asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 54 55
Гомер

Одіссея

ПІСНЯ ПЕРША

РАДА БОГІВ. АФІНА НАСТАВЛЯЄ ТЕЛЕМАХА

Музо, повідай мені про бувалого мужа, що довго

Світом блукав, священну столицю троян зруйнувавши,

Всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив,

В морі ж багато біди і тілом зазнав, і душею,

5] Щоб і себе врятувать, і друзів додому вернути.

Та не вберіг він свого товариства, хоч як того прагнув.

Марно загинули всі через власне зухвальство безтямне:

З'їли, безумні, волів вони Гелія Гіперіона,

Що понад нами, - за те дня повернення він їх позбавив.

10] Дещо, богине, і нам розкажи про них, Зевсова доню.

Інші, кому пощастило уникнуть загибелі злої,

Дома були вже, війни й небезпеки на морі позбувшись.

Тільки його, що так прагнув отчизни своєї й дружини,

Німфа Каліпсо, владарка, тримала, в богинях пресвітла,

15] В гроті глибокім, бажаючи мати його чоловіком.

В круговороті часу, коли рік надійшов відповідний

І ухвалили боги повернутись йому до Ітаки,

Навіть і там, серед близьких і рідних, не міг він уникнуть

Скрути тяжкої. Тоді всі богове йому співчували,

20] Крім Посейдона, - гнівом його Одіссей богорівний

Вічно був гнаний, аж поки до рідного краю дістався.

Сам Посейдон у далеких тоді пробував ефіопів, -

У протилежних кінцях простягались поселення їхні, -

Де Гіперіон заходить, і там, де він сходить щоденно.

25] Там з баранів і биків гекатомби приймав він жертовні,

Там веселився на учтах. Тим часом інші богове

В Зевса, у домі його на Олімпі, всі разом зібрались.

Першим батько людей і богів тут слово промовив, -

В пам'яті серця його постав-бо Егіст бездоганний,

30] Вбитий Орестом палким, Агамемнона сином преславним.

Це він згадавши, з такими словами звернувсь до безсмертних:

«Горе! Як легко смертні тепер нас у всьому винують!

Зло - від богів, - вони кажуть, самі ж через власну зухвалість,

Всупереч долі, багато на себе нещасть накликають.

35] Так і Егіст проти долі дружину Атріда законну

Взяв за жону, а самого убив, щойно той повернувся.

Знав же й про згубу свою, бо завчасно до нього послали

Світлого ми дозорця Гермеса сказать, щоб не смів той

Ані Атріда вбивать, ні жони його брати за себе,

40] Бо за Атріда відомста відбудеться через Ореста,

Щойно змужніє й почне за рідним він краєм тужити.

Так йому мовив Гермес, та не зміг він на думку Егіста

Радою доброю вплинуть, - і той за все поплатився».

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

45] «О Кроніде, наш батьку, ти наш володарю найвищий!

Справді, смертю такою поліг він цілком по заслузі.

Хай же так кожен загине, хто мав би таке учинити.

Та розривається серце за тим Одіссеєм розумним.

Він-бо, нещасний, від любих далеко на хвилею митім

50] Острові терпить біду, на тім пупі широкого моря.

Острів той лісом поріс, і живе там богиня в домівці,

Згубного донька Атланта, що глиб увесь знає у морі

Й сам міцними плечима тримає стовпи височенні

Ті, що й небо навколо, і землю усю підпирають.

55] В смутку затримує там бідолаху Атлантова донька,

Повними ласки й облуди словами всечасно чарує,

Тільки б свою він Ітаку забув. Одіссей же невтішно

Прагне узріти хоч дим, що над рідним підноситься краєм,

Потім і вмерти готовий. Невже і твого, олімпійцю,

60] Серця ласкавого це не зворушить? Чи не годив-бо

Жертвами щиро тобі Одіссей з кораблів аргів'янських

В Трої просторій? Чому ж одвертаєшся й досі од нього?»

