asyan.org
добавить свой файл
1 2 3 4
Назва реферату: Проблеми економіки країн, що розвиваються
Розділ: Макроекономіка

Проблеми економіки країн, що розвиваються

Зміст




Вступ_______________________________________________




1

Риси країн, що розвиваються_________________________




2

Життя в країнах, що розвиваються____________________




3

Населення і спадщина Мальтуса




4

Коефіцієнт народжуваності і смертності та природні ресурси і капіталовкладення__________________________




5

Сучасні підходи до економічного розвитку______________




6

Динаміка економічного зростання та технологічні зміни_







Висновок____________________________________________






















Вступ

Світова економіка є відображенням господарської структури сучасної цивілізації . Вона розкриває найсуттєвіші прояви економічного життя, яке розгортається і функціонує на рівні домашніх господарств, фірм, підприємств транснаціональних корпорацій, різноманітних галузей, окремих країн, але неодмінно має міжнародне забарвлення .

Становлення економіки як цілісної системи відбувається за умов розвинутої, інтенсивної міжнародної торгівлі, розгалуженого міжнародного поділу й кооперації праці, сформованої відповідної комунікаційної мережі (транспорт, зв’язок тощо). Зрештою, світова економіка є втіленням (продуктом) господарської єдності цивілізації, що складається внаслідок невпинного поглиблення міждержавних економічних відносин.

Світова економіка формувалася протягом тривалого історичного періоду.

Його початковий етап, очевидно, збігається з великими географічними відкриттями, з зародженням світового ринку . Саме в цей час були закладені підвалини планетарної економічної системи, яка в подальшому викристалізувалася у сучасну глобальну економіку.

Наступний етап позначився промисловим переворотом останньої третини XVIII ст., бурхливим розвитком індустріального виробництва, спеціалізації окремих країн, галузей і регіонів у межах міжнародного поділу праці.

Третій, нинішній етап характеризується глобальною економічною єдністю за умов науково-технологічної революції, карколомного зростання фінансового сектора, істотнопосилення взаємозалежності країн світу, піднесення ролі регіональних інтерграційних угрупувань.

Термін “світова економіка” вперше з’явився в науковому лексиконі на початку XX ст. Німецький економіст Б. Гармс у роботі опублікованій 1912 р., здійснив спробу обгрунтувати вчення про світове господарство, чи світову економіку (ці поняття він ототожнював) . Гармс, зокрема, визначив світову економіку як “сукупність взаємовідносин між окремими господарствами світу, які розвиваються між ними внаслідок розбудови відповідних транспортних комунікацій та державного сприяння і регулювання шляхом укладення міжнародних угод”. Поза сумнівом, наведена дефініція відображала певний етап у розвитку світової економіки . Сучасна її характеристика є значно ширшою, глибшою і суттєвішою. [1ст]

Глобальна (світова) економіка напередодні III тисячоліття являє собою цілісну диверсифіковану, багаторівневу, ієрархічну систему, що охоплює сукупність міжнародних форм науки, техніки й виробництва, обігу різноманітних товарів та послуг. Її домінантними структурами є глобальні ринки, міжнародні комунікаційно-інформаційні системи, численні суб’єкти, що здійснюють міжнародну економічну політику. Світова економіка становить одну з найскладніших органічних систем сучасності, адекватним теоретичним відображенням якої є універсальне, позитивне економічне знання, що розкриває світову економічну еволюцію.

Водночас світова економіка вирізняється надзвичайною строкатістю за “якістю” своїх підсистем та окремих елементів і суб’єктів.

У її надрах визрівають та загострюються глибокі суперечності, що потребує формування відповідних механізмів для координації та регулювання на найвищому рівні.

З 5 млрд. людей, що мешкають нині на планеті Земля, можливо, 1 млрд. живе у абсолютній бідності і ледве животіє зі дня на день. Хоча бідні країни борються, щоб вирватися зі злиднів, швидке зростання населення зменшує вигоди від вдосконалення сільськогосподарських технологій.

Що спричиняє значну відмінність у багатстві країн та рівні життя ? Чи може світ мирно уживатися з бідністю серед достатку, з сільськогосподарським надлишком в Америці поряд з голодом в Африці ? Яких заходів бідніші країни можуть вживати, щоб покращити свій життєвий рівень? Які ж причини стоять на перешкоді країн, які розвиваються ?

Риси країн, що розвиваються.

Розпад колоніальної системи відкрив перспективи для суверенного розвитку десятків нових держав. Ці держави займають понад 60% території Землі, де проживає 77% світового населення. Тут зосереджено 89,3% розвіданих світових запасів нафти й 50,5% - газу (у країнах-членах ОПЕК, відповідно,- 77,6 і 41,4%). Більше 50% світових запасів і видобутку марганцевої руди, хромітів, кобальту, ванадію, золота, платини, алмазів припадає тільки на країни Африки. За роки незалежності ці країни здійснили складні соцільно-економічні перетворення, досягли певних успіхів у створенні основ національної економіки. Проте переважній більшості з них не вдалось істотно скоротити відставання від промислово розвинутих країн з ринковою економікою, вирішити багато гострих соціальних проблем.

