найбільш висока в повсякденному житті, тобто остання накладається на свідомість найсильніше, настійно і глибоко. Неможливо не помітити і важко ослабити її владну присутність. Отже, вона вимушує бути до неї гранично уважним» [1, с. 41]. Реальність повсякденного життя оточує суб'єкта з усіх боків, і інші реальності представляються кінцевими анклавами в її межах, пов'язаними із специфічними способами сприйняття і особливою смисловою оформленістю, і «свідомість завжди повертається до вищої реальності як із екскурсії» [1, с. 47]. Іншими словами, саме повсякденність виступає реальністю у власному сенсі слова, повною, завершеною, базисною. Це положення підтверджується також і тим, що інші реальності можуть бути інтегровані в реальність повсякденного життя, вписані в неї без фундаментальної якісної її зміни. Так, міфологічну реальність можна виділити як автономну реальність, проте в архаїчному суспільстві міф є повсякденністю, тією самою реальністю par exellence. Сон є іншою реальністю, однак інтерпретуючи його, ми вписуємо його тим або іншим чином в реальність повсякденного життя.

Все ж таки, кажучи про реальність повсякденного життя як про вищу, привілейовану реальність, ми дістаємо можливість робити це тільки завдяки тому, що визнаємо наявність і інших реальностей – нехай обмежених, неповних, але все таки що мають самостійне існування, яке не зводиться до реальності повсякденного життя.

Що ж характеризує вищу реальність – повсякденність?

По-перше, повсякденність «відчувається як істинна і остання реальність. Вона володіє достовірністю очевидного, безпосереднього даного» [2, с. 9]. На відміну від інших реальностей, вона не вимагає якоїсь додаткової перевірки, виступаючи як непереборна фактична.

По-друге, реальність повсякденного життя завжди носить об'єктивований і впорядкований характер, вона не залежить і не створюється конкретним індивідом, який завжди вже знаходить її ззовні себе. Важливу роль тут грає мова, надаючи індивіду готові значення і створюючи порядок, в якому можливо поява нових сенсів.

По-третє, повсякденність «реалізується в просторово-часових координатах, вона є темпоральним і топологічним досвідом, де час тече в одному напрямі, а простір має три виміри» [2, с. 8]. Відсутністю або змінами схеми «простір-час» якраз відрізняються інші реальності (пригадаємо, наприклад, міфологічний час або особливу психічну темпоральність, виявлену психоаналізом). З іншого боку, повсякденне переживання часу теж не позбавлено певних протиріч. Одна з найважливіших таких протиріч проявляється в усвідомленні людиною факту власної скінченності і одночасно постійному ігноруванні цього факту, вираженому в установці жити, неначе вона безсмертна. Ця суперечність настільки поширена, що вважається психологами нормальною (адже норма і визначається середньою більшістю можливого розкиду), проте філософи ХХ століття (наприклад, Хайдеггер, Лакан або Бодрійяр) неодноразово вказували на забуття смерті як основну причину втрати сенсу буття, а екзистенціальна криза, виражена у пошуках сенсу життя, як відзначають ті ж психологи, стала особливістю сучасної людини.

По-четверте, повсякденність є інтерсуб’єктивним світом. Людина може бути самотня в світі своїх снів, проте реальність повсякденного життя завжди розділяється з нею іншими людьми: «Я знаю, що моя природна установка по відношенню до цього світу відповідає природній установці інших людей, що вони також розуміють об'єктивування, за допомогою яких цей світ впорядкований, і в свою чергу, також організують цей світ навколо «тут-і-тепер» їх буття» [1, с. 43]. Такий колективний, суспільний характер повсякденності передбачає постійну комунікацію, що служить найважливішим засобом підтримки реальності. Головну роль в комунікації з погляду генерації суб'єктивності в реальності повсякденного життя грають значущі інші – люди, що служать об'єктами ідентифікацій індивіда. Саме значущі інші мають визначальне значення для формуванні системи цінностей і установок індивіда, впливають на характер взаємостосунків індивіда з іншими і з самим собою, формують і підтримують уявлення індивіда про самого себе, його «Я-концепцію»: «Значущі інші є головними агентами підтримки суб'єктивної реальності в індивідуальному житті. Менш значущі інші функціонують як хор» [1, с. 245].