Відповідаючи, Зевс, шо хмари збирає, промовив:

«Що за слова в тебе линуть, дитя, крізь зубів огорожу?

65] Богоподібного як же забути мені Одіссея?

Найрозумніший з людей він, з усіх найщедріші приносив

Жертви безсмертним богам, що простором небес володіють!

Та Посейдон-земледержець до нього всечасно палає

Гнівом невпинним за те, що кіклоп Поліфем богорівний

70] Ока позбавлений ним, а той же із інших кіклопів

Був найсильніший; німфа його породила Фооса,

Форкіна донька, державця в пустинному морі шумливім.

В гроті глибокім вона з Посейдоном колись поєдналась.

З того часу Посейдон, могутній землі потрясатель,

75] Хоч не убив Одіссея, то гонить від рідного краю.

Отже, давайте усі поміркуємо разом уважно,

Як Одіссея додому вернуть. Посейдон хай вгамує

Гнів свій, - не може-бо він проти спільної волі безсмертних

Вперто змагатися сам і один з усіма сперечатись».

80] В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

«О Кроніде, наш батьку, ти наш володарю найвищий!

Як і направду тепер до вподоби богам всеблаженним,

Щоб Одіссей велемудрий щасливо додому вернувся,

З вістю Гермеса, гінця світлосяйного, швидше пошлімо

85] Аж на Огігію, острів далекий, нехай там негайно

Німфі звістить пишнокосій ухвалу нашу незмінну,

Що Одіссей витривалий повинен додому вернутись.

Я ж до Ітаки пощу, щоб там в Одіссеєвім сині

Більшу збудити бадьорість і прагнення вкласти у серце,

90] Скликати довговолосих ахеїв на збори народні

Й вигнати всіх женихів, які убивають у нього

Цілі отари овець і повільних волів круторогих.

Потім пошлю його в Спарту і в Пілос, пісками укритий, -

Може, почує він щось про повернення любого батька

95] Й сам між чужими людьми собі доброї слави набуде».

Мовила так і до ніг золоті підв'язала підошви.

Гожі й нетлінні, що всюди із подувом вітру найлегшим -

І по воді, й по безкраїх просторах землі - її носять,

Спис бойовий у руки взяла з наконечником мідним,

100] Гострий, міцний і важкий, що ним побивала героїв

Шереги гнівом охоплена донька всевладного батька.

Кинулась летом швидким із високих вершин олімпійських,

Стала в ітакськім краю, при самих Одіссеєвих дверях,

Перед порогом надвірним, із списом в руці мідногострим,

105] Вигляд чужинця прибравши, тафійського ватага Мента.

Там женихів гордовитих застала. Перед дверима

Грою в кості якраз утішали своє вони серце,

Сидячи долі на шкурах волів, що самі ж повбивали.

Слуги меткі та окличники з ними: одні у кратерах

110] Воду мішали з вином, а другі дірчатими мили

Губками довгі столи й на середину їх виставляли,

Інші ж - м'яса на них розкладали шматки незліченні.

Перший з усіх Телемах боговидий богиню помітив.

Серцем засмучений, мовчки сидів він поміж женихами

И думкою батька собі уявляв благородного, як він

З'явиться раптом і всіх женихів повигонить із дому,

Честь свою верне і стане господарем власних маєтків.

Мислячи так, він сидів з женихами й Афіну побачив.

Кинувсь до входу він, сором відчувши в душі, що чужинець

120] Мусить так довго стоять під дверима. Наблизивсь до нього,

Взяв за правицю його, прийняв мідногострого списа

І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:

«Щастен будь, гостю, в цім краї ти прийнятий будеш привітно!

Сядь, пообідай, а потім розкажеш, чого тобі треба».

125] Мовивши це, йде вперед, а за ним - Паллада Афіна.

Щойно обоє зайшли вони в дім Одіссея високий,

Списа узяв він у неї, відніс під колону велику,

Вставив у тесаний списник - туди, де багато стояло

Інших списів Одіссея, в біді витривалого мужа.

