asyan.org
добавить свой файл
1 2 3 4

http://text.tr200.biz - скачать рефераты, курсовые, дипломные работы


«Роль домогосподарств в економіці»

Реферат
Метою курсової роботи є визначення ролі та місця домогосподарств в економіці.

В роботі розглянуті теоретичні основи економіки домогосподарств, а також стан соціально-економічного становища домогосподарств України в 2006-2007 роках.

В останньому розділі розроблено рекомендації щодо покращення умов розвитку домогосподарств України.

Зміст
Вступ

1. Теоретичні основи економіки домогосподарства

1.1 Сутність та поняття економіки домогосподарств

1.2 Основні фактори, які впливають на попит та пропозицію домогосподарства

2. Стан соціально-економічного становища домогосподарств в Україні

2.1 Порівняльна характеристика соціально-економічного становища домогосподарств України в 2006-2007 роках

2.2 Аналіз впливу розвитку сільських територій на доходи та витрати домогосподарств

3. Рекомендації щодо покращення умов розвитку домогосподарств України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ
Ринок являє собою систему економічних відносин, які виникають у процесі обміну продуктами як товарами шляхом купівлі-продажу. Через механізм обміну процес виробництва пов'язується з процесом споживання, і таким чином створюються необхідні умови для задоволення суспільних потреб у формі платоспроможного попиту.

В змішаній економіці ринок виконує головну координуючу роль. Але ринок — це не монолітна, а структуризована система, яка складається з окремих елементів, видів ринку. Серед останніх важливе місце займають ринок ресурсів і ринок продуктів (споживчих товарів та послуг).

У процесі макроекономічного кругообігу ці два види ринку тісно взаємодіють між собою. В результаті такої взаємодії національний продукт розподіляється між суб'єктами ринку відповідно до його законів, а між окремими сторонами економіки досягається рівновага.

В основі макроекономічного аналізу лежить модель кругообігу, яка відображає взаємопов'язаний і безперервний рух ресурсів, виготовлених продуктів і доходів між економічними суб'єктами. У кожній національній економіці є три основні економічні суб'єкти — домогосподарства, фірми та держава. Якщо економіка країни відкрита, тобто пов'язана з економіками інших країн через експорт-імпорт товарів, послуг, ресурсів та іншими формами зовнішньоекономічних зв'язків, то існує ще й четвертий суб'єкт економічного життя країни - решта світу (сектор закордон).

1. Теоретичні основи економіки домогосподарства
1.1 Сутність та поняття економіки домогосподарств




Домогосподарство (household) - суб'єкт економіки, що складається з одного провідного самостійного господарства індивіда або, частіше, групи людей, що живуть спільно й ведучих спільне господарство. Як правило, така група осіб об'єднана родинними або сімейними зв'язками. Домогосподарства є об'єктом вивчення економіки, соціології, психології й ін. суспільних наук.

Домогосподарству як одному з суб'єктів мікроекономіки належить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. В Україні з розвитком ринкових відносин домогосподарство опинилося в нових умовах функціонування[24].По-перше, задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага. По-друге, домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям (підприємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне поєднання. По-третє, частина доходу, що не використовується домогосподарством впродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним джерелом економічного зростання країни. Можна констатувати, що домогосподарство виконує в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство - це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Проте з погляду мікроекономічного рівня господарювання провідною виступає, безумовно, функція споживання[13].

Для того щоб проаналізувати, як домогосподарство здійснює цю функцію, економічна наука вдається до ряду абстракцій, що дають можливість вивчити поведінку об'єкта аналізу в чистому вигляді. По-перше, вважається, що домогосподарство виступає єдиним економічним суб'єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле; тобто не береться до уваги його внутрішня структура, воно ототожнюється з поняттям "індивід". По-друге, допускається, що домогосподарство отримує доходи за рахунок продажу факторів виробництва, точніше, їхніх послуг, за використання або перерозподіл між членами суспільства і витрачає їх повністю на споживання, не роблячи заощаджень. По-третє, вважається, що воно може споживати всі споживчі блага, які виробляються на цей момент виробничим сектором, і ці блага вважаються при цьому безкінечно подільними; наявна повна інформація про споживчі властивості благ. По-четверте, не беруться до уваги такі дії домогосподарства, які можуть вплинути на його поточне споживання, а саме: збільшення або зменшення майна, взяття кредиту, вкладання частини доходів у запаси споживчого призначення.

