asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 4

Зауважте одну важливу відмінність між цими трьома теоріями. Теорія зльоту твердить, що є зростаюча розбіжність між країнами (окремі летітимуть швидко, тоді як інші не зможуть відірватися від землі.) Гіпотеза відсталості прогнозує конвергенцію, а підхід Кузнеця передбачає приблизно постійну різницю. Статистичні дані, що наведені у таблиці 20-3, показують, що сталося певне зближення рівнів розвитку передових країн і країн, що розвиваються, в останній чверті століття (хоча розвиток окремих країн значною мірою відхилявся від середнього) – наведені темпи зростання найбільше відповідають концепції збалансованого зростання.

Динаміка економічного зростання та технологічні зміни.

Як зазначилось, за минулі десятиріччя країнам, що розвиваються, вдалося досягти певних результатів в економічному розвитку. У постколоніальний період значно підвищилися темпи економічного розвитку, почала здійснюватися індустріалізація цих країн. За темпами зростання ВНП у 80 – 90-ті роки вони не поступалися розвинутим країнам з ринковою економікою, а в окремі роки навіть значно випереджали їх.

Так, за оцінками, наприкінці 80-х – початку 90-х років у країнах, що розвиваються, спостерігалися найвищі в світі темпи зростання ВНП. Проте варто звернути увагу на два принципових моменти. По-перше, така тенденція була пов’язана не тільки з високими темпами зростання країн, які розвиваються, а із вкрай низькими темпами зростання ВНП у розвинутих країнах з ринковою економікою й глибоким спадом у країнах, що переходять до ринкової економіки.

По-друге, за середніми темпами зростання країн, які розвиваються, криється дуже істотна регіональна й групова диференціація .

У 60 – 70-х роках країни Латинської Америки були в числі тих, хто мав високі темпи зростання економіки, а у 80-ті роки тут спостерігалося найменше (у регіональному розрізі) зростання ВНП. Лише на початку 90-х років у регіоні з’явилися перші ознаки пожвавлення економіки, знизилась інфляція, покращали перспективи врегулювання заборгованості. Хоч макроекономічні показники стали стабільнішими , ВНП на душу населення цих країн на початку 90-х років був, як і раніше , нижче рівня 1980 р.

Різко знизилися темпи зростання економіки за останнє десятиріччя і в африканських країнах, у 1981 – 1987 рр. вони становили лише 1,8% на рік, у наступні роки дещо зросли. Однак вони були , як і раніше, нижчими, ніж темпи зростання населення, тому у 1980 – 1990 рр. в Африці спостерігалося абсолютне скорочення виробництва на душу населення в середньому на 0,9% на рік.

Країни Азії серед країн, що розвиваються, характеризуються найвищими темпами економічного зростання за останні 30 років. Незважаючи на деяке зниження динаміки зростання у 80-х роках, цей показник більш як у два рази перевищував аналогічний показник Латинської Америки.

Проте й серед азіатських країн спостерігалися різні тенденції економічного розвитку. Країни Західної Азії нафтового буму 70-х років у 80- ті роки відчули серйозні труднощі у зв’язку з падінням цін на енергоносії . У 90-ті роки до них додалися негативні наслідки воєнних дій у Перській затоці. За останні 20 років найбільш динамічним регіоном у світовій економіці є країни Південно-Східної Азії. Вони зуміли досягти у 80-ті не тільки дуже високих середніх темпів зростання ВНП (у середньому більше , ніж 8% на рік ), а й забезпечили небувале високе зростання ВНП на душу населення (6 – 7 % на рік ). Така ж тенденція зберігається й у 90-х роках.

Завданням країн, що розвиваються, є досягнення стабільних темпів економічного зростання . На динаміку їхнього ВНП істотно впивають світові економічні цикли. У період світових економічних криз (середина 70-х років, початок 80- х , початок 90-х) темпи зростання тут також знижувалися .

Стійкість зростання визначається не тільки зовнішніми , а й внутрішніми факторами. Тиск традиційного сектора економіки, який функціонує на слабкій технологічній базі , структурні диспропорції та кризи, дезінтеграція національної економіки, вузькість внутрішнього ринку, інші причини (політична нестабільність, стихійні лиха) зумовлюють те, що економічне зростання країн, що розвиваються вкрай нестійке.