Крім згаданих формальних характеристик реальності повсякденного життя потрібно відзначити ще і властивості повсякденності як якості життя індивіда. Ці властивості такі:

– повсякденність характеризується «ясною, самозвітною, відповідальною свідомістю» [2, с. 29]. Це не означає, що повсякденність зв'язана лише з свідомими механізмами; дуже часто індивід діє якраз несвідомо, якщо використовувати цей термін в сенсі «бездумно, не замислюючись». Ясність свідомості в повсякденності протиставляється трансцендентним повсякденності дослідам (наприклад, галюцинаціям, баченням, сновидінням і т.д.);

– «Я-центрізм» як властивість повсякденності виражає той факт, що індивід – суб'єкт повсякденності співвідносить події, предмети, факти, із якими він має справу, в першу чергу з власними координатами, побудованими на основі його потреб, переваг, бажань;

– з попереднім пов'язані і наступні дві властивості: тілесність і прагматичне ціледосягнення в світі повсякденності. Тілесність тут слід розуміти як матеріальність «Я», його незводимість до чистої свідомості, його прилучення до практичної діяльності, спрямованої зрештою на задоволення потреб наділеного тілом «Я». Прагматичність характеризується власне орієнтацією діяльності індивіда в рамках повсякденності на задоволення цих потреб;

– сфері повсякденного досвіду властиві стереотипність і повторюваність. Ці якості дуже часто трактуються виключно однобічно і негативно: користування стереотипами, кліше, загальновизнаними істинами оцінюється як шлях, що не дозволяє індивіду формувати власну думку, бути відкритим новому досвіду, що затьмарює творчий початок в людині, сприяючий виникненню забобонів. Проте це лише одна половина медалі – з іншого боку, саме буденна типізація, стереотипізація, орієнтація на загальнозрозумілі норми допомагає структурувати світ, привести в систему неврегульовані взаємодії. Крім того, стереотипність тісно пов'язана з прагматичністю, оскільки пропонує випробувані (оскільки повторювані), позбавлені ризику і часом найкоротші шляхи досягнення мети. По суті, «стереотипна дія – завжди стратагема, відлита в бездоганну закінчену форму» [2, с. 13];

– однією з основних властивостей повсякденного досвіду є зрозумілість того, що відбувається. Хоча людські можливості осмислення, тобто наділення сенсом тієї речі, що не входить ні в одну із смислових систем, справді безмежні, проте, життя, що складається виключно з абсурду, непридатне для людського існування.

Зрозумілість, стереотипність і повторюваність виконують одну з найважливіших функцій повсякденності – функцію надання буттю стійкості, впорядкованості, визначеності. Іншими словами, ці властивості світу повсякденності допомагають «олюднити» світ, співвіднести його з обмеженим людським буттям і освоїти його (зробити своїм). По суті, саме онтологічна стійкість і зрозумілість буття виступає фундаментальною психологічною умовою нормальної життєдіяльності індивіда в світі.

Повсякденність, як вже мовилося, це сфера інтерсуб’єктивності, і як така, вона передбачає взаємозв'язану індивідів у межах сумісної інтерпретації світу. «А для цього людські позиції повинні бути принципово порівнянними» [2, с. 15], і таким чином, можна затверджувати фундаментальну онтологічну рівність, що виводиться з характеристик повсякденності.

Корелятом повсякденності як реальності в свідомості людини є буденна свідомість. Повсякденність не покривається повністю буденною свідомістю, проте, переважно вона пов'язана саме з нею.

Буденна свідомість, передусім, характеризується як свідомість багатозначна, суперечлива і діалогічна. Вона відрізняється від раціональної рефлексії і від архаїчного міфологічного видів свідомості. Одночасно з цим, буденна свідомість виступає як місце зустрічі різних типів свідомості: так само, як і міфологічній, буденній свідомості властиві, наприклад, типізація і стереотипізація. З іншого боку, саме в рамках буденної свідомості утілюється раціональність і створюються умови для подолання повсякденного (див. [3]). Буденна свідомість не зводиться до кожного з вказаних типів, проте виступає як посередник, медіатор, що одночасно запозичує риси кожної з них.

На думку О.В. Улибіной, одна з найважливіших формальних відмінностей між типами свідомості полягає у відмінності знакового опосередкування. Міфологічній свідомості з його «злитою нероздільністю приватного і загального, амбівалентністю змісту і неможливістю існування протиріч,… прагненням до зняття протиріч» [4, с. 108] відповідає індекс як домінуюча форма репрезентації. У межах буденної свідомості такою формою репрезентації виступає символ: «Буденна свідомість відрізняється від міфологічного домінуванням символу, що спричиняє за собою і специфіку його основних форм» [4, с. 108]. У буденній свідомості панує багатозначність і суперечність, проте відсутнє прагнення до зняття суперечностей. На цьому рівні можна констатувати орієнтацію на визнання протилежностей і ігнорування їх несумісності (що добре видно на прикладі «народної мудрості», вираженої в прислів'ях, які відображають легітимність кожної з протилежних схем поведінки). У певному значенні, тут задається можливість вибору між протилежними схемами. Ці особливості буденної свідомості корелюють з символічними формами, оскільки основною межею символу є саме багатозначність: «Багатозначність і суперечність буденної свідомості близькі особливостям символу, який має діалогічну природу та можливості нескінченного розвитку закладеного змісту» [4, с. 110].

