asyan.org
добавить свой файл
1

Регіональні студії. Випуск 1. Державне управління.



РЕГІОНАЛІЗАЦІЯ ЯК СИСТЕМНИЙ


ЧИННИК РЕФОРМУВАННЯ

СУСПІЛЬНО-УПРАВЛІНСЬКОЇ СИСТЕМИ
Іван Черленяк,

кандидат фізико – математичних наук,

провідний науковий співробітник
Регіонального інформаційно-аналітичного
центру – філіалу Національного інституту
стратегічних досліджень в Закарпатській області

Михайло Кляп,

кандидат фізико – математичних наук,

заступник керівника Регіонального
інформаційно-аналітичного центру – філіалу
Національного інституту стратегічних
досліджень в Закарпатській області



Вирішення проблеми технічного, технологічного і, як результат, економічного розвитку суспільства (нації) пов’язане із забезпеченням оптимального функціонування і розвитку адміністративно-управлінських структур даного суспільства. Протягом історичного періоду індустріальної епохи технічні новації були домінантним, визначальним фактором прогресу. Тобто у зв’язаній парі – технічний прогрес–суспільно-організаційний прогрес – “ведучою” складовою системи був технічний прогрес. На даному етапі розвитку людства домінантну роль відіграє прогрес рівня суспільної організації.

Одночасно невпинним і невідворотним стає вплив ефектів глобалізації на всі країни світу, в тому числі на Україну. Ці ефекти здійснюють позитивний вплив лише на конкуренто­спроможні, підготовлені до власного виробництва високотехнологічних схем політико-економічні системи. У зв’язку з цим оптимізація суспільної організації, забезпечення ефективної роботи адміністративно-управлінських структур є умовою збереження за Україною статусу розвиненої держави.

Відомий канадський політолог Леслі А. Пал у своєму дослідженні з проблем аналізу державної політики зазначає, що “сучасні підходи до політики приділяють надто мало уваги інституційним структурам і особливо тому, як держава у будь-якому суспільстві формує індивідуальну поведінку”. Додамо, що саме сума “індивідуальних поведінок”, в силу статистичної рефлексивності суспільного життя, інституційних норм та економічного розвитку, формує розподіл соціальних груп щодо важелів розвитку: капіталів, власності, політичних та силових факторів.

Серед інституційних структур для виконання функції збереження цілісності і водночас для виконання функції стимулювання розвитку особливо важливим були і є адміністративно-управлінські структури. Їх системно-функціональні обов’язки, зміст і тактична мета діяльності зміню­ються в ході технічного та економічного розвитку.

З точки зору наявності множини складових індивідуальних елементів – власне управлінців, і з точки зору наявності множини “правил діяльності”, адміністративно-управлінська структура є не тільки “механізмом реалізації” – вона одночасно є управлінською системою. Системою, яка підлягає загальносистемним закономірностям розвитку.

Дослідження багатьох управлін­ських систем показали, що реальні системи на ділі служать не тим цілям,
заради яких вони були створені, а цілям людей, котрі працюють у цій системі. Як приклад можна навести галузі промисловості, в якій інтереси виробників на практиці ставляться вище інтересів споживачів, системи торгівлі, де інтереси продавців – вище інтересів покупців. Можна навести приклади того, що в деяких лікарнях інтереси лікарів часто є вищі інтересів хворих, а у вищих навчальних закладах інтереси викладачів – вищі інтересів студентів. Такий ефект можна назвати “егоїзмом системи”. Можливо цей ефект є природним і необхідним. Необхідним, як і егоїзм особи для збереження власне цілісності особи як системи індивідуальних якостей. У випадку управлінської системи – необхідним для збереження системи як цілісної сутності. Проте надмірний егоїзм або егоїзм, який не має обмежувальних факторів, може спричинити підміну реальних позитивних цілей на уявні, віртуальні, а часом на негативні, шкідливі для загалу.

Категорію “егоїзм системи” застосувати до аналізу еволюції адмі­ністративно-управлінської системи держави в цілому. Порівняльний аналіз шляхів розвитку багатьох держав світу показує, що лише країни, які зуміли створити ефективні противаги “егоїзму” управлінської системи, досягли високого технологічного розвитку і значного рівня індексу людського розвитку. Основними факторами обмеження “егоїзму” адміністративно-управлінської системи індустріально-розвинутих держав “західні” спеціалісти з теорії державного управління вважають наявність:

1) зрілого громадянського суспільства;

2) оптимізованого розподілу повноважень між органами місцевої та центральної державної влади.