Для підвищення темпів зростання економіки велике значення має оптимізація питомої ваги фонду нагромадження у ВНП. Норма нагромадження , тобто питома вага у ВНП тієї вартості , що призначена для підтримки й розширення виробництва, за незмінності інших факторів(НТР, продуктивність праці тощо) визначає параметри економічного зростання.

У країнах-експортерах нафти у зв’язку із зростанням прибутків від експорту енергоносіїв у 70-ті роки спостерігалася дуже висока частка нагромадження у ВНП (понад 60%). У другій половині 80-х років вона істотно знизилась – не перевищувала 25%. Інша тенденція характерна для решти країн, що розвиваються. Норма нагромадження тут підвищилася з 22% на початку 70р. до 28% у 1990р.

Підвищення частки нагромадження має свої межі тому одним із завдань економічної політики цих країн є встановлення оптимальної, тобто економічно обгрунтованої пропорції між частиною вироблюваного продукту, що нагромаджується, й частиною, яка споживається. Важливим засобом досягнення стабільних темпів зростання є посилення ефективного використання фонду нагромадження, зростання капіталовіддачі, підвищення продуктивності праці. Однак роль цих факторів у прирості виробництва країн, які розвиваються , поки що невелика. За рівнем продуктивності праці ці країни істотно відстають від розвинутих країн з ринковою економікою. Характерно, що розрив практично не зменшується. Так, в першій половині 70-х років валове виробництво на одного працюючого у країнах, що розвиваються, становило 7,4% від рівня розвинутих країн з ринковою економікою, в першій половині 80-х років – 7,8% , а наприкінці 80-х – тільки 6,9%. Аналогічно тенденція й у латиноамериканських країнах(відповідно 26,7%, 26,9%, 25,6%.).

Низький рівень продуктивності праці вказаних країн відображає їхню загальну соціально-економічну відсталість і пояснюється незавершеністю індустріалізації, відсталістю структури економіки, дуже слабким освоєнням досягнень НТР, вкрай низьким рівнем інвестицій у людський капітал і багатьма іншими факторами.

Крім фундаментальних факторів: населення, природних ресурсів та капіталовкладень – четвертим важливим фактором є технологія. Тут країни, що розвиваються, мають одну потенційну перевагу: вони можуть сподіватися мати вигоду від запровадження технологій передових країн.

Копіювання технологій. . Бідним країнам не потрібно відшкодовувати сучасних Ньютонів для відкриття закону всесвітнього тяжіння. Їм не доводиться повторювати повільні повороти Промислової революції, вони можуть купити трактори, комп’ютери, потужні верстати.

Японія та Сполучені Штати яскраво демонструють це своїм історичним розвитком. Японія приєдналася до промислової гонки пізно. Тільки наприкінці XIX ст. вона почала посилати своїх студентів за кордон вивчати західну технологію. Японський уряд активно стимулював темпи зростання, будуючи залізниці та комунальні підприємства. Покладаючись на пристосування іноземних технологій, Японія переміщувалася на свою нинішню пропозицію – другу найбільш промислово розвинену державу.

Випадок із Сполученими Штатами є прикладом для надій решти країн світу. Лише у 30-ті роки Америка справді досягла передових рубежів у сфері фундаментальної науки. Проте протягом століття вони застосовували технології, що розроблялися іншими.

Ключові винаходи, що були використані в автомобілі, майже всі були зроблені за кордоном. Проте це не стало на перешкоді фірмам “Форд” та “Дженерал моторс”, щоб застосувати іноземні винаходи і перевищити за продуктивністю решту країн світу.

Приклади Сполучених Штатів та Японії показують, як країни можуть мати успіх, застосовуючи зарубіжну науку та технології до місцевих ринкових умов.

Висновок.

Економіка не є точною наукою. Все ж вона є більш ніж мистецтво.

Економіка – живий і еволюціонуючий предмет. У кожну епоху вона повинна розгадувати нові загадки і постійно стикатися з необхідністю вибору в суспільній політиці .

Макроекономіка досліджує поведінку економіки в цілому. Вона цікавиться діловими циклами, безробіттям та інфляцією, а також динамікою обсягу національного виробництва і життєвого рівня у довгостроковому періоді.

