asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 5 6


ЦЕНТР ГУМАНІТАРНОЇ ОСВІТИ НАН УКРАЇНИ

Кафедра філософії

Бюрократія та інтелігенція: влада та розум (історія протистояння)

Реферат здобувача наукового ступеню кандидат соціологічних наук Національного університету «Києво-Могилянська Академія»

Найштетіка Євгена Володимировича

Керівник семінару кандидат філософських наук


КИЇВ - 2007


План

Вступ

  1. Феномен інтелігенції

    1. Поняття інтелігентності

    2. Інтелігенція як міфологічний феномен

    3. Інтелігенція як соціальний феномен

  2. Бюрократія та бюрократизм

    1. Бюрократія та її форми

    2. Бюрократизм як побічний ефект бюрократії

  3. Історія взаємовідносин інтелігенції і влади

    1. Англійська традиція

    2. Французька традиція

    3. Російська традиція

Висновки

Вступ


Проблема взаємодії інтелектуальних та владних еліт виникла як відображення до об’єктивних процесів диференціації цих соціальних груп. Саме тому багато філософів, а також філософських течій приділяли увагу моделюванню процесів взаємодії бюрократії та інтелігенції як формі суспільного буття. Першими спробами позначити функції інтелектуальної еліти була платонівська «Держава». Саме в ній автор визначив роль мудреців (за авторським визначенням – філософів) як джерело влади в ідеальній державі. Також класичним твором, що мав за мету регламентування діяльності бюрократії була давньоіндійська «Артхашастра», в якій визначається порядок та спосіб владування. З того часу ведеться активний науковий дискурс стосовно балансу влади та відповідальності між бюрократією та інтелігенцією в політико-правовому, соціально-економічному та філософському контексті. В той же час неоднозначність визначення самої категорії «інтелігенція» дав імпульс для виникнення різних культуродигм.

Досліджуючи тенденції взаємодії влади та інтелігенції можна виділити ознаки циклічності та традиційності. Зокрема глибинні протиріччя між представниками бюрократії та науки у Європі залежали від розвитку християнства. Для прикладу у Великій Британії натурфілософська, богословсько-англіканська традиції радикально відрізнялись від філософії Томаса Гоббса, який піддавав жорсткому скепсису ідею республіки вчених та робив акцент на такі чинники як власна користь та егоїзм. Проте англійська традиція трансформуючись набула своїх базових рис із виникненням Royal Society, як генезис всіх поглядів. Подібна ретроспектива показана у працях Віктора Макаренко. Глибинні дослідження феномену інтелігентності відобразились в роботі Л.А.Келемана «Інтелігентність: антропологічний статус та маніфестація у сучасному світі».

Актуальність проблематики обумовлена визнанням необхідних умов соціального прогресу шляхом розвинення найкращих людських якостей. Починаючи з ХХ століття у філософській рефлексії все більша увага приділяється такій якості як інтелігентність. Це пов’язано з тим, що розвиток науки та техніки, що має за мету компенсувати біологічну недостатність людини, не тільки відкриває перспективи матеріальної свободі, але й одночасно веде людство до антропологічної кризи. Протистояння, що супроводжує ці процеси, між двома світами: матеріально-речовим та людським посилює роль інтелігенції в суспільстві та поглиблює протиріччя між нею (інтелігенцією) та бюрократією як формою державного управління. Актуальність дослідження інтелігентності також обумовлена процесами глобалізації та формування нової універсальної спільноти, що ґрунтується на взаємозв’язку культур та цивілізацій. В цьому сенсі інтелігентність може бути представлена як своєрідна модель нового глобального способу мислення, а отже генезис влади й інтелігенції в даному контексті є віддаленою перспективою людського буття.

Ступінь наукової розробки. Початок проблематики інтелігенції та її взаємодії із суспільством і владою бере свій початок у період античності, де й виникає сам термін, що визначаться як «субстрат та субстанція думки» (Плотін), як вище пізнання, що властиве вищому розуму «божественної інтелігенції», що «піднявшись над всесвітом, проникає лезом чистого розуму в саму просту форму» (Боецій). Поясняючи органічність єдності способу мислення із міркуванням та науковим знанням античні філософи спирались на ідеал калокагатії: єдність істини, добра та красоти (Сократ, Платон, Аристотель). Звідси й бере свої коріння розуміння інтелігентності як ідеальної сутності, що осягається розумом, що в цілому зберігається й до Нового часу. Сучасні тенденції в осмисленні інтелігентності базуються на ідеї І. Канта стосовно органічного зв’язку інтелігентності з моральним законом людства, реалізація якої призвела до того, що інтелігентність почали розглядати не тільки як ідеальну універсальну сутність, що осягається розумом, але й як прояв вищого рівня внутрішнього світу людини (Г.В.Ф. Гегель, І.Г. Фіхте, Ф.В.Й. Шеллінг). Термін intelligence почав використовуватись для позначення освічених людей, що представляють «мислячу частину суспільства» - інтелігенцію. Подібне розуміння знайшло відображення в працях вітчизняних філософів кінця ХІХ – початку ХХ століть: Н.А. Бердяєва, М.О. Гершензона, А. Грамши, А.С. Ізгоєва, А.В. Луначарського, П.І. Новгородцева, І.А. Покровського, П.Б. Струве, М.І. Туган-Барановського, К. Каутського, Є. Лозинського та інших. Деякі філософи виділяли зв’язку інтелігенція-інтелігентність в соціально-економічній площині (А.Вольський, С.Я.Вольфсон, В.П. Воронцов, Є. Лозинський, Д.І. Писарєв та інші) в той час як інші вважали пріоритетною морально-етичну сторону цього феномену (Н.А. Бердяєв, Р.В. Іванов-Разумник. А.Ф. Лосєв, П.Л. Лавров, М.К. Михайловський та інші).





следующая страница >>