В Україні, яка переживає складний перехідний період становлення нових суспільних відносин, про наявність зрілого громадянського суспільства говорити ще рано. Ситуація ускладнюється, ще й тим, що, окрім звичного “егоїзму” державної адміністративно-управлінської системи, величезним тягарем на економіці країни висить “егоїзм” системи фінансово-бізнесових груп. Ці групи здійснюють непрямий, але відчутний вплив на всі виробничі, розподільчі та фінансові процеси. В силу свого природного егоїзму вони намагаються взяти з “кошика” суспільних благ набагато більше, ніж туди привносять їхні посередницькі чи менеджерські “зусилля”. Наближення того чи іншого магната, олігарха до джерел влади може змінювати характеристики економічного середовища (наприклад, ціни на енергоносії, умови доступу до стратегічної сировини, умови оподаткування, створювати силовий тиск супроти конкурентів і т.ін.).

Реформування адміністративно-управлінської системи України лише тоді буде успішним, якщо при його плануванні та реалізації включатимуться дієві чинники обмеження “егоїзму” як самої адміністративно-управлінської системи, так і навколоуправлінських систем впливу. До того ж в перехідний період відбулось непомірно обтяжливе для економіки України зростання “ваги” систем впливу.

В умовах вільного (ліберального) розвитку економіки довготривалим природним чинником обмеження апетитів однієї системи впливу може бути лише поява нової, конкуруючої з нею, відносно незалежної системи впливу з іншою базовою основою, такої системи впливу, яка містить “в собі” позитивний обернений зв’язок з інтересами розвитку територій України.

Необхідною (проте недостат­ньою) умовою, щоб “система впливу” здійснювала позитивну дію, є те, щоб її вплив мав характер рефлективності. Відомий фінансист Джордж Сорос досліджував ефект рефлективності на таких динамічно змінних в часі об’єктах, як фінансові ринки. Поведінка фінансового ринку, яка визначається одночасно і матеріально-технічними обставинами, що склалися на даний момент часу, і очікуваннями “суспільної свідо­мості” спеціалістів і простих споживачів, є працюючою моделлю, яка відображає загальні закономірності еволюції економічного і суспільно-політич­ного процесу та їх взаємовпливу і взаємозв’язку в умовах “вільного” розвитку.

При прогнозуванні поведінки фінансових ринків успішно працює категорія “ділова активність”. Ми вважаємо, що загальна категорія “активність” має евристичну потужність. Необхідно більш широко цю категорію використовувати при аналізі та прогнозуванні впливу регуляторної політики на процеси економічного, технологічного та організаційного розвитку. Нагадаємо, що один із засновників системного аналізу О.Богданов приділяв значну увагу поняттю “активність”. О.Богданов при вивченні бази встановлення рівноваги і процесу розвитку економіки як організаційної системи обґрунтував наступні положення:

1. Суспільство як організаційне ціле є сумою людських “активностей”, які розвиваються в природному середовищі.

2. Кожна галузь суспільного господарства, підприємство, працівник як частка організованої системи виконують у цій системі і для неї свою певну функцію.

Додамо, що суспільство є системою, що самоорганізовується, оскільки воно само обирає мету, форми й засоби досягнення мети свого розвитку. Суспільство як система, із точки зору фундаментальних принципів теорії систем, є відкритою системою. Відкритість цієї системи обумовлена тим, що:

а) кожен крок суспільства або його підсистем зводиться до обміну матерією, енергією, інформацією;

б) без залучення додаткових природних (у тому числі й позапланетних) ресурсів – енергії, матерії та інформації – суспільство не може не тільки розвиватися, але й існувати.

Кожна держава, внаслідок природного егоїзму своєї системи, намагається в процесах обміну “вилучити” у партнерів найцінніші ресурси. Це вдається країнам із більш високою організацією. До того ж неминучий нееквівалентний обмін ресурсами посилює дію ефекту самоорганізації, спрямовану на підвищення організації розвинутішої країни. Це ще один із негативних побічних ефектів процесу глобалізації для України. Ніяким чином не закликаючи до ізоляціонізму, оскільки його наслідки будуть теж невтішними для української економіки й суспільства, вважаємо, що Україна змушена шукати швидкі й ефективні відповіді на ці “виклики часу”.

Одним із напрямків пошуку адекватної реакції на проблеми, пов’язані з глобалізацією, повинна стати оптимізація адміністративно-управлін­ської системи України. Управлінській системі України, та й українському суспільству загалом, життєво потрібно знаходити нові ефективні організаційно-технологічні можливості формування та досягнення мети. Здійснити оптимальний (із точки зору фінансових показників – прибутковий) вибір структури активних елементів як умови рушійної сили розвитку економіки та суспільства. Оптимальний розподіл “ваги” структурних елементів одночасно повинен привести до включення самоактивуючих механізмів самоорганізації. Реалізація такого оптимального вибору можлива за умови забезпечення співіснування двох протилежних тенденцій:

а) конкуренції “активностей”;

б) когерентизації (узгодження параметрів і напрямку дії) “активностей”.