Для характеристики колишніх колоній, напівколоній і залежних держав як особливого угрупування у літературі використовують різні терміни: молоді національні держави, країни, що розвиваються, країни “третього світу”, країни, що визволилися, слаборозвинуті держави і т. п. Останнє визначення не відображає диференціації афро-азіатських й латиноамериканських країн за рівнем розвитку продуктивних сил і навряд чи підходить для характеристики їхнього промислового авангарду – нових індустріальних країн. Поняття “молоді національні держави” або “країни, які визволилися”, не враховують специфіки історичного розвитку країн Латинської Америки, що вже тривалий час існують як національні, політично незалежні держави . Нарешті, досить поширений було термін “країни третього світу” за нових реалій світового розвитку – ліквідації біполярної структури світового порядку і конфронтаційної моделі політичних відносин Схід – Захід – практично втрачає сенс. В умовах, коли жоден із згаданих термінів не вповні відображає специфіку та складності різноманітного масиву країн Азії, Африки й Латинської Америки, найбільш усталеним можна вважати термін “країни, що розвиваються ”, хоча й він досить аморфний , адже країн, що не розвиваються, у світовій економіці немає .

Що розуміють під країною, що розвивається, або менш розвиненою країною ? Країна, що розвивається – країна, в якій доход на душу населення низький порівняно з доходом у розвинутих країнах, таких, як Сполучені Штати, Японія, Німеччина тощо . В країнах, що розвиваються, населення має погане здоров’я, низький рівень письменності, непридатне житло і убоге харчування.

Хоча країни, що розвиваються, істотно різняться рівнем економічного розвитку, соціально-економічними структурами, мають національні, історико-культурні, релігійні своєрідності, можна виділити їхні спільні або близькі риси. Це передусім кількісне і якісне відставання продуктивних сил від рівня постіндустріальних держав . Їм притаманна відсталість соціально-економічної структури , яка характеризується багатоукладністю економіки, великою питомою вагою кастово-феодальних та інших докапіталістичних укладів . Спільною рисою переважної більшості цих країн є низький рівень життя населення, слаборозвинутість соціальної інфраструктури . Й нарешті, їхньою особливістю є набагато істотніший і жорстокіший вплив рулігій, традицій на соціально-економічний розвиток , ніж в індустріальних країнах .

Зазначені властивості визначають й особливість ринку країн, що розвиваються, “недосконалість” функціонування ринкових механізмів у цих країнах.

Деякі згадані своєрідності даних країн досить стійкі, інші ж (наприклад, рівень індустріального розвитку) змінюються і в останнє десятиріччя “розмиваються”, що й призводить до поглиблення диференціації цих країн .

В економічній літературі часом вказується й на таку спільну ознаку цих країн, як асиметричну взаємозалежність між ними та провідними центрами глобальної економіки .

Тривалий час на аналізі відносин країн, що розвиваються , з країнами з розвинутою ринковою економікою позначалось ідеологічне протистояння у світі . Реальність же переконливо свідчить про необгрунтованість такого ідеологічного підтексту . Суперечності між зазначеними групами країн таки існують (вони можуть модифікуватися, слабнути чи поглиблюватися ), але не є антагоністичними, конфротаційними . Конфліктність не домінує у цих відносинах . Зростання транснаціоналізації виробництва й капіталу, висування на перший план глобальних проблем призводять до такого рівня взаємозалежності держав, що жодна з проблем країн, які розвиваються, не може бути вирішена без тривалого співробітництва вказаних двох груп країн (і не тільки їх). Тим паче це неможливо в умовах антагоністичного конфлікту між ними, що призвело б до глобальних катаклізмів та краху економіки багатьох країн, які розвиваються .

Одним із прикладів такого співробітництва, в ході якого шляхом компромісів, поступок, вироблення прийнятих підходів вдалося запобігти реальній загрозі “вибуху” міжнародних економічних відносин, став пошук розв’язання проблеми заборгованості країн, що розвиваються. Таких же зусиль світового співтовариства у перспективі вимагатиме й розв’язання глобальної проблеми, пов‘язаної з ситуацією у найменш розвинутих країнах.

Отже, конфронтаційна модель відносин “країни, що розвиваються , - розвинуті країни” не відображає сучасну реальність .

Таблиця 20-1 є важливим джерелом даних для розуміння того, хто є основними “гравцями” у світовій економіці, а також показників економічної відсталості . Країни згруповано у розряди з низьким рівнем доходу, з доходом нижчим за середній, з доходом вищим за середній та високим рівнем доходу .