Життєвий рівень країни значною мірою залежить від її макроекономічної політики . До початку нашого століття держави мали недостатньо знань, як боротися з періодичними кризами. Проте революційна теорія Джона Майнарда Кейнса допомогла визначити ті сили, що спричиняють економічні коливання, та розробити підхід до контролю за негативними явищами у діловому циклі. Завдяки Кейнсу та його послідовникам ми знаємо, що своїм вибором макроекономічної політики, - що безпосередньо впливає на пропозицію грошей, податки чи урядові видатки, - країна може уповільнити або прискорити економічне зростання, підвищити темп інфляції чи сповільнити зростання цін , спричинити торговельний дефіцит чи активне сальдо зовнішньої торгівлі. Аналізуючи макроекономіку, ми завжди враховуємо декілька ключових макроекономічних змінних ,- найважливіші з яких – це валовий національний продукт (ВНП), норма безробіття, інфляція та чистий експорт. Це основні показники, за якими ми робимо висновок про економічний розвиток.

Ми розглянули, країни які мають поєднувати працю, капітал і технологію для швидкого зростання . Проте ця вимога швидкого зростання не завжди є реальною.

Чому одні країни розвиваються або біжать швидше від інших?

Чи бідні країни будь-коли вийдуть на дорогу швидкого економічного розвитку?

Ключ до розвитку лежить у чотирьох фундаментальних факторах : людських ресурсах, нагромадженні капіталу (внутрішнього чи імпортованого) , природних ресурсах та технології, які показано у тексті, а саме , як їх використано.

В тексті показано риси країн, що розвиваються, їхнє життя з низьким доходом. Розглянуто населення : смертність і народжуваність, як Томас Мальтус зумів показати зміни в народонаселенні.

Країни, що розвиваються є вже й не такі бідні, як нам здається. В них є природні ресурси, народ . Тільки потрібна підтримка багатших країн, направлення на той шлях , який приведе до збагачення. У багатьох країнах , що розвиваються, єдиною настійною проблемою є надто малі заощадження. Зокрема, у найбідніших регіонах дуже необхідне поточне споживання конкурує з інвестиціями за обмежені ресурси. Результатом є надто малі інвестиції у продуктивний капітал, такий необхідний для швидкого економічного прогресу.[2;ст.487] Отож, варто звернути увагу на цю проблему . Вирішити всі питання, пов’язані з нею. Вихід завжди є, сподівання на краще.

Країни, що розвиваються використовують багато напрямків для свого розвитку. Одним із таких є націоналізація іноземної валюти. Стратегічним напрямком ліквідації економічної відсталості країн світової периферії стала індустріалізація економіки, насамперед прискорений розвиток переробної промисловості з метою забезпечити умови розширеного відтворення на національній основі. Особливе значення в системі економічної політики країн, що розвиваються , має регіональне співробітництво між ними. На Американському континенті країни, що розвиваються, створили такі інтеграційні об’єднання, як Латино-американська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), Амазонський пакт та Ла-Платська група. На Близькому Сході – Арабський спільний ринок (АрСР), Ліга арабських держав. В Африці – Митний і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК), Зона преференційної торгівлі Східної та Південної Африки (ПАТ) тощо.

Як ми бачимо робляться все для покращення розвитку країн, що розвиваються.

Таблиця 1

Валовий національний продукт

Групи країн

Населення 1989р. (млн. чол.)

Обсяг 1989р. (млрд. дол.)

На душу населення

Рівень письменності 1980р. (%)

Сподівана тривалість життя (років)

Сільське населення 1989р. (в %)

1989р. (дол.)

Зростання 1965 – 1989 рр.(%за рік)

Країни з низьким доходом

(Китай, Індія )

2948

956

330

2,9

44

62

64

Країни з доходом, нижчим за середній

(Єгипет, Мексика, Філліпіни)

682

911

1360

2,0

26

65

47

Країни з доходом, вищим за середній

(Бразилія, Корея, Іран)

423

1207

3150

2,6

24

67

34

Країни з високим рівнем доходу

(США, Японія, ФРН)

830

14764

18330

2,4

5

76

23



<< предыдущая страница   следующая страница >>