Зауважимо, що на етапі вибору мети домінуючу роль повинні грати ефекти конкуренції “активностей”, а на етапі досягнення мети та вибору узагальнених організаційних форм – когерентизація “активностей”.

Регіон є природним економіко-адміністративно-управлінським територіальним утворенням. У більшості випадків географічно-територіальні межі регіонів природно пов’язані з історичними адміністративними межами областей України. Пропозиції щодо перегляду адміністративно-терито­ріаль­ного представлення регіонів потребують зваженого підходу та детального аналізу.

З одного боку, регіон – така підсистема державної системи, активність якої відчутна для всієї системи. З іншого боку, регіон – проміжна розмірність, на рівні якої ще можна розрізнити й стимулювати активність виробників із середовища середнього та малого бізнесу.

Для того, щоб надати процесу модернізації управлінської системи нової якості, необхідно відмовитись від сучасної регіональної політики України, орієнтованої не на “розвиток”, а на “утримування” регіонів. Регіони повинні господарювати так, щоб після обов’язкових відрахувань центральній адміністративно-управлінській системі вони отримали реальну винагороду за свою “активність”. Необхідно сформувати правову базу державного регулювання територіального розвитку як цілісний масив нормативно-правових актів, виходячи з єдиних концептуальних уявлень про сутність, зміст та форми державної регіональної політики. При формуванні концептуальної основи врахувати необхідність розглядати регіон як самодостатню систему господарської, управлінської, інформаційної та інтелектуальної активності.

Необхідно чітко визначити стратегічні параметри територіального розвитку, передбачити управлінську відповідальність за їх невиконання внаслідок некомпетентних дій управлінців. Стратегічні параметри територіального розвитку мають враховувати зміни рівня і якості життя населення, забезпечення стійкого і збалансованого відтворення соціального, господарського, ресурсного й екологічного потенціалу територій.

Одночасно необхідно щоденно враховувати, що жодна держава світу не має права відмовитись від відповідальності за територіальну цілісність, екологічні, економічні, етнічні та інші кризи, розвиток усіх територій держави як середовище життєзабезпе­чення всього народу. Закон про основні засади державного регулювання територіального розвитку повинен означити сам предмет – активний і фінансово самодостатній регіон, встановити суб’єкти, принципи, форми й методи державного регулювання територіального розвитку, визначити його правові основи, а також упорядкувати часто розрізнений, а інколи і нелегітимний вплив джерел влади на процеси територіального розвитку.

Необхідно підійти до розв’язання надскладної задачі – переходу від централізовано-адміністративно-виробничого управління регіонами до функціонального управління регіональною активністю. Одночасно необхідно створити правові, моральні та інформаційні умови захисту легітимної діяльності регіону як системи господарсько-політичних активностей. Тільки конкуренція політичних і економічних менеджерів найвищого рангу в регіонах між собою та з менеджерами центральних органів управління, в рамках прозорої системи правил приведе до появи нової хвилі управлінців – лідерів, здатних адекватно відповісти викликам часу і створити умови для конкурентоспроможності України на світовому ринку поділу праці.


____________________

 1 Пал Л. А. Аналіз державної політики /Пер. з англ. Дзюби І. – К.: Основи, 1999. – 422 с.

 2 Перегудов Ф.И., Тарасенко Ф.П.. Введение в системный анализ.- М: Высшая школа,1989. – 367 с.

 3 Там само. – С.345.

 4 Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. – К., 1994. – Т.2. – С. 430.

 5 Тарасенко В. Криза соціального самовизначення в Україні // Віче. – 2000. - №11. – С. 58-62.

 6 Сорос Дж. Криза глобального капіталізму. – К.: Основи,1999. – 259с.

 7 Богданов А.А. Тектология: Всеобщая организационная наука. – Москва, 1989. - Кн.2. – 309 с.

 8 Чернецький Ю. Регіон – має звучати гордо // День. - № 141. - 8 серпня 2000. Омельченко О., Тихонов В., Тягло В. Друга палата? Якою їй бути? // День. - №155. - 31 серпня 2000.

Аннотация



Авторы статьи считают, что на современном этапе развития человечества доминантную роль играет развитие общественной организации. Интенсификация процессов глобализации требует оптимизации административно-управленческой системы Украины. Анализируя процессы регионального развития, можна сделать вывод об необходимости перехода от централизированно-административно-производственного управления регионами к функциональному менеджменту региональной активности.

Summary



Authors of the article stress that on the modern stage of the development, the progress of the society depends from the level of the organization. The intensification of the globalization processes requires the optimization of the administrative and governmental structure of the Ukraine. While analyzing the processes of the regional development, it is possible to conclude about the necessity to make a transfer from centralized administrative regional management towards the functional management of the regional activity.