130] В крісло, привівши її, посадив, полотниною вкрите,

Крісло ж красиве, різьблене, з маленьким підніжжям при ньому.

Сам на стільці біля неї узорчатім сів якнайдалі

Від женихів, щоб криком своїм не завадили гостю

їжу спокійно вживати, хоча й до зухвальців потрапив,

135] Та наодинці про батька відсутнього щось розпитати.

Воду служниця внесла в золотому чудовому глеку -

Руки вмивати - й поволі над срібним цеберком зливала;

Потім поставила стіл перед ними, обструганий рівно.

Хліба і страв розмаїтих їм ключниця вносить поважна,

140] Радо і щедро черпнувши з домашніх запасів багатих;

Різного м'яса їм чашник на блюдах поклав дерев'яних

Купами, й келихи він золоті перед ними поставив;

Часто й окличник до них підходив вина доливати.

Шумно в кімнату зухвалі зайшли женихи й посідали

і45] Поряд, один за одним, на стільцях і на кріслах високих;

Воду їм чисту на руки окличники стали зливати;

Свіжого хліба служниці наклали їм кошики повні;

Хлопчики аж по вінця напою влили у кратери,

Й руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

150] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Зразу ж і іншим серця женихів забуяли бажанням -

Співу і танців, адже найкраща то учти оздоба.

Фемію в руки окличник кіфару подав пречудову,

Мусив-бо він женихам і грати, й співать проти волі.

155] Пісню прекрасну почав він, по струнах ударивши злегка.

Саме тоді Телемах Афіні сказав ясноокій,

Голову близько схиливши, щоб інші його не почули:

«Гостю мій любий, не будеш гнівитись на те, що скажу я?

їм лиш одно на умі - самі лиш кіфари та співи.

160] Легко їм це, бо безкарно чужеє майно проїдають

Мужа, що білії кості його або десь під дощами

Тліють на суші, або їх десь хвиля морська коливає.

Тільки б узріли вони, що господар додому вернувся,

Всім би їм краще вже ноги прудкіші схотілося б мати,

165] Ніж на одіння коштовне чи золото тут багатіти.

Доля лиха загубила його, і ніякої втіхи

Нам вже немає, хоча й би сказав хто з живущих на світі,

Ніби він вернеться, - день повороту його вже загинув.

Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:

170] Хто ти і звідки? З якого ти міста й родини якої?

Як ти прибув, на якім кораблі? Яку до Ітаки

Путь із тобою пройшли мореплавці? І що то за люди?

Ти ж бо не пішки, гадаю, до нашого краю дістався.

Щиро й одверто ще й те розкажи, щоб знав я напевно:

175] Вперше сюди ти приїхав чи гостем у батька мойого

Ти вже бував? Бо немало вчащало до нашого дому

Всякого люду, широкі-бо мав із людьми він стосунки».

Мовить до нього тоді ясноока богиня Афіна:

«Щиро й одверто на всі я тобі відповім запитання.

180] Ментом я звусь, Анхіала премудрого я величаюсь

Сином і правлю тафійським народом моїм веслолюбним.

Нині ж заїхав сюди кораблем із людьми я своїми,

Пливши по темному морю в країну людей іншомовних,

В місто Темесу, по мідь, а везу я залізо блискуче.

185] Свій корабель я поставив далеко від вашого міста,

В гавані Рейтрі, де поле під схилом Нейона лісистим.

Гордий я тим, що гістьми з твоїм батьком були ми взаємно

З давніх часів. Запитай у старого Лаерта-героя,

Якось зайшовши до нього. Та, кажуть, уже він до міста

190] Більше не ходить, а десь у полі далеко бідує,

Тільки служниця стара подає йому їсти і пити

В час, коли втомлені ноги додому він ледве дотягне,

Свій виноградник за день обходивши по схилах пологих.

Отже, прийшов я тепер, - чував-бо, що твій уже батько

195] Дома - боги його, видно, затримали десь у дорозі.

Ні, не вмер, ще живе на землі Одіссей богосвітлий!