На рівні свідомості, рефлексії, домінуючою репрезентативною формою є знак. Так само, як і на рівні міфологічного мислення, тут спостерігається прагнення до несуперечності, проте, якщо міфологічна свідомість амбівалентна відносно протиріч, прагне до їх злиття в якомусь одному явищі, то свідомість, рефлексія, припускає однозначність шляхом вибору одного з варіантів і, через «неістинність», елімінацію іншого. Раціональний рівень має на увазі однозначність і визначеність понять і термінів, тут немає місця поєднанню суперечностей, як у буденної свідомості, навпаки, панує прагнення до побудови несуперечливої картини світу. Лише знак із чіткою відповідністю означуваного і того, що означає, може задовольнити цим вимогам несуперечності, визначеності і, в деякому розумінні, завершеності (вибір, який завжди залишається можливим на рівні буденної свідомості, тут вже зроблений).

Світ, побудований раціональною свідомістю, загалом виявляється непридатним для життя людини. У ньому немає місця людським потребам і бажанням, це дегуманізована реальність. Саме буденна свідомість, зі всією її логічною недосконалістю, здатна сконструювати антропоцентричний світ, орієнтований на людину і на її потреби. Логічна недосконалість світу буденного мислення, реальності повсякденного життя компенсується здатністю бути місцем життя, місцем буття людини.

Символічність буденної свідомості сприяє виконанню їм низки різнопланових функцій.

1. Функція розщеплювання міфологічної амбівалентності і подолання завершеності раціонального типа знання. «Буденна свідомість через механізм переведення в знакову символічну систему дозволяє розвести і зафіксувати протилежності без їх взаємознищення» [4, с. 114].

2. Функція контакту, взаємодії всіх рівнів свідомості. Через свою найважливішу формальну характеристику – терпимості до протиріч, буденна свідомість здатна «примирити» в собі інші типи свідомості, зокрема міфологічне і раціональне. Така взаємодія можливо в різних сферах: у когнітивній, соціально-нормативній, емоційній.

3. По відношенню до свого носія буденна свідомість виконує функцію забезпечення певного ступеня її автономії. На перший погляд, буденна свідомість – це свідомість стереотипна і тому залежна, несамостійна. Проте справа в тому, що буденна свідомість, не відкидаючи безпосередньо якусь норму або цінність, запропоновану їй, володіє достатньо незручною з погляду того, хто цю норму пропонує, властивістю пристосовувати запропоноване до своїх потреб, адаптувати| ідеологію до життя: «Буденна свідомість дає можливість, не вступаючи в конфлікт з прийнятими в суспільстві цінностями, «розчистити місце для себе», не підкорятися прийнятим нормам, але і не відкидати їх» [4, с. 118]. Це дуже важлива в соціальному плані властивість індивідуальної буденної свідомості, яка таким чином здатна брати участь у виробництві соціальної реальності.

Значення вказаної властивості тим більш велике, що реальність завжди виявляється соціально визначуваною. У кожному суспільстві є цілком конкретні індивіди, які в більшій, ніж всі інші, мірі беруть участь у визначенні реальності. За словами Бергера і Лукмана, «визначення реальності можуть посилюватися за допомогою поліції» [1, с. 195]. Йдеться про те, що влада має найбільші можливості в організації, наприклад, соціалізації дітей, тим самим створюючи рамки загальноприйнятого, нормального, у виробництві реальності.

Реальність повсякденного життя, корелятом якої в суб'єктивному плані виступає буденне мислення і індивідуальний досвід повсякденності, регулюється соціально. Цими регуляторами, услід за Бергером і Лукманом, можна рахувати так звані символічні універсуми – «системи теоретичної традиції, що ввібрала різні області значень і що включає інституційний порядок у всій його символічній цілісності» [1, с. 157]. Символічні універсуми – це об'єктивовані смислові групи, головна функція яких полягає в побудові і легітимізації існуючого порядку. За допомогою символічного універсуму індивід будує ієрархію власних ідентифікацій і упорядковує власну біографію. Навіть якщо індивід забуде, хто він такий, навіть якщо його сусід цього не знає, – проте, ідентичність індивіда легітимізована, визнається символічним універсумом, пануючим порядком. «Боги знають, або психіатрія, або партія» [1, с. 164]. Індивідуальна ідентичність може бути завжди відновлена і індивід може жити з упевненістю в тому, що він дійсно є той, ким він себе вважає, перебуваючи в ясній свідомості і спираючись на значущих інших.