За таких обставин домогосподарство ставиться в умови вибору:йому треба розподілити наявні грошові доходи між різними благами, що задовольняють його потреби. Саме цей процес насамперед і цікавить економістів, тобто, як домогосподарство приймає рішення щодо певної структури споживання.

Можливості вибору домогосподарства обмежені багатьма факторами: це рівень і структура виробництва; структура потреб цього домогосподарства і рівень насичення деяких з них (так, досить швидко насичуються за нормальних умов потреби у базових продуктах харчування, тоді як духовні та соціальні потреби практично не знають межі насичення; в міру задоволення фізичних потреб споживання переключається на потреби більш високого рівня); рівень доходів домогосподарства, адже в умовах ринкової економіки переважна більшість економічних благ надається лише в обмін на гроші; рівень цін, встановлений ринком, на який домогосподарство через те, що воно є лише одним з численної множини споживачів благ, вирішальне впливати не може, отже, приймає його таким, яким він є. Сукупність наборів благ, доступних за умов таких обмежень домогосподарству, і є той простір, в якому домогосподарство має свободу дій щодо споживчого вибору. Отже, домогосподарство має вирішити проблему: при певній структурі та рівні потреб і доходів знайти таку комбінацію споживчих благ, яка б максимально відповідала його потребам[1]. Якщо потреби домогосподарства є варіаційною величиною, то рівень доходів - наявна величина, яка з фінансового боку встановлює межу задоволення потреб, інакше кажучи, являє собою бюджетне обмеження. Оскільки згідно з попередніми припущеннями всі доходи домогосподарства мають витрачатися на споживання, бюджетне обмеження набуває вигляду:
M = P1x1+ ……+Ptxi+…….+Pnxn, (1.1)
де M - отриманий за певний період доход;

Р1, Рi, Рn - ціни споживчих благ;

х1, хi, хn - обсяг споживання певного блага.


Рис. 1.1. Бюджетне обмеження і сукупність фінансово можливих планів споживання для домогосподарства

Сукупність планів споживання, яка задовольняє це обмеження, називають фінансове можливими планами споживання. Як видно з рис. 1.1, сукупність фінансово можливих планів обмежена прямою, яка відповідає бюджетному обмеженню. Плани споживання А та В є фінансове можливими, тоді як С - ні. Проте оскільки домогосподарство, згідно з припущенням, має витратити всі наявні гроші на споживання, воно буде реалізовувати лише ті плани, що лежать на бюджетній прямій М. Точки перетину графіка бюджетного обмеження з осями координат показують, яку кількість одного блага може спожити індивід, якщо повністю відмовиться від споживання іншого[20].

На фінансові можливості домогосподарства впливають розмір отримуваного доходу М (чим він більший, тим ці можливості за інших незмінних обставин ширші), цін на блага (зростання цін вестиме до зміщення бюджетного обмеження вниз і навпаки) та всі фактори, що зумовлюють зміну цих параметрів, наприклад оподаткування доходів, введення або підвищення податків на споживання, раціонування тощо.

Виходячи з наявного бюджету, домогосподарство має здійснити свій вибір з численних фінансово можливих планів. Чим воно при цьому керується? Уявленнями про те, якою мірою певне благо може задовольнити його потреби. Отже, індивід має віддати перевагу одному з доступних варіантів споживання, відмовившись від усіх інших.