Десь між живих він, лише забарився на морі широкім.

Дикі й жорстокі мужі десь на острові, хвилею митім,

Силою, мабуть, його проти волі тримають у себе.

:со Нині ж тобі провіщу, як на душу безсмертні поклали

Й як воно збутися має насправді усе, я гадаю,

Хоч не віщун я і з льоту пташок ворожити не вмію.

Отже, недовго йому від милої серцю вітчизни

Бути далеко, - й залізні його вже не втримають пута, -

205] Вмілий до всього, він знайде і спосіб додому вернутись.

Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:

Справді рідним доводишся ти Одіссеєві сином?

Дуже лицем ти на нього й очима прекрасними схожий.

Часто за давніх часів ми один зустрічалися з одним

210] Ще перед тим, як подавсь він до Трої, куди з ним і інші -

Вицвіт аргеїв - на суднах своїх попливли крутобоких.

З того часу ні мене він, ні я Одіссея не бачив».

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

«Щиро, мій гостю, на всі я тобі відповім запитання.

215] Мати мені говорила, що ніби я син Одіссеїв, -

Сам я не знаю. Та й хто ж бо те знає, від кого родивсь він?

Був би щасливий я, більше б мав користі, сином родившись

Мужа, який при добрі своїм жив би до старості мирно.

Та серед смертних людей найнещасніший той, що, як кажуть,

220] Я народився від нього, - якщо вже ти хочеш це знати».

Мовить до нього тоді ясноока богиня Афіна:

«Видно, в майбутнім боги не залишать твойого без слави

Роду, коли породила такого, як ти, Пенелопа!

Отже, тепер мені щиро скажи і повідай одверто:

225] Що за гульня тут? І що то за зборище? Нащо тобі це?

Що це - весілля чи учта? Не в складчину ж тут розгулялись?

Тільки, здається, вони вже надто зухвало учтують

В домі твоєму. Обуриться кожна людина розумна,

Хто б то сюди не зайшов і на сором отой не поглянув».

Відповідаючи, мовив на це Телемах тямовитий:

«Гостю, якщо ти поставив таке запитання, то знай же:

Був бездоганний колись цей будинок і повен достатку

В час, коли муж той отут іще пробував поміж нами.

Нині ж інакше схвалили боги, замисливши злеє.

235] Поміж усіх-бо людей зробили його невидимим.

Я ж бо не так сумував би, коли б і справді умер він,

Чи у троянській землі серед інших героїв загинув,

Чи, закінчивши війну, на руках би сконав він у друзів.

Пагорб могильний над ним насипали б там всеахеї.

240] Синові славу велику тоді б він зоставив навіки.

Гарпії ж нині його від нас одібрали безславно,

В безвість пішов він, без сліду пропав десь, мені залишивши

Сум і ридання. Та я не за ним лиш єдиним зітхаю

Й плачу, - боги мені й іншу печаль накинули злую:

245] Скільки на цих островах державців не є можновладних -

З Сами, Дуліхію й Закінту, густо укритого лісом,

Скільки їх тут не кермує, на цій кременистій Ітаці,

Всі мою сватають матір і дім мій нещадно грабують.

Шлюбу ж бридкого вона ні відкинуть не сміє, ні краю

250] їх домаганням не може покласти; вони ж об'їдають

Весь мій маєток і скоро й самого мене пошматують!»

Повна обурення, мовить до нього Паллада Афіна:

«Леле! То й справді тобі Одіссей, і понині відсутній,

Конче потрібен, щоб руки на зайд безсоромних накласти.

255] О, якби він повернувся додому і в перших воротях

Став із своїми списами двома, із щитом і в шоломі,

Знову такий же, яким його я побачив уперше

В час, коли в домі у нас їдою й питвом утішався

Він, повернувшись з Ефіри, від їла, сина Мермера, -

260] їздив якось Одіссей на своїм кораблі швидкоплиннім

Там смертоносного зілля шукати, щоб мідноокуті

Стріли намазувать ним. Та отрути не дав йому тої



следующая страница >>