Символічний універсум покликаний «все розставити по місцях», тобто упорядкувати реальність повсякденного життя і «дати ім'я» елементам цього порядку – в цьому полягає номічна функція символічного універсуму.

Коли символічний універсум ставиться під питання, набувають чинності властиві йому спочатку механізми власної підтримки: терапія і заперечення. «Терапія включає застосування концептуальних механізмів з тією метою, щоб актуальні і потенційні девіанти перебували в рамках інституалізованих визначень реальності» [1, с. 184] –індивіди, які сумніваються в порядку речей, повинні визначатися як ті, що вийшли за межі норми, і відповідно, що не порушують порядку для інших. Другий механізм торкається ідей або явищ, що не вписуються в існуючий символічний універсум. Він полягає в запереченні існування цих феноменів. Якщо ці механізми дають збій, символічний універсум починає руйнуватися, що так чи інакше призводить до виникнення нового символічного універсуму.

Розкриттям механізмів роботи символічного універсуму найвиразніше продемонстрований факт сконструйованості реальності. Однак ці методи не вичерпують всього різноманіття механізмів соціального конструювання реальності. Тут набувають чинності технології представлення знань, інформаційних маніпуляцій буденною свідомістю, пов'язаних з програмами сенсо-лінгвістичного впровадження, управління сприйняттям, обманною комунікацією і т.д. Відзначимо, що дослідження в рамках соціальної критики торкаються не тільки глобального технологічного конструювання соціальної реальності, але і аналізу конкретних феноменів цієї реальності (наприклад, статтєролевих характеристик, які в гендерних дослідженнях виступають як результат конструювання статі), а також вивчення окремих механізмів конструювання (наприклад, мови, яка дозволяє шляхом вибору значень при кодуванні і декодуванні інформації, створення нових слів і виразів, вибору граматичної форми, послідовності викладу і т.д. структурувати і визначати соціальну дійсність).

Як вже вказувалося, символічний універсум бере участь в побудові реальності повсякденного життя, виступаючи її регулятором, виконуючи функцію легітимізації існуючого порядку речей, допомагаючи індивіду у формуванні уявлень про світ і самого себе. Проте він виконує ще одну важливу функцію – функцію розрішення парадоксу, відомого як «сон Чжуан-цзи про метелика».

Китайському мудрецю приснився сон, в якому він був пурхаючим метеликом. Прокинувшись, він задався питанням: а де гарантія, що він не метелик, якому сниться, що він – Чжуан-цзи? Іншими словами, як визначити межу між реальностями, в даному випадку сновидіння і повсякденного життя? Бергер і Лукман стверджують, що це визначення – функція символічного універсуму. Символічний універсум наділяє сенсом різні види маргінального досвіду, інтегруючи їх в реальність повсякденного життя. Тому насправді надзвичайно рідкісні випадки «неповернення з подорожей по віртуалу» – як правило, вони пов'язані з органічними, а не онтологічними порушеннями.

Отже, реальність повсякденного життя і корелююча з нею буденна свідомість є тісно пов'язаними з символом і символічним як регістром людського буття, які грають безпосередню роль в побудові, регуляції та наданні сенсу цій реальності.
Перелік посилань

  1. Бегрер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии знания [Текст] / П.Бергер, Т.Лукман; пер. и вступ. ст. Е.Д.Руткевич. – М.: Московский философский фонд, 1995. – 323 с.

  2. Золотухина-Аболина Е.В. Повседневность и другие миры опыта [Текст] / Е.В.Золотухина-Аболина. – М.: ИКЦ «МарТ»; Ростов-на-Дону, ИКЦ «МарТ», 2003. – 192 с.

  3. Вальденфельс Б. Повседневность как плавильный тигль рациональности [Текст] / Б.Вальденфельс. // СОЦИО-ЛОГОС: Сб. ст. – М.: Прогресс, 1991. – С. 39-50.

  4. Улыбина Е.В. Психология обыденного сознания [Текст] / Е.В.Улыбина. – М.: Смысл, 2001. – 263 с.

© Дашенкова Н.М., 2010