Проаналізуємо вибір домогосподарства (індивіда) в деякій умовній екстремальній ситуації. Уявімо, що хтось А, відвідуючи театральну виставу, в антракті зайшов до буфету, щоб трохи втамувати голод. Однак, на жаль, він прийшов занадто пізно, і в буфеті залишилося лише два бутерброди - один з сиром, другий з ковбасою. Всі наявні варіанти споживання А обмежені в кількості та характеризуються різним рівнем жаданості або корисності. Найперше, А хотів би з'їсти обидва бутерброди; якщо ж грошей вистачить лише на один, то будь-який з них; якщо ж грошей не вистачить навіть на один бутерброд, то піти, не з'ївши нічого. Цим охарактеризовано порядок переваг індивіда. Яка з альтернатив споживання буде реалізована - залежить лише від наявного бюджету А[23].

Цей умовний приклад показує, що порядок переваг домогосподарства має відповідати певним властивостям, які в сукупності описують раціональну поведінку споживача.


Рис. 1.2. Крива байдужості домогосподарств
По-перше, А, як ми бачили, вибрав одну з наявних альтернатив, визначивши, яка з них краща. Це означає, що індивід повинен уміти оцінити набори благ з точки зору їх відповідності його потребам та бюджетним можливостям. Цю властивість переваг називають повнотою. По-друге, А не потрібно зіставляти всі можливі варіанти споживання один з одним; йому достатньо знати, який з них для нього найкращий, тобто він _ напевне знає, що з'їсти один будь-який бутерброд - це краще, ніж нічого, але ще краще - з'їсти обидва, і з таким вибором уже не варто порівнювати варіант з пустим шлунком. Ця властивість переваг дістала назву транзитивності. По-третє, знаючи свої переваги, А реалізує той фінансово можливий план, який для нього має найвищий рейтинг, тобто перший. Цю властивість переваг називають раціональним вибором, адже індивід має реалізувати найкращий з доступних йому планів споживання.

Повнота і транзитивність переваг, раціональність вибору - це основні властивості порядку переваг домогосподарства, хоча ними перелік не вичерпується.

Здійснений аналіз переваг А показав, що два з наявних планів споживання він оцінює однаково, тобто індиферентне. Якщо з'єднати на графіку точки, що відображають усі плани споживання, до яких індивід індиферентний (байдужий), можна отримати криву, що дістала назву крива індиферентності (байдужості), яку наведено на рис. 1.2. Очевидно, що таких кривих, які є графічним зображенням планів споживання, може бути нескінченно багато, тому кажуть про те, що індивід має "карту байдужості". Оскільки на більш високих кривих байдужості мають розміщуватись плани споживання, яким надається перевага над тими, що знаходяться на більш низьких кривих, цільова установка споживача полягає в тому, щоб досягти найвищої з досяжних кривих байдужості, або, інакше кажучи, найповніше задовольнити свої потреби, максимізувати свою корисність (корисний ефект від споживання певного набору благ)[37].

Наявність планів споживання, між якими індивід індиферентний, означає, що індивід, задовольняючи свою потребу, може в певній пропорції заміщувати споживання одного блага іншим. Так, при переході від плану споживання А (включає в себе 3 од. блага х2 та 1 од. блага х1) до В (відповідно 2 од. блага х2 та 4 од. блага х1) відбувається заміщення споживання блага х на благо х1. Проте при цьому видно, що при подальшому зменшенні споживання блага х індивід все менше хотітиме так чинити, оскільки для того щоб залишитися на тій самій кривій байдужості (рівні корисності), йому треба натомість отримати все більше одиниць блага х 1. Отже, його схильність до заміни блага х2 на благо х1 зменшується. Показник, що характеризує цю схильність, називають граничною нормою заміни (ГНЗ). Кількісно він являє собою співвідношення зміни у споживанні блага х2 до зміни у споживанні блага х1, де знак мінус показує від'ємний характер залежності між змінними.