Багато цікавого випливає із даної таблиці. Справді , країни з низьким доходом набагато бідніші від розвинених країн, зокрема США. Доход на душу населення становить приблизно 1/50 доходу високорозвинених країн. Зауважте, однак, що порівняння життєвих рівнів спотворюється використанням офіційних обмінних курсів .

Прихильники новітньої методики, розглядаючи паритет купівельної спроможності, або можна купити на доход, твердять, що доходи в бідніших країнах, можливо, дуже занижені, але великий розрив все ж зберігається .

Крім того, багато показників соціального розвитку і показників здоров‘я характеризують наслідки бідності в країнах з низьким доходом . Середня тривалість життя невелика, рівень освіти і письменності скромний ; це відбиває низький рівень інвестицій в людський капітал. Більшість населення в цих країнах працює у сільському господарстві, тоді як в багатих країнах лише невелика частка населення працює в цій галузі .

У таблиці 20-1 також показано значну відмінність між країнами, що розвиваються . Окремі з них постійно залишаються на грані голоду – це найбідніші країни, такі, як Чад, Бангладеш та Ефіопія . Інші країни, що перебувають у розряді найбідніших два або три десятиліття тому, перемістилися у розряд країн з середнім доходом . Найуспішніші з цих країн або територій – Гонконг, Південна Корея Тайвань – називають нині новими індустріальними країнами, або НІК . Країни, що розвиваються, які нині перейшли до категорії НІК, можливо, завтра стануть передовими.

Життя в країнах з низьким доходом.

Щоб побачити відмінність між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, уявімо собі, що типова людина у віці 21 року в одній з країн з низьким доходом, такій наприклад, як Гаїті, Індія або Бангладеш . Ви бідні навіть після врахування тих благ, що ви самі виробляєте і споживаєте . Ваш річний доход в середньому ледве сягає 300 дол. Ваш ровесник у Північній Америці може мати в середньому більш як 20000 дол. доходу. Вам, напевно, буде не зовсім зручно при думці, що лише одна особа з чотирьох на Землі отримує в середньому річний доход більший за 3000 дол.

Кожний другий з ваших ровесників неписьменний . Середня тривалість життя у відсталих країнах становить 4/5 тривалості в розвинених , один або два ваші брати вже померли , не досягнувши повноліття .

Більшість людей у вашій країні зайнята у сільському господарстві . Тільки незначна їх частка може бути вивільнена з виробництва продовольства, щоб працювати на фабриках . Озброєність праці у вашій країні становить лише 1/60 енергоозброєності працівника у Північній Америці.

Ви небагато знаєте про науку, однак добре обізнані з народними традиціями і досвідом.

Населення 40 найбідніших країн становить 55% населення на Землі, але вони отримують лише 5%світового доходу . Ви часто голодні і харчуєтеся в основному грубою їжею. Якщо ви були серед тих, хто ходив до початкової школи, то, мабуть, ви не маєте середньої освіти, і тільки найбагатші здобудуть вищу освіту . Ви працюєте в полі, не використовуючи техніку . Вночі ви спите на підстилці . Ви майже не маєте меблів, можливо, лише стіл і радіо. Ваш єдиний транспорт – пора старих черевиків.

Такий спосіб життя в найбідніших країнах світу .

Населення і спадщина Мальтуса.

Окремі невеликі за чисельністю народи проживають на значних територіях, що багаті ресурсами і родючими землями, інші народи живуть на малих територіях, де немає нерозораного клаптика землі. Теорія народонаселення може допомогти пояснити такі відмінності .

Одним із перших, хто аналізував зв‘язок між населенням і економікою, був Томас Мальтус . Він розвивав свої погляди, дискутуючи з ідеалістичними поглядами свого батька, що людство постійно вдосконалюється. Нарешті, син настільки захопився цією проблемою, що написав книжку “Досвід про закони народонаселення”(1798 р.), яка одразу стала бестселером і з того часу впливає на думки людей на всій планеті щодо взаємозв‘язку населення і економічного зростання.

Мальтус почав із вивчення спостережень Бенджаміна Франкліна про те, що в американських колоніях, багатих на ресурси, населення подвоювалось кожні 25 років чи близько того. Він сформулював універсальний для всіх епох закон народонаселення – поки зростання населення не обмежене кількістю продуктів споживання, його чисельність збільшується експоненційно, тобто в геометричній прогресії. Зрештою, чисельність населення, що подвоюється з кожним поколінням – 1,2,4,8,16,32,64,128,256,512,1024... – настільки збільшиться, що на Землі не буде достатньо місця, щоб кожний стояв би .

Тут Мальтус випустив диявола спадання віддачі. Він доводив, що оскільки розмір Землі не змінюється, а такий фактор, як праця, збільшується, то кількість продуктів споживання може зростати лише в арифметичній , а не в геометричній прогресії.(Порівняйте 1,2,3,4...з 1,2,4,8..). Мальтус зробив такий висновок :



следующая страница >>