∆Х2

ГНЗ = ---------. (1.2)

∆Х1
З розглянутих властивостей кривих байдужості видно, що ГНЗ має постійно зменшуватись.

Обґрунтування спадної властивості ГНЗ передбачає аналіз факторів, що зумовлюють цінність блага для індивіда, яка залежить від його відносної рідкісності, раритетності. При переході від плану А до В кількість блага х2 у індивіда зменшується. Воно стає більш рідкісним, тоді як для блага х1, все навпаки. Отже, заміщення одиниць блага х2 в міру зменшення його кількості на все більші обсяги блага х1 пов'язане зі зміною співвідношення рідкісності цих благ для індивіда.

З'ясування властивостей переваг індивіда підводить до розуміння того, як можна виміряти корисність певного набору благ, які може обрати індивід. В економічній теорії щодо цього є дві концепції: кількісна і порядкова. Сутність кількісної концепції корисності, теоретичні засади якої закладені представниками австрійської економічної школи в середині XIX ст. (К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк та ін.), полягає в тому, що індивід у змозі виміряти кількість "корисності", яку він має від споживання кожного блага, а отже, і від певного набору благ. Сучасний кількісний підхід до корисності домогосподарства представлений у підручнику К. Макконнелла, Е. Брю "Экономика, принципи, проблеми и политика". Згідно з цією концепцією поведінка споживача зводиться до того, що він обирає корисніший. Проте залишається нез'ясованим одне докорінне питання: як виміряти "корисність", у яких одиницях?

Сутність порядкової концепції корисності, родоначальниками якої вважають італійського економіста і соціолога В. Парето і англійця Ф. Еджворта, полягає в тому, що той план, який індивід обирає за певних обмежень, і є найкращим, означає для нього найвищу корисність. Саме порядок переваг і дає змогу з'ясувати ступінь бажаності цього набору благ для індивіда, а тому немає потреби вдаватись до кількісного визначення корисності. Порядкова концепція корисності є теоретичною підвалиною сучасних теорій попиту і пропозиції.

Обираючи план споживання, домогосподарство прагне реалізувати той фінансове можливий план, якому воно віддає перевагу перед іншими, оскільки він означає для нього найвищу корисність. План споживання, який при цьому бюджетному обмеженні дає індивіду максимум корисності, називають оптимальним планом споживання.

Вироблення оптимального плану споживання зводиться до зіставлення бажань індивіда, представлених його перевагами, та можливостей, передбачених бюджетним обмеженням.

Поставлений перед необхідністю вибору, індивід обирає найкращий з доступних планів А (х1", x2"), оскільки план В, хоч і відповідає умовам бюджетного обмеження, розташований на кривій байдужості, яка не є найвищим досяжним рівнем корисності (рис.1.3). Отже, досягаючи більш повного задоволення потреб, що і є економічним змістом максимізації корисності, індивід рухатиметься уздовж бюджетного обмеження М аж до точки А, яка дає план споживання з найвищою при даних обмеженнях корисністю. Для плану споживання, який при цьому реалізується, характерно, що кут нахилу бюджетного обмеження (а він відповідає співвідношенню цін на благо х1 і.х2) дорівнює куту нахилу кривої байдужості в цій точці, який відповідає значенню ГНЗ, тобто має місце співвідношення:
Ціна першого блага

ГНЗ = --------------------------------. (1.3)

Ціна другого блага



Рис.1.3. Оптимальний план споживання домогосподарства
План С, звичайно, ще кращий, але, на жаль, недосяжний при цьому обсязі фінансових ресурсів та цін на блага. Отже, можна сформулювати достатні та необхідні умови реалізації індивідом оптимального плану споживання: доход має бути витрачений на споживання без залишку;гранична норма заміни має дорівнювати співвідношенню цін. Визначені у такий спосіб умови досягнення оптимуму домогосподарства в споживанні є ключовими для розуміння факторів індивідуального попиту на окреме благо[36].


следующая страница >>